Франц Фюман
Пісня про Нібелунгів
у прозовому переказі
Переклад Миколи Настеки

Ідуть до нас сказання предивні з давнини:

про витязів діяння, як билися вони,

як учти учтували, як голосили вдови,

як царства будували... Хто слухати готовий?*

* Тут і далі віршовані тексти подаються в перекладі Олександра Мокровольського.

Багато дивовижного дійшло до нас від сивої давнини: перекази про вчинки преславних героїв і їхні злигодні, про святкові розваги і крики розпачу, про герці сміливців.

За тих далеких часів жила собі в Бургундії дівчина. Вона була така гарна, що кращої годі було й шукати в країні. А до того ще й доброчесна, шляхетна на вдачу. Молоді рицарі мріяли взяти її собі за дружину, а всі дівчата заздрили їй.

Звали ту дівчину Крімгільда."Троє благородних і багатих витязів дбали про неї: Гунтер, Гернот і юний Гізельгер. Це були її брати, щедрі нащадки вельможного роду, неймовірно дужі, чудові воїни. Вони разом правили своєю країною. їхню матір звали Ута, а батька - Данкрат. їхній королівський двір був у Вормсі на Рейні. До королівського почту належали випробувані воїни: Гаген із Троньє, брат його Данкварт, потім Ортвін із Меца, славнозвісні маркграфи Геро і Екеварт, які свого часу боролися з поганами на Ельбі, шпільман Фолькер з Альцая, кухар Румольд, чашник Зіндольд, камергер Гунольд та багато інших, чиїх імен сьогодні ніхто не пам'ятає. А для того, щоб оспівати їхні подвиги, забракло б цілого людського життя.

Якось Крімгільді наснилося, що вона приборкала гарного дикого сокола. Аж раптом на сокола накинулись два орли і розшматували його. То було жахливе видовище.

Про свій сон Крімгільда розповіла матері. Та вислухала і сказала:

- Сокіл, що ти його приборкала,- то гарний шляхетний молодик. Якщо небесні сили не втрутяться, то незабаром ти втратиш його.

А Крімгільда на те: [9]

- Якщо ви говорите таке про мого коханого, люба матусю, то краще мені не виходити заміж. Тоді я ніколи не звідаю горя і весела буду до самої смерті.

Проте мати була іншої думки:

- Не зрікайся, доню,- сказала вона.- Тільки завдяки любові хороброго рицаря ти звідаєш щастя і краса твоя розквітне уповні.

Однак Крімгільда не послухала матері. Щоб, бува, радість не кінчилася стражданням, що нерідко трапляється з жінками, вона навіть гадки не припускала про любов. Отак вона думала перехитрити долю. Це тривало довго. Але ви дізнаєтеся, як один витязь проведе її додому; це він буде тим соколом, що з'явився їй вві сні. Та близькі родичі Крімгільди вб'ють його. Згодом це спричиниться до страшної помсти...

ЯК ЗРОСТАВ ЗІГФРІД ПРИ КОРОЛІВСЬКОМУ ДВОРІ У КСАНТЕНІ

Тоді-то в Нідерландах зріс королевий син,

у Зігмунда й Зіглінди знайшовсь на радість він;

була у них столиця, у всьому світі славна,

на Нижнім Рейні город, що звався Ксантен здавна.

В той час у Нідерландах підростав королевич. Його батька звали Зігмунд, а матір - Зіглінда. їхній замок стояв у Ксантені на Нижньому Рейні. Хлопця звали Зіг-фрід. Він був іще молодий, але його вже добре знали у всіх християнських країнах. Це тому, що Зігфрід вистояв у найнебезпечніших пригодах. Всі жінки були зачаровані ним. Найкращі рицарі змагалися, щоб навчати його рицарської справи, а найзнатніші молодики з усіх усюд ішли до нього в почет: адже він по праву був окрасою королівства і всього рицарства.

І ось настав день, коли Зігмунд і Зіглінда влаштували свято на честь досягнення сином рицарського віку. Свято це було найпишні-ше з усіх свят, відколи світ світом. Усіх, хто цього літа досягнув віку, щоб одержати меч, запросили до Ксантена. Набралося чотириста зброєносців. І кожен з них був не простого роду.

Свято тривало сім днів. Зігфрід був убраний в пишну одіж. [12]

В соборі відправили чудову службу. Потім почалися рицарські розваги. Вони були такі завзяті, що все аж гуло і тремтіли стіни. А людей було стільки, що ламалися помости.

Після змагань на місці турніру у траві виблискували самоцвіти, що повідривались з рицарського одягу та зброї. І той, хто приїхав на Рейн найубогішим злидарем, додому повертався багатієм. Королева Зіглінда знала, що робити. Вона розсипала червлене золото пригорщами. А Зігфрід роздаровував висвяченим у рицарі юнакам маєтки та землі з такою легкістю, ніби це були трісочки потрощеного списа чи щита. Тому багато васалів хотіли, щоб він був їхнім володарем, і підбивали Зігфріда, щоб він забрав корону в своїх батьків. Але Зігфрід не був честолюбний. Він хотів боротися тільки проти несправедливості й проти лиходійства.

ЯК ЗІГФРІД ПРИБУВ У ВОРМС

Він жив, і не журився, і серцем не тужив,

та раптом запалився - почув про диво з див:

про дівчину з Бургундії; почув - і забажав,

та поки він здобув Ті, чималий клопіт мав.

Якось Зігфрід почув, що в Бургундії є дівчина, буцімто краща за всіх дівчат хрещеного світу. І що вона відмовляє кожному, хто приходить її сватати, хоч би то був сам король. Однак це не злякало юнака, і він надумав посватати її. До цього часу він іще не звідав кохання.

Зігмунд і Зіглінда незабаром дізналися про Зігфрідів намір. Це їх дуже занепокоїло, бо вони знали пихатість короля Гунтера й зарозумілість Гагена з Троньє. Та Зігфрід не хотів відмовлятися від свого наміру. Він сказав матері:

- Я ніколи не одружуся з нелюбою. Мені до серця лише Крімгільда. Якщо я не доможуся свого добром, то завоюю те в битві!

- Облиш такі розмови, сину,- сердито і налякано відказав Зігмунд.- Якщо ти збираєшся у Вормс, то можеш назавжди відмовитися від свого наміру. Немає такого володаря, який здобув би Крімгільду силою. Про це знають усі. Та коли вже ти надумав поїхати [13] і тебе не відрадити, то їдь із чималим військом. Я дам тобі підмогу.

Зігфрід усміхнувся і мовив:

- Батьку, я хочу завоювати Крімгільду серцем, а не військом. Для цього ж достатньо мене самого! Я хотів би взяти з собою одинадцять бойових побратимів - не більше!

Почувши це, Зіглінда заплакала. Вона вже бачила свого сина порубаного. Матері й наречені одинадцятьох відібраних воїнів теж плакали, дуже побивалися. А Зігфрід був спокійний. Він казав:

- Не турбуйтеся і не плачте, ми всі вернемось назад живі й здорові. Витріть сльози й приготуйте нам одяг та зброю. Обладунок має бути такий гарний, якого не було ще в жодного рицаря. Щоб ми у Вормсі не осоромили свій край! Нехай мої рицарі, що вперше їдуть у світ, затьмарять усі зорі на небі!

І закипіла робота. В замку день і ніч ткали, кували, клепали. І досягли бажаного. Ще ні в кого одяг не був такий розкішний, кольчуги такі блискучі, шоломи такі міцні, а щити такі великі й гарні, як у Зігфрідових воїнів. Вуздечки у коней були золоті, а збруя шовкова. Мечі сягали острог, а вістря Зігфрідового списа було дві п'яді завдовжки.

Отак спорядившись, вони вирушили в Бургундію. Скрізь, де вони проїздили, до шляху збігалися юрби людей - адже таких воїнів тут іще не бачили.

За тиждень прибули у Вормс. Там, кинувши свої справи, люди теж позбігалися до замку і милувались на воїнів.

Рицарі й зброєносці, як це було заведено, підійшли до чужинців і забрали в них щити та коней. Однак коли хотіли відвести коней у стайню, Зігфрід зупинив їх:

- Нехай коні постоять. Незабаром ми поїдемо далі. Скажіть тільки, де мені знайти вашого короля Гунтера!

Йому показали, як пройти до зали. Однак швидше, ніж прийшов Зігфрід, прилетіла до короля вістка про нього і його пишноту. Королю дуже хотілося довідатися, звідки прибули гості, але того ніхто не знав. Нарешті королів дядько, Ортвін із Меца, порадив запитати Гагена з Троньє. Мовляв, той багато подорожував і знає всіх героїв хрещеного світу. Послали по нього, і вірний рицар разом зі своїми людьми хутко прибув до замку. Довідавшись, у чому річ, Гаген пильно подивився у вікно - на Зігфріда і його загін, що розташувався на подвір'ї,- і, поміркувавши трохи, сказав:

- Не знаю цих чужинців, але гадаю, що за старшого у них Зігфрід. Хоч я ніколи його не бачив, проте певен, що цей красень - не хто інший, як Зігфрід.

- Той Зігфрід, що вбив дракона? - спитав король Гізельгер.

- Той самий,- відповів Гаген. [14]

- Що ви ще знаєте про нього, друже Гагене? - питав далі Гунтер.

- Його не можна вбити,- відповів Гаген,- бо у нього шкіра вкрита рогом. Він скупався у крові вбитого дракона, і на ньому виріс панцер, який зробив його невразливим. До того, у нього є плащ-невидимка. Коли Зігфрід загорнеться в нього, він стає невидимим. Цей плащ він забрав у карлика Альберіха, охоронця скарбу Нібелунгів*. Є в нього меч Бальмунг, найгостріший з усіх мечів, яким коли-небудь рубав герой!

* Нібелунги - за легендою, володарі незвичайного золотого скарбу.

- А що це за скарб? - спитав король Гунтер.

- Він захований у горі, що знаходиться в царстві мертвих,- відповів Гаген.- Це найбільший скарб, який будь-коли лежав в одному місці. Щоб повантажити його, було б змало не тільки сто, а й двісті повозів. Ніхто не спроможний порахувати його червлене золото. Для цього забракло б часу. Колись скарб належав двом братам - Шільбунгові й Нібелунгові. Та вони не помирилися й покликали Зігфріда, щоб той розподілив між ними скарб. За це брати подарували йому гострий меч Бальмунг. Але й Зігфрід не міг порахувати золото. Спалахнула суперечка. Скінчилася вона тим, що Зігфрід убив обох братів, а до того ще сімсот їхніх витязів, які кинулися на нього з мечами, дванадцять велетнів, які були з братами у змові, і тисячу карликів Альберіха. Тоді князь карликів і решта Нібелунгів мусили присягнути на вірність своєму переможцеві. З того часу вони стали Зігфрідовими васалами і охороняють скарб.

- А скарб сховано у горі? - перепитав король Гунтер.

- В одній із гір, що височіють за Ісландією на Крайній Півночі. Там ніколи не сходить сонце, а земля не вкривається травою,- відповів Гаген.- Це найбільший з усіх скарбів, яким коли-небудь володіла одна людина.

- Що ж ви нам порадите? - спитав Гунтер, підійшовши до Гагена й виглядаючи на подвір'я, де чекали чужинці.

- Моя рада - належно зустріти Зігфріда,- відказав Гаген.- Нам треба зробити все, щоб цей рицар не став нашим ворогом.

- Може, мені вийти йому назустріч? - спитав король.

- Це не було б приниженням для вас,- сказав Гаген.- Адже Зігфрід - королевич.

Тож нідерландця зустріли з найбільшою шаною. Король Гунтер вийшов до нього і, взявши під руку, повів до зали. Рицарі низько вклонилися Зігфрідові.

- Не маю честі знати,- почав Гунтер, ще коли вони йшли залою,- що привело вас у Вормс, до мого двору, шляхетний Зігфріде! [16]

Я був би вдячний вам, коли б ви сказали по щирості, що привело вас у Вормс. Тоді я зміг би задовольнити всі ваші бажання.

- Будь ласка,- відповів Зігфрід.- Я прибув сюди, щоб відібрати у вас вашу країну. У нас у Ксантені ходять чутки, що ви - найхо-робріший з усіх рицарів на всьому Рейні, і тому у вас перебувають на службі найшляхетніші. Це так, але я теж хоробрий, і вже сьогодні корона мені, мабуть, до лиця. Ось чому я хочу випробувати вашу мужність і позмагатися з вами за Бургундію. Вона подобається мені своїми містами й замками!

Таких слів тут іще не чули. Тому король Гунтер і його почет спочатку подумали, що вони чогось не зрозуміли. Чи справді цей нечема, що невідь-звідки приїхав сюди, сказав, що хотів би відібрати у королів їхні землі?

Почет почав ремствувати, а спантеличений король Гунтер спитав:

- Чому я маю боротися за те, що належить мені по праву і належало по праву моєму батькові? Це ж безглуздя!

Проте Зігфрід не відступався:

- Мою думку легко зрозуміти, володарю: ми з вами об'єднаємось, у нас буде єдине королівство, одна корона, а тоді почнемо між собою боротьбу. Той, хто переможе, посяде всі землі!

Воїни обурено загомоніли. Гернот не витримав і спитав:

- А чому це ми маємо змагатися одні з одними, Зігфріде? Хіба вам не шкода рицарської крові? Наші країни багаті, і для кожного

.короля, мабуть, вистачить свого. Давайте жити в мирі! , Такі слова не сподобалися рицарям, а Ортвін із Меца гнівно мовив:

- Чого ви заспокоюєте цього зарозумілого жевжика, королю? З такими, як він і його воїни, я розквитаюся й сам! У себе в Бургундії ми не потерпимо такої ганьби!

Розгнівився молодий, недавно висвячений рицар Зігфрід: адже Ортвін відгукнувся про нього так зневажливо.

- Як ти насмілився так говорити зі мною! - вигукнув він.- Я королевич, а ти лише королівський слуга! І ти наважуєшся підняти на мене зброю? Тільки ворухнись - я вмить порішу всіх твоїх!

Але Ортвін із Меца не злякався. Він звелів своїм зброєносцям принести йому меч і щит. Це стурбувало короля Гунтера. Він боявся, щоб Гаген, бува, не подав сигнал до бою. Проте той стояв мовчки, похмурий і начебто байдужий.

Тим часом Гернот удруге спробував залагодити справу:

- Будь ласка, заспокойтеся, шановний Ортвіне. Чи так уже образив нас Зігфрід, що ми не можемо мирно вирішити справу? Дружба із Зігфрідом принесе нам найбільшу славу!

Гаген теж хотів погасити сварку. Він мовив до Зігфріда:

- Що ви робите? Хіба ви прибули у Вормс, щоб сваритися? Тільки Всевишній знає, чим усе це може скінчитися! Мої королі не дали для цього ніякого приводу!

- Хоч вам і не подобаються мої слова, та доведеться погодитися з тим, що я буду над вами володарем,- сказав Зігфрід.- Я силою здолаю вас усіх!

- Не суперечте йому! - крикнув Гернот. Потім підійшов до Зігфріда і голосно сказав: - Я сам залагоджу справу, а ви не втручайтеся!

Аж тут Зігфрід згадав, що прибув сюди для того, аби завоювати Крімгільдину любов, і вже сам не розумів, що за буйна зухвалість пробилась крізь його рицарську чесність.

