Гомер
Іліада
Переклад Бориса Тена

Όμήρου. Ίλιας

© Борис Тен (переклад з давньогрецької), 1978

© Андрій Білецький (передмова, примітки), 2006

© О.С.Юхтман (ілюстрації), 2006

Джерело: Гомер. Іліада. - Харків: Фоліо, 2006. - 416 с. - [Зарубіжна класика].

Скануваня і коректура Aerius, Diodor (ae-lib.org.ua), 2007

ЗМІСТ

А.Білецький. Було колись під Іліоном

Пісня перша. Моровиця. Гнів

Пісня друга. Сон. Беотія, або Перелік кораблів

Пісня третя. Клятви. Огляд війська з мурів. Двобій Александра і Менелая

Пісня четверта. Порушення клятв. Обхід війська Агамемноном

Пісня п ята. Подвиги Діомеда

Пісня шоста. Зустріч Гектора з Андромахою

Пісня сьома. Поєдинок Гектора з Еантом, похорон полеглих

Пісня восьма. Перервана битва

Пісня дев'ята. Посольство до Ахілла. Прохання

Пісня десята. Долонія

Пісня одинадцята. Подвиги Агамемнона

Пісня дванадцята.Бій біля валу

Пісня тринадцята. Бій біля кораблів

Пісня чотирнадцята. Ошукання Зевса

Пісня п'ятнадцята. Відступ від кораблів

Пісня шістнадцята. Патроклія

Пісня сімнадцята. Подвиги Менелая

Пісня вісімнадцята. Приготування зброї

Пісня дев'ятнадцята. Зречення гніву

Пісня двадцята. Битва богів

Пісня двадцять перша. Битва біля ріки

Пісня двадцять друга. Убивство Гектора

Пісня двадцять третя. Ігри на честь Патрокла

Пісня двадцять четверта. Викуп Гекторового тіла

Примітки

ПІСНЯ ПЕРША

МОРОВИЦЯ. ГНІВ

1] Гнів оспівай, богине, Ахілла, сина Пелея,

2] Пагубний гнів, що лиха багато ахеям накоїв:

3] Душі славетних героїв навіки послав до Аїду

4] Темного, їх же самих він хижим лишив на поталу

5] Псам і птахам. Так Зевсова воля над ними чинилась

6] Ще відтоді, як у зваді лихій розійшлись ворогами

7] Син Атреїв, володар мужів, і Ахілл богосвітлий.

8] Хто ж із безсмертних богів призвів їх до лютої сварки?

9] Син то Зевса й Лето. Владарем тим резгніваний тяжко,

10] Пошесть лиху він на військо наслав, і гинули люди

11] Через те, що жерця його, Хріса, зневажив зухвало

12] Син Атреїв. Той до ахейських човнів бистрохідних

13] Доньку прийшов визволять, незліченний підносячи викуп.

14] Жезл золотий у руках, на чолі ж мав вінок Аполлона

15] Далекострільного, й всіх почав він благати ахеїв,

16] А щонайбільше - Атрея синів, начальників війська:

17] «О Атрея сини й в наголінниках мідних ахеї!

18] Хай вам боги, що живуть на Олімпі, дадуть зруйнувати

19] Місто Пріама й щасливо додому усім повернутись.

20] Любу ж дочку відпустіть мені, викуп багатий прийнявши,

21] Далекострільному синові Зевса на честь - Аполлону».

22] Криком загальним дали на те свою згоду ахеї, -

23] Зважить на просьбу жерця і викуп од нього прийняти.

24] Тільки Атрід Агамемнон душею цього не вподобав, -

25] Згорда прогнав він жерця і лайкою тяжко зневажив:

26] «Діду, щоб більш я тебе між глибоких човнів цих не бачив!

27] Тож не барися тут нині і вдруге сюди не вертайся -

28] Не допоможуть ні жезл золотий, ні вінок божественний.

29] Доньки не дам я тобі, - аж поки й постаріє зовсім,

30] В Аргосі, в нашій оселі, від отчого краю далеко,

31] Ходячи кросен довкола і ділячи ложе зі мною.

32] Йди ж відціля і не гнівай мене, щоб цілим вернутись!»

33] Так він сказав, і старець злякався й, послухавши слова,

34] Мовчки побрів по піску уздовж велешумного моря.

35] А, відійшовши далеко, почав владаря Аполлона,

36] Сина Лето пишнокосої, старець в молитві благати:

37] «Вчуй мене, о срібнолукий, що Хрісу і Кіллу священну

38] Обороняєш, обходячи, та й над Тенедом пануєш.

39] Якщо, Смінтею, на втіху тобі колись храм я поставив

40] Чи для священної жертви гладкії спалював стегна

41] Кіз і биків, то тепер мені сповни єдине благання:

42] Хай за сльози мої відомстять твої стріли данаям!»

43] Так він молився, і вчув його Феб-Аполлон срібнолукий:

44] Із верховин олімпійських зійшов, розгніваний серцем,

45] Маючи лук за плечима й тугий сагайдак, геть закритий.

46] Стріли у гнівного бога за спиною враз задзвеніли,

47] Щойно він рушив, а йшов од темної ночі хмурніший.

48] Сівши оподаль швидких кораблів, тятиву натягнув він -

49] Дзенькіт страшний від срібного лука луною розлігся.

50] Спершу-бо мулів почав та бистрих собак улучати,

51] Потім уже й на людей він кидати став гіркосмольні

52] Стріли. Скрізь похоронні вогні безустанно палали.

53] Дев'ять носилися днів над табором стріли божисті.

54] А на десятий людей Ахілл став на раду скликати -

55] Білораменна йому це Гера поклала на мислі,

56] Надто-бо важко було їй дивитись, як гинуть данаї.

57] Сходитись всі почали, і, коли вже на площу зібрались,

58] Раптом з'явивсь перед ними і мовив Ахілл прудконогий:

59] «Видно, таки доведеться, Атріде, по довгих блуканнях

60] Нам повертатись додому, якщо ми уникнемо смерті:

61] Тяжко-бо нищить ахеїв війна і страшна моровиця.

62] Все ж запитаймо жерця якогось або ворожбита,

63] Чи хоч би сновіщуна - і сни-бо нам Зевс посилає -

64] Хай би сказав нам, за віщо так Феб-Аполлон прогнівився -

65] Чи за забуту обітницю гнівний, чи за гекатомбу?

66] Може, лиш диму від здору з козлиць та овечок добірних

67] Він дожида, щоб лиху моровицю від нас одвернути?»

68] Так він промовив і сів; тоді з-поміж зборів народних

69] Встав Калхас Фесторід, цей птаховіщун найславніший.

70] Відав усе прозорливий - що є, що було і що буде,

71] Та й кораблі супроводив ахейські він до Іліона

72] В віщій силі, що Феб-Аполлон дарував йому світлий.

73] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

74] «О Ахілле! Велиш мені, Зевсові любий, віщати

75] Гнів Аполлона-володаря, далекострільного бога.

76] Що ж, возвіщу. Та й мене зрозумій і раніш поклянися,

77] Що заступитись за мене ти словом готов і руками.

78] Думаю, вельми розгнівати мужа мені доведеться,

79] Що в аргів'ян владарює, кому всі коряться ахеї.

80] Все ж бо сильніший державець, на мужа підвладного гнівний.

81] Хай тої днини своє невдоволення він погамує,

82] Але приховану злість буде в грудях у себе таїти,

83] Доки не виявить. Отже, скажи, чи мене порятуєш?»

84] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:

85] «Сміло, яка б не була, нам волю кажи божестве'нну.

86] Зевсові любим клянусь Аполлоном, якому, Калхасе,

87] Молишся й сам, поки волю божисту данаям являєш,

88] Поки я житиму й поки ще землю цю бачити буду

89] Тут, при містких кораблях, ніхто із данаїв не здійме

90] Рук на тебе важких, хоч би був то і сам Агамемнон,

91] Що між ахеїв найвищою владою хвалиться нині».

92] Зважився врешті і мовив тоді ворожбит бездоганний:

93] «Не за обітницю, раптом забуту, не за гекатомбу

94] Феб, а за Хріса-жерця, що зневажив його Агамемнон, -

95] Ані дочки не звільнив, ані зволив він викуп узяти;

96] От за що бог дальносяжний скарав нас, та й ще покарає,

97] І не раніш од данаїв він пошесть одверне ганебну,

98] Аніж повернете батькові доньку його бистрооку

99] Даром, без викупу, ще й привезете свту гекатомбу

100] В Хрісу, - тоді лиш до ласки ми зможемо бога схилити».

101] Так він промовив і сів; і тоді з громади підвівся

102] Син Атреїв, герой, Агамемнон широкодержавний,

103] Гнівом охоплений; серце у грудях чорної люті

104] Сповнилось; полум'ям грізним очі його заіскрились.

105] Поглядом злобним пройняв він Калхаса першого й мовив:

106] «Лиха віщуне! Втіхи мені не віщав ти ніколи!

107] Видно, приємно тобі лише лихо пророчити людям.

108] Доброго слова ніколи не вимовив ти і не справдив.

109] От і тепер ти данаям як волю божисту віщуєш,

110] Ніби їм злигодні бог дальносяжний за те посилає,

111] Що не схотів я за Хрісову доню коштовного взяти

112] Викупу, дуже-бо хочу й надалі ту дівчину в себе

113] Дома тримати. Я й над Клітемнестру, шлюбну дружину,

114] Краще волію її, вона-бо від тої не згірша

115] Постаттю, вродою, вдачею й ревним до всього умінням.

116] Згоден, проте, я вернути її, якщо так буде краще:

117] Хочу-бо, щоб врятувалися, а не загинули люди.

118] Ви ж нагороду мені приготуйте, щоб я із ахеїв

119] Безнагородним один не лишився, було б і негоже.

120] Бачите всі ви - умкнула від мене моя нагорода».

121] В відповідь мовив йому богосвітлий АхЛЛ прудконогий:

122] «Сину Атрея славетний, з усіх найзахланнІИий мужу!

123] Де ж тобі цю нагороду відважні здобудуть ЗДеї?

124] Скарбів-бо спільних у нас ніде уже більше Немає -

125] Те, що взяли у містах ми зруйнованих, вс< Поділили,

126] А відбирати в людей, що роздано, вже ж ьЄ годиться.

127] Краще віддай її богові, ми ж усі, люди ахейські,

128] Втроє та вчетверо сплатим тобі, якщо Зевсдоли-небудь

129] Міцно муровану Трою дозволить ущент зруйнувати».

130] Відповідаючи, мовив владущий йому А~амемнон:

131] «Богоподібний Ахілле, хоч доблесний ти, а лукаво

132] Так не мудруй, бо й не ошукаєш мене, й не запевниш.

133] Хтів би ти тільки собі нагороди, а я щоб без неї

134] Мовчки сидів? І дівчину батькові радиш вернути?

135] Хай нагороду дадуть мені іншу відважні азсї,

136] Щоб до вподоби була і з тією цілком рівноцінна.

137] А не дадуть, то сам я піду й відберу нагороду

138] Як не твою, то Байтову чи й в Одіссея самого

139] Вихоплю, скрутно ж тому доведеться, до кого прийду я.

140] Тільки ми зможемо це і згодом обдумати разом.

141] Нині ж спустім корабель чорнобокий на море священне,

142] Швидше гребців наберімо годящих, складім гекатомбу

143] Щедру, й тоді Хрісеїду посадимо ми гарнолицю

144] На корабель. На чолі його муж стоятиме радний -

145] Ідоменей, чи Еант, а чи Одіссей богосвітлий,

146] Або ж і сам ти, сину Пелеїв, з мужів найгрізніший,

147] Тільки б у жертві священній вблагать дальносяжного бога».

148] Глянув на нього спідлоба і мовив Ахілл прудконогий:

149] «О, в безсоромність одягнений, здирнику користолюбний!

150] Хто із ахеїв тепер тебе слухати схоче й з тобою

151] Чи у похід вирушать, чи з ворогом битись завзято?

152] Я ж не заради троянських прийшов списоборців хоробрих

153] Тут воювати, - нічим-бо мені вони не завинили.

154] Ані биків не займали у мене вони, ані коней,

155] В широкоскибій Фтії моїй плодородній ніколи

156] Нив не топтали, - високі-бо гори лежать поміж нами,

157] Тінявим лісом укриті, і моря шумливого хвилі.

158] Ми задля тебе прийшли, безсоромний, тобі на догоду,

159] Честь Менелая й твою захищати, песька личино,

160] Перед троянами. Ти ж усім нехтуєш, все зневажаєш,

161] Навіть погрожуєш здобич у мене мою відібрати,

162] Ту, що за подвиги ратні дали в нагороду ачеї.

163] Врівні з тобою не мав нагород я, відколи ахеї

164] Місто якесь руйнували троянське, заселене густо.

165] Хоч на війні більш за все працюють у січі жорстокій

166] Руки мої, та коли до розподілу справа доходить,

167] Здобич найбільша - тобі; й задоволений я із малого,

168] До кораблів повертаюсь, знеможений січею тяжко,

169] їду сьогодні ж у Фтію, мені приємніш додому

170] На кораблях криводзьобих вернутися, - я не збираюсь,

171] Так зневажений, множить для тебе скарби та багатства».

172] В відповідь мовив йому мужів володар Агамемнон:

173] «Швидше тікай, коли серце так прагне; просити не буду

174] Тут задля мене лишатися; знайдуться й інші, напевно,

175] Що пошанують мене, а найбільше - Зевс велемудрий.

176] Найненависніший з-між владарів єси, паростків Зевса.

177] Тільки тобі й до вподоби, що звади, та війни, та розбрат.

178] Ти сміливіший за інших, та це ж дарували богове.

179] Тож з кораблями й супутцями краще вертайся додому,

180] Над мірмідонами знов владарюй - кого те обходить?

181] Гнів твій мене не страшить, а тобі я грозитиму ось як:

182] Феб-Аполлон нехай відбирає мою Хрісеїду,

183] Ще й на своїм кораблі, із своїми супутцями разом

184] Я відішлю її та Брісеїду твою гарнолицю

185] Сам заберу, нагороду твою, із намету, щоб знав ти,

186] Що я сильніший за тебе, та й інший щоб кожен стерігся

187] Рівним зі мною вважати себе і зі мною змагатись».

188] Так він промовив. І гірко Пелідові стало, і серце

189] В грудях його волохатих між двох рішенЦів завагалось:

190] Вихопить зразу із піхов при боці свій меч гостролезий

191] І, проклавши дорогу крізь натовп, Атріда убити

192] Чи побороть в собі гнів і палке заспокоїти серце?

193] Поки отак міркував він розумом світлим і серцем,

194] Меч витягаючи з піхов, злетіла до нього Афіна

195] З неба - Гера послала сюди її білораменна,

196] Що полюбила їх серцем обох і піклується ними.

197] Ставши вона за Пелідом, до кучерів русих торкнулась,

198] Видима тільки йому, а з інших нікому незрима.

199] Дуже Ахілл здивувавсь - озирнувся й Палладу Афіну

200] Зразу впізнав, а в неї лиш очі страшливо блищали.

201] От він озвався до неї і слово промовив крилате:

202] «Що ти прийшла сюди, Зевса егідодержавного доню?

203] Глянуть на буйну пиху Агамемнона, сина Атрея?

204] Тільки кажу я тобі, і це, певен я, сповнитись має:

205] Через гординю свою він скоро і душу погубить».

206] В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

207] «Гнів, якщо будеш слухняний, тобі вгамувати прийшла я

208] З неба - Гера послала сюди мене білораменна,

209] Що полюбила вас серцем обох і піклується вами.

210] Ну-бо, сваритись покинь і рукою за меч не хапайся, -

211] Досить, що лаявся ти якими завгодно словами.

212] От що скажу я тобі, й неодмінно це сповнитись має:

213] Скоро утроє такими ж дарами прекрасними сплатять

214] Всю цю наругу тобі, лиш слухайся нас і вгамуйся».

215] Відповідаючи, так їй промовив Ахілл прудконогий:

216] «Треба, богине, мені обох вас послухати щиро,

217] Хоч я і дуже розгніваний серцем, а так воно краще.

218] Хто кориться богам, і вони того слухать готові».

219] Мовив і, срібний держак важкою вхопивши рукою,

220] Меч величезний у піхви засунув Ахілл, покорившись

221] Слову Афіни. Вона ж до егідодержавного Зевса

222] Й інших богів на Олімп у їх світлі оселі вернулась.

