Гесіод
Роботи та дні
[скорочено]
Переклад В.Свідзинського


© Гесіод (кін. VIII - поч. VII вв. до Р.Х..)

© Переклад В.Свідзинського, 1936

Джерело: Антична література: Хрестоматія. Упорядник О.І.Білецький. К.: Радянська школа, 1968 (2-ге видання). 612 с. С.: 116-126.

OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua) 2003


Зміст

Про Гесіода

Про "Роботи і дні"

 

1. Пандора

2. П'ять поколінь

3. Поради

4. Хліборобська робота

5. Зима

6. Вибір жінки

 


ГЕСІОД

Гесіод - найвидатніший представник і, очевидно, основоположник дидактичного й генеалогічного епосу. Епоха його поетичної діяльності, яка йде за періодом так знаного «кіклічного» епосу, утвореного наслідувачами гомерівського епосу, припадає на час між 725 і 650 рр. до н. є. Біографічні дані про Гесіода відомі з його власних творів. Син збіднілого купця з малоазіатської грецької колонії Кіми, що переселився в село Аскру в Беотії, Гесіод стає потім поетом-професіоналом (рапсодом), але в своїх власних творах він відходить від тематики гомерівського епосу, використовуючи стилістичну техніку останнього в іншому напрямі - релігійного і морально-практичного повчання. Коли не брати до уваги описову поему «Щит Геракла», приписувану за давніх часів Гесіодові, яка вийшла, безперечно, з його школи (належачи все ж, очевидно, не йому самому), то можна назвати такі три безсумнівні твори Гесіода:

1. «Роботи і дні» - дидактична поема, складена з практичних порад щодо різних робіт (здебільшого хліборобських), викладу хліборобського календаря - звідси назва поеми,- а також безлічі окремих висловів, перейнятих переважно певністю в спасенності праці і згубності неробства. Крім того, через усю поему проходить негативне ставлення автора до земельної аристократії (беотійських «басилевсів» того часу).

Вихваляючи хліборобську працю, поет порівнює її з працею корабельника-купця, яка вабить можливістю швидкого збагачення, і вказує на почесність і перевагу першої. Погіршення економічного стану селянства відбито в поемі у формі славетного [116] песимістичного міфа про п'ять «віків» - про стадії еволюції людства від золотого віку до залізного,- з яких кожний наступний гірший за попередній. Поему пожвавлює особистий характер окремих моральних умовлянь, адресованих братові - Персові, що відняв у Гесіода спадкову ділянку землі, підкупивши суддів («басилевсів»). Постійному поновленню мотиву про спасенність праці і нагадуванню про божественну справедливість Зевса надається різноманітності введенням туди народних афоризмів, повчальних байок та міфів.

2. «Теогонія» - космологічна і генеалогічна поема про походження богів - перша відома нам спроба звести до певної системи суперечну міфологію старогрецького політеїзму через з'єднання всіх божеств у єдине генеалогічне дерево, починаючи з натуралістичних абстракцій (як Хаос, Гея - Земля, Ерот - Кохання, Темрява, Ніч і т. ін.), переходячи до олімпійських і неолімпійських божеств, що фактично мали свій релігійний культ, і кінчаючи «півбогами» - нащадками від шлюбів між безсмертними і смертними. Характерна увага до божеств народної релігії - Діоніса, Деметри, Гекати, Гестії та ін.- і до божеств місцевого значення (приміром, Ерот, якому відведено на початку «Теогонії» визначне місце, первісно є місцевим божеством беотійського міста Теспій). «Теогонія» Гесіода є першим кроком античного релігійпо-філософського мислення, що йде в двох напрямах: у бік переходу від релігійної міфології до метафізичної космології і в бік морально-повчального використання окремих міфів (наприклад, міфа про титанів, міфа про Прометея і аналогічний міф про Пандору в «Роботах і днях»).

3. Продовженням «Теогонії» була генеалогічна поема «Каталог жінок». Від цього перелічування смертних жінок, у шлюбі яких з богами народжувалися «герої» - родоначальники знатних родів і цілих племен,- до нас дійшли лише незначні уривки.