- Зваж, шляхетний Зігфріде, найхоробріший і найсміливіший з усіх рицарів,- знову звернувся до нього Гернот.- Кому потрібна наша суперечка? Найкращі рицарі лежали б у калюжах власної крові, а нам було б небагато честі від цього, та й ви небагато виграли б! Тож давайте поладнаємо миром! Ви будете жити з нами як брат, і все, що належить нам, буде також ваше, якщо ви не заперечуєте проти цього!

- Правду кажете, хоробрий рицарю! А тепер вип'ємо! - вигукнув король Гунтер.

Зброєносці піднесли вина, і злагіднілий Зігфрід випив.

Так вони уклали братерство. Відтоді Зігфрід став бажаним гостем у країні бургундів. Найшляхетніші рицарі просилися до нього на службу, а всі жінки були без тями від нього. Навіть Крімгільда приязно говорила зі своїми подругами про молодого гостя з Нідерландів. Якось під час турніру їй удалося побачити його з вікна своєї кімнати. І Крімгільда частенько визирала у вікно, коли Зігфрід брав участь у змаганнях. Але дивилася вона на подвір'я і в інший час, сподіваючись побачити його. А Зігфрід метикував, як наблизитися до Крімгільди. Доти він навіть не бачив її і дуже цим журився. Крімгільда теж сумувала, коли Зігфрід їздив на полювання або кудись-інде і не з'являвся у Вормсі.

Так минув рік.

ЯК ЗІГФРІД ВОЮВАВ ІЗ САКСАМИ

По Гунтеровім краї пішла гуляти вість,

що скоро завітає сусід - недобрий гість.

«Нагряне люте лихо!» - казали посланці,

і всяк трусився з жаху, хто чув погрози ці.

Якось брати Ліудегер і Ліудегаст, королі об'єднаних на той час саксів і данів, передали королю Гунтерові лихе послання. Про що в ньому йшлося? Що королі мають намір напасти на Бургундію, аби її спустошити і підкорити. Вони дають Гунтерові дванадцять тижнів, аби той підготувався до війни. Якщо ж Гунтер не хоче війни, то має негайно прибути в Саксонію на переговори. Ліудегер і Ліудегаст наполягали на прибутті: адже Бургундія не має вибору - сили об'єднаного війська величезні. Вісники дуже боялися, передаючи це послання. Вони гадали, що їх поб'ють або посадять у в'язницю. Спочатку вони навіть не наважувалися прийти у замок, а поширювали чутки про війну серед людей, сподіваючись, що вони дійдуть до королівського двору. Однак король Гунтер не вдався до помсти і не заподіяв вісникам зла. Навпаки, він прийняв їх з належною гостинністю, надав їм найкращий постій. Що ж до відповіді, то йому, мовляв, потрібен час, аби обміркувати справу.

Гунтер покликав на пораду Гагена і Гернота. Вони вже чули про намір Ліудегера й Ліудегаста, тому з'явилися швидко і разом зі своїми найдовіренішими людьми.

Гернот розумів загрозу і був готовий до битви.

- Коли не минути війни, то виклик приймаємо і будемо битись, як належить хоробрим рицарям,- сказав він.- Переговори були б ганьбою. Негоже нам боятися. Ніхто з нас не помре, якщо не настав час помирати!

Проте Гаген був іншої думки.

- Ви легковажите, Герноте,- мовив він.- Ліудегер і Ліудегаст - сильні вороги, і до нападу вони довго готувалися. Встигли озброїтись, а нам іще треба зібрати військо. Зараз воно розпорошене. За дванадцять тижнів ми не зможемо його скликати. Що робити? Краще порадимось із Зігфрідом! [19]

Король Гунтер так і зробив.

Зігфрід був уражений, коли почув, про що йдеться.

- Чому ж ви негайно не послали по мене, королю Гунтере? - сердито спитав він.- Чи не довіряєте мені більше?

- Своєю бідою я не хотів затьмарювати ваш гарний настрій,- відповів король Гунтер.

Зігфрід зблід, а тоді почервонів і сказав:

- Що то за рицар, який ділить із братом радість, але не хоче поділити біду? І справді, ви погано про мене думаєте, королю Гунтере.

А проте Зігфрід ладен був негайно допомогти.

- Добре було б вирушити в похід з тридцятьма тисячами воїнів, але мені вистачить і тисячі. Виділіть їх, будь ласка, королю Гунтере. Я й того не просив би, але ж зі мною лише одинадцять чоловік. Тисячу воїнів ви змогли б зібрати за короткий час. Добре було б, щоб до нас приєдналися Гаген із Троньє, Ортвін із Меца, а також Данкварт і Зінольд. Фолькер з Альцая міг би бути хорунжим. Тоді б вам не було чого боятися за долю Бургундії. Жодна ворожа нога не ступила б на її землю.

Король послухався Зігфрідової ради.

Незабаром бургундське військо вирушило в похід. Його очолив король Гернот. Квартирмейстером був Гаген із Троньє, хорунжим - Фолькер з Альцая. За ар'єргард відповідав Ортвін із Меца. Верховним начальником і першим розвідником був Зігфрід Нідерландський.

Король Гунтер залишився у Вормсі.

Військо рухалося через Гессен на Саксонію.

Під час прощання майже всі плакали. У Вормсі панував сум. Чи здолає невеликий загін об'єднане військо північних сусідів?

Дужче за всіх журилася Крімгільда.

За кілька днів Зігфрідів загін дістався до кордону. Звідси обоз вирядили назад, бо відтепер, як це було заведено, годувати військо мала ворожа країна. А те, що не з'їдали люди і коні, як це також було заведено, топтали і спалювали, аби ворожі королі по-справжньому відчули, що таке злигодні війни. Бургунди залишали за собою попіл і трупи. Горіли села і хліб на полях. Все було витолочене, замки сплюндровані, млини зруйновані. Вся навколишня місцевість стала пусткою, згарищем. Про те, що заподіяли ворогові, ще довго потім розповідали у Вормсі. Тим часом щогодини можна було чекати сутички. Тому Зігфрід вирушив на розвідку.

Він поїхав сам.

Кожного стрічного Зігфрід знищував.

Трохи проїхавши, він потім помітив удалині військо данів і саксів, їх було тисяч сорок, а може, й більше. Звеселилося серце юного героя. [20]

А на шляху він помітив ворожого вивідача. То був сам король Ліудегаст Данський. Щит у нього був із щирого золота.

Незабаром вивідачі зустрілися. Помітивши один одного, вони підострожили коней і кинулися в атаку. Кожний розтрощив меч і спис об щит супротивника, але їхні коні мчали так навально, що обидва шугонули один повз одного, мов вітер прошумів. Потім, розвернувши коней, вони пустили в хід мечі. Від ударів кресалися іскри. Король Ліудегаст захищався хоробро, і Зігфрідові довелося нелегко. Однак після того, як Зігфрід тричі його поранив, Ліудегаст упав з коня, тож мусив підкоритися переможцеві й віддати свою країну на його милість. Зігфрід хотів привести свого бранця до Гернота, та наспів гурт данських рицарів, які накинулися на нього. їх було тридцятеро, а Зігфрід сам. І це додало йому завзяття. Двадцятьох дев'ятьох рицарів він убив, а тридцятому дарував життя, аби той сповістив своєму полководцеві, що Ліудегаста взято в полон. Ворожим полководцем був король Ліудегер. Закривавлений шолом ри-царя-дана був вагомим доказом його хоробрості, проте Ліудегер аж затіпався від люті, коли почув, що один бургундський воїн переміг тридцять данських і взяв їхнього короля в полон. Він іще не знав, що то був Зігфрід, а вважав, ніби тим сміливцем-героєм був король Гернот.

- Безперечно, Гернот хоробрий і відважний! - крикнув Ліудегер.- Але ж він не здолає тридцятьох воїнів. Тут щось не так!

Він заприсягся викликати Гернота на герць і перемогти його.

Не гаючи часу, Ліудегер наказав підняти бойові знамена. В цей час бургундський рицар Фолькер з Альцая теж підніс знамена. Війська кинулися одне проти одного, і почалася така битва, що задвигтіла земля і жодна стеблинка під ногами не залишилась зелена і непошкоджена. Червона кров цебеніла з-під шоломів та кольчуг і стікала із сідел. Від крові земля стала грузька.

Король Ліудегер шукав Гернота. Він помітив, як бургундський рицар прокладав мечем прохід у лавах супротивника. Ліудегер намагався пробитися до нього. Він витратив чимало часу, поки йому це вдалося. А битва точилася, і сотні хоробрих воїнів падали у траву, бо як бургунди, так і сакси та дани билися з величезним завзяттям. Нарешті король Ліудегер пробився до рицаря, якого мав за короля Гернота. І раптом він побачив Зігфрідів герб: золоту корону на блакитному тлі. Ліудегер наказав негайно припинити битву.

- Здатися такому супротивникові - це честь,- сказав він, а потім додав: - Це сам сатана наслав його на саксів!

Гінці поїхали попереду переможців, щоб сповістити про успіх. Але у Вормсі чекали не швидкої перемоги, а поразки, і тому місто охопив жах, коли вже через кілька тижнів до міського муру примчав рицар, закутий у лати. [21]

Та коли місто довідалося про блискучу перемогу, радощам на вулицях і в замку не було кінця-краю.

Крімгільда звеліла, щоб після того, як гонець доповість королю Гунтерові про битву й трохи заспокоїться, його потайки перехопили і привели до неї в покої. Дівчина хотіла спитати його тільки про те, що вогнем палило у її грудях: чи живий Зігфрід? Проте добропристойність не дозволяла їй спитати прямо і заспокоїти своє серце.

Коли гонець прийшов, Крімгільда, як вимагав того звичай, розпитувала його спокійно, не виказуючи свого хвилювання. Вона обіцяла йому велику винагороду, якщо він приніс добрі вісті, якщо говоритиме правду й розповідатиме найточніше.

Гонець, який три дні і три ночі був у сідлі, розповідав хрипким голосом. Йому хотілося сказати, що зараз для нього найбільшою винагородою було б лягти й заснути. Проте звичай вимагав, щоб він терпляче слухав і розповідав стоячи.

- Мені дуже хочеться знати, благородний рицарю, чи здолало наше славне військо лютих данів та саксів,- мовила Крімгільда.

- Наше славне військо перемогло жорстоких данів і саксів, хоч їх було шістдесят тисяч: сорок тисяч саксів і двадцять тисяч данів,- відповів гонець.- Безліччю ворожих тіл вкрилося поле битви. Багато тисяч жінок у Саксонії і в Данії побивається, оплакуючи синів та мужів, а гордих королів Ліудегера й Ліудегаста, які так віроломно порушили мир, взято в полон, і тепер вони ковтають пилюку по дорозі у Вормс.

- А наших багато полягло? - далі розпитував Крімгільда.

- Тужитиме небагато бургундських жінок і матерів,- відповів гонець.- На чужій землі наших полягло не більше шістдесяти.

- Навіть якби загинув один наш воїн, то й тоді горе було б безмірне,- провадила Крімгільда.

- Така вояцька доля,- відказав гонець.

Він ледве не падав. Був такий утомлений, що голова його хилилася на груди. Та Крімгільда ніби не помічала цього.

- Скажи ж мені,- вела вона далі,- хто з наших рицарів бився особливо відважно, щоб ми, жінки, належно вшанували його.

- У бургундському війську не було жодного боягуза, шляхетна королівно,- відповів гонець.- Всі наші гідно виконували свій рицарський обов'язок.

- Це честь для нашої країни,- мовила Крімгільда.- А невже ніхто не вирізнився хоробрістю?

- Ваш брат Гернот бився, мов лев,- відказав гонець, ледь ворушачи губами від утоми.- Він повів військо на вирішальну битву і ввігнав його клином у саксонські лави, як гостру сокиру в дубовий стовбур.

- А інші теж поводилися так? [22]

- Не менш хоробро, ніж король Гернот, бився Гаген. Він завдав ворогам багато лиха. Відважно бився Ортвін із Меца і Фолькер із Альцая, а також Данкварт, Гунольд, Зіндольд і Румольд. Від їхніх мечів не в одного супротивника потекла з-під шолома кров. Але найхоробріше з усіх бився Зігфрід.

- Молодий герой з Нідерландів? - спокійно спитала Крімгіль-да, вдаючи із себе байдужу, як того вимагав звичай.

- Той Зігфрід, що переміг дракона, син короля Зігмунда і королеви Зіглінди із Ксантена на Рейні,- пояснив гонець.

Він був такий утомлений, що зала пливла йому перед очима.

- А чи не поранений він? - тремтячим голосом спитала Крім-гільда.

- Він повертається у Вормс здоровий і осяйний, мов ранкова зоря,- відповів гонець на питання, яке найбільше цікавило Крім-гільду.

- Він живий! - закричала дівчина, і сльози потекли у неї з очей.- Він живий, слава святій діві, живий!

Це було вкрай непристойно, але Крімгільда не могла стримати своєї радості, у неї розірвалося б серце.

Цей вибух почуттів збадьорив гінця, і він став розповідати про Зігфріда та його численні подвиги: як ішли через Гессен, як узяли в полон короля Ліудегаста і як король Ліудегер звелів опустити корогви.

- Наші так сікли данів, що їхні блискучі шоломи почервоніли від крові. Але й ми змили ворожою кров'ю блиск із саксонських кольчуг! - вигукнув гонець.

Крімгільда слухала його з розпашілим обличчям, і її серце радісно калатало.

- Ви принесли нам гарну вістку,- сказала вона, коли гонець замовк, і наказала обдарувати його розкішним одягом та червленим золотом. З цього золота можна було накарбувати монет більше, ніж платили всьому бургундському війську. Це був дуже щедрий дарунок. Та гонець не встиг його взяти - заснув стоячи.

Тим часом Крімгільда і її почет подалися сходами нагору, на вежу, і стали дивитися, що діється на вулицях. Там буяла зелень, квіти, майоріли корогви. Незабаром показався авангард переможного війська. Попереду їхав король Гернот, за ним Гаген, Зігфрід, Данкварт і Ортвін, а далі Румольд і Зіндольд та Фолькер із Альцая. В руках Фолькера була розгорнута корогва. Далі - виснажені, втомлені, але горді рицарі в бойовому обладунку. А всередині, оточені ними, їхали переможені королі Ліудегаст і Ліудегер та п'ятсот їхніх найшляхетнішіх рицарів.

Далі рухався обоз. У повозах їхали поранені, а на підводам везли купи порубаних шоломів і понівечені щити. А зовсім позад, [23] в супроводі відібраних зброєносців, ішли коні без вершників. Це були коні тих, хто поліг на ратному полі.

Переможці верталися до замку Гунтера.

Швидкою ходою король вийшов у двір, зустрів їх дуже привітно й ласкаво. Переможені попадали перед ним на коліна, просячи милосердного з ними обходження. Король Гунтер, шануючи звичаї, був милостивий зі своїми супротивниками. Він сказав, що вони поживуть як гості й друзі в Бургундії і поїдуть собі, коли буде ухвалена мирна угода. Навіть дозволив їм, узявши з них слово честі, що не втечуть, ходити скрізь вільно, без варти.

