Роман про Ренара
[уривки]
Переспів Віктора Коптілова


© невідомий автор, Roman de Renart, 1174 - 1177

© В.Коптілов (переспів зі старофранцузької), 2001

Джерело: Література західноєвропейського Середньовіччя. Вінниця: Нова книга, 2003. 464 с. - С.: 369-378.

Сканування та коректура: Aerius (ae-lib.org.ua), 2004


Зміст

Вступ: Звідки взялися Ренар, Ізенгрін та інші звірі

Як Ренар забрав ковбасу в Ізенгріна

Як Шантеклер співав перед Ренаром

Як Ренар проголосив себе царем

Як Ренара було обрано царем

Післямова перекладача

 


 

 

ВСТУП

ЗВІДКИ ВЗЯЛИСЯ РЕНАР, І3ЕНҐРІН ТА ІНШІ ЗВІРІ

Послухайте правдиву вість:

Лихі пригоди почались,

Бо Лис у дуже давній час

Як хижий звір прийшов до нас.

А сталась та подія так:

Господь Адамові дав знак

Коли і Єву, і його

Він з раю вигнав зі свого:

"Візьми собі отой ціпок,

Який поклав я на пісок,

І як нудьга почне скубти,

То вдар ціпком по хвилях ти".

Пішов відпочивати Бог...

Адам замислився: для двох

Порожній цей просторий світ,

А жити в нім ще стільки літ!

Тоді подумав пан Адам:

"Науку морю я подам.

Хай марно хвилі на пісок

Не котить: весь уже він змок!"

Схопив мерщій Адам ціпка

Й ну вибивати гоцака

По хвилях. Раптом вирина

Із хвиль вівця одним-одна.

Вівця створіння не німе,

Тому вона гукнула: "ме!"

І до Адама підійшла

І біля ніг його лягла.

А Єва, бачивши все те,

Подумала:

"Нехай росте

Овечка наша не одна: [369]

Овечці треба барана!"

Вона взяла до рук ціпка,

По хвилі вдарила... Яка

Потвора із глибин морських

Примчала, виючи, до них?

Це вовк, це лютий Ізенгрін.

Роззявив хижу пащу він

І вмить напався на вівцю

І здобич в ліс поніс оцю.

Тоді Адам ціпка схопив,

Із хвилі шумовиння збив,-

I вже на берег пес примчав,

Загавкав і заскавучав

І миттю вовка наздогнав,

А той вівцю йому віддав -

І вже у пущі сам-один

Біжить голодний Ізенгрін.

Отак наввипередки вдвох

Ціпком, що дав Адаму Бог,

По черзі із морських глибин

До себе кликали тварин

Адам і Єва. Дивна гра!

Нам розгадать її пора.

Читачу! Ти мені повір,

Що жоден Євин дикий звір

Не йшов до них, а враз тікав

І в пущі без слідів зникав.

Але тварини ті, яких

Адам добув з глибин морських,

Слухняно бігли всі за ним,

Як за господарем своїм...

Ренара не було між них.

Його по витівках лихих

Пізнати можемо завжди,

Від нього кожен жди біди.

Такий був цей хитрющий Лис,

Якого весь боявся ліс!

Про нього повість буде ця,

Вона не матиме кінця,

Бо лис живий, бо він не вмер,

Ще й нас дуритиме тепер.

Панове, чули ви не раз,

Що від Парісових образ

Війну почав цар Менелай,

І тут вже лай його - не лай,

А вибухла страшна війна

І Трою знищила вона.

Ви чули, певно, як Трістаи

Загинув від сердечних ран,

І як відважний Парсіфаль,

Що мріяв про святий Ґрааль,

В безповоротну рушив даль...

Тепер, я знаю, час наспів

Почати зовсім інший спів:

Як хижий Вовк і хитрий Лис

На весь наш величезний ліс

Війну затіяли. Вони

Втягли в страшні жахи війни

Увесь звіриний мирний люд.

Я декого назву вам тут:

Ренарів кум, старий Борсук,

І чорний, мов чернець, пан Крук,

І гострий на язик їжак,

Що був Ренарові свояк,

Ведмідь і Заєць-Довголап,

Тиберій-Кіт і мудрий Цап,

Співучий Півень Шантеклер,-

Про всіх почуєте тепер.