[4. Також Гесіоду приписується поема "Щит Геракла" - Aerius]

Стилістична залежність Гесіода від гомерівського епосу (понад одну п'яту всіх віршів і піввіршів «Теогонії» взято з Гомера) не зменшує його великого історично-літературного значення, по-перше, як першого оригінального поета грецької метрополії, по-друге, як першого поета, що вніс у безособовий до того часу епос суб'єктивні емоційні мотиви (і власну біографію), по-третє, як попередника прозової літератури- міфологічної, генеалогічної (історичної), космологічної, технологічної.

РОБОТИ І ДНІ

Поема змістом поділяється на дві частини, пов'язані єдиною особою, до якої звертається поет. Це брат його, Перс на ймення, з яким після смерті батька Гесіод почав позиватися за спадщину. Перс нечесними заходами (дарунками-хабарами) прихилив суддів до себе і в такий спосіб обдурив брата. Після цього він загрожує Гесіодові новими позовами. Поет умовляє брата відмовитися від цього наміру і розподілити спадщину за згодою, доводячи йому, що справедливість вища від насильства, що майно своє слід збільшувати не насильством та обдурюванням, а пильнуванням і напруженою працею. Із застережливими словами звертається Гесіод так само і до суддів. Свої повчання Гесіод подає й безпосередньо у притчах - про Пандору (походження лиха в світі), про зміну віків (поступове погіршення людства), про соловейка, що потрапив до пазурів яструба.

Про те, як слід працювати,- про хліборобську працю і зв'язок її з сезонами року, про труд купця-мореплавця і його невигоди порівняно з хліборобством - оповідає друга частина поеми. За систематичними повчаннями йде знову низка напучувань мішаного побутового характеру і на закінчення - календар «щасливих» і «нещасливих» днів, який дав поемі її другу назву - «Дні». Обсяг поеми в тому вигляді, як вона збереглася до нас, 828 віршів.

 


І. ПАНДОРА

В. 42-105

42] Скрили безсмертні від смертних джерела життя. А то легко

43] Можна було б чоловікові протягом дня роздобути

44] Стільки, що мав би на рік споживати, не знаючи злиднів.

45] Зараз над огнищем димним стерно почепив би він зайве [117]

46] І перестали б робити воли та мули терплячі.

47] Тільки ж Кроніон* ховає поживність від людського роду,

48] Гнівний за те, що його одурив Прометей хитродумний.

49] Саме тому і придумав він людям згубливі турботи...

50] Взявши вогонь, заховав. Але син Іапета відважний**

51] Знов його вкрав для людей у премудрого владаря Зевса,

52] Скривиш в порожній тростинці від Зевса, що бавиться громом.

53] Гнівно промовив до нього Кроніон, що хмари громадить:

54] Син Іапета, за всіх найздібніший на вигадки хитрі!

55] «Радий ти дуже, що викрав огонь, обдуривши мій розум.

56] На превелике нещастя собі й поколінням майбутнім.

57] Замість вогню я пошлю їм біду! І нехай тоді нею

58] Тішаться в серці своєму і власну недолю полюблять!»

59] Мовивши так, засміявся родитель безсмертних і смертних.

60] Славному дав він Гефесту наказ, Щоб той якнайшвидше

61] Землю змішав із водою, поклавши всередину людський

62] Голос і міць і з лиця уподібнивши вічним богиням

63] Красної дівчини постать принадну. Афіні казав він

64] Різних мистецтв научати, щоб ткала прегарні тканини,

65] А золотій Афродіті круг чола її розілляти

66] Любість, і болісну хіть, і гризоти, що тіло з'їдають.

67] Ще і гінцеві Гермесу, аргусовбивці, розум собачий

68] В неї велів він покласти й навички крутійської вдачі.

69] Так говорив - і безсмертні послухали владаря Зевса.

70] Чинячи волю Кроніда, славетний кульга обоногий***

71] Зараз зліпив із землі соромливої дівчини образ,

72] Підперезавши її, красно вбрала богиня Афіна;

73] Діви Харіти й владарка Пейто**** начепили на неї

74] Щирого злота намисто, а Гори розкішноволосі

75] Всю її постать кругом весняними квітками прибрали.

