Абу Абдаллах Джафар Рудакі
Рубаї
Переклад Василя Мисика


© Рудакі

© В.Мисик (переклад з перської), 1990

Джерело: Захід і Схід: Переклади. К.:Дніпро,1990

Електронний текст: Бібліотека "Джерело" (ukrlib.com), 2004


Зміст

"Цьому хисткому світу не радій..."

"Ти звеліла - і покинув я мечеті для церков"

"Як над гадюкою не клопочись..."

"Ім'я твоє славне схоже з прапором ранку вогненним..."

"Ніхто не прийде до мене, хіба нужда зажене"

"Мандрівче! В саду земному плодів не шукай!"

"З кохання до тебе - така в мене щемінь!"

"Гнівну красуню шукали ми скрізь по країні..."

"Бачив я пітьму кучерів прекрасних..."

"Ти ще жорстокістю душі собі не вдовольнила..."

"Чотири речі нам потрібні, щоб невеселих збуться дум..."

"Вже й караван Шахіда нас минає"

"На нас полює сила необорна"

"Ти на Юсуфа схожа! Мене в'ялить любов"

"Ти в червоної троянди барву й запах однімаєш..."

"- Прийшла.- Хто? -Дорогá.-Коли? -Як день зайнявся"

"Кому рядно своє недоля в оселі смутку розстилає?"

"Коли убитого мене побачиш ти, любов..."

"Себе в руках весь час тримати - от справжнє благородство"

"Фортуна мудрому готує тільки втрати"

"Ні, я чорню свій волос не для того..."

"Журба мене гнітила, згинаючи, мов лука..."

"Ей, Рудакі, од кайданів печалі звільнись!"

"Без личка твого і всесяйного сонця не треба!"

"Малим задовольняйсь, душею не криви..."

"Знов, насміявшись із людських надій..."

"Ім'я твоє почувши, всім серцем я радію..."

"Чи бачив світ коли твою подобу..."

"Скинь, лежебоко, лінощів кирею!"

"Ти убивав, щоб менш було запеклих ворогів..."

"Знов на грядках замайоріли квіти..."

"Вік твій - кінь. Як загнуздаєш, стане птахом під тобою"

"Красуні місяцевиді, вино кипуче, рум'яне"

"Я на широкий шлях до тебе іще не встиг ступить ногою..."

 


 

 

 

 

* * *

Цьому хисткому світу не радій:

Він тільки дурить, хитрий лицедій.

Добро його - за казочку вважай,

А зло його - витримувать умій.

 

 

 

* * *

Ти звеліла - і покинув я мечеті для церков.

Ради тебе у невірстві я всі ступені пройшов.

Після тисячі поклонів, що поклав на твій поріг,

Як далеко від Кааби опинився я, любов!

 

 

 

* * *

Як над гадюкою не клопочись,

А вкусить і тебе вона колись.

Хто підлий - теж гадючої удачі.

Зустрінешся із підлим - одвернись.

 

 

 

* * *

Ім'я твоє славне схоже з прапором ранку вогненним,

А чаша, з якої п'єш ти, - з молодиком одноденним,

Швидкий і рішучий крок твій - із кроком Долі самої,

З Фортуною - ті дарунки, що ти роздаєш нужденним.

 

 

 

* * *

Ніхто не прийде до мене, хіба нужда зажене.

Одна пропасниця тільки не забуває мене.

А спрага уста опалить - одна надія напитись

Із річки, що ненароком з очей у мене лине.

 

 

 

* * *

Мандрівче! В саду земному плодів не шукай!

Цей рай із двома дверима - вербовий, нікчемний рай.

Не смій і хвильку прогаять, бо твій садівник - за тобою.

Побувши прахом у світі, тепер, як дим, одлітай!

 

 

 

* * *

З кохання до тебе - така в мене щемінь!

Терпець мій урвався, в думках моїх темінь.

Це горе - не горе, тяжка Каф-гора,

А серце у тебе - не серце, а кремінь.

 

 

 

* * *

Гнівну красуню шукали ми скрізь по країні,

Світ обійшли, знемагали в журбі й нетерпінні,

Руки набили собі і намуляли ноги:

Руки - об голову, ноги - йдучи по камінні.

 

 

 

* * *

Бачив я пітьму кучерів прекрасних

З полум'ям троянд - світочів незгасних.

В кожнім завитку - тисяча сердець,

В кожному кільці - тисяча нещасних.

 

 

 

* * *

Ти ще жорстокістю душі собі не вдовольнила,

На муки глянувши мої,- жалю не появила.

I все ж дорожча ти мені од серця і душі,

Хоч гірш од ворога мене ненавидиш ти, мила.

 

 

 

* * *

Чотири речі нам потрібні, щоб невеселих збуться дум:

Здорове тіло, добра вдача, ім'я хороше, світлий ум.

Кого Всевишній обдарує цими дарами чотирма,

Той завжди радуватись має і проганять од себе сум.

 

 

 

* * *

Вже й караван Шахіда нас минає.

А скільки ж то пішло за ним, хто знає?

Очима лічиш - одного не стало,

А розум каже: «Багатьох немає».

 

 

 

* * *

На нас полює сила необорна.

Ми - наче миші, смерть - пантера чорна.