Найбільше уваги король приділив своїм воїнам. Він розпорядився якнайкраще доглядати за пораненими, за пораненими ворогами - також. За це він добре заплатив зцілителям.

Щоб воїни мали де жити, поставили містечко наметів. Щодня всіх частували медовими напоями і винами. Місто кишіло гостями - з Бургундії і чужими; їх щедро частували і віддавали їм шану. Проте й така увага здавалася королю Гунтерові недостатньою для належного вшанування переможців. І він надумав влаштувати велике свято, але для підготовки такого свята потрібен був час, тож король вирішив зробити перерву на шістдесят днів. За цей час кожен мав змогу поїхати додому, подивитися, що там робиться, а потім прибути на свято перемоги.

Коли Зігфрід довідався про це, йому теж захотілося поїхати додому у Ксантен - сповістити, що він та його товариші здорові і все склалося так, як він передбачав при від'їзді. Однак король Гунтер побоювався, що Зігфрід не вернеться у Вормс, якщо в дорозі йому трапиться цікава пригода. І він попросив героя залишитися. Зігфрід залишився заради Крімгільди. Він сподівався, що нарешті пощастить побачити її. Але він побачив Крімгільду аж на святі перемоги. Там вона його поцілувала, і з цього почалося те, що в майбутньому закінчилося так жахливо.

ЯК ЗІГФРІД УПЕРШЕ ПОБАЧИВ КРІМГІЛЬДУ

З'їжджалося лицарство до Рейну що не день.

Раділо королівство - розбитий враг упень!

Всім, хто прийшов до короля із щирої любові,

давали доброго коня ще й шати пречудові.

Коли рознеслися чутки про свято перемоги, що його задумав король Гунтер, у Бургундію звідусіль посунули рицарі. Юному Гізельгерові доручили достойно зустріти їх. Тому він та його брат Гернот, який допомагав йому в цій справі, були вкрай заклопотані й не могли дозволити собі ніякого перепочинку. Тільки князів прибуло тридцять два та понад п'ять тисяч інших гостей із вельможних родів. Та незважаючи на такий наплив, усі були забезпечені притулком і харчем. І кожному, хто сюди прибував, дарували коня й пишний одяг. Із замку святковий настрій поширювався містом, мовби звуки дзвонів. Багато з тих, хто ще недавно стогнав поранений, нині бадьоро метушились, а ті, які ще не цілком одужали, втішались хоч тим, що веселилися інші. Безперечно, були й такі, які від цього ще більше страждали. Проте їхнє страждання потонуло у загальній радості.

Жінки повитягали із скринь найкращі свої вбрання і пишно повдягалися. Вони палко сподівалися, що їхні старання не будуть марні, що король дозволить їм покрасуватися. Всі рицарі теж чекали цього. Багатьох дівчат вони ще ніколи не бачили в обличчя, тож мріяли, що їм пощастить привернути до себе увагу красунь.

Про всі ці сподівання Ортвін із Меца розповідав королю Гунтерові:

- Що може більше прикрасити свято перемоги, ніж таночки красунь? Хіба це не прегарне видовище для рицарів? Дозвольте їм показати себе!

Не залишилося поза увагою короля Гунтера й те, що Зігфрід часто говорив про Крімгільду, хоч ніколи ще не бачив її. Тож король не вагаючись погодився з Ортвіном. Він сподівався таким чином міцніше прив'язати Зігфріда до Бургундії. Тому мати королів Ута, а також Крімгільда разом із своїми камеристками й подругами [27] дитинства були запрошені на свято. Король Гунтер приставив до сестри сотню рицарів з оголеними мечами як почесну гвардію.

Урочистості почалися на зелені свята.

Яскравіша, ніж ранкова зоря, що випливає із-за нічних хмар навесні, вийшла Крімгільда з-за кам'яного муру замку в супроводі сотні найшляхетніших воїнів і в оточенні сотні найблагородніших дівчат. Вона була пишно вбрана, трималася граціозно. Четверо князів несли шлейф її блакитної, гаптованої золотом сукні. Крімгільда, підперезана широким поясом із перлами, йшла повільно, а спідниця її погойдувалася, мов дзвін. її шовкові шати були всіяні самоцвітами, наче небо зорями. Але ясніші за все були її очі. Обличчя її цвіло, мов квітка. В кожного, хто її бачив, ураз минала печаль, а сумне обличчя ставало ясним і радісним.

Однак Зігфрід, побачивши королівну, розгубився, мужність полишила його. «Хіба може статися, щоб така красуня покохала й обняла мене? - подумав він.- Я недостойний навіть того, щоб звести на неї очі! Краще б я не знав її! Як тепер мені без неї жити? Краще б я загинув на ратному полі! О, які химерні та марні мої бажання! Що ж тепер буде зі мною?»

Такі думки роїлися в Зігфрідовій голові, і він стояв незрушно, мов намальований на картині шляхетний образ подиву. А тим часом інші рицарі юрмилися навколо жінок. Штовханина була неймовірна, бо кожний хотів подивитися на них зблизька.

Гернот нагадав Гунтерові:

-- Любий брате, ви повинні якнайкраще вшанувати Зігфріда за його героїчні подвиги. Крімгільда, що досі ще не розмовляла з жодним чоловіком, могла б привітати його як найпершого з усіх рицарів. І він буде завжди приязно ставитися до нас, а ми з того тільки виграємо.

Ця порада здалася Гунтерові слушною, і він звелів своєму першому васалові покликати Зігфріда до королівни. Коли Зігфрід почув, куди його кличуть, він аж знетямився з радості. Серце його сповнилося безмежним щастям і водночас великим страхом. Він підійшов до Крімгільди, проте поглянути на неї не наважився. Та королівна сказала, як того вимагав звичай:

- Ласкаво прошу, Зігфріде, шляхетний рицарю!

Зігфрід почервонів як жар і низько вклонився красуні. А вона взяла його за руку, як це бувало заведено, щоб він провів її поміж двох натовпів цікавих.

Коли вони йшли, Зігфрід раптом відчув потиск її руки. Він наважився поглянути на Крімгільду і помітив, що й вона дивиться на нього. Погляди їхні зустрілися. Але це відбулося так швидко, що ніхто нічого не помітив.

Коли Крімгільда отак проходила, тримаючи Зігфріда за руку, не [28] один рицар подумав: «Як хотів би я бути на Зігфрідовому місці, щоб і мені з нею пройтися!»

Того ранку всі тільки й дивилися на цю пару.

Статечно прогулявшись, Крімгільда і Зігфрід знову підійшли до короля Гунтера. І тоді він сказав сестрі:

- Тепер поцілуйте нашого любого гостя, як того вимагає звичай. Це буде подяка Зігфрідові за його подвиги.

Крімгільда поцілувала Зігфріда в обидві щоки і в очі. Чимало рицарів аж зблідли від заздрощів, а данський король сказав Герно-тові:

- За цей поцілунок багато героїв віддали життя! Дай, боже, щоб Зігфрід ніколи не прийшов у Данію!

Тут подзвонили до церкви, і Зігфрід мусив розлучитися з Крім-гільдою, бо чоловіки й жінки ішли на відправу нарізно. Проте після відправи герой мав знову відвести красуню до замку.

Зігфрідові здалося, що обідня триває цілісіньку вічність.

Нарешті паству відпустили.

Зігфрід чекав Крімгільду на сходах. Незабаром і королівна вийшла з церкви. Помітивши Зігфріда, вона завагалася, чи підходити до нього. Та король Гунтер звелів їй знову підійти до Зігфріда.

Крімгільда сказала:

- Я хочу ще раз подякувати вам, добрий рицарю, за все, що ви зробили для моїх братів!

- Я хотів би все своє життя служити вашим братам і вам! - відповів Зігфрід.

У цю мить він почув себе безмірно щасливим.

Впродовж усього свята Зігфрід був біля Крімгільди. А воно тривало дванадцять днів, буяло веселощами й радістю. Радістю були змагання, радістю були частування, та найбільшу радість приносили ігри. При цьому Ортвінові й Гагену припадало найбільше слави. Запопадливість, з якою їх наслідували, була така велика, що навіть поранені підвелися, аби кинути списи й поцілити в щит супротивника.

Королі показувалися скрізь, і для кожного з них знаходилося дружнє, шанобливе слово. А коли гості приходили в замок, щоб попрощатися, Гунтер щедро їх обдаровував. Він мав намір відпустити також бранців-королів та їхніх дружинників. Ті обіцяли йому за це стільки золота, скільки можна повантажити на п'ятсот коней.

Щоб вирішити, як бути з бранцями-королями, Гунтер покликав на пораду Зігфріда.

- Відпустіть їх без викупу,- сказав герой.- Тільки нехай вони обіцяють, що надалі держатимуться миру. Це більший скарб, ніж золото, срібло, діаманти та самоцвіти.

Такий добросердий був Зігфрід. І король Гунтер послухався його. [29]

- Я не збираюся заволодіти вашим багатством,- мовив він до Ліудегера й Ліудегаста.- У мене й свого вистачить.

Чи не сказав я, що при прощанні гостей обдаровували без міри? Навіть більше, ніж без міри. Кожний одержував чимало червленого золота. Його було досить, щоб купити доброго коня. А до Вормса прибуло аж п'ять тисяч гостей.

Один по одному всі роз'їхалися. Залишився тільки Зігфрід. І ніхто з цього не дивувався. Але ніхто також не передчував біди, яка незабаром станеться, хоч зародилася вона саме тут.

ЯК ГУНТЕР ЇХАВ ДО БРЮНГІЛЬДИ В ІСЛАНДІЮ

Вже свіжа чутка віща по Рейну знов пливе:

з дівчат найкрасивіша за морем десь живе.

Король надумав Гунтер посватати її -

герой він був могутній, чесноти знав свої.

Над Рейном пройшов поголос про напрочуд гарну дівчину, що живе далеко за морем. Королю Гунтерові скортіло посватати її. Казкові речі розповідали про ту дівчину. То була королева. Вона нібито не тільки надзвичайно вродлива, а й дуже сильна. Казали, що той, хто надумав її посватати, повинен перемогти її у киданні списа, штовханні каменя і стрибках у довжину. А хто бодай у чомусь програє, тому не минути загибелі. Чимало хоробрих юнаків намагалося перемогти Брюнгільду,- так її звали,- але з того нічого не вийшло. Всі вони загинули.

Та це не злякало Гунтера. Він подумав:

«Спробуємо! Я кохаю Брюнгільду і хочу побратися тільки з нею. Якщо не переможу, то й жити більш не хочу».

А що справа була дуже поважна, король Гунтер запросив на пораду Зігфріда і Гагена.

- Облиште цей намір, королю,- твердо мовив Зігфрід.- Нічого доброго з того не вийде. Брюнгільда така сильна, що вам її не здолати!

- Ви кажете так, ніби знаєте її, шановний Зігфріде! - здивовано вигукнув Гунтер. [31]

- Бачити не доводилося, а чув про неї багато,- відповів Зігфрід.

Така відповідь не задовольнила Гунтера, і він відвернувся спересердя.

Тоді Гаген запропонував:

- То попросіть цього великомудрого рицаря допомогти вам у скруті. Адже він урочисто обіцяв допомагати вам завжди! Певно, він знає про королеву Брюнгільду більше, ніж розповідає нам про неї!

- Я знаю дорогу в її країну,- сказав Зігфрід,- і допоможу вам, вельможний Гунтере, якщо ви віддасте за мене Крімгільду!

- Це я урочисто й охоче обіцяю,- відповів король Гунтер.- Коли моя кохана Брюнгільда прибуде у Вормс, я віддам за вас свою сестру.

Зігфрід аж засяяв від радості, але цим він виніс собі смертний вирок.

Присутні заприсяглися доконати слова й стали готуватися в дорогу.

- Скільки воїнів узяти нам із собою? - спитав Гунтер.- Двадцять чи тридцять тисяч? Я взяв би не менше ратників. Міг би також попросити рицарів з Данії й Саксонії!

Та Зігфрід відрадив його від такого наміру.

- Ви не знаєте, яка лиха Брюнгільда,- сказав він.- Чим більше ми візьмемо людей, тим більша небезпека чигатиме на нас у цій країні. Дозвольте мені потурбуватися про це. Ми вирушимо в похід як мандрівні рицарі, учотирьох: нас двоє, Гаген і Данкварт. Так ви можете здобути Брюнгільду. А чим насправді закінчиться похід, ніхто не знає.

- Хочеться вірити вам,-= мовив Гунтер.- Отже, беріть справу під свою оруду й робіть, як самі знаєте. А як нам убратися? Як взагалі вбираються у тій країні?

- Вбираються у все найдорожче,- відповів Зігфрід.- Те, що у нас вважається великою розкішшю, там - буденне вбрання, на яке ніхто й не дивиться. Треба нам убратися якнайпишніше.

- Гаразд, тоді я попрошу матір, щоб вона зібрала нас у дорогу,- вдоволено мовив Гунтер.

Проте Гаген був іншої думки:

- Навіщо турбувати матір? Вона не знає, як тепер убираються. Крімгільда більше нам допоможе!

- Атож! - умить погодився Зігфрід.- Треба попросити її.

- Кожному з нас слід підготувати дванадцять убрань. Чотири дні перебуватимемо ми в Ісландії: один день - приїзд, другий день - зустрічі, третій день - змагання, четвертий день - від'їзд. А щодня ж треба тричі перевдягатися! Крімгільда повинна виявити всю свою майстерність і не шкодувати грошей,- так міркував Гаген. [32]

Тож і пішли король Гунтер та Зігфрід до Крімгільди.

Королівні було приємно зробити щось на догоду Зігфрідові. Вона зустріла гостей у своїх покоях якнайчемніше і запросила їх сісти біля себе на ложі. Ті подякували за увагу й посідали на гаптовані подушки. Потім Гунтер сказав, чого вони завітали. Крімгільді було боляче чути, що брат збирається їхати в далеку Ісландію.

- Хіба нема дівчини, достойної вас, тут, поблизу, любий брате? - стурбовано спитала вона.

Та Гунтер не відступався від свого наміру.

Крімгільда відчинила скрині й показала, що може їм знадобитися. Зігфрід і Гунтер були вражені, коли побачили, які тканини лежать у скринях. Там були сувої арабського шовку, білішого за сніг. Поруч лежав шовк, зеленіший за конюшину: при дотику до нього було чути шелестіння. Його привезли з далекої поганської країни Цацаманки. Потім протканий золотом марокканський пфелель, тонесенька тафта з Лівії. В скринях з чорного дерева блищали вичинені шкури дельфінів та африканських риб. Там було ще повно хутра з соболів,, го,ршСШВ х& (ЩЖ.

Королівна порадила, які тканини та шкури можна використати для одягу короля та його дружинників, і що до чого краще пасує.

Показавши здивованим гостям свої скарби, Крімгільда сказала:

- Любий брате, насипте дванадцять щитів діамантів та самоцвітів, і мої дівчата візьмуться до роботи.

Не гаючи часу, почали готуватися до мандрівки. Дванадцять рицарів принесли дванадцять щитів, наповнених діамантами та самоцвітами, а Крімгільда загадала тридцяти своїм найумілішим і най-стараннішим дівчатам нашити смарагди та бірюзу на заморські тканини. Працювали без перепочинку, і за сім тижнів закінчили роботу.

