Антоніо Мачадо-і-Руїс
Вибрані поезії
Переклад Олени Курченко


© Antonio Machado y Ruiz

© О. Курченко (переклад з іспанської, примітки), 2000

© Juan de Dios Luque Durán (передмова), 2000

Джерело: А. Мачадо. Вибрані поезії. К.: Компас, 2000. 64 с. - С.: 4-11.

Сканування і коректура: Aerius (ae-lib.org.ua), 2004


Зміст

Хуан де Діос Луке Дуран. Антоніо Мачадо (1875-1939): Сумна і разом з тим прекрасна хвилина для роздумів про власне місце у житті

 

Із збірки "Самотності"

    І. Мандрівник

    II

    L. Невже?

    LIV. Поганий сон

    LVIII. Варіація

Із збірки "Поля Кастилії"

    СІХ. Осінній світанок

    СХІХ

    СХХ

    СХХІ

    СХХІІІ

    CXXVI

    СХХХ. Саета

    Із циклу "Прислів'я та наспіви"

        І

        XXI

        XXIX

        XLIV

        XLVI

        LI

        LIV

    Із циклу "Притчі"

        III

Із збірки "Нові пісні"

    CLXIII. Мандрівка

    CLXIV. Сни-діалоги

        І

        II

    CLXXVII. Дитячий спогад

 


 

 

Хуан де Діос Луке Дуран

Антоніо Мачадо (1875-1939): Сумна і разом з тим прекрасна хвилина для роздумів про власне місце у житті

Ця збірка поезій, підібраних та перекладених іспаністкою Оленою Курченко, найкращим чином репрезентує творчість Антоніо Мачадо і, безсумнівно, послугує українському читачеві вікном не тільки до поезії і творчості цього геніального іспанського поета, але також і до привабливого всесвіту почуттів та світобачення іспанців.

Перекладачка успішно впоралася з нелегким завданням показати через невелику кількість поезій багатий і складний мачадівський світ. Переклад, виконаний якщо не досконало, то натхненно, передасть українському читачеві ті глибокі поетичні відлуння, які відчувають іспанці, читаючи оригінал.

Мачадо, можливо, найулюбленіший іспанський поет усіх епох, не має ні попередників ні послідовників. Його поезія, інтимна та своєрідна, має глибоко іспанське коріння, і жодна інша поезія не втілює суть іспанського та Іспанії так, як мачадівська.

Чому Мачадо є улюбленцем іспанців, коли протягом семи віків іспанською мовою писало стільки чудових поетів, нелегко пояснити. Тільки у столітті, що відходить, його конкурентами були Хуан Рамон Хіменес, Ґарсія Лорка та Міґель Ернандес. Його величезна популярність дивує ще більше, якщо згадати, що митець ніколи не шукав легкої поезії та контакту з широкою публікою. Людина скромна і без претензій, скупа на жести, майже сіра, він ніколи ні до чого не закликав і не вдавався до красномовних та видовищних жестів, таких поширених серед письменників його епохи. Саме своєю стриманістю та умисною неяскравістю його поезія і відрізняється від інших, фольклорних та колористичних, які швидше привертають до себе увагу іноземного читача і тому досягли міжнародної популярності.

Його глибоко особиста поезія чесно та рішуче протистоїть історично та географічно ворожому світу. Мачадо - великий поет самотності XX століття. Причиною його самотності є не уникання соціального компромісу з Іспанією, в якій йому випало жити, і не інтелектуальна самозакоханість, така поширена серед елітних поетів, які ставлять себе і свою творчість вище простого люду. Іспанію, в якій він жив,- розшматовану соціальною несправедливістю та ідеологічними конфліктами - він любив, давав ключі для її розуміння, оспівував і ганьбив у своїх віршах. Мачадо, спадкоємець поетів іспанського відродження XIX століття, думав, як і багато інших, що сумлінна праця письменника і поета та інтелектуала взагалі врешті-решт допоможе створити Іспанію, вільну від пороків та нещасть, свідком яких йому довелося бути. Мачадо став свого роду проповідником, послідовним до самої смерті і вірним собі у захисті свободи та суспільного прогресу, не поступаючись власною незалежністю письменника і громадянина.

