Олександр Чередниченко
"Пісня про Роланда" в новому українському перекладі
* * *
Oleksandre Tcherednytchenko
"La chanson de Roland" dans la nouvelle traduction ukrainienne
(2003)


© О.Чередниченко (O. Tcherednytchenko), 2003

Джерело: Пісня про Роланда. К.: Либідь, 2003.

Сканування та коректура: Aerius (ae-lib.org.ua), 2004


 

 

Кожна з відомих у світі національних культур має свої витоки, у тому числі писемні - стародавні літературні пам'ятки, що не втратили свого значення з плином століть. Для українців таким є «Слово о полку Ігоревім», для фінів - епос «Калевала», а для французів - «Пісня про Роланда». Культурницьке значення цих творів виходить далеко за межі національних літератур, отже, вони є пам'ятками світового красного письменства. Це засвідчує надзвичайний інтерес до них з боку інших національних спільнот, який виявився в їхніх численних перекладах різними мовами.

«Пісня про Роланда» за своїми стильовими ознаками належить до старовинного жанру «chansons de geste» (буквально «пісні про діяння» або просто «жести»), тобто героїчних поем, у яких оспівувалися ратні подвиги цілого племені або його вождів. Вона є найдавнішим з тих, що дійшли до нас, твором французької літератури у цьому жанрі, і хоча точна дата її появи невідома, припускають, що «Пісню» написано наприкінці XI cm., до 1100 р.

За словами історика літератури Жозефа Бедьє, характерною рисою «пісні про діяння», яка надає їй водночас і загадковості, і краси, є складне переплетення історичної правди і вимислу. Культ героя, на якому базується «жеста», виник задовго до появи цього літературного жанру в усних легендах та переказах, а також у церковних проповідях, присвячених вшануванню загиблих героїв.

Події, змальовані в «Пісні про Роланда», на три століття випереджають час її появи. З літопису про життя імператора Карла Великого («Vita Caroli» d'Eginhard) відомо, що 778 p. він справді повертався додому після успішного походу до Іспанії і 15 серпня, під час переходу через Піренеї, в Ронсевальській ущелині його ар'єргард, відокремлений від кістяка війська, був зненацька атакований і знищений гірськими басками, які миттєво зникли під покровом ночі. Серед загиблих був і граф Хруодланд, начальник Бретонської марки.

У поетичній оповіді невідомі автори перетворюють головного героя «Пісні» Роланда на племінника Карла Великого і ведуть читача до історичних місць, пов язаних з його іменем, а саме до двох найдавніших церков у Франції. Вони розповідають, що Карл Великий при поверненні з Іспанії поклав на вівтар церкви Св. Северина в м. Бордо ріг зі слонової кістки, що луснув під подихом Роланда, а потім відправив тіла свого племінника та двох його товаришів далі до Бле для поховання. Цей ріг на церковному вівтарі могли бачити тисячі паломників аж до доби Відродження, так само як і три біломармурові саркофаги в каплиці Сен-Роменської церкви у Бле, яку було зруйновано в XVI cm.

Образ героя-мученика, що постає в «Пісні про Роланда», став символом відваги і патріотизму і, розвинутий в пізніших французьких «жестах», уособлював впродовж цілої історичної доби зразок людського життя. Крім того, «Пісня» подає дві основоположні засади, на яких будуються усі твори труверів: християнський дух та феодальна ідея прекрасно поєднані в ній з лицарським ідеалом. Завдяки високому духовному змістові та непідробній свіжості відтворених почуттів «Пісня» мала величезний успіх протягом усього Середньовіччя.

