© Dante Aligieri, Divina comedia
© Є.Дроб'язко (переклад з італійської), 1976
Джерело: Данте. Божественна комедія. Х.: Фоліо, 2001. 608 с.
Сканування, коректура, нумерація рядків: Aerius (ae-lib.org.ua), 2004
1] На півшляху свого земного світу
2] Я трапив у похмурий ліс густий,
3] Бо стежку втратив, млою оповиту.
4] О, де візьму снаги розповісти
5] Про ліс листатий цей, суворий, дикий,
6] Бо жах від згадки почина рости!
7] Над смерть страшну гіркіший він, великий, -
8] Але за благо те, що там знайшов,
9] Повім про все, що в пам'ять взяв навіки.
10] Недобре тямлю, як постав цей схов,
11] Бо сонність так оволоділа мною,
12] Що з певної дороги я зійшов.
13] Я опинивсь під пагорба стіною,
14] Яким кінчався неширокий діл,
15] Де острах ліг на серце пеленою.
16] Я вгору глянув і побачив схил,
17] Вже убраний у сонячне проміння,
18] Що надає людині свіжих сил.
19] Тоді помалу уляглось тремтіння,
20] Що не давало спокою мені
21] Всю ніч, коли блукав між страховиння.
22] Як той, хто у задишці голосній
23] На сушу вийшов, піною укритий,
24] І озирає вири навісні, -
25] Так і мій дух, не скінчивши летіти,
26] Зирнув назад і стежку оглядав,
27] Яка не дозволя нікому жити.
28] Тут я собі спочити трохи дав
29] І вирушив на гору незнайому,
30] А за опору нижчу ногу мав.
31] І от, коли вже йшов я по підйому,
32] Збіг леопард, моторний та верткий,
33] І шерсть рябіла плямами на ньому.
34] Моїх очей він не злякавсь, дерзкий,
35] І, заступивши шлях, став на сторожі,
36] І я подавсь униз, у діл низький.
37] А йшли хвилини ранішні, пригожі,
38] І сонце сходило з тим почтом зір,
39] Що з ним спахнули, як Любові Божій.
40] Схотілося у рух оздобить шир.
41] І дух надія звабила рожева,
42] Що скоро зникне цей плямистий звір.
43] Пора буяла навкруги квітнева,
44] Та я не вчув нічого, тільки ляк
45] Од вигляду уже близького лева.
46] І так, здалось, на мене йшов хижак,
47] Наїжившись, страшенно зголоднівши,
48] Що рух повітря вмить, здалось, закляк.
49] Ще вийшла люта й зла вовчиця вивши, -
50] її неутоленна худорба
51] Примушує людей конать збіднівши.
52] В очах її така була злоба,
53] Таке палало полум'я гаряче,
54] Що з страху шлях згубив я до горба.
55] І наче той, хто дивиться найпаче,
56] Куди б скарби багаті примостить,
57] А, їх утративши, - в розпуці плаче,
58] Такий був я, бо твар мене щомить,
59] Встріч ідучи, помалу відсувала
60] Туди, де сяйво сонця не звучить.
61] Коли ж моя нога на діл ставала,
62] Явився хтось, у кого зір потух,
63] Мовчанка ж довга голос відібрала.
64] В безлюдді я його побачив рух.
65] «Врятуй! - була мольба моя єдина, -
66] Байдуже, чи людина ти, чи дух!»
67] Він мовив: «Не людина; був людина;
68] В Ломбардії мій батько оселивеь,
69] У Мантуї - моя там батьківщина.
70] Во время Юлія я народивсь,
71] Хоч пізно; жив я в Августовім Римі,
72] Коли ще лжебогам народ моливсь.
73] Я був поет, пісні складав любимі,
74] Як славний син Анхізів з Трої втік,
75] А Іліон упав в огні та димі.
76] Та чом вертаєш і в журбі поник?
77] Чого не йдеш на горб, де корениться
78] Солодке джерело чудесних рік?»
79] «Чи не Віргілій ти, чи не криниця
80] Широкоплинних мовних вод ясних? -
81] Спитав я й став, щоб в шані поклониться, -
82] О світло й честь усіх співців земних,
83] Ти зваж на захват мій, на шанування
84] Твоїх безсмертних творів видатних.
85] Ти вчитель мій, моє уґрунтування,
86] У тебе я знайшов на все життя
87] Той гарний стиль, що дав мені визнання.
88] Ти бачиш твар, що втік од неї я?
89] Рятуй мене ти, мудрецю славетний,
90] Бо в серці й жилах кров тремтить моя».
91] «Хай буде інший шлях тобі прикметний, -
92] Він одповів на жалісні слова, -
93] Щоб ти мерщій покинув діл цей шпетний.
94] Повз твар, яка, голодна, завива,
95] Не прослизне і найспритніший дока:
96] Хто мимо йде, усіх вона вбива.
97] Лиха вона з природи та жорстока;
98] Наївшись, голоднішою стає
99] Й ненатлого не насищає ока.
100] Із звірами відгулює своє
101] Без міри; та надія на Хорта є,
102] Що він цю твар таки, нарешті, вб'є.
103] Про нього скажуть: скарбів не ковтає,
104] В любові, мудрості й чесноті зріс.
105] І ґрунт між Фельтро й Фельтро доглядає.
106] Він за Італію зведе свій спис, -
107] Заради ж неї дівчина Камілла
108] І Евріал умерли, й Турн, і Ніс.
109] І як би не тікала твар немила,
110] Він в Пекло зажене її, на дно,
111] Звідкіль її жадоба приманила,
112] А звідсіля, - надумав я одно, -
113] Я поведу тебе, де залягають
114] Місця, які я взнав уже давно.
115] Почуєш ти, як в розпачі благають
116] Там духи з зойком та з ламанням рук,
117] Повторну смерть на себе накликають.
118] Побачиш тих, хто між вогненних мук
119] Таємно тішиться у сподіванні
120] Колись піднестись до блаженних лук.
121] А схочеш в висі злинути останні, -
122] Душі, достойнішій за мене, здам
123] До ніжних рук тебе при розставанні.
124] Бо той, хто звіку владарює там,
125] Мене, що бився у ворожій раті,
126] Й тих, хто зі мною, не пуска й до брам.
127] А в тронній владаря світів палаті
128] Усе пристойне пишному кошу,
129] Щасливий той, хто буде там на святі!»
130] І я йому: «Поете, я прошу,
131] Ім'ям Христа, якого ти не відав,
132] Все зло й все гірше хай тут полишу,
133] Ти ж покажи усе, про що повідав:
134] Хай браму бачу я з Петром святим
135] І тих, хто в муках та скорботі знидів».
136] І рушив він, а я - слідом за ним.
1] День одійшов; з натомленої спини
2] Всього живого тягарі земні
3] Тьма поскидала; тільки я, єдиний,
4] Все готувавсь до мужньої борні
5] З трудною стежкою з нестерпним жалем;
6] Та вірна пам'ять сил додасть мені.
7] О музи, хай ваш хист сіяє палом,
8] О думко, що я бачив, запиши
9] І передай навік людським скрижалям.
10] І я: «Поете, спершу ти ріши,
11] Якщо ти хочеш скрізь мене проводить,
12] Чи доблесть є на те в моїй душі?
13] Співав ти: батько Сільвіїв зіходить
14] Ще тлінний та минущий в світ тривкий,
15] Зберігши чуйність, що в живому бродить.
16] Коли ж противник всяких зол палкий
17] Був добрий з ним, передбачавши славу
18] Його діянь, і хто він, і який,
19] То мудрий відзнача його по праву:
20] Обранець неба вишнього добра,
21] Рим породив він та його державу,
22] А той же й та (це істина стара)
23] Засновані, щоб стать святим престолом
24] Наступникам апостола Петра.
25] Ця путь, розцвіченим твоїм глаголом
26] Прославлена, причиною в віках
27] Була його звитязі й папським столам.
28] Сосуд обрання теж у цих полях
29] Пізніше був, щоб дать підпору вірі,
30] Яка спасіння відкриває шлях.
31] А я чого піду? Хто пустить в мирі?
32] Ніякий не Еней, не Павел я,
33] На цю я честь не варт ні в якій мірі.
34] Коли ж спуститись знаджує земля,
35] То чи не здасться спуск мій божевіллям, -
36] Для мудреця ясніша мисль моя».
37] Мов той, хто раптом виниклим зусиллям
38] Занедбує намічені діла
39] Й прощається з готовим вже справиллям,
40] Вчинив і я: де схил чорнила мла,
41] У думці справа та пішла вся прахом,
42] Що з запалом розпочалась була.
43] «Я бачу у словах, повитих жахом, -
44] Сказала тінь, вся - благородний чар, -
45] Що ти в душі пройнявсь побожним страхом.
46] Він обсипа людину, мов той жар,
47] Примушуючи подвигу зректися,
48] Як мур уявлений спиняє твар.
49] Щоб міг від остраху ти відмогтися,
50] Скажу, чом став твоїм я ватажком,
51] Щоб знав, коли в мені жалі знялися.
52] Був з тими я, хто між добром і злом,
53] Як пані кликнула щонайгарніша,
54] І їй скоривсь я серцем і умом.
55] І от до мене над зорю ясніша
56] Звернула очі й голос чарівний;
57] Лиш в ангелів розмова лагідніша:
58] «О мантуанська чемна душе, чий
59] На цілу землю розголос лунає
60] Й лунатиме, аж поки світ живий.
61] Мій друг, що дружби з долею не має,
62] На прикрому безлюдному горбі
63] Дорогу втратив і в страху вмирає.
64] Боюсь, щоб не накоїв зла собі,
65] Щоб з поміччю, бува, не опізнитись, -
66] За нього, чула, й небо у журбі.
67] Іди, щоб там найшвидше опинитись
68] І мудрим словом стань його втішать;
69] Мені з турбот допоможи звільнитись.
70] Я - Беатріче, я кажу рушать,
71] Прийшла я з місць, куди вернутись хочу,
72] Любов мені звеліла це сказать.
73] Я піднесу тобі хвалу пророчу,
74] Як стану перед Господом святим».
75] Замовкла, й мову я почав урочу:
76] «О пані благосна, єдина, з ким
77] Наш людський рід всі перевищив твори,
78] Які під небом зібрані низьким!
79] Так уподобав я наказ твій скорий,
80] Що, все здійснивши б, думав, що не встиг, -
81] І зайвими були б його повтори.
82] Але скажи, це хто тобі поміг
83] У глиб землі без остраху пускатись,
84] Звідкіль усяк тікав би скільки міг».
85] «Щоб міг за словом довго не шукатись, -
86] Сказала, - стисло відповім одне,
87] Чом не боюся я сюди спускатись.
88] Того боятись треба, головне,
89] Що позбавля когось життя й спокою, -
90] Все ж інше анікому не страшне.
91] Ласкавий Бог створив мене такою,
92] Що ваша скорб повз мене промина,
93] Що я - поза пожежею яркою.
94] Та в небі благородна є жона;
95] Того жалівши, хто підпав блуканням,
96] Вмолила Вишнього Суддю вона,
97] Звернулась до Лючії із благанням,
98] Сказавши: «На людину ту малу
99] Ти зглянься й огорни її сіянням».
100] Знайшла мене Лючія, ворог злу,
101] Де ми сиділи з древньою Рахіллю,
102] Й сказала: «Справжню Богові хвалу
103] Знось, Беатріче, і зарадь зусиллю
104] Того, хто любить так, що став на згин,
105] Піднявшись вище над людською цвіллю!
106] Чи ти не чуєш, як там стогне він?
107] Чи ти не бачиш, як зо смертю б'ється
108] Між хвиль, грізніших од морських пучин?»
109] Ніхто на світі палко так не рветься
110] До радості і не тікає бід,
111] Як я, зачувши, як те слово ллється.
112] Прийшла звідтіль, де сяє небозвід
113] Я, пісні ввірившись твоїй урочій,
114] Яка вславля тебе й слухацький рід».
115] Сказавши так, звела на мене очі,
116] Де сльози струменіли в чистоті,
117] І я стежки знайшов якнайкоротші.
118] Прибув до тебе на прохання ті
119] І врятував од звіра, що з'явився
120] Тобі на цій великій висоті.
121] Та що тобі? Чого, чого спинився?
122] Чого на серці підлий страх тяжкий?
123] Чого в тобі сміливий дух смутився?
124] І це тоді, коли святі жінки
125] У небі втрьох клопочуться про тебе,
126] Я ж блага обіцяю дар такий?»
127] Мов квіт, в нічнім морозі, як в погребі,
128] Побитий, похиляє вниз чоло
129] Й знов оживає у ранковім небі,
130] Так я відчув, що стомлення спливло,
131] І вигукнув із серцем посмутнілим,
132] Мов той, до кого звільнення прийшло:
133] «О преблага, з якою став я смілим,
134] І ґречний ти, що зразу ж поспішив
135] І підійшов до мене з словом милим,
136] Ти так мені бажання прищепив
137] Рушати краєм тим жахним, немирним,
138] Що до своїх вернувсь я перших слів.
139] Іди ж, пойнятий захватом надмірним,
140] Ти - проводир, ти - пан, учитель - ти».
141] Сказав я й слідом за поетом мирним
142] Ступив на шлях лісистий і крутий.
1] «Крізь мене йдуть до міста мук найтяжчих,
2] Крізь мене йдуть до мучень і заков,
3] Крізь мене йдуть між поколінь пропащих.
4] Суд правий вів творця моїх будов:
5] Звели мене Могуття, що все родить,
6] Найвища Мудрість і Першолюбов.
7] Лиш після мене світ став брами зводить.
8] Ніщо не вічне, я ж на всі віки.
9] Лишайте сподівання всі, хто входить».
10] Із чорних літер напис я такий
11] Побачив на вершку хмурної брами
12] Й сказав: «Учителю, о жах який!»
13] І він, немов господар над думками:
14] «Лишатись легкодухість має тут,
15] І має вмерти дрож перед страхами.
16] Як обіцяв я, ми прийшли в той кут,
17] Де скорбні тіні можеш ти уздріти,
18] Що розуму збулись блаженних пут».
19] Він руку дав мені, і я зогрітий
20] Був усміхом спокійного лиця, -
21] Й повів у глиб, у таїну повитий.
22] Такі зітхання й лемент без кінця
23] Почулись у беззорянім склепінні,
24] Що струмом сліз облився раптом я.
25] Усі наріччя, мови старовинні,
26] Репетувань і ремствувань слова
27] У плесках рук, у вигуках, хрипінні, -
28] Зливались в гамір, що завжди трива
29] У цьому місці, крутячись всечасно,
30] Немов пісок, що вихор порива.
