Народні казки Австралії
Переклад Олега Ткачова


© невідомі автори

© О.Ткачов (переклад з англійської), 1989

Джерело: Казки народів світу. К.: Веселка, 1989. 448 с. - С.: 441-443.

Сканування і коректура: SK (ae-lib.org.ua), 2004


Зміст

Чому кенгуру стрибає

Чарівник і два велетні

 


 

 

ЧОМУ КЕНГУРУ СТРИБАЄ

Австралійська народна казка

У давню давнину, за казкових часів, кенгуру ходив на чотирьох ногах, як і решта тварин. Він не стрибав так, як тепер, зате вмів дуже швидко бігати.

Кенгуру був соромливий і жив сам собі. Удень він звичайно лежав у затінку дерев, а вночі виходив у степ пастися.

Якось, коли він спав під деревом, сталася страшна пожежа - зайнявся буш (так називаються австралійські ліси з низькорослих дерев і чагарів упереміш з високою травою). Кенгуру прокинувся і метнувся тікати, але вогонь наздогнав його.

Він біг крізь полум'я і дуже пообпікав передні лапи. Вони зробились набагато менші й почорніли. Кенгуру більше не міг бігти, а вогонь підступав з усіх боків.

Кенгуру дуже злякався, побачивши, у якій він небезпеці. Він вирішив спробувати бігти на двох міцних задніх лапах і з допомогою довгого хвоста. І кенгуру пострибав. Дострибав до самого вогню, а тоді стрибнув якнайвище й перескочив полум'я.

Отак і стрибав він, поки врятувався від пожежі. Однак коли спробував знову побігти на чотирьох ногах, то побачив, що не може. Отож [441] довелось йому знов стрибати. І так він стрибав ще й тепер.

А коли ви поглянете на його передні лапи, то побачите, що вони в нього чорні - там, де кенгуру пообпікав їх за давніх-давніх часів.

 

 

ЧАРІВНИК І ДВА ВЕЛЕТНІ

Австралійська народна казка

У давню давнину, на самому початку казкових часів, два велетні прийшли до печери й полягали спати. Вони спали непробудно й безпечно багато, багато років. Та одного дня до далекої долини, де була печера велетнів, прийшов гурт людей з племені вальбірі. Полювалося там добре, і вальбірі стали табором недалеко від печери, не маючи й гадки про велетнів.

За кілька днів вальбірі влаштували короборі - свято з танцями і співами. Воно тривало три дні, і звуки співів та супровідний стукіт паличок лунали голосніше й голосніше, аж поки гомін став такий гучний, що велетні попрокидались із свого довгого сну. Розлючені, що їх розбудили, вони вибігли з печери й повбивали всіх, хто був на короборі. А тоді рушили з долини далі й далі, знищуючи гурти вальбірі усюди, де тільки траплялося.

Повні страху перед нелюдами-велетнями, вальбірі зібрались по своїх таборах і стали радитися, як позбутися цієї напасті.

В одному з таборів був чарівник, людина великого розуму, і всі благали його врятувати їх від велетнів. Другого дня чарівник узяв списи, бумеранг, під пахву - клуночок з чарівницьким начинням і пішов шукати велетнів. [442]

Не довго й шукав він і натрапив на печеру, в якій тепер спали велетні.

Тихо-тихесенько підкрався чарівник ближче до велетнів. Тоді обернувся на лісову мишу, підбіг до одного і вкусив його за вухо. Той прокинувся і ляснув сусіда по обличчі. Тепер збудився й сусід і приголомшено спитав:

- За що ти мене вдарив сонного?

- А ти чого мене вкусив за вухо? - сердито обізвався перший.

І почали вони битися. Але бились недовго, незабаром знову вгамувалися й поснули.

А чарівник, який усе бачив з-за кущів, перекинувся цього разу в змію, підліз до першого велетня і вкусив його за ногу. Той із люті вхопив свою палицю й почав бити сусіда.

Отоді почалася між велетнями справжня битва. Обидва завзято лупцювали один одного, аж поки так знесиліли, що ледве ворушилися.

Аж тепер чарівник знову обернувся на людину, узяв свої списи й простісінько впорався з обома велетнями.

Отак люди з племені вальбірі позбулися лиха. З того часу в їхніх таборах довкола вогнищ розповідають про чарівника та його спритність.

  

 


© Aerius, 2004