 

 

ЯК РЕНАР ЗАБРАВ КОВБАСУ В ІЗЕНҐРІНА

Вже наближається зима,

В Ренара ж їстоньки катма,

Запасів ні на гріш нема.

Ренар по лісу ледве йде.

Поволеньки собі бреде

І раптом бачить вовчий дім.

Сидить господар в домі тім,

По-дружньому хвостом виля: [370]

Побачив Лиса він здаля.

"Ренаре, гостю дорогий,

Заходь, винця у нас попий

І закуси, чим Бог послав".

"Ой, Вовчику, якби ти знав:

Шматка черствого я не мав

У роті три довжезні дні.

Тож дай чогось вкусить мені",-

- Лис відповів - і в дім іде,

Бо там його вечеря жде.

Сказав дружині Ізенгрін:

"Дивись, який голодний він.

Мабуть, давно мій кум не їв.

Зготуй печеню зі щурів,

Мені ж яєчню з трьох яєць".

Ренар підскочив: "Хай їм грець!

Побачив щойно я у вас

Чимало вуджених ковбас,

А я ж так хочу ковбаси!"

"її, мій друже, не проси!"

"Люблю я, куме, ковбасу".

"її тобі не принесу.

Як вдарять і мороз, і сніг,

Чим нагодую я своїх

Маленьких любих вовченят?

А голод вовкові не брат".

Ренар за стіл у Вовка сів,

Вина попив, щурів поїв,

А потім рушив знов у путь,

Та все ніяк не міг забуть

Побаченої ковбаси,

її небесної краси.

Гадав він довго, міркував

І в думці так собі поклав:

Як темна ніч на ліс впаде,

До хати Вовка він піде,

Стрибне на невисокий дах

І з ковбасою у думках

Знайде малу шпаринку він,

А там - здоров будь,

Ізенгрін!

Так і вчинив хитрющий Лис.

На завтра ж весь великий ліс

Почув, як плаче Ізенгрін,

Бо втратив найдорожче він.

Тому він злодія клене

Й кричить, що кара не мине

Того, хто підступом лихим

Жорстоко так повівся з ним.

А тут Ренар іде якраз,

Наївшись кумових ковбас,

Він погуляти захотів.

До хати Вовка Лис добрів.

На Ізенгрінове виття

Ренар сказав: "Таке життя!

Але, між нами, я збагнув:

Ковбас ніхто не потягнув.

Ти брешеш, плачучи, щоб хтось

Не думав, ніби завелось

У тебе до зими м'ясце.

Так не бреши ж мені про це".

Вовк від образи заревів

І Лиса мало не побив.

Ренара так він налякав,

Що той інакшу путь обрав

І кума лиш тоді зустрів,

Як вовчий гнів перекипів.

 

 

ЯК ШАНТЕКЛЕР СПІВАВ ПЕРЕД РЕНАРОМ

Одного дня хитрющий Лис

До курника впритул підліз.

"Де ж та щілина в паркані,

Аби дістатися мені

Всередину? Наїмся я,

Наїсться вся моя сім'я,

Коли додому притягну

Я курку, може, й не одну",-

Так міркував собі Ренар, [371]

І раптом - що це? Наче жар

Ренару очі засліпив.

Те пір'я - пломінь, диво з див,

Те пір'я носить Шантеклер.

Він перед Лисом став тепер

І проспівав: "Кукуріку!"

Ренар же річ почав таку:

"О Шантеклере! Не тікай!

Між нами буде мир нехай!

Тебе не скривджу я, Ренар,

Бо наша дружба - Божий дар.

Я знав ще татуся твого.

Він так співав, що ого-го!

Потужний Шантекленів спів

Не раз на весь наш край гримів.

Той спів дзвенів, мов срібний дзвін,

Як міцно мружив очі він,

Бо знає кожен птах і звір:

Співцеві не потрібен зір".

На те відмовив Шантеклер:

"Співати можу я тепер,

Та тільки не склепивши віч,

Щоб не здолала вічна ніч

Мене в Ренарових зубах:

До них я відчуваю страх".

"Невже не віриш ти мені?!"

