Архілох
Поезія


© Архілох, VII до Р.Х.

© Г.Кочур, А. Білецький, А.Содомора (переклад), 1968

Джерело: Антична література: Хрестоматія. Упорядник О.І.Білецький. К.: Радянська школа, 1968 (2-ге видання). 612 с. С.: 134-135.

OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua) 2003

Текст "Смуток, Перікле, довкола запав, не зазнає сьогодні..." з книги: Зарубіжна література. Хрестоматія для 8 кл./Упорядник Скрипник В.М. Донецьк: БАО, 2000. 668 с. Взятий з сайту ukrlib.narod.ru.


Зміст

Про Архілоха

 

"Хліб мій на списі замішаний..." Переклад Г.Кочура

"Серце, серце! Біди люті звідусіль тебе смутять..." Переклад Г.Кочура

"В думках не Гігес, що багатий на скарби..." Переклад А.Білецького

"Всі шляхи богам відкриті..." Переклад А.Содомори

"В горі невтішному всі заніміли, Перікле, сьогодні..." (1 варіант, 1968) Переклад А.Содомори

"Смуток, Перікле, довкола запав, не зазнає сьогодні..." (2 варіант, 2000) Переклад А.Содомори

 


 

Архілох з острова Паросу, славетний представник ямбічної й елегійної поезії, жив у середині VII ст. до н. є. (згадує повне сонячне затемнення 648 р.). Збіднівши, він переїздить з Паросу на Тасос, де стає найманим воїном. Про бурхливе життя його ми довідуємося з його власних творів. Воюючи проти фракійців, він, що зве себе «слугою Еніалія» (Ареса, бога війни) й улюбленцем Муз, загубив свого щита, але цей (ганебний за тодішнім уявленням про честь) випадок не дуже його бентежить: він втішається можливістю придбати новий щит. Повернувшись на Парос, він зазнав там прикрості, бо відомий Лікамб, батько Необули - нареченої Архілоха - видав її заміж за іншого.

Обдурений Архілох безжалісно помстився на всій родині Лікамба, висміявши її в своїх ямбах. За певним переказом Архілох загинув на війні. Своїми ямбами - майстерно розробленими віршами, що використовувалися ним для полемічних цілей і мали переважно, сатиричний характер (від цього жанру походить назва метра-ямб), Архілох зажив собі великої слави в античному світі. Йому також приписується винахід певної поетичної форми - так званої «архілохової строфи», яка згодом знаходить собі застосування в римській літературі.


 

 

■ ■ ■

Хліб мій на списі замішений; теж і вино я на списі

Маю ісмарське*, і п'ю, спершись на списа також.

 

* Ісмар - місто у Фракії (на північному узбережжі Егейського моря), уславлене своїм вином. Для розуміння цього вірша треба знати, що старогрецькі воїни (так само, як римські легіонери) під час походів носили свої пожитки прив'язані на списі.

 

 

■ ■ ■

Серце, серце! Біди люті звідусіль тебе смутять -

Ти ж відважно захищайся, з ворогами поборись.

Хай на тебе скрізь чатує ворожнеча - завжди будь [134]

Непохитне. Переможеш - не хвались відкрито цим,

Переможене - удома в самотині стримуй плач,

Радість є - радій не надто, є нещастя - не сумуй

Понад міру. Вмій пізнати зміни в людському житті.

 

 

■ ■ ■

В думках не Гігес, що багатий на скарби,

Мене не мучить заздрість, не дивуюся

З діянь богів я, влади царської не жду:

Далеке дуже все це від очей моїх.

 

 

■ ■ ■

Всі шляхи богам відкриті -

Часто з чорної землі

Піднімають горем вбитих,

А не раз по волі їх

Самовпевнені і горді,

Мов підкошені падуть.

І тоді за лихом лихо

Гне їм спину, і вони

Йдуть по світу жебраками

Без думок і без мети.

 

 

■ ■ ■

В горі невтішному всі заніміли, Перікле, сьогодні,

    Сумно за нашим столом, місто затихло в журбі.

Хвилі бурхливі таких благородних людей поховали -

    Біль непомірний тепер стискує наші серця.

Та пам'ятайте про те, що від горя жорстокого захист

    Нам дарували боги - стійкість твердої душі.

Лихо зрадливе не спить, а чатує на кожного пильно:

    Нині ридаємо ми, ятриться рана у нас,

Завтра - на інших черга, то ж візьміть себе в руки скоріше,

    Мужніми будьте, терпіть, сльози облиште жінкам.

 

(А.Содомора, 1968)

 

■ ■ ■

 

Смуток, Перікле, довкола запав, не зазнає сьогодні

    Втіхи ніхто з громадян, місто в скорботі важкій,

Скільки прекрасних людей розколихане бурею море

    Вкрило! Від болю та сліз наші серця водночас

Мовби набрякли. І все ж од нестерпної туги, мій друже,

    Засіб дали нам боги стійкість незламну душі.

Лихо по черзі спадає на кожного: от і над нами

    Нині простерлось воно, нас до живого дійма,

Завтра страждатимуть інші; тож годі! Згадайте, нарешті,

    Хто ви, й слізливим жінкам жалощі й тугу лишіть!

 

(А.Содомора, 2000)

 


© Aerius, 2003