Надходить час - і одживає цвіт,

I смерть бере його й кладе під жорна.

 

 

 

* * *

Ти на Юсуфа схожа! Мене в'ялить любов.

Як з пальців єгиптянок, струмить із серця кров.

Цілунком оп'янивши, навіщо хочеш знов,

Щоб од гіркої муки я місця не знайшов?

 

 

 

* * *

Ти в червоної троянди барву й запах однімаєш -

I напахчуєш волосся, і рум'янцями палаєш.

Рожевіє та водичка, де ти личко умиваєш,

Пахне мускусом садочок, де ти коси розплітаєш.

 

 

 

* * *

- Прийшла.- Хто? -Дорогá.-Коли? -Як день зайнявся.

- Чого ж боялася? -Щоб батько не дізнався.

- Я цілував її.- В лице? - О ні, в уста.

- В уста? - Ні, в сердолік.- I що ж? - Він цукром здався.

 

 

 

* * *

Кому рядно своє недоля в оселі смутку розстилає?

Нам.

Кому вогню, що тліє в серці, і море сліз не заливає?

Нам.

Насильник з'явиться - кому він ярмо на шию надіває?

Нам.

Кому, кому на білім світі ніколи просвітку немає?

Нам.

 

 

 

* * *

Коли убитого мене побачиш ти, любов,

Уста розтулені мої і вид, що захолов,

Сядь в узголів'ячку моїм, засмійся і промов:

«Як жаль, що вбила я тебе, що ти не встанеш знов!»

 

 

 

* * *

Себе в руках весь час тримати - от справжнє благородство.

Глухих, сліпих не ображати - от справжнє благородство.

Не благородство - наступити на груди бідному, що впав,

Ні, руку впалому подати - от справжне благородство!

 

 

 

* * *

Фортуна мудрому готує тільки втрати.

Не спи, не жалуй сил і доробляйся плати.

Сам їж і іншим дай! Легка душа у того,

Хто їсть і роздає все, що зумів зібрати.

 

 

 

* * *

Ні, я чорню свій волос не для того,

Щоб удавати з себе молодого

I знов грішити! Це - печалі знак,

Це траур старості - і більш нічого.

 

 

 

* * *

Журба мене гнітила, згинаючи, мов лука,

Та брала гору радість, що це від тебе мука.

Щоночі сам до себе я промовляв: «О Боже!

Яка ж то буде зустріч, коли така розлука!»

 

 

 

* * *

Ей, Рудакі, од кайданів печалі звільнись!

Завжди веселий, вперед безтурботно дивись!

Думаєш, тільки тобі одному так погано?

В цілому світі не краще! Живи й не журись!

 

 

 

* * *

Без личка твого і всесяйного сонця не треба!

Не видно тебе - хай і місяць не дивиться з неба!

Нехай біля тебе й мене, грубіяна, не буде!

Хай згасне той день, що його перебув я без тебе!

 

 

 

* * *

Малим задовольняйсь, душею не криви,

Будь вільний, нахилять не квапся голови.

В добрі - забудь себе і не вдавайся в тугу,

В нужді - про себе дбай і весело живи!

 

 

 

* * *

Знов, насміявшись із людських надій,

Десь покотився перстень-чародій.

Минув наш вечір, закінчилась казка -

I знову порожньо в руці моїй.

 

 

 

* * *

Ім'я твоє почувши, всім серцем я радію,

Твоїм живу я щастям, тобою молодію.

А як почую звістку, й та звістка не від тебе,-

Тоді втрачаю раптом і радість, і надію.

 

 

 

* * *

Чи бачив світ коли твою подобу -

Таку зажерливість гидотну й злобу?

Абулькасим від сорому за тебе

В день воскресіння не зведеться з гробу!

 

 

 

* * *

Скинь, лежебоко, лінощів кирею!

Нас Бог для праці витворив із глею.

Твоє життя - твій скарб, тож не барися

Його примножить працею своєю!

 

 

 

* * *

Ти убивав, щоб менш було запеклих ворогів,

Ти роздавав, щоб менш було нещасних бідняків.

У цих і м'ясо, й марципан - все дорога їда,

А той і ячного коржа ще досхочу не їв.

 

 

 

* * *

Знов на грядках замайоріли квіти,

Прийшла пора для парості й для віти.

Минулася пора вогню жаркого -

Тепер тюльпанам тільки пломеніти.

 

 

 

* * *

Вік твій - кінь. Як загнуздаєш, стане птахом під тобою.

Вік твій - м'яч. Як добре вдариш, будеш тішитися грою.

Хоч яка ти незрівнянна, музикантова рука,

Але завжди тій, що пише, будь покірною рабою!

 

 

 

* * *

Красуні місяцевиді, вино кипуче, рум'яне.

Впаде у колодязь ангел, коли мимохідь погляне!

Куди ж я свій погляд кину? Щоб тільки друга побачить,

Він замість трави нарцисом із праху мого постане!

 

 

 

* * *

Я на широкий шлях до тебе іще не встиг ступить ногою,

Іще я серця не потішив твоєю дивною красою,

А голос неба, голос долі уже почувсь над головою:

«Налий вина собі у келих, розлуки глек - перед тобою!»

 

 

 

 


© Aerius, 2004