© Lucretius
© А.Содомора (переклад), 1988
Джерело: Лукрецій. Про природу речей. К.: Дніпро, 1988.
E-Text: Бібліотека сайту Slovnyk.org.
1] Мати Енея і роду його, благодатна Венеро,
2] Втіхо людей і богів! Під сузір'ями неба пливкого
3] Повниш повсюдно життям судноносні моря і врожайне
4] Лоно землі, завдяки-бо тобі. зародитися прагне
5] Всяке створіння й, покинувши темряву, глянуть на сонце.
6] Тихнуть, богине, вітри, розбігаються хмари небесні
7] Ще до приходу твого. Найніжніші до ніг тобі квіти
8] Стелить умілиця щедра - земля, посміхається море,
9] Небо власкавлене сяє-виблискує світлом текучим.
10] Щойно пора весняна заясніє в усій своїй вроді,
11] Щойно, звільнившись од пут, Фавон війне життєдайно,-
12] Спершу небесні птахи твою з'яву, ходу переможну
13] Славлять, богине, твоєю могутністю вражені в серце.
14] Потім і звірі, й стада пасовищем багатим буяють,
15] Ріки стрімкі пропливають, аби поспівать за тобою,
16] Бачити вроду твою,- куди б не вела ти, не звала.
17] Далі - по горах, морях, по бурливих потоках, дібровах,
18] Густозелених оселях птахів та полях шафранових -
19] Всім ти проймаєш любов'ю серця, тож усе доокола
20] Солодко множить свій рід під твоєю, блаженна, рукою.
21] Ти-бо єдина природою правиш: без тебе й билинка
22] Не проросла б, до ясних берегів божественного світла
23] З пітьми ніщо б не тяглось, не було б насолоди ні в чому.
24] Тим-то жадаю твоєї підмоги, почавши складати
25] Вірші, в яких я хотів би природу речей роз'яснити
26] Синові Меммія нашому - ти ж бо його повсякчасно
27] В славі, багатим на успіхи бачити волиш, богине.
28] Тож і словам моїм непроминальну дай звабу, всевишня.
29] Дай, щоб тим часом, заглиблена в сон, на морях, суходолах
30] Люта, виснажна війна, втихомирившись, одпочивала.
31] Миром погідним одна з-між богів ти спроможна втішати
32] Смертних: суворим мистецтвом війни зброєвладний керує
33] Марс. Але й сам він, бува, як лише заятриться відвічна
34] Рана любові, спішить до твого пригорнутися лона -
35] І завмира горілиць: відхиливши назад, мов точену,
36] Шию, тобою, богине, насичує спраглий любові
37] Зір свій і з уст перехоплює-п'є пожадливо твій подих.
38] Саме тоді, коли так він лежить,- над ним нахилившись,
39] Тілом священним своїм обійми його й, мову ласкаву
40] 3 уст проливаючи, миру, славетна, випрошуй для римлян.
41] Бо ж як вітчизна в біді, то ні нам до такого заняття,
42] Звісно, душа не лежить, ані Меммія славний нащадок,
43] Поки неспокій довкіл, од громадських справ не відступить. * * *
44] Ну, а тепер, нагостривши свій слух, проникливим духом,
45] Вільним од різних турбот, у правдиве заглиблюйся вчення,
46] Щоби дарами, котрі тобі сам готував я так пильно,
47] Не погордив ти раніше, ніж їх до кінця зрозумієш.
48] Бо над найвищою сутністю неба й богів міркувати
49] Зараз почну, до начатків речей всіх пробитися хочу -
50] Тих, що природа і творить усе з них, і множить, і живить,
51] І на які вона знов по загибелі все розкладає.
52] Ми ті начатки йменуєм: матерія, чи родотворні
53] Тільця речей; окрім того, насінням речей дуже часто
54] їх називаємо; врешті, ще й іншу вживаємо назву:
55] Первісні тільця, від них-бо, найперших, усе виникає.
56] В час, коли роду людського життя, розпростерте, лежало
57] Долі в усіх на виду під релігії гнітом одвічним,
58] Що, висуваючи голову темну з безодняви неба,
59] Грізним обличчям хилилась, лячна, до вмирущого люду,
60] З-посеред еллінів зваживсь один проти неї піднятись
61] І скерувати свій зір, хоч і смертних очей,- проти неї.
62] Тож ані слух про богів, ні погрозливий грім, ні мигтіння
63] Стріл-блискавиць не злякали його: запалився ще більше
64] Духом своїм, ще палкіше запрагнув прорватися вперше,
65] Збивши на брамах природи замки, із вузин - на простори.
66] Духу наснага жива довела свою міць: промайнувши
67] Ген за найдальші краї огороди вогненної світу,
68] Думку напруживши й дух, озирнув переможець уважно
69] Всю безбережність, і звідти доносить нам, що народитись
70] Може на світ, а що - ні, яка сила кінцева властива
71] Кожній з речей, яка суть її, де їй накреслено межі.
72] Так-от релігію, що понад людом була, в свою чергу
73] Взято під ноги, а нас - підняла перемога до неба.
74] Та непокоюсь, аби не подумав ти часом, що хочу,
75] До нечестивого вчення схиливши, на стежку злочинну
76] Вивести, друже, тебе. Навпаки, це релігія часто
77] До нечестивих, а то й до злочинних призводила вчинків.
78] Так було, кажуть, в Авліді, де Трівії Діви жертовник
79] Перші данайців вожді, що вважались окрасою війська,
80] Кров'ю невинною Іфіанасси колись осквернили.
81] От уже стьожки жертовні, дівоче волосся вповивши,
82] По її щоках і справа і зліва спливли рівномірно.
83] От вона вгледіла батька свого, що при вівтарі сумно
84] Станув, а поряд - прислужники, бачить, ножі приховали;
85] Співгромадяни ж, на неї задивлені, гірко ридають,-
86] І підкосились їй ноги, і впала, бліда, на коліна.
87] Не помогло безталанній в ту мить, що назватися батьком
88] Міг завдяки саме їй, своїй першій дитині, володар.
89] Поки тремтіла всім тілом, як лист, понесли нещасливу
90] Діву до вівтаря, тільки не з тим, щоби після обряду
91] Звідти вести її, славлячи хором дзвінким Гіменея -
92] Ні! Щоб у розквіті літ, перед самим заміжжям упала,
93] Чиста,- від рук нечестивих отця свого; жертва печальна
94] Хід кораблям, що застрягли в порту, мала дати щасливий.
95] От що таке забобон, і до чого схиляє людину!
96] Будь-коли й сам ти, можливо, наслухавшись, що пролепече
97] Вмілець лякати - віщун, відсахнутись од мене захочеш.
98] Той вже такого тобі наговорить, таким маячінням
99] Розум затьмарить, що в тебе життя шкереберть піти може
100] І скаламутитись жахом раптовим усе твоє щастя.
101] Та й дивуватись не варт. Бо, коли б усвідомили люди
102] Те, що їх біди межу мають певну,- зуміли би якось
103] Віщим отим буркунам і релігії протистояти.
104] Нині ж ні змоги, ні способу, як їм опертись, немає:
105] Кожен боїться, що вічно й по смерті каратися буде.
106] Значить, природа душі невідома: народжена з тілом
107] Чи, коли родиться хтось, в його тіло вона проникає,
108] Чи загибає однаково з нами, розкладена смертю,
109] Чи навіщає похмурого Орка й розлогі затони,
110] Чи в якісь інші з веління богів прослизає створіння,
111] Як оспівав це наш Енній колись, що з верхів Гелікону
112] Вперше приніс для вінця свого листя постійно зелене,
113] Серед усіх італійських племен себе славою вкривши.
114] Енній, до речі, й про те веде мову в своїх несмертельних
115] Віршах, що є в Ахерусії млистій таке побережжя,
116] Обшир такий, куди душі людей, ні тіла не доходять,
117] Тільки зображення їхні - подоби, бліді, що аж диво.
118] Там, запевняє співець, показавсь йому образ Гомера
119] В славі своїй, що квітує віками, і, рясно проливши
120] Сльози гіркі, став природу речей викладать йому віршем.
121] Отже, не тільки над тим, що за явища бачим на небі,
122] Добре подумати слід: за якими законами біг свій
123] Місяць і сонце вершать, що за сила глибинна керує
124] Всім на землі,- щонайперше слід розумом чуйним пізнати,
125] З чого душі, як і духу людського, природа постала,
126] Що нас жахає не раз, коли хворість підточує сили,
127] Чи наяву, чи тоді, як у сон поринає людина:
128] Бо ж і тоді мовби чуємо, бачимо тих, що давно вже
129] Смерть їх взяла під косу, а землею - останки вповито.
130] Все ж я свідомий того, що затемнене греків учення
131] Буде нелегко по-нашому висвітлить, віршем латинським,
132] Надто, коли доведеться вдаватись до слів-новотворів:
133] Мова ж убога, на жаль, а предмет - новизною багатий.
134] Та благородство твоє й сподівання солодкого плоду
135] Нашої дружби мене спонукає за будь-який взятись
136] Труд і йому присвятитися, ночі проводячи світлі
137] В пошуках слів, як і віршів, що ними б мені пощастило
138] Світло таке в твоїм розумі викресать, щоб озирнути
139] Найпотаємніші міг ти при ньому речей всіх глибини.
140] Значить, розвіяти страх, що в душі загніздився, повинні
141] Не ясносяйного сонця провісники - промені-стріли,
142] Не найяскравіший день, а природа - весь лад її, вигляд.
143] Ось що ми тут беремо за початок, за першу засаду:
144] З волі богів, із нічого ніщо народитись не може.
145] Бо, якщо страх у полоні тримає людей всіх так цупко,-
146] Це через те, що, весь час помічаючи явищ багато
147] Як на землі, так на небі, вони неспроможні збагнути
148] їхні причини й гадають, що все це - веління безсмертних.
149] Отже, як слід усвідомивши те, що з нічого ніколи
150] Не виникає ніщо, ми чіткіше простежити зможем
151] Роздумів наших предмет: відкіля кожна річ узялася,
152] Як„ незалежно від волі безсмертних, усе протікає.
153] Хай щось могло б із нічого постати,- то все б упереміш
154] Із різнорідних родилось речей, без потреби в насінні:
155] З моря людина пішла б, із землі виринали б лускатих
156] Риб косяки, прямо в небі могло би виводитись птаство;
157] Різні отари, стада й, між собою спаровані будь-як,
158] Звірі всіляких порід то поля, то пустелі б займали.
159] Й дерева плід не однаковим був би: постійно б мінявся;
160] Все тоді, взяте зокрема, могло б, отже, все породити.
161] Тож, якби в кожній з речей не було родових отих тілець,
162] То чи була б у речей тих спорідненість, певна їх матір?
163] А коли все довкруги із свого виникає насіння,
164] То кожна річ тільки там постає й виринає до світла,
165] Де є матерія, речі властива, і первісні тільця.
166] Ось чому так не бува, щоб усе виникало з усього -
167] В кожній з речей, своя сила є, тобто властивість окрема.
168] Квітне, приміром, весною троянда; хліба половіють -
169] Саме в спекотливі дні; виноград - восени дозріває.
170] Чи не тому, що насіння речей плодотворно злилося
171] Кожне - в свій час, єсть у кожного виду йому лиш догідна
172] Для проростання пора, коли мати - земля живодайна -
173] Речі тендітні безпечно виводить до обріїв світла?
174] А виникали б ті речі з нічого,- тоді б і родились,
175] Як коли трапиться: то восени, то весною, то влітку,
176] Бо не було б тоді, значить, таких родотворних начатків,
177] Що недогідна пора від злиття їх могла б одхилити.
178] Втім, якщо речі з нічого зростали б, то певного часу,
179] Щоб поєдналось насіння їх, розвиток не вимагав би:
180] Ледь появившись на світ, юнаками ставали б одразу
181] Діти грудні; з-під землі б умлівіч пробивались дерева.
182] Чуда ж такого ніхто ще не бачив: усе поступово,-
183] Так і природа велить,- із свого виростає насіння
184] І зберігає при тому свій рід. Отже, звідси висновуй:
185] Все із своєї зростає матерії й живиться нею.
186] Зваж і на те, що, якби не дощі під час року помірні,-
187] Не видавала б земля джерела наших радощів - плоду.
188] А без поживи ніяке створіння не тільки не здатне
189] Роду свого зберегти, а й саме існувати не годне.
190] Можна скоріше таке припустити, що спільних багато
191] Тіл є в речах багатьох, як у писанім слові, скажімо,-
192] Букв, аніж те, що без первоначал може щось виникати.
193] Далі: чому не подбала природа, щоб люди, приміром,
194] Зросту такого були, що могли б і моря глибоченні
195] Вбрід переходити, й гори стрімкі розсувати руками,
196] Й довготривалим життям через низку віків пробиватись?
197] Видно, речам, щоб могли вони виникнуть, дана лиш певна
198] Кількість матерії; з неї й складається все нарожденне.
199] Отже, погодься: з нічого ніщо поставати не може:
200] Треба насіння, що з нього могли б народитися речі,
201] А народившись на світ,- потягтись до легкого повітря.
202] Врешті, додам: якщо більше снаги мають орані землі,
203] Ніж цілина, якщо працею рук урожай піднімаєм,
204] То очевидно, що містить земля родотворні начатки.
205] їх до життя й понукаємо ми: прорізаємо плугом
206] Первісну твердь, за собою родючу лишаючи скибу.
207] А не було б у землі тих начатків,- без нашого труду
208] Значно кращим ставало б усе з дня на день самовільно.
209] Втім, коли річ якусь нищить природа, її вона, звісно,
210] Не обертає в ніщо - розкладає на первісні тільця.
211] Бо, якби кожна з речей прирікалась на знищення повне,
212] В нас на очах то одне щось, то інше зникало б раптово.
213] Жодної сили б тоді не потрібно було, щоб на крихти
214] Річ роз'єднати могла, розплести її тіла тканину.
215] Тож, коли геть усі речі складаються з вічного сім'я,
216] То, поки сила не зрине така, що зустрічним ударом
217] їх розіб'є чи зруйнує зсередини, в пори пробившись,-
218] Жодній з речей не дозволить загинути творча природа.
219] Врешті, коли б усе те, що зникає з перебігом часу,
220] Не залишало й дробинки матерії, жодного сліду,
221] Як же Венера тоді з роду в рід викликала б до світла
222] Різні створіння, і звідки земля, незрівнянна майстриня,
223] їжу б черпала, щоб їх з роду в рід годувати й ростити?
224] Звідки до моря пливли б, його повнячи, власні джерела
225] Й ріки віддалені? Як би в ефірі зірки випасались?
226] Все вже давно - якщо має в собі воно тіло вмируще -
227] Стало б нічим, перетравлене давністю, часом бездонним.
228] Та коли стільки віків пропливло й не забракло ні разу
229] Тіл, необхідних для того, щоб повністю світ оновився,-
230] То несмертельною мусить же бути начатків природа.
231] Вже коли є в світі щось, то нічим воно стати не може.
232] Зрештою, сила й причина одна кожну річ без різниці
233] Знищила б тут же, якби не матерія вічна: всі речі
234] Зчепленням більшим чи меншим своїм вона в'яже докупи.
235] Дотик найменший тоді до загибелі б міг причинитись,
236] Бо не бувало б речей, з незнищимого тільця посталих,
237] Чий щонайглибший зв'язок тільки певна б порушила сила.
238] Тож, коли первоначала речей усіх перебувають
239] У розмаїтих зв'язках, коли скрізь є матерія вічна,-
240] Цілість свою зберігатимуть речі, аж поки не стрінуть
241] Сили такої, що сплетення їх розірвати спроможна.
242] Жодна, як бачимо, річ у ніщо обернутись не може:
243] З розпадом вернеться знов до матерії первісних тілець.
244] От пропадають дощі, коли батько-ефір позахмарний
245] Стрімко скеровує вниз їх-у лоно землі материнське.
246] Вруниться сходами поле зате й зеленіють дерева
247] Пишним гіллям, розростаються, гнуться од щедрого плоду.
248] Звідси - і рід наш людський, і тварини черпають поживу,
249] Звідси - й міста багатіють, обновою тішаться - дітьми,
250] Буйнозелені дзвенять од співучого птаства діброви.
251] Звідси - й отари гладкі, на траві соковитій розлігшись,
252] Одпочивають собі. Молока білосніжна волога
253] Рясно з набряклого вимені точиться; звідси - грайливий
254] По моріжку виграє молодняк на хистких іще ніжках,
255] Хай-но шумке молоко йому вдарить у ніжну голівку.
