Аполлоній Родоський
Аргонавтика
(Уривки з третьої книги)
Переклад А.Смотрича


© Аполлоній Родоський

© А.Смотрич (переклад), 1968

Джерело: Антична література: Хрестоматія. Упорядник О.І.Білецький. К.: Радянська школа, 1968 (2-ге видання). 612 с. С.: 335-336.

OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua) 2003


 

Аполлоній Родоський (коло 295-215 рр. до н. є.) значний поет елліністичного-періоду. Родом з Александрії, де певний час керував знаменитою бібліотекою Мусею. З-за незгод з головою александрійської літературної школи, своїм учителем Каллімахом, переїхав до Родосу, - звідси його прізвисько.

Дослідник Гесіода і Архілоха, а також автор творів про заснування міст Александрії та Навкратіса, Аполлоній Родоський здобув собі славу поемою «Аргонавтика». Твір складається з чотирьох книг (біля 6 тисяч віршів). Найцікавіша з них - третя, в якій після епічної розповіді про збори героїв на збудованому для них майстром Аргом кораблі (перша книга) і про пригоди на шляху до Колхіди (друга книга), малюються події, які відбуваються в самій Колхіді. Богині Гера й Афіна вблагали Афродіту, щоб її синок Ерот влучив стрілу кохання в серце доньки колхідського царя Еета-Медеї (див. далі уривок з третьої книги), аби за її допомогою проводир аргонавтів Ясон здобув тут золоте руно. Полюбивши цього героя, колхідська царівна-чарівниця дала йому зілля й поради, завдяки яким Ясон виконав страшні завдання її батька, що мали погубити його. Таким чином аргонавтам пощастило одержати завітну золоту шкіру. Щоб врятувати їх від переслідування Еета, Медея навіть жертвує життям свого брата Апсірта (четверта книга). Розповіддю про повернення героїв епопея походу аргонавтів завершується і сюжетно вичерпується.

Вперше в епічному творі тут простежується психологія сильних любовних пристрастей. Романічна лінія в героїчному сюжеті й зображення особистих почуттів поєднуються в поемі з характерною для частини александрійців міфологічною та географічною вченістю, що ніяк не вільна від політичних тенденцій єгипетської монархії.


 

Ближче до мене ти стань, Ерато, і скажи, як із Еї

Вивіз Ясон золотеє руно і в Іолк повернувся.

Тільки Медеї любов помогла йому подвиг здійснити.

З Муз всіх, богине, ти, знаю я це, Кіпріді найближча,

Адже невинних дівчат зачаровувать піснею вмієш.

Ось через те тобі личить таке людям милеє ім'я.

Гера і Афіна вирішують йти до Афродіти, бо тільки з допомогою Медеї Ясон здобуде Золоте руно. Отже, Медея повинна покохати Ясона і допомогти йому.

Гера з Афіною шлях спрямували до дому Кіпріди,

Здавна збудований він руками Гефеста тоді ще,

Як із Зевса палат за дружину він взяв Афродіту.

Вже проминули подвір'я, прийшли під навіс біля спальні.

Клала звичайно там спати Гефеста богиня прекрасна.

Дома його не було. Рано-вранці пішов він у кузню

Речі майстерні кувать, а Кіпріда сама була дома,

Пишне волосся на білих плечах розпустивши, сиділа

В кріслі прекрасному. Вже й заплітати його починала,

Тільки затрималась, вгледівши, хто це підходить до неї.

Швидко вона підвелась і богинь увійти попросила.

їх посадила на крісла м'якії. Потому присіла

Також сама. І уклавши у вузол волосся чудове,

З усміхом ніжним сказала лукаво-люб'язнее слово:

«Справа яка вас сюди привела? Чи якась необхідність? [335]

Так бо давно не бували! Та й часто не бачила вас я

В хаті своїй і раніш. Між богинь, звісно, ви найзнатніші».