31] Мені тоді зробилося так жасно,
32] Що мовив: «Волю ти мою вволи,
33] Скажи, хто мучиться отак злощасно?»
34] І він: «На животіння це прийшли
35] Ті, що зірок, мізерні, не хапали,
36] Жили собі без гани, без хвали.
37] А поряд - ангели, що з висі впали
38] Ті, недостойні, і не вороги,
39] Й не слуги Божі, лиш за себе дбали,
40] Щоб вигляд не темнився дорогий,
41] їх з неба гнано, пекло ж браму стисло,
42] Щоб гріх не вихваляв свої борги».
43] І я: «Учителю, що там нависло
44] Й над нами закрутило круговерть?»
45] Він одповів: «Про це скажу я стисло:
46] Вони вже не надіються на смерть
47] І так ненавидять роки пропалі,
48] Що чорні заздрощі їх повнять вщерть.
49] Ніхто за них не згадує в печалі,
50] І Ласка, й Суд їх зневажають так,
51] Що й ти не говори, поглянь і - далі!»
52] Я, зиркнувши, побачив: в небі знак
53] Летів, кружляючи, і зупиниться,
54] Як видалось мені, не міг ніяк.
55] За ним така неслася плетениця
56] Померлих душ, що я й не уявляв,
57] Як стільки встигло смерті причаститься.
58] По тому, як вже декого впізнав,
59] Побачив я того з нероб неплідних,
60] Хто зрікся, страхопуд, великих справ.
61] Я зразу ж зрозумів, що бачу бідних
62] Перед собою неярких нікчем,
63] І Богу, й ворогам його огидних.
64] Вони, з яких ніхто не жив живцем,
65] Тут прудко бігли, всі в укусах, голі,
66] Над ними ж - оси й ґедзі тьмою тем.
67] Поривши лиця, кров стікала долі,
68] Усуміш із слізьми на ґрунт масний,
69] Де жовті черви кублились поволі.
70] Поглянув далі, й натовп голосний
71] Побачив я край буйного потоку
72] Й спитав: «Учителю, ти поясни,
73] Щоб знав я, чом вони із цього боку
74] На той всі прагнуть перейти мерщій,
75] Як бачу, хоч у тьмі й не видно оку».
76] І він мені: «Одвіт почуєш мій,
77] Коли зупинимо свої ми кроки
78] На Ахероновій косі журній».
79] Стараючись не завдавать мороки
80] І волю дати боячись словам,
81] Я мовчки йшов на край ріки широкий.
82] І човен ми побачили, а там
83] Почварний дід, роззявивши пащеку,
84] Горлав: «Ой горе, злобні душі, вам!
85] Вже годі мріять про зорю далеку,
86] Я тут, з човном, щоб вас перевезти
87] У вічний морок, в холоднечу, в спеку!
88] А ти, живий, од мертвих геть коти
89] Назад, де скоро вже розквітне травень! -
90] Та, бачивши, що я не хочу йти,
91] Додав таке: - Ти краще іншу гавань
92] І легший човен зразу обирай;
93] Моє судно важке тобі для плавань».
94] І вождь йому: «Хароне, не займай!
95] Так хочуть там, де все зробити можуть
96] Чого захочуть. Так що не чіпай».
97] І перестав тоді мене тривожить
98] Кудлай-човняр з мертвотного багна,
99] Що міг з очей зірниці сяйні множить.
100] І квола зграя голих душ, смутна,
101] Почувши заклик той гучний і строгий,
102] Зі скреготом зубів, як навісна,
103] Взялась клясти - і Бога, й рід убогий,
104] І давнє покоління, й молоде,
105] І час родин, і матерів пологи.
106] Та, плачучи, встелила вся, хто де,
107] Проклятий берег зливою з хмарини, -
108] Він всіх, хто Бога не боїться, жде.
109] Харон, злий дух з очима - як жарини,
110] Розпалюючи погляд, купчив гурт:
111] Всіх гнав, веслом загайним міряв спини.
112] Як лист злітає восени до бурт
113] За першим другий, поки на галуззі
114] Останній не загляне в самий нурт, -
115] Адамове так плем'я в шумній тузі
116] Одне за одним збилось у човні,
117] Мов птаство, скупчене в сильці, у крузі.
118] Поки пливли по чорній струмині,
119] Хапаючись зійти на той бік темний,
120] На цьому знову з'юрмились квапні.
121] «Мій сину, - проказав учитель чемний, -
122] З усіх країн, хто в Божім гніві вмер,
123] Збираються на берег цей підземний,
124] Щоб поспішать заріччям до печер, -
125] їх так острожить правосуддя Боже,
126] Що страх стає бажанням відтепер,
127] А добра тут душа пройти не може,
128] І що в Харона грізний був привіт,
129] То сам збагни, з чим слово його схоже».
130] Він закінчив, і враз похмурий світ
131] Так задрижав, що навіть перед економ
132] Мене од страху кидатиме в піт.
133] В плачливім краї знявся вихор гоном,
134] Пустельний діл скорботи спалахнув
135] В моєму серці відсвітом червоним,
136] І впав я, наче той, хто вмить заснув.
1] Мій раптом перервався сон глибокий,
2] Бо грім оглушливий я враз почув
3] І встав, немов ударений під боки,
4] І все спочилим оком озирнув,
5] На ноги звівшись, подививсь уважно,
6] Щоб добре зрозуміти, де я був.
7] Стояв на стежці я, що неосяжно
8] Збігала вниз, в те урвище сумне,
9] Де лемент мук відгримував протяжно.
10] Таке в густім тумані неясне
11] Було воно, що зір мій недолугий
12] Не міг сягнуть крізь марево жахне.
13] «Тепер ми зійдемо в сліпі округи, -
14] Сказав поет і на обличчі зблід, -
15] Я буду перший, а ти будеш другий».
16] І я, уздрівши сполотнілий вид,
17] Сказав: «Чи зважусь, коли й ти стерявся,
18] Ти ж завжди захищав мене од бід!»
19] І він: «Злощасних репет увігнався
20] Ізнизу так, що вкрив лице бліде
21] Тим жалем, що тобі він жахом здався.
22] Але ходім, бо довгий шлях не жде».
23] Так він сказав та й уступив зі мною
24] У перше коло, що круг прірви йде.
25] Тут, стежачи за пітьмою німою,
26] Я не почув ні скарг, ні нарікань, -
27] Самі зітхання коливали млою:
28] їх збуджувала туга без страждань
29] У стовпищі, в якім не розрізняєш
30] Дітей, жінок, мужів усяких звань.
31] І добрий вчитель мій: «Ти не питаєш,
32] Це що за духи, на яких глядиш?
33] То знай, ще поки далі не ступаєш,
34] Що це не грішних душ хисткий комиш,
35] А ті, хто без хрещальної поради
36] Не знали, що спасає найпевніш.
37] їм християнські не лились відради,
38] Було чуже їм Божество само, -
39] Я увіходжу теж до їх громади.
40] Це незнання - єдине нам гальмо,
41] Й ми тим караємось за цю невдачу,
42] Що без надій жаданням живемо».
43] І жаль узяв, що в Лімбі тут побачу
44] Я тих, кому пошану всім здаю
45] За видатні діла й величну вдачу.
46] «Скажи, учителю, скажи, вождю, -
47] Почав я, щоб зміцнитися у вірі,
48] Яка являє для брехні суддю. -
49] Невже тут по заслузі чи офірі
50] Ніхто блаженства не досяг цілком?»
51] І він на ці слова, і темні й щирі,
52] Відмовив: «Бувши тут ще новаком,
53] Я бачив, як зійшов сюди властитель,
54] Звитяжця коронований вінком.
55] За ним звідсіль пішли: всіх прародитель,
56] Його син Авель, благочесний Ной,
57] Мойсей, законодавець і служитель,
58] Давид і Авраам, що жив давно,
59] Ізраїль з батьком і сини численні,
60] Рахіль, дорожча над усе майно,
61] Й багато ще - і стали всі блаженні.
62] Узнай одне ти - душі всі людські
63] До того часу не були спасенні».
64] У згадках про події неблизькі
65] Ми не лишали прокладати в лісі,
66] Кажу, у лісі душ, стежки вузькі.
67] Та спогади недовго ці велися
68] Між нами ще, як смуги світляні
69] У здолану півкулю тьми влилися.
70] За кілька кроків видний став мені
71] Освітлений зелений простір луки,
72] Де сяйвом сяли люди видатні.
73] «О шано й честь мистецтва та науки,
74] Скажи, хто ці, що доля їх ясна
75] Й відділені вони в окремі злуки?»
76] І він мені: «їх слава голосна,
77] З якою ти ще на землі зіткнувся,
78] Така, що й в Бога шана їм значна».
79] І голос в той же час мені почувся:
80] «Вшануємо ж великого співця,
81] Бо зниклий дух його до нас вернувся!»
82] І по слідах великого сліпця
83] Нас три величні тіні йшли стрічати,
84] Нерадісні і несумні з лиця.
85] І добрий мій учитель став казати:
86] «Он глянь: мечем оперезавши стан,
87] Іде, мов з пишним почтом, цар багатий, -
88] То сам Гомер, усім поетам пан,
89] А другий - то творець сатир Горацій,
90] А то - Овідій і за ним - Лукан.
91] Ішов я з ними вряд в натхненній праці
92] І вряд у славі йду - таж чуєш сам
93] Той спів хвали, мов князеві в палаці».
94] Так я уздрів блискучу школу там
95] Вождя поетів, що, могутньокрилий,
96] Летів орлом назустріч небесам.
97] Вони про себе щось поговорили
98] І привітання мовили свої,
99] І посміхнувся мій учитель милий.
100] Усі тримались, як близькі мої,
101] І, розуміючи високу шану,
102] Я шостим став у велетнів сім'ї.
103] Отак ішли до світлого ми стану
104] Й поважно мову про таке вели,
105] Про що розповідать пізніше стану.
106] Під благородний замок ми прийшли,
107] Який сім раз оточували стіни,
108] Й джерельні води навкруги текли.
109] Долаючи, мов суходіл, струмини,
110] Дістались двору ми крізь сім воріт
111] І вздріли свіжу зелень луговини,
112] В очах у мешканців горів привіт,
113] У постатях ласкава сяла милість,
114] А в тихій мові - лагідності світ,
115] Зійшли ми вкупі на горбка похилість
116] В такому світлі, що змогли вочу
117] Оглянуть мовчазну дібров журливість.
118] Великі, до яких в думках лечу,
119] Вщасливили мене своїм собором,
120] Що й досі ще від захвату тремчу.
121] Я вздрів Електру в натовпі прозорім,
122] І Гектора, й Енея розрізнив,
123] І Цезаря в броні, з шулічим зором.
124] Каміллу і Пентесілею вздрів
125] По другий бік та ще царя Латина,
126] Який з Лавінією там сидів.
127] Вздрів Брута я й дружину Коллатіна,
128] Корнелью, Марцію та Юлью -всіх.
129] А осторонь - самого Саладіна.
130] І, перевівши зір очей своїх,
131] Побачив я, що вчитель всіх, хто знає,
132] Сидить в сім'ї філософів значних.
133] Всяк дивиться, всяк шану виявляє.
134] З ним обіч був Сократ, а там Платон,
135] І Діоген своє тут місце має.
136] Тур Демокріт, що ввів случай в закон,
137] Фалес, ким славилась бібліотека,
138] І з Емпедоклом Геракліт, Зенон.
139] Вздрів якостей досліджувача грека
140] Діоскоріда, - тут же був Орфей,
141] Ще й Туллій, Лівій, мораліст Сенека,
142] І геометр Евклід, і Птолемей,
143] І Гіппократ з Галеном, Авіценна,
144] І Аверроес, цей тлумач ідей.
145] Тяглася їх гірлянда незліченна,
146] Та хай про це хтось інший розповість,
147] Бо тема й так у мене широченна.
148] І двох співців позбавилося шість,
149] Бо враз мене вожай мій знаменитий
150] Од мирних лук, де всіх розважив гість,
151] Туди повів, де нічому світити
1] І тут зійшов до другого я кола,
2] За перше меншого, та від розпук
3] Кричали душі голосніш довкола.
4] Й страхітного Міноса вчув я гук;
5] Який при вході судить справедливо,
6] Хвостом указуючи розмір мук.
7] Кажу, коли якась душа лякливо
8] Розповіла про всі свої діла,
9] То цей знавець гріхів, тонкий на диво,
10] їй місце визначає в царстві зла,
11] Хвоста скрутивши стількома витками,
12] В котре по черзі коло засила.
13] Тиск перед ним і днями, і ночами;
14] Душа тут кожна свій проходить суд:
15] Сказала, вчула та й пішла до ями.
16] «О ти, хто в наш занурюється бруд, -
17] Гукнув Мінос, коли на мене глянув,
18] На мить лишивши безконечний труд, -
19] Дивись, куди ввійшов і з ким ти станув,
20] А про широкий вхід і не гадай!»
21] І вождь до нього: «Чом так гучно грянув?
22] Не з власного жадання йде в ваш край:
23] Так хочуть там, де все зробити можуть
24] Чого захочуть, так що не чіпай».
25] І ось такий, що й камінь міг стривожить,
26] Зачувся лемент, і зневіра йме,
27] Чи зойки відчаю луна не множить?
28] Туди прийшрв, де світло геть німе,
29] І знявся рик, як в буряному морі,
30] Коли на ньому дужий вітер дме.
31] Пекельні вихори, рвучкі та скорі,
32] Засуджених волочать, тягнуть, б'ють
33] Згори і знизу, й ті в сльозах та в горі.
34] І душі, летячи у каламуть,
35] Ридають, виють, сповнюючись хіттю,
36] Самого Бога в небесах клянуть:
37] Я взнав, що підпадає тут страхіттю,
38] Жахливій бурі цій той люд яркий,
39] Який скорився лиха розмаїттю.
40] І як на крилах носяться шпаки
41] В холодну пору, збившися у зграї,
42] Так духів злих пролинув рій швидкий.
43] Звідсіль, звідтіль, вверх, вниз, як в водограї,
44] І без надій, що прийде тиші мить
45] Або змаліють муки їх безкраї.
46] Як журавлиний ключ із зойком мчить,
47] Коли на південь відлітає птиця,
48] Так я, передбачавши ремства нить,
49] Уздрів, як тіней гурт в бурханні мчиться,
50] І запитав: «Учителю, яким
51] Жінкам так грізно чорний вітер мститься?»