Пропонований читачеві переклад «Пісні про Роланда», здійснений В. І. та Н. І. Пащенками, є не першою спробою інтерпретувати всесвітньо відомий твір українською мовою. Свого часу переклади «Пісні», зроблені В. Щуратом та М. Терещенком, стали помітними явищами в українській літературі й культурі. Однак добре відомо, що будь-який літературний твір, і твір перекладної літератури зокрема, завжди відзначений часом його створення. Попередні українські переклади «Пісні про Роланда» мають на собі печать свого часу, що виявляється як у мові перекладу (адже її норми не є статичними), так і в його образній системі. Крім того, певні ес-

тетичні уподобання та ідеологічні стереотипи історичної доби можуть накладати обмеження на творчість перекладача. Все це ускладнює адекватне сприйняття першоджерела в новітньому історичному часі й спонукає до нових його інтерпретацій.

Незаперечно, що множинність перекладів, зумовлена об'єктивним чинником часу, сприяє кращому розумінню іншомовного оригіналу і його входженню в культурний контекст національної літератури. При цьому постає проблема відтворення загального тону та стилістики першотвору, який віддалений від нас століттями, аби не загубити в перекладі дух тієї епохи, до якої він належить. Найраціональнішим тут видається правило, виведене поетом Максимом Рильським у процесі його власної перекладацької творчості: перекладаючи віддалені в часі твори, потрібно уникати як надмірної модернізації, так і надмірної архаїзації. На мою думку, новий український переклад «Пісні про Роланда» відповідає цим вимогам і може бути сприйнятий у вимірах сучасності саме як твір далекого французького Середньовіччя.

Приємно зазначити, що вихід у світ нової україномовної версії «Пісні про Роланда» став можливим завдяки плідній українсько-французькій співпраці в галузі культури, зокрема започаткованій кілька років тому Посольством Франції в Україні програмі «Сковорода», мета якої полягає в ознайомленні українського читача з кращими творами французької літератури.

Олександр Чередниченко

 

Chacune des civilisations, connues dans le monde, a ses origines dont les sources écrites, représentées par les anciens monuments littéraires qui n 'ont pas perdu leur importance dans le courant des siècles. Pour les Ukrainiens c'est le "Slovo opolkou Ihorevim" ("Le Dit de l'armée d'Igor"), pour les Finlandais c'est l'épopée populaire "Kaleva la" et pour les Français c'est "La Chanson de Roland". La valeur culturelle de ces oeuvres va bien au-delà des limites littéraires nationales et en fait les monuments de belles lettres mondiales. Leurs traductions dans d'autres langues témoignent de l'intérêt particulier; porté à ces oeuvres par différentes communautés nationales.

D'après ses traits stylistiques, "La Chanson de Roland" appartient à un ancien genre littéraire, appelé "chansons de geste", ou tout simplement "gestes". Il s'agit de poèmes héroïques qui chantent les exploits militaires d'une peuplade ou de ses chefs. "La Chanson " paraît la plus ancienne dans ce genre parmi les manuscripts conservés. Bien que la date de son apparition reste inconnue, on admet qu'elle fut écrite à la fin du XI-e siècle, c.'-à-d. vers l'an 1100.

Selon Joseph Bédier, historien des lettres françaises, un trait pertinent de la chanson de geste qui fait à la fois son mystère et sa beauté, réside dans l'enchevêtrement complexe de la vérité historique et de la fiction. Le culte du héros qui est à la base de la chanson de geste, est bien antérieur à son apparition, et figure déjà dans les légendes, les exposés et les sermons rendant hommage aux héros péris.

Les événements, retracés dans "La Chanson de Roland", eurent lieu trois siècles avant le temps de son écriture. La chronique de la vie de l'empereur Charlemagne ("Vita Caroli" d'Eginhard) dit qu'en l'an 778 il revenait d'une expédition heureuse en Espagne, quand, le 15 août, au passage des Pyrénées, dans le col de Roncevaux, son arrière-garde, séparée du gros de son armée, fut surprise et toute massacrée par les Vascons (Basques), aussitôt disparus sous la couverture de la nuit. Parmi les morts se trouvait un seigneur d'importance, du nom de Roland.