76] Діва Паллада сама приладнала прикраси на тілі.

77] Аргусовбивця, гонець, наостанку поклав їй у груди

78] Мову облесну, всілякі омани і вдачу крутійську

79] З волі Кроніда, що тяжко громами гуркоче. Ще й голос

80] Дав оповісник богів і назвав ту він жінку Пандора,

81] Кожен-бо з тих, хто живе повсякчас на високім Олімпі,

82] Даром її дарував хлібоїдному людству на горе.

83] Здійснивши намір жорстокий, придуманий людям на згубу,

84] Бистрого вісника, аргусовбивця, до Епіметея*****

85] Батько богів посилає свій дар одвезти. І забувся

86] Епіметей, як йому Прометей говорив, щоб ніколи

87] Від Олімпійського Зевса не брати дарунку, а конче

88] Все відсилати назад, щоб не сталося людям нещастя.

89] Взяв він той дар, та й тоді вже побачив, що лиха здобувся.

90] Перше, давно, на землі проживали людські покоління,

91] Жодного лиха не знавши, не знавши важкої роботи,

92] Ані хвороб неприємних, що людям загибель приносять.

93] Покришку скриньки велику піднявши, та жінка всі біди

94] Порозпускала і людям великі вчинила скорботи.

95] Тільки надія одна усередині скриньки, в міцному

96] Домі своєму лишилась, не встигши пурхнути назовні.

97] Перше-бо того Пандора накинула покришку скриньки

98] З волі егідодержавного Зевса, що хмари громадить.

99] Напасті інші без ліку кругом поміж нами блукають,

100] Повно-бо їх на землі, та й на морі великому повно.

101] Слабості всякі між люди і вдень, і вночі без зазову

102] З власної волі приходять, приносячи смертним нещастя

103] В тиші великій, не дав-бо їм голосу мудрий Кроніон.

104] Отже, не може ніхто ухилитись від присуду Зевса.

 

* Кроніон, Кронід - Зевс, син Кроноса.

** Прометей.

*** Гефест.

**** Пейто - богиня вмовляння, супутниця Афродіти, Харіт і Гермеса.

***** Епіметей - брат Прометея. [118]

 

2. П'ЯТЬ ПОКОЛІНЬ

В. 109-201

109] Спершу безсмертнії боги, що їх на Олімпі оселя,

110] Рід золотий утворили людей, обдарованих словом.

111] Рід цей тоді існував, як владикою неба був Кронос.

112] Люди жили, мов боги ті безсумні і світлі душею,

113] Як від тяжкого труда, так від горя далекі однако.

114] Старість до них не зближалась. Могучі на руки й на ноги

115] Завжди на учтах вони веселились, не відавши лиха,

116] А помирали як сном опановані. Всяке добро їм

117] Дано було на пожиток. Без бранки поле родюче

118] їм дарувало плодів рясоту. Лиш по власній охоті

119] В мирності серця робили вони, на всі блага багаті,

120] Власники стад незліченних, подібні до сонму безсмертних.

121] Час надійшов, і покрила земля покоління щасливе.

122] З тої пори його люди, із волі великого Зевса,-

123] Духи добра на землі і захисники смертного роду.

124] Все наглядаючи пильно - і правду й неправедні вчинки,-

125] Скрізь по землі вони ходять, одягнені легким туманом.

126] Дано їм право царське - роздавати нам всяке багатство.

127] Гірше далеко від першого друге людей покоління -

128] Срібне - створили безсмертні, що їх на Олімпі оселя:

129] До золотого воно не подібне ні тілом, ні духом.

130] Сотню-бо років при неньці турботній, під доглядом дбалим,

131] Хлопчик її виростав, безпомічний у рідному домі.

132] Як же до літ молодих і до розуму врешті доходив,

133] Жив після того недовго, велике приймаючи горе

134] Тільки з своєї провини. Ніколи-бо гордощам буйним

135] Впину ті люди не знали, богам не хотіли служити,

136] На земляних вівтарях учиняючи жертви блаженним,

137] Як земнорідним годиться, як звичай існує. Кротон

138] Скрив під землею те плем'я, угніваний тяжко, що шани

139] Не віддавали блаженним богам, олімпійським владикам.

