Менандр
Полюбовний суд (уривок)
Переклад І.Франка


© Менандр

© І.Франко (переклад)

Джерело: Антична література: Хрестоматія. Упорядник О.І.Білецький. К.: Радянська школа, 1968 (2-ге видання). 612 с. С.: 326-330.

OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua) 2003


 

ДІЯ ПЕРША

ЯВА ДРУГА

Дав, раб-пастух, знайшов дитину й передав її на виховання своєму приятелеві - рабові-вугляреві Сіріскові, але речі, знайдені разом з дитиною залишив собі. Вугляр Сіріск вимагає у Дава ці речі, але Дав відмовляється віддати їх йому.

Сіріск.

Зрікаєшся своїх ти обов'язків!

Дав.

Без позовів не житиме нещасний цей.

Сіріск.

Не слід тобі чуже добро ховати.

Звернутися до когось треба нам,

Щоб третій той розплутав нашу справу.

Дав.

Погоджуюсь. Судитимемось ми.

Сіріск.

Але стривай; хто нас як слід розсудить?

Дав.

Хто буде він - однаково мені.

Я правий в цім. Хіба перед тобою,

Кажу тобі, я поступався чимсь?

Сіріск (указуючи на Смікріна).

Хай за суддю оця людина буде!

Дав.

На добрий час!

Сіріск.

Голубчику, тебе

Благаємо: нам приділи хоч трохи

Часу, задля богів...

Смікрін.

Навіщо це?

Сіріск.

Про справу ми одну засперечались...

Смікрін.

Яке мені до цього діло?

Сіріск.

Ми

Шукаємо собі суддю такого

У справі цій, щоб справедливий був.

Коли тобі ніщо не заважає,

То розсуди вже нас!

Смікрін.

Щоб ви отут

Загинули! Закуталися в шкури

І з позвами своїми йдуть сюди!

Сіріск.

А все ж таки... Збагнути нашу справу -

Недовга річ. Не відмовляй у цім,

Шановний, нам. Задля богів, благаю.

Ти не жени нас геть. Хоч що було,

Перемогти повинна справедливість,

І хоч кому цей жереб припаде,

Хай дбає він за це. Така вже доля

Загальна всім у нашому житті.

Дав.

Надибав я на справжнього промовця.

Проте хіба я поступався чимсь?

Смікрін.

Скажи мені, чи ждатимете, поки

Я присуджу свій вирок вам?

Сіріск.

Авжеж!

Ось ти мовчав, кажи тепер ти перший.

Смікрін.

Щоб слухати, немає перешкод. [326]

Дав.

Почну своє оповідання трохи

Раніш, а не про цього тільки лиш (указуючи на Сіріска),

Щоб зрозумів, як сталося це діло.

В густім гаю тут поблизу них місць

Я пас. Було ж днів тому вже тридцять.

Тоді якраз був сам я і знайшов

Дитину там, ще зовсім немовлятко,

Було на нім намисто й дещо там.

Сіріск.

Ось саме це до всього спричинилось.

Дав.

Він не дає мені розповісти.

Смікрін.

Базікати коли не перестанеш,

Дрючком оцим тебе я чухрону.

Дав.

За діло це!

Смікрін.

Оповідай, що далі!

Дав.

Кажу, що взяв ці речі та пішов

Додому з тим, щоб знайдену дитину,

Немов свою, я виховати міг.

Я вирішив тоді таке, а потім

Вночі, як це буває з кожним з нас,

Почав про все роздумувати більше.

Чого мені обтяжуватись так -

Якусь чужу дитину годувати?

Де грошей я на витрати візьму?

А ранком знов почав пасти й гадати.

Тут він прийшов туди, а він - вугляр,

Тому хотів колод накорчувати.

Здружилися ми з ним іще раніш

І почали балакати про всяке.

Побачивши, що все понурий я,

Питає він: що сталося з тобою,

Чи можу я тобі допомогти?