- Гукнув Ренар. - Твої пісні,

Коли заплющиш очі ти,

Сягнуть такої висоти,

Якої тільки тато твій

При всій умілості своїй

Міг досягти в найкращі дні,

Коли він їх співав мені".

"Гаразд. Але, Ренаре, ти

Негайно мусиш відійти

Від мене кроків хоч на п'ять.

Тоді я спробую співать".

Ренару нічого робить,

Тож довелося відступить.

Необережний Шантеклер

Хвоста розкішного задер,

Міцними крилами змахнув -

І весь курник той спів почув.

Співає гордий Шантеклер,

Забувши, де він є тепер,

Забувши, що тут поряд Лис,

Якого весь боїться ліс.

Тим часом шепотить Ренар -

І очі сяють, наче жар:

"Співай, мій півнику, співай,

Потрапиш скоро просто в рай!"

Заплющив очі Шантеклер

І співом до небесних сфер

Піднісся. І тоді Ренар,

Неначе блискавка з-за хмар,

Стрибнув на Півня. Гарний спів

Урвався. Зуби вгородив

Ренар у здобич і мерщій

Побіг із нею в замок свій.

А кури в курнику були,

Вони нестерпний крик зняли

Про те, що їхній захисник

В Ренара пащі раптом зник.

Почули галас Жак і Жан

І на чолі юрби селян

З дубцями вдерлися у ліс,

Де щойно зник підступний Лис.

Тоді звернувся Шантеклер

До Лиса: "Пане мій, тепер

Покпити можеш ти із них,

Із переслідників твоїх.

Скажи, що все у них не влад

І хай вертаються назад".

На світі мудреця нема,

Якому вистачить ума,

Щоб кожна думка хитруна

Йому була як день ясна.

Пораду Півня чує Лис.

І Жан, і Жак йому колись

Дубцем пройшлися по хребту. [372]

Згадав Ренар образу ту.

І захотілося йому

Сказати лісові всьому,

Що Жан і Жак - неначе пні,

Ліниві, грубі та дурні.

Нехай біжать - щаслива путь!

Його вони не доженуть!

Роззявив пащу тут Ренар,

А з неї вилетів, мов жар,

Мов промінь сонця, Шантеклер.

"Ну, Лисе, квити ми тепер.

Мене у дурні ти пошив.

Та й сам себе перемудрив

І з пащі здобич упустив".

На долю скаржиться Ренар:

Від нього втік двоногий дар,

Що так божественно співав.

А скільки ж м'яса Півень мав!

 

 

ЯК РЕНАР ПРОГОЛОСИВ СЕБЕ ЦАРЕМ

Закликав Лев звіриний люд:

"Прийдіть і станьте всі отут.

Ми з вами - це ж одна сім'я,

Тепер вам слово мовлю я.

Настав важкий для царства час,

Полки поган ідуть на нас.

Вже оборону двох фортець

Звели зухвальці нанівець

І захопили хижі й злі

Чимало нашої землі.

Зберімо ж військо в добрий час,

Щоб враг не поневолив нас".

Тривога звірів облягла,

Вівця до неба зір звела,

Розхвилювався мудрий Цап,

Не стримав Пес тремтіння лап,

А Лев тим часом далі вів:

"У бій піти нам час наспів!

Я ваше військо поведу

І відвернемо ми біду.

Але на весь воєнний час

Як ліс залишиться без нас?

Щоб панував у лісі лад,

Поки повернемось назад,

Ренара призначаю я

Заступником себе - царя".

Ренар і вухом не повів,

Лиш пильним поглядом обвів

Присутніх звірів. Він хотів

Дізнатись, хто із них посмів

Шепнути проти нього щось.

Тоді йому би довелось

Приборкати бунтівника.

Була б розправа та швидка.

Тому звіриний люд мовчав.

Ренар усе те примічав,

І ось нарешті сам-один

На царстві залишився він.

А військо вирушило в путь.

Попереду відважно йдуть

Ведмідь, Борсук, Осел, Баран,

їжак, і Півень, і Кабан,

Ще й з Левом поряд Ізенгрін.

Передчуває битву він,

Тому в руці тримає кий

Нещадний, довгий та важкий.

Побачив Цап у далині

Якісь дими, якісь вогні.

Сказав: "Ввижається мені

Вороже військо, що на нас

Іде в цей нещасливий час".