52] «Найперша з тих, що виглядом своїм
53] Тебе цікавить, - він мені промовив, -
54] Була царицею над світом всім;
55] Щоб одібрати ґрунт у марнословів,
56] їй підказала похіть навісна
57] Розпусту скриту вивести зі сховів, -
58] Семіраміда, Нінова жона
59] І спадкоємиця його зрадлива;
60] Султан тепер там, де жила вона.
61] А це - кохання жертва нещаслива,
62] Яка збезчестила Сіхея прах;
63] А далі - Клеопатра похітлива».
64] Я вздрів Єлену, за яку в боях
65] Лягли війська, Ахілла міць велику,
66] Яка з кохання згинула в віках,
67] Паріса вздрів, Трістана й ще без ліку
68] Тих нещасливих, що Амор жене,
69] Як за життя їх гнав на згубу дику.
70] Коли мій вождь назвав число значне
71] Мужів і дам - весь почет іменитий,
72] Я засмутився, жаль пройняв мене,
73] І я сказав: «Співцю, поговорити
74] Хотів би я із тінями двома,
75] Що вихор їх жене несамовитий».
76] І він: «Побачиш, як зрідіє тьма
77] Й вони наблизяться: ім'ям любові
78] Благай, і пара підлетить сама».
79] Коли до нас їх вир підніс раптовий,
80] Подав я голос: «Привиди журби,
81] Як Інший зволить, станьмо до розмови».
82] Як в полум'ї жадоби голуби
83] У рідні гнізда між зелені крони
84] Летять на крилах спільної судьби, -
85] Вони удвох з оточення Дідони
86] Перенеслись у пітьмі коловій, -
87] І стали біля нас без заборони.
88] «О ти, що ходиш по землі живий
89] І надійшов сюди, у сморід чорний,
90] До нас, що світ забарвили в крові.
91] Якби нам другом цар був непоборний,
92] Вблагали б ласку ми тобі послать,
93] Щоб ти щасливим був у висі горній.
94] То слухай, споминай, що є згадать,
95] І поки буря десь там забарилась,
96] Ми будем слухати і розмовлять.
97] Жила я там же, де й на світ з'явилась,
98] Над морем тим, що в нього По втіка,
99] Котра супутниць тьмою збагатилась.
100] Кохання, що шляхетних обпіка,
101] Його зманило молодичим станом,
102] Який сточила тут печаль гірка.
103] Кохання, що кохать дає й коханим,
104] Мене взяло, вогнем наливши вщерть,
105] Що став моїм він, як ти бачиш, паном.
106] Кохання нас вело в злощасну смерть.
107] Каїна жде того, хто кров'ю вмився», -
108] І вже їх ворушила вітраверть.
109] Ці душі слухавши, я похилився
110] І в болісну заглибився печаль;
111] Поет спитав нарешті: «Чом спинився?»
112] І я на це почав: «О лютий жаль!
113] Ці ніжні мрії, ці солодкі чари
114] їх завели в таку скорботну даль!»
115] А там звернувся до цієї пари
116] Й почав: «Франческо, від твоїх страждань
117] У серці чую болісні удари.
118] Але скажи: під час палких зітхань
119] Як вчило вас чаруюче кохання
120] Спізнати мить жагучих поривань?»
121] Й вона: «Немає більшого страждання,
122] Як згадувати любий щастя час
123] В біду; твій вождь здає в тім справоздання.
124] Коли ж ти прагнеш знать, який у нас
125] Початок був коханню, збудься спраги, -
126] Я плакать буду й мовить водночас.
127] Якось ми вдвох читали для розваги,
128] Як Ланчелота взяв кохання пал,
129] І самоти не брали до уваги.
130] І часто, мов під дією дзеркал,
131] Нам під очима лиця пік рум'янець.
132] Але нас подолав миттєвий шал:
133] Ми прочитали, як тремтів коханець,
134] Бо вперше в губи цілував самі, -
135] І цей от, мій незмінний співвигнанець,
136] Мені вуста торкнув, з жаги німий, -
137] Твір і співця за Галеотто мавши,
138] Вже того дня більш не читали ми».
139] Так дух розповідав цей, споминавши,
140] А той ридав; і руки я простер
141] У даль за ними, від жалю вмиравши,
142] І впав, неначе той, хто нагло вмер.
1] Вернулась тяма, що на час лишила,
2] Коли жалів я свояків отих,
3] Чия печаль так дуже засмутила,
4] Й нові я муки й мучених нових
5] Побачив всюди, де б не озирався,
6] Де б не лишав мій крок слідів своїх.
7] Я в третім колі: дощ не припинявся,
8] Холодний, вічний, проклятий, важкий;
9] Він по землі одноманітно слався.
10] Градини, іній, снігові грудки, ,
11] Мішаючись із мороком постійним,
12] Смердили під ногами ґрунт в'язкий.
13] І Цербер, звір із вищиром потрійним,
14] На три собачі пащі валував
15] На люд, поглинутий болотом гнійним.
16] Багряні очі, шерсть, масна від страв,
17] Грубезне пузо, лапи - кігті наче -
18] Він гриз, і дер, і дряпав, і кусав.
19] Промоклі тіні вили по-собачи,
20] Й чи той чи цей ховаючи з боків,
21] Крутились дзиґами, та без удачі.
22] Хробак здоровий, Цербер нас зустрів,
23] Роззявив пащі враз, ошкірив зуби
24] І весь од люті сильно затремтів.
25] І руку простягнув вожай мій любий,
26] Землі взяв жменю та як кидоне
27] В голодні пащі наїдок той грубий!
28] Мов пес, коли йому шматок заткне
29] Голодну пащу й зів, з брехання спухлий,
30] Замовкне раптом, поки не ковтне, -
31] Так Цербер увірвав, одразу вщухлий,
32] Свій рев, який так голосно гуде,
33] Що душі тут усі були б поглухли.
34] Йдучи по тінях, по яких іде
35] Дощ нескінченно, ставили ми ноги
36] В порожняву у вигляді людей.
37] Вони підводитись не мали змоги,
38] І лиш один схопивсь аж підстрибнув,
39] Коли побачив нас серед дороги.
40] «О ти, хто сміло в Пекло це ступнув, -
41] Він проказав, - мабуть, мене впізнаєш,
42] Бо ти уже, коли я вибув, був».
43] І я йому: «Такий ти вигляд маєш
44] Унаслідок тривалого ярма,
45] Що вже навряд тепер тебе вгадаєш.
46] Повідай же - бо тут ти недарма, -
47] Який ти гріх вчинив, що кар за нього
48] Є сила важчих, гірших же нема?»
49] І він: «У місті, заздрому до всього,
50] Ти народився, - тож я твій земляк,
51] Бо й я родивсь там для життя масного.
52] Обжерливістю відзначавсь я так,
53] Що Чвакалом дражнили всі знайомі, -
54] А тут я мокну під дощем, бідак.
55] І довелося не мені самому
56] Однакових тут скуштувать силець
57] За гріх однаковий». Сказав по тому
58] Я: «Чвакало, так скрушно для сердець
59] Бринить твій жаль і викликає сльози;
60] Та, може, знаєш ти, який кінець
61] У нашім місті матимуть погрози,
62] І що веде співгромадян до чвар,
63] І де зростають праведності лози?»
64] І він мені: «Після тривалих свар
65] Рясна проллється кров лісовиками,
66] А партію противну жде удар.
67] На третій рік повернуться до брами
68] Вигнанці й переможницькі війська,
69] Й підлесник прийде нинішній з військами.
70] Притисне здоланих п'ята важка
71] Тих, що надовго містом завладають,
72] А цим лишаться сльози і тоска.
73] Два праведники марно промовляють:
74] Жадоба, скупість, заздрість до єства -
75] Од іскор тих в людей серця палають».
76] Так закінчив печальні він слова,
77] І я йому: «Іще прошу, мені ти
78] Відкрий усе, що темрява хова.
79] Тегг'яйо, Фаріната знаменитий,
80] Ще Рустікуччі Якопо й ще хтось, -
81] От як Арріго й Моска іменитий, -
82] Скажи мені, де місце їм знайшлось?
83] Дізнатись хочу про судьбу найкращих -
84] Іти їм в Рай, чи в Пекло довелось?»
85] І він: «У норах ще чорніших, важчих
86] За гірший гріх каратись треба їм,
87] Побачиш їх внизу у муках тяжчих.
88] Як знову підеш світом ти живим,
89] Прошу, згадай мене хоч ненароком,
90] А більш я не скажу й не відповім».
91] І ще раз скошеним од болю оком
92] На мене глянув і під шум струмин
93] Згубився в натовпі сліпців широкім.
94] Вожай сказав: «Уже не встане він,
95] Аж поки на сурму громовокрилу
96] Не явиться нещадний властелин.
97] Усяк повернеться в свою могилу,
98] Одіне плоть колишнього буття
99] Й почує вироку незрушну силу».
100] Ми тихо йшли, немов між куп сміття,
101] Між тіней, кинутих під дощ похмурий,
102] І про грядуще мовили життя.
103] Сказав я: «Вчителю, чи їм тортури
104] Побільшить вирок правий судії,
105] Чи проясніє їхній вид понурий?»
106] І він: «Науки пригадай свої:
107] Відомо, що чим ближча досконалість
108] В душі, тим більші рай чи скорб її.
109] До риси досконалості й на малість
110] Не підійти їм після їхніх діл,
111] А все ще сподіваються на жалість».
112] Так в бесіді пішли ми третім з кіл,
113] Про зміст її не стану я казати,
114] І вийшли зрештою на дальший схил.
115] І тут зустрів нас Плутос, недруг клятий.
1] «Папе Сатан, папе Сатан алеппе!» -
2] Завів так Плутос голосом хрипким,
3] І мій мудрець, що знав усе в цім склепі,
4] Мене розрадив: «Хоч би й надто злим
5] Був звір, а все ж не втрима на запорі
6] Від тебе переходу колом цим».
7] А далі товстогубій злій потворі
8] Промовив він: «Проклятий вовче, цить!
9] Бо задихнешся, як смертельно хворі.
10] Не без причин в безодню він стремить:
11] Так хочуть там, де військо Михаїла
12] Взялось пиху насильницьку зломить».
13] І як під бурю падають вітрила,
14] Коли зламалась щогла на кормі,
15] Так хижа твар звалилася безсила.
16] І далі ми пішли по цій тюрмі,
17] В четверте коло, до провалля ближче,
18] Де зло всесвітнє скублилось у тьмі.
19] О правосуддя Боже! Хто б міг вище
20] Накупчити страждань, ніж я уздрів!
21] І чом душа стає гріхам за грище!
22] Як хвиля, кинувши Харібди зів,
23] Біжить назад і інші б'є з розгону, -
24] Так люд не шкодував тут кулаків.
25] Я бачив люд з найбільшого загону,
26] Примушених з усіх боків штовхать
27] Грудьми й всім тілом кляту перепону.
28] Тут люто пхала одна одну рать
29] І вантажі носила з ревним криком:
30] «Чого їх кидати?», «Чого збирать?» -
31] Так рухались похмурим колом диким,
32] І кожен тяг у протилежний бік
33] З гучним тим самим безсоромним кликом.
34] А, на серединний прийшовши стик,
35] Вертали знову битися жахливо,
36] І я, не в силі здержати язик,
37] Сказав: «Учителю, з'ясуй це диво:
38] Чи часом не тонзурники всі ті,
39] Із лисинками, що від нас наліво?»
40] І він: «В своєму першому житті
41] Усі вони були на розум косі
42] Й не знали міри в їжі і в питті,
43] Тож по-собачому хрипкоголосі,
44] Вертають, вивергаючи лайки,
45] Всередину із крайніх точок осі.
46] В тих, в кого на тонзуру маківки
47] Поголені - у пап, у кардиналів, -
48] Найбільш скарбів заховано в мішки».
49] І я: «В цій, вчителю, картині жалів
50] Я добре розпізнати мав би тих,
51] Кого порок іще недавно вжалив».
52] І він: «Ти марних не чекай утіх:
53] Гидке життя спотворює собою
54] До невпізнанності обличчя їх.
55] Вони на суд останній прийдуть з бою:
56] Той стисне кулаки й проклін пошле,
57] Цей голою заблиска головою.
58] Бо ті, хто зле збирав, хто тратив зле, -
59] Приречені на чвари проклятущі,
60] І всяке їм картання - замале.
61] Ти бачиш, сину, як скороминущі
62] Дари Фортуни чинять людям зло,
63] На бійки спонукаючи найдужчі.
64] Все злото, що під місяцем було
65] Чи є, душі хоча б одній-єдиній
66] Спокою ні на хвилю б не дало.
67] «Учителю, - спитав я, - благостині!
68] Яку Фортуну ти згадав мені,
69] І як із рук її все благо лине?»
70] Озвався він: «О витвори дурні!
71] Яке ж бо вас невідання вразило!
72] Думки тобі відкрию неясні.
73] Той, хто ширяє в світі мислю сміло,
74] Небесні сфери сотворив і їм
75] Дав рушіїв, щоб все навкруг світило.
76] Усюди світлом ширячись сяйним,
77] А серед людства діло це - наснага
78] Тій, хто владає таланом земним,
79] Щоб всі передавав минущі блага
80] Народ народові, сім'ї - сім'я,
81] Бо меншає в людей з літами спрага.
82] Той кориться, цей силою сія
83] За присудом тієї, що з ділами
84] Весь час таїться, як в траві змія.
85] І, високо літаючи над нами,
86] Вона провидить, судить і вершить
87] Нарівні з іншими всіма богами.
88] У ній ніщо на місці не стоїть
89] І зміни одна одну обганяють,
90] Нове-бо виникає кожну мить.
91] І от її усі лиш розпинають,
92] Замість палку складати дяку їй,
93] І заповзято й дружно проклинають.
94] Вона ж в незмінній радості благій
95] Співає з ангелами нам із далі
96] І крутить кулю в благості своїй.
97] Проте спустімось на ще більші жалі, -
98] Заходять вже зірки, які стреміли вверх,
99] Коли я рушив; поспішімо ж далі.
100] Пройшли ми колом тим на самий верх,
101] Звідкіль стікав ручай, зникавши в рові,
102] В якому промінець останній мерк
103] В воді, скоріше чорній, ніж багровій.
104] І ми зійшли в провалину саму,
105] Ідучи вслід похмурому струмкові.
106] Збігаючи в ненависну пітьму,
107] Спливала річка, наче під ворота,
108] Під те багно, що Стікс ім'я йому.
109] Я, придивившись, що то за сквернота,
110] Побачив тіней голих гурт тісний,
111] Занурений в драговину болота.