256] Тож остаточно ніщо, хоча зникне з очей нам, не гине,
257] Бо одне з одного споконвіків поновляє природа:
258] Щоб народити щось,- іншої речі їй смерть необхідна.
259] Зараз, хоча й пояснив я, що жодна річ із нічого
260] Не постає і в свій час у ніщо обернутись не може,
261] Та боячись, що мені через те лиш не йнятимеш віри,
262] Що найдрібніших начатків речей наше око не бачить,
263] Думку таку ще додам: у речах - це вже визнати мусиш -
264] Містяться тільця, котрі, хоч існують, усе ж непомітні.
265] Вітер, по-перше, впадаючи в шал, усе море шмагає,
266] Судна трощить важкі, розганяє, розшарпує тучі,
267] Вихором іноді в полі промчить, величезні дерева,
268] Мов соломинки, кладе; на хребти небосяжні звалившись,
269] Подувом дужим ламає ліси - ось така в нього сила:
270] Гуркотом, громоподібний, грозить нам, гуде, скаженіє.
271] Отже, вітри - це тіла, що їх зором помітити годі.
272] Саме вони, ці тіла, суходіл, і моря, і небесні
273] Хмари січуть, у пориві раптовому ними кружляють.
274] їх течія руйнівна - як вода, що хвилює ласкаво
275] В річищі й раптом, розбурхана, рине, виходить далеко
276] Поза свої береги, коли зливи страшні її повнять
277] І, з височенних спадаючи гір, повноводі потоки,-
278] Що хмизняком, і гіллям, і деревами цілими крутить.
279] Навіть могутні мости не здолають опертись потужній
280] Силі стрімкої води: так поривно, дощами набряклий,
281] На кам'яні велетенські опори потік набігає.
282] З гуркотом, тріском розвалює все, перекочує в хвилі
283] Брили, подібні до скель; що зіткнеться з ним,- падає тут же.
284] Так от, хоча й непомітні, проносяться вітру пориви,
285] Мов непокірна ріка: як лише по дорозі натраплять
286] На перешкоду якусь,- налітають на неї раз по раз,
287] Поки таки не зметуть. А бува, заклубившись миттєво,
288] Схоплять що-небудь і, крутячи в вихорі, мчать собі далі.
289] Значить, вітри - кажу ще раз і ще раз - тіла, що їх оком
290] Не помічаєм, якщо і прикметами, й діями схожі
291] До невгамовного плину ріки, що доступна для зору.
292] Й запахи різноманітних речей ми сприймаєм, одначе
293] Зовсім не бачимо, як вони нам потрапляють до ніздрів.
294] Око не вловить потоків тепла, йому годі уздріти
295] Холоду подих, та й слів, що в повітрі летять, не помітиш.
296] Все це в природі своїй мусить бути тілесним, оскільки
297] На відчуття наші діє, торкаючись їх. А торкатись
298] І піддаватися дотику - що б могло ще, окрім тіла?
299] Одяг, розвішаний на узбережжі, де піниться хвиля,-
300] Вогкий, а вистав на сонце його - за хвилину просохне,
301] Та не догледіти, як осідає на ньому волога,
302] Як - утікає, заледве ковзнуть по ній промені сонця.
303] Отже, вода на такі вже дрібні розпадається крихти,
304] Що й найзіркіше ніяк їх не зможе помітити око.
305] Так от і перстень, коли його носиш на пальці постійно,
306] З року на рік непомітно втрачає щось, робиться тоншим.
307] Камінь уперта продовбує крапля. Леміш, хоч залізний,
308] Теж поступово маліє-стирається, краючи землю.
309] Глянь на дорогу міську: покриття її - тесані плити -
310] Вичовгав натовп людський. А правиці у бронзових статуй,
311] Що біля брам височать, наче схудли: до них раз од разу
312] Кожен, до міста чи з міста йдучи, припадає вустами.
313] Тож очевидно, що все від тертя стає меншим, одначе
314] Не помічаємо часточок тих, що всякчас одпадають:
315] Наче позаздривши, бачить того не дала нам природа.
316] Врешті, й того, що речам усім день і природа помалу,
317] Частку по частці дає, щоб росли, розвивалися мірно,-
318] Хто б не напружував гострого зору,- не вгледить ніколи.
319] Як і того, що з трухлявою старістю речі втрачають,-
320] От як той берег скелястий, поглянь, що його заповзято
321] Сіль роз'їдає морська,- зрозуміло, ніяк не завважиш.
322] Через ті крихти, для ока не видимі, й діє природа.
323] Та не подумай, що все тими крихтами, тільцями тими
324] Щільно забите довкіл: у речах порожнеча є також.
325] Добре затям собі те: пригодиться на кожному кроці,
326] Бо ж ні блукать, ні вагатись не будеш, ні знову та знову
327] Суті в усьому шукать, до мого недовірливий слова.
328] Є, кажу, вільний, порожній цілком, недоторканий простір.
329] А не було б його,- як же тоді мали б рухатись речі?
330] Перша-бо кожної речі властивість - опір чинити
331] Й на перешкоді ставать - одночасно в усьому про себе
332] Знати дала б - і ніщо й ворухнутись не мало би змоги:
333] Жодна-бо річ, поступившись, не стала б для руху початком,
334] Ти озирнись: на морях, і на землях, і високо в небі -
335] Скільки там різного руху довкіл! Описать неспромога -
336] Просто в очах мерехтить. А коли б не було порожнечі,
337] То не лише не могло б усе рухатись так метушливо,
338] А й появитись на світ не здолало б: у купі суцільній
339] Так і лежала б матерія мертво, без жодного руху.
340] Ось що цікаве, крім того: якою б нам річ не здавалась
341] Щільною, все ж, як побачиш, і в ній мусить буть порожнеча.
342] От у печеру ввійди: на її кам'яному склепінні
343] Начебто висіявсь піт, що струмками збігає по стінах.
344] Що споживає істота жива, те розходиться в тілі.
345] Так і дерева, зростаючи мірно, в свій час плодоносять,
346] Бо допливає живлюща волога, почавши з коріння,
347] Ген до вершечка - розлогим гіллям, як і стовбуром цілим.
348] Чуємо звуки, що вільно собі через стіни проходять
349] І через двері важкі. До кісток промерзаємо взимку.
350] То чи бувало б таке, якби в світі ніде не траплялось
351] Вільного простору, через який переходили б тільця?
352] Врешті, чому за об'ємом однакові й формою речі -
353] Різні цілком за своєю вагою? Коли б у клубкові
354] Вовнянім стільки ж містилося тілець, що їх олов'яна
355] Куля вміщає, то стільки б і важили дві оті речі.
356] Бо найприродніша тіла властивість - униз натискати,
357] А порожнеча в природі своїй, навпаки,- невагома.
358] Тож, як одне щось - легше від іншого, хоч і не менше,
359] Значить, порожняви, проміжків вільних,- більше у ньому.
360] І навпаки: що вагоміша річ, то - підказує думка -
361] Більше в ній міститься тілець, а вільного простору - менше.
362] Отже, сягнули ми розумом чуйним того, що присутнє
363] В суміші кожній з речей, що йменуємо ми: "порожнеча".
364] Тут я тебе попередити мушу, щоб ти не піддався
365] Деяким твердженням хибним, що в блуд завести тебе можуть.
366] Он, кажуть, моря вода, пропускаючи риби лускаті,
367] їх по волозі веде, бо за ними лишається вільне
368] Місце, де знову, на мить одступивши, змикається хвиля.
369] Так і всі інші, мовляв, місцями чергуючись, речі
370] Можуть у щільному просторі рухатись поперемінне.
371] Все це, однак, на хисткій, помилковій оперте основі.
372] Справді-бо: як могли б рухатись риби, якщо б не давали
373] Місця їм води пливкі? Й навпаки: якщо риби не зможуть
374] Рухатись,- як і куди течія б одступила прозора?
375] Тож або всі, скільки є їх, тіла взагалі не спроможні
376] З місця рухнутись, або ж у речах таки є порожнеча,
377] Звідки й бере кожна річ і початок, і змогу для руху.
378] От, припустімо, зіткнувшись, пласких двоє тіл із розгону
379] Тут же відскочать, то всю порожнечу, яка утворилась
380] Поміж тілами двома, мусить знову зайняти повітря.
381] Все ж не відразу воно,- хоч би як його хвилі стрімливо
382] Не проривалися,- не водночас увесь простір собою
383] Виповнить, лиш поступово: насамперед - місце найближче,
384] Потім - сусіднє, а далі - прогалину всю заполонить.
385] Марно би стверджував хтось, що тіла розійшлися від того,
386] Що блискавично згустилось повітря. Адже порожнеча
387] Там постає, де раніше її не було, і так само
388] Те, що раніше було порожнечею, робиться щільним.
389] Ні. В такий спосіб ніяк не змогло би згуститись повітря.
390] Та, якщо б навіть могло воно,- без порожнечі, вважаю,
391] Все ж не згустилось би так, не звело б усіх тілець докупи.
392] Скільки б мені не перечив ти, отже, і часу не гаяв,-
393] Визнати мусиш, однак, що в речах таки є порожнеча.
394] Ще не один навести б міг я доказ, щоб ти пересвідчивсь
395] У справедливості суджень моїх, але й те, що сказав я,
396] Дасть тобі змогу піти хай по ледве помітному сліду,
397] Щоб і все інше ти сам одшукати міг розумом чуйним.
398] Як у мисливця собаки не раз, щойно слід на стежині
399] Нюхом уловлять тонким, незабаром у хащі знаходять
400] Жителя гір - хижака, що в норі приховався глибокій,
401] Так от і ти крок за кроком, одне проясняючи іншим,
402] Сам тут усе поступово збагнеш: десь у схові найглибшім,
403] Думку звернувши туди, свою здобич ти виловиш - правду.
404] Ну, а якщо сумніваєшся досі ти, все ще байдужий,
405] Меммію мій, до тих пошуків,- ось що тобі обіцяю:
406] Так тоді широко мова моя милозвучна проллється,
407] Взявши початок од серця мого, від таких повноводих,
408] Буйних джерел, що боюсь: може старість холодна та млява
409] В тіло моє прослизнуть і вузли життьові розв'язати
410] Перше, ніж я б тобі встиг усіх доказів силу-силенну
411] З того чи з іншого приводу викласти мовою віршів.
412] Ну, але годі. Підхопимо знов міркувань наших нитку.
413] Отже, природа, говорячи стисліше,- це поєднання
414] Двох протилежних речей: є тіла, але є й порожнеча -
415] Простір, де можуть вони поміщатись і рухатись вільно.
416] Те, що існують тіла,- відчуття, для створінь усіх спільні,
417] Стверджують. Не довіряти їм - значить себе ж позбавляти
418] Змоги судити про речі приховані, бо ж очевидну
419] Виб'єм опору з-під ніг, перекреслимо думки спромогу.
420] Далі. Якби не було того простору, вільного місця,
421] Тобто порожняви,- де б мали різні тіла подіватись,
422] Як тоді пересуватись могли б вони в напрямках різних?
423] Вище я виклав тобі щодо цього чітку свою думку.
424] Врешті, чи є щось таке, що від тіла ти б міг одділити
425] Й від порожнечі,- таке, що творити могло б самостійно
426] Третю якусь, від порожняви й тіла відмінну, природу?
427] Справді-бо: що вже існує, те мусить-таки чимось бути;
428] Хай за об'ємом воно й невелике, хай крихітне буде,-
429] Все ж, коли можна його хоч легенько, хоч якось торкнутись,-
430] Тіл усіх кількість примножить воно, в їх сукупність увійде.
431] А недоступним для дотику буде і зможе крізь себе
432] Вільно будь-яку річ пропустити без опору,- значить,
433] Це - незаповнений простір, ми кажемо тут: "порожнеча".
434] Все, що існує, додаймо, саме по собі - неодмінно
435] Діє саме або ж дії якійсь підлягає сторонній;
436] Врешті,- й тим може буть, що вміщає всі речі рухливі.
437] Діяти ж і піддаватися дії - це речі властивість,
438] Ну, а вміщати щось - має спроможність одна порожнеча.
439] Отже, крім тіла й порожняви, в низці речей не буває
440] Ще чогось іншого, третього, що існувало б окремо
441] І незалежно, саме по собі, що могли б ми сприймати,
442] Чи завдяки відчуттям, чи зусиллями думки збагнути.
443] Бо, як побачиш,- усе, що існує, що назване якось,
444] Буде властивістю двох тих начал або явищем буде.
445] Що неможливо від речі віднять, відокремить од неї,
446] Не зруйнувавши при тому її,- має назву "властивість":
447] Жар - од вогню, від каміння - тягар, од води невіддільний -
448] Плин, дотикання - від тіл, од порожняви - недотикальність.
449] І навпаки, як-от: рабство, убогість, багатство, свободу,
450] Війни і злагоду - все, що приходить на світ час од часу,
451] Як і відходить, під назвою "явища" тут розглядаєм.
452] Також і час не існує окремо: що трапилось нині,
453] Що - в давнину, що колись має статися,- ми відчуваєм
454] Тільки в зв'язку нерозривно-тісному з самими речами.
455] Визнати мусиш таке: самого по собі, поза рухом
456] Та супокоєм речей, ми не можемо часу сприймати.
457] От Тіндаріду, мовляв, колись викрали, й гордої Трої
458] Люд упокорений був... Не подумай, що всі ті події
459] Мають окреме своє, від речей не залежне тривання:
460] Ті покоління людей, без яких не бувало б і явищ,
461] Ген віднесла вже доба, що пролинула безповоротно.
462] Що відбулося у часі, вважаймо те явищем певним
463] Щодо людей та місцевості, де розгорталася дія.
464] Врешті, коли б ні матерії жодної речі не мали,
465] Ні відповідного простору, місця, де все б відбувалось,
466] То Тіндаріди прекрасної чаром роздмухана пристрасть,
467] Що прослизнула вогнем до грудей Олександра-фрігійця,
468] Не привела б до боїв славнозвісних війни затяжної,
469] Ні тайкома від троянців опівночі кінь дерев'яний
470] Греками б не розродивсь, що Пергам обернули у попіл.
471] Тож очевидно, що кожну подію нам слід розглядати
472] Не як окреме, буттям незалежним наділене тіло,
473] Не як порожняву, що, зрозуміло, свою має сутність,
474] А навпаки: називать її можеш цілком справедливо
475] Явищем тіла і місця, де мусить усе відбуватись.
476] Далі. В тілах розрізняти потрібно речей всіх начатки
477] Й те, що вже склалося в ході злиття, поєднання начатків.
478] Щодо начатків речей, то ніщо зруйнувать їх не в силі:
479] Щільність їх тіла незламного все переборює врешті.
480] Важко, щоправда, повірити в те, що існує в природі
481] Щось непроникливе - тіло без жодної пори, щілинки:
482] Чи не проходить крізь товщу стіни блискавиця небесна,
483] Гамір, слова? У вогні розпікається навіть залізо.
484] Від непомірної спеки, бува, розсідаються скелі.
485] Золота твердість, піддай лиш вогню, обертається плином.
486] Тане крижинкою в полум'ї мідна дзеркальна платівка.
487] Сріблом тепло пробиватися може й пронизливий холод:
488] Явно одне відчуваємо й друге, коли за обрядом
489] Чашу тримаєм, а в неї струмить росяниста волога.
490] Все наче стверджує: повної щільності в світі немає.
491] Та, коли думки правдивої хід і природа в нас будить
492] Сумнів,- не знехтуймо тим. Довести тобі спробую стисло
493] Те, що існує основа всього найщільніша і вічна -
494] Первопочатки речей, як повчали ми, їхнє насіння,
495] З чого и постало все те, чим наповнено всесвіт сьогодні.
496] Тож, коли силою думки навчилися ми розрізняти
497] Межі тих двох протилежних речей, їх природу двояку -
498] Тіла й порожняви, де розгортається кожна подія,
499] Скажемо, що й існувать вони чистими мусять, окремо.
500] Де-бо в природі незайняте місце, порожнява тобто,-
501] Там, отже, тіла нема, й навпаки: де знаходиться тіло,-
502] Вільного простору там - порожнечі - даремно шукати.
503] Первісні тільця, висновуймо,- щільні всі, без порожнечі.
504] Далі. Якщо в нарожденних речах є порожнява,- значить,
505] Щільна матерія мусить її звідусіль облягати.
506] З тим не погодиться й розум тверезий, що річ якась може
507] Глибоко в тілі своєму вміщати незайнятий, вільний
508] Простір, коли б і його не тримало тверде щось і щільне.