223] Син же Пелея з словами жорсткими ту ж мить до Атріда

224] Знову звернувся й в серці нітрохи не стримував гніву:

225] «Ах ти, п'янюго з очима собаки й оленячим серцем!

226] Ні у воєнні походи озброїтись разом з народом,

227] Ні у засаду піти з хоробрим військом ахейським

228] Серцем ти не дерзав - це для тебе здавалося смертю.

229] Легше багато ходить по широкому стану ахеїв

230] І грабувати того, хто тобі суперечить посміє.

231] Ти владар-людожер, над нікчемами ти владарюєш,

232] Бо інакше, Атріде, востаннє б ти нині зухвалив.

233] От що скажу я тобі й великою клятвою стверджу:

234] Берлом клянуся оцим, що ні пагілля вже, ані листя

235] Більш не зростить, давно колись з кореня зрубане в горах,

236] Не розцвіте вже ніколи, бо міддю обстругано з нього

237] Листя і кору; тепер же це берло синове ахеїв

238] Носять в долонях, як судді, що вірно пильнують законів

239] Зевсових, - це ж бо й буде моя тобі клятва велика.

240] Прийде час, і журба за Ахіллом огорне ахеїв

241] Всіх до одного; та ти, і сумуючи, їм не здолаєш

242] Допомогти, як їх юрми від Гектора-мужоубивці

243] Падати будуть: тоді своє марно терзатимеш серце

244] В гніві на себе, що кращого ти із ахеїв зневажив».

245] Так промовив Пелід і, ударивши гучно об землю

246] Злотноцвяхованим берлом, в знемозі сів, а навпроти

247] Люто Атрід бушував. Схопивсь тоді солодкомовний

248] Нестор, із голосом звучним славетний промовець пілоський.

249] З уст його мова текла, бджолиного меду солодша.

250] 1 Два покоління людей, нещадною забраних смертю,

251] Зникло, з якими родивсь він і зріс в береженім богами

252] Пілосі, - третім уже поколінням він там володарив, -

253] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

254] «Горе! Велика скорбота на землю ахейську приходить!

255] Як би зраділи тепер Пріам і Пріамові діти,

256] Радість велика і іншим троянам серця б охопила,

257] Тільки б почули вони, як у сварці отут завелися

258] Ви, між данайських мужів і в раді, і в битвах найперші.

259] Тільки послухайтесь, ви-бо обидва від мене молодші.

260] Тож на своєму віку людей, і від вас видатніших,

261] Я зустрічав, і вони порад моїх не відкидали.

262] Ні, таких я не бачив мужів і більш не побачу,

263] Як Пірітой вікопомний, Дріант, поводатар народу,

264] Чи Ексадій, Кеней, або ще Поліфем богорівний,

265] Або Тесей, син Егея, цілком на безсмертного схожий.

266] Люди були то могутні, окраса мужів земнородних,

267] Вельми могутні самі і з могутніми бились завзято,

268] Диких страховиськ гірських у битвах нещадних разили.

269] Був я у дружбі із ними, із Пілоса сам до них їздив

270] З краю далекого в гості, самі-бо мене запросили.

271] Перемагав сам на сам тих страховиськ, а з ними змагатись

272] Жоден з людей, що нині живуть на землі, не посмів би.

273] Всі вони слухали слова мого і поради приймали.

274] Отже, послухайте й ви, воно-бо послухати краще.

275] Не відбирай, Агамемноне, дівчини, хоч ти й могутній,

276] Він-бо раніш в нагороду одержав її від ахеїв;

277] Та припини, Пеліде, і ти оці прикрі змагання

278] Із владарем, - не знав-бо ніхто ще такої пошани

279] Із владарів берлоносних, що Зевс їх у славі звеличив.

280] Ти хоч і сильний, бо мати богиня тебе породила,

281] Все ж він могутніший: більше люду під владою має.

282] Гнів свій, Атріде, і ти погамуй, тебе я благаю,

283] Злобу свою на Ахілла вгамуй, адже він для ахеїв -

284] Вірна опора і захист великий в війні оцій згубній».

285] Відповідаючи, мовив йому Агамемнон владущий:

286] «Так, справедливо усе й до ладу ти, старче, говориш.

287] Та над всіма чоловік оцей хоче тут бути найвищим,

288] Над усіма панувати, указувать кожному хоче,

289] Всім володарити. Я ж коритись йому не збираюсь.

290] Хай списоборцем його вічносущі богове створили,

291] Та чи на те, щоб усіх він поганими лаяв словами?»

292] Мову його перебивши, Ахілл відповів богосвітлий:

293] «Був би я боягузом, пустим би нікчемою звався,

294] Якби у всьому я, що ти скажеш, тобі поступився.

295] В іншого ти кого-небудь цього вимагай, а мені вже

296] Ти не указуй, я-бо коритись тобі не збираюсь.

297] Інше скажу я, а ти збережи це у серці своєму.

298] Не підніму я руки через дівчину, щоб із тобою

299] Чи з кимось іншим змагатися: те, що дали, відбирайте.

300] З іншого всього, що в чорному є кораблі бистрохіднім,

301] Ти проти волі моєї нічого уже не захопиш.

302] А коли хочеш, то спробуй, - хай всі вони знають і бачать,

303] Як по спису моїм чорна із жил твоїх кров заструмує».

304] Прикрими так позмагавшись словами, вони повставали

305] З місць, і збори ахеїв із-під кораблів розпустили.

306] Сам Пелід до наметів, що на кораблях рівнобоких,

307] З сином Менойта пішов і хоробрим його товариством.

308] В той час Атрід на море спустив корабель бистрохідний,

309] Вибрав двадцять гребців, навантажив святу гекатомбу

310] Богові в дар, а сам Хрісеїду повів гарнолицю

311] На корабель. Вожаєм його став Одіссей велемудрий.

312] І посідали вони, і в путь подалися вологу.

313] Син же Атрея усім загадав очищатися людям.

314] Тілом очистившись, бруд вони той у море зливали

315] І найдобірніші в честь Аполлона несли гекатомби

316] З кіз та биків і палили на березі шумного моря.

317] З димом до неба сягав і жиру підсмаглого запах.

318] Так вони в стані військовім трудились. Але Агамемнон

319] Звади не кидав, що й перше Ахіллові нею грозився;

320] До Еврібата й Талфібія слово таке він промовив -

321] Це-бо окличники в нього були і прислужники спритні:

322] «Зараз же йдіть до намету Ахілла, сина Пелея,

323] Взявши за руки, ведіть Брісеїду сюди гарнолицю;

324] А не даватиме, з більшим загоном прийду я до нього

325] І відберу її сам, - ще гірше тоді йому буде».

326] Мовивши так, із суворими вирядив він їх словами.

327] Знехотя в путь подались вони берегом шумного моря

328] Й до кораблів і шатрів мірмідонських дійшли незабаром.

329] Перед своїм кораблем чорнобоким сидів під наметом

330] Сам Ахілл, та не дуже зрадів він, прибулих уздрівши.

331] З острахом, повним шаноби, стояли вони, застилавшись,

332] Ані спитать, ні сказати нічого йому не посміли.

333] Швидко всю справу збагнув своїм розумом він і промовив:

334] «Щасні будьте, окличники, Зевсові вісники й людські!

335] Ближче підходьте. Нічим ви не винні, лише Агамемнон,

336] Що посилає вас дівчину в мене забрать, Брісеїду.

337] Що ж, богорідний Патрокле, іди приведи її швидше,

338] Хай забирають та хай же і свідками будуть обидва

339] Перед богами блаженними, перед громадою смертних,

340] Перед упертим оцим владарем, коли я йому стану

341] Знову потрібен у скруті, щоб від ахеїв безславну

342] Смерть одвернути. Від згубних бажань розпалившись, не може

343] Розумом кволим прийдешнє з минулим зв'язать, не зміркує,

344] Як поблизу кораблів безпечно з троянами битись».

345] Так він сказав, і Патрокл послухав товариша й друга,

346] Дівчину юну з намету його привів гарнолицю

347] И до кораблів ахейських окличникам дав допровадить.

348] Йшла проти волі та жінка. Ахілл же, роняючи сльози,

349] Друзів покинув своїх і на березі сивого моря

350] Сів від усіх віддаля і, дивлячись в далеч безкраю,

351] Матір кохану благав, простягаючи руки до неї:

352] «Матінко люба, ти коротковічним мене породила,

353] Чи не повинен був честю із неба мене вшанувати

354] Зевс громовладний? Та нині не дав він її анітрохи.

355] Тяжко зневажив мене Агамемнон широкодержавний,

356] Син Атрея, - забрав і привласнив мою нагороду».

357] Так він, ридаючи, мовив, і вчула те мати поважна,

358] Що біля батька старого в морській глибочіні сиділа.

359] Вийшла із сивого моря богиня, мов легка хмарина,

360] Сіла, і сина, що слізьми вмивався, голубила ніжно,

361] І, на ім'я називаючи, так промовляла до нього:

362] «Сину, чого ти плачеш? Яка тобі туга на серце

363] Впала? Розказуй усе, не таїсь, щоб ми знали обоє».

364] Тяжко зітхнувши, у відповідь мовив Ахілл прудконогий:

365] «Знаєш сама ти. Що ж говорить тобі те, що відомо?

366] Ми на Фіви, священне Гетіона місто, ходили

367] І, зруйнувавши його, всю здобич сюди перевезли.

368] Все до ладу між собою сини поділили ахейські,

369] Сину ж Атрея вони Хрісещу дали гарнвлицю;

370] А незабаром і Хріс, дальносяжного жрець Аполлона,

371] До кораблів бистрохідних від мідянозбройних ахеїв

372] Доньку прийшов визволять, незліченний принісши їм викуп.

373] Жезл золотий у руках, на чолі ж мав вінок Аполлона

374] Далекострільного, й всіх почав він благати ахеїв,

375] А Атрея синів - щонайбільше, начальників війська.

376] Схвальними криками всі дали тоді згоду ахеї

377] Волю вволити жерцеві, коштовний приймаючи викуп.

378] Тільки Атрід Агамемнон душею цього не вподобав -

379] Згорда прогнав він жерця і лайкою тяжко зневажив.

380] В гніві старець вернувся назад; Аполлон же прихильно

381] Слухав його молитов, був-бо завжди цей жрець йому любий.

382] Кинув він з лука смертельну стрілу на аргеїв, і люди

383] Падали густо рядами, а божії стріли літали

384] Скрізь по широкому стану ахеїв. Тоді-то премудрий,

385] Знаючи все, ворожбит нам волю звістив божественну.

386] Перший тоді я пораду подав уласкавити бога.

387] Гнівом скипів Агамемнон і, раптом схопившись із місця,

388] Словом грозити почав, і здійснилась та нині погроза:

389] Он на швидкім кораблі повезли вже у Хрісу ахеї

390] Дівчину ту бистрооку і щедрі дари владареві.

391] В мене ж вождеві окличники щойно взяли із намету

392] Бранку мою Брісеїду, яку дарували ахеї.

393] Тож за свого відважного сина вступись, коли можеш.

394] Йди на Олімп і Зевса благай, якщо ти коли-небудь

395] Словом чи ділом яким вдовольнила Кроніона серце.

396] Ще-бо дитиною часто в отцевій чував я оселі,

397] Як ти хвалилася, що від чола темнохмарного Зевса

398] Ти лиш одна із безсмертних ганебну біду відвернула

399] В час, як хотіли його закувати боги олімпійські -

400] Гера, дружина його, Посейдон та Паллада Афіна.

401] Але прийшла ти, богине, і Зевса від пут врятувала,

402] В поміч на високоверхий Олімп сторукого взявши,

403] Що Бріареєм блаженні боги його кличуть, а люди

404] Звуть Егеоном, бо силою він перевершує й батька.

405] Біля Кроніона сів він, своєю могутністю гордий.

406] Пойняті жахом боги вже Зевса скувать не посміли.

407] Тож нагадай про це Зевсу й благай, за коліна обнявши,

408] Чи не погодився б він допомогу троянам подати

409] І під корми корабельні, вбиваючи поспіль, ахеїв

410] В море зіпхнути, щоб краще свого розпізнали державця

411] Та щоб дізнавсь і ширбкодержавний Атрід Агамемнон,

412] Як погрішив він, зневаживши кращого з-поміж ахеїв».

413] В відповідь мовить Фетіда, рясні проливаючи сльози:

414] «Сину мій, нащо тебе я, на горе родивши, ростила?

415] Хоч би тепер біля цих кораблів без сліз, у безпеці

416] Ти міг побути, короткий-бо вік твій, вже мало лишилось.

417] Нині ж і недовговічен єси й найнещасніший разом

418] Над усіма. В злий час я в покоях тебе породила.

419] Та громовладному Зевсові аж на Олімп многосніжний

420] Все я піду розказать, - може, зважить-таки він на мене.

421] Ти ж тим часом лишайсь поблизу кораблів бистрохідних,

422] Гнів на ахеїв тримай, але од війни ухиляйся.

423] На береги Океанові Зевс учора на учту

424] До ефіопів пішов бездоганних, а з ним всі богове.

425] Аж на дванадцятий день до Олімпу назад він прибуде.

426] Отже, до Зевса у дім я піду тоді міднопорогий,

427] І до колін припаду, і вблагати його постараюсь».

428] Мовивши так, відійшла вона й сина свого залишила

429] З гнівом у серці за дівчину, ту, підперезану гарно,

430] Піп відібрали її силоміць. Одіссей же тим часом

431] В Хрісу прибув і священну з собою привіз гекатомбу.

432] Щойно у глибоководну ввійшли вони гавань, вітрила

433] Зразу згорнули й на чорному їх кораблі поскладали,

434] Щоглу в гніздо притягнули, на линвах її опустивши

435] Спритно, до пристані свій корабель підігнали на веслах,

436] Кинули котви Камінні, причали як слід закріпили,

437] Вийшли на берег морський через хвилі прибою шумливі

438] Й далекосяжцеві Фебу святу привели гекатомбу.

439] Із корабля мореплавного юна зійшла й Хрісеїда.

440] До олтаря підводить її Одіссей велемудрий,

441] Батькові в руки здає і так промовляє до нього:

442] «Хрісе, до тебе послав мене владар мужів Агамемнон

443] Доньку вернути тобі й за данаїв святу гекатомбу

444] Фебові скласти, щоб виявив їм свою ласку володар

445] Той, що силу нещасть велетужних наслав на аргеїв».

446] Мовив і в руки віддав її батькові, й радо прийняв той

447] Любу дочку. Тим часом багату вони гекатомбу

448] Богові круг олтаря мармурового в лад розмістили,

449] Руки умили й взяли ячменю зернистого з сіллю.

450] Голосно Хріс поміж ними, здіймаючи руки, молився:

451] «Вчуй мене, о срібнолукий, що Хрісу і Кіллу священну

452] Обороняєш, обходячи, та й над Тенедом пануєш!

453] До молитов моїх ти і раніш прихилявся уважно

454] І, вшанувавши мене, покарав єси тяжко ахеїв.

455] Тим-то і нині прошу - вволи моє щире благання

456] Та одверни і тепер від данаїв загибель ганебну».

457] Так він молився, й почув його Феб-Аполлон срібнолукий.

458] А по молитві ячменем і сіллю посипали жертви,

459] Шиями вверх підтягли, закололи і шкіру з них здерли;

460] Стегна усім позрізали, у два їх шари обгорнули

461] Жиром білованим, зверху ще й м'яса наклали сирого.

462] Старець усе це на дровах спалив, іскристим поливши

463] Жертву вином; юнаки з п'ятизубцями поруч юрмились.

464] Стегна усі попаливши й жертовних утроб скоштувавши,

465] М'яса покраяли решту, на гострі рожни настромили,

466] Все обережно спекли й познімали з вогню своєчасно.

467] А як упорались з цим і до спільної учти взялися,

468] Всі учтували, й ні в чім не було на тій учті нестатку.

469] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

470] Юні слуги, вина у кратери наливши по вінця,

471] Кожному в келих черпали, богам узливання вчинивши.

472] Співами цілий день юнаки ублажали ахейські

473] Гнівом пойнятого бога, пеани співаючи звучні

474] Далекосяжцю в пошану, і він з задоволенням слухав.

475] Сонце тим часом зайшло і темрява землю окрила,

476] Спать полягали усі поблизу корабельних причалів.

477] Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

478] В путь подалися вони до просторого стану ахеїв.

479] Вітру попутного дав Аполлон їм, стрілець дальносяжний.