112] Не лиш руками билися вони,
113] А й головою, і грудьми, й ногами,
114] А хто й зубами гризся, навісний.
115] Мій добрий вчитель: «Сину, перед нами
116] Це душі тих, кого вразила лють,
117] А ще до того знай: під струминами
118] Багато душ у смороді гниють,
119] Окіл бентежать зойками гучними
120] Й колишуть, як ти бачиш, каламуть».
121] Стогнали в твані тонучі: «Були ми
122] У траурі на сонячній землі,
123] Нам душу сповивали чорні дими,
124] Й терзаємось у смороді, в гниллі».
125] Так виливали, кумкаючи, муку,
126] Інак не в силі висловить жалі.
127] Відмірявши значну дугу по луку,
128] Між річкою й болотом серед мли,
129] На тих дивившись, хто ковтав багнюку,
130] Високої ми вежі досягли.
1] Я, далі ведучи, скажу, що, пішки
2] Ще вежі не діставшись, на вінці
3] Ми зори зупинили біля вишки,
4] Де вздріли два спахнулі промінці
5] Й на відповідь ще й третій розгорівся
6] У ледь очам приступній далі цій.
7] Й від мене в море всяких знань полився
8] Потік розпитувань: «Це хто? Кому
9] Той пломінь відповів? Як він з'явився?»
10] І вождь: «Якби ти крізь імлу німу
11] Міг бачити, то б стрівсь очима з жданим,
12] Невидним ще у випарів диму».
13] І як проноситься над стиглим ланом
14] Легка стріла з дзвінкої тятиви,
15] Так утлий човен, мовби ураганом,
16] Нестримно мчав на берег неживий,
17] А в ньому іздаля човняр жахливий
18] Кричав: «Нарешті, грішнику новий!»
19] «Ні, Флегію, ні, Флегію гнівливий, -
20] Сказав мій пан, - з тобою будем ми,
21] Лиш поки цей здолаєм бруд вадливий».
22] Як хто розчарувань зазнавши тьми,
23] Почне стогнати й голосить при цьому,
24] Так зойки Флегій видихнув сами.
25] Вождь опинився в човнику легкому,
26] Подавши знак мені іти за ним;
27] Вагу в човні лиш я складав вагому.
28] Ми посідали, і шляхом мутним
29] Побіг наш човен, глибший слід лишивши,
30] Ніж поки був він із гребцем самим.
31] Ми рухались, по мертвій річці пливши,
32] Як перед мною встав хтось у багні
33] Й спитав: «Хто ти, що йдеш тут, не доживши?»
34] І я: «Іду, бо вільно йти мені,
35] А ти хто? Ти збудив ніяк не жалі».
36] І він: «Я з тих, що плачуть тут сумні».
37] І я: «Бодай ти у плачу й печалі,
38] Проклятий образе, віками гнив!
39] Тебе впізнав я, хоч ти весь у калі».
40] Тоді він борт обіруч ухопив,
41] Та вчитель відіпхнув його, до діла
42] Сказавши: «Геть іди, до інших псів!»
43] А там притис мене тісніш до тіла
44] Й, цілуючи, сказав: «Блаженна та,
45] О гнівний душе, що тебе родила!
46] Живим владала ним пиха пуста,
47] Ніхто добром не згадує за нього,
48] А тінь його тримають болота.
49] А скільки ще царів та панства того,
50] Що тут залізуть свиньми у багно
51] І не залишать спогаду малого!»
52] І я: «Учителю, прошу одно:
53] Нехай човняр продовжить веслування,
54] Поки гордій не піде геть на дно!»
55] І він мені: «Єдина мить чекання!
56] Ще човен наш не стане на приплав,
57] Як буде здійснено твоє бажання».
58] І я побачив, як того обпав
59] Великий гурт, до люду не подібний,
60] І Богу вдячні я слова послав.
61] Усі горлали: «Ось Філіппо Срібний!»
62] А той, скажений флорентійця дух,
63] Рвав бік собі і в люті був несхибний.
64] На тому зник з очей і гамір вщух.
65] Та вчулося виття, по тьмі розлите,
66] І знову я напружив зір і слух.
67] Мій добрий вчитель мовив: «Слізьми вмите
68] Це місто, де страждає люд без меж;
69] Воно, прокляте, має назву Діте!»
70] І я: «Учителю, мечетей, веж,
71] Будинків пломеніють ясні стекла,
72] Пойняте все загравами пожеж».
73] А він: «Огонь, де йде борня запекла,
74] Дає свій одсвіт у найдальший схов,
75] Це взнаєш, нижнього досягши Пекла».
76] Нарешті човен у рови зайшов,
77] Які оточували землю туги;
78] Був, як з заліза, мур навкруг будов.
79] Але ще довго човен креслив дуги,
80] Аж поки не гукнув човняр: «Тепер
81] Мерщій виходьте, це ваш берег другий!»
82] Було при брамі кількасот химер,
83] Колись рясним дощем упалих з неба,
84] Вони гукали: «Хто з вас ще не вмер,
85] А йде нахабно й сміло до Ереба!»
86] Зробив їм знак мій вчитель видатний,
87] Що потай побалакати їм треба,
88] І, хижу вдачу стримавши, вони
89] Сказали: «Йди, цього ж лиши в пащеках
90] Страхів, як він не боягуз дурний,
91] То хай вертається стежок далеких
92] Собі шукати, ти ж лишайся тут,
93] Ти, що водив його по небезпеках».
94] Читачу, уяви, яких отрут
95] Я скуштував, страшну зачувши мову,
96] І захотів побачить рідний кут!
97] І я: «О вождю, подавав чудову
98] Мені ти допомогу раз із сім,
99] Видимі ж біди виникали знову!
100] Не кидай же мене під містом цим!
101] Коли мені йти глибше - річ не вільна,
102] То краще вже додому повернім!»
103] Та вождь, що путь була з ним досі спільна:
104] «Не бійсь, не відберуть в нас навмання
105] Доріг, які дала нам влада чільна.
106] Тут жди мене, і хай охороня
107] Тебе Надія; в цій імлі мертвотній
108] Тебе ніколи не залишу я».
109] Пішов мій добрий батько, я ж, самотній,
110] Запав у нерішучість претяжку
111] Між «так» і «ні» в борні безповоротній.
112] Ловив його я мову нешвидку,
113] Вони ж раптово, ніби ненароком,
114] Всі поспішили за стіну міську
115] Й замкнули браму перед самим оком
116] Учителя мого, і він один
117] До мене повернув повільним кроком.
118] Потупившись, ішов понурий він,
119] Весь час гадавши про відмову строгу:
120] «Хто не пустив мене до скорбних стін?»
121] Сказав мені: «Я не досяг порогу,
122] Та не турбуйсь, здолаю їх війська,
123] Готові довгу витримать облогу.
124] Це не нова зухвалість їх така:
125] їх взнали верхні брами всемогучі,
126] Що й досі залишились без замка.
127] Вгорі ти прочитав слова мертвучі,
128] Але уже крізь місто те страшне
129] Йде без супутніх колами по кручі
130] Той, хто нам брами всюди відімкне».
1] Той колір, що я вкрився ним од страху,
2] Коли побачив, як верта вожай,
3] Відбивсь йому в лиці відтінком жаху.
4] Спинивсь поет, запавши у відчай,
5] І став вдивлятись марно, хоч і ревно,
6] Крізь непрозору млу в туманний край.
7] «Проте ми подолати мусим певно, -
8] Почав він, - а як ні... Підмога де?..
9] О, якби він з'явився тут напевно?..»
10] Я добре бачив, що у нього йде
11] Уривано за одним словом друге,
12] Зв'язку ж немає поміж них ніде.
13] І сповнився боязні я і туги,
14] Вбачаючи у мові тій сліди
15] Уявної душевної недуги.
16] «Чи сходив хто до щілини сюди,
17] Для цього перше кинувши кружало,
18] Де кара - безнадійність назавжди?» -
19] Так я спитав і мовив він: «Бувало,
20] Що хтось сюди проходив не без діл
21] Тим шляхом, що я ним пройшов чимало.
22] От і мене у цей послала діл
23] Зла Еріхто; її відьомська школа
24] Вертати вміла духів до їх тіл;
25] Коли моя душа лишилась гола,
26] Вона вдягла ізнов у плоть мене,
27] Щоб тінь вернуть з Іудиного кола.
28] Найнижче місце те найбільш сумне
29] Й найдальше від небес, що всім керують.
30] Тож знаю шлях я, - хай твій ляк мине.
31] Ці болота, що всюди тут панують,
32] Смердять навколо міста злих жалів,
33] Де вороги загибель нам готують...»
34] Забув я, що він далі говорив,
35] Бо надто вражений я став страшилом,
36] Коли на вежі вогняній уздрів
37] Пекельних фурій, що звились над схилом
38] Утрьох, жахливі, геть усі в крові,
39] Хизуючись своїм жіночим тілом.
40] Зелені гідри - шати їх живі,
41] Замість волосся ж в них клубки зміїні
42] Сичали в кожної на голові.
43] І він, служниць пізнавши господині
44] Над царством вічного плачу гірким:
45] «Поглянь, - сказав, - на лютих цих еріній.
46] Це - Алекто із голосом гучним,
47] А поруч - Тісіфона, образ жаху,
48] Мегера ж - зліва». І скінчив на цім.
49] Ті ж груди дряпали собі, з розмаху
50] Руками били й так ревли з-за стін,
51] Що до поета я припав зі страху.
52] «Медуза де? Хай скам'яніє він, -
53] Вони горлали, дивлячись додолу, -
54] На ньому мста Тезеєвих провин!»
55] «Ти відверни й сховай лице під полу:
56] Побачивши страшний Горгони лик,
57] Забудеш путь по сонячному колу», -
58] Сказав і повернув мене убік
59] Учитель та притис іще й руками
60] Мої долоні до моїх повік.
61] О люди із здоровими думками!
62] Помисліть-но, яка наука вам
63] Під цими дивовижними рядками!
64] Тим часом ріс у напрямі до брам
65] Разючий гуркіт у бурхливій хвилі,
66] Надаючи стрясання берегам.
67] Так вихори шаліють знавіснілі,
68] Коли повітря б'ють дві течії,
69] У прямуванні різні, рівні в силі, -
70] Гілля ламають, гатять ручаї,
71] Нестримно мчать, женуть людей, худобу,
72] Не розбиравши, де стада чиї.
73] І вождь, звільнивши зір мені: «Ти спробуй
74] Звернути ока нерв спочилий свій
75] На древню піну й пари люту злобу».
76] Мов жаби, як зачують раптом змій,
77] Закумкають, аж затуляєш уші,
78] І всі під воду кинуться мерщій, -
79] Так, бачив я, численні грішні душі
80] Від Одного тікали в твань грузьку,
81] А Той ступав по Стіксу, як по суші.
82] А щоб запону одслонять важку,
83] В задусі зводилась його лівиця,
84] Мов піднімала річ якусь тяжку.
85] Я взнав посла небес, що мав явиться,
86] Звернувсь до вчителя, і він мовчком
87] Дав знак мені в шанобі поклониться.
88] Ах, як гнівився цей борець із злом,
89] Що ображало в ньому досконалість!
90] Він браму розчинив тонким жезлом.
91] «О вивержена з неба клята малість! -
92] Гукнув він, ставши на жахний поріг, -
93] Звідкіль така обурлива зухвалість?
94] Чом опиратись тим, хто переміг?
95] Скорітесь волі, що в мету влучає
96] І збільшує для вас тягар вериг?
97] Ви знаєте, чим доля відомщає?
98] У Цербера у вашого з оков
99] Намулені місця всяк добачає!»
100] Нечистим шляхом він назад пішов,
101] На нас не кинувши свій погляд милий,
102] Мов той, хто, ринувши у мислей схов,
103] Не бачив тих, що поруч з ним ходили.
104] Дало нам сил це сяйво серед мли,
105] Й відважно ми поріг переступили.
106] Без опору до міста ми зайшли,
107] І палко я бажав про тих дізнатись,
108] Що у фортеці замкнені були.
109] Зайшовши, став я миттю оглядатись
110] І вмить побачив діл скорботи й зла,
111] Де мало все од лементу здригатись.
112] Як в Арлі, де ріка тече мала,
113] Як в Полі над Карнаро, де в затоці
114] Італія замок собі знайшла,
115] Гробниці горбляться на кожнім кроці, -
116] Тут ними всіяно весь ґрунт пустий;
117] Та гірш було, що з усієї моці
118] Між ними звився полумінь густий.
119] Жара пашіла скрізь така велика,
120] Якої й звиклим не перенести.
121] На трунах зсунуті були всі віка,
122] Й зітхання чулися з-під них жаскі,
123] Мов із грудей розтятих чоловіка.
124] І я: «Учителю, це хто такі,
125] Що, змушені до скорбної постави,
126] Лиш зойки дикі видавать важкі?»
127] І він: «Це лжеучень усяких глави
128] З їх послідовниками. Тут, в огні,
129] Злічити їх не вистачить уяви.
130] Із схожим схоже тут в одній труні
131] У полум'ї, то більш, то менш похмурім».
132] Він шлях праворуч показав мені,
133] І ми пішли між полем мук і муром.
1] І от іде стежиною вузькою
2] Між мурами товстими й полем мук
3] Учитель мій, і я за ним ступою.
4] «О вишній уме, що до гірших лук
5] Ведеш мене, - почав я, - як владика,
6] Ти спрагу вдовольни із власних рук!
7] Чи можна тих, чия вина велика,
8] Побачити? Нехай би підвелись -
9] Немає ж варти, і розкриті віка».
10] І він: «...Вони закриються колись,
11] Як з Йосафату вернуть опочилим
12] Тіла, в які свого часу вляглись.
13] Це кладовище віддане могилам
14] Для Епікура та його рідні,
15] Які вбивають душу з вмерлим тілом,
16] Але небавом при одній труні
17] Задовольниться й це твоє жадання
18] І друге, що ховаєш в таїні».
19] І я: «Мій добрий вождю, запитання
20] Я пильно бережу в душі своїй,
21] Щоб виконать твої заповідання».
22] «О ти, що йдеш по місту цім живий
23] Уродженцю Тоскани, будь же ґречний,
24] Прошу тебе, зі мною мить постій.
25] Твоя вимова - доказ безперечний,
26] Що ти із благородної землі,
27] Якій я, може, був занебезпечний».
28] Так гримнув голос у гробничій млі, .
29] І з страхом до вождя я пригорнувся,
30] Немов до нені злякані малі.
31] А вождь мені: «Чого це ти вжахнувся?