509] Ним може буть лиш матерії щільність: речей порожнечу
510] 510 Тільки вона, не щось інше, тримати всередині здатна.
511] Отже, сама по собі, з найдрібніших утворена й щільних
512] Тілець, матерія - вічна; знищимі - сполучення різні.
513] Далі. Якщо, припустім, не траплялося б вільного місця,-
514] Щільність суцільна була б. А коли б, навпаки, не бувало
515] Первісних тілець, що мусили б місце якесь посідати,-
516] Лиш порожнеча довкола була б, незаповнений простір.
517] Отже, повсюди незайняте місце чергується з тілом,
518] Бо ж ані повної, збитої щільності в світі немає,
519] Ні пустоти. Єсть окремі тіла, що навколишній простір
520] Ділять усе, відокремлюють: місце пусте - повнотою.
521] їх ані жоден іззовні удар не спроможний скрушити,
522] Ні зруйнувати зсередини жодна їх сила не годна,
523] Бо й не проникне туди, й ніщо інше схитнуть їх не може.
524] Дещо раніше про це я вже виклав тобі свою думку.
525] Без порожнечі, як бачиш, ніщо б не могло ні розпастись,
526] Ні розламатись; під лезом ніщо б не розскочилось навпіл,
527] Вогкістю б не пройнялося ніщо, ні морозом дошкульним,
528] Ні нищівним не взялося б огнем, що пронизує речі.
529] Треба додати: що більше порожняви річ якась містить,
530] То буде швидше вона розкладатися, вражена глибше.
531] Тож, коли первісні тільця є щільні всі, без порожнечі,
532] Як з'ясував я раніш, то вони мусять вічними бути.
533] Та, окрім того, коли б не тривала матерія вічно,-
534] Все, що існує тепер, у ніщо вже давно б обернулось,
535] І навпаки: те, що бачимо, виникло б теж із нічого.
536] Тож, як не може з нічого ніщо, повторю, виникати,
537] Ні, коли щось народилось,- по тому в ніщо обертатись,-
538] Первоначатки речей несмертельними бути повинні,
539] Щоб розв'язатись на них могло все об останній годині,
540] Щоб для обнови речей була завжди матерія свіжа.
541] Отже, ті первоначатки й прості мусять буть одночасно,
542] Й непроникні, бо інакше б ніяк не могли, перебувши
543] Низку віків, од безмежного часу відновлювать речі.
544] Врешті, коли б не подбала природа, щоб речі дробились
545] Лиш до якоїсь межі, то матерії первісні тільця
546] Так би скришились під дією часу, настільки змаліли б,
547] Що, народившись із них, появившись у певному часі,
548] Жодна б річ не змогла до кінця свого віку сягнути.
549] Все, як це можемо бачити, радше до розпаду схильне,
550] Ніж до відновлення. Що в безконечному днів чергуванні
551] Давній, що сплив уже, вік нездоланного часу ходою
552] В порох зітре, перервавши зв'язки, зруйнувавши до краю,-
553] Те не поправиться вже, хоч би скільки століть не минало.
554] Все ж таки не до кінця, а лише до якоїсь-то грані
555] Дробляться речі, бо все відновляється, все має певний
556] Термін, до роду свого відповідний, накреслену чітко
557] Пору, в якій досягти може зросту, життя квітування.
558] Варто завважити й те, що при щільності якнайповнішій
559] Первісних тілець матерії все ж пояснити неважко,
560] Як постає з них повітря, вода, і земля, та всілякі
561] Випари - все, що м'яке,- як існують ті речі, оскільки
562] Домішка вільного простору в кожному тілі присутня.
563] А припустімо, й начатки речей всіх бувають м'якими,-
564] Звідки взялися б тоді, поміркуй, неподатливі скелі?
565] Звідки б залізо взялось? Не могло б тоді бути в природи
566] Жодних підвалин закладених, першооснови стійкої.
567] Первісні тільця, як бачимо, щільні й прості мусять бути.
568] Чим вони ближче, тісніше сплітаються, тим у предметів,
569] Що народилися з них, більший опір, могутніша сила.
570] Далі. Коли б не було-таки в дрібненні жодної грані,
571] То від найглибших віків до сьогодні для кожної речі
572] Мусили б тільця її зберегтися, що, повністю вільні
573] Від небезпек усіляких, були б непошкоджені, цілі.
574] А, припустімо, крихкі вони, кволі з природи своєї,-
575] Як же тоді протривати б могли, не розпастись дощенту
576] Протягом довгих століть, незліченних ударів зазнавши?
577] Врешті, якщо якась певна межа є для кожного роду
578] Різних істот, якась риса виразна, що їм визначає
579] Ріст і тривалість життя, якщо вічним законом природи
580] Твердо встановлено, що вони можуть, що - ні, якщо зміні
581] Не підлягає ніщо, і все те, що існує, настільки
582] Вірне собі, що птахи з роду в рід навіть мітки на пір'ї,
583] Навіть забарвлення передають, їх породі властиве,-
584] Отже, без сумніву, первоначатки - матерії тільця
585] Мусять незмінними буть. Бо якби і вони час од часу,
586] Силі піддавшись якійсь, перемін зазнавали всіляких,-
587] Незрозуміле було б, що на світ появитися може,
588] Піп - неспроможне; затерлися б межі, котрі визначають
589] Сутність найглибшу речей, відміряну кожній з них силу.
590] Врешті, природа батьків, їхні звичаї, рух своєрідний,
591] Спосіб життя - чи могли б у найдальших зринати нащадках?
592] Далі. Якщо є скінченність у дрібненні, й тіло настільки
593] Крихітним робиться, що й відчуттям його вже не сприйняти,-
594] Значить, воно вже цілком неподільне, воно - на останнім
595] Східці здрібніння. Саме по собі таке тіло ніколи
596] Не існувало й повік існувати не зможе окремо,
597] Іншого тіла єдину складаючи, первісну частку;
598] Поруч - подібні стають за порядком тісними рядами
599] Й так, ущільняючись, робляться вмістом і сутністю тіла.
600] Отже, коли поодинці вони пробувати нездатні,-
601] Мусять настільки сплестись, що ніяк роз'єднать їх незмога.
602] Щільні є, отже, начатки речей простотою своєю:
603] Збиті докупи вони найдрібніших частинок єднанням,
604] Не різнорідних, однак, що лише нагромадженням сильні,-
605] У простоті, їм одвічно властивій,- уся їх могутність.
606] Тим-то применшити їх, одійнять у них ще якусь крихту
607] Не дозволяє, щоб сім'я речей береглося, природа.
608] А не було б щонайменшої малості, то, зрозуміло,
609] Що й найдрібніші тіла з незліченних би часток складались,
610] Бо ж половина весь час буде мати свою половину;
611] Так і тривав би, ніколи межі не сягаючи, поділ.
612] Чим тоді всесвіт різнитися б міг од найменшої частки?
613] Справді нічим. Бо, хоча й безконечні простори займає
614] Весь необмежений світ, але й крихітна частка так само,
615] Скільки її не дробитимеш, йтиме в свою нескінченність.
616] Це суперечить здоровому глуздові, та й уявити
617] Годі таке. Ось тому ти погодишся, як не впирайся,
618] З тим, що існує щось дуже мале, найдрібніше з усього,
619] Щось неподільне цілком. А якщо вже таке щось існує,-
620] Значить, і первісні тільця, погодьмося,- щільні та вічні.
621] Врешті, якщо всіх речей винахідниця - творча природа -
622] Звикла б усе розкладати на що раз дрібніші частинки,-
623] З них вона знову на світ привести не здолала б нічого.
624] І зрозуміло: де жодних частинок уже не буває,
625] Там і властивостей тих, що потрібні матерії творчій,
626] Годі шукати: зв'язків усіляких, ваги, переміщень,
627] Поштовхів, зіткнень,- без чого не виникне жодної речі.
628] Саме тому від здорового глузду відходять далеко
629] Ті, хто вважав, що всі речі з вогню постають, що в основі
630] Всесвіту тільки вогонь, і ніщо більше бути не може.
631] В них Геракліт був вождем. Саме він зав'язав суперечку,
632] Славний затемненим словом своїм серед греків, та більше -
633] Серед бездумних, ніж тих, котрі вдумливо правди шукають.
634] Дурнів-бо завжди захоплює те, що немовбито бачать
635] Десь аж на дні невиразного вислову; що милозвучне,
636] Що заколисує, пестить їм слух, те приймають за правду.
637] Звідки, спитаю їх, те неосяжне речей розмаїття
638] Взятись могло, якщо тільки вогонь усьому був початком,
639] Чистий вогонь? Хай стає він тугіший, хай рідне,- від того
640] Жодних не станеться змін, якщо кожна дрібна його частка
641] Має постійно таку ж, як і цілість вогненна, природу.
642] Будуть щільніші частинки вогню - буде й полум'я дужче,
643] А розметай їх, розсій - воно тут же ослабне, поблідне.
644] Ось чого б ми домоглися - не більшого,- з тілом вогненним
645] Так поступаючи. Що там казати вже про розмаїтість
646] Світу, який - чи не сміх? - із вогню б одного мав постати!
647] Ще зауважмо таке: то густішим, то рідшим робитись
648] Може вогонь лиш тоді, як у нім порожнеча наявна.
649] Музи ж отих мудреців, раз у раз потрапляючи в скруту,
650] Не визнають і того, що порожнява скрізь мусить бути.
651] Так, боячися висот, вони гублять дорогу правдиву.
652] Годі їм те зрозуміть, що, коли б не було порожнечі,
653] Все б тоді щільним зробилося звалищем, стало б єдиним
654] Тілом, і рвучко від нього ніщо б не могло відділитись,
655] Як од вогню жароносного - блиск його, пломінь пекучий.
656] Отже, й вогонь - це не скупчення збитих у цілість частинок.
657] Ну, а якщо згідно з іншим їх твердженням він і згасає,
658] І при найбільшій своїй густоті перемінює тіло,
659] То - коли вже до кінця розвивати цю думку безглузду -
660] Мусив би весь, без останку, вогонь у ніщо обернутись,
661] А різнорідний довколишній світ - виникати з нічого.
662] Бо ж усе те, що з границь своїх, перемінившись, виходить,
663] Кожного разу є смертю того, чим було воно щойно.
664] Тож і вогонь мусить мати в собі щось цілком незнищенне:
665] В іншому разі в ніщо б оберталися геть усі речі,
666] Та й виникати б могли, хоч які розмаїті,- з нічого.
667] Отже, погодься: оскільки існують означені чітко
668] Первісні тільця, що завжди свою зберігають природу,
669] Що і відходом своїм, і приходом, і різним порядком
670] Різною роблять природу речей і зумовлюють зміни,
671] То, як належить судити з усього,- вони не вогненні.
672] Бо як вогненні були б,- то чи більшало б їх, чи ставало б
673] Менше, чи інші б до них долучались, чи вносили б різні
674] Зміни в порядок свій - жар залишався б у їхній природі,
675] Тобто вогнем - не чим іншим - було б їх утворення кожне.
676] Тут я стійку маю думку: є тільця, котрі своїм збігом,
677] Рухом, порядком, положенням і своєрідністю форми
678] Здатні вогонь породити; змінивши порядок, міняють
679] Також природу свою докорінно. До того ж не схожі
680] Ні на вогонь, ні на річ якусь іншу, яка може слати
681] Часточки нашим чуттям і на дотик відчутною бути.
682] А запевняти, що всесвіт - вогонь і що справжньої речі,
683] Крім одного лиш вогню, надаремне й шукати в природі,
684] Як Геракліт був чинив,- це вінець божевілля, гадаю.
685] Бо, відштовхнувшися од відчуттів, проти них повстає він,
686] Мов хоче те сколихнути, на чому стоїть вірогідність,
687] Те, звідки певне знання він про той же вогонь міг дістати.
688] Вірячи в те, що вогонь відчуттями сприймаємо дійсно,
689] В те, що сприймаємо й інше, не менш очевидне,- не вірить.
690] Думка така видається мені і пуста, й божевільна.
691] Врешті, куди ж іще вдатися? Що для нас ще таким певним
692] Бути могло б, як чуття, коли лжу відрізняєш од правди?
693] Втім, на якій же основі, одкинувши геть усе інше,
694] Мали б ми так шанувати одну лиш вогненну природу,
695] А не якусь там ще іншу стихію, вогонь занедбавши?
696] Так чи інакше - безглуздя б таки залишилось безглуздям.
697] Ось чому ті, хто казав, що всі речі взяли свій початок
698] Тільки з вогню і що світ неосяжний з вогню утворився,
699] Й ті, хто відстоював думку таку, що прозоре повітря -
700] Творче начало всього, як і ті, хто гадав, що волога
701] Речі всі творить сама, чи вважав, що земля одинока
702] Зроджує все, в свою чергу в усі обертаючись речі,-
703] Дуже далекі від правди були й манівцями блукали.
704] Й тих ще додай, хто подвійними робить речей всіх начатки:
705] Лучить повітря з вогнем, а з пливкою вологою - землю,
706] Й тих, хто в основу всього покладає чотири стихії:
707] Землю, й вогонь, і повітряні подуви, й щедру вологу.
708] їх щонайпершим натхненником був Емпедокл з Акраганта -
709] Він на трирогому острові зріс, об який звідусюди
710] Б'ють іонійські розгонисті хвилі: вода зеленава
711] В піні солоній шумкій раз у раз набігає на берег
712] І шаленіє в тіснинах протоки, що сивим бурлінням
713] Від італійських границь острівну відмежовує землю.
714] Тут - ненажерна Харібда, і тут озивається глухо
715] Етна вогненна: погрожує знову, прорвавшися гнівом,
716] Вивергнуть полум'я з надра свого і снопом полум'яним
717] Ген аж до неба шугнуть, багрянисті метаючи зблиски.
718] Та хоч які там дива, в тій країні розлогій, що вабить
719] Око людей, хоч який має розголос, огляду гідна,
720] Славна достатками, впевнена в силі могутній народу,-
721] Все ж їй ніщо не зробило такої великої честі,
722] Цінним таким і святим не було, як той муж незрівнянний.
723] Стільки-бо мудрості в пісні його, що спливає потоком
724] Із божественних грудей, відкриттів у ній стільки славетних,
725] Що й сумніваюсь, чи справді земний він, із роду людського.
726] Все-таки й він, як і згадані вище, дрібніші од нього,
727] Що з багатьох міркувань дорівнять йому, звісно, не можуть,
728] Хоч і не раз, у великім натхненні шукаючи правди,
729] З серця глибин, мов із храму, пророцтва давали святіші,
730] І зрозуміліші, й глибші, ніж ті, що нестямна жрекиня
731] Піфія їх видавала з триніжка під Фебовим лавром,-
732] Ледве сягнувши начатків речей, зазнавали невдачі -
733] Й тут же, думками високі, з висот повалившися важко,
734] Впали. Найперше тому, що їм рух видається можливим
735] Без порожнечі в речах: припускаючи пористість, м'якість
736] Вітру, вогню, і вологи, й землі, і створіння, і плоду,
737] В їхніх тілах для порожняви місця, проте, не лишали.
738] Далі. Схитнулись тому, що не бачили жодної грані
739] В поділі тіл і дрібніння приймали за щось безконечне,
740] Не визнавали в речах щонайменшої, крайньої частки,
741] Хоч, як це бачимо, є мовби шпиль щонайвищий в усьому,
742] Поза який вже ніяке чуття не спроможне сягнути.
743] Можеш таке звідси виснувать: що, так би мовити,- крайній
744] Шпиль у невидимім тілі, те - частка речей щонайменша.
745] Ще й над таким поміркуймо: коли б ми вважали м'якими
746] Перші начатки речей,- самі речі, як видно з усього,
747] І виникають, і гинуть, бо тілом наділені смертним,-
748] То вже давно цілий світ неодмінно в ніщо б обернувся
749] І, відродившись по тому з нічого, вбивався б у силу.
750] Ти ж пересвідчивсь: одне як і друге - далекі од правди.
751] Потім усі ті стихії в такій між собою незгоді,
752] Так себе труять навзаєм, що тут-таки, збившись у купу,
753] Згинуть усі або так розбіжаться, немов під час бурі
754] Дощ, і вітри, й блискавиці: зітнуться шалено - та врозтіч.
755] Врешті, якщо з чотирьох елементів усе виникає
756] І розкладається знову на них, то чому ж неодмінно
757] Тільки вони мають бути начатками тіл? Чи не можуть
758] С.аме тіла послужити для них родотворним насінням?