Шлях до порятунку Іспанії Мачадо бачив у глибокому аналізі іспанського характеру, його світлих і темних сторін. Ця національна вдача, безсумнівно, сформована деякою мірою під впливом пейзажів Іспанії. Мачадо, прекрасний пейзажний поет, оспівуючи блакитно-золоту осяйну Севілью та опалово-фіолетові гори Сорії, родючі андалузькі рівнини, холодні й одноманітні кастильські плоскогір'я, насправді описує передусім пейзаж душі. Іспанський характер світлий і веселий, але разом з тим ще й заздрісний, а подекуди навіть злий. Поезія Мачадо викриває все негативне та жорстоке й оспівує життєрадісну та повнокровну вдачу іспанців. Іспанію одразу впізнаєш у веселих мачадівських пейзажах, змальованих з його витонченою мудрістю та андалузьким гумором, а також - в інших віршах - по темних хмарах та холодних голих рівнинах... Світло і тіні у поезії Мачадо так чи інакше завжди використовуються для самокритичного аналізу національного характеру. Можливо, саме тому його поезії є найкращою втіхою для стривоженої душі не тільки тоді, коли викликають у пам'яті прекрасні образи природи, але, як не дивно, і тоді, коли нещадно викривають все найгірше, що в нас є. Читач знаходить в його віршах відгук на свої найглибші тривоги. В часи неспокою, занепаду і відчаю іспанці читають Мачадо. Жодний інший поет так не заспокоює і не лікує душу, допомагаючи людині поглянути на речі спокійно і забути про особисті невдачі. Тому що так само, як Мачадо примирився з власною долею, країною та її історією і навчився любити їх, читач завжди може віднайти в його віршах шлях до примирення та надії.

Бути стриманим і спокійним неважко, коли доля дарувала людині повне задоволень існування та флегматичний характер. Але Мачадо жив у тривожний час і мав пристрасний характер. Його правдива і відверта поезія показує його пристрасті та внутрішню боротьбу. Мачадо - людина, засмучена існуванням. Людина, яка до самої смерті дошукувалася в усьому, у першу чергу в собі, того глибинного змісту, яким провидіння наділяє все існуюче.

Стикаючись з проблемою екзистенціального характеру, деякі, коли трагедія людського існування торкається їх особисто, доведені до відчаю, обирають самознищення, самогубство. Багато інших в його час шукали порятунку, сліпо занурюючись у радикальну політичну діяльність. Мачадо, занадто розумний, щоб обманюватись, швидко зрозумів, що легкого виходу не існує, що галас мас може заглушити крик душі, але вирішення проблеми людської тривоги, якщо воно і є,- має бути особистим та єдиним. Ні партії, ні секти не можуть заступити індивідуального світобачення та мислення. Людина не може не бути самою собою, не може не шукати власної дороги, бо ніхто ще не зміг розчистити шлях і прокласти дорогу, яка підійшла б усім людям. Говорячи його словами, «мандрівниче, дороги ідучи лиш торують».

Мачадо взагалі не є поетом з вежі зі слонової кістки або памфлетистом. Незмінна правдивість і любов до людей та незрівнянне володіння мовою зробили його поетом, чиї книги завжди були і будуть настільними. Поезія Мачадо є не тільки джерелом естетичної насолоди, але і школою життя; в ній вся сувора і приваблива географія, велична і трагічна історія Іспанії. Але Мачадо, крім того, поет душі, і тому поет світового масштабу. Його твори дихають справжністю, характерною для небагатьох поетів, і причиною є те, що він був, як він сам говорив в одній з поезій, «у доброму розумінні слова добрим». Читаючи Мачадо, ми відчуваємо одночасно натхнення, захоплення і спокій, які можна відчути, сидячи на камені на вершині гори, в тиші надвечір'я, спостерігаючи красу заходу сонця. Сумна і, разом з тим, прекрасна і зворушлива хвилина для роздумів про власне місце у житті.

Хуан де Діос Луке Дуран

Титулований професор факультету загальної лінгвістики і теорії літератури

Ґранадського університету

 

 

Із збірки "Самотності"

У 1903 році публікується перша книга Мачадо - «Самотності». Поезії цієї збірки характеризуються прозорою ясністю, простотою та змістовою наповненістю. Пейзажні замальовки, ніжні спогади дитинства огорнені меланхолійним та сумним, навіть тривожним настроєм. Плин часу, неминучість смерті, розчарування і неналагоджене особисте життя - ось причини переживань поета.