32] Ти бачиш Фарінату, що піднявсь
33] По крижі в домовині й не схитнувся».
34] І пильно в нього зором я втуплявсь,
35] А він, чоло здіймаючи та груди,
36] Здавалось, Пекло згорда роздивлявсь.
37] Вожай до нього між могильні груди
38] Штовхнув мене, уміло ведучи,
39] Й сказав: «Хай мова в тебе ясна буде».
40] Коли ж наблизився я, ідучи,
41] На мене скоса він поглянув знизу
42] Та й попитав зневажливо: «Ти чий?»
43] І я, щоб догодить його капризу,
44] Нічого не втаївши, все повів,
45] І він неначе в млу вгорнувся сизу.
46] А далі вимовив: «Твоїх дідів
47] Вважав я з партією ворогами
48] І двічі на вигнання засудив».
49] «Та привела до рідної їх брами, -
50] Я відказав, - і перша, й друга путь, -
51] Цього ж зробить не вміли ваші з вами».
52] І тут, в труні, приховуючи лють,
53] Звелась ще друга голова по шию -
54] Навколішки підвівся дух, мабуть.
55] Дух озирнувсь, плекавши, певно, мрію
56] Побачить поруч мене ще когось,
57] Але, даремну втративши надію,
58] В сльозах сказав: «Коли уму вдалось
59] Тебе звести у цю сліпу в'язницю,
60] Де син мій? Не з тобою він чогось».
61] І я: «Не сам іду крізь цю темницю:
62] Керує мною той, що поряд жде,
63] З ким Гвідо ваш не міг заприязниться».
64] Сумні слова й лице його бліде
65] Були для мене ясні й зрозумілі,
66] І я в відмові не схибнув ніде.
67] І з зойком підхопивсь він у могилі:
68] «Ти що? «Не міг!» Отож його нема?
69] І світло дня не тішить очі милі?»
70] Й, побачивши, що ждати вже дарма,
71] Бо з відповіддю я спізнивсь моєю,
72] Впав навзнак, і його покрила тьма.
73] А гордівник, що мовою своєю
74] Мене затримав, не змінивсь в лиці
75] І далі вів перервану рацею:
76] «Не вміють вас мої долать бійці,
77] І це мене жахливіше терзає,
78] Ніж язики вогню в могилі цій.
79] Та п'ятдесят разів не запалає
80] Прекрасна владарка держав нічних, -
81] Й цього невміння взнаєш зло безкрає.
82] Та хай ти вернеш до країв земних! -
83] Скажи, чом цей народ такий жорстокий
84] В своїх законах до людей моїх?»
85] І я йому: «Багряні ті потоки,
86] Що нам при Арбії несли загин,
87] Нерідко згадує наш храм високий».
88] Чолом поникнувши й зітхнувши, він:
89] «Не сам я був, - сказав, - як до навали
90] Приєднувався я не без причин.
91] Але був сам, коли усі жадали
92] Фйоренці і руїни, й всяких бід.
93] Сам проти всіх був, непохитний, сталий».
94] «Ах, угамувався врешті ваш би рід! -
95] Я побажав. - Зніміть же пута з мови,
96] Під їх вагою я неначе зблід.
97] Як я гадаю, зір у вас готовий
98] Побачить, що з собою час несе,
99] Сучасність же огорнута в покрови».
100] «Як ті, хто кепсько бачить, зрим ми все, -
101] Сказав він, - що віддалене від ока:
102] Всевишній вождь дає нам світло се.
103] Коли ж близьке воно, то зависока
104] Нам ця завада; без вістей од вас
105] Ріка знання про світ в нас неглибока.
106] Отож ти розумієш, що запас
107] Всіх наших знань загибель жде єдина,
108] Коли замкнеться хід в майбутній час».
109] І каючись, мов то моя провина,
110] Відмовив я: «Скажіть тому, хто впав,
111] Щоб не оплакував живого сина.
112] Не відповів я через безліч справ,
113] В мою бо душу сумнів труту крапав,
114] Що з неї розум ледве врятував».
115] І мій учитель тут мене поквапив,
116] І поспішив я духа розпитать,
117] Хто з ним іще у ці гроби потрапив.
118] І він: «Душ з тисячу - чимала рать;
119] Є Федеріко Другий, а крім нього -
120] Ще Кардинал; не варт і рахувать».
121] Він щез, і до поета я старого
122] Вернувсь у хвилюванні - мова ця
123] Передвіщала безліч зла нового.
124] Він вирушив, і я - в сліди співця.
125] Йдучи він запитав: «Про що турботи?»
126] І я йому відкрився до кінця.
127] «Запам'ятай все мовлене навпроти
128] Твоєї долі, - наказав мудрець.
129] Звів палець, - та дізнайся ось про що ти:
130] Лиш ставши перед любим для сердець
131] Промінням зір, що бачать все правдиво,
132] Життя свого ти взнаєш реченець».
133] Сказавши це, він повернув наліво,
134] Й пішли ми до середини, де був
135] Крутий обрив, що біг згори стрімливо,
136] А звідти сморід нестерпучий тхнув.
1] Ми пругом вужчим перейшли й тіснішим,
2] Який складався з диких валунів,
3] Спинившись над проваллям ще жахнішим.
4] Від смороду, який весь час валив
5] З безодні чорної невпинним плином,
6] З нас кожен заховатися волів
7] За віко гробу з написом нетлінним:
8] «Це папи Анастасія тюрма,
9] Що впав у єресь слідом за Фотіном».
10] «Іти нам вниз можливості нема,
11] Аж поки нюх не звикне до гидоти,
12] А там для нас вже буде все дарма», -
13] Так вчитель мій, і я на те: «А доти
14] Щось роз'ясни мені, щоб час не йшов
15] Намарне». Й він: «Та я не проти.
16] Мій сину, між скелястих цих основ, -
17] Почав він мову, - містяться три кола,
18] Що вужчають, біжучи стрімголов.
19] Юрба проклята повнить їх довкола, -
20] Скажу, щоб далі ти лиш додивлявсь,
21] Яка покара вдачу їх зборола.
22] Злий вчинок приводом неправді ставсь,
23] Огидний небу; той несправедливий,
24] Хто до насильства та оман вдававсь.
25] Самим лиш людям злий обман властивий
26] І тим бридкіший Богу, тож для них
27] У нижчих колах мук добір жахливий.
28] У першім - тьма насильників лихих;
29] Трьом смугам віддане воно суміжним,
30] Троїстий-бо природою цей гріх:
31] Чинити Богові, собі чи ближнім
32] Насильство можуть, їм та їх речам,
33] Як взнаєш, стежачи за думки стрижнем.
34] Насильній смерті й ранам ближній сам
35] Підпасти може, а маєтки в нього -
36] Руйнації, пожежам, грабежам.
37] Отож розбійник, ласий до чужого,
38] Людиновбивця і брудний палій -
39] Всі в першій смузі покарання злого.
40] Собі й маєткам лиха заподій
41] І в другу смугу муки йди терпіти,
42] Карайся у провині там своїй
43] Із тим, хто жити не схотів на світі,
44] Добро гайнує, програш покрива
45] І плаче там, де слід було б радіти.
46] А ці насильства - кривда Божества:
47] Його відкинення, хула кричуща,
48] Зневага до природи і єства.
49] Тому-то смуга познача найвужча
50] Тавром своїм Каорсу і Содом
51] І всіх, кому мерзенна сила суща.
52] Обман, що честь гидує ним, як злом,
53] Можливий і до тих, хто йме нам віру,
54] Й до тих, які не вірять нам цілком.
55] А ще є способи вбивати щиру
56] Любов природну, вдавшись до мерзот.
57] Тож в другім колі мучать совість хиру
58] Святош, що наживалися стокрот
59] З підробок та шахрайства, симонії,
60] Хабарництва та інших ще підлот.
61] Любов обманом нищать лиходії
62] Й ту, що природній додає добро
63] І зроджує довірливі надії.
64] Найменше з кіл є в той же час ядро
65] Для всесвіту й престол для пана Діте,
66] Там зрадників шматується нутро».
67] І я: «Учителю, твоє розвите
68] Пояснення висвітлює мені
69] Цю прірву і населення в ній скрите.
70] Але скажи: ті, хто вищить в багні,
71] Хто в вихрі мчить, хто мерзне в зливі з тучі,
72] Хто лається у марній метушні, -
73] Чом обминули місто це палюче
74] Раз Божий гнів над ними розітнувсь?
75] І чом караються так нестерпуче?»
76] І він мені: «Чого це так схибнувсь
77] Твій, - мовив, - розум, може, понеслися
78] Кудись думки й на інше він звернувсь?
79] Згадай-но краще, з пам'яттю зберися,
80] Що в «Етиці» твоїй було в рядку
81] Про три образливі для неба риси:
82] Нездержливість, злобливість та ярку
83] Тваринність? Ще нездержливість на кару
84] Заслужує порівняно легку.
85] Розглянь-но істину цю, повну чару,
86] І пригадай, - це саме призвело
87] Ті грішні душі до важкого вдару, -
88] Збагнеш, чом віковічне їх житло
89] Не тут і чом на кару без докорів
90] їх Боже правосуддя прирекло».
91] «О сонце, лікарю коротких зорів,
92] Ти словом так вщасливлюєш мене,
93] Що всю науку радо б я оспорив,
94] Назад вернись, хай вузол розітне, -
95] Сказав я, - мисль твоя, чому насподі
96] Карається лихварство навісне?»
97] «У філософському, - він мовив, - зводі
98] Одне із місць пояснення дає,
99] Що основним початком у природі
100] Премудрість і мистецтво Божі є;
101] Коли ж ти іншим віддасись наукам,
102] Розгорнеш вчення «Фізики» своє,
103] То взнаєш, що природним всім спонукам
104] Мистецтво, ніби учень, вслід іде, -
105] Отож воно є наче Божим внуком.
106] Ти маєш знати, що Мойсей веде
107] У книзі «Битія», що Бог не всує
108] їм двом довірив людство молоде.
109] А в лихваря щось інше за мету є,
110] Йде манівцями, крізь чагар та хмиз,
111] Мистецтвом і природою гордує.
112] Та час вже лаштуватись нам униз,
113] Пливуть до обрію небесні Риби,
114] Наблизився до Кавру сяйний Віз
115] І видно шлях, що йде в камінні глиби».
1] Місця, де йшли ми з горем та печаллю,
2] Були такі похмурі та страшні,
3] Аж зір від них ми відвернули з жалю.
4] На Тренто схожі ці місця сумні,
5] Де берег Адіче колись порвали
6] Чи труси, чи пересуви земні.
7] Від самого шпиля сповзли завали
8] В рівнину, і немає стежки вниз
9] Тому, хто вийде на високі скали, -
10] Такий був спуск до царства муки й сліз.
11] Вгорі ж, де ледве можна розміститься,
12] Розлігся звір і всього себе гриз,
13] Неначе той, хто до нестями злиться,
14] Ненатлий звір, який знеславив Кріт;
15] Від лжекорови він лиш міг вродиться.
16] Мудрець йому: «Гадаєш, знов привіт
17] Тобі прислали скорені Афіни,
18] А вождь їх смерть приносить до воріт?
19] Та геть, тварюко! Цей не взяв єдиний
20] Мотка в твоєї мудрої сестри,
21] А йде, щоб бачить ваших мук картини!»
22] Як бик, упавши в час кривавий гри
23] Від вдалого удару, не крутився,
24] А здригував ногами до пори, -
25] Отак від люті й Мінотавр звалився.
26] Вожай гукнув мені: «Униз біжім,
27] Аж поки він ще не переказився».
28] І схилом поспішили ми крутим,
29] А камінь сипався, немов нестямки,
30] З-під ніг моїх під тягарем новим.
31] Замисливсь я, й сказав він: «На уламки
32] Милуєшся ти величезних гір,
33] Де я лишив це чудище без тямки?
34] Як того разу бачив їх мій зір
35] І страх вони породжували в мене,
36] То їх не руйнував ще владний вир.
37] Та перед тим, як в огненій геєні
38] Той походжав, хто вивів багатьох
39] Із тих, що вили, в Діте полонені,
40] Одразу трусонувся хмурий льох,
41] І я подумав, що з жари здригнувся
42] Усесвіт і зчинивсь переполох,
43] Що, мабуть, світ на хаос обернувся:
44] У ту хвилину цей важкий стрімчак
45] Із місця давнього свого й схитнувся.
46] Але зверни свій зір на діл: отак
47] Вирує у крові потік вогненний
48] Насильникам, що жерли неборак.
49] О жадібність сліпа, о гнів страшенний,
50] Що нас веде в короткому житті
51] І вік в крові терзає нескінченний!
52] Я бачив рів: краї його круті
53] Суціль усю долину оточили», -
54] Про це повів учитель мій в путі,
55] Навкруг центаври бігали щосили
56] Й ті самі луки на боках у них,
57] Що й на землі в мисливстві їм служили.
58] З'явились ми, і стук копит утих,
59] А троє ухопили стріли в руки
60] І до тятив приклали їх тугих.
61] Один гукнув здаля: «Які це муки
62] Чекають вас, що ви згори йдете?
63] Кажіть, не руштесь, бо ми спустим луки!»
64] Мій вчитель мовив: «Відповідь на те
65] Дамо Хіронові, ти ж - неотеса,
66] Й тобі на лихо запал твій росте. -
67] Торкнув мене й додав: - Ти бачиш Несса,
68] Який красуню Деяніру звів
69] І загубив, убитий, Геркулеса.
70] Середній, що одне плече підвів, -
71] Великий то Хірон, пестун Ахілла,
72] А третій - Фол, якого знищив гнів.
73] Вздовж рову біга їх велика сила,
74] Стріляючи усіх, хто виплива
75] Над рівень, що їм доля ухвалила».
76] Ми підійшли, привітні шлем слова...
77] Кошлатою зарослий бородою,
78] Кінцем стріли Хірон ледь розсува
79] Вусища над великою губою
80] Та до своїх: «Глядіть-но, камінець
81] Він ідучи ворушить під собою!
82] Такого не вчинив би жоден мрець».
83] Торкнув його мій вождь у груди голі,
84] Де з чоловіком злився жеребець,
85] І мовив: «Він живий. З святої волі
86] Показую йому цей темний діл -
87] Це неминучість, а не примха долі.
88] Та, що мені дала новий уділ,
89] Співати перервала «Алілуйя».
90] Він не харциз, я ж дух без грішних діл.