759] Бо й постають одне з одного, й виглядом поміж собою,
760] Як і всією природою, звикли в віках чергуватись.
761] Може, припустиш таке, що й у стані тісного єднання
762] Тіло вогню, і повітря, й земля, й росяниста волога
763] Сходяться так, що не змінюють зовсім своєї природи,-
764] Значить, ніколи й ніщо тоді з них народитись не зможе:
765] Ні сотворіння якесь, ні бездушне, як дерево, тіло.
766] Бо ж у тій купі розрізненій, в суміші тій свою вдачу
767] Виявить кожен складник: у сполуці з землею побачиш
768] Чисте повітря; вогонь і в воді сам собі буде вірний.
769] Отже, початок речам даючи, родотворне насіння
770] Вносити мусить свою - непомітну, приховану сутність,
771] Щоб ніщо інше не брало там верх, щоб могло виявляти
772] Всяке створіння свою, що йому притаманна, природу.
773] Ще й до небесних вогнів ті мужі в мудруванні сягають.
774] Кажуть: вогонь обертається спершу в повітряний подув;
775] Сіються з нього дощі, проростає земля з них потому,
776] Ну, а тоді навпаки - від землі все бере свій початок:
777] Води спочатку, потому повітря й вогонь після нього,
778] Й так, без упину чергуючись, все це кружляє: від неба
779] Йде до землі, а від неї - аж ген до зірок, що на небі.
780] Та для начатків речей такі рухи ніяк не властиві.
781] Щось таки мусить незмінним лишатися: в іншому разі
782] Всі, аж до самого дна, у ніщо б обернулися речі.
783] Бо ж усе те, що з границь своїх, перемінившись, виходить,
784] Кожного разу є смертю того, чим було воно щойно.
785] Так і ті згадані вище стихії, котрі одна в одну
786] Все переходять по черзі, в основі своїй мусять мати
787] Інші, незмінні цілком елементи. Коли б не було їх,
788] То неодмінно всі речі довкола в ніщо б обернулись.
789] Отже, скажи, чи не більше ймовірно, що справді існують
790] Тільця такої природи, що можуть, вогонь породивши,
791] Збільшити кількість свою або зменшити, дещо змінити
792] Рух і порядок і дати, скажімо, початок повітрю,
793] І що одна якась річ саме так обертається в іншу?
794] Тут зауважиш: "Але ж очевидно, що все до повітря
795] Пнеться з землі, що для росту свого в ній поживу знаходить.
796] Ще ж якби небо дощів не приносило в пору догідну,
797] І не вгиналося б віття од зливи шумкої, а сонце
798] Не постачало б тепла в свою чергу, не гріло б ласкаво,
799] То не могли б ні хліба, ні дерева рости, ні створіння".
800] Справді. Та й ми, якби в їжі твердій та солодкому плині
801] Сил не черпали,- позбулися б тіла: з усіх наших м'язів,
802] Як і з кісток, відійшли б, не підтримані, сили життєві.
803] Нас-бо одне щось, я певен того, і підтримує, й живить,
804] В інших істот - і пожива інакша, для них відповідна.
805] Це через те, що в речах багатьох однорідні є, спільні,
806] Інших речей багатьох неоднаково сплетені тільця.
807] Отже, й не диво, що різні - по-різному живляться речі.
808] Важить немало ще й те, у якому ті первісні тільця
809] Складі, в якому порядку вони кожен раз виступають,
810] Рухи які їм властиві, яких - зазнають вони ззовні.
811] Бо ж небеса, і моря, й суходоли, і ріки, і сонце -
812] З тих же начатків, що різні плоди, і дерева, й тварини,
813] Тільки зв'язки їх у кожному випадку й порухи - різні.
814] Так от у вірші моєму, приглянься, є літер чимало
815] Спільних для слів багатьох, а проте, що цілком очевидно,
816] Вірші й слова між собою і змістом різняться, й звучанням.
817] Ось що, змінивши саме лиш розміщення, літери можуть!
818] А родотворні начатки речей всіх? У них незрівнянно
819] Більше спромоги для того, щоб речі творить усілякі.
820] Слід нам і в Анаксагорову вникнуть гомеомерію -
821] Слово, впроваджене греками; в рідній же мові для нього
822] Досі нема відповідника: ще ж вона все-таки вбога.
823] Зміст же поняття того роз'яснити не так уже й важко.
824] Отже, в так звану гомеомерію речей той мислитель
825] Думку вкладає таку, що, скажімо, кістки поступово
826] Наче ростуть із дрібних кісточок; із манюсіньких м'язів
827] М'язи так само виводяться; кров, яка тілом кружляє,
828] Із багатьох, що докупи злились, постає крапелинок.
829] Він уважає, що й золото може зрости з непомітних
830] Золота крихт, що й земля із окрушин землі може вийти,
831] 3 дрібок вогненних - вогонь, із крупинок вологи - волога;
832] Все, як на думку й уяву його,- саме так виникає.
833] Для порожнечі в речах не лишає, одначе, він місця,
834] Як і в подрібненні тіл не вбачає ніякої грані.
835] Дві оті, як видається нам, похибки немаловажні
836] В Анаксагора й у тих, що раніше про них ішла мова.
837] Зваж і на те, що начатки речей родотворні у нього
838] Надто слабкі,- якщо можна начатками те називати,
839] Що не різниться нічим од речей, що страждає так само
840] Й гинути мусить, нічим не захищене від руйнування.
841] Що ж бо то з них уціліти б могло під могутнім напором
842] І протривать під самими зубами жорстокої смерті?
843] Може, кістки? Може, кров? Може, вітер, вогонь чи волога?
844] Що з них? Гадаю,- ніщо. Адже речі ті всі без різниці
845] Смертними будуть в основі своїй, як і все, що постійно
846] Гине на наших очах, нищівній якійсь піддане силі.
847] Та - повторю тут раніше доведене - речі не можуть
848] Ні в цілковите ніщо повернутись, ні вийти з нічого.
849] Далі. Якщо від поживи росте наше тіло й міцніє,
850] Значить, і жили, і кров, і кістки наші всі в свою чергу
851] Із чужорідних речей - елементів - складатись повинні.
852] Тут заперечити можуть: мовляв, усіляка пожива
853] Суміш становить, і в суміші тій вже закладені тільця
854] Нервів, частинки судин і кісток, навіть крові краплини.
855] Отже, пожива, тверда чи рідка,- якщо так міркувати,-
856] Мусила б мати у складі своєму частки чужорідні
857] В суміші: кров, кров'янисту вологу, кістки та судини.
858] Втім, якщо всі незчисленні тіла, що з землі виростають,
859] Містяться в тій же землі, тож і їй в свою чергу належить
860] Із чужорідних, що з неї постали, складатись частинок.
861] Інше візьми щось - і можна до слів тобі вдатись таких же.
862] От, скажім, деревину: якщо полум'я, дим вона й попіл
863] Криє в собі, то з частин чужорідних складатись повинна.
864] Всі, окрім того, тіла, що земля їх вирощує, живить...
865] Із чужорідних, що з деревини виникають, частинок.
866] Тут залишається, хай і мізерна, для викруту змога;
867] Анаксагор не проґавив її, тому твердить: в усьому
868] Міститься все, приховавшись у суміші, а виринає
869] Те, що у суміші тій, так би мовити, є під рукою,
870] В першім ряду, що густіше загоном своїх елементів.
871] Та очевидно, що й ця його думка далека від правди.
872] Бо, якщо так міркувати, то й зерно, коли його дробить
873] Жорно важке, мало б камінь суворий хоч десь позначити
874] Кров'ю або чимось іншим, що в нашому живиться тілі.
875] Так от і зелень цупка, що її розм'якшаємо часто,
876] Камінь об камінь тручи, поступово б уся червоніла.
877] В чистій воді зустрічалися б також солодкі краплини
878] Плину того, що ним повниться вим'я овець тонкорунних.
879] Навіть орач помічав би на скибі, одвернутій щойно,
880] Злаки дрібненькі всілякого виду, і трави, й листочки,
881] Що притаїлися там, розпорошені, в лоні земному.
882] Врешті, колоду якусь розчахнувши, доглянувшись добре,
883] Ти б у ній полум'я, попіл і дим неодмінно побачив.
884] Ясно як день, що того не буває. Висновую, отже:
885] Суміш така - несумісна з речами. Зате є насіння,
886] Спільне для різних речей, і воно, непомітне, таїться
887] В різних речах, між собою єднаючись різноманітне.
888] "В горах високих, однак,- заперечити можеш,- буває,
889] Під невгамовного вітру поривами розколихавшись,
890] Так уже сильно дерева сусідні верхів'ями труться,
891] Аж забуяють нараз їхні маківки квітом вогненним".
892] Так. Але в дереві марно шукати вогню як такого:
893] Є жароносне насіння; воно, позбивавшись докупи
894] Під час тертя, викликає в лісах випадкову пожежу.
895] Був би готовий вогонь десь у лісі, прихований навіть,-
896] Тут же б дав знати про себе: пішло б сушняками від нього
897] Полум'я; всі чагарі, всі дерева б довкіл попалило.
898] То чи не бачиш тепер,- повторю, що сказав я недавно,-
899] Скільки це важить направду: з якими й у ладі якому
900] Ті родотворні начатки єднаються кожного разу,
901] Рухи які їм властиві, яких - зазнають вони ззовні,
902] Як, тільки трохи міняючи лад свій, то деревом бути
903] Можуть вони, то вогнем? І в словах, переставивши дещо
904] Літери, можна ті два неподібні отримать поняття.
905] Тож, коли ти, споглядаючи речі, досяжні для зору,
906] Схильний гадати, що все є таким лиш тому, що начатки -
907] Тільця матерії - мають подібну з речами природу,-
908] Вийде таке, що й вони од гучного стрясаються сміху -
909] Як то бува між людьми - й заливаються слізьми гіркими.
910] Далі ж ідімо, й що знати повинні ми,- слухай пильніше.
911] Справу здаю собі з того, в яку йдемо темінь. Та гострим
912] Тирсом торкнулося серця мого на хвалу сподівання,
913] І водночас переповнились груди любов'ю до віщих
914] Муз. Тим чуттям розігрітий, наснажений силою думки,
915] Міряю кроком поля Пієрід. Ще ніхто тут раніше
916] Сліду свого не лишив. Як то солодко вперше хилитись
917] До найсвіжіших джерел! Як то солодко квіт невідомий
918] Рвати собі для вінка осяйного, яким ще ніколи
919] Жодній людині вимогливі музи чола не вінчали!
920] Це справедливо. Бо, перше всього, за поважні я взявся
921] Речі: від пут забобону людські хочу душі звільнити.
922] Далі й тому, що цей темний предмет я задумав подати
923] Віршем прозорим, у муз запозичивши знади для нього.
924] В тому є свій, як подумати, глузд: саме так учиняють
925] І лікарі. Намагаючись дати полин найгіркіший
926] Хворій дитині вони, передбачливі, спершу намажуть
927] Посуду вінця пахучим, густим, наче золото, медом.
928] А легковірне дитя, поки мед солодить йому губки,
929] Краплю по краплі до самого дна випиває ті ліки -
930] Гіркістю знаний полин. Та обман тут не ловить дитини
931] В сіті свої, навпаки: покріпивши, веде до здоров'я.
932] Так от і я: через те, що учення моє видається
933] Для необізнаних надто важким, і тому, що від нього
934] Тут же сахається люд,- пієрійським силкуюся віршем
935] Солодкомовно подати тобі своїх .роздумів сутність,
936] Наче мусейського меду підлив я до них, і тому-то
937] Маю надію, що, зваблений ним, ти збагнеш мимоволі,
938] Як постають усі речі довкіл та яка їх природа.
939] Вище довів я, що тільця матерії - це сама щільність
940] Непроникна, що літають вони безбережжями часу.
941] Та поміркуймо сьогодні над тим, чи межу якусь має
942] їхня сукупність, чи ні. Водночас, коли ми встановили,
943] Що й порожнеча існує - речами заселений простір,-
944] Варто задуматись: має чіткі він, означені межі
945] Чи навсібіч одслоняє безкраї, бездонні глибини.
946] Всесвіту справді у жодному напрямі жодна границя
947] Не замикає, інакше б він мусив кінець якийсь мати.
948] Ну, а кінець лиш тоді є кінцем, коли йде після нього
949] Ще якесь тіло, якась наче грань, аби ми помічали:
950] Ось саме звідси наш зір не сприймає вже речі тієї.
951] Отже, коли поза всесвітом - як визнаєм - не існує
952] Більше нічого, то він безконечний, безкраїй, незмірний.
953] Зовсім не матиме значення, де б ти у нім зупинився:
954] Тут собі стань чи піди кудись ген - доокіл рівномірно
955] Слатися будуть такі ж нескінченного світу простори.
956] Та припустімо тепер, що протяжність усесвіту має
957] Грані якісь, що комусь із людей пощастило доскочить
958] Аж до окрайка того, іще й спис, розмахнувшись, метнути.
959] Як ти гадаєш: той спис полетить, як його скерувала
960] Дужа рука до далекої цілі, чи тут же й натрапить
961] На перешкоду якусь, що йому на дорозі постане?
962] Третього тут, що могло б із ним бути, погодься, немає.
963] Так чи інакше - не бачимо виходу. Визнати мусиш
964] Те, що не має кінця, в який бік би не ширився, всесвіт.
965] Бо, чи на щось наштовхнувшися, спис не матиме змоги,
966] Врешті, домчати до цілі своєї, щоб там зупинитись,
967] Чи без завади помчить,- не з останньої риси злетів він.
968] Доводом цим я тебе перестріну й тоді, як десь-інде
969] Всесвіту визначиш край: "А ти списа метнув?" - запитаю.
970] Вийде, що справді ніде не знайти тобі жодної грані:
971] Ціль перед списом, хоч як тут мудруй, вислизатиме завжди.
972] Втім, якби всесвіт окреслений був, якби все, що є в ньому,
973] Мало стійкі береги вколо себе, якби не безмежні
974] Обшири в ньому були, то віддавна б уже під вагою
975] Щільних начатків матерія вся, позбивавшись докупи,
976] Згустком би стала одним, і ніщо б не рухнулось під небом.
977] Неба тоді взагалі б не було, не світило б і сонце,
978] Бо споконвіку, всякчас, осідаючи нижче та нижче,
979] Звалищем нині матерія вся непорушне б лежала.
980] Ну, а насправді спокою не відають первісні тільця -
981] Все метушаться, адже не знайти їм ніякого споду,
982] Де, поспливавшись, могли б загніздитись у тихому місці.
983] Все постає тільки в русі - постійному, впертому русі:
984] Роєм густим звідусіль поспішаючи,- верхні до нижніх,-
985] Сиплють невпинно з безодняви тільця матерії жваві.
986] Врешті, окинь усе оком: одне щось відділене чітко
987] Іншим: повітря межу дає горам, а гори - повітрю;
988] Море - землею, вона ж, навпаки,- відокремлена морем.
989] Обрій на зміну йде обрію: крайнього - всесвіт не знає.
990] Простір настільки в природі своїй неосяжно розлогий,
991] Що й блискавиця, з яким би шаленим розгоном не мчала
992] Протягом вічності, все ж не здолала б його ні пробігти,
993] Ні досягнути того, щоб хоч менше їй лету лишилось.
994] Ось які безкраї всюди речам одслоняє природа -
995] Меж їм не знайдеш, куди не звертай невсипущої думки.
996] Втім, щоб сукупність речей собі міри якоїсь не клала,
997] Дбає природа сама: порожнеча - тілам є межею,
998] А порожнечу - матерія, тіло перервною робить.
999] От і не знає завершення всесвіт у тім чергуванні.
1000] Та, припустім, не чергує природа пустелі з тілами,-
1001] Все-таки з них щось одне простелятися буде в безмежжя;
1002] Край якийсь був би, скажімо, в порожняви,- змоги б не мала
1003] Безлічі первоначатків речей у собі поміщати;
1004] Вичерпна кількість була б у начатків речей родотворних,-
1005] Ні суходіл, ні моря, ні небес яснозоре склепіння,
1006] Ні покоління людей, ні всевишніх тіла несмертельні
1007] Не потривали б не тільки години - найменшої миті.
1008] Бо, розірвавши зв'язки свої, ген по безмежній пустелі
1009] Вся б розлетілась матерія, вся б вона розпорошилась
1010] Чи, правильніше сказать, не зродила б уже, поєднавшись,
1011] Жодної речі - не в силі була б вона знову зійтися.