 

 

І

Мандрівник

    У темряві зали мій брат перед нами -

він ніби-то знов повернувсь у родину*.

Дитиною бачив яскравими снами,

як він від'їжджав у далеку країну.

 

    Тепер вже у нього сріблястії скроні

і сивеє пасмо на лобі сумному,

в очах проглядає неспокій холодний -

немовби душею він весь захолонув.

 

    Поскидали листя осінні корони

зів'ялого парку, старого сьогодні.

За вогкими шибками - дощ монотонний,

і мариться вечір в дзеркальній безодні.

 

    Висвітлює промінь обличчя скорботу.

Що, мабуть, розквітли вже розчарування?

Чи, може, надвечір зійшла позолота

і спрага життя, й невтоленні бажання?

 

    Чи знову пригадує юність минулу,

що зникла, як час проминув невмолимий -

мов біла вовчиця, навіки заснула

й боїться співати йому під дверима?

 

    Та ні,- посміхається сонцю і зорям;

нездійснені мрії розкинули крила,

і бачить він свій корабель серед моря

і вітром напнутії білі вітрила.

 

    Він бачить, як листя осіннє кружляє

навкруг ароматних гілок евкаліпту

і голі кущі жовтим шаром вкриває -

там білі троянди весною розквітнуть...

 

    А біль цей сумний, що так стискує груди,

або недовіра - ще стримують сльози.

Однак чоловічої решта облуди

відбиток кладе на обличчя серйозне.

 

    Портрет мого брата стає ще світлішим.

Ми тільки в думках марнословимо разом.

Відстукує хід свій годинник чіткіше.

Ми всі сидимо і сумуєм мовчазно...

 

* Мається на увазі брат Мачадо, Хоакін, який здійснив мрію Антоніо, відвідавши Гватемалу.

 

 

II

    Я пройшов багатьма шляхами,

і проклав я стежок чимало.

Я бурхливими плавав морями -

В ста портах є мої причали.

 

    Всюди бачив: мов летаргійні,

каравани журби змарнілі -

гордівливі, меланхолійні

скрізь обличчя п'яниць зчорнілі.

 

    Й лицемірів бачив байдужих,

що під маскою милосердя

мовчки кривляться на недужих,

бо не п'ють вино у тавернах.

 

    То негідні люди, напевно,

бо вони засмічують землю.

 

    Ще я бачив, як обробляють

жалюгідні землі шматочки,

а, як випаде час, то грають

і танцюють до самої ночі.

 

    І якщо кудись занесе їх,

опинились де - не питають.

Мов на конях скачуть - веселі,

хоч на мулах ледь шкандибають.

 

    Не за звичай їм поспішати

навіть в свято; як є нагода

пить вино - п'ють вино завзято,

а немає - холодну воду.

 

    Отакі ті люди хороші -

мріють марно і хилять спину,

а утомляться нести ношу -

як усі, підуть в домовину.

 

 У колекції «Самотності» п'ятнадцять віршів складають цикл Гумор, фантазії, нотатки. Великі винаходи, назва якого говорить про орієнтацію та гумористичний настрій циклу.

 

 

L

Невже?

    Цікавився тільки собою -

довкола - не озирався,

та раптом побачив весною,

що світ і мені посміхався.

 

    З набряклих бруньками гілок

з'явились листочки зелені,

килими барвистих квіток

укрили пейзажні терени.

 

    Дощем золотим проливалось

на зелень проміння із неба;

у водах ріки милувались

мрійливо тополі на себе.

 

    Уперше весняний той подих

відчув на життєвих дорогах.

В душі, наче пісня, бриніло:

 

    - Чому ж ти спізнилася, весно? -

а потім з'явилися крила -

повірив, що знову воскресну,

повернеться юність чудесна!

 

 

LIV

Поганий сон

    Все на площі затихає;

тихо день вмирає.

Десь лунають дзвони.

 

    А на вікнах і балконах

ніби грають вітражами

мертві відблиски різкі,

наче мертвого кістки

зі страшними черепами.

 

    В цього вечора в очах

бачу жах.

 

    День до заходу прямує.

тільки власні кроки чую.

 

    - Це ти? Я давно тут чекаю...

- Я зовсім не тебе шукаю.

 

 

LVIII

Варіація

    Життя людське - неначе річка,

яка впадає в море вічно,

а отже, мре*. О спів величний!

