Поль Верлен
Вірші
Переклади різні


© P.Verlaine

© Ю.Клен, Г.Кочур, М.Рильський (переклад з французької)

Джерело: Українська література: Хрестоматія для 11 класу.— К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2004; Зарубіжна література. Хрестоматія. 10 клас: У 2 т. /Автори-упорядники: В.В. Уліщенко, А.Б. Уліщенко — X.: Торсінг, 2002

Електронні тексти: www.ukrlib.com

Електронна публікація: ae-lib.org.ua


Зміст

Калейдоскоп - Переклад Юрія Клена

Nevermore - Переклад Григорія Кочура

Сентиментальна прогулянка - Переклад Григорія Кочура

Осіння пісня - Переклад Григорія Кочура

Поетичне мистецтво (Із збірки «Колишнє й недавнє»: Колишнє) - Переклад Григорія Кочура

"Один одного слід у цім житті прощати..." - Переклад Максима Рильського

Щаслива година - Переклад Максима Рильського

"Так тихо серце плаче..." - Переклад Максима Рильського

"Тихе небо понад дахом..." - Переклад Максима Рильського

 


 

 

Калейдоскоп

Все буде мов вві сні... та вулиця, те місто.

Ти наче жив отут і все зазнав давно...

Тому ж таке чітке і сплутане воно.

О сонце в тумані і ранок золотистий!

 

О крики на морях! О голоси в лісах!

Чиї вони, ніхто, ніхто з людей не знає.

Ти мов прокинувся, дрімота вже минає,

І буде все таким, як то було в віках:

 

Та вулиця, майдан і місто таємниче,

Увечері юрба гасатиме в танках,

I заспані коти - на прилавку в шинках,

Куди усіх гульвіс гучна музика кличе.

 

I буде все таким, що вмерти би волів:

Тектимуть по щоках гарячі, п'яні сльози...

У гуркоті коліс - і регіт, і погрози,

I смерті заклики, прокльони й дикий спів.

 

- Слова затоптані, немов букет зів'ялий,

У дні народних свят, музики, знов гриміть!

Прийдуть стрі жінки з чолом, як темна мідь,

Баби з околиці на свято карнавалу.

 

Белькочучи, прийдуть - немов за тінню тінь -

Старі діди без брів, страшні, покриті струпом.

В садках, де сеччю тхне, із реготом і тупом

Юрба пускатиме ракети в височінь.

 

Все буде, мов вві сні... прокинешся - хвилина -

I знов заснеш, і знов те саме, що було,

Та сама гра і сон, той самий сон і тло:

В траві... у літній день... гудуть рої бджолині.

 

 

Nevermore

О спогади, мовчіть!.. У млявому осонні

До вирію дрозди летіли напівсонні,

А з лісу, що жарів в осінньому вісоні,

Журилися вітрів фаготи унісонні.

 

Ми з нею вдвох ішли по стежці польовій,

Волосся і думки тріпав нам вітровій,

І раптом, глянувши на мене із-під вій:

«Скажи мені, який був день найкращий твій?» -

 

Спиталася вона. Я тільки посміхнувся

Й устами вдячними побожно приторкнувся

До білої руки, а серце стало нить.

 

Ах, ніжні первістки лілей благоуханних,

Як запах ваш п'янить, як солодко бринить

Несміливе «люблю» уперше з уст коханих!

 

 

Сентиментальна прогулянка

Захід дотлівав, багряніли хмари,

Вітер колихав білі ненюфари,

Квіти колихав між очеретів,

Над сумним ставком стиха шарудів.

Я бродив один із жалем кривавим

Між похилих верб понад сонним ставом,

Де густий туман уставав з низів,

Де, мов великан, привид чийсь сизів,

Де ридав відчай в тужних криках сойки,

Де плили сичів жалісливі зойки

Між похилих верб, де бродив один

Я з своїм жалем, не лічив годин...

I упала ніч, і погасли хмари,

Мла оповила сонні ненюфари,

Тільки над ставком, між очеретів,

Вітерець сумний стиха шарудів.

 

 

Осіння пісня

Неголосні

Млосні пісні

    Струн осінніх

Серце тобі

Топлять в журбі,

    В голосіннях.