1012] Та не подумай, що первоначатки речей між собою
1013] Лад свій погодили, що розмістилися так вони вмисно,
1014] Що, передбачливі, й рухи свої як належить уклали,-
1015] Ні. Свій порядок міняючи в безмірах простору й часу,
1016] Поштовхів різних раз по раз то звідси, то звідти постійно
1017] Зазнаючи, в різних рухах бувавши, розміщеннях різних,
1018] Ось на такі поєднання щасливі натрапили, врешті,
1019] Що породили й становлять сьогодні речей всіх сукупність.
1020] І, закріпившись у довгих віках, саме ці поєднання,
1021] Рухом підхоплені саме таким,- нині роблять можливим
1022] Те, що, широкими хвилями граючи, в море жадливе
1023] Ріки вливаються; те, що земля наша, сонцем зігріта,
1024] Щедрі дає врожаї, що квітують і множаться різні
1025] Види створінь, що кружляють вогні ненастанно в ефірі.
1026] Що ж дотепер би лишилося з того, якби з безбережжя
1027] Не напливало матерії свіжої вдосталь, що гойно
1028] Втрати могла б заповняти всякчас і служити обнові?
1029] Бо ж, як усяка істота жива, лиш позбудеться їжі,
1030] З тіла спадає, так само всі речі почнуть заникати,
1031] Хай лиш матерії раптом забракне або, припустімо,
1032] Річищем іншим її течію якась сила скерує.
1033] Зовнішні поштовхи теж не здолали б самі зберігати
1034] Суми речей всіх у їхніх сполученнях різноманітних;
1035] Можуть хіба, почастішавши, втримати дещо до часу,
1036] Поки нові не надлинуть, щоб суму поповнити, тільця.
1037] Мусять, одначе, зіткнувшись, одскочити; інші натомість
1038] Первоначатки речей мають досить і простору, й часу,
1039] Щоб, одірвавшись од цілості, в обширах вільно ширяти -
1040] Все це начатків нових і нових потребує постійно.
1041] Навіть щоб їх лиш для поштовхів не бракувало,- в природи
1042] Справді незмірні запаси матерії бути повинні.
1043] Тут особливо будь, Меммію, пильний: не думай, як інші,
1044] Що до середини всесвіту завжди тяжать усі речі,
1045] Що саме так вони купи тримаються, без допомоги
1046] Поштовхів зовнішніх. Тим-то, мовляв, не втрачає нічого
1047] Світ наш ні зверху, ні знизу, бо все йде тут до осередку
1048] (Начебто річ яка-небудь на себе ж могла обіпертись),
1049] Що, на зворотному боці землі розташовані, речі
1050] Знизу на неї, обернені, давлять вагою своєю
1051] (Як от потойбіч на плесі-речей відображення бачим);
1052] Далі, керуючись тим, запевняють, що й різні створіння
1053] Там собі ходять сторчма, та не падають, землю лишивши,
1054] В обшири нижні небес, як і наші тіла в свою чергу
1055] До зореносних осель не могли б самовільно злетіти;
1056] Начебто сонце їм сяє тоді, коли ми споглядаєм
1057] Зорі нічні, наче й порами року чергуємось з ними,
1058] Мовбито в парі пліч-о-пліч ідуть наші дні та їх ночі.
1059] Помилка це, не що інше, а дехто вхопився за неї,
1060] Щоб узагальнення класти свої на підвалини хибні.
1061] Бо ж коли світові краю нема, то який осередок
1062] Можемо в ньому знайти? Та якби навіть був, то чому ж то
1063] Все б лиш до нього тяглося, а не навпаки: якнайдалі
1064] Не розбігалось од нього врізнобіч - у простір безкраїй?
1065] Всяке-бо місце і простір - ми кажемо тут: порожнеча -
1066] Завжди повинна своїм осередком чи не осередком
1067] Речі важкі, чи сюди вони мчать, чи туди, пропускати.
1068] Й місця такого нема, де вагу свою втратило б тіло,
1069] Щойно прибувши туди, і на простір пустельний оперлось.
1070] Та й порожнеча не може для тіла підставою бути:
1071] Власна природа її спонукає всьому поступатись.
1072] Отже, свій лад і порядок підтримують речі, як бачиш,
1073] Не через те, що тяжать вони нібито до осереддя.
1074] Втім, на їх погляд, не всі до середини тягнуться речі;
1075] До осередку, гадають, земля поривається, води,
1076] Як і все те, що немовби вміщається в тілі земному:
1077] Моря волога й потоки, що з гір, повноводі, спливають.
1078] А легковійні повітряні подуви й жар полум'яний -
1079] Так уважають вони - від середини мчать якнайдалі.
1080] І через те мерехтять-висіваються зорі в ефірі
1081] Й сонце в блакиті небес випасає свій пломінь жагучий,
1082] Що саме там помістився вогонь, осереддя лишивши.
1083] Не зеленіли б верхів'ям дерева, якби рівномірно
1084] Не напливала до них із землі їм потрібна пожива.
1085] В безвість тоді, мов птахи вогнекрилі, шугнули би стіни
1086] Світобудови, розсіявшись ген у пустелі безкраїй.
1087] Далі й все інше за ними такої ж зазнало б руїни:
1088] Неба склепіння грімке нам на голови б важко звалилось,
1089] Тут же з-під ніг утекла б і земля. У страшній круговерті
1090] Неба й землі, в світовій мішанині розпалися б тут же
1091] Всі без останку тіла, потягло б їх у надра пустельні.
1092] Мить - і пропало б усе, навіть слід од тієї руїни:
1093] Простір лишився б і первісні тільця, що зір їх не бачить.
1094] Тож, якби раптом забракло матерії в місці якомусь,-
1095] Місце те стало б негайно для всесвіту брамою смерті:
1096] Юрбами ринули б геть через неї всі первісні тільця.
1097] Так без великих зусиль ти проникнеш в усі таємниці,
1098] Бо, з ясувавщи одне, кинеш світло на інше, й до правди
1099] й поночі зможеш дійти, до кінця розгадати природу:
1100] Світло нове що це крок буде стежку твою осявати.
1] Солодко, бурю зустрінувши в затишку, на узбережжі,
2] Море здаля споглядать, де хтось інший потрапив у скруту.
3] Ні, насолоду приносить не те, що змага когось хвиля,-
4] Солодко бачити, скільки страждань одігнав ти від себе.
5] Солодко стежити збоку за ходом жорстокої битви,
6] Що на роздоллі кипить, якщо сам ти - у повній безпеці.
7] Верх насолоди, однак,- до ясної піднятись будівлі,
8] Що мудреців непохитним ученням оснащена добре.
9] Видно людей метушливих відтіль; життєву свою стежку
10] Всяк намагається швидше знайти, та наосліп шукає:
11] В хисті спішать перейти один одного, в знатності роду,
12] Вдень і вночі, не шкодуючи сил, вони важко гарують,
13] Тільки б майна домогтись, дотягтися до вищої влади.
14] О нерозсудливий роде людський! О засліплені душі!
15] В пітьмі якій, у яких небезпеках намарне спливає -
16] Скільки там є його - смертних життя! А природа тим часом
17] Це ж очевидно цілком! - одного вимага від людини:
18] Тіла щоб біль не діймав, а душа - щоб ніколи не знала,
19] Що таке туга та страх, утішалася спокоєм, щастям.
20] Отже, тілесна природа, якщо придивитись до неї,-
21] Зовсім-таки не вимоглива: що усуває страждання,
22] Те може їй водночас чималою приємністю бути.
23] Не вимагає природа того (та воно ж і миліше!),
24] Щоб у покоях золочені статуї всюди стояли -
25] Хлопці, що в правій руці вогненосні лампади тримають,
26] На цілонічні забави гучні проливаючи світло;
27] Щоб у житті нашім золото-срібло нам очі сліпило,
28] Щоб од кіфар голосних аж гуло під різьбленим склепінням.
29] Інші й не дбають про те: на м'якій розпростершись травиці
30] Біля струмка, де високе гілля розіслалось наметом,
31] Без особливих затрат насолодою душу втішають,
32] Ще й коли небо всміхнеться погоже, і з обігом року
33] Гойно весна порозсипує квіти на зелень яскраву.
34] Тіла ж твого не покине пропасниця тільки від того,
35] Що на вишиваній шовком, розкішній багряній постелі
36] Будеш лежати, а не на простій, дешевенькій тканині.
37] Отже, якщо ні скарби, ні походження знатне, ні слава
38] Нашому тілу нічим, хоч якими були б, не поможуть,-
39] Висновок звідси такий, що вони й для душі безкорисні.
40] От коли бачиш загони свої, що на Марсовім полі
41] Впертий зображують бій, поділившись на два протилежні
42] Табори, де й запасні є війська, де гарцює кіннота,
43] Де не сама тільки зброя однакова - рівне завзяття,
44] Ще й коли суден військових розгорнутий стрій озираєш,-
45] То чи тікає, видовищем тим переляканий грізним,
46] Рій забобонів, що душу обсів твою, страх перед смертю?
47] Чи відлетить темнокрила журба, твою душу лишивши?
48] Звісно, що ні. Над таким випадало б хіба посміятись.
49] Ну, а насправді супутники наші - страхи та турботи -
50] Ні безпощадних списів не бояться, ні брязкоту зброї,
51] До владарів приступають зухвало, дають собі раду
52] З сильними світу сього, не лякають їх золота блиски,
53] Не присмиряє осяйливих шат яснота пурпурова.
54] Що ж сумніватися? Все тут вирішує розуму сила.
55] Може, замало ще наше життя побивається в пітьмі?
56] Як ото діти тремтять, боячись усього вколо себе,
57] Хай тільки ніч їх огорне сліпа, так і нас нажахає
58] Часом таке в білий день, чого менше потрібно лякатись,
59] Ніж нісенітних жахів, що ввижаються поночі дітям.
60] Отже, розвіяти страх цей, що в душу закрався, повинні
61] Не ясносяйного сонця провісники - промені-стріли,
62] Не найяскравіший день, а природа, весь лад її, вигляд.
63] Нині про те, який рух родотворних матерії тілець
64] Різні породжує речі довкіл, а який - розкладає,
65] Сила яка їх до дій таких змушує, що за неспокій
66] По безконечних просторах порожняви гонить їх вічно,
67] Мову вестиму, а ти - ні на мить не послаблюй уваги.
68] Певним є те, що матерія - це не сама тільки щільність,
69] Бо ж усі речі, як бачимо ми, поступово маліють,
70] Начебто тануть од довгого віку, а там уже старість
71] їх забирає нам з-перед очей, подробивши до решти.
72] Цілість, сукупність речей зостається, одначе, без зміни.
73] Скільки-бо тіла позбудеться річ якась,- іншій на долю
74] Стільки ж його припаде, і тому-то з перебігом часу
75] Дряхлим стає щось одне, розквітає натомість - щось інше,
76] Щоб і собі постаріть. Саме так обновляється всесвіт.
77] Так от існують, навзаєм життя позичаючи, смертні.
78] Слабнуть одні племена, зате в силу вбиваються - інші,
79] Так іде зміна живих поколінь у короткому часі:
80] Передають, біжучи, одні одним життя смолоскипи.
81] Лиш не гадай, що начатки речей зупинитися можуть
82] І, зупинившись, нові якісь рухи потому зродити,-
83] Це припустивши, блукав би ти довго, далекий від правди.
84] Бо, в порожнечі літаючи, тільця речей родотворні
85] Мусять, чи то від своєї ваги, чи від поштовхів зовні,
86] В русі невпинному буть. Таж не раз у зустрічному леті
87] Раптом вони зіштовхнуться чолом і розскочаться тут же
88] В різні боки. Та й не диво, бо що ж їм завадити може
89] Рвучко податись назад - у вазі, як і в твердості, першим?
90] Ну, а щоб краще ти міг уявить собі рух нескінченний
91] Тілець матерії, ще раз тобі нагадаю, що всесвіт
92] Жодного споду не має, ні місця, де первісні тільця
93] Стати б могли на спочинок: не знаючи краю, ні міри,
94] Ні берегів, навсібіч розіславсь необмежений простір,
95] Що я доводив не раз, на тверезий спираючись розум.
96] Тож, як ми думки такої дійшли, значить, первісні тільця
97] Спокою мати не можуть ніде в порожнечі бездонній -
98] Все вони в русі постійному, різноманітному русі:
99] То, зіштовхнувшись, одскакують миттю на віддаль велику,
100] То на якусь незначну тільки відстань, зіткнувшись, одходять.
101] Ті, що ряснішим гуртом у тісніше вступили єднання,
102] І після зіткнення проміжки їх одділяють мізерні,
103] Сплетені в цілість химерним рисунком будови своєї,
104] Творять могутливі корені скель; саме з них виникають
105] Дикої криці тіла та всіх інших речей того роду.
106] Ті ж, котрих менше, в пустелі великій кружляючи вільно,
107] Ген одлітають, як тільки зустрінуться, й знов із далеких
108] Обширів линуть навстріч одні одним. Вони, метушливі,
109] Творять повітря рідке та сліпучого сонця проміння.
110] По неосяжній порожняві сила й таких ще блукає,
111] Що не складали ще жодних речей, не були ж бо ніколи
112] Прийняті в гурт, де могли б довести до ладу свої рухи.
113] Образ того, про що мову веду, подобизна рухлива
114] Лізе на вічі сама, привертає увагу до себе.
115] Глянь-но пильніше: як тільки осяйливе сонячне світло
116] В дім зазирне, розчахнувши промінням півморок покою,
117] Повно тоді порошинок побачим: в освітленій смузі
118] Грають роями вони, пориваються в напрямках різних,
119] Наче в одвічній війні, нескінченні зав'язують битви,
120] Втоми не знаючи, цілі загони в борні заповзятій
121] То наче в купу збиваються, то розбігаються знову.
122] Легко тепер усвідомити, як у просторах порожніх
123] Первісні тільця речей, їх начатки, весь час метушаться.
124] Так незначна якась річ може дати про іншу, значнішу,
125] Певне уявлення, нас, як то кажуть, на слід скерувати.
126] Ще ж і тому тобі якнайпильніше приглянутись треба
127] До порошинок, які потрапляють у сонячний промінь,
128] Що в їхніх юрмах, у тому неспокої матимеш образ
129] Вічних матерії рухів, що їх не сприймаємо зором.
130] Там запримітиш таке: від невидимих поштовхів часто
131] Змінюють різко свій шлях порошинки, вертаються знову,
132] Мов наштовхнувшись на щось. Куди тільки ними не носить!
133] А починається та блуканина від первісних тілець.
134] Першими в рух самостійно вступають речей всіх начатки,
135] Далі тіла, що з найменшого їх поєднання створились
136] І до рушійних їх сил, так би мовити, стали найближче,
137] Тілець удари відчувши невидимі,- вже клубочаться
138] І в свою чергу й тіла дещо більші схиляють до руху.
139] Так, від начатків речей починаючись, рух поступово
140] Йде аж до наших чуттів. От і бачимо те мерехтіння
141] В промені сонячнім - вічний неспокій дрібних порошинок,
142] Хоч початкових ударів - джерел того руху - не видно.
143] Далі скажу тобі, Меммію, коротко також про швидкість,
144] Що споконвіку властива матерії первісним тільцям.
145] Тільки-но світлом новим розіллється по землях Аврора
146] І голосисте в лісах бездоріжних окликнеться птаство,
147] Повнячи співом пливким легковійне, ранкове повітря,-
148] Глянь, як то стрімко тоді, з-за крайнеба зринаючи, сонце
149] Все, що лиш є навкруги, в одну мить заполонює сяйвом;
150] Кожного дня те видовище маємо перед очима.
151] Жар, що його розпорошує сонце, потоки промінні,
152] Не порожнечею йдуть: по дорозі й повітряні хвилі
153] Мов розсікати доводиться їм, що сповільнює швидкість.
154] Не поодинці, крім того завважимо, шлях свій верстають
155] Жару частинки - суцільними зграями линуть, роями,
156] Гаять себе, раз од разу зчіпляючись, та й перешкоди
157] Зовнішні мусять долати вони, що сповільнює швидкість.
158] Первоначатки ж, які завдяки простоті своїй щільні,
159] Крізь порожнечу летять. Не завадить ніщо їм іззовні.
160] Та й одні одних, частки свої в ціле з'єднавши, не барять -
161] В обранім напрямі мчать, одностайні в пориві своєму,
162] Значить, у швидкості з ними ніщо не спроможне рівнятись.
163] Навіть розгонистий сонячний промінь лишивши позаду,
164] Більше в сто крат неосяжних просторів одмірять повинні
165] В цю ж таки мить, коли небом шугне палахтіння світанку.