 

    Завжди у мене буде звичка

Манріке пригадать лірично.

 

    Життя - велика насолода,

безглуздий біг до небуття -

це є омана, не життя.

 

    Після жаху в мить відходу -

прийде радість прибуття.

 

    Так прекрасно!

Дуже страшно!

Ось і на тобі - життя!

 

* Мачадо цитує Хорхе Манріке - іспанського ліричного поета XV ст.

 

 

 

Із збірки "Поля Кастилії"

20 вересня 1911 року Мачадо пише Хуану Рамону Хіменесу: «Невдовзі я опублікую книгу, яку надішлю Вам. Це - інтермедія. Сама книга вийде пізніше. Я починаю уявляти її зараз і напишу десь за чотири роки». Він мав на увазі збірку «Поля Кастилії» (1912). У виданні «Повне зібрання поезій» 1917 року до цієї збірки ввійшли вірші, створені під час перебування у Баесі. У численних творах, написаних під впливом хвороби і смерті дружини, поет відкриває, щоправда, дуже стримано і навіть суворо, своє зболіле серце. Спогади про Сорію та Леонор, неможливість емоційного зв'язку з Андалузією (хоча вона і з'являється у деяких віршах) - основна тематика поезій, написаних у Баесі, де Мачадо жив у 1912-1919 p.p.

 

 

СІХ

Осінній світанок

Хуліо Ромеро де Торресу*

    Онде поміж сірих гір

в'ється стежка в далину,

там пасеться чорний віл,

сам на бідному лугу. Ожина й хащі бур'яну.

 

    Землі вбогі оголились,

роси вранці прохолодні,

жовті хащі задивились

в люстро річки, як в безодню.

 

    Сонця промінь світанковий

темні гори освітив;

йде собі стрілець на лови -

кресу він несе на спині - з парою худих хортів.

 

* Хуліо Ромеро де Торрвс (1880-1930) - Іспанський художник, чиїми улюбленими темами були андалузькі. Мачадо присвячує йому поетичне змалювання звичайного осіннього андалузького пейзажу.

 

Наступні шість поезій, написаних у 1912-1913 p.p., складають цикл, викликаний важкою втратою у житті Мачадо - смертю його дружини.

Більшість віршів нашої збірки - про неї або звернені до неї прямо чи опосередковано. «Без легенди не входять до історії»,- каже поет в одному з апокрифів Хуана де Майрени. Тож не дивно, що Антоніо Мачадо увійшов до історії зі своєю - про єдине кохання, Леонор. Йому було тридцять чотири, коли у липні 1909 він узяв шлюб з шістнадцятирічною дівчиною, Леонор Іскієрдо Куевас, дочкою власниці пансіону, в якому Мачадо жив у Сорії. «Поля Кастилії» відомі, зокрема, завдяки віршам, присвяченим Леонор. Любов Мачадо до неї вражає зворушливою простотою і бурхливою ніжністю. Поет написав колись: «Я ніколи не був залицяльником, і мені відразлива всіляка порнографія. Я обожнював мою жінку і не збираюся одружуватися вруге». У липні 1911 року його дружина захворіла на туберкульоз, хвороба розвивалася з жахливою швидкістю. 8 лютого 1912 року Мачадо напише Хуану Рамону Хіменесу: «Я одружився два роки тому, і тривала хвороба моєї обожнюваної жінки дуже мене засмучує...». Це безмежне кохання надає надзвичайної ніжності загальній атмосфері збірки «Поля Кастилії». Важкою втратою була смерть дружини 1 серпня 1912 року. Поет переживав глибоку душевну кризу, єдиною розрадою стали заняття поезією. У своєму листі до Хуана Рамона Хіменеса, того ж таки року Мачадо пише: «Після втрати дружини, я хотів застрелитися. Успіх моєї книги врятував мене, і не через марнославство - бачить Бог! - а тому що я подумав - коли є в мені якась корисна сила, я не маю права знищити її. Тепер я хочу працювати смиренно, це так, але ефективно, правдиво. Треба захищати Іспанію, виринаючу з мертвого моря, від інертної і гнітючої Іспанії, яка погрожує затопити все».

 

 

СХІХ

    Господь забрав у мене те, що я найбільш кохав.

Тож слухай, Боже, як в мені волає горе.