 

Блідну, коли

Чую з імли -

    Б'є годинник:

Линуть думки

В давні роки

    Мрій дитинних.

 

Вийду надвір -

Вихровий вир

    В полі млистім

Крутить, жене,

Носить мене

    З жовклим листям.

 

 

Поетичне мистецтво (Із збірки «Колишнє й недавнє»: Колишнє)

Найперше - музика у слові!

Бери ж із розмірів такий,

Що плине, млистий і легкий,

А не тяжить, немов закови.

 

Не клопочись добором слів,

Які б в рядку без вад бриніли,

Бо наймиліший спів - сп'янілий:

Він невиразне й точне сплів,

 

В нім - любий погляд з-під вуалю,

В нім - золоте тремтіння дня

Й зірок осіння метушня

На небі, скутому печаллю.

 

Люби відтінок і півтон,

Не барву - барви нам ворожі:

Відтінок лиш єднати може

Сурму і флейту, мрію й сон.

 

Винищуй дотепи гризькі ті,

Той ум жорстокий, ниций сміх,

Часник із кухонь тих брудних -

Від нього плач в очах блакиті.

 

Хребет риториці скрути

Та ще як слід приборкай рими:

Коли не стежити за ними,

Далеко можуть завести.

 

Хто риму вигадав зрадливу?

Дикун чи то глухий хлопчак

Скував за шаг цей скарб, що так

Під терпугом бряжчить фальшиво?

 

Так музики ж всякчас і знов!

Щоб вірш твій завше був крилатий,

Щоб душу поривав - шукати

Нову блакить, нову любов,

 

Щоб мчав, де далеч непохмура,

Де чари діє вітерець,

Де пахне м'ята і чебрець...

А решта все - література.

 

 

* * *

Один одного слід у цім житті прощати,

I це щасливими, повірте, зробить нас.

Нехай судилися скорботи нам і втрати,

Та будем плакати принаймні водночас.

 

В нас душі сестрами з'єднались би навіки

В солодких прагненнях і в чистім колі мрій,

I хай там десь шумлять жінки і чоловіки,

Пили б ми забуття в печалі золотій.

 

Мов діти, будемо, дві дівчинки невинні,

усім здивовані, як першої весни,

Що журяться в саду, у темних буків тіні,

Про те й не знаючи, що прощені вони.

 

 

Щаслива година

Червоний місяць встав із-за кущів;

Туман, як дим, понад лугами плине,

Танцюючи; лунає крик жабиний

З гущавини тремтячих комишів.

 

Латаття квіти на ніч закриває;

Тополі височіють вдалині,

Мов привиди, високі, неясні;

Мигтять, як іскри, світлячки у гаї.

 

Безшумні сови з лісових узбіч

На круглих і тяжких злітають крилах;

Непевне сяйво в небесах стемнілих;

Венера біла сходить,- це вже ніч.

 

 

* * *

Тихенький дощ падає на місто...

        Артюр Рембо

Так тихо серце плаче,

Як дощ шумить над містом.

Нема причин неначе,

А серце ревно плаче!

 

О, ніжно як шумить

Дощ по дахах, по листю!

У цю тужливу мить

Як солодко шумить!

 

Відкіль цей плач, не знати,

В осиротілім серці?

Ні зради, ні утрати,-

Відкіль журба, не знати.

Найтяжчий, певне, сум -

Без гніву, без любові,

Без ревнощів, без дум -

Такий нестерпний сум.

 

 

* * *

Тихе небо понад дахом

        Синє та безкрає,

Темні віти понад дахом

        Дерево схиляє.

 

Дзвін ласкавий у повітрі

        Ніжно-ніжно плине,

Десь на дереві в повітрі

        Чути зойк пташиний.

 

Скрізь життя спокійне й просте,

        Боже, Боже милий!

Звуки лагідні і прості

        З міста надлетіли.

 

- Що ж зробив ти, що так плачеш,

        Тужиш так душею,

Що зробив ти, що так плачеш,

        З юністю своєю?

 


© Aerius, 2004


Гейзер Био 312 смотрите на сайте.