Квінт Горацій Флакк
Поезії
Переклади Г.Кочура, В.Державина, А.Білецького


© Horatius

© Г.Кочур, В.Державин, А.Білецький, (переклад), 1968

Джерело: Антична література: Хрестоматія. Упорядник О.І.Білецький. К.: Радянська школа, 1968 (2-ге видання). 612 с. С.: 458-483.

OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua) 2004


Зміст

Оди

    До Мецената (Книга І, ода 1) - Переклад Г.Кочура

    До Таліарха (Книга І, ода 9) - Переклад В.Державина

    До Лідії (Книга ІІІ, ода 9) - Переклад А.Білецького

Послання до Пісонів (Поетичне мистецтво) - Переклад В.Державина

 


 

 

ОДИ

 

ДО МЕЦЕНАТА (І, 1)

О нащадку царів, роду прадавнього,

Меценате*, ясна славо і захист мій!

Є такі, що для них радість одна в житті -

Колісницею знять куряву в бігові:

Гілка пальми тоді, дар переможцеві,

Зносить їх до богів, володарів землі.

Іншим хочеться буть тричі обранцями

У квіритів юрби, завжди несталої.

Цей щасливий, коли з поля Лівійського

У комори свої весь урожай збере.

Той, хто батьківський лан заступом скопувать

Звик - не схоче й за все царство Атталове**

Розтинати судном моря Міртойського***

Хвиль зрадливих, де злі бурі загрожують.

І, хоч звади вітрів та Ікарійських вод**** [459]

Налякавшись, купець надто вихвалює

Спокій рідних полів,- буде він змушений

Знов ладнати судно, злиднів жахаючись.

Дехто келех вина любить собі налить

І самотньо весь день сонячний бавиться

Чи під тихим гіллям, в затінку арбута*****,

Чи біля джерела хвилі священної.

Багатьом дорогий табір і змішані

Звук сурми і ріжка, й війни, ненависні

Матерям. Не страшний холод мисливцеві,

Забуває тоді й пестощі жінки він,

Як у лісі на лань вірні натраплять пси,

Чи тенета міцні хоче порвати вепр.

Я ж плющем на чолі, мудрих ознакою,

Дорівняюсь богам; тінявий гай мене,-

Де в легкому танку німфи з сатирами,-

Од юрби віддалить, якщо й Евтерпа там

Візьме флейту до рук, і Полігімнія

Мій лесбійський прийде строїти барбітон******.

А як ти відзначиш з лірних співців мене -

Піднесу я чоло горде над зорями.

[* Меценат - відомий покровитель Горація (ім'я якого згодом стало загальним), був якимсь нащадком так званих етруських царів або лукумонів.]

[** Апал - пергамський цар (Пергам - елліністична держава в Малій Азії), який відказав Римові свою державу.]

[*** Мірюйське море - простір Егеііського моря поміж східним берегом Пелопоннесу іі Кікладськими островами.]

[**** Ікарійське море - невелика частина Егеііського моря біля Великих Спорад, уздовж нівденно-західного берега Малої Азії, де, згідно з міфом, загинув Ікар, син Дедала.]

[***** Арбут - «супичне дерево», вічнозелене деревце з родини вересових; плоди його схожі на сувиці.]

[****** Барбітон - струнний музичний інструмент. «Лесбійський», бо Горацііі наслідував старогрецьких поетів лесбійської школи: Алкея й Сапфо.]

 

ДО ТАЛІАРХА (І, 9)

В глибокім - бачиш біле? - стоїть сніг

Соракте*, й ноші вже не витримують

    Ліси обтяжені, й з морозу

    Лютого ріки спинили біг свій.

Розсій цей холод, дрова на вогнище

Поклавши щедро, і добросердіше

    Добудь трирічного з сабінських,

    O Таліарху, амфор вина нам!

Зостав Всевишнім решту; відколи бо

Вони зрівняли шторм, що по морю

    Кипучому бивсь, ані тріпочуть

    Ясені давні, ані тополі.

Покинь, що завтра буде, питатися,

Який би доля й як не послала 6 день,-

    Вважай за зиск ти і солодких

    Ні закохань, ні танків не нехтуй,

Аж доки квітнеш і сивини нема

Смутної нині. Години і гульбища

    Й глухе надвечір шепотіння

    Хай поновляються в час умовний.

Та й проти себе зрадний із крайнього

Куточка посміх дівчини бажаний

    I заклад, зірваний з зап'ястка

    Чи з не занадто завзятих пальців.

[* Соракте - гора в Етрурії.]

 

ДО ЛІДІЇ Оди, III, 9

Поет. Поки любий я був тобі,

Краще не обвивав жоден юнак тоді

    Білу шию обіймами,

    Жив за персів царя ще я щасливіше. [465]

Лідія. Поки іншої не кохав,

Гірш од Хлої тобі Лідія не була.