Мою, Всесильний, волю ти своєю подолав.

Моє самотнє серце знову йде до моря.

 

 

СХХ

    Надія світлая казала:

побачитесь, коли чекаєш.

А безнадія промовляла:

Вона лиш біль тобі несе.

Живи, зболіле моє серце...

Земля поглинула не все.

 

 

СХХІ

    Там далеко,

де Дуеро*

вигинається дугою,

поміж Сорії** горбів

одинокий, самотою

ходжу стежками гаїв...

Бачиш, Леонор***, тополі

в небо тягнуть гілки голі?

Глянь, Монкайо**** біло-синій...

Дай же руку і ходім.

Стежками землі моєї,

де запилені оливи,

я блукаю і сумую,

горем змучений, старий.

 

* Ріка Іспанії і Португалії, протікає через Сорію. Мачадо часто гуляв її берегами зі своєю юною дружиною.

** Сорія - столиця провінції Сорія, місто в басейні Дуеро. У 1907 році Мачадо починає працювати в одному з сорійських навчальних закладів викладачем французької мови. У 1909 році одружується. У 1910 їде з дружиною до Парижу, де влітку 1911 року вперше дає про себе знати її хвороба. Вже у вересні 1911 року вони повертаються до Сорії, де дружина Мачадо помирає 1 серпня 1912 року.

*** Леонор Іскієрдо Куевас, з якою Мачадо одружується у 1909 році, коли їй було шістнадцять. Померла у 1912 році від туберкульозу.

**** Монкайо - назва піка та гірського масиву на межі провінцій Сорії та Сарагоси.

 

 

СХХІІІ

    Одної ночі літньої -

відкритим був балкон

і двері скрізь у домі -

крадучись, смерть* ввійшла.

До неї прямувала -

на мене і не глянула -

над нею розірвала

щось тихо і розтанула.

Без слів, не глянувши на нас,

Кімнату залишила.

Накоїла ти що? Біда!

Та смерть не відповіла.

Не диха мила і бліда.

І серце туга розтинала.

Між нами ниточку тонку

Лиха назавжди розірвала.

 

* Йдеться про смерть від туберкульозу Леонор, дружини Мачадо, 1 серпня 1912 року.

 

 

CXXVI

Хосе Марії Паласіо*

Паласіо, мій друже,

чи вже весна вдягає

оголені тополі

над річкою та шляхом?

Весна ще за Дуеро,

ось-ось і в нас розквітне!..

Старі берести вкрило

нове зелене листя?

Акації ще голі,

вершини ще під снігом.

Рожево-білі гори

Монкайо сяють в небі!

Чи квітне вже ожина

в далеких сірих скелях,

чи сяють маргаритки

у шовку трав зелених?

А журавлі вернулись

вже з мандрів на дзвіниці?

Мабуть, поля зелені,

на них вже бурі мули,

селяни зерно сіють

під теплий дощ квітневий.

Гуде бджола у квітах?

Чи вже заквітли сливи?

Мабуть, вже браконьєри

з приманками... Паласіо,

вже солов'ї співають?

До неї на Еспіно**,

з букетом перших квітів,

про ірис не забудь же,

піди якогось разу.

        Баеса, 29 квітня 1913 року

 

* Журналіст Хосе Марія Паласіо працював у Сорії та Вальядоліді. Друг і далекий родич Мачадо (дружина Паласіо і Леонор були двоюрідними сестрами).

** Еспіно - назва кладовища в Сорії, де похована Леонор.

 

 

СХХХ

Саета*

    Ой, хто мені драбину дасть,

аби піднятись на хреста,

страшні цвяхи повитягать

із рук Спасителя Христа?

    Народна саета

    О, цю саету скрізь співають

Христу цигани по святах -

в Ісуса цвяхи у руках,

усі їх витягти бажають!

Народна пісня про Христа -

вона щовесни** тут лунає,

усі драбину вимагають,

аби піднятись на хреста!

В Андалузії*** так співають,

молитвенно кидають квіти

Спасителю, який страждає,-

це віра тих, чиї ми діти.

О ні!.. Цих слів я не повторю,

Не можу і не хочу так співати,

бо мій Ісус - Ісус не розіп'ятий,

для мене він завжди іде по морю.

 

* Саети - невеликі куплети, які співають у церквах та на святкових процесіях протягом Святого Тижня.