А Зігфрід робив своє. Зі скрині він вийняв плащ-невидимку, який робив його невразливим. Колись він відібрав його у карлика Альберіха. До поїздки в Ісландію Зігфрід не хотів користуватися плащем, але тепер,- він це добре розумів,- без нього не можна було обійтися. Плащ-невидимка скидався на звичайний собі плащ, непоказний, тонкий і зношений. Такі плащі люди одягають у дорогу. Але той, хто накине на плечі цей плащ, набуває сили дванадцяти чоловіків і стає невидимий.

Заховавши плащ-невидимку, Зігфрід попрощався з Крімгільдою. Заплакала королівна гіркими сльозами. У неї боліло серце за братом і нідерландським королевичем, якого вона уже покохала. Дівчина ніби знала, до чого призведе ця поїздка. Як міг, Зігфрід заспокоював її:

- Не плачте, прекрасна королівно! Повірте мені: я приведу вашого брата та інших воїнів живими і здоровими назад у Бургундію. Будьте певні, слова я дотримаю! [33]

Вдячна Крімгільда вклонилася Зігфрідові.

Тим часом спорядили корабель. На нього навантажили одяг, зброю і коней, харчі та вино.

Міцний вітер напнув вітрила. Заголосили жінки. Роззяви поприпадали до вікон.

- Я стернуватиму! Дорогу знаю,- мовив Зігфрід.

Рицарі посідали. Всі були веселі. Можна рушати. Зігфрід почав веслом відштовхувати корабель від берега. Король Гунтер допомагав йому. Корабель легко ковзнув по воді. Попливли.

Пливли швидко. До ночі встигли подолати двадцять миль.

І в наступні дні плавання минало щасливо. Пливли Рейном униз. За обрієм зникли замки. Часом видно було млини. Інколи береги були порослі лісом. Деколи на їхньому шляху зустрічалися річки, що впадали в Рейн. Згодом пішли болотисті, а ще далі - піщані береги.

Нарешті випливли у відкрите море. Дев'ять днів мандрівники бачили лише білі баранці хвиль та чули свист вітру. Коли заходило сонце, вода ставала червона, ніби палав вогонь.

Нарешті одного раннього ранку вони помітили землю. Там усе зеленіло. На березі височіли вежі. Корабель звернув у річку і поплив нею вгору. По берегах лежали поля, на них паслася худоба. Ген далі видніли міста, білі, з невеликими баштами на будинках, та червоні замки.

- Що це за країна? - спитав здивований король.

- Ісландія, країна королеви Брюнгільди,- відповів Зігфрід,- а це ось замок - фортеця Ізенштайн.

Гаген і Данкварт веслували далі.

- Послухайте моєї поради,- обізвався Зігфрід.- Скажемо Брюнгільді, що я - васал короля Гунтера. Інакше зірветься мій план.

Гаген промовчав.

- Зробимо так, як радить Зігфрід,- погодився Гунтер.

- Задля Крімгільди я тимчасово відмовляюся від свого стану,- вів далі Зігфрід.- Задля неї я ладен на все!

І вони підпливли до фортеці Ізенштайн.

ЯК ГУНТЕР ПЕРЕМІГ БРЮНГІЛЬДУ

А корабель тим часом до міста підпливав,

король дивився на вежі, аж очі видивляв:

вродливиці у вікнах - всі гарні, як одна;

«Котра ж із них Брюнгільда?» - ніяк не розпізна.

Коли корабель причалював до берега, у вікнах показалися жінки. Одна з них була в білосніжному вбранні. Помітивши її, Зігфрід сказав Гунтерові:

- Погляньте на цих красунь. Коли б ви мали змогу вибирати, то яку б уподобали?

Гунтер відповів:

- Вибрав би жінку в білосніжному. Хто це? Вона чарівна і повинна стати моєю дружиною!

- Ви вгадали, королю Гунтере. Це Брюнгільда! - мовив Зігфрід. Королева піднесла руку, і дівчата вмить одійшли од вікна, бо не

годиться отак стояти, витріщивши очі. Дівчата пішли у свої кімнати причепуритися. Проте потай вони все-таки визирали в різні шпарки, їм хотілося роздивитися чужих відчайдухів, яким незабаром доведеться загинути.

Корабель причалив. Богатирі зійшли на берег. їх було всього четверо. Зігфрід підвів білого коня королю Гунтерові, поправив сідло і допоміг сісти. Тільки після цього скочив на коня сам. Це бачили жінки, і Гунтер знав, що вони не могли не помітити цього. Радість сповнила його груди.

Герої залишили корабель у гавані і поїхали в замок. Брюнгільда спостерігала за ними з вікна. Такі гарні молодці ніколи ще не приїздили в Ісландію. Самоцвіти, золото... Блискучі сідла. На вуздечках золоті дзвіночки. Об остроги брязкають мечі.

Король Гунтер і Зігфрід були одягнені в біле шовкове вбрання, а Гаген і Данкварт - у чорне оксамитове. Над ними, мов зорі, виблискували ратища. Такий вигляд мали вони, коли наближалися до замку, над яким височіло вісімдесят шість веж. В замку було три палаци, один - із зеленого мармуру. В залі сиділа Брюнгільда з почтом. На ній було вбрання золотавого кольору, на придворних [36] дівчатах - багряного. Біля них стояли рицарі в латах. Брюнгільда зі своїм почтом чекала гостей.

Ворота були відчинені. Бургунди в'їхали на подвір'я. Рицарі в латах підійшли до прибулих, щоб забрати у них зброю і коней. Бургунди спішилися, віддали коней і щити. Ісландці зажадали від них також мечі і кольчуги. . - Не віддамо,- заперечив Гаген.

- Тут так заведено,- пояснив Зігфрід.- Жоден чужинець не сміє підійти до королеви при зброї.

Гаген щось невдоволено пробурчав, проте зброю зняв. Після цього гостям піднесли вина. Випили. Підійшли інші рицарі і пови-тріщували на гостей очі. Ісландці були у напрочуд пишному одязі.

Брюнгільда спостерігала за прибулими.

- Хто ці чужинці? - спитала вона у придворних.- Вони поводяться наче господарі. Запитайте, що їм треба, і скажіть мені.

Першим озвався камергер:

- Чужинців не знаю, королево. Один із них, мабуть, король. Другий суворий і страшний. Третій - молодий і шляхетний. А четвертий, здається, Зігфрід.

Почувши це, Брюнгільда гукнула:

- Принесіть мені святкові шати! Зігфрід прибув! Однак кохання не повинне стати мені на заваді. Хай він теж позмагається за мене і помре!

Королеву одягли у святкові шати. Сто найшляхетніших дівчат Ісландії поставали навколо неї. П'ятсот витязів розташувалися обабіч.

З таким почтом Брюнгільда вийшла у зал назустріч прибулим.

- Ласкаво просимо, Зігфріде, у мою країну! Чи добре доїхали? Що привело вас до мене?

Такими словами Брюнгільда зустріла гостей. Зігфрід одразу і поправив її:

- Ви робите мені велику честь, королево, вітаючи в присутності цього шляхетного короля. Ваше вітання належить не мені, а моєму володарю, королю Гунтерові з Вормса на Рейні. Він прибув сватати вас, а мені наюазав супроводити його. Сам би я ніколи не наважився приїхати до вас!

Брюнгільда зблідла і сказала:

- Коли він - твій пан, то ти - його васал. Якщо він тричі переможе мене на змаганнях, я стану йому за дружину. Коли ж я його переможу, то йому не минути смерті, і ти помреш разом з ним. Отже, поплатишся своїм життям ти й інші рицарі, що прибули з тобою.

- Це ми ще побачимо! - не стерпів Гаген. Немов не чуючи його, Брюнгільда провадила:

- Спочатку кидатимемо камінь. Потім скакатимемо. Наостанок [37] кидатимемо списи одне в одного. Ви ще можете відмовитися від свого наміру. Добре поміркуйте!

Зігфрід підійшов до короля Гунтера ззаду і прошепотів йому на вухо:

- Не занепадайте духом. Я допоможу вам. Знаю один секрет. Це підбадьорило Гунтера, і він сказав Брюнгільді:

- Задля вашого кохання я ладен важити власним життям. А задля вашої краси витримаю будь-яке випробування!

Брюнгільда звеліла підготувати майдан для змагань. Сама ж вона пішла до себе в покої і одягла призначену для змагань шовкову сорочку, що її привезли з далекої поганської країни Ацагоук. Це така країна, де люди не відкидають тіні. А знаходиться вона ще далі, ніж пустелі Цацаманки.

Поверх сорочки Брюнгільда одягла золоті лати, а зверху каптан з лівійського оксамиту.

А тим часом Зігфрід побіг до корабля і надягнув плащ-невидим-ку. Повернувшись, він став за Гунтером. Тепер його ніхто не бачив.

Сімсот ісландських рицарів обступили майдан. Вони співчували бургундам:

- Горе цим бідолахам! їх чекає неминуча смерть! Воднораз це їх і звеселяло.

Аж ось вийшла Брюнгільда. Четверо витязів несли її щит. Він був із щирого золота, оздоблений смарагдом. Ці четверо були найсильніші чоловіки в Ізенштайні, але й вони ледве тягли щит.

Побачивши таке, Гаген сказав:

- То що, королю Гунтере? На карту поставлене наше життя. Тій, яку ви збираєтеся пошлюбити, годилось би бути дружиною диявола.

Потім камергери принесли Брюнгільді спис. Він був довший за найдовший стовбур ясена. Вістря списа було викуване з кавалка заліза. Його довжина сягала чотирьох з половиною голів. Воно було таке гостре, що аж свистіло в польоті.

Король Гунтер подумав:

«Як мені вистояти? Мабуть, сам диявол підбив мене приїхати сюди! Якщо повернуся у Вормс живий, більше ніколи не захочу женихатися до ісландської королеви».

Данкварт, мабуть, помітив вагання короля і сказав:

- До цього часу ми славились як хоробрі рицарі. Тепер же ганебно загинемо від жіночої руки! Як я шкодую, що встряв у цю халепу. Такого ще ніколи в житті не траплялося зі мною.

Обізвався й Гаген:

- Якби-то в нас були панцирі й мечі! Ми захистилися б від цієї фурії й пробилися до корабля.

Брюнгільда почула його слова. [38]

Глянувши через плече на трьох стурбованих чоловіків, вона усміхнулась і сказала:

- Щоб вони не говорили про нас погано, віддайте їм панцири та зброю!

Бургундан повернули панцири й мечі.

- Отак надійніше! - збадьорився Данкварт.- Тепер король може не турбуватися.

Спочатку притягли камінь. Він був такий важкий, що дванадцять найсильніших витязів ледве котили його.

- Горе нам! - вигукнув Гаген.- Що це за наречена у нашого короля! їй місце у пеклі разом із дияволом!

До змагань усе було готове.

Брюнгільда закасала рукава. Потім легко підняла щит і спис.

Гунтер затремтів. Та враз він відчув, що хтось невидимий ухопив його за плече. Король злякався так, що ледь не крикнув. Він розглянувся довкола, проте нікого біля себе не помітив. Аж раптом почув голос:

- Це я, Зігфрід, ваш друг! Не бійтеся королеви. А тепер дайте мені ваш щит і спис. Я змагатимусь, а ви наслідуйте мої рухи. Якщо повторюватимете все, як треба, то змагання виграємо.

До Гунтера знову повернулася мужність.

Брюнгільда кинула спис перша. Він ударився об Зігфрідів щит. Іскри від удару злетіли аж до неба. Спис пробив Зігфрідів щит і дістав до кольчуги. Тут же спалахнув вогонь - від зіткнення списа з кольчугою. Спис пробив кольчугу і дістав до плаща-неви-димки. Кров заструменіла у Зігфріда з рота, і він упав на коліна. А король Гунтер навіть не похитнувся.

Зігфрід поволі підвівся і підняв списа. А Гунтер тільки вдавав, що піднімає спис. Раптом Зігфрід повернув спис. Він подумав: «Вона жінка, і я не смію її поранити».

Зігфрід кинув спис тупим кінцем. Спис ударився об Брюнгільдин щит збоку і, відскочивши, зачепив панцир. Брюнгільда впала горілиць.

Прекрасна королева швидко схопилася на ноги і вигукнула:

- Дякую, королю Гунтере! Цей кидок достойний рицаря! Вона подумала, що це справа рук Гунтера. Насправді це зробив

Зігфрід, але Брюнгільда не впізнала його руки.

Далі кидали камінь. Королева, розлючена, пожбурила камінь із страшною силою і сама стрибнула вслід за ним. Камінь пролетів дванадцять сажнів, а королева стрибнула ще далі.

Потім до каменя підійшов Гунтер. За ним стояв невидимий Зігфрід. Гунтер спробував підняти камінь, але подужав тільки поворухнути ним. Тоді Зігфрід підняв камінь і кинув його, а король Гунтер удав, ніби кидає. Камінь упав набагато далі, ніж у Брюнгільди. [39] Після цього Зігфрід вхопив Гунтера і плигнув з ним так, що камінь залишився позаду. А всім здалося, що це кинув і стрибнув Гунтер.

Отак Зігфрід урятував королю життя.

Побачивши, що програла, Брюнгільда сказала своєму почтові:

- Відтепер усі ви належите королю Гунтерові. Він переміг мене!

Рицарі поклали на землю зброю, підійшли до Гунтера і схилилися перед ним. Так вони висловили свою повагу переможцеві їхньої королеви. Гунтер, як того вимагає звичай, привітав кожного рицаря зокрема. І кожний з них уклонився йому.

Брюнгільда взяла Гунтера за руку і сказала:

- Тепер моя країна належить вам!

Гунтер прийняв це як належне. Гаген і Данкварт раділи.

Після цього Брюнгільда запросила гостей до зали. Зігфрід тим часом пішов на корабель і скинув плащ-невидимку. Повернувшись, він удав, ніби нічого не знає.

- Коли ж почнуться змагання, королю Гунтере? - спитав він.- Дуже хочеться побачити це видовище.

Брюнгільда здивувалася:

- Хіба ви не були на майдані, Зігфріде? За героя відповідав Гаген:

- Він був коло корабля й нічого не знає про перемогу короля Гунтера. Але ж цієї перемоги треба було сподіватися.

Брюнгільда почервоніла від люті, мов жар, а Зігфрід сказав:

- Який чудовий день! Яка гарна новина! Як тішить мене королева перемога! Тепер ви маєте їхати з нами на Рейн, вельмишановна королево, уже як дружина нашого короля!

Зігфрід сказав це задля Крімгільди. Проте Брюнгільда не змовчала:

- Не дуже поспішайте! Спершу я розповім все моєму родові і дружинникам.

Гінцям наказали мчати на конях по всій країні і скликати воїнів Брюнгільди в замок. Незабаром почали прибувати перші рицарі. Вони були в повному спорядженні. Гаген стурбувався. Свої думки він висловив так:

- Лишенько, що ж це ми так попускаємо! Коли збереться вся Ісландія, буде нам непереливки.

Та Зігфрід заспокоїв його:

- Я приведу сюди своє військо і відверну небезпеку. У мене є васали, про яких ви не знаєте.

- То вирушайте! Тільки не баріться!