Dans leur récit poétique, des auteurs inconnus font de Roland, héros principal de "La Chanson", le neveu de Charlemagne et mènent le lecteur vers les endroits historiques, liés avec son nom, notamment vers deux des plus antiques églises de France. Ils disent que Charlemagne, à son retour d'Espagne, déposa à Bordeaux, sur l'autel de l'église Saint-Seurin, l'olifant que le souffle de Roland avait fendu, et qu 'il convoya plus loin, jusqu 'à Blaye, pour les y ensevelir, son neveu et deux de ses compagnons. Jusqu'à la Renaissance en effet, des milliers de pèlerins purent voir, sur l'autel de Saint-Seurin, ce cor d'ivoire ainsi que les trois sarcophages en marbre blanc, à Blaye, dans la crypte de l'église Saint-Romain, détruite au XVIe siècle.

L'image du héros-martyr, exprimée dans "La Chanson de Roland", devint symbole de l'audace et du patriotisme, qui reçut une suite dans d'autres gestes, personnifiant, au long de toute une époque historique, l'exemple d'une vie humaine. En outre, "La Chanson" présente deux grands fondements sur lesquels

reposent toutes les oeuvres des trouvères: l'esprit chrétien et l'idée féodale s'y combinent parfaitement dans l'idéal chevaleresque. Grâce à une haute tenue spirituelle et une fraîcheur authentique des sentiments, reproduits par "La Chanson ", elle eût un immense succès durant tout le Moyen Age.

La traduction de "La Chanson de Roland", faite par V.I. et N.I.Pachtchenko, qu'on propose ici au lecteur, n'est pas une première tentative d'interpréter en ukrainien l'oeuvre mondialement connue. En leur temps, les traductions de "La Chanson ", appartenant à V. Chtchourat et M. Terechtchenko, ont été des faits remarquables de la littérature et de la culture ukrainienne.

Cependant, on n 'ignore pas que toute oeuvre littéraire, y compris une oeuvre traduite, est toujours marquée par le temps de sa création. Les traductions antérieures de "La Chanson de Roland" en ukrainien portent l'empreinte de leur temps, ce qui se révèle tant dans la langue de traduction (or, ses normes ne sont pas statiques), que dans le système imagé. Par ailleurs, certains goûts esthétiques et stéréotypes idéologiques, propres à une époque donnée, peuvent imposer des restrictions à la créativité de traducteur. Tout cela complique la réception adéquate de l'original, traduit antérieurement, à une nouvelle époque historique, et pousse à le réinterpréter.

Certes, la pluralité de traductions, causée par le facteur objectif du temps, contribue à la meilleure compréhension de l'original et à son intégration dans le contexte littéraire national. Pourtant, chaque nouvelle interprétation pose le problème de la bonne restitution de la tonalité générale, résultant de la stylistique de l'ouvrage, séparé de nous par des siècles, afin de ne pas perdre, dans la traduction, l'esprit de l'époque à laquelle il appartient.

Dans cette optique, la règle, établie par le poète Maxyme Rylsky au cours de sa propre activité traduisante, paraît bien rationnelle: en traduisant des oeuvres, éloignées dans le temps, il faut éviter une modernisation excessive aussi bien qu 'une archaïsation superflue. A mon avis, la nouvelle traduction ukrainienne de "La Chanson de Roland" répond à ses exigences et peut être reçue, dans les dimensions de la modernité, comme une oeuvre du lointain Moyen Age français. Il m'est agréable de signaler que la parution de cette nouvelle version ukrainienne de "La Chanson de Roland" a été rendue possible par une fructueuse coopération culturelle ukraino-française, notamment dans le cadre du programme Skovoroda, lancé, il y a une dizaine d'années, par l'Ambassade de France en Ukraine, en vue de faire connaître au lecteur ukrainien les meilleures oeuvres de la littérature française.

Oleksandre Tcherednytchenko

 

 


© Aerius, 2004