** Маються на увазі щорічні процесії Святого Тижня перед Великоднем.

*** Південна область Іспанії, населення якої вирізняється своєю ревною релігійністю.

 

 

З циклу "Прислів'я та наспіви"

До збірки «Поля Кастилії» входять також Прислів'я та наспіви. Цим циклом, дуже різноманітним за змістом та настроєм - від глибокого та серйозного до гумористичного - Мачадо започатковує новий тип поезії - короткої та афористичної, наближеної до прислів'їв; до нього він буде вдаватися у своїй подальшій творчості.

  

 

І

    Я ніколи не прагнув до слави,

ні до того, щоб віршові вправи

пам'ятались мої і жили;

я люблю невагомі світи

моїх мрій висоти й красоти,

щоб як бульбашки мильні були.

Я люблю милуватись: літають -

в них кармін і квітки мерехтять -

у блакиті небесній тремтять

і раптово назавжди зникають.

 

 

XXI

    Учора уві сні я бачив Бога,

приснилося, що з ним я розмовляв,

здалось мені, що це - пересторога...

Лиш потім вже я зрозумів, що спав.

 

 

XXIX

    Мандрівниче, дорога -

то сліди, більш нічого;

мандрівниче, дороги

ідучи лиш торують.

Ідучи шлях торують,

озирнувшись, побачиш

неповторну дорогу -

знов її ти не пройдеш.

Мандрівниче, у морі

прокладаєш дорогу.

 

 

XLIV

    Все минає й залишається,

проминати - наша доля,

проминати, шлях лишаючи,

за собою в синім морі.

 

 

XLVI

    Мені приснилось, що кричав

цієї ночі Бог: «Вставати!»

А потім Бог був тим, хто спав,

а я кричав: «Не спати!»

 

 

LI

    Світло надії та віри святої,

зорі і сонце освітлюють дні...

Серед туману і ночі глухої

кожен ліхтар свій несе на спині.

 

 

LIV

    Вже є іспанець, що бажає

життя, і жити починає!

Одна Іспанія вмирає,

а інша - тихо позіхає*

Малий іспанцю мій коханий,

хай Бог тебе оборонить.

Одна із двох отих Іспаній

гаряче серце зледенить.

 

* Мається на увазі переломний період в історії Іспанії, пов'язаний з втратою Куби, яка символізувала занепад попередньої, могутньої Іспанії і народження нової, безсилої, розгубленої, вимушеної призвичаюватися до свого нового статусу «провінції Європи».

 

 

Із циклу "Притчі"

У збірці «Поля Кастилії» важливо відзначити ряд віршів, об'єднаних під назвою Притчі.

Читач, мабуть, помітив характерні для поезій Мачадо символи (вечір, дорога, мандрівка тощо), якими поет передає свої найглибші тривоги. Одним з найважливіших є, безумовно, символ моря. Море для поета - стихія, непередбачувана, як доля, щоразу відмінна від тієї, якою щойно була, вона - втілення вічного руху, а отже,- життя.

 

 

III

    З одним це сталось моряком,

що сад розвів побіля моря

і став при нім садівником.

Почав той квітнути садок;

тоді моряк собі подавсь

до моря з Богом.

 

 

 

Із збірки "Нові пісні"

Збірка «Нові пісні» (1924) з'являється тоді, коли, завдяки творчості Хуана Рамона Хіменеса та інших передових письменників, в іспанській поезії відбуваються глибокі зміни. «Нові пісні» відомі своїми надзвичайно майстерно виконаними сонетами. Мачадо надає цій поетичній формі нетипового для неї тону: це - сонети-бесіди.

 

 

CLXIII

Мандрівка

    - Вирушаю я в море, кохана.

- Яз тобою пливу, коли ні -

я забуду тебе, капітане.

 

    На містку корабля

задрімав капітан,

і приснилась вона:

залишаєш мене!..

 

    Повернувся із моря,

папугу привіз.

Я забуду тебе, капітане!

 

    Мандрував він морями,

папуга ж казав:

Я забула тебе, капітане!

