Мімнерм
Поезія


© Мімнерм, 620-630 BC.

© Г.Кочур, (переклад), 1936

Джерело: Антична література: Хрестоматія. Упорядник О.І.Білецький. К.: Радянська школа, 1968 (2-ге видання). 612 с. С.: 136.

OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua) 2003


Зміст

Про Мімнерма

 

"Гасне життя, гасне радість..." Переклад Г.Кочура

"Ми, наче лист навесні, в пишноцвітну народжений пору..." Переклад Г.Кочура

  


 

Про життя Мімнерма, власне, нічого певного невідомо, крім того, що він родом з міста Колофона і що розквіт його творчості припадає на кінець 30-х та початок 20-х рр. VII ст. до н. є. З небагатьох уривків, які збереглися від цього поета, можна зробити висновок, що в нього елегія править переважно для вислову особистих почуттів: кохання, можливо, й запізнілого і через це пов'язаного з сумними міркуваннями про старість і смерть.

Мімнерм також автор елегій, в яких оспівувалась мужність учасників війни, проти лідійських загарбників, проте з цих поезій залишились лише незначні фрагменти. Цій війні була присвячена і його історична поема «Смірнеїда», що до нас не дійшла.

Отже, Мімнерм - за відсутністю інших зразків - цікавий, як перший відомий нам представник любовної елегії (його елегії до Нанно), яка набула такого значного поширення й розвитку в Александрійську епоху в грецькій літературі і пізніше в римській - у Тібулла, Проперція й Овідія.

О.І.Білецький


 

 

■ ■ ■

Гасне життя, гасне радість, коли золота Афродіта

Кине нас. Краще сконать, як перестане манить

Тайне кохання, і ліжка принади, й дарунки солодкі.

Цвітом розкішним цвіте тільки життя молоде

І в чоловіка, й у жінки. Коли ж наступає скорботна

Старість і люди стають рівно потворними всі -

Людське серце жорстокі турботи тоді опанують,

Навіть і сяєво дня втіхи уже не дає.

Станеш бридкий юнакам і від жінки зневажений будеш.

От яку старість важку бог посилає усім!

 

■ ■ ■

Ми, наче лист навесні, в пишноцвітну народжений пору,

Лист молодий, що росте рвучко під сонцем ясним,-

Юності нашої скороминущим цвітінням так саме

Тішимось ми. Ні добра знати не дано, ні зла

Нам у ті дні від богів. А вже чорні з'являються Кери:

Старості скорбний талан перша тримає в руці,

В іншої - смертний талан. І юності плід опадає,

Короткочасний, немов сяєво раннє зорі.

А вже коли проминуться щасливого розквіту роки.

Краще загинути вмить, ніж залишитися жить:

Лиха тоді в нас багато на серці. Руйнується в того

Дім, і прийдеться йому злидні жорстокі терпіть.

Інший дітей би хотів, та лишається марним бажання,-

Так він бездітним іти й мусить у темний Аїд.

Іншого мучить хвороба смертельна. Немає людини,

Котрій на долю б не дав бід незліченних Кронід. [136]

 


© Aerius, 2003


строительство загородного дома