480] От вони вправили щоглу і білі вітрила напнули,

481] Зразу ж середнє надулось вітрило, і хвиля пурпурна

482] Із-під корми корабля швидкоплинного вмить зашуміла.

483] Легко по хвилях він біг, верстаючи путь морехідну.

484] А як уже допливли до просторого стану ахеїв,

485] На суходіл вони витягли свій корабель чорнобокий

486] І над піском на високих підпорах його укріпили

487] Та й по своїх кораблях і наметах усі розійшлися.

488] В гніві тим часом сидів при своїх кораблях швидкоплинних

489] Богонароджений син Пелеїв, Ахілл прудконогий;

490] Ані ходив він на раду, де слави мужі набувають,

491] Ані на подвиги ратні, лиш миле ятрив своє серце,

492] Нудячи світом, душею ж борні він жадав бойової.

493] От удванадцяте вже світанкова зоря народилась,

494] І до Олімпу боги повернулися вічноживущі

495] Разом усі, йшов попереду Зевс. Не забула Фетіда

496] Ревних благань свого сина й, морські залишаючи хвилі,

497] З раннім туманом зійшла на Олімп і на небо велике.

498] Там громозвучного бачить Кроніда вона, що самотньо

499] На височіні Олімпу сидів многоверхого в хмарі.

500] Сіла вона біля нього й, коліна обнявши рукою

501] Лівою, до підборіддя правицею злегка торкнулась

502] І почала владаря Кроніона Зевса благати:

503] «Зевсе, наш батьку! Якщо з-між безсмертних словом чи ділом

504] Я коли-небудь тобі догодила, вволи мою волю -

505] Сина мого пошануй, бо коротковічніший всіх він

506] Інших. Скривдив його володар мужів Агамемнон

507] Тяжко - узяв нагороду його й нею сам володіє.

508] Ти ж, олімпійцю, за нього пометись, промислителю Зевсе.

509] Війську троянському дай перемогу, аж поки ахеї

510] Сина вшанують мого і пошаною знову звеличать».

511] Мовила так. Не сказав ані слова їй Зевс хмаровладний,

512] Довго він мовчки сидів. Вона ж, охопивши коліна,

513] Так їх, припавши, й тримала, і знову благала удруге:

514] «Дай обіцянку несхибну, на згоду кивни головою

515] Чи запереч, ти ж до страху байдужий, щоб знала напевно,

516] Як я, богиня, найменш пошанована поміж богами».

517] З гнівним обуренням мовив у відповідь Зевс хмаровладний:

518] «Справи погані, коли приневолиш мене посваритись

519] З Герою - лаять почне вона й тяжко мені докоряти.

520] Серед безсмертних богів вона й так уже вічно зі мною

521] Свариться й каже, що я троянам в боях помагаю.

522] Тож повертайся мерщій, щоб тебе не помітила часом

523] Гера. На мене цілком покладись, про все я подбаю.

524] Навіть, як хочеш, кивну головою, щоб знала напевно.

525] Це для безсмертних богів запорука від мене найбільша

526] Слова мого: бо безповоротне, повік нерушиме

527] І невідхильне воно, якщо я кивну головою».

528] Мовив Кротон, чорногустими здвигнувши бровами.

529] І з голови владаревої кучерів пасма нетлінні

530] Впали на плечі безсмертні, й великий Олімп похитнувся.

531] Поміркувавши отак, вони розійшлися. Богиня

532] Кинулась в море глибоке з вершин світлосяйних Олімпу.

533] Зевс повернувся до дому свого. Всі боги повставали

534] З крісел своїх назустріч отцеві; ніхто не насміливсь

535] Сидячи стріти його, і разом усі підвелися.

536] Сів він у крісло своє. А Гера усе вже збагнула,

537] Щойно побачивши, як до нього прийшла на пораду

538] Старця морського Нерея дочка, сріблонога Фетіда.

539] Тим-то до Зевса Кроніона в'їдливо мовити стала:

540] «Хто це, лукавче, з богів до тебе ходив на пораду?

541] Завжди приємно самому тобі, від мене окремо,

542] Потай вирішувать справи. Ніколи від щирого серця

543] Не потрудивсь ти, що маєш на мислі, мені розказати».

544] Відповідаючи, мовив їй батько людей і безсмертних:

545] «Геро, із рішень моїх ти не завжди й не всі сподівайся

546] Знати. Важко це буде тобі, хоч моя ти й дружина.

547] Що ж довірити слухові можна, раніше від тебе

548] Ані з богів, ні зі смертного люду ніхто не почує.

549] А як один, без богів, я обдумати рішенйя схочу,

550] То ні про що не розпитуй мене і сама не розвідуй».

551] В відповідь мовить йому велеока володарка Гера:

552] «О найгрізніший Кроніде, які це слова ти промовив!

553] Ані питати тебе, ні розвідувать я не збиралась,

554] Можеш спокійно собі вирішувать, що побажаєш.

555] Тільки я страшно боюсь, щоб тебе не ввела ув оману

556] Старця морського Нерея дочка, сріблонога Фетіда.

557] Вранці сиділа з тобою й коліна твої обіймала.

558] Мабуть, ти їй головою кивнув, що вшануєш Ахілла

559] Славою й знищиш навкруг кораблів ще багато ахеїв».

560] Відповідаючи, Зевс хмаровладний до неї промовив:

561] «Дивна ти, все дозираєш, ніяк не сховатись од тебе.

562] Тільки нічого не зможеш ти цим досягнуть, лише станеш

563] Далі від серця мого, й тобі ж воно вийде на гірше.

564] Вже коли сталося так, це значить - мені до вподоби.

565] Краще мовчки сиди, покоряючись слову моєму.

566] Не допоможуть тобі всі боги, скільки їх на Олімпі,

567] Тільки-но встану і руки на тебе здійму нездоланні».

568] Мовив, і острах обняв велеоку володарку Геру,

569] Мовчки сиділа вона, своє любе гамуючи серце.

570] Сумно зітхали у Зевсовім домі й боги наднебесні.

571] Врешті майстер славетний Гефест їм почав говорити,

572] Щоб свою матінку білораменну потішити, Геру.

573] «Справа то буде аж надто погана і зовсім нестерпна,

574] В разі почнете за смертних сваритися ви між собою,

575] Розбрат вчиняючи перед богами! Якої нам ждати

576] Радості з учти ясної, якщо ворожнеча панує?

577] Матінко, раджу тобі, хоч сама ти усе розумієш,

578] Зевсові-батьку приємне вчини, щоб знов не розгнівавсь

579] Батечко любий і учти б розкішної нам не потьмарив.

580] Тільки-но Зевс-олімпієць, владар блискавиць, того схоче,

581] З крісел нас викине всіх - набагато за нас він сильніший.

582] Ти ж до нього, проте, із м'якими звернися словами,

583] Й стане відразу тоді ласкавішим до нас олімпієць».

584] Так він сказав і, з сидіння підвівшись, келих дводонний

585] Матері любій у руки подав і промовив до неї:

586] «Перетерпи, моя матінко, все це, хоч як воно гірко,

587] Щоб не побачив на власні я очі тебе, моя люба,

588] Битою нині. Хоч сумно мені, а тобі я не зможу

589] Стати на поміч, адже олімпійцеві важко перечить.

590] Він-бо мене вже колись, як насмілився я боронити,

591] Міцно за ногу вхопив і з божистого скинув порога.

592] Вниз я летів цілий день і, коли вже заходило сонце,

593] Впав аж на Лемнос, ледве живий, ледь-ледь уже дихав.

594] І гостинно, проте, прийняли мене люди сінтійські».

595] Так говорив він, і білораменна всміхнулася Гера,

596] А, усміхнувшись, од сина взяла вона келих у руки.

597] Він же й іншим безсмертним, із правого боку почавши,

598] Став із кратери в їх чаші солодкий нектар наливати.

599] Сміхом лунким почали всеблаженні боги реготати,

600] Дивлячись, як по покоях Гефест метушився кульгавий.

601] Так цілий день вони там, аж до самого заходу сонця,

602] Все учтували, й ні в чім не було на тій учті нестатку,

603] Ні у звучанні дзвінкої формінги в руках Аполлона,

604] Ні у мелодіях муз, що по черзі чудово співали.

605] А як погасло вже зовсім сонячне сяйво яскраве,

606] Всі по домівках своїх спочивати вони розійшлися,

607] Сам-бо кульгавий Гефест, на всі руки митець незрівнянний,

608] Кожному дім збудував із хистом великим та вмінням.

609] Спати пішов володар блискавиць тоді, Зевс-олімпієць,

610] Де й раніше лягав, коли сон приходив солодкий.

611] Там опочив він, і золотошатна спочила з ним Гера.

ПІСНЯ ДРУГА

СОН. БЕОТІЯ, АБО ПЕРЕЛІК КОРАБЛІВ

1] Інші богове безсмертні й мужі усі збройнокомонні

2] Спали всю ніч, тільки Зевс не покоївся сном безтурботним.

3] Він у своєму роздумував серці, як краще Ахілла

4] Ушанувати та близ кораблів більш понищить ахеїв.

5] От що душею своєю він визнав, проте, за найкраще:

6] Пагубний Сон навести Агамемнону, сину Атрея;

7] Отже, покликав його він і слово промовив крилате:

8] «Пагубний Сне, полинь до швидких кораблів ахеянських

9] Та до намету ввійди Агамемнона, сина Атрея,

10] І передай неодмінно все те, що тобі доручу я.

11] Якнайретельніш до бою, скажи, хай готує ахеїв

12] Довговолосих, бо візьме він нині широкодорожнє

13] Місто троян - про це між богів, що живуть на Олімпі,

14] Іншої думки немає, усіх-бо до цього схилила

15] Гера проханням своїм; на троян вже нещастя чигає».

16] Так він промовив, і Сон полетів, повелінню покірний;

17] От незабаром досяг він швидких кораблів ахеянських

18] Й до Агамемнона, сина Атрея, ввійшов. У наметі

19] Спав собі той, і спокій навколо стеливсь божественний.

20] Став він йому в головах, подібний до сина Нелея,

21] Нестора-старця, якого над всіх шанував Агамемнон.

22] Так уподібнений старцеві, Сон тоді мовив божистий:

23] «Спиш ти, Атрея, відважного коней впокірника, сину!

24] Не подобає так мужеві радному ніч спочивати,

25] Судьби ж народу лежать на тобі та інші турботи!

26] Слухай уважно мене: від Зевса я вісник до тебе,

27] Він і здаля-бо тобою піклується й ласку являє.

28] Якнайретельніш велів готувати до бою ахеїв

29] Довговолосих, бо візьмеш ти нині широкодорожнє

30] Місто троян - про це між богів, що живуть на Олімпі,

31] Іншої думки немає, усіх-бо до цього схилила

32] Гера проханням своїм; на троян вже нещастя чигає

33] Волею Зевса. В серці затримай це, щоб не віддати

34] Щось забуттю, коли сон покине тебе найсолодший».

35] Мовив це й відійшов, Атріда самого лишивши

36] Повним ясних сподівань, яким не судилося збутись.

37] Думав, що в той же день завоює Пріамове місто,

38] Муж нерозумний, не знав він подій, що Зевс їх намислив.

39] Вирішив-бо у жахливих побоїщах знову багато

40] Зойків наслати нових і страждань на троян і ахеїв.

41] Встав він од сну, а навколо ще голос лунав божественний.

42] З ложа підвівся і сів, у м'який хітон одягнувшись,

43] Гарний, недавно пошитий, і плащ накинув широкий,

44] Пару красивих сандалій до ніг підв'язав він могутніх,

45] А через плечі срібноцвяхований меч перевісив,

46] Батьківське берло у руки узяв, повік незотлінне,

47] І до швидких подавсь кораблів міднозбройних ахеїв.

48] В час той богиня Еос над високий Олімп уже вийшла,

49] Денне світло являючи Зевсові й іншим безсмертним.

50] Отже, звелів Агамемнон окличникам дзвінкоголосим

51] Всіх на збори народні скликать пишнокосих ахеїв.

52] З кличем пішли вони, й от незабаром усі позбирались.

53] Під кораблем державця пілоського Нестора спершу

54] Раду старійшин, душею могутніх, у ряд посадив він.

55] Скликавши їх, він мудру почав з ними радити раду.

56] «Слухайте, друзі! Сон божестве'нний сьогодні з'явився

57] Серед священної ночі. На зріст-бо, на вигляд і вроду

58] Схожий на Нестора він богосвітлого був якнайбільше.

59] В головах став і з такими до мене звернувся словами:

60] «Спиш ти, Атрея, відважного коней впокірника, сину!

61] Не подобає так мужеві радному ніч спочивати,

62] Судьби ж народу лежать на тобі та інші турботи!

63] Слухай уважно мене: від Зевса я вісник до тебе,

64] Він і здаля-бо тобою піклується й ласку являє.

65] Якнайретельніш велів готувати до бою ахеїв

66] Довговолосих, бо візьмеш ти нині широкодорожнє

67] Місто троян - про це між богів, що живуть на Олімпі,

68] Іншої думки немає, усіх-бо до цього схилила

69] Гера проханням своїм; на троян вже нещастя чигає

70] Волею Зевса. В серці ти це збережи». Так промовив

71] І відлетів, - і солодкий сон мене зразу покинув.

72] «Як же, порадьте, до бою синів нам озброїть ахейських?

73] Спершу словами їм випробу я учиню, як годиться,

74] Й на кораблях многовеслих закличу їх звідси тікати,

75] Ви ж їх, кожного кожен, од цього відмовить старайтесь».

76] Так він промовив і сів. Тоді-то із місця свойого

77] Нестор підвівся, піщаного Пілоса сивий володар.

78] Намірів добрих він повен озвався й почав говорити:

79] «Друзі мої, аргеїв вожді і порадники мудрі!

80] Хай би хто інший з ахеїв про сон нам такий розповів би,

81] Ми б неправду йому завдали й відвернулись від нього.

82] Сон же цей бачив хто кращим вважається серед ахеїв;

83] Як же, порадьте, до бою синів нам озброїть ахейських?»

84] Так він промовив і перший вийшов із ради старійшин.

85] Всі повставали за ним берлоносні володарі, згодні

86] З мудрим людей вожаєм. Тим часом племена збирались.

87] Так, наче бджоли тривожні з ущелин між скель кам'янистих

88] Хмарка по хмарці роями густими весь час вилітають,

89] То виноградними гронами виснуть над квітом весняним,

90] То без упину в веснянім повітрі дзижчать і кружляють -

91] Так без числа від своїх кораблів і наметів племена

92] Вздовж узбережжя високого густо юрба за юрбою

93] Йшли на збори народні; вогнем між них Чутка шугала,

94] Вісниця Зевсова, йти підбиваючи, поки й зібрались.

95] Буйно вся площа гула, аж земля застогнала від люду,

96] Що розміщавсь по сидіннях; скрізь гомін стояв, його стримать

97] Дев'ять окличників, аж надриваючись криком нестямним,

98] Довго змагались, щоб чуть було паростків Зевса, державців.

99] Порозсідався насилу народ, всі місця прзаймали,

100] Й гамір утих. Підвівся володар тоді Агамемнон

101] З берлом в руках, що Гефест над ним потрудився майстерно.

102] Дав те берло Гефест владареві Кроніону Зевсу,

103] Потім його світлосяйному Зевс передав посланцеві.

104] А від Гермеса Пелопс дістав його, коней погонич,

105] Він же Атрею його передав, вожаєві народів.

106] Цей, умиравши, Тіесту, на вівці багатому, кинув,

107] Врешті Тіест залишив Агамемнону берло носити,

108] Щоб керував багатьма островами і Аргосом цілим.

109] Отже, на берло те спершись, він так до аргеїв промовив:

110] «Друзі мої! О герої данайські та слуги Арея!

111] Зевс, великий Кронід, у тяжку мене згубу заплутав,

112] Спершу, підступний, мені обіцяв, ще й кивнув головою,

113] Що повернусь, Іліон зруйнувавши, мурований міцно,

114] Нині ж на злу він наваживсь облуду й велить утікати

115] В Аргос безславним, тоді як згубив я вже стільки народу, -

116] Так всемогутньому Зевсові раптом тепер захотілось:

117] Міст-бо уже багатьох зруйнував він високі твердині

118] Й ще поруйнує немало - безмежна-бо Зевса могутність.

119] Соромно буде за нас і потомкам далеким дізнатись,

120] Що велелюдний такий і хоробрий народ, як ахеї,

121] Марно в цій бився війні, що даремно вони воювали

122] З меншим числом ворогів і не бачили наслідків жданих!