140] Отже, і це покоління безгранна земля поглинула.

141] Смертні тепер називають їх родом підземних блаженних; [118]

142] Хоч вони й другі по черзі, одначе так само в пошані.

143] Знов же і третє коліно людей, обдарованих словом,-

144] Мідне - Кронїон створив, не подібне до срібного зовсім.

145] ІЗ ясенів появились ті люди. Страшнії могучі,

146] Сіяли горе й насильство, Арея справляючи діло.

147] Хлібом не з зерна живились, душею твердіші за кремінь,

148] Хмурі й суворі. Велика була їх потуга. З плечей їм

149] Руки над тілом міцним нездоланної сили зростали.

150] Мідна була у них зброя, доми побудовані з міді,

151] Міддю й робили усе і не знали за чорне залізо.

152] Тільки ж загинули й ці від кривавих незгод та усобиць.

153] В дім навісний льодового Аїда зійшли безнайменно.

154] Отже, хоч вельми страшні ті були, а уникнути смерті

155] їм не судилось, вони теж бо втратили сонце блискуче.

156] Слідом за тим, як покрилось і це покоління землею,

157] Знову ще інше, четверте, створив на землі хлібородній

158] Батько Кронїон-владар - справедливіше й краще від інших -

159] Рід божественний славетних героїв, яких наші предки

160] На неосяжній землі величали колись півбогами.

161] Люта війна і страшні бойовища звели їх із світу.

162] Дехто на Кадмовім полі поліг коло Фів сімворітних,

163] Як за Едіпові вівці* війна учинилась між ними.

164] Інші в крутих кораблях над безоднями млистого моря

165] В Трою походом пішли задля кучерів русих Гелени.

166] Там у кривавих боях і спіткала їх смерть поневільна.

167] Решту окремо від смертних, життя і домівку їм давши,

168] Зевс оселити призволив над гранями земного світу.

169] Там і понині живуть, острови населивши блаженних,

170] Близько глибоких вирів Океану, безсумні душею,

171] Славні герої. Там щедро їх зерном, солодшим від меду,

172] Тричі на рік надаряє квітуче зарідливе поле.

173] Нащо ж судилося жити мені серед п'ятого роду?

174] Чом я раніш не помер або чом не родився пізніше?

175] Нині-бо плем'я існує залізне. Ні вдень, ні вночі вже

176] Не припочити йому від труда, не позбутися смутку.

177] Долі не має. Турботи тяжкі від богів йому дані.

178] Правда, до злого і тут прилучилось добро. Бо Кронїон

179] Згубить і це покоління людей, обдарованих словом,

180] Як у рожденних дітей сивина забіліє в волоссі.

181] Поки ж те буде, нема односердя між батьком та сином,

182] Гостю немилий господар, товаришу давній товариш,

183] Навіть не дружні брати між собою, як перше бувало.

184] Хутко безчестити стануть ці люди батьків староденних,

185] Вже-бо й тепер їм не раз домовляють образливим словом.

186] Горе злосливим! Забулись небесної помсти. Не знають

187] Дяку належну віддати батькам за труди виховання.

188] В злості один на одного похватні губити вітчизну.

189] Не полюбляють людей незрадливої присяги. Мужі [120]

190] Праведні й добрі в погорді у них, а злочинця шанують.

191] Правого суду далекі, стида не плекають у серці.

192] Гірший і кращого мужа до зла і неслави призводить

193] Словом лестивої мови, брехливого свідчення словом.

194] Заздрість несита між людьми нещасними з зойканням диким,

195] З повним ненависті зором блукає, радіючи злому.

196] Десь недалеко той день, що з землі на вершину Олімпу,

197] Гожість прекрасного тіла укривши під одягом білим,

198] До несмертельного роду простуючи, кинувши людство,

199] Стид віддалиться і честь, і самі лиш остануться біди

200] Смертним рожденцям землі, і не буде на муки поради.

