Іспанський романс
Переклад Л.Первомайського, І.Качуровського


© невідомі автори

© Л.Первомайський, 1986; І.Качуровський, 1999

Джерело: Література західноєвропейського Середньовіччя. Вінниця: Нова книга, 2003. 464 с. - С.: 447-449.

Сканування та коректура: Aerius (ae-lib.org.ua), 2004


Зміст

Іспанський романс (І.Качуровський)

 

Граф Арнальдос

Романс про Білосніжку

Смерть інфантів Лари

 


 

 

Іспанський романс 

(В народній поезії Іспанії своєрідним еквівалентом балади став самобутній жанр романсу)

Загальновідомим набутком іспанської середньовічної поезії є романс. Насамперед слід зазначити, що романс з'явився досить пізно: не раніше XV ст. - одночасно із першими проявами італійського впливу, котрі віщували майбутню добу Відродження.

Термін "романс" не є жанровим визначенням: спочатку це твір, писаний довгим, чотирнадцятискладовим (за нашим рахунком) віршем, і з асонансом, витриманим від початку до кінця твору. Пізніше довгий вірш поділився на два семискладові, де асонанс сполучає паристі вірші. В одній з праць я знайшов таке визначення: "Романс - це композиція з невизначенної кількості віршів, чи то ліричних, чи то епічних, в тональності від простої і фамільярної до піднесеної й величної". Щодо змісту дехто називає такі романси: історичні, мавританські, лицарські, пасторальні, любовні, сатиричні.

Підручник з історії іспанського письменства чомусь відокремлює романси прикордонні та мавританські, а серед інших, що їх вважає властиво романсами, виділяє чотири групи:

а) романси зі старої історії, що їхній матеріал - Біблія та історія грекоримська;

б) романси з історії самої Іспанії (романси про Сіда, про самих інфантів де Лара, про короля Педро Жорстокого...). Автор книжки вважає ці романси найважливішими. Натомість Борис Ярхо казав про них: "исторические романсьі - зто те же хроники, для чего-то переделанньїе в стихи бездарньїми версификаторами";

в) романси, базовані на французькому матеріалі (про смерть Альди, про пригоди Лансарота ("зламаний спис" - нострифіковане ім'я Ланцелот). (До речі, три перші групи - а вони головні - незаперечно доводять літературне, не фольклорне походження романсів);

г) романси новелістичні й ліричні, досить строкаті щодо своєї тематики. Саме серед цієї групи можна, на мою думку, натрапити на твори, котрі мають непроминальну загальнолюдську вартість. Наводжу два таких анонімних романси в моєму перекладі українською мовою. У першому випадкові збережено первісне написання чотирнадцятискладових віршів, у другому - кожен такий вірш поділено на два семискладові, так що асонанс сполучає ці вірші вже не поспіль, а через один.

 

 

Граф Арнальдос

Чи хто чув таку пригоду, що пішов Арнальдос-граф

Ранком на Святого Йвана понад море-океан.

Він ішов на полювання: сокола в руці тримав -

І помітив, що галера йде до берега здаля.

Мала вітрила шовкові, із брокату такеляж,

А моряк, що нею править, вголос пісню заспівав,

Аж спокійне стало море, і зненацька вітер спав,

І спливли наверх рибини, що ховала глибина,

Птахи, що докіл літали, всі на щоглу сіли враз.

І промовив граф Арнальдос - слухайте, що він сказав:

- Прокажи, моряче, пісню, ради Бога, всі слова.

- Та моряк відповідає - відповіт той чує граф:

- Лиш для тих, хто йде зі мною, пісня складена моя.

 

 

Тут чуємо наскрізний асонанс на "а": граф - океан - тримав... Тому що дія відбувається на Святого Івана (наш "Іван Купайло"), можна говорити про якийсь залишок дохристиянських вірувань, а пуанта підказує нагоду навіть і для філософського трактування поезії: мистецтво є не для всіх...

В іншому романсі, що його подаю в пізнішій трансфігурації, також виступає граф - очевидно, не Арнальдос, а якийсь інший.

 

 

Романс про Білосніжну

- Така біла, ти, сеньйоро,

Денних променів біліш.

Що, як разом переспати,

Без зброї й не боячись?

Адже я уже сім років

Не скидав оружжя з пліч,

Почорніло мсє тіло,

Геть на вугіль перевівсь...

 

- Відпочинь, засни, мій пане,

Зброю скинувши, не бійсь:

Граф поїхав полювати

У Леон, до дальніх гір...

Бодай йому пси сказились,

Вбили б соколів орли,

І від гір додому графа

Зсув гірський би приволік.

Як були вони при тому -

І зостав їх чоловік...

 

- Що ти робиш, Бланка-Нінья,

Зрадницький у тебе й рід?

- Я зачісуюсь, мій пане,

Маючи глибокий біль,

Що мене саму лишили,

Як поїхали в ліси ...

- Ці слова твої, дитино,

Тільки зрада і не більш:

Там внизу іржання чути,

- Може, скажеш, чий то кінь?

- А онде в передпокої,

Чия зброя там лежить?

- Це від мого брата, пане,

Зброю вам дарує він.

- Ну, а спис то чий, дитино,

- Що побачив я відціль?

- Візьми, графе того списа,

Списом тим мене забий,

Бо таку смерть, добрий пане,

Заслужила я собі.

 

(Качуровський І. Лірика європейського Середньовіччя (Піренейський півострів) / / Вісник КДЛУ, 1999,т.2,№ 1. СІ92-193)

 

 

Смерть інфантів Лари

По дорозі з Канікоси,

У степу Арабіани,

Де чекає дон Родріго

На синів сестри своєї,

В чистім полі Паломарес

Видно юрмище велике -

Миготить блискуча зброя,

Мерехтять щити чудові,

Виступають коні баско,

Прапори, знамена, стяги

Аж горять - на вітрі мають...

"Смерть! - кричить юрба захланна.

Уб'ємо інфантів Лари!

Хай вмирають, якщо ними

Не вдоволений Родріго!"

З ними був Нуньо Салідо,

їхній добрий вихователь,

Маврів здалеку уздрівши,

До інфантів він промовив:

"О мої кохані діти,

Я б хотів не жити радше,

Щоб не бачить того лиха,

Що його побачить маю!

Краще б вас не доглядав я,

Щоб не знати того горя,

Адже я вас так кохаю,

Що душа у мене рветься!

Невблаганну, неминучу

Смерть для нас приготували!

Не врятує нас утеча

Від юрби захланних маврів.

Думаймо ж не лиш про тіло,

Дбаймо і про нашу душу,

Бо за нашу смерть помститись

Нам самим на маврах треба,-

Хочуть в нас життя купити,

Хай же дорого заплатять!"

Маври близько вже, інфантів

Нуньо міцно обнімає,

Підійшов до Гонсальвіко

І в лице його цілує.

"О мій сину, Гонсальвіко,

Тим печалюсь я найбільше,

Що ридати донья Санча

Буде гірко за тобою,

Дуже ти на неї схожий

І для неї найдорожчий!"

Підступають маври ближче,

Бій страхітний закипає,

На списи ідуть інфанти,

Прикриваються щитами.

"В бій! Сантьяго! В бій! Сантьяго!";

Так вони волають вголос,

Убивають безліч маврів

І самі в тій битві гинуть.

 

(Переклад Леоніда Первомайського - Первомайський Л. Твори в 7-й т., Т.5. З глибини балади народів світу. К.: 1986. С. 235-278).

 


© Aerius, 2004