123] Бо якби справді схотіли з троянами разом ахеї,

124] Клятвенну склавши угоду, ряди полічить обопільно

125] І, скільки їх є, осельники Трої усі б позбирались,

126] Ми ж, ахейський народ, на десятки себе розділивши,

127] В кожен взяли б по троянину в чаші вино розливати, -

128] Без виночерпія в нас багато б лишилось десятків.

129] От наскільки, кажу, ахеїв чисельністю більше,

130] Аніж троян, що живуть у цім городі. Спільники ж їхні

131] Із багатьох городів хоробрі мужі списоборці -

132] От хто мене від мети відкидає, й хоч як я бажав би,

133] А Іліон многолюдний, проте, не дає зруйнувати.

134] Дев'ять-бо років великого Зевса уже проминуло,

135] Вже й кораблів деревина гниє і линви потліли.

136] Десь по домівках наші дружини і діти маленькі

137] Нас дожидають даремно, а діло, що ми задля нього

138] Раптом сюди прибули, зосталось не зроблене нами.

139] Отже, послухайте всі, і виконуймо те, що скажу я:

140] Швидше до рідного краю тікаймо відціль з кораблями, -

141] Широковуличну Трою ніколи-бо нам не узяти!»

142] Так він сказав, і серця у грудях всієї громади

143] Захвилювались, і в тих, хто рішень не знав попередніх.

144] Рух по зборах пішов, немов в Ікарійському морі

145] Хвиля могутня, коли, із Зевсових хмар налетівши,

146] Східний Евр і Нот полуденний її піднімають,

147] Чи як Зефір, що на ниви злотисті із заходу віє

148] Буйним поривом і хвилею клонить колосся високе, -

149] Так хвилювалися збори народні. З криком страшенним

150] Кинулись всі до своїх кораблів; мов хмара, з-під ніг їх

151] Курява вгору пливла; один одного-бо закликали

152] Швидше займать кораблі і спихати їх в море священне;

153] Чистили спішно рови; до неба здіймалися крики

154] Спраглих по дому; підпори із-під кораблів вибивали.

155] Так би, всупереч долі, ахеї додому вернулись,

156] Коб до Афіни із словом тоді не звернулася Гера:

157] «Горе нам, Зевса-егідодержавця незборена доню!

158] Що це, невже всі аргеї до милого отчого краю

159] Будуть тікать, відціля по хребтові широкого моря,

160] На похвальбу і Пріамові, й іншим троянам лишивши

161] Тут аргів'янку Єлену, що стільки за неї ахеїв

162] В Трої загинуло цій, далеко від отчого краю?

163] Швидше-бо йди до громади ахеїв мідянозбройних,

164] Кожного мужа своєю ласкавою мовою стримуй,

165] Щоб не спускали на море своїх кораблів крутобоких».

166] Чуючи це, не перечила їй ясноока Афіна,

167] Кинулась миттю з високих вершин олімпійських на землю

168] І опустилася близ кораблів бистрохідних ахейських.

169] Там Одіссея знайшла, що дорівнює мудрістю Зевсу, -

170] Перед своїм кораблем добропалубним мовчки стояв він, -

171] Туга тяжка-бо душу і серце йому охопила.

172] Близько спинилась і мовить йому ясноока Афіна:

173] «О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!

174] Що це, невже втечете ви до милого отчого краю,

175] Кинувшись разом усі до своїх кораблів многовеслих,

176] На похвальбу і Пріамові, й іншим троянам лишивши

177] Тут аргів'янку Єлену, що стільки ахеїв за неї

178] В Трої загинуло цій, далеко від отчого краю?

179] Швидше-бо йди до громади ахеїв мідянозбройних,

180] Кожного мужа своєю ласкавою мовою стримуй,

181] Щоб не спускали на море своїх кораблів крутобоких».

182] Мовила так, і голос богині впізнав він одразу,

183] Й кинувся бігти, свій плащ уронивши. Та, слідом ішовши,

184] Плащ той підняв Еврібат, його ітакійський окличник,

185] Сам же, в путі Агамемнона, сина Атрея, зустрівши,

186] Батьківське берло від нього узяв він, повік незотлінне,

187] І до швидких подавсь кораблів міднозбройних ахеїв.

188] Там, владаря по дорозі чи знатного мужа зустрівши,

189] Кожного він зупиняв і стримував слово*м ласкавим:

190] «От божевільний! Не личить тобі полохливо тремтіти!

191] Краще спокійно сиди та й інших людей заспокоюй.

192] Сам-бо із певністю ти не відаєш думки Атріда, -

193] Вас випробовує він, а скоро й скарає ахеїв.

194] Що говорив він у раді - те чути не всім довелося.

195] Чи не впаде його гнів, як кара тяжка на ахеїв?

196] В гніві своєму страшні богорідні бувають державці, -

197] їх-бо достойність од Зевса, і любить їх Зевс-промислитель».

198] А як з народу натрапив кого, хто голос підносить,

199] Берлом його уперіщить і гострим нагримає словом:

200] «От божевільний! Ти б тихо сидів та інших би слухав,

201] Кращих за тебе, - ти ж - боягуз, воювать незугарний,

202] Ні на війні, ані в раді на тебе й не числять ніколи.

203] Адже не кожному тут поміж нас панувать, між ахеїв.

204] Блага нема в многовладді, - один хай буде державець.

205] Владар один, що йому хитромудрого Кроноса сином

206] Берло дано і закон, щоб над людом своїм володарив».

207] Владно так правував він у стані. І люд до майдану

208] Від кораблів і наметів знову лавиною ринув

209] З криком таким, наче бурний прибій многошумного моря

210] В скелі над берегом б'є, і хвиля рокоче невпинно.

211] От розмістились нарешті усі й по місцях посідали.

212] Тільки Терсіт горлав ще один, язикатий без міри, -

213] В грудях багато у себе словес він беріг легковажних,

214] Щоб по-пустому і не до пуття нападать на державців,

215] Тільки б своїми нападками викликать серед аргеїв

216] Сміх. Найпотворніший був він між тих, хто під Трою приходив:

217] Був клишоногий, коліно одне мав кульгаве; горбаті

218] Сходились плечі на грудях вузьких; голова.гостроверха

219] Вгору здіймалась, волоссям ріденьким заледве укрита.

220] Тяжко Ахілла ненавидів він і ще більш Одіссея

221] Й лаяв їх завжди. Тепер же нещадно ганьбить на весь голос

222] Став Агамемнона він богосвітлого. Правда, й ахеї,

223] Вкрай ним обурені, ремствувать серцем уже завзялися,

224] Цей же в словах ще прикріших почав Агамемнона лаять:

225] «Чим невдоволений знову, Атріде, чого ти ще хочеш?

226] Міді вже повно в наметах твоїх, і жінок уже повно,

227] Бранок добірних, що їх тобі першому, вої ахейські,

228] Ми вибирать даємо, захопивши подолане місто.

229] Золота знов тобі треба, щоб хтось із троянців комонних

230] Дав його в викуп за сина, що я чи хто інший з ахеїв

231] Із Іліона привів сюди, путами міцно зв'язавши?

232] Чи полонянки нової, щоб в любощах з нею єднатись,

233] Потай від нас захотів ти? Не личить тобі задля неї,

234] Бувши вождем, біду на синів накликати ахейських!

235] О боягузи нікчемні, ахеянки ви, не ахеї!

236] Тож з кораблями додому вертаймо, його ж залишімо

237] Здобиччю тут, біля Трої, втішатись. Нехай він побачить,

238] Є йому поміч від нас яка-небудь чи, може, немає.

239] От він сьогодні Ахілла, багато чим кращого мужа,

240] Тяжко зневажив, забрав нагороду його самовільно.

241] Жовчі замало в Ахіллових грудях: він надто терплячий.

242] Ти-бо інакше, Атріде, зухвалив би нині востаннє».

243] До Агамемнона так, поводатаря люду, лайливо

244] Мовив Терсіт. Та враз Одіссей підійшов богосвітлий,

245] Гнівно глянув спідлоба і мовив до нього суворо:

246] «Мелеш, Терсіте, пусте, хоч ти й балакун голосистий!

247] Змовкни й один мені тут не смій нападать на державців.

248] Більшої-бо, як кажу я, потвори нема серед смертних,

249] Скільки з Атрідами їх не прийшло сюди, до Іліона.

250] Отже, облиш язиком про владущих плескать привселюдно,

251] Лайкою їх обкидать, стерегти від них день повороту!

252] Справді ж не знає ніхто, як надалі обернеться діло,

253] В щасті вертатись чи ні синам доведеться ахейським.

254] Ти ж тут сидиш і ганьбиш Агамемнона, сина Атрея,

255] Тим, що герої данайські йому, вожаєві народів,

256] Надто багато дають, і прилюдно знущаєшся з нього.

257] Отже, кажу я тобі, і слова мої збудуться справді:

258] Тільки-но ще я тебе очманілим, як нині, побачу,

259] Хай того дня голови в Одіссея на плечах не стане,

260] Хай Телемаховим я вже більше не зватимусь батьком,

261] Як не схоплю я тебе, не зірву з тебе шат оцих любих,

262] Плащ, і хітон твій, і те, що сором тобі прикриває,

263] А самого з плачем до швидких кораблів не відправлю,

264] З зборів прогнавши з ганьбою й побоями тяжко побивши!»

265] Мовлячи так, він берлом по плечах його і по спині

266] Бив, аж той ізігнувсь і рясними умився сльозами.

267] Зразу ж рубцями кривавими спина взялась від ударів

268] Берла того золотого. Увесь він аж сів з переляку,

269] Скорчивсь од болю і, дивлячись тупо, втирав собі сльози.

270] Хоч і обурені ним, всі щиро сміялися з нього,

271] І не один говорив, поглядаючи в бік на сусіда:

272] «Гей, хоч безліку доблесних дій Одіссей учиняє,

273] Перший у добрій пораді і в подвигах збройних відважний,

274] Та між аргеїв сьогодні він виявив доблесть найвищу -

275] Тож горлаєві й наклепнику збив він усю велемовність.

276] Серце зухвале вже більше, напевно, його не підбурить

277] Так зневажати державців безличними лайки словами!»

278] Так говорили в юрбі. Одіссей тоді городоборець

279] Встав із берлом в руках. Ясноока з ни» поряд Афіна,

280] Вигляд прибравши окличника, людям звеліла мовчати,

281] Щоб у перших рядах і в останніх синове ахеїв

282] Слово розчути могли і слушну пораду збагнути.

283] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

284] «Сину Атрея, владарю наш, нині готують ахеї

285] Вічну ганьбу тобі перед всіма поколіннями смертних,

286] Слова дотримать не хочуть свого, що дали ще у день той,

287] Як із Аргоса, кіньми багатого, в путь вирушали, -

288] Лиш Іліон подолавши, мурований міцно, вернутись.

289] Нині ж, мов діти малі чи вдовиці жінки, між собою

290] Журяться тільки за тим, щоб швидше додому вернутись.

291] Справді-бо, важко здолати бажання - додому вернутись:

292] Всяк, хто й на місяць лише зостається один без дружини,

293] Тужно на свій корабель поглядає багатояремний,

294] Бурями гнаний зимою по хвилях бурхливого моря,

295] От нам дев'ятий вже рік сповняється коловоротний,

296] Як пробуваємо тут. Отож не корю, що ахеї

297] Тужно сидять при своїх кораблях крутобоких. Та сором

298] Марно тут гаяти час та й додому ні з чим повернутись.

299] Друзі, терпіння, зостаньтесь до часу ще тут, щоб дізнатись,

300] Правда, що нам про майбутнє Калхас віщував, чи неправда.

301] В пам'яті нашій ми це бережемо, і ви тому свідки -

302] Всі, кого Кери іще не взяли, які смерть нам приносять.

303] Вчора, здається, чи то позавчора, в Авліді ахейські

304] Разом зійшлись кораблі на загибель Пріамові й Трої,

305] Ми ж навкруги джерела на жертовниках наших священних

306] В жертву добірні складали безсмертним богам гекатомби

307] Серед платанів гіллястих, де била вода кришталева.

308] Там нам знамення з'явилось велике - з хребтом збагровілим

309] Змій страхітливий, на світ нам явленими самим олімпійцем,

310] Виповз із-під олтаря і злетів на платанове віття.

311] Горобенята сиділи, малі нетямущії дітки,

312] Високо там, на гіллі, заховані в листі густому,

313] Восьмеро й мати дев'ята, що тих породила дитяток, -

314] Змій їх поглинув усіх, хоч і жалібно так цвіріньчали,

315] Мати ж металась навколо, за рідними квилячи дітьми.

316] Вгору злетівши, вхопив за крило він і матінку тужну.

317] А як діток горобиних і матір він з ними поглинув,

318] Скрив із очей його бог, що раніше показував зримо, -

319] Кроноса мудролукавого син обернув його в камінь.

320] Мовчки всі ми стояли, дивуючись з того, що сталось,

321] В час-бо священної жертви це дивне страхіття з'явилось.

322] Зразу ж Калхас боговіщий озвався тоді і промовив:

323] «Що ж це немов оніміли ви, довговолосі ахеї?

324] Нині знамення нам Зевс показав, промислитель великий,

325] Пізнє, із здійсненням пізнім, та слава його не загине.

326] Так же, як цей і діток горобиних поїв, і їх матір,

327] Восьмеро й матір дев'яту, що тих породила дитяток,

328] Стільки ж під Троєю років ми будемо тут воювати,

329] А на десятім зруйнуємо широковуличне місто».

330] Так говорив він тоді, і все це збувається нині.

331] Тож залишаймося тут, в наголінниках мідних ахеї,

332] Поки аж візьмем-таки Пріамове місто велике».

333] Так він сказав, і всі зашуміли аргеї, й навколо

334] Гул кораблів страхітливий відлунював крики ахеїв,

335] Що Одіссея божистого слово так гучно схвалили.

336] Встав і озвався до них тоді Нестор, їздець староденний:

337] «Горе нам, галас ви тут підняли, як малі нетямущі

338] Діти, що їх аніяк воєнні діла не тривожать.

339] Як же із клятвами, як з договорами нашими буде?

340] Чи не в огонь полетять і задуми наші, і ради,

341] Й чистим вином узливання, і рукостискання на вірність?

342] Ми-бо змагаємось лиш на словах, а засобів інших

343] Винайти все неспроможні, хоч часу чимало вже тут ми.

344] Ги ж, Атріде, у рішеннях, як і раніш, непохитний,

345] Воєначальником будь над аргеями в січах жорстоких.

346] Гі лиш загинуть нехай - один або двоє - з ахеїв,

347] Хто замишлятиме потай - удачі їм в цьому не буде -

348] В Аргос вернутись раніше, ніж будемо знати напевно,

349] Ложна чи ні обітниця егідодержавного Зевса.

350] Цав-бо, кажу вам, підтвердження знак всемогутній Кроніон

351] Саме в той день, коли в кораблях бистрохідних рушали

352] Раті аргейські, троянам готуючи вбивство й загибель:

353] Блиснув перуном праворуч, знамення являючи віще.

354] Тим-то до дому свого хай ніхто не спішить повернутись,

355] Не перебувши раніше з жоною троянця в постелі

356] І за Єлени печаль, і сльози гіркі не помстившись.

357] А як страшенно вже хтось захоче додому вернутись -

358] Чорного хай корабля многовеслого тільки торкнеться -

359] Й перед очима у всіх він смерть і загин собі знайде.

360] Ти ж, володарю, і сам розважай, і іншого слухай:

361] Мабуть, не буде тобою відкинуто те, що скажу я:

362] По племенах і родах поділи, Агамемноне, воїв,

363] Родові рід, а племені плем'я нехай помагає.

364] Тільки-но зробиш ти так, і тобі покоряться ахеї.

365] Знатимеш зразу тоді, хто мужній з вождів і народів,

366] Хто полохливий, адже за своїх воюватиме кожен.

367] Знатимеш також, чи з волі богів не здолав ти ще міста,

368] Чи з недолугості воїв, у ділі військовім невмілих».

369] Відповідаючи, мовив владущий йому Агамемнон:

370] «Знову, старче, у раді синів ти долаєш ахейських!

371] Тільки б, о Зевсе, наш батьку, і ви, Аполлоне й Афіно,

372] Радників десять таких у мене було між ахеїв,

373] Скоро упало б тоді владареве Пріамове місто,

374] Нашими взяте руками й зруйноване нами дощенту.