Лев зупинитись наказав:

Оборонитись кожен мав,

Відбити напад ворогів,

На них обрушити свій гнів

І у жорстокому бою

Вітчизну захистить свою.

В бою пощади не проси, [373]

В бою ламаються списи,

В бою напився крові меч,

Що голови стинає з плеч.

Але, гукнувши: "З нами Бог!" -

Цар Лев у сяйві перемог

Здолав полки поганців злих

І винищив дощенту їх.

Проте він був не дуже рад,

Зазнавши так багато втрат:

Хоробрий Півень Шантеклер

Від ран тяжких раптово вмер,

За ним Осел своє життя

Віддав, пішовши в небуття,

А Заєць, Білка та Баран

Страждали від кривавих ран.

Тим часом Лис до трону звик

І думав: "Ох, якби ж то зник

Той Лев дурний, той цар старий,

Щоб ліс навік лишився мій!"

Ренар записку написав

І служнику її віддав,

Та ще й суворо наказав:

"Про це нікому не скажи,

Мою записку збережи,

А завтра, як звіриний люд

Згромадиться з усіх усюд

На широченний наш майдан,

Ти, мов знемігшися від ран,

Немов гонець з полів війни,

Прийди й записку дай мені.

Та ще й додай, що Лев помер,

Що на шматки його роздер

Могутній ворог". Той служник

Записку взяв і миттю зник.

А взавтра сталося все так,

Як Лис казав. Подав він знак.

Служник з'явився і сказав,

Що Лев на полі бою впав.

Ренар записку прочитав,

Від горя дико заволав,

Зробився наче сам не свій

В оскаженілості страшній,

Схопив меча під гук і крик

І голову слузі відсік.

Так свідка хитрий Лис убив,

Щоб той як-небудь не розкрив

Усіх Ренарових оман,

Що склались на важливий план.

Ренар узяв записку ту

1 простягнув її Коту,

Ще й наказав: "Читай, Тібер,

Що нам робити всім тепер".

Поправив окуляри Кіт

І прочитав печальний звіт

Про той тяжкий останній бій:

"В кривавій сутичці страшній

Необережний Лев упав.

Так головою цар наклав,

Та перед смертю він сказав:

"Я хочу, щоб прийняв як дар

Мою корону Лис Ренар.

Хай стане він над вами цар.

Моя Левиця хай із ним,

Як з чоловіком зі своїм,

Над вами царствує повік".

Так Лев скінчив свій довгий вік".

Ренар подякував Коту

І мовив у хвилину ту,

Коли принишк звіриний люд,

Зібравшися з усіх усюд:

"Накази нашого царя

Негайно виконаю я.

З Левицею беру я шлюб,

Я знаю, що давно їй люб.

Усім звелю в найближчі дні

Співати радісні пісні.

Звелю: хай кожен буде рад

Зустріть найкраще з наших свят,

Хай звеселиться весь наш ліс:

Віднині цар над вами Лис". [374]

І почалося торжество:

Наїдки різні та питво

Умить прикрасили столи

Для звірів, що туди прийшли.

Скрипки, і флейти, й тулумбас

Заграли гарно в той же час...

Але розумний Кіт Тібер

Подумав: "Може, Лев не вмер?

Дивує поспіх цей мене.

Я знаю: кара не мине

Того, хто так радіє тут,

Звіриний обдуривши люд".

Подумав Кіт, зібрався вмить,

І на коні вже він летить

До Лева. Той його прийняв

Як брата, міцно обійняв,

Ще й по-котячому "няв-няв"

На знак прихильності сказав.

Кіт все цареві розповів,

А той від злості ошалів.

Віддав наказ він поспішить.

Не гаючися ні на мить,

Щоб самозванця покарать.

Швиденько йшла звірина рать.

Ось в ліс вони вночі прийшли,

В палац нечутно увійшли,

Ренара сонного взяли

Й на суд до Лева привели.

На Лиса грізно глянув цар -

Одразу затремтів Ренар.

"Брехун! Поганець! Як ти міг

Підданців відданих моїх

Ввести в оману? Я, твій цар,

Найгіршу з неймовірних кар

Тобі призначу!" Лис на те

Пригладив хутро золоте

І стиха мовив: "Царю, ти

Моєї не збагнув мети.