 

 

CLXIV

Сни-діалоги

Сонетів, об'єднаних назвою «Сни-діалоги», уже було б достатньо для надзвичайного успіху Нових пісень. Щоб написати другий сонет із «Снів-діалогів», Мачадо обов'язково мав бути на андалузькій землі, не інакше. Спогад про померлу дружину приковує його до Кастилії, тому про Андалузію він пише хоча і дуже поетично, однак не досягає глибокої проникливості, характерної для його кастильських віршів. Андалузія для Мачадо - це дитячі спогади. Кастилія ж, а особливо Сорія,- місце, де він реалізувався як особистість.

 

І

    В думках далекий там, на височині,

твій бачу силует. І воскресають

зелений луг, посушлива рівнина;

кущі ожини й скелі виринають.

 

    І, спогаду підвладний, дуб з'явився,

над річкою топбля - друзі мрій,

повільно в гору йде пастух, стомився.

Дивись, балкон із міста видно мій;

 

    він наш. Чи бачиш - там, до Арагону

далекого все тягнеться Монкайо...

Дивися - он палає хмар корона.

 

    А зірку бачиш? Як тебе кохаю!

Ген там лілові стали гір вигони

Сантани; день поволі вже згасає.

 

 

II

    Чому, скажіть, на височини

тікає серце з берегів,

з землі селян і моряків*

я рвусь в кастильськії рівнини?

 

    Ніхто любов не вибирає.

Талан привів до цих узлісь,

де сніг холодний огортає

дуби тінисті, як колись.

 

    З того кутку Іспанії скелястого

тобі я принесу, Гвадалквівіре**,

кущі терпкого розмарину рясного.

 

    А серце там моє, де народилось

для любощів, біля Дуеро ясного...

Та стіни білі доля присудила!***

 

* Йдеться про батьківщину поета, Андалузію, і його рідне місто - Севілью.

** Гвадалквівір - ріка у південній Іспанії; протікає через Севілью.

*** Мається на увазі кладовище, де похована Леонор.

 

До збірки «Нові пісні» входять цикли Апокрифічна* збірка пісень Абеля Мартіна та Апокрифічна збірка пісень Хуана де Майрени - вигаданих Мачадо поетів і філософів, вустами яких він висловлює деякі свої погляди. Серед них заслуговує на увагу, наприклад, уявлення про час. Взагалі, поезія Мачадо - це постійний діалог з часом. Час - це його діалоги з ранком, днем і вечором. «Поезія - це, за словами Майрени,- діалог людини, звичайної людини з її часом. Це те, що поет прагне зробити вічним, беручи його поза часом, важка праця, яка потребує багато часу, майже весь час, який є у поета».

У своїй збірці «Поетика» 1931 року він пише: «Сучасна поезія, що, на мій погляд, бере початок, принаймні частково, від Едґара По, є до сьогоднішнього дня історією великої проблеми, причиною якої є дві мети, поставлені перед поетом. Вони деякою мірою протирічать одна одній: це - всезагальність і відповідність часу, або моментність». Всезагальність - це те, що відповідає універсальному, а моментність - це саме життя, тобто індивідуальне, прожите, конкретне. Цю проблему Мачадо-постсимволіст вирішує, йдучи від конкретного до всезагального.

Читаючи твори Мачадо, відчуваємо подвійну, але не антагоністичну, а взаємодоповнюючу філософську орієнтацію. Поет прагне до універсальних цінностей, подібних до цінностей символістів, але ніяким чином не так категорично та абстрактно, а прекрасно усвідомлюючи необхідність індивідуального внеску, який має відображати все конкретне, відмінне, топографічне і моментне його власного людського життя.

* Апокрифи - твори, які приписувалися святим, але не визнавалися церквою канонічними і підлягали забороні; тут: твори невідомого походження, безпідставно приписувані якомусь авторові.

 

 

CLXXVII

Дитячий спогад

Хуана де Майрени

    Доки не почує кроки,

скрегіт в шпарі стане чути,

наш пустун не сміє доти

ворухнутись і дихнути.

 

    Сам з собою наодинці,

тихий слухає біг мишки,

чує шашеля у скриньці,

шепіт молі біля книжки.

 

    Так проходить ціла днина:

час збіга в його в'язниці,

слуха пісню комарину,

гомін бджіл біля криниці.

 

    Хлопчик тихо жде смиренно,

бо матуся покарала;

слуха час поет натхненний:

- Час і я! - душа співала.

 


© Aerius, 2004


buhotvet.spb.ru/buhgalterskie-uslugi | http://mirnovogo.ru/ великие открытия.