375] Та лиш нещастя мені шле Кроніон егідодержавний,

376] Кинувши в марні звади мене і в пусті суперечки.

377] Ми-бо за дівчину юну з Ахіллом змагались завзято

378] В гнівних словах, і та сварка з моєї вини почалася.

379] А як помиримось ми із ним коли-небудь, тоді вже

380] Лиха ніщо від троян і на мить не відхилить найменшу.

381] Та пообідайте перше, ніж бій розпочнемо Ареїв.

382] Кожен хай списа нагострить і щит свій хай добре насадить,

383] Кожен вдосталь оброку хай коням завдасть прудконогим,

384] Кожен хай повіз огляне свій з думкою про боєздатність,

385] Цілий-бо день змагатися будемо в справі Арея,

386] І відпочинку не буде нам, хоч би й на мить щонайменшу,

387] Поки аж ніч, надійшовши, мужів роз'ярілих розніме.

388] Потом ремінь щита просякнеться, який захищає

389] Воєві груди, й рука від важкості списа зомліє;

390] Потом укриється кінь, гембльований повіз тягнувши.

391] А як угледжу кого, шо осторонь бою захоче

392] При кораблях крутобоких лишитись, ніде після того

393] Не заховатись йому від псів і птахів ненаситних».

394] Мову скінчив він, і скрикнули гучно аргеї. Так хвиля,

395] До узбережжя поривами Нота південного гнана,

396] Б'є об скелі стрімчасті. Й нема їм од хвилі спокою

397] В зваді зустрічних вітрів, що відсіль і відтіль налітають.

398] Вставши, усі розійшлись і зникли поміж кораблями, -

399] Дим закуривсь по наметах, невдовзі й обід споживали.

400] Іншому з вічних богів свою кожен тут жертву приносив,

401] Урятувати від смерті благаючи й праці Арея.

402] А надмогутньому Зевсові владар мужів Агамемнон

403] В жертву гладкого бика заколов, п'ятирічного віком,

404] Скликав до себе тоді всеахейських старійшин найкращих -

405] Нестора першим та Ідоменея, володаря Кріту,

406] Разом із ними Еантів обох та сина Тідея,

407] Шостим по них - Одіссея, що розумом Зевсові рівний.

408] А Менелай, войовник гучномовний, прийшов без запросин,

409] Знав-бо він в серці своєму, чим його брат турбувався.

410] Стали вони круг бика, ячмінного зерна узявши,

411] Й так молитись тоді владущий почав Агамемнон:

412] «Зевсе великий, що в сяйві ефіру живеш, темнохмарний,

413] Сонце хай не заходить, хай темрява землю не криє,

414] Поки я вщент не зруйную Пріамові пишних чертогів,

415] Чорних від диму, і брам не спалю їх вогнем нещадимим,

416] Поки на грудях у Гектора не розірву я хітона

417] Гострою міддю й навкруг не поляжуть у пил головою

418] Товариші його всі й зубами не гризтимуть землю».

419] Так він благав, та молитви його не послухав Кроніон.

420] Жертву священну прийняв і ще збільшив труди неминучі.

421] А як усі помолились і зерном посипали жертву,

422] Шию зігнули, вмить зарубали і шкуру обдерли.

423] Потім, відрізавши стегна, з боків їх жиром обклали,

424] Згорнутим вдвоє, а зверху сирим іще м'ясом накрили

425] І на багатті спалили з сухого, безлистого хмизу,

426] Збій же увесь тримали на гострих рожнах над Гефестом.

427] Потім, як стегна спалили й жертовної з'їли утроби,

428] Інше все на шматки порубали й, рожнами проткнувши,

429] Смажили вміло й потім з вогню познімали старанно.

430] Всю закінчивши роботу, порозкладали наїдки

431] Й сіли вечеряти, й кожен в вечері тій рівну мав долю.

432] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

433] Нестор, їздець староденний, з таким до них словом звернувся:

434] «Славний сину Атреїв, владарю мужів Агамемнон,

435] Більше не гаймо часу на розмови і справи надалі

436] Не зволікаймо тієї, що бог на нас покладає.

437] Отже, звели, щоб ахеїв окличники мідянозбройних

438] До кораблів чорнобоких скликали негайно збиратись,

439] Ми ж усі разом тоді по широкому стану ахеїв

440] Пройдемо, щоб розбудить у них швидше палкого Арея».

441] Так він сказав. Тим не знехтував владар мужів Агамемнон.

442] Дзвінкоголосих гукнувши окличників, він ізвелів їм

443] Довговолосих до бою негайно скликати ахеїв.

444] Ці їх скликали, а ті - звідусюди збиралися швидко.

445] Кинулись разом з Атрідом паростки Зевса, державці,

446] Воїв ряди шикувать. Серед них ясноока Афіна

447] Дорогоцінну егіду несла нестаріючу й вічну,

448] Китиць із щирого золота сотня із неї звисала,

449] Сплетених гарно, і кожна із них - в гекатомбу ціною.

450] Сяючи блиском егіди, пройшла вона поміж ахеїв,

451] В бій закликаючи їх. І в кожного в серці з'явилась

452] Сила змагатися з ворогом, битися з ним безустанно.

453] Навіть милішим здалося їм раптом усім воювати,

454] Ніж в кораблях глибодонних до рідного краю вертатись.

455] Наче вогонь нищівний, що в безкраїх лісах розгорівся

456] На верховині гірській і далеко та заграва сяє,

457] Так же із лав, що проходили, від світлосяйної міді

458] Сяйво блискуче в повітрі аж неба самого сягало.

459] Мов перелітні зграї крилатих птахів Незліченні,

460] Диких гусей, журавлів чи лебедів ключ довгошиїх

461] В небі асійськім, обабіч Каїстрових течій струмистих,

462] Гоняться взад і вперед, на крилах красуючись легких,

463] З криком сідають на землю, і гомоном повняться луки, -

464] Від кораблів і наметів своїх племена незліченні

465] Ринули так у долину Скамандру. Аж стугоніла

466] Страшно земля під ногами людей і під кінським копитом.

467] На скамандрійських нарешті спинилося луках квітучих

468] Безліч їх, мов листя і квіти, як час їм надійде.

469] Наче докучливих мух дзиготливих рої незліченні

470] Понад кошарою вперто кружляють в пастушім обійсті

471] В пору весняну, коли молоко напливає в дійниці,

472] Довговолосії так на рівнині роїлись ахеї

473] Проти троян, палаючи прагненням геть їх понищить.

474] Як чабани, що кіз розпорошені всюди отари

475] Легко, проте, розрізняють, хоч би й перемішані в полі,

476] Так ахеїв вожді ряд у ряд їх і лаву до лави

477] Розподіляли до бою, й владущий між них Агамемнон.

478] Схожий очима й чолом із Зевсом він був, громовержцем,

479] Станом - з Ареєм, грудьми - з державцем морським Посейдоном.

480] Наче бугай вирізняється в череді з решти худоби,

481] Дужий бугай, між корів на вигоні зразу помітний, -

482] Саме таким того дня Атріда зробив олімпієць,

483] Вирізнив між багатьох, серед інших героїв одмітив.

484] Нині скажіть мені, Музи, жилиці осель на Олімпі,

485] Ви-бо, богині, буваєте скрізь, і все вам відомо,

486] Ми ж лиш чуток дослухаєм, нічого не знаєм напевно -

487] Хто у данаїв вожді і хто у них був владарями?

488] Воїв же ані назвати, ані полічить я не зможу,

489] Хоч би і десять я мав язиків і десять горлянок,

490] Голос би мав неослабний і мідяне серце у грудях.

491] Тільки хіба що ви, Музи, егідодержавного Зевса

492] Доньки, назвали б самі мені всіх, хто діставсь Іліона.

493] Отже, лише корабельних вождів я назву з кораблями.

494] П'ятеро мужніх вождів очолили рать беотійську -

495] Аркесілай, Пенелей, Протоенор і Клоній з Леїтом,

496] Йшли з ними ті, що в Гірії жили та Авліді скелястій,

497] В Схені та Сколі, в багатім на пагорби й ліс Етеоні,

498] В Граї, Теспеї, також в Мікалессі широкорівниннім.

499] Ті, що навколо Ілесія й Гарми жили та Ерітри,

500] Що Елеон, Окалею й також Петеон заселяли,

501] Гілу, а ще й Медеон, це гарно збудоване місто,

502] Копи, Евтресу і голубами уславлену Тісбу,

503] Що в Коронеї жили й Аліарті, травою багатім,

504] Ті, що Глісант заселяли, і ті, що прийшли із Платеї,

505] Й що в Гіпофівах жили, у гарно збудованім місті,

506] Та у священнім Онхесті, де вславлений гай Посейдона,

507] Й ті, що з Мідеї прийшли й виноградом багатої Арни,

508] Й ті, що в Нісі божистій жили й Антедоні далекім.

509] З ними прийшло п'ятдесят кораблів мореплавних, і в кожнім

510] Юних, дужих бійців беотійських сто двадцять сиділо.

511] Тих, що жили в Аспледоні, в Мінейськім жили Орхомені,

512] Вів Аскалаф за собою й Іалмен, синове Арея,

513] В батьківськім Актора домі їх Астіоха родила.

514] Дівчина та соромлива наверх, до своєї світлиці,

515] Вийшла, й могутній Арей перебув там із нею таємно.

516] Тридцять за ними тоді кораблів припливло крутобоких.

517] Схедій з Епістрофом, діти високого духом Іфіта,

518] Сина Навбола, ішли на чолі фокеїв численних,

519] Що Кіпаріс населяють і край Пітона скелястий,

520] Крісу божисту й Давліду, і тих, що живуть в Панопеї,

521] В Анемореї, і тих, що оселі їх круг Гіамполя,

522] Тих, що уздовж святої Кефісу-ріки проживають,

523] Тих, що в Лілеї живуть, при світлих Кефісу джерелах.

524] Сорок з собою вони кораблів привели чорнобоких.

525] Двоє вождів цих у лави стрункі шикували фокеїв

526] З лівого боку беотян, готуючи військо до бою.

527] Локри мали вождем Ойле'ща, швидкого Еанта,

528] Менший на зріст видававсь він од Телемоніда Еанта,

529] Менший багато, такий невеличкий, в броні полотняній.

530] А на списах перевищив панеллінів він і ахеїв.

531] Вів племена він, що Кінос, Опунт, Калліар заселяли,

532] Бесси пониззя, і Скарфу, й Авгеї долини принадні,

533] Тарфу, і Троній, і Багрія бистрого всі узбережжя.

534] Сорок з собою вони кораблів привели чорнобоких -

535] Локрів, що проти Евбеї священної їхні оселі.

536] Йшли із Евбеї абанти, що запалом дихали дужим,

537] Ті, що з Халкіди й багатої на виноград Гістіеї,

538] З Керінта, що біля моря, із Дія, високого міста,

539] Із Еретреї і ті, що у Стірі живуть та в Карісті.

540] Всіх за собою їх вів Елефенор, Ареєва парость,

541] Син Халкодонта, начальник відважних душею абантів.

542] Бистрі були ті абанти, із косами довгими ззаду,

543] Вої палкі, що ударом списів ясенових жадали

544] Панцирів мідну броню розбивати на грудях ворожих.

545] Сорок з собою вони кораблів привели чорнобоких.

546] Ті, що в Афінах жили, у гарно збудованім місті,

547] В цім Ерехтея могутнього краї, - його-бо Афіна,

548] Зевсова донька, зростила, родила ж земля хлібодайна,

549] В пишному храмі своєму Афіна його оселила, -

550] В коловороті років там усі юнаки афінейські

551] Жертви йому милостивні з биків і овечок приносять.

552] Воєначальником був Менестей у них, син Петеоїв, -

553] Серед людей земнородних ніхто так, як він, не умів ще

554] Коней до бою й мужів щитоносних ряди шикувати.

555] Вмів це лиш Нестор, що був набагато від нього старіший.

556] Він п'ятдесят кораблів із собою привів чорнобоких.

557] Із Саламіна дванадцять прийшло кораблів із Бантом,

558] Там поставив він їх, де афінські стояли фаланги.

559] Ті, що їм Аргос - оселя, й Тірінта, мурована міцно,

560] І Герміона, й Асіна, міста при затоці глибокій,

561] Гавань Ейону, й Трезен, й Епідавр, виноградом славетний,

562] Ті, що в Агіні живуть і в Масеті, і молодь ахейська -

563] Мали вождем Діомеда, що славен був голосом дужим,

564] З ними йшов і Стенел, славетного син Капанея;

565] Був ще третім вождем Евріал у них, муж богорівний,

566] Син Меністея і внук державця старого Талая.

567] Над усіма ж Діомед був, уславлений голосом дужим.

568] Вісім десятків вони кораблів привели чорнобоких.

569] Тих, що в Мікенах жили, у гарно збудованім місті,

570] Що заселяли Корінф і збудовані гарно Клеони,

571] \u1088ретіреї долину принадну, і місто Орнею,

572] І Сікіон, що Адраст у ньому колись володарив;

573] Жителів Гіпересії і скель Гоноесси високих,

574] Тих, що в Пелені жили, і тих, що навкруг Егіона

575] І по всьому Егіалу, й широкої близько Геліки, -

576] їх аж на ста кораблях владущий привів Агамемнон,

577] Син Атреїв. Із ним прибуло найчисленніше військо

578] І найдобірніше. Сяючи зброї блискучою міддю,

579] Гордо він величавсь, між героями найвидатніший,

580] Саном верховним своїм і числом свого війська найбільшим.

581] Хто в Лакедемоні жив серед гір та глибоких ущелин,

582] В Спарті, у Фарісі та в голубами уславленій Мессі,

583] Хто проживав у Брісеях, осів хто в Авгеях принадних,

584] В Лаї та Гелосі, близько до моря прилеглому місті.

585] Тих, що навколо Етіла й Амікли були їх оселі, -

586] їх Агамемнона брат, Менелай, войовник гучномовний,

587] Вів шістдесят кораблів, їх лави окремо стояли,

588] Сам він у бій їх водив, одважності певен своєї,

589] Духу їм сам додавав войовничого, серцем палав-бо

590] Він за Єлени печаль і сльози гіркії помститись.

591] Ті, що у Пілосі їхні домівки, в Арені принадній,

592] В Трії, при броді Алфейськім, у гарно збудованім Епі,

593] В Кіпаріссеї, і ті, що навкруг Амфігени їх житла,

594] Й що Птелеон - їх оселя, і Ге'лос, і Дбріон той, де

595] Музи позбавили співу Таміра-фракійця, коли він

596] Із Ехалії колись від Евріта вертавсь, ехалійця.

597] В співі хваливсь він усіх подолати, коли б навіть Музи

598] Стали виспівувать, Зевса егідодержавного доньки.

599] В гніві наслали на нього вони сліпоту й відібрали

600] Співу божистого дар, і забув він, як грать на кіфарі.

601] А на чолі цього війська був Нестор, їздець староденний.

602] З ним дев'яносто до Трої прийшло кораблів крутобоких.

603] Тих, хто в Аркади жив, під узгір'ям Кіллени високим,

604] Близько могили Епіта, в країні бійців рукопашних,

605] Тих, що в Фенеї жили й Орхомені, на вівці багатім,

606] В Ріпі, Стратії й Еніспі, овіяній всіми вітрами,

607] Тих, що в Тегеї було їх житло, в Мантінеї принадній;

608] Тих, хто в Стімфалі житло мав, і тих, що жили в Паррасії, -

609] Син Анкея очолював їх, володар Агапенор,

610] Вів шістдесят кораблів він. Аркадських багато на кожнім

611] Воїв було, в ремеслі войовничім обізнаних добре.

612] Ці кораблі добропалубні владар мужів Агамемнон,

613] Син Атрея, їм дав - через море пливти винно-темне,

614] Дбали не дуже самі-бо вони про діла мореплавні.

615] Ті, що в Бупрасії, й ті, що в Еліді жили божественній,

616] Хто від Гірміни і аж до Мірсіна, найдальшого міста,

617] До Оленійської скелі й Алесія край населяє,

618] Мали чотири вожді над собою, і десять за кожним

619] Бистрих пливло кораблів, де багато містилось епеїв,

620] А на чолі їх були Амфімах і Талпій, синове

621] Перший - Ктеатів, а другий Еврітів - Акторові внуки.

622] Третім вождем був могутній Діор, Амарінка потомок.

623] Врешті четвертим був вожаєм Поліксен боговидий,

624] Син владаря Агасфена, що сам від Авгея походив.