166] Не роздивитися тут поодинці всі первісні тільця,
167] Щоб осягнути нам розумом, як кожна річ виникає.
168] Інші, вникать не бажаючи в сутність матерії, твердять,
169] Що, незалежно від волі богів, не здолала б природа
170] Так до потреб дослухатися наших, іти нам на руку:
171] Порами року рядити весь час і хліба нам ростити,
172] Дбати й про інше, до чого схиляє людей насолода -
173] Богоподібна життя провідниця, та все зазиває
174] їх до любовних утіх, щоб, триваючи у поколіннях,
175] Рід не затерся людський. Припускать, що боги влаштували
176] Світ, яким є він сьогодні, для нас, умирущого люду,-
177] Значить, про все мати судження хибне, далеке від правди.
178] Хай би, скажімо, й не знав я нічого про первісні тільця,
179] Не завагався б, однак, на небесні та інші опершись
180] Явища, стверджувать те, що безкрайого світу споруда
181] В жодному разі для нас не збудована й не видається
182] Твором безсмертних богів: так багато в ній похибок різних.
183] Тільки про них тобі викладу, Меммію, дещо пізніше.
184] Зараз до того вернусь, що про рухи сказати лишилось.
185] Саме тепер, як гадаю, пора довести, що не може
186] Тіло само по собі піти вгору, піднятися вгору.
187] Тут тебе збити могли б найрухливіші полум'я тільця:
188] Щойно зародяться - роєм уже пориваються вгору.
189] Так свого росту сягають хліба, виростають дерева
190] Попри вагу свою: все ваговите-бо гнеться додолу.
191] Бо, якщо крівель високих торкнувшись, вогонь язиками
192] Жадібно сволоки лиже та крокви, то це ще не значить,
193] Що поступає він так самовільно, без поштовху ззовні.
194] Так от і кров, коли жилу надрізати, з нашого тіла
195] Високо струменем б'є, розсіваючи бризки багряні.
196] Не помічав ти, з якою напругою виштовхнуть може
197] Балку якусь чи колоду вода? Хоч би як заповзято
198] Не натискали ми зверху на них, щоб занурити глибше,
199] Ще заповзятіше їх вивергатиме сила глибинна,
200] Поки стрімливо не випірнуть більше ніж наполовину.
201] Ну, а самі по собі - тут і сумніви зайві, гадаю,-
202] Всі ці тіла порожнечею вниз будуть падати зверху.
203] Полум'я - теж: пробивається вгору крізь товщу повітря
204] Тільки від натиску знизу; вага ж його власна при тому,
205] Хай невелика вона, скерувать його прагне додолу.
206] Чи смолоскипів не бачиш нічних у високому небі,
207] Як вони стрімко летять, залишаючи стежку вогненну
208] В напрямі тому, куди їм летіти веліла природа?
209] Не помічаєш, як линуть на землю зірки та світила?
210] Сонце з верхівки небес навсібіч випромінює жар свій
211] І на поля, й на луги, мов сівач, розсіва своє сяйво.
212] Значить, і пал, яким сонце охоплене, рине на землю.
213] Навскіс у млі дощовій пролітають вогні блискавичні:
214] Хмару то тут розчахнувши, то там вириваються грізні
215] Стріли - й удар громовий раз у раз потрапляє у землю.
216] Щодо тих рухів, таке ще знання тобі прагнемо дати:
217] Первісні тільця, коли в порожнечі летять прямовисне,
218] В силу своєї ваги в якусь мить і в якомусь там місці
219] Під час падіння свого відхиляються так непомітно,
220] Що наче й слова нема, щоб цей порух якось описати.
221] А не було б цього поруху вбік, то з прогалин бездонних
222] Падали б тільця краплистим дощем,- невідхильно та мірно;
223] Що таке поштовх, не знали б тоді, не бувало б ніяких
224] Зіткнень,- природа в умовах таких не створила б нічого.
225] Може, подумає хтось, що стрімкіше в порожняві линуть
226] Важчі тіла й, набігаючи зверху на тих, котрі легші,
227] Поштовхів їм завдають, що й приводить до різноманітних
228] Рухів - джерел усілякого творення,- той манівцями
229] Сам себе змушує йти, від здорового глузду далекий.
230] Всі-бо тіла, що в воді чи в рідкім опадають повітрі,
231] З різною швидкістю звершують рух до ваги відповідно;
232] Це через те, що води густота й легковійність повітря
233] Чинять тілам, які линуть крізь них, неоднаковий опір:
234] Тим, що ваги в собі більше несуть, поступаються швидше.
235] Та не така порожнеча: ніколи, ніде і ніякій
236] Речі вона не спроможна опертись; постійно давати
237] Місце, щоб тіло пройшло, вимагає сама її сутність.
238] Тож у порожняві все - ваговитіше й менше вагоме
239] З рівною швидкістю без перешкод буде мчати додолу.
240] Отже, ніяк не змогли б на легкі з висоти налітати
241] Важчі тіла й завдавать їм ударів, які в свою чергу
242] Змінюють рухи, що з них усі речі виводить природа.
243] Ще раз і ще раз кажу: відхилятись тілам - необхідно,
244] Тільки на віддаль цілком незначну, щоб тобі не здавалось,
245] Що, очевидному всупереч, бачимо скісним падіння.
246] Незаперечним-бо, явним є те, що тіла, котрі мають
247] Певну вагу, з висоти прямовисне верстають додолу
248] Шлях свій, а не навскоси, що людині підказує око.
249] Спостерегти, однак, те, що цей шлях на якусь волосинку
250] Від прямовисності вбік одхиливсь, чи могло б наше око?
251] Врешті, якщо б усі рухи були переплетені тісно,
252] Й завжди новий виникав із старого в несхитнім порядку,
253] Й не відхилялися б первісні тільця, щоб дати початок
254] Іншому руху, що міг би, порушивши приписи долі,
255] Ланку якусь розірвати в одвічнім причин чергуванні,-
256] Звідки створіння земні свою волю тоді могли б мати?
257] Звідки ж то, вирвана в долі, питаю, взялася б та змога
258] Йти, куди власне бажання веде нас, і змінювать рух свій
259] Не в якусь точно встановлену мить, не в окресленім чітко
260] Місці, а там, де скеровує нас передбачлива думка?
261] Кожному тут його воля - відкинемо сумнів - до дії
262] Поштовхом служить, приводячи в рух тоді все наше тіло.
263] Ти помічав, як у цирку розсунуть нараз загороду,
264] Коні ж іще якусь мить не зриваються з місця; не може
265] Жадібна міць стрепенутись так швидко, як дух того хоче:
266] Вся, яка є тільки в цілому тілі, матерії маса
267] Зрушитись мусить, щоб, рухом усі переповнивши члени,
268] Ринути разом туди, куди дух пориває стрімливий.
269] Рух, як ти сам те побачив, бере свій початок од серця;
270] Спершу він шириться, збуджений волею духу, а далі
271] Все заполонює - кожен віддалений закуток тіла.
272] Це - протилежність до того, коли, якийсь поштовх одчувши,
273] Силу сторонню якусь, несемося кудись мимоволі:
274] Адже тоді всього тіла матерія - це ж очевидно -
275] Вже незалежно від нас поривається, поки на неї
276] Воля не вдягне вуздечки, пориву того не зупинить.
277] Глянь-но довкіл, і побачиш, скількох ота сила стороння
278] Змушує йти то сюди, то туди, мов бичем понукає,
279] Стрімголов часто жене. Але є щось таке в наших грудях,
280] Що має змогу рішуче опертись їй, протистояти,
281] Є щось таке, на чий розсуд сукупність матерії мусить
282] То розпливтися по тілу всьому, то, розлившись по ньому,
283] Знов одступити назад, щоб на місці старому осісти.
284] Отже, в насінні речей, крім ваги їх та поштовхів різних,
285] Мусимо визнати й цю, притаманну їм, рухів причину,
286] Звідки й у кожного з нас - природжена волі властивість,
287] Бо ж із нічого ніщо, як ми бачили, не виникає.
288] Творять усе не одні тільки поштовхи, зовнішня сила,-
289] Опір їм чинить вага. А що розум в усіх своїх діях
290] Сліпо якійсь необхідності внутрішній не підлягає,
291] І, покорившись, мов раб, не ступає за нею безвольно,-
292] Це через те, що начатки речей відхиляються дещо
293] Під час падіння свого в невідомому часі та місці.
294] Щодо матерії, то не могла вона бути ніколи
295] В масі своїй ні щільніша, ані розпорошена більше:
296] Кількість її не зростала ні разу, але й не спадала.
297] Отже, який і сьогодні речей усіх первісні тільця
298] Звершують рух, у такому й колись вони перебували,
299] Так і в майбутніх віках своїм звичаєм рухатись будуть;
300] Те, що родилось, те й буде родитись у тих же умовах,
301] А народившись,- і жити, й рости, і вбиватися в силу
302] Все буде в межах своїх, відповідно законам природи.
303] Отже, змінити сукупність речей жодна сила не зможе,
304] Місця ж такого немає ніде, куди всесвіту частка
305] Якось могла б утекти, ні такого, де сила стороння
306] Мала би змогу зрости й відтіля, увірвавшись у всесвіт,
307] Рухи його розладнать, докорінно природу змінити.
308] Тут, коли мова зайшла про таке, здивуватися можеш,
309] Як це при тій ненастанній рухливості первісних тілець
310] Їхня сукупність цілком непорушною нам видається
311] (Я не кажу про тіла, котрі власним наділені рухом),
312] Це через те, що начатки речей усіх, їхня природа,-
313] Ген поза межами наших чуттів; і, якщо ми не годні
314] Бачити тілець самих, то що вже казать про їх рухи?
315] Таж і доступне для нашого зору не раз цілковито
316] Рухи свої на значній од нас віддалі може ховати.
317] От на зеленому схилі, бува, тонкорунні пасуться
318] Вівці; бреде собі кожна, куди так заманливо кличуть,
319] Росами, наче перлинами, граючи, вранішні трави,
320] Там і ягнята, напасшись, вистрибують, ріжками б'ються.
321] Все це немовби зливається й здалеку нам видається
322] Білою латкою, що наліпилась на пагорб зелений.
323] Так і тоді, коли збройні війська на бігу заполонять
324] Марсове поле і створюють образ завзятої битви,-
325] Там аж до неба йде блиск, а земля палахкоче довкола
326] В сяйві сліпучої міді; могутня хода легіонів
327] Будить далеку луну; озиваються й гори сусідні
328] Гомоном бою, і крики аж ген до зірок підбивають.
329] Кінні загони гарцюють довкіл і в рішучім пориві
330] Ринуть уже навпростець, аж гуде під копитами поле.
331] Все-таки високо в горах є місце, звідкіль поле бою -
332] Це наче пляма якась, що блищить унизу непорушне.
333] Зараз, однак, поміркуймо, які ж ті начатки речей всіх,
334] Як між собою вони й щодо форми своєї різняться,
335] Й щодо самих розмаїтих фігур, у яких виступають.
336] Я не кажу, що начатків, подібних за формою,- мало:
337] Йдеться про те, що вони не цілком між собою подібні;
338] Та й дивуватись не слід, бо якщо аж така їхня кількість,
339] Що ні межі, ні завершення їй, як повчав я, немає,
340] То, безумовно, не можуть усі вони буть між собою
341] Повністю схожі ні виглядом, ні щодо форми тотожні.
342] Глянь лиш на рід наш людський, на німе, що у морі гуляє,
343] Плем'я лускою оздоблених риб, на добірні отари,
344] На хижаків, на всіляких пернатих - і тих, що юрмляться
345] Весело вколо боліт, чи озер, або десь біля річки,
346] Й тих, що літають усе, то туди, то сюди, над лісами,-
347] Можеш усіх перебрать поодинці - й у кожному роді,
348] В кожній особині знайдеш ознаку, лиш їй притаманну.
349] А не було б її - як свою матір пізнала б дитина?
350] Мати - дитину свою? А таки пізнають, і не гірше
351] Знаються всі між собою, ніж ми один одного знаєм.
352] Так біля вівтаря, перед ясною святинею часто
353] В млосному куриві ладану ніжне телятко під лезом
354] Падає, кров видихаючи з рани потоком гарячим.
355] Мати блукає тим часом, самотня, по схилах зелених;
356] Бачачи слід од копитець роздвоєних, пильно довкола
357] Всі озирає місця,- не втрачає надії, сердешна,
358] Згубу свою дорогу віднайти; та, в гущавину впершись,
359] Будить тужливу луну. Повертає до стійла раз по раз,
360] Місця собі не знаходить ніде, за дитям затуживши.
361] Ні верболози тонкі, ні окроплені росами трави,
362] Ні повноводі струмки та потоки - ніщо не спроможне
363] Втішить їй серця, давальну журбу відігнати од неї.
364] Інших чимало телят, що на вигонах тих же пасуться,
365] Наче й не бачить вона - не приносять вони їй розради:
366] Тільки своє вона хоче знайти - неповторне, єдине.
367] Та й козенята тремтливоголосі, хоч як ти змішай їх,
368] Кожне свою знайде матір рогату. Ягнята битливі
369] Знають, чия коли матір замекає. Дбає природа,
370] Щоб лиш до рідного вим'я спішило всіляке створіння.
371] Будь-яку, врешті, зернину візьми з багатьох однорідних -
372] Буде й вона відрізнятись од інших; і скільки б у купі
373] їх не було - не потрапиш на дві цілковито подібні.
374] Так не буває подібності повної й між черепашок,
375] Що вицятковують звивистий берег морський, де невтомна
376] Хвиля вирівнює спраглий пісок, набігаючи м'яко.
377] Ще раз і ще раз кажу, що й речей усіх первісні тільця
378] Мусять так само,- якщо їх майстриня-природа створила,
379] А не людини рука за зразком якимсь певним, єдиним,-
380] Кожне, свою якусь маючи мітку, в просторах літати.
381] Легко, на розум опершись тепер, пояснити, чому це
382] Більш проникний блискавиці вогонь, а не той, що спливає
383] Із смолоскипів, не той, що бере на землі свій початок.
384] Досить того, що вогонь блискавичний походить із неба,-
385] Значить, він тонший, частинки ж його набагато дрібніші,
386] Тож проникають у пори такі, що крізь них не пробитись
387] Нашим вогням - чи зародяться в дереві, чи в смолоскипі.
388] Ще один приклад: із рогу платівку пронизує світло,
389] Дощ - не проймає її. А чому? Бо дрібніші частинки
390] Світла, ніж ті, що з них твориться вод живодайна волога.
391] Легко й вино через марлю процідиш. Одначе, олія
392] Лиш осідає на ній: протікати, повільна, не хоче.
393] Може, тому, що з частинок складається більших, а може,
394] Більш гачкуваті вони й переплетені значно тісніше.
395] От через те, очевидно, й не можуть частинки олії -
396] Первісні тільця її - свій зв'язок розірвати раптово,
397] Щоб поодинці пройти крізь манюсінькі пори цідилка.
398] Варто додати тут, що молоко, також мед густоплинний
399] Пестять язик нам, приємні на смак, розпливаються в роті.
400] І навпаки: найгіркіший полин і центаврія дика
401] Гіркістю справді нестерпною нам викривляють обличчя.
402] Сам, отже, висновку дійдеш: із тілець гладких та округлих
403] Складено те, що чуттів наших може приємно торкатись.
404] І навпаки: що на смак видається гірким, терпкуватим,-
405] Те з гачкуватих утворено тілець, поєднаних цупко.
406] Ось чому грубо вони до чуттів прориватися звикли -
407] І по дорозі вражають, подразнюють органи наші.
408] Коротко: що для чуттів є приємним і що - неприємним,
409] Те й між собою різнитись повинно будовою тілець.
410] Тож не подумай, що посвист пили, найприкріший для вуха,
411] З тілець таких же гладеньких та круглих складатися може,
412] Що й переливчаста, лагідна пісня, котру на кіфарі
413] Будить майстерний гравець, пробігаючи легко по струнах.
414] І не гадай, що подібні за формою первоначатки
415] Входять у ніздрі людей, коли палим в огні похороннім
416] Трупи й коли розсіваєм шафран кілікійський в театрі,
417] А недалеко, на вівтарі, куряться смоли панхейські.
418] І не вважай, що насіння подібної форми властиве
419] Теплим, м'яким кольорам, на яких випасаємо очі,-
420] Й тим, які ріжуть яскравістю зір і витискують сльози
421] Чи викликають хіба що огиду бридким поєднанням.