Затіяв я цей маскарад,

І співи, й танці, і парад,

Аби дізнатись, хто той гад,

Який сидить в своїм кублі

І проти тебе змови злі

Плете. Тебе він ладен вбить,

Щоб лісом цим заволодіть.

Він певно викрив би себе!

Але, побачивши тебе,

Співатиме тобі хвалу

Й ховатиме личину злу.

Якби ж хоч день ти зачекав!

А так - весь задум мій пропав".

Тут Лев обличчям прояснів,

Ренара-Лиса він простив,

І часто став Ренар з тих пір

Відвідувати царський двір.

Лев прислухатися був рад

До хитрих Лисових порад.

Отак уникнув наш Ренар

Тяжких заслужених ним кар.

 

 

ЯК РЕНАРА БУЛО ОБРАНО ЦАРЕМ

Лев захворів. Звіриний люд -

І Антилопа, і Верблюд,

Бобер, Баран, і Вовк, і Бик

(Всі, хто коритись Леву звик),

І Курка з Півнем, і їжак,

Що був Ренарові свояк,

Ведмідь, і Заєць-Довголап,

І Кіт-Тібер, і мудрий Цап,

Гусак, а ще старий Віслюк -

Знавець основ усіх наук, -

Вони летять, вони повзуть,

Ідуть і по воді пливуть.

З пустель і пущ, з усіх усюд

Збирається звіриний люд.

На смертнім ложі Лев лежить,

Він вже не може їсти й пить,

Він просить звірів і птахів: [375]

"Панове! Час уже наспів

Царя нового обирать,

Мені ж бо треба помирать.

Але чому в мій смертний час

Нема Ренара серед вас?"

Вовк Ізенгрін підбіг в ту ж мить:

"Я все вам можу пояснить.

Недавно я його зустрів,

Він щось таке мені наплів,

Царем неначе стану я,-

Не буде кращого царя.

Що ж до суперників моїх,

Мовчати він примусить їх,

І люд мене враз обере.

Як тільки Лев, наш цар, помре".

Лев гостро відповів на те:

"Все, що сказав ти, все - пусте!

Тобі я не повірю, ні!

Ти майстер підлої брехні.

Не міг розумний Лис Ренар

Тобі звірине царство в дар

Пообіцяти. Тож піди

Й сюди Ренара приведи.

Лише тоді тебе прощу.

Та шкуру з тебе я спущу,

Як мій забудеш ти наказ".

Вовк Ізенгрін зібрався враз

І почвалав у монастир,

Де Лис-чериець душевний мир

Знайшов нарешті й гаяв час

У молитвах за грішних нас.

Прийшов до нього Ізенгрін,

Все розповів про Лева він

І ще додав: "Тебе, Ренар,

У смертний час наш мудрий цар

Негайно кличе в замок свій".

Ренар, хоч був таки крутій,

Але збагнув, що треба йти,

Бо до високої мети

Йому нова проляже путь:

"Піду. А там вже будь-що-будь".

Вони прийшли до Лева вдвох,

В Ренара серце тьох та тьох!

Боявся Лис, що хворий цар

Завдасть йому тяжкий удар

За те, що все своє життя

Брехав Ренар без каяття.

Лев лаяти його не став.

А тільки чемно попрохав

До ложа ближче підійти,

Аби йому допомогти.

Ренар сказав: "О царю мій!

Як я почув, що вечір твій

Поглине скоро хижа ніч,

Я серцем угадав твій клич,

Молився день, молився два, -

Аж заболіла голова!

І не тому, що Ізенгрін

(Усім відомо: дурень він)

Прийшов по мене, я тут є.

Віддав би я життя своє

За те, щоб ти, наш царю, жив.

Та що ж робити? Час наспів

Тобі від нас навік піти".

А Лев на те: "Чи знаєш ти

Від смерті ліки? Хоч на рік

Врятуй мене!" "Ніхто не втік

Від смерті власної, то й ти

Готуйся в темну ніч піти",-

Сказав з плачем йому Ренар,

А очі блиснули, мов жар,

У Лиса. Бо хитрун відчув:

Не марно він сюди прибув.