625] Хто на Дуліхії жив, на святих островах Ехінадських,

626] В морі широкім далеко розкиданих проти Еліди,

627] Мегес у них за начальника був, до Арея подібний,

628] Син Філея-комонника, любого Зевсу Філея,

629] Що на Дуліхій із гніву на батька колись переїхав.

630] Сорок до Трої із ним прибуло кораблів чорнобоких.

631] Був Одіссей вожаєм кефаленян, душею великих,

632] Тих, що жили на Ітаці і Неріті трепетнолистім,

633] Що в Крокілеї жили й Егіліп населяли скелястий,

634] Тих, що оселю свою на Закінті мали й на Самі,

635] Й тих, що прилеглий до цих островів суходіл населяли.

636] Був їх вождем Одіссей, умом до Зевса подібний.

637] Разом із ним дванадцять пливло кораблів рудощоких.

638] Син Адремона Тоант привів етоліян^ собою,

639] Тих, що Плеврон населяли, хто в Олені жив і Пелені,

640] Й тих, що в Халкіді приморській і в горах жили Калідонських.

641] Тож не було вже синів одважного духом Ойнея,

642] Вмер-бо й сам він уже, й Мелеагр не живе русокудрий.

643] Отже, по всій Етолії Тоантові влада припала.

644] Сорок до Трої із ним прибуло кораблів чорнобоких.

645] Ідоменей, списоборець славетний, вождем був у крітян,

646] Тих, що у Кносі жили і обведеній муром Гортіні,

647] В Лікті, Мілеті й Лікасті, що скель білиною сріблиться,

648] В Рітії й Фесті, великих містах, населених густо,

649] Й інших усіх, що мали на Кріті стограднім оселю.

650] Ідоменей, уславлений списник, вождем був над ними

651] Та Меріон, на вбивцю мужів Еніалія схожий.

652] Вісімдесят вони вдвох привели кораблів чорнобоких.

653] А Тлеполем, син Геракла, могутній, на зріст величавий,

654] З Родоса дев'ять привів кораблів гордовитих родосян, -

655] Родос вони населяли, на три розділившись коліна -

656] Лінд, Іеліс і Камір, що скель білиною сріблиться.

657] Тож Тлеполем, списоборець славетний, мав провід над ними, -

658] Силі Геракловій був він народжений від Астіохи,

659] Що із Ефіри вивів її, з-над ріки Селеента,

660] В Зевсових юних годованців міст одібравши багато.

661] Цей Тлеполем, у тривкому Геракловім вирісши домі,

662] Сивого старця Лікімнія вбив, Ареєву парость,

663] Хоч той отцеві його доводивсь по матері дядьком.

664] Вмить кораблі спорядивши й супутців зібравши чимало,

665] Морем він з рідного краю утік, уникаючи помсти

666] Сили Геракла, що в інших зросла синах його й внуках.

667] Лиха зазнавши багато, він врешті на Родос -приїхав.

668] Там поселились вони трьома племенами й зазнали

669] Ласки від Зевса, який над богами й людьми владарює.

670] Тож надзвичайним багатством їх щедро обсипав Кроніон.

671] Вслід за Ніреєм із Сіми пливло троє суден однаких,

672] Вслід за Ніреєм, сином Аглаї й державця Харопа,

673] Вслід за Ніреєм, що серед данаїв, до Трої прибулих,

674] Найкрасивіший за всіх по Пелідові був бездоганнім.

675] Він слабосилий, проте, і народу привів небагато.

676] Тих же, що Нісір, і Крапат, і Кас острівці населяли,

677] Кос, Евріпілове місто, і всі острови Каліднійські,

678] Тих за собою вели Фідіпп і Антіф - полководці,

679] Двоє синів Фессала-вождя, що був сином Геракла.

680] Тридцять за ними рядами пливло кораблів крутобоких.

681] Далі йшли ті, що вітчизною їх пеласгічний був Аргос,

682] Ті, що Алопу і Алое, і ті, що Трехін населяли,

683] Фтію і землю Еллади, жінками прекрасними славну.

684] їх імена - мірмідоняни, елліни й з ними ахеї.

685] їх п'ятдесят кораблів з Ахіллом прийшло прудконогим.

686] Не про бурхливу, проте, вони в час той війну помишляли,

687] Бо ж не було кому їхні до бою провадити лави.

688] Між кораблів богосвітлий лежав Ахілл прудконогий,

689] Гнівом палаючи за Брісеїду струнку й пишнокосу,

690] Бранку, що вивів її по трудах бойових із Лернеса,

691] Весь зруйнувавши Лернес і стіни розбивши фіванські.

692] Там же Мінета й Епістрофа він подолав, списоборців,

693] Юних державця Евена синів, Селепа онуків.

694] В горі за нею лежав він, та мав підвестись незабаром.

695] Тих, що Філаку і Пірас, уквітчаний весь, населяли,

696] Любу Деметри ділянку, і матір овець Ітонею,

697] Морем омитий Антрон, Птелеон на травистому ложі, -

698] Протесілай над ними велителем був войовничий,

699] Поки він жив, - тепер його чорна земля укривала.

700] З горя подряпавши лиця, дружина його залишилась

701] В недобудованім домі. Упав він, дарданцем убитий,

702] Щойно з свого корабля зіскочив найпершим з ахеїв.

703] Не залишились вони без вождя, та за ним жалкували.

704] Лави їх зразу ж очолив Подарк, Ареєва парость,

705] Син Філакіда Іфікла, що множив отари овечі.

706] Протесілая, великого духом, він брат однокровний,

707] Віком молодший. Протесілай-бо, герой войовничий,

708] Старший був, дужчий за нього. І хоч без вождя не лишились,

709] Вої за ним жалкували, бо доблестю він визначався.

710] Сорок до Трої із ним прибуло кораблів чорнобоких.

711] Ті, що жили поблизу Бебе'ідського озера в Ферах,

712] Бебу, й Глафіри, й Яолк населяли, збудований гарно,

713] Ті кораблів одинадцять вели на чолі із Евмелом,

714] Сином Адмета улюбленим, - Пелія донька найкраща,

715] Юна Алкеста його породила, з жінок богосвітла.

716] Тих, що в Метоні жили, і хто населяв Тавмакію,

717] Хто Мелібею й скелястий мав Олізон за оселю,

718] Вів Філоктет, славетний із лука стрілець, за собою

719] Сім кораблів. На кожному з них п'ять десятків сиділо

720] Дужих гребців, що добре із лука уміли стріляти.

721] Тільки лежав він у муках жорстоких на острові дальнім,

722] Лемні священному, там, де його залишили ахеї,

723] В болях від рани, що згубна йому заподіяла гідра.

724] Стогнучи, там він лежав. Але довелося аргеям

725] Про Філоктета близ кораблів незабаром згадати.

726] Не залишились вони без вождя, та за ним жалкували.

727] Медон очолив їх лави, Ойлеїв син позашлюбний,

728] Рена його породила Ойлеєві-городоборфо.

729] В тих, що оселя їх - Трікка й Ітома на скелях кремнистих,

730] Хто населяв Ехалію, Евріта ехальського місто,

731] Воєначальників двоє було - Асклепія діти,

732] Славні людей лікарі, Подалірій удвох з Махаоном.

733] Тридцять за ними рядами пливло кораблів крутобоких.

734] Тих, хто в Орменії жив та близько джерел Гіпереї,

735] Тих, що житло їх Астерій та білі Тітана вершини,

736] їх Евріпіл провадив, Евемона син світлосяйний.

737] Сорок до Трої із ним прибуло кораблів чорнобоких.

738] В тих, що в Аргіссі жили і що населяли Гіртону,

739] Орту, Елону і з білого каменю весь Олооссон,

740] Воєначальником був Поліпет, войовник безутомний,

741] Син Пірітоя, що сам народивсь од безсмертного Зевса, -

742] Від Пірітоя його зачала Гіпподамія славна

743] В день, коли саме потвор покарав він, оброслих волоссям, -

744] Вигнав їх геть з Пеліона і гнав до країни етіків.

745] Був він вождем не один - Леонтей з ним, Ареєва парость,

746] Син Корона, відважного духом, нащадок Кенея.

747] Сорок із ними також прибуло кораблів чорнобоких.

748] Вів двадцять два кораблі Гуней за собою із Кіфа.

749] З ним еніе'няни йшли, і переби, вояки невтомні,

750] Й ті, хто оселі навкруг непогідної ставить Додони,

751] Й ті, хто ріллею піклується над Тітаресієм звабним,

752] Що до Пенея свою струменисту доносить вологу,

753] Та не зливає з Пенеєм її в срібнопінному вирі,

754] Тільки поверх його котиться плавно, немовби олива,

755] Стікс, жахливої клятви ріка, ті зволожує води.

756] Протой, син Тенфредона, очолював військо магнетів,

757] Що при Пенеї і при Пеліоні трепетнолистім

758] Мали житло. У них за начальника Протой був бистрий.

759] Сорок до Трої із ним прибуло кораблів чорнобоких.

760] Ось хто вождями вважались і провід вели у данаїв.

761] Хто ж найславетніший був поміж ними, скажи мені, Музо,

762] Сам чи кіньми, із тих, що пішли за Атрідами слідом?

763] Коней найкращих Феретів онук викохував здавна,

764] Юний Евмел їх і гнав, наче птахів, - легких, бистроногих,

765] Мастю однаких, однолітків, зростом і постаттю рівних.

766] На піерійських лугах зростив Аполлон срібнолукий

767] Тих кобилиць, що пострах Ареїв розносять обидві.

768] Найвидатніший з мужів був Еант, Теламонів нащадок,

769] Поки гнівився Ахілл; та дужчий і він був, і коні

770] Ті, що носили в боях бездоганного сина Пелея.

771] Він же близ крутобоких своїх кораблів мореплавних

772] Досі лежав, палаючи на Агамемнона гнівом,

773] Люду керманича. Вої ж його на морськім узбережжі

774] Бавились дисків метанням і гострих списів та стріляли

775] З луків своїх. Поблизу колісниць їхні коні тим часом

776] Паслися на конюшині й петрушку низинну жували.

777] Збруя державців усяка, накрита старанно, лежала

778] В їхніх наметах. Самі ж, войовничого прагнучи мати

779] Війську вождя, по стану тинялись, від бою далеко.

780] Рушила рать, і поле немовби вогнем запалало.

781] Вся застогнала земля, мов од гніву метателя грому

782] Зевса, коли він перунами вкруг Тіфоея шмагає

783] Землю в Арімах, де, кажуть, зробив Тіфоей собі ложе.

784] Стогоном тяжко так стугоніла земля під ногами

785] Воїв, що йшли. Проходили швидко вони по рівнині.

786] Вісниця бистра, з гіркою тоді вітронога Іріда

787] Вістю прийшла до троян від Зевса-егідодержавця.

788] Радили раду тим часом вони на подвір'ї в Пріама,

789] Разом зібралися всі - молоді із мужами старими.

790] Ставши близько, озвалась до них вітронога Іріда,

791] Голос Політа, сина Пріама, прибравши, - у час той

792] Стражем троян вартовим, на прудкі покладаючись ноги,

793] Він на високій могилі сидів Есіета старого

794] І чатував, коли з кораблів своїх рушать ахеї.

795] Вигляд прибравши його, промовила бистра Іріда:

796] «Завжди, о старче, любі тобі непотрібні розмови,

797] Наче за мирного часу. А нині ж війна безугавна!

798] В битвах жорстоких бувати немало мені довелося,

799] Війська ж такого численного й грізного я ще не бачив,

800] їх наче листя в лісах, мов піску на морськім узбережжі,

801] Йдуть по рівнині вони воювать проти нашого міста.

802] Ректоре, ти особливо послухай, що діяти маєш.

803] Спільників є в нас багато в Пріамовім місті великім,

804] Мови ж у різноплеменних загонів, тут зібраних, різні.

805] Хай же очолює кожен людей, над якими владар він,

806] Співгромадян хай у лави шикує й до бою виводить».

807] Так вона мовила, й Гектор пізнав, що то голос богині.

808] Збори він враз розпустив, і всі кинулись миттю до зброї.

809] Брами порозчиняли, з них ринули воїв загони

810] Піші й комонні. Гомін усюди лунав безугавний.

811] Є на розлогій рівнині, якраз перед Троєю-містом,

812] Пагорб високий, що легко його обійти звідусюди.

813] Люди усі Батіеєю пагорб отой називають,

814] А невмирущі боги - надгроб'ям Міріни стрімкої.

815] Там шикувались у лави трояни й союзники їхні.

816] Вождь у троян - великий був Гектор шоломосяйний,

817] Син Пріама. Найкращі з усіх, найчисленніші в нього

818] Збройні загони були, до бою на списах готові.

819] Вів за собою дарданів Еней, син Анхіза могутній,

820] Що від Анхіза колись породила його Афродіта,

821] Ложем на ідських вершинах богиня із смертним з'єднавшись.

822] Був він вождем не один, з ним ішли Архелох з Акамантом,

823] Двоє синів Антенора, досвідчені в справах військових,

824] Тих, що у Зелії їхнє житло, під обніжжями Іди,

825] Люд заможний, що чорну пили Есепову воду,

826] Плем'я троянське очолював син Лікаона блискучий,

827] Пандар, що сам Аполлон дарував йому лук скорострільний.

828] В тих, хто оселею мав Адрестею, й країну Апеську,

829] І Пітією, й Тереї-гори верховини високі,

830] В них на чолі був Адрест і Амфій в броні полотняній,

831] Двоє синів Меропа з Перкоти, що знався відмінно

832] На віщуванні, отже, синам на війну мужозгубну

833] Заборонив він іти. Вони ж не послухали слова

834] Віщого, - видно, вели вже їх Кери до чорної смерті.

835] Хто біля Практія жив, селився навколо Перкоти,

836] В Абіді, в Сесті житло мав або в богосвітлій Арісбі,

837] В тих Пртакід був начальником. Асій, мужів повелитель,

838] Асій, Гіртаків син, що великі, вогнистої масті

839] Коні з Арісби примчали його, з берегів Селеента.

840] Йшов Гіппотой на чолі пеласгів, племен списоборних,

841] Тих, що оселею мають широкоскибу Ларісу,

842] Разом їх вів з Гіппотоєм Пілей, Ареєва парость,

843] Лета обоє сини, Тевтаміда, пеласгів державця.

844] Йшли Акамант і хоробрий Пірой на чолі у фракіян,

845] Що Геллеспонт швидкоплинний у них береги омиває.

846] Був вождем у кіконів, списами озброєних, Евфем,

847] Син Кеада Трезена, годованця Зевса самогр.

848] Вів за собою Пірехм криволуких пеонян загони

849] Здалеку, із Амідона, де Аксій широкий струмує,

850] Аксій, що поїть найкращою в світі водою.

851] В бій пафлагонян вело Пілеменове серце кошлате,

852] З краю енетів прибулих, де мулів є диких багато,

853] Й тих, що оселі свої у Сесамі й Кіторі мали,

854] При берегах партенійських в домах проживали чудових,

855] На Еріфінських вершинах, у Кромні жили й Егіалі.

856] Йшли на чолі алізонів вождями Одій та Епістроф,

857] З дальнього краю, з Аліби, де срібла родовища гойні.

858] Місян - Хромій і Енном очолював, птаховіщатель,

859] Та від загибелі чорної не вберегли його птахи -

860] Смерть він прийняв від руки прудконогого сина Еака

861] В хвилях ріки, де й інших троян потопив той багато.

862] Військо фрігіян богоподібний Асканій і Форкіс

863] Із Асканії проводили, збройного подвигу спраглі.

864] Антіф і Местл меоніян загони вели за собою, -

865] Німфа Гігейського озера і Талемена синове, -

866] Вдвох меоніян вели вони тих, що під Тмолом родились.

867] Наст на чолі був у карів, що мовою грубою мовлять,

868] Тих, що в Мілеті живуть, живуть і на Фтірі, горі тій лісистій,

869] На узбережжях Меандру, на прикрих узгір'ях Мікали.

870] Йшов на чолі у них Наст із братом своїм Амфімахом,

871] Наст з Амфімахом, обидва Німіона світлі синове.

872] В золото вбраний, як дівчина, йшов Амфімах воювати,

873] От нерозумний! Воно ж не спасло від загибелі злої -

874] Смерть він прийняв від руки прудконогого сина Еака

875] В хвилях ріки - й забрав усе злото Ахілл войовничий.