Я розповів, як ця стояла справа,

Як я знайшов дитину ту й приніс.

Одразу він почав мене благати,

Насамперед, аж не діждав кінця:

«Віддай мені, Даосе, цю дитину! -

Так він казав, іще додаючи:-

Нехай тобі з цим випаде на долю

Якесь добро. Щасливий будеш ти

І вільний теж. Адже,- казав,- у мене

Дружина є, якої син помер

Недавно ще». Це він казав за жінку,

Що держить там дитину на руках.

Смікрін.

Сіріску, ну, чи ти просив?

Сіріск.

Просив я.

Дав. Він цілий день не покидав мене,

Улещував, просив, благав, аж поки

Пообіцяв йому віддати я.

І, зрештою, віддав оту дитину.

Він відійшов, бажаючи мені [327]

Можливого добра: на дяку навіть

Він руки брав мої, їх цілував.

Смікрін.

Чи ти робив таке?

Сіріск.

І це робив я.

Дав.

Він відійшов з дитиною. Тепер

З дружиною своєю випадково

Мене зустрів і вимагає вже,

Щоб я йому віддав усі ті речі,

Які були з дитиною тоді,

А це така дрібниця, що не варто

Було про це нагадувати так.

Тепер уже він каже, що я скривдив

Його, коли не віддаю все те,

А хочу, бач, залишити для себе.

Кажу йому, що дякувати слід

Мені й за те, що я прохання вважив,

Проте, коли не все йому даю,

Хіба за це мене вже й позивати?

Коли б ми йшли й натрапили на скарб

Якийсь удвох, то і тоді сказали б,

Що це Гермес нам спільну здобич шле.

Частину я, а другу він частину б

Собі забрав. Тепер не те: я сам

Знайшов усе, а ти не був зі мною -

Невже ж воно тобі лиш припаде,

Нічого ти не залишиш для мене?

Нарешті, я не проти волі дав

Тобі з мого добра частину певну,

Коли тобі подобається це,-

Ним володій, коли ж не до вподоби,

То поверни, але не ображай

Мене за це, не дошкуляй за ласку,

Ти примусом не забереш майна,

Бо з дозволу мого ним володієш.

Промову вже закінчив я свою.

Сіріск.

Вже все сказав?

Смікрін.

Хіба не чув? Закінчив.

Сіріск.

Гаразд. Тепер і я скажу своє.

Він сам знайшов дитину й все, що з нею

Було тоді. Це вірно він казав,

Все саме так, перечити не буду.

Благаючи й прохаючи його,

Одержав я дитину, правда це.

Мені казав один пастух, якому

Цей говорив, хто вкупі з ним пасе.

Що нібито були коштовні речі

З дитиною покладені разом.

Тепер, суддя шановний, ось дитина

Сама прийшла просити їх собі.

Гей, люба, дай мені її! (Бере в жінки дитину) -

Даве, [328]

Це немовля наказує тобі

Всі речі ті й убрання повернути,

Що знайдені були при ньому там,

Бо через них воно своїх батьків

Спроможеться знайти й пізнати певно.

Ось, каже це воно, що вбрання ті

Покладені були йому на користь,

А не тобі. Я вимагаю теж

Укупі з ним, бо опікун його я,

Щоб ти вернув, що взяв. Мене ти сам

Опікуном зробив, дитину давши (Звертаючись до Смікріна).

Тепер тобі рішати, любий мій,

Доводиться таке. Чи берегтиме

Ці золоті або які там речі,

Що з найдою поклала мати там,

Сам опікун для свого вихованця,

Чи матиме повік грабіжник їх

Оцей, який знайшов дитину перший?

Що з того, що речей не вимагав

У нього я, коли відніс дитину?

Бо ж ніколи було мені тоді

йому за це згадати. Хіба, прийшовши

Сюди тепер, я вимагаю щось

З майна, йому належного, віддати?

Та зовсім ні! Ти кажеш, що Гермес

Послав оце обом нам спільну здобич.