Лев приховав свій чорний сум

І мовив: "Знаючи твій ум,

Сьогодні у тяжкій журбі

Звіряюсь, Лисе, я тобі:

Аби уникнути незгод,

Які лякають мій народ,

Поважних звірів ти збери. [376]

Із ними переговори,

Й під пальмову уставши віть,

Царя нового оберіть".

Ренар тепер міркує так:

"Поважний звір мій кум їжак,

До того ж він мені свояк.

А ще поважний кум Борсук,

Мене він різних вчив наук..."

Набрав десятків півтора

Поважних звірів Лис. "Пора

Вже перейти до справжніх справ!":

Ренар поважним нагадав.

Тут першим слово взяв їжак:

"Хай знають всі, хай знає всяк,

Що я їжак, а не Ішак!

Порад розумних маю віз.

Осиротіє скоро ліс,

Нового треба нам царя.

Хай буде гарний, мов зоря,

Хай має розум - божий дар,

Хай буде хитрий... мов Ренар!"

"Ренар, Ренар - наш любий цар!"

Так загули та заревли

Поважні звірі, що були

Ренаром дібрані самим,

Бо близько зналися із ним.

Коли звіриний люд почув,

Що Лис одноголосно був

Царем поставлений над ним,

Це звірів вразило, мов грім.

Баран сказав: "Хай краще б цап,

Який не має хижих лап,

Або, можливо, сам Верблюд

Не кривдив би звіриний люд,

А чесно правив би всіма.

Так правди ж на землі нема!"

А Тигр на те: "В щасливу мить

Хто там про правду говорить

Посмів? Нехай живе наш цар,

Хоробрий, добрий Лис Ренар!"

Так травоїд і м'ясоїд

Засперечалися в обід

І згоди не змогли дійти

Аж до нічної темноти.

Тим часом у юрбі їжак

Не міг пробитися ніяк

До Лиса, щоб у цей момент

Вручити свояку презент.

Він марно борсався в юрбі,

Аби прокласти шлях собі,

Ще й Леопарда поколов -

І з ранки полилася кров.

Ренар тоді таке сказав:

"Ми позбавляємо всіх прав

Колючих звірів, хай вони

На всі чотири сторони

Негайно звідси мовчки йдуть,

А неслухняних кари ждуть".

Одразу вирушили в путь

Удвох їжак і Дикобраз.

їжак не ждав таких образ,

Бо саме він у слушний час

Ім'я Ренара підказав,

Царем Ренара він назвав.

В недобрий час царем став Лис,

Немов завівся в лісі біс.

Для мирних, лагідних тварин

Настало не життя - полин.

Ні сірий Заєць, ні Ховрах

Не можуть подолати страх.

Могутній Тигр і Леопард

Закон перевели на жарт,

І не втекти від них ніяк:

Ренар, як і вони, хижак.

Вони спустошують наш край

Під клич "Грабуй та убивай!"

 

 

ПІСЛЯМОВА ПЕРЕКЛАДАЧА

Минуло вісім сотень літ - [377]

Ренара знає цілий світ:

Звіриний лісовий народ

Багато пережив пригод,

Та він живе в наш з вами час

Не тільки в лісі, а й між нас...

Ренар - звіриний депутат.

З трибуни він брехати рад

І про добро, і про мораль:

Йому красивих слів не жаль.

А сам купує - продає,

І вже не знаєш, хто він є:

Чи захисник народних прав,

Чи той, хто всіх нас обікрав.

Цар Лев - присяжний патріот

Неначе дбає про народ,

А задивляється на Схід,

Де б'є повстанців наш сусід,

Лев обіцяє в той же час

Вести на мирний Захід нас.

Живий-здоровий Ізенґрін,

Торочить про минуле він

І до блискучих верховин

Нас підганяє, сучий син.

На конференції Баран

Доводить, що змінився стан

Економічних наших справ,

Що в нас росте багато трав,

І поголів'я Баранів

Гуляє між зелених нив.

Співає пісню Шантеклер,

Як вільно ми живем тепер;

Від хліба звільнений поет

Зринає в понадхмарний лет

И, забувши скарги та жалі,

Не бачить грішної землі.

Зайшла далеко повість ця,

Хай добіжить вона кінця,

Хай наших лих скінчиться лік.

Скінчиться хай Ренарів вік. [378]

 


© Aerius, 2004