- Не турбуйтеся, незабаром повернуся,- відповів Зігфрід.- А якщо Брюнгільда спитає, де я, скажіть, що послали мене у справах як свого васала. [42]

ЯК ЗІГФРІД ЇЗДИВ ПО СВОЇХ ВОЇНІВ

Тоді плащ-невидимку Зігфрід знов нап'яв,

пройшов на берег річки, де корабель стояв.

Син Зігмунда всю доблесть мав проявити знов:

сам супротивний вітер, веслуючи, боров.

Накинувши на себе плащ-невидимку, ніким не помічений, Зігфрід сів на корабель і на веслах вивів його в море. Ісландські рицарі бачили, як корабель плив проти вітру, хоч нікого на ньому не було. Це їх страшенно налякало.

Той острів, куди плив Зігфрід, знаходився на краю світу. Це була країна Нібелунгів. Щоб дістатися туди, треба пропливти миль сто, а може, й більше. Тільки в один бік дорога забрала цілий день та ще й ніч. Власне, там нема ні дня ні ночі, бо ніколи не сходить ні сонце ні місяць, а все навкруги оповите туманом. Для чужинців ця країна завжди повита мороком. А тому, хто звідти родом, все видно, як десь-інде при сонячному світлі.

Ось у цьому краю і був захований Зігфрідів скарб.

Зігфрід ввів корабель у бухту. На узвишші стояв замок. Брама була замкнена. Зігфрід постукав у неї. Визирнув сторож. Це був велетень, більший за дуб. Він дуже розсердився, що його розбудили.

- Хто це грюкає у браму? - пробурчав він.

Щоб випробувати його вірність, Зігфрід відповів зміненим голосом:

- Я чужий ріицар. Відчини, а то виламаю браму.

Почувши таку погрозу, сторож ніби сказився. Він схопив здоровенну залізяку, відчинив браму й кинувся на Зігфріда. Вже від першого удару Зігфрідів панцир розсипався. Герой злякався за своє життя, але водночас його потішила сторожева ревність.

Почалася запекла боротьба. Врешті-решт Зігфрід здолав велетня і зв'язав його.

Гамір почули в замку. Хтось закашляв. То був карлик Альберіх. Незабаром він з'явився біля брами. Він був дужий і лютий. Карлик тримав у руках канчук із сімома золотими кульками. Ним він розбивав будь-який щит. Від його ударів Зігфрідів щит розламався. Життю власника скарбу знову загрожувала небезпека. [43]

Зігфрід не хотів убивати карлика. Свій меч він уклав у піхви. А тоді вхопив карлика за бороду й потяг у замок. Альберіхові було боляче, і він зарепетував:

- Змилуйся наді мною! Ти вирвеш у мене душу! Краще служити тобі, ніж так ганебно померти!

Зігфрід засміявся:

- Я й так твій володар. А карлик на те:

- Хто інший, крім Зігфріда, має таку силу! Я ваш слуга! Зігфрід звільнив Альберіха і велетня.

- Іди в замок і відбери тисячу найвідважніших Нібелунгів! - наказав він.

Карлик побіг виконувати доручення. В замку на ложах спали воїни. їхній сон тривав уже тисячу років - стільки років минуло відтоді, як Зігфрід убив братів Шільбунга й Нібелунга і забрав у них скарб.

Зігфрід чекав біля брами. Все навколо - суходіл і море - було оповите туманом. Герой згадував минуле. «Скільки часу спливло відтоді, як я був тут? Не пам'ятаю. А може, взагалі нічого не було? Може, все це лише приверзлося мені?»

І він вирішив обійти острів - подивитися на знайомі місця.

За замком був ліс, у лісі - гора, а в горі - печера. Біля входу в неї земля була червона.

Зігфрід уголос пригадував минуле:

- Тут я вбив дракона і скупався в його крові. Це було дуже давно. Тумани тут стали густіші, ніж були колись.

Зігфрід заглибився в ліс. Там, на галявині, височіла скеля. Навколо неї земля була чорна. Зігфрід мовив:

- На цій скелі спала Брюнгільда, а навкруги все горіло. Скочивши на коня, я промчав до Брюнгільди через вогонь. Тоді ми були дітьми. Як багато часу минуло!

Чагарі стали такі густі, що Зігфрід мусив мечем прорубувати собі дорогу.Він усе далі заглиблювався в хащу. Аж ось надибав знайому хатину, а перед нею - ковадло. Довкола хатини зеленіла трава.

- Тут я жив у коваля, набирався сили,- мовив Зігфрід.- Він навчив мене розпалювати вогонь і гартувати сокири. Я був щасливий. Тепер тут пустка, нема нікого.

Далі туман і гущавина так зрослися, що меч Бальмунг відскакував од них.

Зігфрід хотів пройти далі, проте не міг зробити й ступні. Він повернув назад. Через три кроки Зігфрід уже не бачив ні скелі, ні хатини.

Перед замком його чекали воїни. Вони вдарили мечами об щити, [44] вітаючи свого володаря. Зігфрід подякував кожному. Він знав усіх в обличчя, знав, як усі вони живуть, які в них герби. Але їх було три тисячі. Зігфрід відібрав найхоробріших і влаштував для них бенкет. І хоч надворі був день, довелося запалити свічки, бо через чорний туман нічого не було видно.

Зігфрід звелів своїм витязям убратися в найдорожчий одяг, осідлати найпрудкіших коней і взяти з собою найгострішу зброю.

Як слід налаштувавшись, вони нарешті вирушили в Ісландію.

Брюнгільда та її придворні жінки стояли на оглядовому майданчику вежі замку й милувалися морем. Поруч були Гунтер, Гаген і Данкварт, а її рицарі розташувалися на подвір'ї. Аж тут Брюнгільда помітила кораблі з воїнами і кіньми. Вона спитала:

- Хто ці воїни? У них вітрила біліші від снігу.

- Це мої витязі. Я залишив їх поблизу, а тепер покликав, щоб супроводили нас,- відповів Гунтер.

- Рада їх бачити у себе,- сказала Брюнгільда.

На цей час багато її власних воїнів уже роз'їхалися по домівках.

Брюнгільда привітала Нібелунгів коло брами, а Зігфріда немов не помітила. Рицарі Ізенштайна юрмилися коло чужинців, з цікавістю їх розглядаючи. З вікон за ними спостерігали жінки.

- Настав час прощатися,- сказала Брюнгільда і заплакала. А потім: - Я хотіла б належно обдарувати своїх вірних людей. От тільки зараз нема мого камергера.

Вона хотіла, щоб Зігфрід став її камергером. Та Данкварт вихопився вперед:

- Дозвольте мені цим поклопотатися, королево! Дайте ключі від ваших багатств. Не турбуйтесь, на мене можна покластися, і обдаровувати я вмію.

Брюнгільда віддала йому ключі, і Данкварт узявся до роботи. Він роздав усе Брюнгільдине добро. Висипав на підлогу золото, ніби це був горох. Дісталося всім. Найбідніші стали багатими. Хто просив коня, одержав цілу стайню з кіньми. Так було й з іншими речами.

Побачивши, що її добро тане, мов сніг навесні, Брюнгільда дуже засмутилася.

- Королю,- мовила вона до Гунтера,- забороніть цьому дурневі роздавати моє добро! Адже це моя спадщина! А Данкварт поводиться так, ніби я вже померла.

Замість Гунтера відповів Гаген:

- Не вболівайте, королево! Навіщо вам ця абищиця? У короля Гунтера стільки добра, що про цей мотлох ви й не згадаєте. Насправді ж і Гаген, і Данкварт думали:

«Своїм багатством Брюнгільда і в Бургундії буде сильна. Ми повинні розпустити його, а то нам загрожуватиме біда!» [45]

Тому Данкварт не шкодував нічого. З вікон викидав усе, сипав навіть самоцвітами.

Брюнгільда не могла витримати цього й, не тямлячи себе від люті, вона закричала:

- Гадаєте, що я не маю честі? Як же я приїду на Рейн без подарунків? Там скажуть, що король Гунтер привіз у Бургундію жебрачку!

Щоб заспокоїти Брюнгільду, Гунтер наказав Данквартові, щоб той більше не роздавав її майна. Дуже багато Брюнгільдиних речей попало в чужі руки, але залишилося ще двадцять скринь грошей і хутра.

Брюнгільда трохи заспокоїлась, але тепер її турбувало інше. Вона сказала, звертаючись до Гунтера:

- Що буде з Ісландією, коли я поїду з вами? Кому вона належатиме?

- Як і раніше, вона буде ваша,- відповів Гунтер.

Перед від'їздом у Бургундію Брюнгільда призначила управителем Ісландії материного брата, щоб той поки керував за неї.

Та більше ніколи не судилось їй побачити батьківщину.

Королівна відібрала дві тисячі рицарів, щоб ті супроводжували її, вісімдесят шість камеристок і сотню найкращих дівчат. Тисяча Нібелунгів пішла з Зігфрідом.

Всі посідали на кораблі і попливли у відкрите море. Під час плавби всі веселилися. Танцювали, співали під музику, пили чудове вино.

ЯК ЗІГФРІД ПОЇХАВ У ВОРМС ГІНЦЕМ

Минули вже тих мандрів цілих дев'ять день,

коли озвався Гаген: «Послухайте лишень!

У Вормс на Рейні звістку послати ми забули,

а мали вже гінці примчать, щоб там про нас почули».

В дорозі були вже дев'ять днів. На десятий Гаген нагадав Гунтерові:

- За розвагами ми забули, що треба послати у Вормс гінців, їм би вже належало бути там. Адже у Вормсі турбуються. [46]

- Правду кажете,- відповів Гунтер.- Краще було б вам самому поїхати туди. Хто докладніше за вас розповість про наші пригоди?

Але Гаген ухилився він цього доручення.

- Я поганий промовець,- сказав він.- Дозвольте мені залишитись на кораблі, слугувати жінкам, охороняти їхній спокій. На цьому я трохи знаюся, а для гінця не підійду. Попросіть про це Зігфріда.

Гунтер звернувся до Зігфріда, щоб той поїхав у Вормс гінцем, але юнак почав відмовлятися.

- Я досить довго був вам за васала, щоб допомогти збороти Брюнгільду,- сказав він.- А тепер, з вашої ласки, я посяду місце, належне моєму санові.

Але Гунтер став благати його зробити це задля Крімгільди, і Зігфрід погодився.

- Задля Крімгільди я зроблю все! - мовив він.

- Коли приїдете у Вормс, скажіть моїй матері, королеві Уті, що ми вийшли переможцями з усіх небезпечних пригод,- знову озвався Гунтер.- Треба, щоб про це знали і брати. І друзі хай довідаються, як я здолав Брюнгільду, як тричі переміг її: у киданні каменя, в стрибках в довжину, до того ще й зі списом! Дуже прошу вас докладно розповісти про все сестрі Крімгільді. Було б добре, якби її придворні, а також челядь довідалися про те, що я переміг Брюнгільду, примхливу красуню, і здійснив своє вимріяне бажання. Нехай би про це стало відомо в далеких країнах! Це зміцнило б славу Бургундії. Ось моє найголовніше доручення.

- Виконаю все, як належить! Задля Крімгільди,- відповів Зігфрід зі щирою поштивістю.

- Далі,- провадив король,- скажіть Ортвінові з Меца, щоб приготував нам пишне свято перемоги, а також весільне свято. На березі Рейну хай поставить помости, розкине шатра, обгородить майдан для змагань. Він повинен приготувати в місті якнайбільше помешкань, бо це свято має затьмарити моє свято перемоги над саксами. Залу треба вистелити килимами, а на стіни повісити нові завіси. Перекажіть Ортвінові, щоб він не скупився і не боявся витрат. Я не буду його ганити. А Крімгільді скажіть, що я дуже прошу влаштувати особливо приязну зустріч Брюнгільді, щоб, бува, чимось не зачепити її гордість. Вона ж бо страшенно неприступна. Вельмишановний Зігфріде, нічого не забудьте, бо все це надзвичайно важливе!

Вони попрощалися. Як того вимагав звичай, Зігфрід попрощався з Гунтером, потім з Брюнгільдою і з її придворними. І ось він разом з двадцятьма чотирма Нібелунгами помчав угору понад Рейном у Вормс. Жагуче бажання побачити Крімгільду підганяло його. Він стискував острогами свого коня і ні вдень ні вночі не покидав сідла. [47]

Коли Зігфрід із своїми рицарями, оповитий хмарою куряви, примчав до міського муру, в замку зчинився переполох. Усіх налякало те, що Зігфрід повернувся без короля. Мов вітер, поширилася чутка, що Гунтер та два його супутники загинули жахливою смертю в Ісландії.

Гізельгер і Гернот кинулися назустріч Зігфрідові.

- Що трапилося з нашим братом Гунтером? - ще здалеку закричав Гернот.- Нічого не приховуйте, Зігфріде! Скажіть правду, хоч би яка гірка вона була! Чи правда, що жорстока ісландка згубила його?

- Він посилає всім щирі вітання! - крикнув у відповідь Зігфрід і засміявся.- Він їде з красунею Брюнгільдою вгору по Рейну і є найщасливішим рицарем у християнському світі!

- То він справді приборкав цю жахливу жінку? - не йняв віри Гізельгер.

- Це йому вдалося,- відповів Зігфрід.- Тепер потурбуйтеся, щоб про це довідалась уся Бургундія!

Втрьох вони помчали до міської брами. Там уже чекали Утині й Крімгільдині довірені, щоб одразу запросити Зігфріда до замку. Коли він прийшов, то побачив, що обидві вони дуже стурбовані, незважаючи на те, що Гернот і Гізельгер переказали їм радісну звістку про Гунтерову перемогу. У королеви і королівни були червоні, заплакані очі.

Зігфрід заспокоїв їх, розповівши все, як було.

- Я приніс вам найкращу звістку, яку тільки можуть почути мати і сестра,- сказав він під кінець.- Ваш брат домігся того, чого бажав, а тепер здоровий повертається додому.

Переконавшись, що все гаразд, Крімгільда і Ута витерли сльози, але це вже були сльози радості. Ута запросила Зігфріда сісти на її ложе, а Крімгільда сказала:

- Як віддячити вам за щасливу звістку? Хіба я можу обдарувати королевича, ніби якогось гінця? Мені не випадає підносити вам подарунок!

Почувши таке, Зігфрід засміявся і мовив:

- Коли б у мене було навіть тридцять країн, Крімгільдо, то й тоді звичайний мідяк із ваших рук був би невимовною втіхою. Ущасливте мене!

Після цих слів Крімгільда послала свого камергера по дарунки. Той приніс двадцять чотири золоті браслети, і кожний з них не був схожий на інший. Всі вони були оздоблені самоцвітами. Браслети викликали б захоплення навіть у найбагатшого багача, проте Крімгільда подарувала їх Зігфрідові з такою легкістю, ніби це була якась дрібничка, що нею граються діти.

А Зігфрід знов показав себе найшляхетнішим рицарем. Він тут [48] же віддав коштовні браслети Крімгільдиним та Утиним дівчатам. Всі вони почали сміятись від радості. Крімгільда й собі засміялася, бо здогадалась, що Зігфрід хотів би, аби вона поцілувала його за втішну звістку. Вона це зробила б залюбки, та не наважувалася. Але Зігфрід не насмілився попросити її про це.

- Дозвольте мені тепер піти,- сказав він.- Маю нагальні справи. Треба декого сповістити про важливі речі!