422] Бо ж усе те, що нам ніжить чуття, що дає насолоду,
423] Первісну гладкість якусь мусить мати в собі неодмінно.
424] І навпаки: що пригноблює нас, неприємно вражає,-
425] Те виявляє тим самим шорстку свого тіла природу.
426] Є ж і такі елементи, що їх не назвеш ні гладкими,
427] Ні скалкуватими: гострих гачків-бо на них не буває,
428] Радше-кути незначні; і тому, відчуттів досягнувши,
429] Можуть хіба лоскотати їх, та не завдавши їм шкоди.
430] Осад вина віднести сюди можна й оман гіркуватий.
431] Врешті, пекучий вогонь і холодного інею іскри
432] На відчуття наші зовсім по-різному діють, зубчасті:
433] Досить торкнутися їх - і різницю відчуєм одразу.
434] Дотик-бо, дотик оцей, присягаюсь богами святими! -
435] Поштовх дає відчуттям, коли в тіло нам щось проникає
436] Ззовні, або коли щось його ранить, народжене в ньому,
437] Чи веселить, коли з нас виривається при родотворній
438] Втісі Венери; або, коли враз, між собою зіткнувшись,
439] Тілом насіння безладно кружляє, чуття непокоїть.
440] Можна хоч зараз у тім пересвідчитись: от, розмахнувшись,
441] Сам себе ляснути спробуй долонею будь-де по тілу.
442] Тож очевидно цілком, що, чуття викликаючи різні,
443] Мусять і виглядом буть неоднакові первісні тільця.
444] Зрештою, що видається твердішим, ущільненим більше,
445] Те неодмінно повинно складатися з більш гачкуватих
446] Тілець, що наче гіллям нерозривно сплелись між собою.
447] Серед речей, що таку мають цупкість, алмаз виступає
448] В першім ряду, бо не звик він ударів лякатися; далі -
449] Дикого каменю твердь, і жорстока заліза потуга,
450] Й мідь, що скрегоче, коли на засуви дверні натиснути.
451] Щодо рідин, котрим тіло властиве текуче та плинне,-
452] Всі вони з гладких, округлих частинок повинні складатись.
453] Зернятка маку візьми: наче воду, їх можна черпати,
454] Бо між собою, кругленькі, докупи збиватись не можуть,
455] Щойно схитнеш їх - по нахилу котяться, мовби спливають,
456] І наостанку, все те, що в одну якусь мить непомітну
457] З-перед очей нам тікає - як полум'я, дим або мряка,
458] Хай назагал не округлі й гладенькі в собі має тільця,
459] Все ж, очевидно, не можуть вони бути сплетені міцно,
460] Здатні-бо в тіло впиватись голками, пронизувать камінь,
461] Не пробувають, однак, у зв'язку. Звідси й виснувать легко:
462] Що на чуття наше діє пронизливо, мовби голками,-
463] Тільця того між собою не сплетені, всі вони - гострі.
464] Втім, гіркота не чужа й для рідин; попробуй, скажімо,
465] Воду морську. Дивуватися й тут якнайменше потрібно:
466] Гладкі, щоправда, й округлі її елементи, властиві
467] Кожній з рідин, та до них і шорсткі домішались, що будять
468] Гіркість; гачками, проте, ці останні єднатись не мусять.
469] При шорсткуватій природі своїй вони все-таки круглі,
470] Отже, й чуття наші прикро вражають, і котяться легко.
471] Щоб не було в тебе сумніву в тому, що саме ця суміш
472] Гладких часток і шорстких дає гіркість волозі Нептуна,
473] Можемо їх роз'єднати - є спосіб такий - і побачиш
474] Прісною воду морську: хай крізь землю вона просочиться
475] Кілька разів і спливе у водоймище, стане питною;
476] Інші частки, від яких ота гіркість гидка, відворотна,
477] Саме тому, що шорсткі, десь у товщі землі застрявають.
478] Виклавши те, маю повну підставу наступний зробити
479] Висновок: первісні тільця речей безконечно не можуть
480] Форм набувати нових - є межа різновидностям їхнім;
481] А не було б - то окремі насіння сягли б неодмінно
482] Від давнини до сьогодні направду незмірного зросту.
483] Бо при властивому їм таки дуже малому об'ємі
484] Значно різнитись не можуть вони щодо вигляду, форми.
485] От уяви собі зараз, що в кожному з первісних тілець
486] Містяться три найдрібніші частинки або навіть більше.
487] Спробуй тепер ті частинки у межах окремого тільця
488] Переставляти, місцями міняючи, справа - наліво,
489] Знизу ж - уверх, поки форми нової для даного тільця
490] Вже не доможешся переставлянням кількох тих частинок.
491] А забажаєш фігур іще інших - тоді доведеться
492] Збільшити кількість частинок у тільцеві; так буде й далі:
493] Адже частинок нових і нових вимагатиме завжди
494] Лад їх новий, коли різні весь час хочеш мати фігури.
495] Отже, поновлення форм неодмінно веде за собою
496] Збільшення тільця в об'ємі. Тому-то відкинь таку думку,
497] Що безконечні в своїм розмаїтті є форми начатків,
498] В іншому разі повинні б вони розростатись в об'ємі
499] Аж до безмежності, що, як я вище вказав,- неможливо.
500] Варварські шати тоді й мелібейський, що сяє промінно,
501] Пурпур, насичений соком густим фессалійської скойки,
502] Й пишні павині хвости, що веселкове грають-сміються
503] Барвами,- все це затьмарили б речі нові, дивовижні;
504] Мирра пахуча б утратила вартість, меди б не цінились,
505] Лебедя спів і пісні, що їх гомоном струн супроводить
506] Фебова ліра, замовкли б так само з тієї ж причини:
507] Щойно заблисло б одне,- вже щось інше б його заслоняло.
508] І навпаки: все могло б і до гіршого йти поступово,
509] Як от до кращого йшло, але вже по зворотній дорозі:
510] Швидко чергуючись, щораз прикріші для нашого зору
511] Й слуху, гидкіші на запах, на смак появлялися б речі.
512] Явищ таких не буває в житті; за накреслені межі
513] Речі ні в тон бік, ні в цей не виходять, отже, погодься,
514] Що н у матерії різноманіття фігур - не безмежне.
515] Врешті, від палу вогненного й до льодяного морозу -
516] Відстань однакова: йди хоч туди, хоч назад повертайся.
517] Справді-бо: холод, і жар, та всілякі між ними хитання
518] Саме в цих межах лежать і сукупність окреслену творять.
519] Отже, є грані стійкі, в яких речі різнитися можуть:
520] Бо, мов у вістря, в пекучий вогонь упираються звідси,
521] Звідти - в мороз крижаний, що ворожий теплу життьовому.
522] Виклавши те, маю повну підставу й такий ще зробити
523] Висновок, що з попереднього силу й довір'я черпає:
524] Первоначатки речей, що цілком між собою подібні,
525] В кількості жодних не відають меж. Бо, якщо є скінченність
526] Щодо їх форм, то або нескінченними ті мусять бути,
527] Що між собою подібні, або вся матерія світу -
528] В кількості власній обмежена, що неможливо, як вище
529] Вказано в віршах, де мову веду про матерії тільця,
530] Що, звідусіль напливаючи, силою поштовхів різних
531] Суму речей всіх, усесвіт од втрат бережуть споконвіку.
532] Ну, а що бачиш не раз якусь дуже скупу на потомство
533] І нечисленну породу тварин, то вважай, що десь-інде,
534] В інших місцях та країнах, оддалених закутах світу
535] Стільки їх є, що собою виповнюють кількість належну.
536] Передусім серед чотириногих тут варто згадати
537] Про змієруких слонів. Частоколом високим із бивнів -
538] Скільки там тисяч їх, годі злічити - захищено цілу
539] Індію, що й не пробитись у глиб її. Ось яка сила
540] Там розвелась тих істот, що для нашого краю - дивниця.
541] Врешті, й таке допустім, що живе собі десь одиноко
542] В роді своєму єдине створіння, й нема на всім світі,
543] Скільки земель не сходи, ні подоби йому, ані пари,-
544] Все ж поміркуймо: якби не матерії кількість незмірна,
545] Що породити б могла те створіння, життя йому дати,
546] Звідки б на світі взялось воно, як виростало б, живилось?
547] А припустімо й таке, що скінченні в безмежних просторах
548] Тільця ширяють - єства одинокого первоначатки...
549] Де, і коли, і яка б могла сила звести їх докупи
550] Серед начатків чужих, що в такім океані юрмляться?
551] Для поєднання, скажу, не було б у них жодної змоги.
552] Як під час бурі страшної не раз по запіненій хлані
553] Геть рознесе, розметає негода потрощені судна -
554] Лави, і днища, і щогли, й носи їхні, снасті та весла,
555] І розмальовані, різьблені корми й до берега все це
556] Хвилею врешті приб'є, щоб дивились на те земнородні,
557] Й не довіряли воді, й пам'ятали про підступи моря
558] Навіть тоді, коли тиша заляже й воно, яснолице,
559] Наче сміється й на світлу гладінь свою вабить лукаво,-
560] Так і начатки речей, коли б ти якісь межі накреслив
561] Кількості їхній, розсіятись мусили б у безбережжі
562] Простору й часу, підбиті бурхливим матерії рухом,
563] Отже, стикатися вже не могли б, не вступали б у злуку,
564] Не пробували б у ній, не було б у них розвитку, зросту.
565] Втім, очевидно цілком, що одне відбувається й друге:
566] Родиться все, а прийшовши на світ,- розвиватися може.
567] В кожному роді, висновуєм звідси, існує безмежна
568] Кількість начатків, що всякій потребі зарадити здатні.
569] Тож ні руїнницькі рухи ніколи не матимуть змоги
570] Всіх їх звести нанівець і загнати життя у могилу,
571] Ні протилежні, що творення й ріст забезпечують, рухи
572] Вічно своїх порождінь при житті зберігати не годні.
573] Так серед тих родотворних начатків із успіхом рівним
574] Вічні, як вічність сама, ненастанно провадяться війни.
575] То в них життєві підносяться сили, то їх підминають
576] Ті, що до смерті ведуть. Похоронні плачі йдуть у парі
577] З криком дітей, що побачили обрії денного світла.
578] Ночі такої по дневі не йшло, а по ночі - зірниці,
579] Щоб не озвалося новонароджене й з ним одночасно -
580] Жалібні зойки - супутники смерті й похмурих обрядів.
581] Тут на таке ще, до речі, належить увагу звернути
582] Й мов запечатати, щоб не забулось, у пам'яті нашій:
583] Серед речей, що їх бачити нам дозволяє природа,
584] Речі такої нема, що була б з однорідних начатків,-
585] Кожна, яку не візьми, в собі різне вміщає насіння.
586] Що в якійсь речі можливостей більше, життєвої сили,
587] Тим очевидніше те, що у ній розмаїтості більше
588] Як щодо первоначатків самих, так і щодо їх форми.
589] Передусім різних тілець чимало земля посідає.
590] Деякі з них прохолодними водами рік виповняють
591] Море безкрає; стихію вогненну породжують інші:
592] З-під суходолу не раз пробивається полум'я хиже.
593] Та найпотужніший - Етни вогонь, що раз по раз шаліє.
594] Має земля в собі тільця й такі, що для роду людського
595] З них колосяться жовтаві хліба, зеленіють діброви,
596] Б'ють живодайні струмки, наливаються соками трави,
597] Щоб і звірина, по горах блукаючи, мала поживу.
598] Ось через те й заслужила земля на те ймення: Велика
599] Мати богів. Мати звірів і нашого тіла Майстриня.
600] Греції вчені поети хвалу їй давно проспівали.
601] Править вона колісницею, впрягши двох левів до неї,-
602] Натяк на те, що велика Богиня повисла в повітрі.
603] Бо чи можливе таке, щоб земля опиралась на землю?
604] Ну, а запряжені леви - ознака того, що потомство,
605] Хоч найдикіше було б, мусить волити матері волю.
606] Вколо чола в неї - мур кріпосний: це тому, що богиня
607] Може й міста неприступністю гір захистити надійно.
608] Ось у такому вінку божественної матері постать
609] Носять на острах юрбі по заселених землях ще й нині.
610] Різні племена за звичаєм давнім її називають
611] "Мати ідейська" й при днях урочистих її супроводять
612] Юрми фрігійців, бо, кажуть, що саме з фрігійського краю
613] Всяка пашня розійшлась поступово по цілому світу.
614] Галлів іще додають - попередження в тім очевидне:
615] Хто божество материнське покривдить або, як належить,
616] Шани батькам не віддасть, то такий не вважається гідним
617] Вивести парость, живе покоління, до обріїв світла.
618] Бубни напнуті гудуть під долонями, скрикує грізно
619] Хриплий ріжок, гарячково дзвенять порожнисті кімвали,
620] Флейта звучить на фрігійськім ладу, скаламучує душі.
621] Ті, що попереду, зброю несуть - передвісницю шалу,
622] Щоб нечестивого люду серця, його розум невдячний
623] Повнились острахом перед священною міццю богині.
624] Тож, коли в людні міста в колісниці богиню впровадять,
625] І, безсловесна, вітанням нечутним вона обдарує
626] Смертних юрбу,- найщедрішим приносом вистелюють шлях їй:
627] Сиплють і мідь, і срібло; мовби сніг, на дорогу лягає
628] Ніжний трояндовий квіт, затінивши богиню і почет.
629] Тут і куретів фракійських загін - так назвали їх греки -
630] Збройну влаштовує гру: розвеселені свіжою кров'ю,
631] Всі вони в танець шалений пускаються; китиці буйні,
632] Що на шоломах у них, раз у раз потрясаються грізно.
633] Так зображають куретів діктейських: колись-то на Кріті
634] Крик немовляти-Юпітера, кажуть, вони приховали
635] З іншими враз хлопчаками, кружляючи в бистрому танці,
636] Міддю об мідь ударяючи мірно, щоб, сина знайшовши,
637] Батько - жорстокий Сатурн - не поглинув його і тим самим
638] Рани довічної щоб не завдав материнському серцю.
639] Ось чому збройний загін супроводжує Матір Велику:
640] Ще, може бути, й тому, що за ниви отецькі богиня
641] Збройне стояти велить, а батьків - не лише поважати,
642] Бути їх захистом, а й запорукою їхньої слави.
643] Та хоч які ті перекази всі впорядковані й гарні,
644] Дуже далекі, одначе, вони від тверезого глузду.
645] Адже боги, безперечно, вже в силу самої природи
646] Одаль від наших турбот, що такі їм чужі, недосяжні,
647] В мирі найглибшім безсмертним своїм утішаються віком.
648] Жоден-бо їх не торкається біль, не смутять небезпеки,
649] Все в них - достатнє, своє. Від людей їм нічого не треба.
650] Марно від них, незворушних, чекав би ти ласки чи гніву.
651] Щодо землі, то чуття не було в ній та й бути не може,
652] От лиш речей багатьох вона вміщує первоначатки,
653] Тож не одне й не в однаковий спосіб виводить до світла;
654] Отже, коли хтось, наприклад, волить називати Нептуном
655] Море, Церерою - хліб, ну, а Вакхове ймення захоче
656] Замість буденного слова "вино" безпідставно вживати,
657] То дозволяєм, щоб він і на землю казав: "Це - Велика
658] Мати богів" - не біда! Щоб лиш душу свою він направду
659] Від забобону вберіг, свого розуму ним не потьмарив.
660] Тим-то й отари, хоч разом пасуться на вигонах тих же,-
661] Рунисті вівці і коней баских войовниче поріддя,
662] І круторогі бики,- хоч і неба намет у них спільний,
663] Хоч з одного джерела у жару прохолодну п'ють воду,-
664] Все-таки різні вони: зберігають природу, властиву
665] їхнім батькам, та ще й звичаї всі з роду в рід переймають.
666] Ось яка різноманітність матерії в кожному виді
667] Трав і яка її різноманітність у струмені кожнім!
668] Далі. Візьмімо створіння якесь - воно складене буде
669] 3 жил і кісток, і тепла, і вологи, і нервів, і крові,
670] Й нутрощів різних; усе це до себе цілком не подібне,
671] Бо ж неоднакові щодо фігур їхні первоначатки.
672] Далі. Все те, що яскраво горить у вогні полум'янім,
673] Має достатньо принаймні таких у собі елементів,
674] Що вибухають вогнем, що спроможні при тому світити,
675] Іскри метати стрімкі, ще й розсіювать широко попіл.
