На головну << Дослідження і статті

Юрій Покальчук. Підліток проти

 

"Як страшно, коли кажеш: я тебе люблю, а на тому кінці телефонного дроту хтось у відповідь тобі кричить: "Що?"" - говорить один з героїв повісті Джерома Девіда Селінджера "Вище крокви, будівничі!".

Таких питань, що свідчать про брак порозуміння, у його творах безліч, ними визначається головна тема письменника. Це - висловлена в найрізноманітніших художніх образах - проблема людського спілкування, людської спільноти, це - заперечення відчуженості людей, що роз'їдає капіталістичний механізований світ, їхньої страшної самотності в бетонно-асфальтових джунглях*.

Селінджерові виповнилось тридцять два, коли 1951 року з'явилась його повість "Над прірвою у житі", що уславила письменника. Голден Колфілд стоїть сьогодні у ряді героїв найкращих творів американської літератури - від Гекльберрі Фінна до старого рибалки Сантьяго з повісті Е.Хемінгуея "Старий і море".

Хемінгуей колись казав, що вся американська література вийшла з роману Марка Твена "Пригоди Гекльберрі Фінна". У цьому творі Марк Твен подивився на суспільні виразки очима підлітка, сприймання якого ще нічим не замулене, природне, чисте.

Голден Колфілд - типовий американський підліток, хіба що трохи інфантильний як на свої шістнадцять. У цьому героєві письменник ніби зібрав найкраще, найсвітліше із світобачення американських підлітків його віку, намалювавши свого роду збірний образ, у якому сприйняття "дорослого" світу загострене, але й пронизливо точне.

Найчастіше в своїй оповіді Голден повторює слово "фальш"**. Скрізь він натрапляє на фальш, на неправду, на сурогат, на обман, знаходячи єдину втіху в щирому й безпосередньому спілкуванні зі своєю маленькою сестричкою.

Не випадково повість "Над прірвою у житі" вийшла у перекладах багатьма мовами світу: в цьому творі з особливо гостротою виявлено сутність "американського способу життя", змальовано сховану за блискучим фасадом бездушність, духовну порожнечу, породжену світом наживи і бізнесу.

Як жертву "злого життя" Голдена критики не раз порівнювали з князем Мишкіним з "Ідіота" Достоєвського і з Дон Кіхотом.

І справді невпинні намагання Голдена хоч якось пробитися крізь загальний фальш життя, що його оточує, хоч на мить дихнути свіжим повітрям, у чомусь нагадують і безкорисливу доброту Мишкіна, і героїчну, хоч і марну боротьбу за свої ідеали лицаря сумного образу.

В певному сенсі можна сказати, що Голден - трагічна постать, бо тягнеться до дитинності, заперечуючи дорослість як стадію обов'язкової моральної деградації людини, і врешті потрапляє до лікарні з нервовим зривом. Але ж зовсім не через свою особливу психіку, не через хворобливість. Проблема-бо в романі стоїть значно ширше, ніж проблема юнака Голдена. Це проблема морального і соціального буття всього американського суспільства.

Та Голден усе ж не втратив ще остаточно віри в життя. Попри всі знегоди і хворобу, лишається в ньому головне й принципове - віра в людину, в те, що повинна-таки існувати справедливість і правда, бо людина за своєю природою добра. І хоч це й приховано під машкарою скепсису й удаваного суто підліткового цинізму, по суті навіть у відчаї Голден не втрачає свого оптимізму.

Саме такі, як Голден, і є надією Америки, саме вони виступали проти війни у В'єтнамі, проти агресивних замірів щодо Куби й саме вони зараз підтримують революцію в Нікарагуа, засуджуючи політику "неоголошеної війни" США проти молодої революційної країни.

Інші герої Селінджера - це теж, власне, однодумці Голдена, тільки що старші й, сказати б, вищого інтелектуального рівня.

Більшість творів Селінджера пов'язані сюжетно: героями їх є члени великої родини Гласів.

У родині колишніх акторів Гласів семеро дітей. Між найстаршим Сімором та наймолодшою Френні - 17 років різниці. Всі діти Гласів щедро обдаровані, з надзвичайно тонкою і вразливою психікою, всі вони не знаходять собі місця в суспільстві, в якому змушені жити.