Ута і Крімгільда не заперечували, і Зігфрід помчав до Ортвіна. Він передав йому Гунтерове доручення, розповів про всі веління короля.

Вормс готувався до великого свята.

ЯК ЗУСТРІЛИ БРЮНГІЛЬДУ У ВОРМСІ

Хто вийшов подивитись, той бачив короля:

з численними гостями він підпливав здаля,

а навстріч їм на конях їхали жінки,

вони гостей заморських вітали залюбки.

Святкова процесія, що рухалася до Рейну зустрічати короля Гунтера та його наречену Брюнгільду, була напрочуд пишна і багатолюдна. Попереду їхали верхи жінки у шовковому вбранні, вигаптуваному смарагдами. Зігфрідові випала честь вести за повід Крімгільдиного коня - від замку до берега, після того, як це високе доручення виконав підкорювач поган маркграф Геро, провівши коня через двір до замкової брами. Ортвін супроводив королеву Уту, а вісімдесят шість придворних жінок у блакитних, мов морська вода, чепцях і сто п'ятдесят дівчат з блискучими стрічками в розпущених білявих косах обступили королеву і королівну. Прирейнські луки роїлися радісними людьми у барвистому вбранні, рицарями та озброєними вершниками, які посходилися звідусіль, щоб побачити королеву з далекої Ісландії і скласти шану королю Гунтерові за те, що він переміг її, таку сильну й горду, і привіз у Вормс.

Кожний хотів зблизька побачити дивовижну жінку, тому тіснява була така, що тріщали щити й ламалися ратища. [49]

Кораблі під сніжно-білими вітрилами нарешті причалили, і пором, прикрашений пурпуровою тканиною, перевіз жінок та чоловіків на берег. Король Гунтер вів Брюнгільду під руку. Пишність її шовкового вбрання і блиск намиста немов змагалися між собою, а її волосся було осяйніше за золото.

Крімгільда пішла назустріч своїй прегарній зовиці. Вона робила так, як це заведено і як їй веліло серце.

Жінки обнялися і якнайщиріше поцілувалися. Це також відповідало звичаєві, і кожен із цього радів.

- Ласкаво просимо до Вормса, високородна королево! - сказала Крімгільда.- Ви бажана в країні бургундів, бажана мені, бажана моїй матері і всім моїм друзям, всьому нашому родові!

Жінки обнялися знову. Брюнгільду обняла також королева Ута, а Крімгільда поцілувала її в уста. Тоді й Ута поцілувала Брюнгільду.

Крімгільдині дівчата привітали дівчат Брюнгільди й поцілували їх. Потім вельможі короля Гунтера поцілували дівчат королеви Брюнгільди, а бургундські й ісландські рицарі обнялися одні з одними й повели дружні розмови і, як знавці жінок, порівнювали своїх володарок, яких тепер роздивлялися зблизька. Кожен міг переконатися, що жодній з них не треба позичати краси. І якщо ісландські витязі вихваляли чудову Брюнгільдину поставу, то бургунди - привабливість Крімгільди та її дівочу чарівність.

У замку вирувала радість, але там не могли вміститися всі, хто хотів побувати на святі, тож на рейнських луках напнули шовкові намети, спорудили помости, огородили майдан для змагань. Та ось засурмили сурми. Примчали на конях гінці. Почали змагатися рицарі в бойовому обладунку. Знялася така курява, ніби над усією навколишньою місцевістю промчала буря. Від ударів мечів летіли іскри. Святковий шарварок був такий п'янкий, що навіть за аренами почали змагатися рицарі. Всі повитягали з піхов мечі, і почалися герці. Люди нетямились од скреготу металу і сміливості. Поміж усіх вирізнявся Зігфрід з своїми Нібелунгами. Його рицарі перемагали кожного супротивника.

Врешті-решт зчинилася така колотнеча, що Гаген почав мирити.

- Шляхетні воїни, припиніть боротьбу! - гукав він.- Невже вам не шкода жіночого одягу? Зняли таку пилюку, що забрудните його!

Гернот радив:

- Дайте перепочинок коням, хоробрі рицарі! Вони дуже потомилися. Та й ви відпочиньте, а тим часом побенкетуйте. В наметах Є наїдки, напої. А коли настане вечір, візьмемо смолоскипи й проведемо Крімгільду і Брюнгільду в замок!

Змагання припинилися, і всі почали бенкетувати. їли печеню, [50] пили вино, танцювали, слухали балади; мандрівні люди показували різні штуки. Післяобідній час минув швидко. Потім веселощі перенеслися в замок. Там стояли столи, які аж угиналися від страв. А в наметах то була тільки перекуска. Жінки пішли до своїх покоїв, щоб переодягтися, та й чоловіки мали можливість змінити одяг, забруднений і пошарпаний під час герцю.

А Гунтер пішов до Брюнгільди і надів їй на голову корону королеви Бургундії.

Бенкет був надиво пишний. Величезні столи були застелені обрусами, гаптованими золотом, і прикрашені квітами. На стінах висіли вінки живих квітів. Гостям принесли в золотих чашах воду й рушники, щоб кожен міг помити руки. Володар Бургундії пильно оглянув стіл, за яким мала сидіти Брюнгільда. Чи всього досить? На столі нічого не бракувало.

Взявши Брюнгільду за руку, Гунтер рушив до столу.

Зігфрід відкликав короля вбік і сказав:

- Пам'ятаєте свою клятву, королю? Ви обіцяли віддати за мене вашу сестру, коли Брюнгільда прибуде у Вормс. Чого ж ви зволікаєте? Чи, може, хочете зламати слово?

Гунтер відповів:

- Ваше нагадування слушне. Свою обіцянку виконаю.

Король послав камергера покликати Крімгільду. Красуня прийшла з великим почтом. Вона, мабуть, гадала, що має провести Брюнгільду до столу.

їй назустріч вийшов юний король Гізельгер і мовив:

- Відпустіть своїх жінок і дівчат, люба сестро! Справа, задля якої король звелів вам прийти сюди, стосується тільки вас.

- Тільки мене? - здивовано перепитала Крімгільда. Проте почет свій відпустила. Це помітила Брюнгільда. Вона підійшла до столу і сіла сама. На голові в неї сяяла корона Бургундії. А король Гунтер стояв посеред зали в оточенні рицарів з багатьох князівств країни.

Крімгільда підійшла до короля.

- Люба сестро,- сказав Гунтер,- я дав клятву, яка стосується вас, і тепер мені нагадали, щоб я виконав її. Отже, прошу прийняти того нареченого, якого я вам вибрав.

- Не треба мене просити, любий брате,- відповіла Крімгільда, як того вимагає звичай.- Ваше право - веліти, мій обов'язок - підкорятися. Кого ви обрали мені нареченим, за того й піду я заміж.

А тим часом вона шукала очима Зігфріда. Той помітив це, вийшов із гурту рицарів і низько вклонився Крімгільді.

Крімгільду спитали, чи хоче вона, щоб її чоловіком став Зігфрід, і вона відповіла згодою. Від хвилювання у неї тремтів голос.

Потім молодий король нідерландський урочисто обіцяв узяти [51] Крімгільду собі за дружину. Найшляхетніші бургунди і гості стали свідками цієї події. Тоді Зігфрід і Крімгільда обнялися й поцілувалися при всіх гостях, як того вимагав весільний звичай. Нібелунги оточили своїх володарів і провели їх до столу.

Зігфрід і Крімгільда сіли навпроти короля Гунтера і його дружини Брюнгільди.

- Чому ви плачете, моя люба? Чом не радієте? Тепер вам належить уся Бургундія з її рицарями і замками.

Брюнгільда відповіла:

- Коли жінка вінчається з чоловіком, недостойним її стану, то хіба це не причина для сліз?

Король не зрозумів, про що йдеться, і спитав:

- Про кого ви говорите? А Брюнгільда:

- Про Крімгільду. Вона королівна, а виходить заміж за підлеглого. Адже Зігфрід - ваш васал. Такий шлюб - ганьба для Крім-гільди. Тому й плачу.

Гунтер на це відповів:

- Не плачте! Крімгільдине весілля дуже почесне. Я поясню вам потім.

Та Брюнгільда не відступалася:

- Мені шкода Крімгільдиної краси і шляхетного роду. Я пішла б звідси, якби тільки знала куди. Не житиму з вами, поки не довідаюся про Зігфрідове походження!

Гунтер відповів:

- Він королів син, а походить з Нідерландів. Його батько володіє замками і землями, і їх не менше, ніж у мене. Зігфрід - високого роду, він достойний моєї сестри.

Брюнгільда заплакала ще дужче. Тоді Гунтер подав знак починати бенкет.

Свято тривало багато годин. Після того танцювали і грали. За весь час Брюнгільда не промовила жодного слова. Але король Гунтер не вмовкав ні на хвилину. Він кохав її. А потім, вибравши зручну хвилину, Гунтер підвівся з-за столу.

Пари, які одружувалися, пішли у свої покої. Як того вимагав звичай, Крімгільда і Брюнгільда на сходах іще раз обнялися й поцілувалися. Потім кожна в супроводі зброєносців і рицарів пішла у свою спочивальню.

Зігфрід і Крімгільда так полюбилися, що стали мовби єдиною істотою.

А в Гунтера все було не так. Коли він спробував обійняти Брюн-гільду, вона відштовхнула його і зажадала, щоб він звірив їй Зігфрі-дову таємницю. Але Гунтер не схотів розказувати, а спробував іще раз обійняти Брюнгільду. Це вкрай її розгнівало. Вона зв'язала [52] короля поясом, яким завжди була підперезана, і повісила на цвях, забитий у стіні, а сама, роздягнувшись, лягла на ложе. Гунтер почав благати:

- Розв'яжіть мене, Брюнгільдо. Я ніколи не чіпатиму вас! Присягаюся рицарською честю!

Брюнгільда засміялась, але не звільнила короля. Так висів він цілу ніч, а Брюнгільда тим часом міцно спала.

Коли вранці вона прокинулася, Гунтер знову почав благати:

- Розв'яжіть мене! Я ніколи й не доторкнуся до вас. Обіцяю вам урочисто! Якщо слуги застануть мене в такому вигляді, то й вам це не минеться.

Брюнгільда знов засміялась і сказала:

- Нехай приходять!

Та Гунтер не відступався:

- З вас будуть сміятися, що маєте такого чоловіка. Тоді Брюнгільда сказала:

- Ваша правда.

Король утретє урочисто обіцяв не чіпати її. Тільки після цього Брюнгільда розв'язала Гунтера, і він ліг на край ложа.

Аж ось і слуги ввійшли в спочивальню, щоб, як це було заведено, одягти королівську пару. Вони побачили, що Гунтер лежить біля дружини, і рознесли поголос:

- Буде у короля спадкоємець!

Над Бургундією задзвонили дзвони. Незабаром обидві пари пішли до собору. Священик освятив їхні шлюби. Потім усі четверо, усміхнені й веселі, показалися народові.

В цей день відбулося посвячення в рицарі. Шістсот зброєносців одержали з рук короля Гунтера мечі й дали урочисту присягу, що будуть достойними членами шляхетного рицарства. Всі вважали їх щасливими, бо вони одержали мечі від короля Бургундії, уславленого коронованого рицаря, переможця жорстокої королеви Ісландії.

Всі раділи й веселилися, а Гунтер ходив сумний. Це помітив Зігфрід. Він здогадувався, в чому причина Гунтерового смутку.

- Як вам ведеться, королю Гунтере? - спитав він.- Чи кохає вас Брюнгільда?

Гунтер зітхнув і розповів Зігфрідові про свою невдачу, попросивши нікому про це не казати.

- Те, що сталося з вами, зачіпає і мою честь,- мовив Зігфрід.- Я ж ваш родич. Коли буде на те ваша згода, я приборкаю горду королеву.

Гунтер ураз повеселішав. А Зігфрід вів далі:

- Я зроблю це заради Крімгільди.

Він пояснив, що скористається для цього своїм плащем-невидимкою. [53]

Гунтер дозволив йому покарати Брюнгільду: побити, навіть збавити віку.

Після розмови з Зігфрідом Гунтер повернувся на свято. Здавалося, воно ніколи не скінчиться. Всі веселилися, сміялись, галасували. На змаганнях рицарі перевершували один одного. Вони так захоплювалися, що їх доводилося розбороняти.

На свято прибули аж два єпископи. Вони повели королев до столу.

Бенкет був надзвичайно пишний і веселий. Час минав швидко, тільки Гунтерові здавалося, що бенкет триває багато років. Розваги його не цікавили, він думав тільки про красуню Брюнгільду.

Нарешті бенкет скінчився, і королівські пари пішли у свої покої. Крімгільда сіла на ліжко, взяла Зігфрідові руки в свої і почала гратися його пальцями. Служниця ще була в спочивальні.

Раптом Зігфрід ніби крізь землю провалився.

Красуня здивовано вигукнула:

- Де подівся мій чоловік? Хто роз'єднав наші руки? - А потім тихіше додала: - Хто це зробив?

Нічого більше вона не питала.

Тим часом Брюнгільда і Гунтер з урочистим виглядом, як того вимагав звичай, вдруге пройшли через весь замок у свою спочивальню. Камергер і придворні жінки із свічками супроводжували їх. Всі рицарі й зброєносці не зводили очей з Брюнгільди. Як вони заздрили Гунтерові! Сто найшляхетніших молодиків, які в цей день пройшли посвячення в рицарі, стояли шерегами в коридорах і на сходах.

Тільки-но король з Брюнгільдою зайшли до спочивальні, раптовий подув вітру погасив свічки. Всі здивувалися, бо вікна були завішені.

Гунтер звелів почтові іти, замкнув двері, а сам сховався за завісою.

Тим часом Зігфрід, який уже чекав у спочивальні, невидимий у своєму плащі, ліг біля Брюнгільди, скрутив їй руки, і почалася боротьба. Нарешті королева стала благати:

- Годі, Гунтере! Ви мене замордуєте! Здаюся! І вона замовкла.

Зігфрід підійшов до Гунтера, взяв його за плече. Король відчув, що рука у Зігфріда в крові.

- Ця чортиця так стиснула мене, що аж кров бризнула з-під нігтів,- прошепотів Зігфрід.- Без плаща-невидимки я ніколи не приборкав би її, бо вона сильна, як дванадцятеро чоловіків. Я зробив це задля Крімгільди. А тепер ідіть і лягайте біля своєї дружини.

Гунтер вийшов із-за завіси і ліг біля Брюнгільди. Вона не ворушилася. [55]

А Зігфрід пішов до Крімгільди. Та спитала, де він був. Зігфрід не сказав їй нічого, поки вони були в Бургундії. Проте згодом звірив таємницю. У нього були також Брюнгільдині пояс, який вона зняла із себе, щоб ним зв'язати його, як Гунтера, і золота каблучка. Узяв він їх просто так, для забави.

Він подарував Крімгільді і пояс, і каблучку, це призвело до жахливих подій.

Весільні свята тривали два тижні. Володарі Бургундії були безмежно щасливі. Вони не скупилися на витрати. Зігфрід теж роздарував усе майно, що привіз з собою на Рейн. Його Нібелунги пороздавали весь свій одяг, сідла і коней. Вони поводилися як добрі рицарі.

Свято було блискуче і всім принесло щиру втіху.