Але, коли жива істота є,

То нахідки немає, як страждає

Вона. Це вже не нахідка - грабіж.

Тепер дивись іще на це, шановний!

Можлива річ, дитина краща ця

За нас обох, і, вихована згодом

Серед простих людей, вона тоді

Зневажливо глядітиме на все це,

Піддаючись вподобанням своїм,

Наважиться вчинити гідне сина

Не батраків, а вільних громадян:

На левів тих захоче полювати,

Вправлятися із зброєю в руках,

У біганні й в змаганнях брати участь.

Акторів тих трагічних бачив ти -

Тепер якраз це все перед тобою.

Ось Пелія й Нелея * будь-яких

[* Персонажі трагедії Софокла «Тіро», яка не збереглася до нашого часу.]

Старий пастух знайшов, що був у смушок

Одягнений такий, як на мені.

Ось як було - коли ж старий побачив,

Що кращі ті народженням своїм,

То розповів їм, як стояла справа,

Як їх знайшов і годувати взяв, [329]

їм передав торбину ту з речами,

З яких вони свій рід пізнать могли.

Та через це довідалися діти

Про стан і рід і хто вони такі -

І з пастухів вони царями стали,

А що, коли 6 на цього схожий Дав

Ці речі взяв і за дванадцять драхм

Продав комусь? Тоді 6 вони й померли,

Не знаючи про свій високий стан.

Та не гаразд, щоб я тепер дитину

Виховував, а Даос заховав

Надії всі від неї на рятунок.

Тобі кажу, шановний, я й про це.

Один бажав з сестрою одружитись,

Але з речей побачив, хто вона,

Хтось визволив також із скрути брата *,

Хтось інший був, хто матір врятував**,

[* Натяк на трагедію Евріпіда «Іфігенія в Тавріді». Іфігенія врятувала свого брата Ореста, якого мусила принести в жертву Таврідській Артеміді.]

[** Така ситуація є в трагедії Евріпіда «Антіопа».]

Коли її він стрінув випадково.

Адже життя всіх нас - усіх людей -

Тримається лиш на хиткій основі,

Ми мусимо дивитись наперед,

Щоб помилкам можливим запобігти.

Він каже так: коли не до вподоби

Тобі, що дав, мені віддай назад.

Він думає, що це для справи важить.

Скажіть іще, де справедливість тут,

Коли тобі віддати необхідно

Дитині річ, належну їй самій,

А ти її саму забрати хочеш,

Щоб знов якусь утнути штуку міг,

Коли, крім тих, іще богиня щастя

З її речей урятувала щось?

Промову я сказав свою. Ти вирок

Скажи тепер; як буде справедливо -

Твої слова законом будуть нам.

Смікрін.

Ну, справу цю неважко розв'язати.

Все, що було з дитиною тоді,

Належить їй. Такий даю я вирок.

Дав.

Чудово! Так, ну, а дитина як?

Смікрін.

Не визнаю, в тім присягаюсь Зевсом,

На неї прав я за тобою, ні!

Коли тепер її ти ображаєш,

Але за тим, хто допомогу дав

1 захистив її, коли збирався

Ти скривдити дитину.

Сіріск.

Ось суддя,

Якого я благословляю щиро. [330]

Дав.

Оце так суд! Клянуся Зевсом я

Спасителем! Я все знайшов, у мене

Забрали це, а він і не шукав,

Проте тепер чуже майно одержить.

Тоді як Сіріск з жінкою розглядає знайдені з дитиною речі, з'являється Онісім - раб чоловіка тієї жінки, яка підкинула дитину,- і бачить в руках Сіріска каблучку, належну його панові. Нарешті з'ясовується, що каблучку цю подарував своїй майбутній жінці пан Онісімів, коли зустрівся якось з нею ще до шлюбу на одному святі й саме від цієї випадкової зустрічі й народилася знайдена Давом дитина.


© Aerius, 2003


курсы парикмахеров