Анакреонт
Поезія
Переклад Г.Кочура, В.Маслюка, А.Содомори


© Анакреонт

© Г.Кочур, (переклад), 1936

© В.Маслюк, А.Содомора (переклад), 2000

Джерело 1: Антична література: Хрестоматія. Упорядник О.І.Білецький. К.: Радянська школа, 1968 (2-ге видання). 612 с. С.: 151. ("Сивина вкриває скроні, голова моя сріблиться...", "Кобилице фракіянко, чом од мене ти втікаєш...", "У коней ми на стегнах...")

E-Text: Aerius (ae-lib.org.ua) 2003

Джерело 2: Зарубіжна література. Хрестоматія для 8 кл./Упорядник Скрипник В.М.-Донецьк: ВКФ "БАО", 2000. 668 с. ("Принеси води, юначе, і вина подай швиденько...", "Золотоволосий Ерот мене...", "Сумно жити не кохавши...", "Дай мені Гомера ліру...")

E-Text: ukrlib.narod.ru 2003


 

Зміст

Про автора

 

"Сивина вкриває скроні, голова моя сріблиться..." (Переклад Г.Кочура)

"Кобилице фракіянко, чом од мене ти втікаєш..." (Переклад Г.Кочура)

"У коней ми на стегнах..." (Переклад Г.Кочура)

"Принеси води, юначе, і вина подай швиденько..." (Переклад В.Маслюка)

"Золотоволосий Ерот мене..." (Переклад А.Содомори)

"Сумно жити не кохавши..." (Переклад Г.Кочура)

"Дай мені Гомера ліру..." (Переклад А.Содомори)

 


 

Анакреонт з острова Теосу (в Іонії), як і Сапфо та Алкей,-представник монодичної лірики (пісні з музичним супроводом), жив у другій половині VI ст. до н. є. Тікаючи від наступу персів, він переїхав до Теоської колонії Абдеру у Фракії він перебував при дворі Полікрата на Самосі, пізніше - при дворі Пісістратіда Гіппарха в Афінах, нарешті,- в Фессалії. Від творів Анакреонта дійшли до нашого часу тільки невеличкі фрагменти; пізніша традиція зробила його співцем вина й кохання, але є підстави гадати, що його поетична еротика відрізнялася від еротики «анакреонтичних» пісень, складених в александрійську добу. В одному з фрагментів він порівнює, наприклад, Ерота з ковалем, що уразив його серце важким молотом. Проте європейські літератури пізнішої епохи уявляли собі Аиакреонта лише як представника «легкої» поезії.

 


 

■ ■ ■

Сивина вкриває скроні, голова моя сріблиться,

Молоді літа відрадні проминули; зуби слабнуть.

Відліта життя солодке - небагато вже лишилось.

Зупинить ридань не можу, бо мене лякає Тартар,

Бо страшить Аїда темне підземелля; важко в нього

Увійти; коли ж увійдем - повороту нам не буде.

 

■ ■ ■

Кобилице фракіянко, чом од мене ти втікаєш,

Косо дивлячись на мене, ніби справді неук я?

Почекай, тобі вудила я накину і скерую,

Взявши повід, біг твій бистрий на призначену мету.

Нині ти лише по луках вільно скачеш і пасешся,

Досі, мабуть, не траплявся вершник сміливий тобі.

 

■ ■ ■

У коней ми на стегнах

Випалюємо тавра;

Парфян хоробрих можна

Пізнати по тіарах;

Закоханих так само

Я вгадую відразу,-

І в них у серці завжди

Буває знак маленький. [151]

 

 

■ ■ ■

Принеси води, юначе, і вина подай швиденько,

І вінки духмяні з квітів, щоб з Еротом* поборотись.

Ну же, пиймо не як скіфи, що без пісні сидять тихо.

Не люблю я нудьгувати: на бенкеті з вином разом

Давай пісню, серцю милу.

Про Ерота, що пов'язки із пахучих носить квітів,

Пісню буду я співати: він, володар над богами,

Й людей також підкоряє.

 

*Ерот (Ерос) - син Афродіти, бог кохання.

 

 

■ ■ ■

Золотоволосий Ерот мене

Знову поцілив пурпурним м'ячем

Дівчину в барвних сандалях тепер

    Каже мені забавляти.

Лиш залишилося кляте дівча,

З Лесбосу славного родом воно,

Та й, осміявши мою сивину,

    Іншому звабно моргає.

 

 

■ ■ ■

Сумно жити не кохавши,

Сумно жити й покохавши,

Найсумніще ж від усього

Ошукатися в коханні.

Все Ерот під ноги топче

Людську мудрість і звичаї,

Тільки срібло всі шанують.

Хай тому добра не буде,

Хто найперший прагнув срібла!

Через те братів не стало,

Через те й рідня не рідна,

Через те убивства, війни,

Та найбільше нас, коханців,

Через те усюди гине.

 

 

■ ■ ■

Дай мені Гомера ліру

Без струни, що зве до бою,

Принеси глибокий келих

І ті приписи, що кажуть,

Як з вином змішати воду*.

Вип'ю трохи й затанцюю

І, забувши про повагу,

Струн торкнуся, заспіваю

Голосну застольну пісню.

Дай мені Гомера ліру

Без струни, що зве до бою.

 

*Перед вживанням вина греки його розбавляли водою.

 


© Aerius, 2003