Тіт Лукрецій Кар
Про природу речей
[уривки]
Переклад В.Гринюка


© Titus Lucretius Carus. De Rerum Natura

© В.Гринюк (переклад), 1971

Джерело: Давня римська поезія в українських перекладах і переспівах. Л.: Світ, 2000. 328 с. - С. 19-20.

Сканування та коректура: Aerius (ae-lib.org.ua) 2004


Зміст

Книга ІІІ

    Смерть - це ніщо

 


 

 

Книга ІІІ

 

Смерть - це ніщо

(рядки 926-965)

Отже, тим менше відношення смерть до нас будь-яке має:

(Меншим як щось може бути від того, що явно нічим є!)

Тут бо в замішання сильне вступає матерія й зразу

Смерть за цим слідом приходить. Ніколи ніхто не проснеться,

Раз і назавжди коли вічний холод життя вже заступить.

Зрештою, раптом якби обізвалась речей тут природа,

Так кому-небудь із нас дорікати почавши словами:

"Що тобі, смертний, так тяжко? Чого переймаєшся дуже

Смутком сумним?- Чого плачеш і стогнеш, про смерть нагадавши?-

Дуже якщо те життя, що прожив ти, було тобі любе

І ще усі його блага даремно втекли, мов налиті

В глечик пробитий, і так, безкорисно минувши, пропали;

Що ж не відходиш, як гість, що наситивсь життям вже доволі,

І не приймаєш спокійно, дурний ти, спочинку близького? -

А, навпаки, якщо все, чим вже ти скористався, минуло,

Згинувши, й стало життя неприємним, чого ж ти шукаєш

Ще його, знову якщо пропаде воно й згине даремно,

І не положиш кінця ти життю та усім його мукам? -

Тут бо, крім того, для тебе немає нічого для втіхи,

Що я зробити могла б і знайти: тільки завжди те саме.

Тіло ж у тебе, якщо не зістарілось все ще від років,

Члени не стали слабкими, то й так остається все тим же.

Далі. Якщо ти життям покоління усі перевершиш,

А чи сказати інакше, якщо не помреш ти ніколи,-

Що ж нам сказать, як не те, що природа цілком тут законний

Спір затіває і справу правдиву відстоює словом? - [19]

Справді ж, коли це нещасний горює вже віком похилий

Й більше, ніж треба, кричить, чи не варто прицикнути різко? -

"Геть із сльозами, брехуне, вгамуй свої скарги негайно,

Ставши вже дідом правдивим, ще більше тепер нарікаєш,

Благ всіх життєвих досхочу споживши, тепер ти старієш.

Нехтуєш явним і завжди тому про відсутнє ти мрієш...

Та і минуле життя промайнуло все в тебе даремно;

Так непомітно і смерть в головах підступає до тебе,

Перше, ніж ситий до краю ти міг би з життя віддалитись.

Тільки, одначе, покинь ти чуже все для твого вже віку,

Нумо, спокійно нащадкам віддай своє місце: так треба!"

Так сварючись, справедливо, вважаю, вчинила б природа:

Бо уступає старе, новизною речей потіснившись,

Вічно і речі одні відновляються завжди із інших,

І не відходить ніхто ані в царство підземне, ні в Тартар.

 

 

 

За. вид.: Іноземна філологія 1971. Вип. 24. С.114-116.

В.Гринюкові належать також статті: Деякі питання перекладу Лукреція // Іноземна філологія 1972. Вип. 28. С.107-112; Адекватність у перекладі термінології Лукреція // Іноземна філологія 1974. Вип 36.


© Aerius, 2004