Шукаючи ідейну основу для свого заперечення життя, вони вдаються до східних релігій, до буддизму, індуїзму та окремих християнських догматів. Одне слово, до давно забутих тверджень, надзвичайно далеких від сучасності.

У повісті "Френні" той самий фальш життя, що стоїть поперек горла Голденові, відштовхує від оточення її героїню. Стандартне мислення, розрахунок, цілковитий конформізм, відсутність власного "я" у ровесників та у всіх довкола викликає у Френні хворобливе заперечення всього, що вона бачить.

Френні йде шляхом самовдосконалення. Бажаючи позбутися честолюбивих почуттів, вона залишає театральну студію, хоч має акторський хист, але потім впадає в розпач і не може дати собі ради, аж доки її старший брат Зуї не приходить їй на допомогу***.

Зуї стверджує гуманістичне начало в будь-якій роботі, в усякій життєдіяльності. Служити вищому ідеалу - всім людям, ось що головне, проголошує Зуї.

У повісті "Вище крокви, будівничі!" головний герой Сімор Глас так і не з'являється на сцені. Оповідь про нього та його одруження ведеться від імені молодшого брата Сімора Бадді Гласа.

Між братами цілковите порозуміння, але ніхто, крім Бадді, не здатен зрозуміти нелогічних вчинків і висловлювань Сімора, про якого весь час точаться розмови. Сімора вважають трохи несповна розуму, диваком, а тим часом він просто у свій спосіб (тут він дуже схожий на Голдена, хоч і значно старший за нього) протестує проти святенництва та фальшу, в яких захрясли його співвітчизники, і намагається виробити в собі правдиве ставлення до світу, а надто до власної долі, до свого кохання.

Весільним гостям кумедною видається розповідь про те, що Сімор не міг приїхати на власне весілля, доки почував себе аж надто щасливим. тим часом Сімор по-своєму має рацію. Не відчуваючи себе спроможним поділити з гістьми свою радість, оскільки життєві цінності в них принципово різні, Сімор аж ніяк не йде на компроміс і нехай таким чином, але все ж виступає проти усталеної громадської думки.

В бездушному, затхлому світі живе героїня оповідання "Тупташка-невдашка" Елоїза. Вона розуміє у глибині душі, що давно вже втратила вищі ідеали, і, розмовляючи зі шкільною подругою, марно силкується у минулому своєму, в роках дитинства та юності відшукати себе - справжню, кращу. Тим часом її маленька донька Рамона витворює свій уявний світ, своїх уявних друзів, і якоїсь миті, дивлячись на дитячу гру, мати переконується, що дитинча відтворює той світ у дивовижній, химерній відповідності зі світом дорослим, у якому вона живе.

Жах і відчай проймають Елоїзу - як бути далі? І вона знову безпорадно кидається в спогади, тікаючи від гнітючої дійсності.

Вже багато років Селінджер нічого не пише. Практично завершивши історію Гласів, зокрема старшого з них Сімора, він заглибився у медитації на теми східних релігійно-філософських учень і не приймає журналістів, не дає інтерв'ю, попри світову свою славу. Пошук його в житті й літературі дав свої наслідки. Ідеалістичні побудови, химерний власний світ, у якому живуть його герої, сприймаються читачами всього світу, бажав цього автор чи ні, як протест, як заперечнення норм і усталень фальшивого світу наживи й капіталу, бездушного, антигуманного "американського способу життя".

Поривання героїв Селінджера до чистоти людських взаємин, до добра та справедливості, їхнє заперечення ницості та зла викликає до них симпатію і нашого читача, відкриває перед ним ще одну сторінку в книзі життя сучасної молоді США.

1984

З книги Селінджер Дж. Д. Над прірвою у житі: Повісті, оповідання
К.: Молодь, 1984. (післямова, с. 268-270).

OCR та коректура Aerius


Примітки Аеrius:

* багато моментів статті застарілі і не зовсім точні, але я зберігаю все як є.

** "phony".

*** у повісті "Зуї".


Aerius 2002