ЯК ЗІГФРІД РАЗОМ ІЗ СВОЄЮ ДРУЖИНОЮ ПОВЕРНУЛИСЯ НА БАТЬКІВЩИНУ

Як гості всі роз'їхалися до своїх родин,

до війська обізвався тоді Зігмундів син:

«Лаштуймося! У рідний край пора вертати нам».

Зраділа і жона його тим мужевим словам.

Усі гості вже поїхали додому.Зігфрід теж думав про повернення у Ксантен. Він мовив до своїх тисяча одинадцяти воїнів:

- Настав час і нам лаштуватися в дорогу. Треба якнайшвидше повертатись додому!

Крімгільда зраділа, почувши такі слова, та коли довідалася, що Зігфрід хоче вирушати негайно, стала заперечувати:

- Мій любий, не раджу так поспішати. Брати ще повинні виділити мені мою частку!

Це не сподобалося Зігфрідові, і він роздратовано сказав:

- Хіба без цього не можна обійтися? Вам належить уся моя країна, а вона багата. Ми повинні негайно виїхати звідси!

Проте Крімгільда не бажала відмовлятися від своєї частки спадщини. [56]

Гунтер, Гернот і Гізельгер прийшли до Зігфріда поговорити про виділення Крімгільді її частки.

- Шляхетний брате і свояче,- сказали вони,- вислухай нашу рицарську думку. Ми хочемо бути пов'язані з вами вірністю до самої смерті і ніколи не посміємо відмовлятися від своїх обов'язків.

Зігфрідові було приємно чути такі слова, і він щиро подякував бургундським королям.

- Ми поділимося з вами всім,- вів далі юний Гізельгер,- землею, замками, людьми і всім іншим, що у нас є, а також владою і перевагами.

Зігфрід відповів:

- Ви справді великодушні! Ваша шляхетність схвилювала мене! Дай боже, щоб ваша країна і народ завжди розквітали. Моїй любій дружині не потрібна її частка. Могутність короля Нідерландів нічим не можна збільшити. Що ж до мене, то я завжди до ваших послуг, дайте мені тільки знати, коли я буду вам потрібен.

Однак Крімгільда не погодилася з ним.

- Ви легковажите, відмовляючись від мого посагу, коханий муже! Я з цим не згодна і зі своєю спадщиною вчиню інакше. Від землі відмовляюся, але від почту - ні. На виділенні мені частки наполягатиму.

- То візьміть із собою кого б ви хотіли,- сказав Гунтер.- Тут є такі, які охоче підуть з вами. Вибирайте з наших трьох тисяч. Вони до ваших послуг!

Тоді Крімгільда запропонувала Гагенові з Троньє і Ортвінові з Меца поїхати з нею і бути її васалами. Гаген розгнівався й закричав:

- Король Гунтер не має права дарувати нас! Візьміть у Ксантен своїх людей, а ми залишимось вірні нашим володарям на Рейні! Ми були їхніми васалами і залишимося ними завжди. Такими ви повинні знати нас, Крімгільдо!

Крімгільда не стала більше просити ні Гагена, ні когось іншого. Вона скликала свій двірський почет. До нього належало тридцять дві дівчини і п'ятсот чоловіків. Маркграф Екеварт приєднався до Зігфріда. Потім усі попрощалися, зі слізьми й поцілунками, як того вимагав звичай.

Гунтер вислав уперед гінців, аби вони потурбувалися про постій, якщо ті, хто їде, захочуть переночувати. Гінців послали й до Ксанте-на - повідомити про приїзд Зігфріда та Крімгільди.

Довідавшись про це, Зігмунд і Зіглінда заплакали з радощів. За таку звістку вони щиро обдарували гінців блискучим шовком та золотом. Король Зігмунд сказав:

- Мій син повертається додому живий! Тож нехай посяде мій трон. І серце моє сповниться втіхою. [57]

У Ксантені почали готуватися до великого свята. Коли його відзначали, то витратам дивувалися навіть звиклі до розкошів рицарі з Вормса. Такого дорогого одягу, прикрас і зброї вони не бачили й при бургундському дворі. Служниці носили тут одяг з заморських тканин. Він був густо гаптований перлами, а кожна перлина вставлена в золоту оправу. Шви були зроблені золотими нитками.

П'ятсот рицарів раділи, що разом із Крімгільдою перебралися на такий багатий королівський двір.

Усім було радісно, і Зігмунд передав корону Зігфрідові. При цьому був надвірний радник.

Зігфрід королював десять років на славу рицарства. Він дотримувався права й захищав знедолених. Народ любив свого володаря, а грабіжники боялися його. Одного з цих років померла Зігфрідова мати Зіглінда, і королевою стала Крімгільда. Зігфрід об'єднав Нідерланди з Країною Нібелунгів. Багатство примножилось. А щастя його було безмежним.

Король Гунтер та його брати Гернот і Гізельгер правили у Вормсі теж справедливо, як належить шляхетним рицарям.

ЯК КОРОЛЬ ГУНТЕР ЗАПРОСИВ ЗІГФРІДА В БУРГУНДІЮ НА СВЯТО

А Гунтера жона весь час гадала про одне:

«Чого це та Крімгільда так круто кирпу гне?

Якщо слуга в нас Зігфрід, Крімгільдин чоловік,

то чом він нам не служить? Чому служить відвик?»

Усі ці десять років Брюнгільда думала про Зігфрідову таємницю. В неї виникало багато питань, на які вона не знаходила відповіді. «Чому Крімгільда так пишалася на весіллі? Зігфрід - васал, а чому ж він ніколи не приїздить до нас? Чому його за це не карають? Чому він не платить нам данини? Чому ніколи не постачає нам воїнів?»

Ці питання не давали їй спокою, і вона хотіла з'ясувати їх будь-що. [58]

Цілих десять років Брюнгільда сушила собі голову, але потім терпець їй урвався, і вона почала діяти.

- Мені хотілося б побачитись з Крімгільдою,- сказала вона чоловікові.

Та Гунтер був проти приїзду Зігфріда. Тому відповів дружині так:

- Як я запрошу сестру? Вона живе дуже далеко. Але Брюнгільда не вгавала:

- Васалові можна просто наказати! Якщо ви захочете, то моє прохання буде задоволене. Аби ви тільки знали, як я скучила за Крімгільдою! Лиш про неї й думаю. Як нам було радісно на весіллі! їй трапився чудовий чоловік!

Брюнгільда знову й знову нагадувала Гунтерові про своє бажання, і король нарешті послав маркграфа Геро з тридцятьма рицарями у Ксантен навідати Зігфріда й Крімгільду. Посланцям наказано шанобливо привітати короля й королеву і запросити у Вормс на свято, яке відбудеться ще до сонцестояння.

Тридцять рицарів понад три тижні були в дорозі, нарешті приїхали у Ксантен, однак Зігфріда вдома не застали і змушені були їхати далі - в Країну Нібелунгів,- а це далека дорога. Коли посланці з Бургундії прибули туди, то вони самі і їхні коні були виснажені до краю.

Крімгільда дуже зраділа, побачивши з вікна людей у бургундському одязі. Яка вона була щаслива, як калатало її серце!

- Я не вірю власним очам, погляньте ще ви! - попросила вона Зігфріда.- Чи справді ото Геро з вошами у нас на подвір'ї? Я прошу вас зустріти їх якнайлюб'язніше. Мабуть, прислав їх брат Гунтер. Сподіваюся, що вони привезли нам добрі новини!

- Ми їх гостинно зустрінемо,- мовив Зігфрід.

Зігфрід і Крімгільда зустріли посланців з великою шаною. Гостей почастували вином і запросили сісти. Проте маркграф, хоч і був дуже втомлений, подякував і сказав, що хотів би свою вістку викласти стоячи, як це належить перед королем. Привітання і запросини короля Гунтера він передав з належною гідністю.

- Бог відплатить вам за цю службу, шляхетний рицарю,- мовив Зігфрід у відповідь.- Ви привезли справді бажану звістку. Моя дружина, мабуть, теж такої думки. Нам радісно, що у вельмишановної Ути і наших любих воїнів усе гаразд і що їхня країна розкошує в мирі. Нам теж би хотілося побачитися з ними, однак дорога далека. Мені те байдуже, але для Крімгільди було б важко.

Вислухавши Зігфріда, Геро додав:

- Королева Брюнгільда також запрошує вас. Вона вже змарніла від туги за вами. їй так хочеться обійняти чарівну зовицю!

Почувши це, Крімгільда ще дужче зраділа і сказала чоловікові, що хоче поїхати. [59]

Посланців почастували, а потім повели відпочивати.

Вони пробули в Країні Нібелунгів десять днів. Тим часом Зігфрід радив раду зі своїми витязями. Він попросив поради також у свого батька Зігмунда, який саме перебував у Норвегії. Не залишилися осторонь і Нібелунги. Ось що вони сказали:

- Нас тисяча. Ми захистимо вас від можливого нападу. їдьте спокійно, якщо вважаєте за потрібне.

Зігмунд теж радив їхати. Він навіть виявив бажання супроводити Зігфріда і Крімгільду з сотнею добрих рицарів. Король радів, що побачить Вормс і побуде на бургундському святі.

Зігфрід сказав маркграфові Геро, що з вдячністю і покорою приймає запросини короля і прибуде в Бургундію ще до літнього сонцестояння, хоч туди шлях далекий - стелиться аж через тридцять країн.

У дорогу належно спорядилися. Зігфрід призначив маркграфа Екеварта провідником.

Щедро обдарований, маркграф Геро разом із своїми воїнами повернувся у Вормс. Кажуть, Крімгільда надарувала йому стільки всього, що це добро не можна було пова_нтажити на коней, і довелося шукати підводи. Коли рицарі показали свої подарунки, на Рейні всі були вражені. Таких багатств у Вормсі ще не бачили.

Гаген сказав:

- Зігфрідові легко робити такі подарунки, маючи скарб Нібелунгів. Якби-то цей скарб та нам у Бургундію! Ми були б найсильні-ші у світі!

ЯК ЗІГФРІД РАЗОМ ІЗ КРІМГІЛЬДОЮ ПРИБУВ У ВОРМС НА СВЯТО

Облишимо недогоди, страждання,

біль утрат і про Крімгільду скажемо та про її дівчат,

що з Нібелунгів краю на Рейн верстали путь,-

багатшого походу ще не було, мабуть.

Крімгільда була надзвичайно щаслива, що знову відвідає Вормс. Вона звеліла своїм дівчатам накласти повні скрині добра - так, ніби збиралася вистелити шовком усю [60]

Бургундію, а річище Рейну викласти самоцвітами. Радів і Зігфрід, що знову побачиться з Гунтером та поважними людьми Бургундії, а королю Зігмундові було радісно, що щасливі його діти. Отже, в далеку дорогу всі вирушили у веселому настрої, і ніхто не передчував, що на них чигає страшна небезпека.

Тим часом король Гунтер готувався якнайдостойніше зустріти гостей.

Він запросив до себе дружину і запитав:

- Пригадуєте, люба, як свого часу вітала вас і називала бажаною Крімгільда? Мені хочеться, щоб і ви так само приязно зустріли мою сестру.

Брюнгільда відповіла:

- Я рада, що приїздить Крімгільда. Я зустріну її достойно!

- Гості прибувають завтра вранці,- сказав Гунтер.- Приготуйтеся, дуже вас прошу!

Ця зустріч була пишною, і хто пам'ятав першу зустріч, той вважав, що Брюнгільдині витрати були більші, ніж свого часу Крім-гільдині.

Обидві жінки обнялися й поцілувалися, мабуть, не менше тисячі разів. Зовні вони нітрохи не змінилися. Здавалося, ніби час зупинився, а минуле десятиліття було тільки миттю.

Король Зігмунд був безмежно щасливий. Він бачив, з якою приязню і шанобливістю зустріли його сина. Так могли любити лише найхоробрішого і найшляхетнішого рицаря. Звертаючись до Гунтера, Зігмунд сказав:

- Тільки бог може віддячити вашому родові, шляхетний королю, за те, що ви так гостинно зустріли нас. Я вже давно хотів сказати вам про це. Який я радий, що трапилася така нагода!

Король Гунтер відповів:

- Ви щасливі - то щасливий і я. А тепер можна б і свято почати. Ніколи не було ще кращого приводу.

І свято почалося. Ним керували Гаген і Ортвін. Вони продумали все до дрібниць і невтомно турбувалися про гостей. Ніщо не залишилося поза їхньою увагою. Столи вгиналися від наїдків та напоїв, помешкання були затишні, ігри та розваги - на будь-який смак. Кожне бажання вдовольнялося, кожне прохання виконувалося. По правді, жодне слово хвали не могло дорівнятися блискучим заслугам обох розпорядників. Як і завжди, Зігфрід сів до столу з усіма воїнами, а їх було тисяча сто. Вони сиділи навколо нього, мов кільце із блискучої сталі.

Брюнгільда подумала: «Його доля - бути васалом, а ввійшов як володар. Це дуже дивно!» Проте ці думки потонули у святкових радощах, тож і Брюнгільді було весело. Вона щиро зичила Зігфрі-дові щастя. До Крімгільди ставилася привітно. Обидві королеви [61] скрізь показувалися разом. Разом вони йшли до церкви і на змагання. У них був спільний почет.

Так тривало десять днів.

Та ось настав одинадцятий день.

ЯК КОРОЛЕВИ ПОСВАРИЛИСЯ

Якогось надвечір'я заполонивши двір,

лицарство розмаїте затіяло турнір,

і сходилися в герці на мить, і падав хтось...

На молодців поглянути жіноцтво теж зійшлось.

Одинадцятого дня, під час останнього турніру, вечірньої години, королеви сиділи разом і спостерігали за змаганням. Кожна думала про одного-єдиного героя. Герби всіх країн виблискували на бойових обладунках воїнів. Раптом Крімгільда промовила:

- Мій чоловік заслужив того, щоб бути володарем у всіх цих країнах.

Брюнгільда здивовано спитала:

- Як це ви собі уявляєте, моя люба? Для цього треба, щоб на світі жили тільки ви двоє, бо поки живий Гунтер, сказане вами - лише мрія!

- Та ви тільки гляньте на нього! - не відступалася Крімгільда.- Він стоїть серед витязів, немов величний місяць серед почту зірок! Як я ним пишаюся!

- Так, він сильний, показний, і його можна терпіти,- сказала Брюнгільда,- проте вашому братові Гунтерові він не рівня! Гунтер стоїть вище інших володарів, ви ж добре це знаєте!

На майдані тріщали списи.

Аж ось Крімгільда обізвалася знову:

- Я не без підстав з такою гордістю говорила про свого чоловіка! Він багато разів показав себе справжнім героєм. Можете повірити мені, Брюнгільдо, що Зігфрід не поступиться перед Гунтером!

Брюнгільді прикро було це чути, і вона сказала:

- Не ображайтеся, Крімгільдо, але про це мені говорили вони [62] обидва. В Ісландії, де я вперше в житті побачила їх обох і де Гунтер переміг мене в рицарському поєдинку й ощасливив своїми обіймами,- там ваш Зігфрід сам назвав себе васалом Гунтера. Він тримаї коня, коли Гунтер сідав на нього. А ще Гунтер посилав його з дорученням. Я бачила це на власні очі. Коли він сам визнав себе васалом, то і я маю право називати його так.