    Звісна Лідія іменем -

    Слави я зажила більше від Сільвії*.

Поет. Мною править фракіянка, .

Ніжних вчена пісень, знає кіфари гру.

    Я за неї життя б віддав,

    Якщо доля її душу помилує.

Лідія. Факел кохання взаємного**

Калаїс підпалив, з Турій Орніта син.

    Двічі згину за нього я,

    В разі доля мені хлопця помилує.

Поет. Що як давня прийде любов,

Під ярмо підведе мідне розлучених,

    Хлою ж кину біляву я -

    Двері Лідії знов будуть відкритими?

Лідія. Хоч від зір всіх прекрасніший

Мій коханий, а ти легший від корка й ще

    Ти буйніший за Гадрію***,

    Все ж з тобою жила б, смерть поділила б я.

[* Рея Сільвія - мати Ромула й Рема.]

[** Факел був атрибутом бога кохання, Купідона, який запалював ним любовну пристрасть у людях.]

[*** Гадрія - власне, місто иа березі Адріатичного моря; тут ужито замість назви самого моря.]

 

 

ПОСЛАННЯ ДО ПІСОНІВ

(Про поетичне мистецтво)

Останнє з послань Горація ще за давніх часів розглядалося як теоретичний трактат про поезію, писаний віршами. Проте Горацій має на меті в ньому не поезію взагалі, а поезію драматичну, зокрема трагедію за грецькими зразками, яку він бажав би бачити перенесеною на римський грунт - подібно до того, як сам він це зробив щодо грецької лірики. Викладаючи своїм друзям Пісонам - батькові і двом синам- правила трагічної поезії, Горацій побіжно висловлює ряд загальних зауважень про мистецтво поета. [474]

І

ПРОСТОТА І ЄДНІСТЬ - НЕОБХІДНІ ЯКОСТІ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ

Якби художник схотів із конячею шиєю людську

Голову скласти докупи, надавши строкатого пір'я

Цим звідусюди позбираним членам, щоб жінки, до того ж,

Риб'ячим постать кінчалась хвостом, хоч приваблива зверху,-

Твір цей побачивши, друзі, хіба ж ви удержали б сміх свій?

Вірте, Пісони, на цю буде схожа картину та книга,

Де, мов у хворого привиди сну, невиразні й туманні

Образи будуть речей, і ніяка подоба не буде

З ніг і до лоба єдина. Художникам-бо і поетам

Важитись вільно було скрізь на все, заманеться чого їм:

Знаємо й право на це даємо й вимагаємо спільно,-

Таж не на те, щоб сумирне у нас сполучалося з лютим,

Щоб парувалися змії з птахами і з тиграми вівці,

Так по поважному часто й багатонадійному вступі

Той або інший пурпурний, що має далеко блищати,

Шмат нашивають: описують гай з вівчарями Діани

І по полях чарівливих струмків бистроплинних коліна,

Або ще Рейн і його течію, або ж радугу водну;

Таж не до речі це тут. Кипариси міцні зобразити

Вмієш ти, мабуть: навіщо, коли змалювати ти маєш

Розпач плавців і розбите судно - і це не безплатно! -

Урну робити почав ти - чому ж це не урна, а кухлик?

Зрештою, хай буде все, аби лиш єдине та просте.

 

З нас, співців, багатьох, о батьку й сини його гідні*.

Видимість лиш спокушає краси - бути хочу я стислим,-

Темним стаю; хто легкості прагне, втрачає потужність [475]

Дум і чуття; хто дбає про велич, вдається в надутість;

Долі плазує, хто надто спокійний і бурі боїться.

Різноманітити хоче хтось тему єдину, і щедро

Він і дельфіна додасть до лісів, кабана до морських хвиль.

Хиб уникання веде до пороку, коли без пуття це!

Є біля цирку Емілія** скульптор на бронзі, що й нігті

Зробить, і кучері ніжні в твердому відтворить металі,-

Твору ж сукупність - невдала, бо він не зуміє в цілому

Скласти його; і коли б про складання я дбав чого-небудь,

То не хотів би скидатись на нього, так само, як жити

З носом поганим, та з гарним і чорним волоссям і оком.

 

Тему собі вибирайте по силі; хай кожен, хто пише,

Довго міркує - що знести спроможні, а що й не піднімуть

Власні рамена; бо хто розв'язав переможно цю справу,

Той вже не втратить свого красномовства й ясного порядку.

Сила й чарівність порядку - напевне я знаю - у тому,

Щоб саме зараз казати лише саме зараз належне,

Решту ж усю обминати, відклавши до слушного часу;

Автору так і належить - це брати, а це усувати.

[* Тобто Пісони - представники давнього і знатного римського роду.]