91] Та ради цнот, що ради них терплю я
92] Цей дикий шлях, багнище це руде,
93] Нам дай когось ти із своїх, молю я,
94] Щоб указав він місце нам тверде
95] Та й переніс своїм хребтом широким.
96] Бо він не дух, повітрям він не йде».
97] Хірон праворуч повернувся боком
98] І мовив Нессові: «Ти - провідник,
99] А стріне хтось, обороняйся скоком».
100] Повів він берегом одної з рік,
101] Де вир кипів клекочучої крові
102] І звідки чувся відчайдушний крик.
103] Я бачив тут занурених по брови.
104] І мовив Несе: «Тут кожен з них - тиран,
105] Ковтать майно і кров чужу готовий.
106] Тут ті, хто злочином сквернив свій стан.
107] Тут Александр і Діонісій лютий,
108] Сицилії жорстокосердий пан.
109] Той, з чорним чубом, пишний та надутий,
110] То Адзоліно, а білявий цей -
111] Обіццо д'Есте, вмерлий без покути:
112] Нешлюбний син послав у край смертей».
113] Звернувсь до вчителя я, й той промовив:
114] «Тут перший він, я другий, я з гостей».
115] А там центавр нам стежку приготовив
116] До тих, хто аж по шию увійшов
117] В найгарячіший із пекучих сховів.
118] На когось показав: «Він проколов
119] Те серце у пречистій Божій длані,
120] Що на далекій Темзі точить кров».
121] Я бачив далі в річці полум'яній
122] Чи голови, чи тіні до пупка,
123] І деякі були мені ще й знані.
124] Все більш і більш мілішала ріка
125] І покривала вже самі лиш ноги.
126] І перейшли ми на той бік струмка.
127] «В малій частині нашої дороги
128] Все вищав рівень кров'яного дна, -
129] Сказав центавр, - тож ясно, схил пологий
130] Вниз піде річкою, поки вона
131] Не зіллється із тим потоком саме,
132] Де для тиранів кара є одна.
133] Киплять на муки віддані судами -
134] Аттіла, найстрашніший бич землі,
135] І Секст, і Пірр; спливаючи сльозами,
136] Ридають у вируючій імлі
137] Ріньєр Корнето і Ріньєр да Пацці,
138] Що на шляхах точили війні злі».
139] І він помчав назад, до служби й праці.
1] Не перебравсь центавр ще через річку,
2] Як ми потрапили у ліс такий,
3] Що годі в нім шукати стежки стрічку.
4] Не свіжість крон - сухих прутів пучки,
5] Не рівне віття - стовбур вузлуватий,
6] Не плід рясний - отруйні шпичаки.
7] Не мешкає там дикий звір кошлатий,
8] Що радо кублиться в таких місцях,
9] Як до Корнето з Чечіни ліс клятий.
10] Там гнізда гарпій в тінявих кущах,
11] З Строфад прогнали гарпії троянців,
12] Навіявши на них пророцтвом жах.
13] В них крила, лик дівочий без рум'янців,
14] Великі, вкриті пір'ям животи, -
15] Весь вигляд їх, немов у тих поганців.
16] І добрий вчитель: «Будем звідси йти
17] У другій смузі по трудній стежині, -
18] Звернувсь до мене, - де пробудеш ти,
19] Поки опинишся в страшній пустині.
20] Тож треба, щоб ти добре роздививсь
21] І довіряв мені, як і донині».
22] Я чув, як лемент навкруги зчинивсь.
23] Але ж ніщо ніде не появлялось,
24] І, здивувавшись з того, я спинивсь.
25] Мені здалось, що вчителю здавалось,
26] Немов мені здається, що це крик
27] У стовпищі, яке в лісу ховалось.
28] І він мені сказав: «Придерж язик!
29] Ти краще кущ візьми і без принуки
30] Зламай галузку й подивись на сік».
31] Тоді простяг я перед себе руки,
32] І відломилась гілочка якась, -
33] Кущ заволав: «Чом завдаєш ти муки?»
34] І темна кров із зламу полилась,
35] А кущ той знову: «Що це за розбої?
36] Звідкіль така жорстокість узялась?
37] Були ми люди, нині в сухостої,
38] А ти явив би більшу доброту
39] І більший жаль і до змії простої».
40] Мов зламану зелену гілку ту
41] Охоплює вогонь з одного краю,
42] А другий плаче, мокрий, як в сльоту,
43] Та суміш мови й темного ручаю
44] Ішла із гілки, я й її впустив,
45] Мов той, хто повен жаху та відчаю.
46] «Щоб вірив він, що вздрить одне із див, -
47] Сказав мій вчитель, - душе потерпілий.
48] Я в вірші про це диво говорив.
49] Звестись на тебе руки б не посміли;
50] Та неймовірним був мені той збіг,
51] Його підбив на вчинок я немилий.
52] Скажи йому, ким був ти, щоб він міг
53] Розмаяти твоєї слави стяги,
54] Як знову стане на земний поріг».
55] І кущ: «Ця мова будить пломінь спраги,
56] Що тут не скажеш сам собі «мовчи».
57] Отож я попрошу у вас уваги.
58] Я той, хто мав обидва ті ключі
59] До серця Федеріго, й їх обачно
60] Всував і висував, не дзвенячи.
61] Його довіру я сприймав подячно
62] Й почесну службу завжди ніс як слід,
63] Сон і життя віддавши їй нелячно.
64] Блудниця-заздрість, що заради бід
65] До Цезаря в чертоги зачастила,
66] Мор для народів, для палаців стид,
67] Серця всіх проти мене підпалила,
68] Й підпалені підпал моїй судьбі
69] Вчинили в Августа, й судьба згоріла.
70] Душа моя, полишена в ганьбі,
71] Надумалась ганьбу помстити тлінням, -
72] Всім правий, я неправим став собі.
73] Але клянусь новим своїм корінням,
74] Я й раз не зрадив за багато літ
75] Державця з праведним його правлінням.
76] Хай той із вас, хто прийде знов у світ,
77] Поверне врешті честь мені здорову,
78] Бо заздрощів її притиснув гніт».
79] Мить почекавши: «Він закінчив мову, -
80] Сказав мені поет. - Часу не гай,
81] Як хочеш щось довідатися знову».
82] До нього я тоді: «Ти попитай
83] Предмет, мені корисний і цікавий,
84] А я без сил, бо жалю повен вкрай».
85] Тож мовив він: «Обіт твердий і правий
86] Дасть мій супутник, щирий і незлий,
87] А ти, закутий душе, будь ласкавий
88] Сказати, як душа йде в ці вузли?
89] Як можеш, ще скажи, чи ваші груди
90] Від цих кайданів звільняться коли?»
91] Тут стовбур глибоко дихнув, і всюди
92] Почулося гудіння немале:
93] «Моя вам відповідь коротка буде.
94] Коли душа лиха й ведеться зле
95] Із тілом, кинувши його свавільно,
96] Мінос її у сьоме коло шле.
97] Упавши в ліс, не озирає пильно,
98] Щоб розшукати місце їй своє, -
99] Ляга у ґрунт зерниною повільно,
100] Там пагоном і деревом стає,
101] І гарпії годуються від крони,
102] Ран завдають, а в рані отвір є.
103] Як всі ми знайдем наші оболони,
104] Але їх не надіне жоден з нас:
105] Чого зреклись - не вернемо в день оний.
106] Ми принесем їх в ліс, що листя стряс,
107] Щоб тіло висіло на шпичакові
108] Душі бридкої безконечний час».
109] Ще слухать стовбура були готові,
110] Бо він зростав не на такі ліси,
111] Коли волання вчулися раптові, -
112] Скидалось на собачі голоси,
113] І це мисливця б сповіщати мало,
114] Що недалеко вепр і гончі пси.
115] І от - повз нас ізліва двоє мчало
116] Оголених, подряпаних, прудких
117] Й без ліку гілля на бігу ламало.
118] «О смерть, прийди, прийди!» - так перший з них,
119] А другий не відстати намагався
120] Й кричав: «Такий у тебе, Лано, спіх,
121] Який під Топпо зовсім не являвся!»
122] Та, більш не в силі видати хоч звук,
123] Захекавшись, він під кущем сховався.
124] За ним гурти голодних чорних сук,
125] Наповнюючи ліс, прожогом бігли,
126] Немов хортиць хтось випустив із рук.
127] За мить вони накинутися встигли,
128] Й розшматували геть того, хто впав,
129] І розхапали труп ще не остиглий.
130] Мене за руку мій вожай узяв
131] І вивів до куща, який, нізащо
132] Скалічений, в сльозах, в крові казав:
133] «О Джакомо да Сант-Андреа! Нащо
134] Було ховатись в гущині моїй?
135] Чи винен я, що жив ти, як ледащо?»
136] Наблизившись до нього, вчитель мій
137] Сказав: «Ким був ти, що перехопились
138] Слова скорботні у крові густій?»
139] І він до нас: «О душі, що спустились
140] Поглянути на зганьблений мій ріст,
141] Коли гілки від мене відділились, -
142] Згребіть на мій злощасний корінь лист!
143] Я з того міста, де прийшов Хреститель
144] Замість того войовника, чий хист
145] Невтомно потрясає нам обитель.
146] Якби побіля Арнського моста ,
147] Ще не лишався давній покровитель,
148] То в місті відбудови висота
149] Із того, що лишив Аттіла, з праху
150] Так не звелась би, як тепер зроста.
151] Я ж рідний дім обрав собі за плаху».
1] Любов до рідного звеліла краю
2] Весь лист обірваний зібрать як слід
3] І повернуть безсилому з одчаю.
4] Дійшли до місця ми, де перехід
5] Був з другої у третю смугу й лютий
6] Явився праведного суду вид.
7] Щоб читачу виразніше збагнути,
8] Скажу, що прибули ми в ті краї,
9] Де на рівнині й квіту не добути.
10] Навколо праліс оточив її,
11] Навкруг же нього йшли рови канальні;
12] І зупинили кроки ми свої.
13] Блищали там жаркі піски безжальні,
14] Такі ж, як і були, у млі століть,
15] Як вів Катон війська в похід свій дальній.
16] О Божа мста, як мусить той тремтіть,
17] Хто прочитає про твої удари,
18] Що я на власні очі мав уздріть!
19] Великі бачив голих душ отари,
20] Всі плакали за вчиненим в житті,
21] Своєї кожен зазнававши кари;
22] Горілиць на піску лежали ті,
23] А ті навпочіпки ген посідали,
24] Або тинялись і самі, й в гурті.
25] Найбільше тих було, що вкруг никали.
26] А тих найменше, хто в стражданнях ліг,
27] Але їх зойки голосно лунали.
28] А на піски, я скільки бачить міг,
29] Повільно йшов дощем вогонь лапатий,
30] Немов без вітру по нагір'ях сніг.
31] Як Александр, уздрівши, що солдати
32] В індійській спеці гинуть під вогнем,
33] Що, впавши з неба, не спішив згасати, -
34] Звелів за кожним стежить пластівцем,
35] Де б він не ліг, топтать його ногою,
36] Бо пломінь гасне легше одинцем.
37] Підпалений небесною золою,
38] Мов з іскри трут, спалахував пісок,
39] Подвоюючи муки ще й жарою.
40] Не спочиваючи, тривав танок
41] Злощасних рук, які пекучі плями
42] Скидали із розжарених кісток.
43] Почав я: «Вчителю, ти перед нами
44] Все змив, крім тиску демонів, який
45] Нас допустити не хотів до брами,
46] Це хто лежить, великий, громіздкий,
47] Незрушно, блискають лиш очі вперті,
48] Мов нехтує вогненні язики?»
49] І той помітив, що слова одверті
50] Про нього я вождеві говорю,
51] Й гукнув: «Який в житті, такий я в смерті!
52] І хай Юпітер, знову повторю,
53] Замучить коваля хоч до загину, -
54] Хай блискавку його востаннє зрю! -
55] Нехай утомить в праці без упину
56] Усіх в жерлі у Етни вогнянім
57] Під гук: «Рятуй, рятуй, Вулкане-сину!»
58] Як у бою під Флегрою труднім;
59] Хай б'є мене він з усієї сили, -
60] Та не здола його звитяжний грім!»
61] Тоді вожай мій, повний гніву й сили, -
62] Цих слів я в нього не передбачав:
63] «О Капанею, гонор твій немилий
64] Не вмер, тож карі тяжчій ти підпав,
65] Із мук ні одна не переважає
66] Тієї, що твій сказ тобі послав. -
67] І, втишивши обурення безкрає,
68] До мене: - Він в числі сімох царів
69] Брав Фіви, зневажав і зневажає
70] Він Бога і прощення не просив,
71] Тримаючи себе весь час свободним;
72] У грудях в нього лиш пиха і гнів.
73] Ну що ж, рушаймо знов, один за одним,
74] Не йди лиш по гарячому піску,
75] А обминай-но лісом прохолодним».
76] На річку мовчки вийшли ми близьку,
77] Що з лісу винесла червону воду, -
78] Цю барву досі згадую жаску, -
79] Як Булікаме витікає з броду
80] Туди, де воду грішниці беруть,
81] Так на пісок несла ця річка воду,
82] Собі в камінні прокладавши путь.
83] І я помислив, а чи не сюдою
84] Удвох нам треба далі йти, мабуть.
85] «З усього, що ми бачили з тобою
86] Відколи перейшли той вхід, куди
87] Усім пройти приречено судьбою,
88] Такої погляд твій не знав води,
89] Щоб викликала сильне здивування;
90] Вона вгашає всі вогню сліди», -
91] Так вождь свої закінчив міркування,
92] І я просив, нехай не відмовля
93] В поживі, раз моє збудив бажання.
94] «У морі спорожніла є земля, -
95] Почав він, - що спрадавна Крітом звали,
96] Коли ще світ наш був як немовля.
97] Там є гора, яку в віках вславляли
98] Струмки й діброви; їда - назва їй:
99] Тепер її потроху занедбали.
100] Там Реї син у схованці своїй
101] Безпечно спав, і мати його крики
102] Глушила в галасливості бучній.
103] У тій горі стоїть старик великий,
104] Що від Дам'яти спину відверта,
105] Як в дзеркалі, у Римі бачить лики.
106] А голова вся щирозолота.
107] І щиросрібні в нього руки й плечі,
108] А з міді все - до низу живота.
109] І дві ноги суціль - залізні речі,
110] Крім глиняної правої ступні,
111] Яка важкі трима кістки старечі.
112] Крім золота, на часточки дрібні
113] Потріскане все тіло, і холоне
114] Сльоза із щілин на печернім дні
115] І в Ахероні, Стіксі й Флегетоні
116] Тече цим долом, де мерцям тюрма;
117] Скидаючи ті струмені червоні
118] В провалля, звідки виходу нема,
119] Утворюючи став, що звуть Коцітом.