876] Військо лікіян вели Сарпедон і Главк бездоганний

877] З дальнього краю, з Лікії, де Ксантові хвилі вирують.

ПІСНЯ ТРЕТЯ

КЛЯТВИ. ОГЛЯД ВІЙСЬКА З МУРІВ.

ДВОБІЙ АЛЕКСАНДРА І МЕНЕЛАЯ

1] От як скінчили вожді загони свої шикувати,

2] Ринули з криком і гуком трояни вперед, наче птиці, -

3] З криком таким журавлині ключі у високому небі

4] В вирій тікають від злої зими і дощів безнастанних,

5] До Океану-ріки із криком таким відлітають,

6] Смерть і загибель мужам несучи, низькорослим пігмеям, -

7] Напад на них вони лютий вчиняють у млі світанковій.

8] Мовчки, незламною дишучи силою, вийшли ахеї,

9] Кожен готовий в душі один одному поміч подати.

10] Як над гірськими вершинами Нот розливає тумани,

11] Для пастухів - немилі, для злодія ж - кращі від ночі, -

12] Видно не далі в тій млі, ніж падає кинутий камінь, -

13] Так під ногами у воїв, що йшли, підіймалися хмари

14] Куряви, швидко-бо всі по рівнині вони виступали.

15] А як, одні проти одних прямуючи, близько зійшлися,

16] Вийшов з троянського війська вперед Александр боговидий,

17] Вбраний у барсову шкуру і з луком кривим за плечима,

18] Й гострим мечем. У руках тримав два списи мідногострі

19] І, потрясаючи ними, усіх викликав він аргеїв

20] Найхоробріших - поміряти сили в страшному двобої.

21] Щойно побачив його Менелай, Ареєві любий,

22] Як перед військом великими кроками той виступає,

23] Радість відчув, мов лев зголоднілий, що здобич натрапив,

24] Дику на скелях козу чи рогатого оленя раптом

25] Вгледівши. Жадібно здобич зубами він рве, хоч навколо

26] Вже його пси прудконогі та юні ловці оточили.

27] Радість так само відчув Менелай, з боговидим Парісом

28] Близько зустрівшись: за кривду жадав він йому відплатити.

29] В повнім озброєнні він з колісниці на землю зіскочив.

30] Щойно побачив ізблизька його Александр боговидий

31] Перед рядами, серце у грудях йому затремтіло,

32] В шереги воїв своїх одступив він, тікаючи смерті;

33] Наче в ущелинах гір подорожній, дракона зустрівши,

34] Враз усім тілом тремтить, і вбік відскакує швидко,

35] І утікає чим дужче, і лиця йому полотніють, -

36] В страхові так затремтів перед сином Атрея й сховався

37] В лави стрункі гордовитих троян Александр боговидий.

38] Бачив те Гектор і став словами ганьби докоряти:

39] «Горе-Паріс, женолюбе, хоробрий лиш з вигляду звабник!

40] Краще б ти зовсім на світ не родивсь чи безшлюбний загинув!

41] Як би хотів я того, та й для тебе це краще, ніж нині

42] Перед всіма такого безчестя й неслави зазнати!

43] Чуєш, як з тебе регочуться довговолосі ахеї,

44] Що первоборцем хоробрим вважали тебе, на твій красний

45] Дивлячись вигляд, у тебе ж ні сили в душі, ні відваги!

46] Й як ти насмілився, бувши таким, в кораблях мореплавних,

47] Товаришів назбиравши надійних, пливти через море,

48] До чужоземців пройти і зухвало із дальнього краю

49] Викрасти жінку прекрасну, невістку мужів списоборних,

50] Батькові твому на горе, і місту, й народові всьому,

51] Та ворогам лиш на радість, для себе ж самого - на сором!

52] Чом же Ареєві любого ти не пождав Менелая?

53] Знав би, в якого ти мужа дружину відняв пишноцвітну!

54] Не помогли б ні кіфара тобі, ні дари Афродіти,

55] Кучері й врода, якби ти у куряві мертвий валявся.

56] Та боязкі ті трояни занадто, а то вже давно б ти

57] Був у каміннім хітоні за лихо, яке заподіяв».

58] Відповідаючи, мовив йому Александр боговидий:

59] «Гекторе, лаєш мене недарма, справедливо ти лаєш.

60] Завжди-бо серце твоє непохитне, немовби сокира,

61] Що в деревину впинається й розмах посилює в теслі,

62] Як корабельного бруса майстерно і вправно він теше.

63] Так же і в грудях у тебе тверде й безтрепетне серце.

64] Тільки дарів чарівних золотої не гань Афродіти.

65] Славних дарів божественних не гоже-бо людям зрікатись -

66] Тільки боги їх дають, сам ніхто їх одержать не може.

67] А як бажаєш тепер, щоб бій розпочав я й змагався,

68] Хай посідають на землю трояни усі і ахеї,

69] Вийду тоді я вперед з Менелаєм, Ареєві любим,

70] Битися з ним за Єлену й скарби, що взяв я із нею.

71] Хто переможе й себе у двобої проявить сильнішим,

72] Жінку з скарбами її хай веде за собою додому.

73] Ви ж, договір про дружбу засвідчивши в клятвах священних,

74] В широкоскибій Трої живіть, а ті вернуться в Аргос,

75] Кіньми багатий, в Ахею, жінками вродливими славну».

76] Так він сказав. Слова його з радістю вислухав Гектор,

77] Вийшов вперед із лав він троянських і лави їх стримав -

78] Спис ухопив посередині, й стали вони нерухомо.

79] Довговолосі ж, із гнутих націлившись луків, ахеї

80] Стріли метать почали і кидати в нього камінням.

81] Голосно крикнув тоді володар мужів Агамемнон:

82] «Стійте, аргеї, заждіть, не стріляйте, синове ахеїв!

83] Слово нам хоче промовити Гектор шоломосяйний».

84] Так він сказав, і враз зупинили свій запал трояни

85] Й мовчки стояли. До ратей обох тоді Гектор промовив:

86] «Слухайте, Трої сини й в наголінниках мідних ахеї,

87] Що говорив Александр, від якого вся звада між нами.

88] Він закликає троян, а з ними так само й ахеїв

89] Пишну з плечей своїх зброю на землю зложить многоплідну,

90] Сам же він вийде вперед з Менелаєм, Ареєві любим,

91] Битися з ним за Єлену й скарби, що взяв він із нею.

92] Хто переможе й себе у двобої проявить сильнішим,

93] Жінку з скарбами її хай веде за собою додому.

94] Ми ж договір про дружбу засвідчимо в клятвах священних».

95] Так він сказав. Всі навколо стояли в мовчанні глибокім.

96] Врешті озвався із словом до них Менелай гучномовний:

97] «Слухайте ж ви і мене. Найтяжчим-бо пройняте болем

98] Серце моє. І сам-бо я мислю - вже час розійтися

99] Мирно аргеям з троянами. Досить вже лиха зазнали

100] Через цю зваду мою і призвідця її Александра.

101] Той з нас обох, кому долею суджена смерть і загибель,

102] Хай умирає. Інші ж із миром усі розійдіться.

103] Та приведіть сюди чорне ягня і білу ягницю -

104] Сонцю й Землі. Для Зевса ми інше іще приведемо.

105] Силу Пріамову теж приведіть, щоб клятви завірив

106] Сам він, бо високодумні синове його й віроломні, -

107] Зевсових клятв щоб ніхто не посмів би зухвало порушить.

108] Наче той вітер, витають молодших людей міркування.

109] Стане ж до справи старіший, то пильно вперед і назад він

110] Гляне, - так, щоби вийшло обом сторонам якнайкраще».

111] Так він промовив. І радість троян охопила й ахеїв:

112] Блисла надія тоді, що війна осоружна скінчиться.

113] Скочили всі з колісниць, поставили коней рядами,

114] Зброю із себе зняли й на землю одні проти одних

115] Склали близенько - два війська лиш смужка мала розділяла.

116] Гектор окличників двох до міста послав невідкладно

117] Пару ягнят привести і Пріама старого покликать.

118] А одночасно й Талтібія вирядив вождь Агамемнон

119] До кораблів крутобоких негайно іти і пригнати

120] Звідти ягня, і не смів Агамемнона він не послухать.

121] Звістку білораменній Єлені Іріда приносить,

122] Вигляд зовиці прибравши, дружини Антеноріда, -

123] Син-бо Антенора, Гелікаон-володар, за дружину

124] Мав Лаодіку, на вроду з Пріамових дочок найкращу.

125] В домі застали Єлену - та ткала великий, подвійний

126] Плащ пурпуровий, на нім бойові гаптувала змагання

127] Поміж троян конеборних і міднохітонних ахеїв,

128] Що від Ареєвих рук перетерпіли стільки за-неї.

129] Близько спинившись, їй мовила так прудконога Іріда:

130] «Вийди-но, люба красуне, поглянь, яке діється диво

131] Поміж троян конеборних і міднохітонних ахеїв!

132] Вів на рівнину одних проти одних Арей многослізний

133] Воїв отих, войовничого сповнених, згубного шалу,

134] Й от вони мовчки стоять, війна поміж них припинилась,

135] Сперлись усі на щити, списи повтикали у землю.

136] Тільки один Александр з Менелаєм, Ареєві любим,

137] Вдвох на великих списах змагатися будуть за тебе.

138] Хто переможе, тому ти дружиною любою станеш».

139] Мовивши це, богиня солодке бажання збудила

140] В неї до першого мужа, і міста, й батьків її милих.

141] Швидко вона, срібно-біле напнувши тонке покривало,

142] Вийшла з світлиці своєї, рясні проливаючи сльози,

143] І не сама: з нею разом зійшли дві служниці додолу,

144] Етра, Піттеєва донька, й Клімена услід велеока.

145] От незабаром вони до Скейської брами добігли,

146] В вежі над брамою там з Пріамом, Пантоєм, Тіметом,

147] Лампом, і Клітієм, та Гікетаоном, віттю Арея,

148] Ще й Укалегон удвох із Антенором, мудрі обидва, -

149] Люду старійшини всі над брамою в вежі сиділи,

150] Надто старі, щоб іти воювати, але - красномовці,

151] Вславлені скрізь, неначе цикади, що в лісі зеленім,

152] Сидячи в вітті дерев, виспівують солодкозвучно.

153] Так і троянські вожді на вежі сиділи високій.

154] Щойно уздріли Єлену вони, що доходила вежі,

155] Стиха між себе крилаті слова почали промовляти:

156] «Ані троян неможливо, ні мідноголінних ахеїв

157] Ганить, що злигоднів безмір за жінку таку вони терплять.

158] Страшно обличчям своїм на богинь вона схожа безсмертних.

159] Та хоч яка вона є, кораблем хай додому вертає,

160] Тільки б надалі нещасть не лишала ні нам, ні потомкам».

161] Так говорили, Пріам же до себе Єлену покликав:

162] «Люба дитино, підходь-но сюди і сідай біля мене.

163] Першого мужа побачиш, і родичів близьких, і друзів.

164] Передо мною не винна ти, винні лиш вічні богове, -

165] То лиш вони повели на війну многослізну ахеїв.

166] Ти ж назови мені тут ім'я того велетня мужа,

167] Що за ахеянин то, високий такий і могутній?

168] Є між ахеями зростом і постаттю й вищі за нього,

169] Але такого прекрасного й гідного виглядом мужа

170] Очі мої ще не бачили. Тож на державця він схожий».

171] В відповідь мовить Єлена йому, між жінок богосвітла:

172] «Свекоре любий, я страх і пошану до тебе вчуваю.

173] Краще б лиха мене смерть обняла того дня, коли з сином

174] Я від'їжджала твоїм, світлицю лишаючи шлюбну,

175] Донечку милу, й родину мою, і улюблених подруг.

176] Але не сталося так, отим-то й слізьми умліваю.

177] Зараз тобі відповім, що хочеш ти знати й питаєш.

178] Перед тобою - широковладний Атрід Агамемнон,

179] Славний державець, до того іще й списоборець могутній.

180] Дівер він був мені, сучці безстидній! Якби ж то ним був він!»

181] Так говорила, і старець, із нього дивуючись, мовив:

182] «Благословенний богами Атріде, від роду щасливий!

183] Скільки у владі твоїй синів пробував ахейських!

184] Був я в Фрігії колись, виноградними лозами славній,

185] Бачив я там бистрокінних фрігіян загони численні,

186] Військо Отрея й полки богорівного бачив Мігдона.

187] Вздовж узбережжя Сангарія їхній стояв тоді табір.

188] Був же тоді поміж ними і я як їхній союзник

189] В день той, коли амазонки з'явилися муйоподібні.

190] Стільки їх все ж не було, скільки тут бистрооких ахеїв».

191] Другим тоді Одіссея уздрівши, спитав її старець:

192] «Люба дитино, тепер і про цього скажи мені - хто він?

193] Хоч головою він нижчий таки, ніж Атрід Агамемнон,

194] А як поглянути - ширший від нього грудьми і плечима.

195] Зброю свою бойову на землю він склав многоплідну,

196] Сам же, немов той овен, він шереги війська обходить.

197] Справді-бо він таки на барана густорунного схожий,

198] Що крізь отару проходить численних овець срібнововних».

199] В відповідь мовить йому народжена Зевсом Єлена:

200] «Муж цей - Лаерта старого то син, Одіссей велемудрий.

201] Він між народом Ітаки, скелястого острова, виріс,

202] В хитрощах знається всяких і тямить в порадах розумних».

203] Мудрий Антенор з таким тоді словом до неї звернувся:

204] «Чистая правда усе, що зараз ти мовила, жінко,

205] Бо задля тебе колись посланцем Одіссей богосвітлий

206] Вже приїздив був сюди з Менелаєм, Ареєві любим.

207] В домі своєму приймав я обох, частував їх гостинно:

208] Запам'ятав я і постаті їхні, й поради розумні,

209] Як на нараду троян обоє приходили разом,

210] Стоячи, пліч шириною з-між них Менелай вирізнявся,

211] Сидячи поряд із ним, Одіссей здавався ставнішим.

212] А починали на зборах слова вони й задуми ткати,

213] То Менелай говорив хоч виразно, але швидкомовно

214] Й коротко дуже - не був говіркий, балакун многослівний,

215] Стисло умів промовляти, хоч віком він був і молодший,

216] А як підводився з місця свого Одіссей велемудрий -

217] Довго мовчки стояв, утупивши очі у землю,

218] Берла ні взад, ні вперед не хилив у своїй-він правиці,

219] А непохитно тримав, немовби до того незвиклий.

220] Скажеш ти - чимсь роздратований він чи якийсь навіжений.

221] Тільки як видобув він із грудей своїх голос могутній -

222] Мова його гомоніла, як та снігова хуртовина,

223] Й годі із смертних комусь тоді з Одіссеєм змагатись.

224] Не дивувались і ми вже, який він був доти на вигляд».

225] Третім Еанта побачивши, знову спитав її старець:

226] «Хто ж бо ахеянин цей, величавий такий і могутній?

227] Всіх перевищив аргеїв він зростом і пліч шириною».

228] Мовить йому довгошатна Єлена, з жінок богосвітла:

229] «Велетень цей - то Еант, оплот і опора ахеїв.

230] З другого боку, як бог, стоїть серед воїнів крітських

231] Ідоменей, кругом його крітські вожді оточили.

232] Часто його Менелай пригощав, Ареєві любий,

233] В нашому домі, коли приїздив він із острова Кріту.

234] Бачу я й інших там нині усіх бистрооких ахеїв -

235] Легко пізнала б я кожного й навіть на ймення назвала б.

236] Воєначальників двох лиш не можу знайти я між ними -

237] Кастора, коней впокірника, й п'ястю бійця Полідевка,

238] Рідних братів моїх: мати моя їх обох породила.

239] Чи з Лакедемона любого з військом вони й не рушали,

240] Чи й доплили аж сюди на своїх кораблях мореплавних,

241] Га не бажають до бою із іншими разом ставати,

242] Глуму й зневаг боячись, що на долю мені випадають».

243] Мовила так, але їх узяла вже земля життєдайна

244] У Лакедемоні, там, де мила була їх отчизна.

245] В час той окличники в жертву богам несли через місто

246] Пару ягнят і плід польовий, що серця звеселяє,

247] Вина в козиних міхах. Ідей же, окличник, кратеру

248] Ніс у руках осяйну і келихи золотоплавні.

249] Так, підійшовши до старця Пріама, його умовляв він:

250] «Встань, Лаомедонтіаде, зовуть тебе кращії люди

251] З-поміж троян конеборних і міднохітонних ахеїв

252] Вийти до них на рівнину засвідчити клятви священні.