Гера у відповідь їй такеє промовила слово:

«Все ти жартуєш, а наші серця переповнені горем...»

Гера просить Афродіту послати Ерота до Медеї. У відповідь Афродіта каже:

«Геро й Афіно! Скоріше, я думаю, вас би послухав

Він, ніж мене. Хоч і сам безсоромний, та маю надію,

Вас завстидається трохи. Мене ж він ні за що не має.

Знає одне: суперечить, також насміхається завжди.

От пригрозила йому якось я (бо дуже розсердив!)

Лук поламати у нього і стріли, що носять загибель,

Так, щоб це бачили всі. Та, розгнівавшись, смів він грозити;

Мовив, якщо ось тепер, коли він володіє собою,

Я не відстану від нього, - то гірко за цим пожалію».

Мовила так. Усміхнулися нишком богині і зразу

Глянули одна на одну. Кіпріда ж промовила з болем:

«Іншим горе моє лиш потіха. Про нього даремно

Всім я кажу. Чи ж не досить того, що сама його знаю.

Тільки сьогодні про справу, яка вас обох стурбувала,

Буду просити я сина й надіюся він не відмовить».

Мовила так. І руки її ніжної Гера торкнулась,

З усміхом милим у відповідь мовила слово такеє:

«Що обіцяєш, зроби, Кіферее, та швидше якмога.

Хоч ти і в гніві на сина, розсердить його не подумай,

Злоби у грудях не май. Час прийде і кращим він стане.

Мовила. Встала із крісла, услід підвелась і Афіна.

Рушили разом у путь. Небавом пішла і Кіпріда

Сина шукать по лощинах Олімпу й побачила скоро

В Зевса квітучім садочку його, та проте не самого:

Був разом з ним Ганімед, якого давно вже на небі

Зевс поселив за красу. В золоті вони гралися кості.

Виграш забравши увесь і у лівій руці затиснувши,

Хитрий Ерот, сміючись, за пазуху кості засунув.

Прямо стояв він, на щічках його пробивався рум'янець,

А на землі сидів Ганімед, підігнувши коліна,

Був він сумний: залишилась костей тільки пара у нього.

Ще й насміхався Ерот, і це його сердило дуже.

Ось, як раніше, програв він Ероту останнюю пару,

Геть із пустими руками поплентавсь і навіть Кіпріди

Він не помітив. Вона ж, підійшовши до сина і взявши

За підборіддя його жартома, отаке промовляла:

«Чом же смієшся, пустунчику мій? Ти, напевно, нечесно

Знов нерозумного враз обіграв і хизуєшся цим ти.

Стань же хорошим тепер і зроби, що попрошу; негайно

Я подарую за це тобі іграшку-диво, що Зевсу,

Ще коли був він дитям, Адрастея сама змайструвала -

М'ячик, що крутиться швидко, у темній печері Ідейській.

Вір мені, хлопче, ніде подарунків гарніших не знайдеш. [330]

Навіть з Гефестових рук навряд чи одержиш щось краще.

М'ячик отой буде твій. Ти ж Еетову доньку стрілою

Ранивши враз, гарячу любов їй всели до Ясона,

Адже тоді і подяка моя тобі буде не менша.

Мовила, ну а йому було слухать слова ці приємно.

Викинув кості Ерот, і міцно своїми руками

Він Кіферею ловив за хітон, де прийдеться хапався,

Дуже благав, щоб дала йому м'ячик отой вона зразу.

Словом ласкавим Кіпріда свого заспокоїла сина;

Щічки йому цілувала, обнявши, і так говорила:

«Хай про це знає голівка твоя, і щоб я пам'ятала.

Дар цей тобі я віддам, клянусь, і тебе я не скривджу,

Тільки Еетову доньку ти ранити мусиш стрілою».

 


© Aerius, 2003


Найдите скидки на косметику Мирра в нашем магазине в Киеве.