120] Ти вздриш його, тож мовити дарма».
121] І я йому: «У разі нашим світом
122] Ще протікає цей страшний потік,
123] Чому лиш тут для ока став одкритим?»
124] І він: «Ця вирва - наче лійка рік.
125] Крута, як бачиш, кам'яниста, гола;
126] Йдучи по ній униз у лівий бік,
127] Всього іще не обійшли ми кола,
128] Й яких новин нам не пошле Плутон,
129] Від здивування ти не зморщуй чола».
130] І знов я: «Вчителю, де Флегетон,
131] Де Лета? Проминаєш це мовчанням,
132] А той тече, ти кажеш, з слізних лон?»
133] І він: «Обом я радий запитанням,
134] Та відповіддю на одне із них
135] Звучить тут струм червоним клекотанням.
136] Побачиш Лету, та не в ямах цих,
137] А там, куди приходять обмиватись,
138] Коли зника спокутуваний гріх. -
139] І ще сказав: - Пора нам відправлятись
140] Туди, де буде найзручніше нам,
141] Де ноги в нас не будуть обпікатись,
142] Бо гасить пара всякий вогник там».
1] По березі пішли ми кам'яному,
2] Й туман густий на річку всюди ліг,
3] І від огню вода ховалась в ньому.
4] Як межи Бруджею й Гвідзантом ріг
5] Фламандці обвели високим валом,
6] Щоб поміж ними й морем став поріг,
7] А Падуя від Бренти з її шалом
8] Люд захища й трудів його плоди,
9] Як в К'ярентані стане жар чималим, -
10] Так само й тут, хоч камінь і твердий,
11] Поставив майстер мури неширокі,
12] Щоб захистити сушу від води.
13] Від лісу в даль ступали наші кроки,
14] Що вже крізь випари з усіх калюж
15] Його не бачили б і гостроокі, -
16] Коли зустрілось нам чимало душ,
17] І межи них почулись різні толки,
18] І стали всі вони у нас чимдуж
19] Вдивлятись, мов у кам'яні осколки
20] На стежці в промені молодика,
21] Мов дід-кравець шукає вушко в голки, -
22] Так оглядала нас юрма бридка;
23] Аж раптом хтось мене смикнув за полу
24] І вигукнув: «О, дивина яка!»
25] Коли торкнувся він мого подолу,
26] До нього враз я голову нагнув
27] І, розглядаючи фігуру кволу,
28] Не так пізнав, а серцем я збагнув
29] Лице, скоричнявіле від скорботи,
30] Й «Чи ви не сер Брунетто?» - я гукнув.
31] І він: «О сину мій, чи ти не проти,
32] Щоб міг Брунетто сер Латіні з мить
33] Пройти з тобою рухові навпроти?»
34] І я відмовив: «Це й мені кортить.
35] А хочете, тохядемо із вами
36] На хвильку, як супутник мій звелить».
37] «О сину, - він сказав, - з цієї ями
38] На мить хто стане, стане той навік,
39] Щоб вік пектись безжальними вогнями.
40] Отож ідіть вперед, піду я вбік.
41] А радісні хвилини як пролинуть,
42] До тих вернусь, хто йти в огні привик».
43] Я не наважувався берег кинуть,
44] Але чолом схилявся до плеча,
45] Мов той, хто має гостя в шані стрінуть.
46] І він почав: «Чи доля, чи случай
47] Веде сюди тебе, іще живого?
48] І хто це путь для тебе визнача?»
49] «Там, нагорі, в цвіту життя ясного, -
50] Я мовив, - я в долині заблукав,
51] Як ще не вийшов строк життя мойого,
52] А вчора вранці з неї відступав,
53] І цей вернув мене й повів стезею,
54] Яку він добре, як я бачу, знав».
55] І він: «За провідною йди зорею,
56] Й дороги в гавань слави приведуть,
57] Як стежив я за долею твоєю,
58] Якби не мав так рано я заснуть,
59] То, бачачи небес таке сприяння,
60] Я прагнув би тобі полегшить путь.
61] Але народ, відомий з хизування,
62] Що з Ф'єзоле зійшов колись, малий,
63] І грубих звичаїв зберіг владання,
64] Тобі він за добро помститься, злий, -
65] І вірно це: на дикій горобині
66] Іще ніколи смокви не росли.
67] Сліпим у світі дражнять ще донині
68] Цей люд пихатий, заздрісний, скупий;
69] Самий зв'язок з ним чинить зло людині.
70] Прославить доля так твої стопи,
71] Що кожна з партій вишкерить голодну
72] Пащеку, щоб на них ти жав снопи.
73] Тварюки ф'єзольські хай одна одну
74] Жеруть, а вирослу на їх гною
75] Хай не чіпають квітку благородну,
76] В якій воскресло у чергу свою
77] Святе насіння древніх римлян саду,
78] Що звиродніло нині від огню».
79] «Якби небесного хазяїн граду
80] Мене почув, - сказав я, - то весь час
81] Очолювали б ви людську громаду.
82] Та й досі в думці ще печалить нас
83] Ваш гарний образ, добрий, без огуди,
84] Коли ще за життя ви раз у раз
85] Навчали, як увічнюються люди,
86] І поки житиму, до вас моя
87] Подяка у піснях бриніти буде.
88] Слова, що чув од вас про майбуття,
89] В душі я запишу, щоб проясніли
90] У Знаючої з уст, як стрінусь я.
91] А зараз хочу я, щоб зрозуміли,
92] Що совісті моєї чистий дух
93] Скорився фатуму, хай він немилий,
94] Не вперше ніжить це мій грубий слух,
95] Хай колесо Фортуна обертає,
96] Як селянин сапу, легку як пух».
97] Знов серце вчитель тут явив безкрає.
98] Й сказав, підвівши зір очей ясних:
99] «Найкраще чує той, хто пам'ятає».
100] Ми далі йшли у бесідах значних
101] І я, йдучи, Брунетто став питати,
102] Чи є ще хто з осіб тут видатних.
103] І він: «Та варто б декого згадати,
104] А всіх - ми тільки зіб'ємось в числі,
105] Та і часу на це в нас малувато.
106] Тож знай: тонзурники всі немалі,
107] Вони й письменні вельми, й вельми славні
108] Були в гріхах тих самих на землі
109] І Прісціап в юрбі цій непоправній,
110] Й Франческо, син Аккосо, в ряд ступив;
111] Увагу й гиді приділив би давній,
112] Отій, яку смиренний раб рабів
113] З-над Арно вигнав геть на Баккільйоне,
114] А Бог там з нею швидко покінчив.
115] Ще б називав їх, полум'я ж червоне
116] Строк покладає і путі й розмов,
117] І свіжий вихор на піску холоне.
118] Я тіням цим назустріч би не йшов.
119] Прошу, щоб ти про «Скарб» поклопотався,
120] Бо в нім моє життя й моя любов».
121] Він повернув назад і так помчався, -
122] Як той в Вероні, що на бій стає,
123] Щоб плащ зелений взяти, і здавався
124] Тим, хто домчить, - не тим, хто відстає.
1] Як вийшли ми із вожаєм над доли,
2] Долинув раптом водоспаду гук,
3] Немов над квітами дзижчали бджоли.
4] Коли три тіні вибігли з-над лук
5] Від хмари тіней, що їх дощ огнисто
6] Зливав потоком ненастанних мук,
7] І на бігу волали голосисто:
8] «Спинися, бо твій одяг видає,
9] Що наше ти лишив порочне місто!»
10] О, скільки опіків в думках встає,
11] Що кожному ятрили свіжу рану!
12] Від згадки й досі боляче стає.
13] Учений мій послухав річ неждану
14] І враз до мене: «Трохи підождім, -
15] Сказав, - як хочеш їм віддати шану.
16] Були б не під вогнем ми дощовім,
17] У цих місцевостях звичайнім завше
18] Спішити б личило тобі, не їм».
19] Ми зупинилися, і, нас догнавши,
20] Ізнову тіні затягли свій спів,
21] Навколо нас всі троє закружлявши.
22] Як той борець, що тіло умастив,
23] І, для удару час обравши вдалий,
24] Вивча суперника з усіх боків, -
25] Так у кружінні душі обертали
26] До мене лиця, так що ноги їх
27] Із головами різний напрям мали.
28] І «Якщо бідність цих ґрунтів сипких
29] Примусить гордувати прохачами, -
30] Почав хтось, - як і вигляд лиць смутних,
31] Та все ж спинись, розкрийся перед нами,
32] Скажи відверто, хто ти і чому
33] По Пеклу в нас живими йдеш ногами?
34] Той, хто бреде попереду крізь тьму
35] Без одягу й не дасть він струпам ради, -
36] Значніший був, ніж бачиш по ньому.
37] Онук він чеснотливої Гвальдради,
38] Ім'я мав Гвідо Гверра, - і щокрок
39] Мечем і розумом всім ніс відради.
40] А той, що ледь ступає на пісок, -
41] Тегг'яйо Альдобранді, уславляти
42] Повинен світ це ймення до зірок,
43] І я, що з ними на хресті розп'ятий,
44] Був Рустікуччі Якопо; в гріхах
45] Найбільше винен шлюб мій тричі клятий».
46] Якби не риск згоріти в пломінцях,
47] Обняв би тіні я, - мій друг учений
48] Зрадів би, мабуть, - взяв же гору жах
49] Над наміром зійти в пісок палений
50] Із нашого твердого укриття
51] Під огневій клекочучий, скажений.
52] І я почав: «Не гордість - співчуття
53] До вас у цій вогненній хуртовині
54] Та ще скорботу міг почути я,
55] Коли мій пан, уздрівши вас в пустині,
56] Сказав слова, з яких я осягнув,
57] Що юрми йдуть таких, які ви нині.
58] Я з вашої землі; іще малим я був,
59] А поважані ймення ваші в душу
60] З пошаною й любов'ю я замкнув.
61] Лишу я тут пекельну жовч і рушу
62] По яблуко солодке, молоде
63] Од вожая: у глиб зійти ще мушу».
64] «Хай тіло довго ще твоє веде
65] Душа, - відмовив опіками вкритий, -
66] Хай світла слава перед тебе йде!
67] Але, скажи, чи дозволенно жити
68] Ще в нашім місті лицарства взірцям.
69] Чи мусять, вигнані, комусь служити?
70] Гульєльм Борсьєре, що ступає там,
71] Повідав дещо, бо звідтіль недавно,
72] Й не раді ми були земним вістям».
73] «Нові людці, збагачені безславно,
74] В пиху та розкіш у тобі вдались,
75] Флоренціє, й скорбиш ти безугавно!» -
76] Так я гукнув, чоло піднявши ввись,
77] І три душі перезирнулись пильно,
78] Мов ті, які на істині зійшлись.
79] «Коли ти можеш легко так і сильно, -
80] Відмовили вони, - розповідать,
81] Щасливий ти, що промовляєш вільно.
82] Як з місць жаху, де нам віки страждать,
83] Піднімешся на зоряні дороги
84] І зможеш «Я там був» усім сказать,
85] Скажи, щоб знали нас хати й чертоги».
86] Вони побігли втрьох, за тінню тінь,
87] І крилами здались мені їх ноги.
88] Скоріш, ніж вимовляється «амінь»,
89] Ті душі щезли в огнянім покрові.
90] Мій вчитель рушив знов у далечінь.
91] Я йшов за ним, коли почув раптові
92] Десь близько клекотання й шум струмин,
93] Що Перешкодою були розмові.
94] Мов річка та, що має шлях один
95] Від Монте-Везо в напрямі до сходу
96] По лівому нагір'ю Апеннін
97] (Звуть Аквакета ту в верхів'ях воду),
98] А далі по хребту між скелі мчить,
99] Втрача в Форлі ім'я, та не природу,
100] Й під мурами монастиря шумить
101] В Сан-Бенедетто, спуск там до долини,
102] Де тисяча б могла принаймні жить.
103] Так вийшли ми з вождем до верховини,
104] Де грім такий над вирами гримить,
105] Що ледь я не оглух від громовини.
106] Вірьовкою свій стан я встиг обвить
107] Від леопарда, хитрого звірюки,
108] Мав боронитись і його скрутить.
109] Вірьовку з себе зняв я без принуки,
110] Коли вожай зробити це звелів,
111] її змотавши, дав йому у руки.
112] Він взяв її, на правий бік ступив
113] Й один кінець в провалля кинув темне
114] Якмога далі від його країв.
115] «А що, як звідти раптом щось таємне, -
116] Сказав я нишком, - може стрибонуть?
117] Не певний вчитель, мабуть, недаремне».
118] Яким обачним слід при тому буть,
119] Чий зір не з вчинків лиш покров зриває,
120] Але й з думок, які до них ведуть!
121] Сказав мені він: «Те вже випливає,
122] Чого я жду й про що думки твої
123] І що твій погляд в пітьмі розрізняє».
124] На істину, подібну до брехні,
125] З зав'язаними дивляться ротами,
126] Звичайно, щоб не бути у вині,
127] А я мовчать не в силі, і рядками
128] Комедії цієї під кінець
129] Я, читачі, клянуся перед вами,
130] Що бачив сам, як з пітьми, мов плавець,
131] Щось підіймалось нелюдського штибу,
132] Страшне й для найхоробріших сердець,
133] Мов той вертав, хто, розігнавши рибу.
134] Й до каменистого дістався дна,
135] Звільнивши якір із морського глибу,
136] Працюючи ногами, вирина.
1] «Цей гострохвостий звір, що з нами поряд,
2] Руйнує мур в фортеці кам'яній,
3] По цілім світі йде від нього сморід!» -
4] Таке промовив вождь учений мій
5] І знак подав, що ждать потвору буде
6] На стежці забрукованій твердій.
7] І це гидотне втілення облуди
8] Лице наблизило кінець кінцем,
9] Не витягши хвоста, сховавши груди.
10] Було його лице людським лицем:
11] М'який блаженний усміх, щоки чисті, -
12] А тулуб вився, як в змії, кільцем,
13] Дві лапи волохаті й пазуристі;
14] Обидва ж боки, спина з животом
15] Від смужок та кружечків - геть плямисті,
16] Куди там туркові з шовків жмутком,
17] Не витчуть килимів таких татари,
18] Арахна знов програла б з полотном.