253] Твій-бо син Александр з Менелаєм, Ареєві любим,

254] З довгими стануть списами за жінку двобоєм змагатись.

255] Хто переможе, той жінку і всі її скарби здобуде.

256] Ми, договір про дружбу засвідчивши в клятвах священних,

257] В широкоскибій житимем Трої, ті вернуться в Аргос,

258] Кіньми багатий, в Ахею, жінками вродливими славну».

259] Так він сказав, і жахнувся Пріам староденний, і коней

260] Бистрих велів запрягать. За хвилину був повіз готовий.

261] Вийшов старець на нього і взявсь за натягнуті віжки.

262] Поряд Антенор із ним на прегарній стояв колісниці.

263] Коней крізь Скейські ворота вони на рівнину погнали.

264] Скоро туди прибули, де трояни й ахеї стояли,

265] Із колісниці своєї на землю зійшли многоплідну

266] І посередині разом пішли між троян і ахеїв.

267] З місця тоді підвелися володар мужів Агамемнон

268] І Одіссей велемудрий. Окличники славні жертовних

269] Тут же овець привели, і вина у блискучій кратері

270] їм намішали, і воду зливали державцям на руки.

271] Син же Атрея рукою свій витягнув ніж, що звичайно

272] В нього при боці висів біля піхов меча величезних,

273] Вовну відрізав з голів у ягнят, і окличники зараз

274] Пороздавали її троянським вождям і ахейським.

275] Руки здіймаючи, голосно став Агамемнон молитись:

276] «Зевсе, наш батьку, володарю Іди, преславний, великий!

277] Сонце, що бачиш усе з високості, все чуєш на світі,

278] Ріки, й земля, і ви, що в підземних оселях нещадно

279] Мертвих караєте всіх, хто зламав за житА свою клятву,

280] Свідками будьте ви нам, охоронцями клятві священній!

281] Як у двобої отут уб'є Александр Менелая,

282] Хай залишає Єлену собі з дорогими скарбами,

283] Ми ж попливемо назад на своїх кораблях мореплавних.

284] Але якщо Александра уб'є Менелай русокудрий,

285] Хай нам трояни Єлену назад із скарбами повернуть,

286] Повністю хай і пеню, як належить, аргеям заплатять,

287] Так, щоб пам'ять про це й для майбутніх потомків лишилась.

288] А як платити не схоче Пріам і Пріамові діти

289] Те, що належить, коли б Александр у двобої загинув,

290] Тут і надалі лишусь за пеню я оту воювати,

291] Поки нарешті війни не завершу кінцем переможним».

292] Мовив і, горла ягнят полоснувши нещадною міддю,

293] Враз їх на землю поклав, ті ж, останній спускаючи подих,

294] В судорогах трепетали: бо ж сил позбавила мідь їх.

295] Потім, у чаші з кратери черпнувши вина, з молитвами

296] Вічноживущим богам творить почали узливання.

297] Так не один виголошував з-поміж троян і ахеїв:

298] «Зевсе, преславний, великий, та інші богове безсмертні!

299] В першого з тих, хто клятву священну порушить посміє,

300] Мозок нехай по землі, немов це вино, розіллється

301] В них і в дітей їх, жінками ж інші нехай володіють».

302] Так говорили. Та цих молитов не послухав Кротон.

303] В час той Пріам Дарданід таким до них словом озвався:

304] «Слухайте, Трої сини і мідноголінні ахеї!

305] Я в Іліон, вітрами овіяний, зараз вертаюсь.

306] Сили немає на власні дивитися очі, як буде

307] Битись мій син дорогий з Менелаєм, Ареєві любим.

308] Знає один тільки Зевс та інші богове безсмертні,

309] Хто з них на смерть у двобої приречений долі велінням».

310] Мовив, і, в повіз поклавши овнів отих, муж богорівний

311] Вийшов на нього й сам і узявсь за натягнуті віжки.

312] Поруч Антенор із ним на прегарній стояв колісниці.

313] До Іліона назад удвох вони разом вернулись.

314] Гектор тим часом, Пріама дитя, й Одіссей богосвітлий

315] Спершу одміряли місце двобою і, вкинувши потім

316] В мідянокутий шолом жеребки, потрусили, щоб мати

317] Знак, кому першому кидати мідного списа в двобої.

318] Руки здіймаючи, стали обидва народи молитись.

319] Так не один виголошував з-поміж троян і ахеїв:

320] «Зевсе, наш батьку, володарю Іди, преславний, великий!

321] Дай, щоб той з них, хто винен у зваді оцій поміж нами,

322] Смертю побитий, зійшов у А'ідову темну оселю,

323] Ми ж свою дружбу у клятвах священних зміцнили б навіки».

324] Так говорили. Шоломосяйний труснув жеребками

325] Гектор, назад одвернувшись. І випав Парісові жереб.

326] Всі посідали рядами там саме, де кожен рисистих

327] Коней тримав на припоні й оздоблена зброя лежала.

328] От пишнокосої муж Єлени, Паріс богосвітлий,

329] Свій обладунок прегарний на плечі почав одягати.

330] Спершу собі на гомілки наклав наголінники мідні,

331] Дуже красиві, срібними пряжками їх застебнувши.

332] Потім і панцир на груди свої надягнув, що від брата

333] Мав Лікаона: йому-бо якраз він приходивсь до міри.

334] Через плече перевісив він срібноцвяхований мідний

335] Меч свій і щит - міцний і великий - узяв із собою.

336] Голову дужу шоломом покрив він, кутим майстерно,

337] З кінською гривою, - страшно над гребнем вона розвівалась.

338] Вибрав і списа міцного, що саме прийшовсь до долоні.

339] Зброю так само почав бойову й Менелай одягати.

340] А як у лавах своїх нарешті озброївся кожен,

341] Вийшли вони на середину поміж троян і ахеїв,

342] Погляди грізно схрестивши. Були всі охоплені жахом -

343] І конеборні трояни, і мідноголінні ахеї.

344] Близько один проти одного стали на змірянім полі

345] І в войовничім завзятті списами лише потрясали.

346] Перший метнув уперед Александр довготінного списа

347] Й сильно ударив Атріда у щит, на всі сторони рівний,

348] Міді ж, проте, не пробив, і зігнулося вістря списове

349] В броні щита. Після цього підняв Менелай, син Атрея,

350] Мідного списа, до Зевса взиваючи, батька живущих:

351] «Дай мені, Зевсе, помститись над тим, хто так мене скривдив,

352] Хай від моєї руки Александр богосвітлий загине,

353] Так щоб навіть і той, хто лиш має родитись, жахався

354] Дружні чуття зневажать і злом за гостинність платити».

355] Так він сказав, замахнувся, метнув довготінного списа

356] Й сильно ударив Паріса у щит, на всі сторони рівний.

357] Зразу щита простромив осяйного могутнім він списом,

358] Що й через панцир пройшов, оздоблений пишно й багато.

359] Проти самої пахвини роздер Александру хітона

360] Спис той. Та вчасно крутнувсь він і чорної смерті уникнув.

361] З піхов Атрід тоді вихопив срібноцвяхований меч свій

362] І, розмахнувшись, ударив по гребню шолома. Зламався

363] Меч аж на три і чотири уламки і з рук його випав.

364] Тяжко зойкнув Атрід, на широке поглянувши небо:

365] «Зевсе, наш батьку, ніхто із богів не вредніший за тебе!

366] На Александрові я вже помститись гадав за підступність,

367] Та поламавсь мені меч у руках, і з міцної долоні

368] Марно мій спис вилітав, - його ж бо, проте, не убив я!»

369] Так він сказав, ухопив за шолом довгогривий Паріса

370] І поволік, шарпонувши, до мідноголінних ахеїв.

371] Ніжну шию стискав Александрові ремінь узорний,

372] Що за підв'язку шоломові був під його підборіддям.

373] Вже б і його доволік, невимовної слави зажив би,

374] Коб Афродіта за ними не стежила, Зевсова донька,

375] І не порвала той ремінь, з волової кроєний шкури.

376] Тож порожній шолом у могутній руці опинився.

377] Розмахом дужим його до мідноголінних ахеїв

378] Кинув герой, і вони тут же шолом підхопили.

379] Сам же знов до Паріса він кинувсь, бажаючи вбити

380] Мідяним списом. Та легко його із очей Афродіта

381] Скрила, як можуть це тільки богове, імлою вповивши,

382] І віднесла до шлюбних покоїв його запашистих.

383] Потім Єлену покликати вийшла. Знайшла її швидко

384] В вежі високій - круг неї троянські жінки там сиділи.

385] Тихо смикнула її за нектарнопахуше одіння

386] Й мовить їй, вигляду сивої жінки прибравши, старої

387] Прялі, яка, при Єлені іще в Лакедемоні живши,

388] Вовну їй пряла чудову, і та її дуже любила.

389] Вигляду прялі прибравши, їй мовила так Афродіта:

390] «Швидко зі мною іди. Александр тебе кличе додому.

391] В шлюбнім покої сидить він на тонко обточенім ложі,

392] Сяючи вродою й шатами. Ти не сказала б ніколи,

393] Що із двобою він щойно вернувся, - або у танок він

394] Має іти, або по танкові присів опочити».

395] Мовила так і в грудях всю душу її схвилювала.

396] Та як прекрасну побачила шию богині Єлена,

397] Перса, жагою наповнені, й блиском осяяні очі,

398] Серцем жахнулась і так, озвавшись до неї,- сказала:

399] «О безпощадна, для чого ти знов спокусить мене хочеш?

400] Може, ще далі, у місто якесь заведеш многолюдне

401] Аж у Фрігії самій чи в принаднім краю Меонії,

402] Де серед смертних людей теж серцю твоєму є любий?

403] Чи не тому, що тепер Менелай переміг Александра

404] Світлого й хоче додому негідну мене повернути,

405] Чи не тому ти до мене прийшла - лихеє кувати?

406] Йди вже до нього сама, стежок відречися богівських,

407] Хай вже ніколи нога твоя більш на Олімп не ступає,

408] Оберігай його спокій і вічно терпи все від нього,

409] Поки тебе як дружину або як невольницю прийме.

410] 1 Я ж не піду вже до нього, - стелить йому спільнеє ложе -

411] Сором мені і ганьба. Троянські жінки після цього

412] Справді мене засміють. Я вже й так перетерпіла досить».

413] Гнівом уся спалахнувши, промовила їй Афродіта:

414] «Змовкни, зухвала, не сердь мене, бо як розгніваєш, кину

415] Й так же зненавиджу сильно тебе, як раніше любила,

416] Серед троян і данаїв лиху розпалю я до тебе

417] Злобу й ненависть, і ти ганебною смертю загинеш».

418] Мовила так, і злякалася Зевсова донька Єлена,

419] І, срібно-білим ясним покривалом накрившися, мовчки

420] Вийшла услід божеству, від троянських жінок потаємно.

421] До Александрових разом дійшли вони пишних покоїв,

422] Знов до роботи своєї челядниці жваво взялися,

423] І до високої спальні ввійшла між жінок богосвітла.

424] В руки стілець на усміхи щедра взяла Афродіта

425] Й до Александра його поставила ближче богиня.

426] Сіла Єлена, дочка егідодержавного Зевса,

427] Й, очі убік одвернувши, корить почала свого мужа:

428] «З бою вернувся? Бодай би краще там і загинув,

429] Здоланий мужем могутнім, колишнім моїм чоловіком!

430] Чи не хваливсь ти, що над Менелаєм, Ареєві любим,

431] Маєш велику і в силі, і в списі, й в руці перевагу?

432] Що ж, повертайся й виходь з Менелаєм, Ареєві любим,

433] Битися знов сам на сам. Та все-таки я тобі раджу

434] Втриматись краще і більше з русявим отим Менелаєм

435] На нерозважний не йти поєдинок, не битись двобоєм

436] Так необачно, щоб тут же він списом тебе не приборкав!»

437] Відповідаючи, так Паріс тоді мовив до неї:

438] «Гнітом докорів гірких не гніти мені душу, дружино!

439] Нині мене переміг Менелай при підтримці Афіни,

440] Завтра ж його я здолаю, - адже й біля нас є богове!

441] Ну, а тепер у постелі зажиймо розкошів кохання!

442] Ще-бо мій розум ніколи таке не мутило бажання,

443] Навіть як викрав тебе з Лакедемона я чарівного

444] На кораблях мореплавних, і ми на Кранаї, скелястім

445] Острові, вперше коханням і ложем з тобою з'єднались, -

446] Весь я коханням горю і солодкого повен жадання».

447] Так він сказав і до ложа пішов, а за ним і дружина.

448] Поки на ложі різьбленому разом вони спочивали,

449] Син Атрея, як звір той, гасав серед натовпу всюди,

450] Чи не угледить нараз Александра, подібного богу.

451] Та ні від кого з троян і союзників славних дізнатись

452] Про Александра не міг Менелай, Ареєві любий.

453] З дружби ніхто не ховав би його, якби тільки побачив,

454] Всім він ненависний був, немовби та чорна загибель.

455] Мовив до них тоді так володар мужів Агамемнон:

456] «Слухайте, Трої сини, і дардани, і військо союзне!

457] Бачили ви - переміг Менелай, Ареєві любий,

458] Тож аргів'янку Єлену з усім її скарбом багатим

459] Видайте нам і пеню заплатіть, як належить, за неї,

460] Так щоб пам'ять про це й для майбутніх потомків лишилась».

461] Так говорив їм Атрід, і схвалили ту мову ахеї.

ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА

ПОРУШЕННЯ КЛЯТВ. ОБХІД ВІЙСЬКА АГАМЕМНОНОМ

1] Радили раду боги, у господі сидячи в Зевса

2] На золотому помості, і юна володарка Геба

3] Всім розливала нектар, вони ж золоті піднімали

4] Келихи в честь одне одного і поглядали на Трою.

5] Та заманулось Кронідові словом ущипливим Геру

6] Подратувати, і от жартома він до неї промовив:

7] «Дві між богинями тут заступниці є в Менелая:

8] Гера аргейська і з нею Алалкоменіда Афіна.

9] Справді сидять тут обидві й, здаля поглядаючи тихо,

10] Слухають слово його. Афродіта, на усміхи щедра,

11] Завжди з Парісом усюди, від згуби його захищає.

12] От врятувала й сьогодні, коли вважав себе мертвим.

13] Та переміг же, проте, Менелай, Ареєві любий.

14] Тож поміркуймо тепер, як далі спрямуємо справу -

15] Знову жахливу розпалим війну й бойову колотнечу

16] Поміж народів чи згоди між ними дамо досягнути?

17] В разі якщо це милим здається для вас і приємним,

18] Хай непорушним лишиться Пріама владущого місто,

19] А аргів'янку Єлену нехай Менелай забирає».

20] Так він сказав, і з обуренням слухали Гера й Афіна.

21] Поруч сиділи вони і троянам біду замишляли.

22] Тільки Афіна мовчала й ні слова із уст не зронила,

23] Хоч і лютилася гнівом на Зевса, могутнього батька.

24] Гера ж у грудях не стримала гніву свого і сказала:

25] «Немилосердний Кроніде, яке-бо ти вимовив слово!

26] Чи надаремним бажаєш і марним ти труд мій зробити

27] Й піт, що в трудах обливалася ним я і коней трудила,

28] Воїв ахейських на горе Пріамові й дітям збиравши?

29] Дій, як ти волиш, та інші того не схвалять богове».

30] З гнівним обуренням мовив у відповідь Зевс хмаровладний:

31] «О безпощадна! Яку ж бо Пріам і Пріамові діти

32] Прикрість тобі учинили, що в тебе на думці одно лиш,

33] Як Іліон зруйнувати, прегарно збудоване місто?

34] Лиш через брами та мури високі ввірвавшись до нього,

35] Тільки Пріама живцем із дітьми поглинувши й інших

36] Трої синів, лиш тоді б свою ти наситила злобу.

37] Що ж, як хочеш роби. Хай надалі лише ця незгода

38] Не обертається в зваду між мною й тобою велику.

39] Ще тобі інше скажу я, а ти заховай в своїм серці:

40] Як заманеться колись і самому мені зруйнувати

41] Місто, в якому мужі проживатимуть любі для тебе,

42] Дай мені волю тоді і гніву мого ти не стримуй,

43] Так же, як зараз і я проти волі тобі уступаю.

44] Скільки під сонцем ясним, під зоряним неба