[** Гладіаторська школа Люція Емілія Лепіда була розташована поблизу цирку.]

 

II

ВИБІР СЛІВ; АРХАЇЗМИ І НЕОЛОГІЗМИ (В. 45-72)

Ставлячись тонко й обачно також і до викладу й мови,

Висловиш гарно ти все, наколи ти вигадливо давнє

Слово сполучиш, а тим і відновиш; коли ж доведеться

Вжити новітніх позначень для показу темної речі,

То новотвору, якого півголі не чули Цетеги*,

Треба: свобода - дозвільна, коли її скромно вживають,

І молоде та недавно ще складене слово надасться,

Бувши помірно відтвореним з грецьких джерел.

Що за диво? Римлянин Плавту й Цецілію те попустив, що не вільно

Варію чи то Вергілію**? Якщо надбати я здатний

Щось, то чому ж дорікання, коли збагатила говірку

Батьківську Еннія мова й Катона, новітніх надавши

Назов речам? Було вільно, і вільно назавсігди буде -

Те висувати ім'я, що позначене вжитком сучасним.

Як у лісах восени опадає найпершим щороку

Листя найстарше,- отак стародавні слова загибають,

І, на зразок юнаків, новотвори міцніють і квітнуть.

Смерті приділені ми і талан наш: а чи суходолом

Стиснений, флоти Нептун забезпечує від аквілонів -

Справа царська це! - чи довго неплідна нетеча, для весел

Тільки придатна, годує округу і плуг відчуває,

Чи відмінила свій біг, небезпечний для засіву, річка, [476]

Кращих зазнавши путей,- всі витвори смертних загинуть.

Мовних зворотів краса й поготів - їх грація жвава!

Слів ще багато відродиться з тих, що давно вже опали,

І пребагато впаде ще з тих, що сьогодні в пошані,

Скоро лише заманеться всесильному вжиткові; він бо

В себе тримає і присуд, і право, і норму розмови.

Мова поета повинна відповідати обраному віршовому розмірові, а в драматичній поезії - образам дійових осіб. У виборі матеріалу слід додержуватися традиції або вигадувати: першому можна віддати перевагу. Слід уникати рабського наслідування, не вдаватися до широкомовного початку, щоб не було, як у прислів'ї: мучиться в пологах гора, а народжується смішна миша; приступаючи до сюжету, треба вводити просто в середину дії (іп теа'іав гез), не починаючи здалека.

Далі викладаються правила, що стосуються драматичного мистецтва: 1) про відповідність характеру до віку дійових осіб; 2) про сценічні умови, до яких треба пристосуватись, компонуючи драми для сценічного втілення (виведення «вісників», кількість актів, число осіб у діалозі, хор, музика, особливості так званої сатирської драми; 3) про ямб як про найтиповіший метр трагедії; 4) про історію драми в греків і римлян.

Третя частина послання каже про поета, починаючи від освітньої його підготовки. Поета створює не саме лише натхнення, а й мистецтво: отже, для нього необхідна філософська підготовка (в. 309-316):

І джерело, і засади писання поправного - розум;

Суть філософські тобі розкриють сократиків твори,

А за продуманим предметом слово охоче слідкує,

Той, хто навчився обов'язків щодо вітчизни і друзів,

Як треба батька любити, як - брата, а як - свого гостя,

В чому сенатора честь полягає й судді, і повинність

Воєначальника, що вирушає в похід,- безперечно,

Вміє надати належної постаті кожній особі,-

а також уміння спостерігати практичне життя: це допоможе йому правдиво зображати характери в драмі. Далі про те, що вадить і що не вадить поетові: мета поета - навчити людей або розважати їх (в. 333-340):

Бути корисними хочуть - або розважати - поети,

Або, нарешті, разом і приємне й корисне казати.

Що б не писав, будь стислим; бо скоро промовлене слово

Скрізь відчувають придатні уми й пам'ятають пильніші;

Зайве ж із повного серця навспак, мов з посуду, ллється.

Вигадане ради втіхи хай буде найближчим до правди;

Дія не має благати, щоб вірили сліпо у вигад,

Тобто живих витягати дітей із Ламії*** шлунка.

Поет повинен прагнути удосконалення; посередніх поетів не повинно бути. Знання, талант, праця, вміння прислухатися до серйозної критики - ось що необхідне, щоб стати добрим поетом. Послання закінчується сатиричною характеристикою навіженого поета, від якого всі тікають.

 

[* Цетеги - римський рід, прихильний до давніх звичаїв.]

[** Плавт і Цецілій - тут стародавні поети, зразок поганого смаку; Вергілій і Ва-рій згадуються як сучасники, поети високої кваліфікації.]

[*** Ламія - казкове страхіття, яким лякали дітей.]

 


© Aerius, 2004

 


Печать на ткани тут.