Герод
Учитель
Переклад В.Маслюка


© Герод

© В.Маслюк (переклад), 1968

Джерело: Антична література: Хрестоматія. Упорядник О.І.Білецький. К.: Радянська школа, 1968 (2-ге видання). 612 с. С.: 331-332.

OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua) 2003


 

Герод або Геронд (жив у III ст. до н. є., мабуть, на острові Косі) - автор маленьких побутових сценок, що мають назву «міміямби», бо ці сценки - міми, написані «кульгавими» ямбічними віршами (холіямбами) в дусі поета Гіппонакта (V в. до я. є.).

У гумористичних і сатиричних картинках Герод малює вузько-життєві, хатні інтереси маленьких людей: шевця, вчителя, звідника, кумоньки тощо. Досить влучно підмічаючи риси характерів і деталі побутової сфери, він, проте, неспроможний глибоко виявити і узагальнити суть зображуваної дійсності, і його зарисовки тільки дають розрізнені клаптики її.

Міміямби знайдено на єгипетському папірусі в 1889 р. і опубліковано в 1891 р.


 

Особи:

Лампріск - учитель,

Метротіма - вбога жінка,

Коттал - син Метротіми,

Евфій, Коккал і Філл - учні Лампріска.

Дія відбувається в школі.

 

 

Метротіма (входить до школи, ведучи свого сина Копала за руку).

Лампріску, хай тобі в житті дадуть Музи

Зазнати радощів усіх, дери шкіру

Йому з плечей, та так дери, щоб аж звисла

Його душа проклята на губах в нього,

Мене він, бідолашну, вже геть зубожив

Iгрою в мідяки. Замало гри в кості!

Ще й як, Лампріску, розходивсь. А де двері

Учителя свого, ніяк він не скаже,

А що тридцятого платити я мушу

За нього, хоч би, як Наннак, лила сльози.

От дім для гри, кубло рабів і голоти,

То це він добре знає й ще його іншим

Показує, а дошка, що її воском [331]

Тру кожного я місяця, лежить в хаті,

Сирітка бідна, ним забута, під ліжком

Валяється сама-самісінька, поки

Він не подивиться на неї Аїдом

І, пишучи дурниці, віск здере зовсім.

А кості! Ті гарненько тут лежать в сітці

Або в мішечках і чистіші від пляшки

Тієї, що олію в ній ми тримаєм.

А сам же він то навіть альфи не знає,

Якщо ти п'ять разів йому не повториш.

Вже третій день читає по складах батько

З ним слово «Марон», а знавець оцей з нього

Узяв і «Симона» зробив. І дурною

Себе назвала я, що не ослів пасти,

А грамоти його учу, бо все вірю,

Що з нього буде в час тяжкий мені поміч.

Коли ж який-будь монолог чи то батько,

Що вже недочуває й майже не бачить,

Чи я примушу хлопця нам розповісти,

Він так читає, начебто цідить з бочки:

«Мисливець... Аполлон»... То я кажу: баба,

Хоч неписьменна нібито, волоцюго,

То і вона, і перший-ліпший раб навіть

Тобі це прочитає. А коли скажеш

Що-небудь ще - то днів на три дім покине

Й свою бабусю, немічну, стару жінку,

Він об'їдає, чи на дах сяде й, ноги

Спустивши, заглядає вниз, немов мавпа.

Коли побачу це, повір, болить серце.

Та цур йому, лишень біда - черепиця,

Мов тістечко, тріщить. Коли ж зима прийде,

То плач, не плач, а півобола платити

За кожну черепицю мусиш та й годі!

Коли ж сусіди скажуть всі в один голос,

Що це зробив все Метротіми син Коттал,

То правда, тут уже не писнеш ні слова.

Ось глянь сюди, як він змочив увесь одяг,

Блукаючи по лісі, неначе рибалка

Делоський, що життя проводить на морі.

Зате двадцяте й сьоме він краще знає,

Ніж астроном, і вже тоді його навіть

Сон не бере, коли про вільні дні мріє.

А ти, Лампріску, як від Муз оцих щастя

Бажаєш у житті собі й добра тільки,

Його ти не жалій!

Лампріск.

Просити не треба,

Бо дам йому я, Метротімо, не менше!

Де Евфій мій? Де Коккал? Філл? Ану, швидко

На плечі підніміть! Чи повного треба

Вам місяця, мов Акесею, чекати?

Хвалю тебе я, Коттале, за ці справи! [832]

Не хочеш ти пограти в кості, як хлопці!

Ти ходиш в дім для гри! З голотою граєш

У мідяки! Скромніший будеш від дівки,

Не візьмеш соломинки ти, запевняю!

А де мій бич їдкий, хвіст бичий, що ним я

Б'ю шибеників та нероб. От його-то

Мені подайте, поки гнів кипить в серці!

Коттал.

Лампріску, ну бо, я благаю, Муз ради

І бороди твоєї й ради дружини

їдким не бий мене, візьми, прошу, інший!

Лампріск.

Ти, Коттале, такий негідник, що зроду

Тебе купець не похвалив би, і навіть

В країні, що залізо там гризуть миші.

Коттал.

Та скільки ж ти, Лампріску, ще бити будеш

Мене?

Лампріск.

Ти не мене, питай свою матір!

Коттал.

А-яй, дадуть ще скільки?

Метротіма.

Та як по правді,

То стільки, скільки видержить твоя шкіра!

Коттал.

Лампріску, годі, перестань!

Лампріск.

Іти вчинки

Негідні за лиши!

Коттал.

Ой, ой, вже не буду

Ніколи. Музи милі, я клянусь вами!

Лампріск.

Який же голосок оце з'явивсь в тебе!

Намордник насаджу, коли кричать будеш!

Коттал.

Ну, вже мовчу, та не вбивай, прошу тільки.

Лампріск.

Ну, Коккале, пусти його!

Метротіма.

Та не треба,

Лампріску, поки сонце зовсім не зайде.

Лампріск.

Та він рябіший від змії набагато!

Йому за книжкою ударів не менше

Ніж двадцять дати б треба, навіть як буде

Читати від Кліо самої він краще.

Отак, язик для меду ти держи чистий!

Метротіма.

Все розкажу, Лампріску (так я вважаю!),

Старому, як прийду додому, й кайдани

Я принесу, нехай побачать ці Музи,

Йому ненависні, його в ланцюгах тих.


© Aerius, 2003


Оригинальный upsize крем для увеличения бюста здесь