 

* Тобто за спадщину царя Едіпа, яка в основному складалася із отар. Див. «Анті-гону» Софокла.

 

3. ПОРАДИ

В. 274-334

274] Персе, візьми до душі й якнайкраще розваж моє слово:

275] Слухайся голосу правди та й думки не май про насильство,

276] Цей-бо закон для людей встановив олімпієць Кроніон:

277] Риби, і звірі, і птиці крилаті нехай безборонно

278] Нищать себе й поїдають - немає-бо правди між ними.

279] А чоловікові правду він дав, найкоштовніше благо.

280] Хто, усвідомивши правду, її привселюдно шанує,

281] Щастя дає тому Зевс, що далеко сягає очима.

282] Як же хто, свідчачи, каже неправду й клянеться брехливо,

283] Той справедливість порушив, самого себе загубивши.

284] Після такого й нащадки лишаться у світі нікчемні,

285] Хто присягає правдиво, у того й нащадки величні.

286] Мисливши щастя тобі, я скажу, нерозсудливий Персе,

287] Навіть громадою легко дійти до пороку лихого.

288] Рівні до нього стежки, та й оселя його недалеко,

289] А доброчесність від нас безсмертні боги відділили

290] Потом рясним: і стрімка, і висока до неї дорога,

291] Ще й грудувата спочатку, та скоро досягнеш верхів'я,

292] Стане легкою здаватись дорога, важка попереду.

293] Той є найкращий за всіх, хто в кожному ділі своєму

294] Сам собі раду дає, вибираючи завжди найкраще.

295] Рівно шаную й того, хто слухняний на добру пораду.

296] Хто ж ані сам не зміркує нічого, ні іншого слову

297] Дати уваги не хоче, той зовсім нікчемна людина.

298] Не забувай же мого заповіту, роби, не лінуйся,

299] Персе, нащадку богів, щоб на тебе довічну ненависть

300] Голод поклав, а Деметра у краснім вінку полюбила,

301] Щедра богиня, та й збіжжям твою виповняла стодолу.

302] Голод-бо завжди товариш тому, хто не хоче робити.

303] Люди й безсмертні однако ненавидять тих, хто в неробстві

304] Вік проживає, подібно до трутнів, позбавлених жала,

305] Що, не працюючи, бджіл працьовитих з'їдають роботу,

306] Хай тобі приязно буде добром невеликим рядити,

307] Щоб своєчасно стодоли твої виповнялися хлібом.

308] Все нам робота дає - і великі отари й багатство; [121]

309] Схочеш робити, то будеш багато миліший і людям

310] Та і безсмертним богам; бо ненависні їм - хто не робить.

311] Жодна робота не чинить ганьби, лиш неробство ганебне.

312] Труд тобі хутко на заздрість ледачим добуде багатство,

313] А за багатством услід і достойність, і шана приходять.

314] Станеш ти богові рівний. Отже, найкраще для тебе,

315] Як від чужого добра одвернувши засліплений розум,

316] Будеш трудом добувати поживність, як я тобі раджу.

317] Стид неприємний іде невідступно услід за убогим,

318] Стид, що людині й безжалісно шкодить і дуже корисний.

319] Стид біднякові судився, відвага властива багатим.

320] Краще майно богодане, ніж те, що грабунком узяте.

321] Хто собі блага великі одвертим насильством захопить

322] Або здобуде лихим язиком, як це часто буває

323] З тими, у кого жадоба користі затемнює розум,

324] Даний людині, а стид відганяє від серця безстидство,-

325] Легко безсмертні того потьмарять, розхитають достаток

326] У чоловіка такого, й недовго він буде багатий.

327] Горе так само й тому, хто зло заподіє чужинцю

328] Або людині, що захисту просить, хто ступить на доже

329] Рідного брата з подружжям його беззаконство чинити,

330] Хто в недоумстві сліпому покривдить сиріт малолітніх,

331] Хто свого батька старого, вражаючи словом ганебним,

332] Буде сварити на злому порозі похилого віку.

333] Сам-бо Кронід на такого гнівитися буде, та й конче

334] Кару на нього тяжку накладе за неправедні вчинки.

