Микола Міщенко
Про героя Данієля Дефо
(1993)


© М.Міщенко, 1993

Джерело: Д.Дефо. Робінзон Крузо. К.: Котигорошко, 1993. 248 с. - С.: 5-6.

Сканування і коректура: SK (ae-lib.org.ua), 2004


 

Книжка Данієля Дефо «Робінзон Крузо» вже багато років захоплює читачів. Недарма докладна назва її «Життя і незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, що прожив двадцять вісім років у цілковитій самотності на безлюдному острові біля американського узбережжя, недалеко від гирла великої річки Оріноко, опинившись на березі після аварії корабля, під час якої загинув увесь екіпаж, крім нього, з додатком розповіді про не менш дивовижний спосіб, яким його кінець кінцем визволили пірати. Писано ним самим».

Сам Д. Дефо ніколи не був мореплавцем, однак роман написаний не кабінетним письменником, а комерсантом і політичним діячем і відбиває його світогляд і філософію.

Дефо народився 1660 року, його батько Джеме Фо мав свічкову фабрику в Лондоні. За два роки до народження Данієля помер Кромвель, диктатор, що прийшов до влади на чолі буржуазного уряду після страти короля Карла І. Англійська буржуазія вийшла переможцем у боротьбі проти абсолютизму Стюартів завдяки підтримці народу, але коли той самий народ насмілився зажадати собі деяких прав - Кромвель жорстоко придушив повстання бідноти. У 1658 р. дворянству вдалося реставрувати монархію, трон посідає Карл II, на роки владарювання якого припадає дитинство та юнацтво Дефо. Таке соціальне тло, на якому ріс майбутній письменник.

Батько мріє бачити сина пастором, та енергійна натура хлопця не дає йому зосередитися на богослов'ї, він рано залучається до комерційної діяльності, поєднуючи її з природною схильністю до мандрування і романтизму, що було в дусі часу, адже Англія тоді була «володаркою морів».

У 1683 р. Данієль одружився, взявши чималий посаг, а згодом приєднав до свого прізвища аристократичну приставку «де»: буржуа Дефо не хоче поступатися ще політично владним аристократам.

І тільки коли йому пішло на шістдесят, він почав писати свій роман. Сама фабула його - про долю людини, яка внаслідок аварії корабля опиняється на безлюдному острові - була так званим «бродячим сюжетом». Можна припустити, що безпосереднім поштовхом до написання роману був твір капітана Вудса Роджерса «Подорож навколо світу від 1708 до 1711 року», виданий у 1712 p., зокрема один з епізодів цього твору під назвою «Оповідання про те, як Олександр Селкірк прожив самотнім на острові чотири роки і чотири місяці». Селкірк справді існував. Це був шотландський матрос, якого капітан за заколот покинув на безлюдному острові Тихого океану Хуан Фернандес біля берегів Чилі. Вудс Роджерс знайшов Селкірка геть здичавілого, на краю загибелі. 1712 р. відомий англійський видавець і журналіст Стіль надрукував статтю про пригоди Селкірка. Нема сумніву, що цей матрос став прообразом всесвітньовідомого героя, який прожив понад двадцять [5] років на безлюдному острові і не тільки не втратив людських рис, але невпинно морально вростав.

Робінзон не спирається на народну мудрість, він вважає, що ніякої мудрості нема, і в цьому його сила й обмеженість. Йому не треба розгадувати загадки. Він згадує ремесла і працює руками. Робінзон не обтяжений книжковими знаннями, однак Дефо дає йому вміння, дає волю до життя і прагнення дещо зробити.

Робінзон на своєму острові начебто повторює основні стадії культурного розвитку людства, виступаючи в ролі мисливця, скотаря, землероба, але він - не людина первісних людських колективів, що пройшли крізь ці стадії, а справжній англієць XVII ст., якого Дефо озброює знаряддям сучасної йому техніки і світоглядом сучасної буржуазії.

Робінзон веде рахунок добра і зла, які з ним відбуваються, за законами бухгалтерії, записуючи дебет і кредит на перегнутій сторінці, і виводить сальдо на свою користь - він переміг.

Іноді йому здається, що він знайшов на острові справжню душевну гармонію, але дещо критичне ставлення до суспільства, від якого він випадково відірвався, не заважає йому сумувати за ним. Милуючись своїм розквітлим господарством, Робінзон думає: «Все це моє, я цар і господар цієї землі: мої права на неї незаперечні, і, коли б я міг перемістити її, вона зробилася б такою ж безперечною власністю мого роду, як маєток англійського лорда». Ці мрії виходять за межі мрій Робінзона на початку роману про скромне існування, де він бажає уникнути як «злиднів та нестат-ків, тяжкої праці та страждань нижчих верств людства», так і «пихи, розкошів, гонору та заздрощів вищих верств».

Дуже характерне ставлення Робінзона до релігії. Молитва для нього - відпочинок від роботи. Сам Робінзон визнає, що довгий час його душа «не знала бога», що вперше він звернувся до нього під час бурі, а вдруге - опинившись на острові.

Однак елементи вільнодумства в світогляді героя не порушують цілісності його буржуазного світосприймання і свідчать лише про складність образу Робінзона.

У XIX ст. з'явилися численні наслідування «Робінзона Крузо», які, проте, не мали будь-якого художнього значення. Адже Робінзон був відображенням, історичної дійсності, тієї дійсності, якій притаманний пафос праці, воля до боротьби за майбуття, оптимізм.

Твір Данієля Дефо ввійшов до скарбниці світової літератури, зробився однією з найулюбленіших книжок і молоді, і дорослих.

МИКОЛА МІЩЕНКО

 


© Aerius, 2004