676] Будь-яке тіло візьми й під таким кутом зору на нього
677] Глянь - і побачиш: у кожному з них приховалось насіння
678] Різних речей, неоднакові там щодо форми й начатки.
679] Врешті, чимало й таких є речей, що в собі поєднали
680] Запах і смак, та ще й барву. Насамперед - овочі всякі:
681] Різноманітні в них мусять міститися первоначатки.
682] Запах-бо входить туди в наше тіло, куди не проникне
683] Барва; тож різними наших чуттів досягають шляхами
684] Запахи й барви - начатки, як бачиш, у них неподібні.
685] Звідси висновуєм: цілість одну розмаїті начатки
686] Творять; у кожній з речей - найстрокатіша суміш насіння.
687] Навіть до нашого вірша приглянься: хай спільних багато
688] Літер для слів багатьох ти помітити зможеш повсюди,
689] 690 Визнати мусиш, однак, що ті вірші й слова між собою
690] Все ж відрізняються: в кожнім - свої складові елементи.
691] Та не тому так буває, що спільних замало там літер,
692] І не тому, що й двох слів із однакових літер не знайдеш -
693] Ні. Вся різниця в сукупності, в способі їх поєднання.
694] Так у всіх інших речах: хай багато в них буде начатків,
695] Спільних для інших речей багатьох, але всі вони можуть
696] Бути не схожими в цілості, в складі своїх елементів.
697] Можемо, отже, по праву казати, що люд земнородний,
698] Буйні дерева й пашня - неоднакові в складі своєму.
699] Тільки не думай, що все по-всілякому може єднатись:
700] Ні. Бо тоді дивогляди зринали б на кожному кроці:
701] То напівлюди водитися всюди могли б, напівзвірі,
702] То час од часу гілля проростало б із тіла живого,
703] То, наче риби, в луску б зодягались істоти наземні,
704] То випасала б Химер вогнедишних майстриня-природа
705] На неосяжній землі - всього сущого матері спільній.
706] Хто й коли бачив таке? Очевидно, що кожна істота
707] Тільки від певного сім'я походить, і з певного лона
708] Вийшла до світла, й зростає у межах своєї породи.
709] То чи могло б відбуватися все це без певних законів?
710] Бо ж із поживи всілякої в кожен із органів тіла
711] Лиш відповідні частки проникають, і там, поєднавшись,
712] До життьових спричиняються рухів. А що несумісне,
713] Те викидає природа на землю. Й од поштовхів різних
714] Рій не помітних для ока часток відлітає од тіла:
715] Ті не зуміли ні з чим поєднатися, не спромоглися
716] В рух увійти життьовий, що для даного тіла властивий.
717] Та не подумай, бува, що законам таким підлягають
718] Тільки створіння живі: геть усе довкруги - в їхніх межах.
719] Адже наскільки в природі своїй між собою різняться
720] Всі, що родилися, речі, настільки ж і їхні начатки
721] Щодо будови своєї, фігур, одрізнятись повинні,
722] Та не тому, що подібність у формі трапляється рідко,
723] Ні. Розмаїття - в доборі начатків, у їх поєднанні.
724] Далі. Якщо неподібне насіння,- різнитися мусять
725] Відстані, напрямки, рухи, шляхи, поєднання, удари,
726] Врешті, й вага - тобто те, що й живі розділяє істоти,
727] А водночас і моря відмежовує від суходолу,
728] Й не дозволяє, щоб неба намет опустився на землю.
729] Далі й над тим поміркуй, що в години солодкої праці
730] Стало набутком моїм. Не подумай, що з білих начатків
731] Виникли білі тіла, котрі зір нам сліплять білиною,
732] Або що ті, котрі чорні, із чорних начатків постали.
733] Врешті, яким не просякнуло б кольором будь-яке тіло,
734] Знай: не тому він тут саме такий, що немовби й начатки
735] Тіла того, хоч вони й непомітні, таку ж мають барву.
736] Бо для насіння речей взагалі не властивим є колір,
737] Ні такий самий, що в речі якійсь, ані будь-який інший.
738] Ну, а коли в тебе думка така, що безбарвних начатків
739] Бути не може, то ти відхилився далеко від правди.
740] Є ж бо такі, що, сліпими родившись, вовік не побачать
741] Денного світла, проте розрізняють на дотик предмети,
742] Що для незрячих забарвлення жодного, звісно, не мають.
743] Висновок робимо звідси такий: розумінню доступне
744] Будь-яке тіло й тоді, якщо й барви не брать до уваги.
745] Втім, ми й самі, серед ночі торкаючись різних предметів,
746] Не відчуваєм того, що з них кожен забарвлений якось.
747] Тут взявши розумом верх, я берусь ще таке з'ясувати.
748] Будь-яка барва спроможна змінитись у будь-яку іншу.
749] Первоначатки ж таких перемін зазнавати не можуть.
750] Мусить же щось бути завжди собою, лишатись незмінним,
751] В іншому разі в ніщо б оберталися геть усі речі,
752] Бо ж усе те, що з границь своїх, перемінившись, виходить,
753] Кожного разу є смертю того, чим було воно щойно.
754] Не наділяй, отже, барвою тільця речей, бо інакше
755] Всесвіт в основі своїй поступово в ніщо б обернувся.
756] Втім, якщо первоначаткам речей аж ніяк не властиві
757] Барви, якщо їх різнить тільки форм розмаїття велике
758] Й саме із зміни тих форм виникає така ж переливна
759] Гра кольорів, якщо все тут залежить від того, з якими
760] Тільцями інші єднаються тільця, в якому порядку
761] І до яких вони рухів себе спонукають навзаєм,
762] То, усвідомивши те, вже неважко тобі зрозуміти,
763] Як це таке може бути, що річ якась, повністю чорна,
764] Раптом біліти почне й, наче мармур, осяйливо блисне.
765] Так от і море, лиш буря схитне лазурову рівнину,
766] Сиві знімає вали, що наслідують мармуру полиск.
767] Висновку можеш дійти: що сприймаємо зором як чорне,
768] Хай-но змішається в ньому матерія, хай перемінять
769] Лад свій начатки його, хай додасться, відніметься дещо,-
770] Те білиною сліпучою вразити може нам очі.
771] Ну, а коли б у безоднявих водах лише лазурові
772] Тільця були, чи могли б відбуватись такі переміни?
773] Ні. Бо хоч як би ти збовтував те, що блакитної барви,-
774] В колір, до мармуру білого схожий, воно не перейде.
775] А, припустім, розмаїте забарвлення мають начатки
776] Ті, що рівнині морській надають однотонного блиску,-
777] Як ото часто з фігур неоднакових, форм неподібних
778] Може постати фігура одна - квадратова, скажімо,
779] Й різноманітні у межах квадрату того помічати
780] Можемо форми,- так само й у морі чи то в однобарвній
781] Іншій якійсь рідині розрізняти могли б ми всілякі
782] Зовсім до себе не схожі тони, але ж так не буває:
783] Хоч розмаїття частинок - фігур складових - анітрохи
784] Не заважає нам правильно в той же квадрат їх укласти,
785] То неоднаковість барв, коли б мали їх первоначатки,
786] В колір один аж ніяк би не вилилась - цілісний, чистий.
787] Що спонукало нас, отже, всілякі приписувать барви
788] Первісним тільцям речей, що вело нас до хиби тієї,-
789] Тут же відпало, як лиш довели ми, що біле - не з білих,
790] Чорне - не з чорних постало начатків, а з різноманітних.
791] І таки справді: все те, що нам очі сліпить білиною,
792] З безкольорових скоріше пішло, а не з чорних начатків
793] Чи з яких інших, що мають свою, притаманну їм, барву.
794] Ну, а крім того, якщо кольорів не буває без світла,
795] Й первоначатки ніколи в освітленні не виступають,-
796] Тож очевидно, що в жодну вони не зодягнені барву.
797] Бо про яку може барву йти мова в пітьмі безпросвітній?
798] Колір, до речі, й мінятися може залежно від того,
799] Як він освітлений: сонцем прямим чи відбитим од чогось.
800] От до пір'їнок приглянься пухких, що немовби віночком
801] Голуба шийку вбирають,- які там тонкі переливи!
802] То спалахнуть вони раптом до сонця піропом огненним,
803] То забіліють нараз, і здається, що серед коралів
804] Ще й благородний смарагд випромінює сяйво зелене.
805] Так от і хвіст павича: хай-но сонце проллється на нього -
806] Тут же він, пишний, всіма кольорами веселкове грає.
807] Тож, коли барви ряхтять і міняться від дотику світла,
808] Значить, без нього вони взагалі не могли б існувати.
809] Далі. Якщо своєрідні удари приймає на себе
810] Наша зіниця, коли, як то кажуть, нам в очі впадає
811] Білий якийсь, або чорний предмет, чи будь-який інший,
812] І якщо, з другого боку, торкаючись різних предметів,
813] Не кольори їх, а форми сприймаємо, то, очевидно,
814] Первісним тільцям речей кольори взагалі не властиві:
815] Неоднорідність їх форм дає враження барв усіляких.
816] Втім, якщо між кольорами й будовою тілець прямого
817] Не визнавати зв'язку, якщо всі оті первісні тільця
818] Будь-яке можуть забарвлення мати,- чому в свою чергу
819] Й те, що з тих первоначатків постало, що сповнене ними,
820] Теж, незалежно від виду, не вдягнене в будь-які барви?
821] Дива б тоді не було, якби білий літав собі ворон,
822] Білі від пір'я свого довкруги розсіваючи зблиски.
823] З чорного - лебеді чорні могли б виникати насіння,
824] Та й з усілякого - чистої барви чи в суміші різній.
825] Ще й на таке слід увагу звернути: чим більше ми дробим
826] Річ якусь, тим очевидніше те, що все менше та менше
827] Кольору в ній, поки з-перед очей наче дим не розтане.
828] Пурпуру клапоть візьми й на шматочки діли найдрібніші:
829] Барви багряні, і найпроменистіша з них - фінікійська -
830] З кожною ниткою гаснути буде, розмиється врешті.
831] Висновок, отже, такий: свою барву втрачають частинки
832] Ще перед тим, аніж стануть насінням речей родотворним.
833] Врешті: погодишся з тим, що не кожному тілу властиво
834] І голоси видавати, і запахи; тож, безумовно,
835] Звуки та пахощі всім без останку тілам не припишеш.
836] Так ми й очима далеко не все помічати спосібні,
837] Значить, такі є тіла, котрим барви цілком не властиві,
838] Як і такі, що від звуків і запахів дуже далекі;
839] Розум чуткий розпізнає, однак, їх не менше виразно,
840] Ніж усе те, що так само позбавлене якостей інших.
841] Та не подумай, бува, що лиш барв не вділила природа
842] Первісним тільцям речей: ні тепла в них ніколи немає,
843] І не пройма їх мороз, ані жар вогнедишний не повнить.
844] Всюди рояться вони, та присутності їх не відчуєш:
845] Жодного звуку не видадуть; запаху, смаку не мають.
846] Хочеш, наприклад, бальзам запашний з майорану зробити,
847] Мирри додавши й солодкого нарду, що ніздрі нам пестить,
848] Наче небесний нектар, то насамперед мусиш олії
849] Десь роздобути такої, що запаху зовсім не має
850] Й не проникатиме в ніздрі твої, щоб вона якнайменшу
851] Тим складникам запашним, що в тонкому сплелись ароматі,
852] Шкоду могла принести, своїм випаром їх затруївши.
853] Ось чому, творячи речі, начатки їх - первісні тільця,-
854] Вносити в них не повинні при тому ні запахів жодних,
855] Ні голосів - бо й самі виділяти нічого не можуть,-
856] Ні будь-якого смаку, ні, з тієї ж, нарешті, причини,
857] Жодного холоду, ні теплоти, ні вогненного жару,
858] Ні чогось іншого. Все ж бо, що смертній властиве природі:
859] Сухість крихка, і податлива м'якість, і пористість - все це
860] Мусить чуже бути первісним тільцям, якщо ми бажаєм
861] Під усі речі стійку, несмертельну закласти основу,
862] Щоб забезпечити світу всьому непохитність; інакше
863] В тебе всі речі в ніщо перетворяться з обігом часу.
864] Щодо створінь, почуттями наділених,- визнати мусиш
865] Те, що й вони всі без винятку складені з первоначатків -
866] Тілець, котрим не властиві чуття. Тут сама очевидність
867] Жодних не висуне доказів проти, а радше за руку
868] Нас допровадивши, впевнить у тім, що й істоти всілякі,
869] 3 тих, що чуттям не наділені жодним, походять начатків.
870] От відворотна гноївка не раз - мабуть, кожен те бачив -
871] Червами вся починає кишіти, як тільки розмочать
872] Землю сльотливі дощі і калюжі затягнуться тванню.
873] Так одне з одного все й виринає до обріїв світла:
874] Листя, і трави поживні, й струмки переходять поволі
875] В ситу худобу; вона, свою власну природу змінивши,
876] В тіло вступає людське, а від нього не раз набуває
877] Сили та зросту хижак і пернаті ним живляться часто.
878] Всяку поживу, тверду чи пливку, обертає природа
879] В тіло живе й відчуття з них формує, властиві створінням;
880] Чи не подібний закон виявляється в тім, що пожежа
881] Йде сушняком, що в вогонь геть усе обернутися може?
882] Бачиш, наскільки важливо, в яке поєднання вступають
883] Первісні тільця, яких зазнають вони ззовні ударів
884] І до яких вони рухів схиляють сусідні начатки?
885] Що ж таки, врешті, тебе насторожує, що спонукає
886] Лиш до таких міркувань, що з начатків, котрим не властиве
887] Жодне чуття, не народиться те, що чуттям володіє?
888] Певно, гадаєш: от камінь, і дерево, й землю, скажімо,
889] Як не поєднуй; але відчуття в них живого не збудиш.
890] Тут тобі ось про що слід пам'ятати: я зовсім не тверджу,
891] Начебто геть усе те, з чого може піти відчування,
892] Зразу й чуття неодмінно породить у будь-якій речі.
893] Дуже багато насамперед важить, наскільки дрібні є
894] Ті, що чуття постає з них, начатки, яка їхня форма,
895] Як поєднались вони, в яких рухах, порядку якому,-
896] Тільки ж того не побачиш у дереві, камені, скибі.
897] От хіба їх наче сточить дощем, то й вони, перетрухлі,
898] Червів народжують, бо ж родотворні матерії тільця,
899] Стан попередній змінивши, в нових опинившись умовах,
900] Лад обирають такий, що створіння готовий зродити.
901] Хто ж припускає, що все, відчуттям обдароване, може
902] З тілець робитися тільки таких, що й самі відчувають,
903] Той, отже, й тільцям самим неминуче приписує м'якість,
904] Що до загину веде. Адже де відчуття, там і тіло:
905] Жили, і нерви, і нутрощі - те, що м'яке від природи,
906] Що, як це видно з усього, підлегле знищимості, смерті.
907] Та припустім, що й м'які елементи триватимуть вічно.
908] Як тоді з їхнім чуттям? Чи своє вони мають, часткове,
909] Чи взагалі для живого створіння всього воно спільне?
910] Взяті ж окремо, частини ніяк відчувати не можуть.
911] Тільки в сукупності, в цілості їхній чуття полягає.
912] Тож ні рука, як її відітнуть, ані будь-яка інша
913] Тіла частина не годні в собі зберегти відчування.
914] Отже, начатки до цілих створінь уподібнити треба.
915] Тим-то повинні й вони відчувати, що ми почуваєм,
916] Щоб одчування живе в них повсюди збігалося з нашим.
917] Як же їх можна вважати речей родотворним насінням?
918] Бувши створіннями, як оминути їм смерті дорогу?
919] Чи ж не одне і те саме поняття: "живе" щось і "смертне"?
920] Та припустімо, що можна. А що ж то дало б їх єднання? -
921] От хіба мішанку різних істот, дивоглядів усяких.
922] Путнього рівно ж нічого б не вийшло, якби парувались
923] Люди, і звірі, що в нетрях живуть, і домашні тварини.
924] Ну, а якщо ті начатки втрачають у тілі живому
925] Власне чуття й беруть інше,- виходить, дається їм знову
926] Те, що в них тільки-но забрано?.. Тож повторю мимоволі
927] Думку свою: коли в нас на очах пташенята вилазять
928] Із нерухомих яєць, а з землі, що до споду розкисла
929] Після тривалих дощів, черв'яки пробиваються,- значить,
930] Що відчуванням наділене,- вийшло з речей нечутливих.
931] Хто ж зауважив би, що з нечутливого може постати
932] Тіло з чуття