 

4. ХЛІБОРОБСЬКА РОБОТА

В. 448-492

448] Добре вважай, коли вперше ти крик журавлиний почуєш,

449] Що з висоти, із-за хмар аж, щороку до нас долітає.

450] Знак подає він орати, віщує зими дощової

451] Хмарну добу і хапає за серце людей безволових.

452] Дома у себе годуй у ту пору волів круторогих.

453] Слово не тяжко сказати: «позич паровицю, сусідо».

454] Та й відказати не тяжко: «в роботі моя паровиця».

455] Інший, на умисли бистрий, говорить: «зіб'ю собі воза».

456] Дурень, того і не знає, що в возі надоби багато,

457] Треба його наперед заготовити й скласти удома.

458] Тільки настане пора, що до бранки люди беруться,

459] Швидко тоді обертайтесь всі разом: раби і господар,

460] Землю, чи буде суха, чи вільготна, ори без упину.

461] Як тільки можеш, пильнуй, щоб рясниста пашня зародила.

462] Зореш навесні, а вдруге улітку, та й будеш безпечний.

463] Пар своєчасно засій, поки поле тобі не затвердло.

464] Пар і в біді захистить, і маленьких дітей заспокоїть.

465] Отже, підземному Зевсу молись та й пречистій

466] Деметрі, Щоб наливалось повніше те зерно Деметри священне,

467] Тільки до оранки станеш, молись, як, узявшись рукою

468] Міцно за держално плуга, колючим штихом доторкнешся [122]

469] Карку волів, щоб тяглй за реміння граділь. А невільник

470] З Заступом трохи позаду хай лагодить птахам роботу

471] Криючи зерно землею. Бо добрий порядок для смертних

472] Найкорисніший за все, а найгірше за все - безголов'я.

473] Прийде пора - і достигле колосся поникне додолу,

474] Якщо Кронїон призволить щасливий кінець дарувати

475] Вибереш геть павутиння з глеків. І, я маю надію,

476] Радісно буде тобі споживати добуті запаси.

477] Світлої діждеш весни при достатку й не будеш нікому

478] Заздрісно в руки дивитись. Ще й інший у тебе попросить

479] Як божественную землю ізореш на сонцезвороті.

480] Жатимеш сидьма свій лан, загортаючи мало рукою;

481] Пилом укритий, не дуже радіючи, зв'яжеш колосся

482] Та й понесеш у кошівці: ніхто й не погляне на тебе.

483] В тім неоднакова воля егідодержавного Зевса,

484] Смертній людині нелегко збагнути його таємниці

485] Якщо оборешся пізно, то от що тебе зарятує:

486] В час, коли в брості дубовій кукукає перша зозуля,

487] Ш незміренній поверхні земній звеселяючи смертних,

488] Хай засльотиться на три дні й дощить без упину, аж поки

489] Врівні волової ратиці стане, не вище й не нижче

490] Так от і пізній орач з орачем порівняється раннім

491] Все це на пам'яті добре держи, щоб не окрилось од тебе

492] Ані народження світле весни, ні дощі своєчасні. [123]

 

5. ЗИМА

В. 504-560

504] Ти стережися, як можеш, днів Ленеона* сутужних.

505] Згубні вони й для худоби, а надто, як землю затвердлу

506] Наморозь криє колька під подихом вітра Борея.

507] Він із Фракії, ховательки коней, на нас упадає,

508] Хвилю збиває на морі, реве по полях і дібровах.

509] Безліч високогіллястих дубів і розпашистих сосен

510] Він, налетівши раптово, валяє на землю родючу

511] В гірських улогах - і стогону повен весь ліс незліченний.

512] Скулені звірі, хвости підібравши під себе, трясуться,

513] Навіть такі, що їх хутро щитить. Бо їх протинав

514] Холодом вітер жалкий, хоч які волохаті їм груди.

515] Навіть крізь шкуру вола він проходить: нема йому стриму.

516] Кіз довгошерстих проймає! І тільки овечим отарам

517] Сила Борея не шкодить, бо дуже густа на них вовна,-

518] Сила, що й діда старого здолає моторним зробити.