- Добре поміркуйте,- сердито відповіла Крімгільда.- Хіба мій брат міг би так принизити мене, віддавши за васала? Чи могло б статися таке лихо? Прошу вас, Брюнгільдо, в ім'я нашої дружби, більше цього не говорити!

- Але я не можу мовчати! - вигукнула Брюнгільда.- Не розумію, чому я мушу відмовлятися від свого. Адже Зігфрід не виконує обов'язків васала!

Крімгільда аж підскочила. Від гніву її обличчя спаленіло. Вона сказала:

- Ви повинні змиритися з тим, що не маєте ніяких прав ні на Зігфріда, ні на мене! За походженням мій чоловік шляхетніший, ніж брат! Тому він не платить вам данини і не несе службу. Ні, ви нам не володарка, а Зігфрід - не васал вам!

Від люті Брюнгільда стала червона, мов варений рак.

- Ви стали пихаті! - вигукнула вона.- Ми з'ясуємо, хто тут перший!

- І то негайно! - крикнула Крімгільда.- Сьогодні ввечері, коли йтимемо до церкви, всі люди побачать, що я - дружина вільного! В собор я йтиму попереду Гунтерової Дружини. Брюнгільдо, не чіпайте мене! Зігфрідова дружина стоїть над усіма можновладцями!

На майдані вщух гомін, опав пил.

- Все з'ясується сьогодні ввечері, коли йтимемо до церкви,- сказала Брюнгільда.- Коли ви не хочете бути дружиною васала, то приходьте з окремим почтом. Тоді побачимо, хто королева!

- Гаразд, хай усе з'ясується! - відповіла Крімгільда. І королеви подалися у свої покої.

- Вставайте, дівчата! - гукнула Крімгільда.- Вдягніть найкращі вбрання і найрозкішніші оздоби. Сьогодні ввечері, коли йтимемо до вечірні, треба показати, хто ми такі.

Дівчатам й жінкам не треба було нагадувати вдруге, та й Крімгільда постаралася.

Виблискуючи пурпуром і сяючи золотом, у супроводі сорока трьох дівчат, вбраних у арабський шовк, і тисячі Нібелунгів, закутих у крицю, ішла Крімгільда до вечірньої відправи. Багатства тридцяти королівств були б абищицею в порівнянні з убранням однієї з дівчат. Люди чудувалися й говорили:

- Чому королеви нарізно ідуть до церкви? Може, посварилися? [63]

А інші, обережніші:

- Не говоріть так голосно! Хто знає, чим усе те скінчиться... Брюнгільда вже чекала Крімгільду коло собору. Вона теж сяяла

пурпуром і золотом. Крімгільда зустрілася з зовицею.

- Зупиніться! - сказала Брюнгільда.- Ще раз кажу: зупиніться! Васалова дружина має поступитися перед королевою!

- Вам би краще помовчати,- відповіла Крімгільда.- Коли не хочете по-доброму, то відкрию вашу ганьбу. Скажіть, як ви, васалова любка, стали королевою?

- Кого ви так обзиваєте? - не зрозуміла Брюнгільда.

- Вас,- відповіла Крімгільда.- Мій чоловік, а не мій брат, провів із вами ніч. Це був хитрий план, і ви спіймалися на гачок!

- Неправда! Я розповім про це королю! - вигукнула Брюнгільда.

- Розповідайте! - не менш голосно відповіла Крімгільда.- Розповідайте! Хай усі це знають! Ви хотіли зробити з мене кріпачку. Я довго мовчала. Та правди не сховати!

Брюнгільда заплакала. А Крімгільда ввійшла до церкви попереду королеви Бургундії. її ясні очі стали похмурими від ненависті.

Відправа почалася. Лунали дзвінкі голоси, але Гунтерова дружина не чула їх. Вона міркувала собі: коли Зігфрід справді таке сказав, то він має померти.

Не дочекавшись, поки священик закінчить відправу, Брюнгільда зі своїм почтом вийшла з собору. Вона стала чекати Крімгільду. Та вийшла в супроводі Нібелунгів.

- Ви дуже мене образили,- сказала Брюнгільда.- Та гадаєте, що я дозволю вам звести на себе наклеп? Давайте свої докази!

І Крімгільда почала:

- Впізнаєте цю обручку? Хіба не правда, що вона належала вам? Зігфрід зняв її у вас з пальця!

Брюнгільда знетямилась від гніву й закричала:

- Нарешті я знаю, хто вкрав у мене обручку! Я вже давно помітила, що її нема! Обручка лежала в скрині, і кожний злодій міг її вкрасти!

Тоді Крімгільда розстебнула своє вбрання:

- А це що? - спитала вона.- Впізнаєте цей пояс? Я ношу його на тілі, як і ви носили! І ніколи не скидали! Ніякий злодій не міг його у вас вкрасти! Мій Зігфрід зняв його з вас!

Брюнгільда, як стояла на сходах, так і впала опукою. Через якусь мить королева оговталась і сказала вісникам:

- Сповістіть короля про все! Його сестра твердить, що Зігфрід кохав мене перший!

Вісники помчали. Незабаром разом зі своїми придворними з'явився король. [64]

- Хто посмів вас образити, моя люба? - голосно спитав він, коли побачив, що Брюнгільда плаче.

Та відповіла:

- Ваша сестра назвала мене Зігфрідовою любкою. А Гунтер на це:

- Моя сестра не могла такого сказати! Брюнгільда провадила:

- Вона носить мою обручку та пояс. І твердить, що її чоловік кохав мене раніше за вас, і ніби доказом цього є моя обручка та пояс. Ви повинні зняти з мене цю ганьбу, а то я не житиму!

Гунтер зблід, мов мрець. Кусаючи губи, він сказав:

- Негайно пошліть по Зігфріда! Нехай він приїде і засвідчить, що правда все те, що тут говорила Крімгільда! Нехай підтвердить або заперечить!

Гінці помчали.

Коли Зігфрід приїхав і побачив, що жінки плачуть, він простодушно спитав: % - Чому це плачуть жінки? Що тут скоїлося?

- Мою дружину звинуватили, ніби ви перший кохали її,- відповів король Гунтер.- Про це щойно сказала ваша дружина Крімгільда!

А Зігфрід на те:

- Коли моя дружина каже таке, то я примушу її покаятися. Я можу запевнити вас перед усіма присутніми, що ніколи цього не говорив!

Вислухавши його, король Гунтер мовив:

- Ви повинні підтвердити це під присягою! Якщо ви ладні негайно заприсягтися, то я зніму з вас усі підозри.

Присутні утворили коло, як це було заведено при урочистій клятві, і Зігфрід став посередині. Він підніс руку для клятви. Проте не встиг він мовити й слова, як король крикнув:

- Ваша невинність мені добре відома, рицарю Зігфріде! Я звільняю вас від клятви! Ви не зробили того, в чому звинувачує вас моя сестра! Це злий наклеп з її боку!

Рицарі мовчки перезирнулися. Зігфрід відповів:

- Я дуже шкодую, що моя дружина образила Брюнгільду, і це їй не мине безкарно. Щоб жінки не розкидалися образливими словами, їх треба виховувати! Зробіть нагінку своїй дружині, а я своїй зроблю неодмінно! Мені справді соромно, що вона так грубо порушила звичаї!

Обидві королеви заплакали.

Тим часом смеркало, і всі пішли до покоїв. Нібелунги провели Крімгільду від собору й до самого замку. Дорогою вони вправлялися [66] у фехтуванні - рицарському ремеслі. Бургунди й собі хотіли взятися за зброю, та король Гунтер заборонив їм це робити.

Хоч було вже пізно, Гаген зайшов до Брюнгільди дещо розповісти. Вона негайно прийняла його.

- Зігфрід має пожати те, що посіяв,- мовив він.

За ним у Брюнгільдині покої ввійшли Гернот і Ортвін.

- Що ж тепер буде? - спитала Брюнгільда.

- Зігфрід повинен померти,- відповів Гаген.

Гернот і Ортвін кивнули на знак згоди, а Брюнгільда засміялась. Потім у її покої прийшов Гізельгер. Коли він довідався про намір, то жахнувся і сказав:

- Шляхетні рицарі, що ви надумали? Зігфрід не заслужив такої зненависті! Це жіноче базікання, не треба на нього зважати!

Однак Гаген був іншої думки:

- Для чого нам викохувати зозулю? Вона ж нас усіх потім викине з гнізда! Треба бути сліпим, щоб не бачити, який замах робиться на Бургундію! Зігфрід або ми - іншої ради нема!

Аж ось і Гунтер зайшов до Брюнгільди. Ще у дверях він сказав:

- Я не хочу Зігфрідової смерті! Він завжди допомагав нам. Хіба можна на нього гніватися? Я не хотів би, щоб йому було заподіяно шкоду!

Цієї ночі всі вельможні люди бургундського двору приходили у Брюнгільдині покої. Кожен пропонував своє. Ортвін сказав:

- Що ви весь час торочите про Зігфрідову силу! Я впораюся з ним сам, якщо тільки король дозволить!

Король Гунтер відповів:

- Ми маємо вигоду з його сили. Треба й далі використовувати її! Тепер він служитиме нам ще вірніше! Та коли Зігфрід щось пронюхає, то не помилує нікого з нас. Зважте, він безмежно сильний, і у нього все тіло вкрите рогом!

Дехто з вельмож мовчки залишив покої. А Гаген не відступався:

- Кожний чарівник має своє вразливе місце! Зігфрід теж не може бути невразливий! Якщо він має таку таємницю, то не міг не признатися про неї Крімгільді. Він-бо з тих, що залюбки виливають Душу.

Тоді хтось заперечив:

- Крімгільда не з тих. Вона мовчатиме. Гаген на те:

- Вона нашого роду і племені - скаже. Подумайте тільки, якої ганьби вам завдано!

Всі мовчали.

Порушив мовчанку Гунтер:

- Покладімося на Гагена і послухаймо його ради! Він завжди чинив тільки на користь Бургундії. [67]

ЯК ЗРАДИЛИ ЗІГФРІДА

А на четвертий ранок примчали тридцять два

до брами. І негайно сповіщення слова

сам Гунтер пребагатий почув од тих гінців.

Зі свари жон вельможних спахнув убивчий гнів.

Наступного ранку до замку під'їхали тридцять два рицарі з опущеними заборолами. Гербів на їхніх щитах не можна було розпізнати, так вони були вкриті пилюкою. Король Гунтер прийняв їх негайно. По Вормсу поширилася чутка, ніби королі Ліудегер і Ліудегаст збираються напасти на Бургундію. Вона дійшла й до Зігфріда, котрий, як завжди, вправлявся у верховій їзді на майдані. Він попросив Гунтера прийняти його і сказав:

- Чому ви негайно не послали по мене, королю? Чи не довіряєте більше? Це мені боляче. Я охоче допоможу вам. Я вже раз покарав Ліудегера і Ліудегаста. Дозвольте мені вдруге зробити те ж саме. Я провчу їх, щоб не ламали слова і не зазіхали на ваші володіння. Зруйную їхні замки і спустошу землі. Не залишу каменя на камені. Ніколи не зазеленіє там жодна травинка. Це я обіцяю урочисто!

- Як добре мати такого щирого друга! - сказав Гунтер і низько вклонився Зігфрідові. Потім він наказав готуватися до походу. Спорядили чималий обоз. Зігфрідові воїни застебнули ремінці на шоломах та лати на в'ючаках. Король Зігмунд хотів іти в похід разом із сином, проте Зігфрід попросив його залишитися вдома.

- Якщо є бог, то незабаром ми повернемося,- сказав він,- а поки спокійно живіть у наших друзів!

Замайоріли корогви, знову заплакали дівчата й жінки, бо вони ж не знали, що все це підступна хитрість.

Гаген сказав, що хоче говорити з Крімгільдою. Зігфрід так покарав красуню, що вона не могла ходити. Коли Гаген прийшов, вона лежала у своїй спочивальні на ложі. Гаген усміхнувся нишком, побачивши Крімгільду в такому стані.

- Я завітав до вас попрощатися перед битвою,- мовив він, як того вимагав звичай.

Знадвору долинав гамір. Там готувалися до походу.

- Я горда і щаслива, що живу з чоловіком, який завжди ладен захищати мій рід,- почала Крімгільда.- Але разом з тим, любий [68] друже, я близько пов'язана і з вами. Тому хочу, щоб ви не залишали без уваги мого чоловіка. Це ж він велів мені спокутувати свою провину перед Брюнгільдою, що я образила її. За ту образу Зігфрід страшенно побив мене.

- Забудьмо про образу,- мовив Гаген.- Про неї вже ніхто не пам'ятає. А тепер, коли загрожує небезпека, всім нам треба бути вкупі. Я прийшов, щоб сказати вам про це і спитати, чи не треба від мене якоїсь послуги для вашого любого чоловіка. Я зроблю все сам і нікому не буду доручати!

Крімгільда відповіла:

- Я боюсь за Зігфрідове життя, друже Гагене. В бою роговий панцир захистить Зігфріда, якщо він не буде вихоплюватися вперед. Однак Зігфрід відчайдушний і дуже полюбляє пригоди, а тому необережний...

Гаген кивнув на знак згоди.

- Тоді він забуває про небезпеку,- докінчила Крімгільда. Гаген мовчав.

- Королево,- трохи згодом обізвався він,- коли в Зігфріда є уразливе місце, то скажіть, щоб я міг пильнувати його.</

Франц Фюман Пісня про Нібелунгів у прозовому переказі Переклад Миколи Настеки

Зміст

ЯК ЗРОСТАЛА КРІМГІЛЬДА ИРИ КОРОЛІВСЬКОМУ ДВОРІ У ВОРМСІ

ЯК ЗРОСТАВ ЗІГФРІД ПРИ КОРОЛІВСЬКОМУ ДВОРІ У КСАНТЕНІ

ЯК ЗІГФРІД ПРИБУВ У ВОРМС

ЯК ЗІГФРІД ВОЮВАВ ІЗ САКСАМИ

ЯК ЗІГФРІД УПЕРШЕ ПОБАЧИВ КРІМГІЛЬДУ

ЯК ГУНТЕР ЇХАВ ДО БРЮНГІЛЬДИ В ІСЛАНДІЮ

ЯК ГУНТЕР ПЕРЕМІГ БРЮНГІЛЬДУ

ЯК ЗІГФРІД ЇЗДИВ ПО СВОЇХ ВОЇНІВ

ЯК ЗІГФРІД ПОЇХАВ У ВОРМС ГІНЦЕМ

ЯК ЗУСТРІЛИ БРЮНГІЛЬДУ У ВОРМСІ

ЯК ЗІГФРІД РАЗОМ ІЗ СВОЄЮ ДРУЖИНОЮ ПОВЕРНУЛИСЯ НА БАТЬКІВЩИНУ

ЯК КОРОЛЬ ГУНТЕР ЗАПРОСИВ ЗІГФРІДА В БУРГУНДІЮ НА СВЯТО

ЯК ЗІГФРІД РАЗОМ ІЗ КРІМГІЛЬДОЮ ПРИБУВ У ВОРМС НА СВЯТО

ЯК КОРОЛЕВИ ПОСВАРИЛИСЯ

ЯК ЗРАДИЛИ ЗІГФРІДА

Франц Фюман
Пісня про Нібелунгів
у прозовому переказі
Переклад Миколи Настеки