19] Як пристають до берега байдари -
20] Півсудна у воді, пів - на землі,
21] Як там, де у неситих німців свари,
22] Бобер, присівши, ладить пастки злі, -
23] Так лютий звір з іменням Геріона
24] З'явився враз на кам'яному тлі,
25] А хвіст був - мов розчахнута колона,
26] Й стояли сторч отруйні два кінці,
27] Неначебто жало у скорпіона.
28] Сказав вожай мій: «Маєм, як ловці,
29] Від нашої дороги відхилитись
30] До чудиська, що сіло на луці».
31] Поквапились праворуч ми спуститись
32] І кроків з десять стежкою пройшли,
33] Стараючись піском не обпалитись.
34] Коли до звіра близько вже були,
35] Побачив тіні я, що в спогляданні
36] Сиділи коло прірви серед мли.
37] Тоді учитель: «Кладучи в вивчанні
38] Край дослідам» ти подолай свій страх, -
39] Сказав, - і розберись у їх стражданні.
40] Веди розмову там в скупих словах,
41] А я домовлюсь, як би над цим долом
42] Нас переніс він на своїх плечах».
43] Так вирушив палючим сьомим колом
44] Я сам-один, без друга, боязкий,
45] Поміж народом, мученим і голим.
46] У них в очах світився біль різкий,
47] Чи тут, чи там, віддавшись небезпеці,
48] То пломінь відсували, то піски.
49] Так само роблять пси в нестерпній спеці
50] Ротами й лапами, коли кусать
51] Почнуть їх блохи, мухи а чи ґедзі.
52] Я в лиця намірявся заглядать,
53] Та лютий пломінь падав без упину,
54] І я не міг нікого упізнать.
55] І кожен з них на шиї мав торбину
56] На колір певну й певний знак на ній,
57] Які були за втіху всім єдину.
58] І в одного на довгім гамані
59] Я вздрів лазур небесного ефіру,
60] Що лева мала обриси ясні.
61] А інший, що являв покуту щиру,
62] На капшуку, червоному, як кров,
63] Мав гусака, білішого від сиру.
64] І той, якому вишив білий шов
65] Знак на калитці з синьою свинею,
66] Спитав мене: «А ти чого прийшов?
67] Живий, то б і живою йшов землею,
68] Тут сяде Вітальяно, мій сусід,
69] Персоною гріховною своєю.
70] Це - флорентійці, з Падуї ж мій рід.
71] Мені рвуть вуха, а собі утроби,
72] Волаючи: «Сюди б вельможу слід,
73] Що на торбині змалював три дзьоби!»
74] Скривив тут рота й висунув язик,
75] Неначе бик, не тямлячись від злоби.
76] І я, щоб не розгнівавсь провідник,
77] Мій рятувальник серед звірів хижих,
78] Від тих мордованих скоріше зник.
79] Знайшов я вожая уже на крижах
80] Тварюки, що смирила дику лють.
81] І він мені: «Сил наберися свіжих,
82] Бо тут по сходах тільки так ідуть.
83] Сідай ти спереду, а я позаду,
84] Щоб гострий хвіст не міг тебе торкнуть».
85] Мов той, що над собою тратить владу
86] В припадку лихоманки при грозі,
87] У всякім затінку вбачає ваду, -
88] Таким я став од слів цих, та в сльозі
89] Дав страм мені позбутися відчаю,
90] Як добрий пан несмілому слузі,
91] Я виліз звірю на плече по краю
92] Й хотів сказать, та вимовить не зміг,
93] Лише два слова: «Обійми, благаю!»
94] А той, хто вмів у злигоднях доріг
95] Мене втішать, як я лиш сів, негайно
96] Мене вхопивши, вдержатись поміг,
97] І мовив: «Геріоне, вирушай-но,
98] Але обачно й повагом лети,
99] Нова-бо ноша важить незвичайно».
100] Мов човен, що готується пливти,
101] Назад-назад він подавався звідти,
102] Коли ж відчув, що вільно можна йти,
103] Відразу повернув свій хвіст розвитий
104] І, випроставши, мов вугор, кістяк,
105] Став, лапами махаючи, летіти.
106] Ніколи в світі не лякались так
107] Ні Фаетон, що віжки Божі кинув,
108] Лишивши в небі полум'яний знак,
109] Ані Ікар злощасний, що загинув,
110] Наважившись добратися до зір,
111] Хоч батько і гукав: «Куди полинув?!» -
112] Як я, коли побачив скрізь мій зір
113] Лиш порожнечу і помітив з лиха,
114] Що обмежовує її лиш звір.
115] А він спускався вниз так стиха-стиха,
116] І рух, і напрям зміг я зрозуміть,
117] Бо чув, як сильно вітер знизу диха.
118] Тепер дізнавсь, що справа гримотить
119] Ген водоспад і сіє водним пилом;
120] Не встиг я трохи голову схилить,
121] Як, переляканий новим страшилом,
122] Побачив попереду блиск огнів.
123] І, тремтячи, зіщулився всім тілом.
124] І вздрів я те, чого раніш не зрів:
125] Як ми кружляєм крізь великі болі,
126] Що насувалися з усіх боків.
127] Мов сокіл, що летить уже поволі,
128] Утомлений, не бачачи пташок,
129] Під зойк сокільника: «Немає долі!» -
130] Із піднебесних поверта стежок,
131] Де він даремно сто разів крутився,
132] Й сіда, від всіх подалі, на лужок, -
133] Так Геріон до прірви дна спустився,
134] Під самий-самий бескид сторчовий,
135] І, ледь від наших він осіб звільнився,
136] Зник, як стріла зникає з тятиви.
1] Є в Пеклі місце, зване Лихосхови,
2] Залізних тонів муром кам'яним
3] Оточене; таке ж воно й з основи.
4] А посередині, у долі тім,
5] Глибока та широка є криниця, -
6] Про неї я пізніше розповім.
7] У тому поясі, який тісниться
8] Поміж криницею й підніжжям скель,
9] Аж десять більших виїмів гніздиться.
10] Як силами навколишніх земель
11] Круг міста риють більші й більші ями
12] На оборону мурів та осель, -
13] Вид у ровів і тут такий же самий,
14] Як і по наших замках та містах:
15] Висять мости для ходу над ровами.
16] Так і по схилах тут, і по ровах
17] Із гострих скель проходи утворились,
18] Що до криниці свій проклали шлях.
19] Ми й стали тут, як скинуті лишились
20] Зі спини Геріона, і пішов
21] Поет наліво звідти, де спинились.
22] Йдучи, я вправо зрів новий захов,
23] Нових мучителів, нові страждання,
24] Які наповнювали перший схов.
25] Там чулось голих грішників ридання;
26] Багато з них назустріч нам ішло,
27] А інші - швидше нашого ступання.
28] Так римляни роздвоїли жерло
29] Моста на час святого ювілею,
30] Щоб тісняви між піших не було,
31] Й прочани струминою однією
32] До замку й до Петра туди текли
33] І другою вертали течією.
34] І тут, і там - я з хмурої скали
35] Спостерігав, як не один рогатий
36] Шмагав нещадно ззаду тих, що йшли.
37] Ах, перший же удар мастив так п'яти
38] Нещасним, що не важились вони
39] Ні другого, ні третього чекати.
40] Із тіней хтось наблизивсь до стіни,
41] І тут же я почав у думці ритись:
42] «Чи не здибавсь мені вже цей сумний».
43] Я зупинивсь, щоб краще роздивитись,
44] І мій вожай ласкавий дуже був,
45] Мені дозволив трохи відступитись,
46] Батожений цей голову нагнув,
47] Ховаючись, та прогадав, похмурий,
48] Бо я сказав: «І що ти цим здобув?
49] Ні, не змінив своєї ти натури,
50] Венедіко Каччанеміко; гріх
51] Який привів тебе на ці тортури?»
52] І тінь мені: «У підземеллях цих
53] Ти нагадав мені старі оселі
54] Й людей, моєму серцю дорогих.
55] Я той, хто раду дав Гізолабеллі
56] Повірить в те, що обіцяв маркіз.
57] То все брехня про зганьблені постелі.
58] З болонців не один я впав униз, -
59] Тут стільки наших загнано в закути,
60] Що чуєм ми силенну силу слів,
61] Які й од Савенни до Рено чути.
62] Якби цьому взнать докази схотів,
63] То скупість серця прагни не забути».
64] І чорт його тут батогом огрів,
65] Гукнувши: «Годі, бандуре огидний,
66] Вперед! На продаж тут немає дів!»
67] Я озирнувсь, де був учитель гідний,
68] І ми невдовзі з ним дійшли туди,
69] Де висувавсь уступ гребеневидний.
70] Ми легко піднялися до гряди
71] І рушили по ній у праву руку,
72] Лишаючи цю яму назавжди.
73] Коли звелись на мостову ми злуку,
74] Над шляхом, що був страдникам сумним,
75] Вожай сказав: «Постій і глянь на муку,
76] Яка тяжить над грішним людом цим,
77] Ти ще не бачив, що це тут за люди,
78] Бо йшов із ними в напрямі однім».
79] Під арку глянувши між скельні груди,
80] Відразу я помітив одного,
81] Що наче зневажав тягар осуди.
82] І вождь сказав без розпиту мого:
83] «Іде великий приклад страстотерпцям:
84] Ані сльози в очах сухих його.
85] Мов рицар виступає перед герцем!
86] Це той Ясон, що золоте руно
87] Узяв у колхів розумом і серцем.
88] Він перш до Лемносу привів судно -
89] А там порізали всі гнівноокі
90] Жінки чоловіків не так давно.
91] Пустивши в хід дари й слова високі,
92] Він звів там Ізіфілу чарівну,
93] Якою сестри зведені жорстокі,
94] Й лишив її вагітну й самітну.
95] Тож мука ця за гріх той знаменитий,
96] Ще й помста за Медею навісну.
97] Із ним ідуть всі інші дурисвіти.
98] Та досить роздивлятись перший діл
99] І тих, кого припало тут зустріти».
100] Туди ми вийшли вже, де другий схил
101] Перетинався стежкою вузькою,
102] Де на мосту лежав прадавній пил.
103] Тут чулись дужі пирхи над юрбою,
104] Що повнила собою другий рів
105] Й себе вдаряла власною рукою.
106] На вінцях же смердючий глей осів
107] Од випарів, що знизу йшли, зісподу,
108] І для очей нестерпні, й для носів!
109] Тут дно було тьмянисте, як в негоду,
110] Й, щоб яму всю належно озирнуть,
111] Мостом зійти ми мали по проходу.
112] Тих місць ми досягли, куди, мабуть,
113] Гній звезенб з усіх відхідків світу,
114] І грішники в тім смороді гниють.
115] І тінь побачив я суціль облиту,
116] Немов хто гряззю голову обдав,
117] Й не знать, чи має маківку він бриту.
118] Гукнув мені він: «Може, ти гадав
119] Побачити в мені найбільш брудного?»
120] І я йому: «Як вірно я вгадав,
121] Тебе колись я бачив, та сухого
122] Алесьйо ж бо Інтермінеллі ти,
123] Тож і дивлюсь: караєшся ти строго».
124] Й себе він по макітрі ну товкти:
125] «В усьому винні ті слова лестиві,
126] Що мій язик не втомлювавсь плести».
127] Сказав вожай мій: «Очі неслізливі
128] Вниз опусти й знайди в юрмі тісній,
129] Яка так терпить кари справедливі,
130] Бридку задрипу в сморіднім багні,
131] Що дряпає собі лице руками
132] І то підскоче, то впаде у гній.
133] Таїс-блудниця то з її речами.
134] Як мовив гість: «Чи я годжусь тобі?»
135] Вона: «Ти чудо між чоловіками!»
136] Та досить бачили ми в цій юрбі.
1] О волхве Сімоне, о жадні учні,
2] Господнє сотворіння пресвяте,
3] З добром заручене, ви, зла підручні.
4] За злото й срібло всім продаєте.
5] Вже треба, щоб про вас сурма дзвеніла,
6] Ви ж в третім схові кару несете.
7] Під нами далі вже була могила,
8] Коли ми вийшли на крутий місток,
9] І яма нам своє нутро явила.
10] О вишня мудросте, значний твій крок
11] У небі, на землі, у Пеклі злому!
12] В твоїм-бо правосудді всім урок!
13] На стінах бачив я й на дні вузькому
14] Багровий камінь, круглий, весь в дірках,
15] Які були однакові в усьому.
16] Не ширшими здались в моїх очах
17] За ті хрестильні в любім Сан-Джованні,
18] Де кум держить малятко на руках.
19] Колись таку плиту при рятуванні
20] Втопаючого я розбив одну,
21] І ось - печатка на моїм зізнанні.
22] У вусті ходу в товщу кам'яну
23] У кожнім ноги грішника стриміли,
24] А тіло все суціль зайшло в стіну.
25] І кісточки яскраво пломеніли.
26] Так сильно корчилися пари ніг,
27] Що й вірьовки втримать не мали б сили.
28] Як не спалахує все жирне вмиг,
29] А полум'я лиш на поверхні дише,
30] Так тут вогонь од п'яток далі біг.
31] «Скажи, учителю, хто це сильніше
32] За інших корчиться від лютих мук, -
33] Спитав я, - й полум'я там червоніше?»
34] І він: «Як хочеш, не спускавши з рук,
35] Я пронесу тебе крутим цим схилом,
36] І сам почуєш його мови звук».
37] І я: «Тобі благе й мені є милим.
38] Ти знаєш те, що хочу я сказать.
39] Ти пан, і я твоїм корюся силам».
40] Тоді ми вийшли на четверту гать
41] І повернули вліво, вниз до ями,
42] Де зяють діри й полум'ям горять.
43] І добрий вчитель стис мене руками
44] І відпустив, як стали - не раніш -
45] Ми там, де грішник той сукав ногами.
46] «Хто б ти не був, що вниз чолом стирчиш, -
47] Почав я, - наче кіл, що хтось вбиває,
48] Печальний душе, скорб свою утіш».
49] Схиливсь я, мов чернець, що сповідає
50] Убивцю, той же, вчувши смерті гніт,
51] її за всяку ціну віддаляє.
52] А він гукнув: «Невже покинув світ,
53] Невже покинув світ той Боніфацій?
54] Чи список наш збрехав на кілька літ?
55] Ти, може, утомився від труднацій
56] З багатствами, що викрав ради них
57] Красуню й нею торг ведеш в палаці?»
58] Я наче той був, чий язик затих,
59] До нього бо звернулись незвичайно,
60] Він розгубився й був ні в сих ні в тих.
61] Віргілій мовив: «Ти відповідай-но:
62] Та я не той, не той, кого ти ждав!»
63] І раду цю я виконав негайно.
64] Тоді цей дух ногами замахав,
65] А там почав