519] Не протинає він також і дівчини ніжного тіла.

520] Вдома в ту пору вона зостається, біля милої неньки,

521] Ще не плекаючи в думці тривог золотої Кіпріди.

522] Добре обмивши м'яке своє тіло і маслом натерши,

523] Мирно в далеких покоях лягає вона спочивати

524] В дні зимові, коли в темнім дому, в непривітній оселі

525] Сумно безкостий сидить і сам собі ногу глодає**.

526] Сонце йому не покаже, куди вирушати на лови,

527] Сонце мандрує тоді над містами й далеким народом

528] Чорних людей, а панеллінам - рідко коли засяє.

529] Всі лісові населенці - рогаті й безрогі - однако,

530] Зуба не зводячи з зубом, ховаються в темрявих пущах

531] Та по глибоких байраках - одна їм турбота на думі:

532] Десь у норі земляній або в скельній печері безпечний

533] Захисток мати. А люди блукають тоді, як триногий***

534] Спина їм прикро надламана, очі понурені в землю,

535] Смутно блукають, як він, уникаючи білого снігу.

536] Радив би я в тій порі, щоб від холоду тіло укрити,

537] Плащ надягати м'який, а під нього хітон довгополий,

538] Добре підбитий густим пітканням по звичайній основі.

539] В них одягайся тоді, щоб волосся тобі не тремтіло

540] І не дибилось на тілі твоїм, настовбурчене прикро.

541] Ноги у чоботи взуй із шкури вола, що убитий,

542] Тільки до міри зроби і всередині виклади повстю.

543] Шкури козят-перваків, коли стане робитися зимно,

544] Добре воловими жилами сам позшивай, щоб на спину

545] Мати вкриття від дощів. А на голову справ собі шапку [124]

546] З теплої повсті, пошиту до діла, щоб вуха не мокли.

547] Ранки холодні в той час, як Борей упадає на землю.

548] Ранками з зірного неба додолу на ниви щасливих

549] Сходить туман хлібодайний, віщуючи добре поліття.

550] З рік, що течуть безнастанно, насичений повно водою

551] І понад землею високо піднесений вітром бурхливим,

552] Іноді дасть він надвечір дощу, а буває, що й зникне,

553] Як із Фракії повіє Борей, наганяючи хмари.

554] Ти до туману роботу справляй і вертайся додому,

555] Не обняла щоб тебе коли-небудь та мряка небесна.

556] Не замочила вбрання, не покрила вологою тіла.

557] Май осторогу раз в раз, бо той місяць найтяжчий за цілу

558] Зиму; тяжкий для людей він, тяжкий для дрібної худоби.

559] Вистачить паші волам половини тепер, але людям

560] Збільшену пайку давай - допоможуть в тім ночі великі.

 

* Відповідає вашому січневі.

** Безкостий - тобто спрут. Існувало безпідставне уявлення, нібито, голюдниіМ він глодає свою ногу.

*** Триногий - тобто стара людина, що спирається на палицю, за відомою загадкою Сфінкса, яку розгадав Едіп (див.): «Хто вранці на чотирьох ногах, опівдні на: двох, увечері на трьох?»

 

6. ВИБІР ЖІНКИ

В. 695-705

695] Зрілим ти станеш коли, то веди в свій будинок дружину,

696] До тридцятьох як років небагато тобі залишилось

697] Чи недалеко за них перейшов - саме час цей для шлюбу;

698] Жінка хай зріє чотири, на п'ятому ж році йде заміж*. [125]

699] Діву в дружини бери, щоб її ти навчив поведінки;

700] Ту вибирай переважно, до тебе живе що найближче;

701] Добре раніш розпитай, не сміялись сусіди щоб з тебе.

702] Кращого, звісно, мужчині за жінку немає нічого

703] Добру, проте і немає вже гіршого лиха за жінку,

704] Що похітлива, така-бо його, хоч який він кремезний,

705] Палить без огнища, навіть і в старість жене передчасну.

 

* Тобто на п'ятому році після того, як вона досягне статевої зрілості.

 


© Aerius, 2003