Вадим Пащенко
Шляхетні герої Жюля Верна
(1992)


© В.Пащенко, 1992

Джерело: Верн Ж. Таємничий острів. К.: Веселка, 1992. 528 с. С.: 523-527.

Сканування і коректура: Aerius, SK (ae-lib.org.ua), 2004


 

Одну із своїх книжок, «Два роки канікул» (1888), Жуль Верн закінчує мудрою порадою: «Нехай усі молоді люди добре знають, що з найскладніших ситуацій їм завжди допоможуть вийти мужність, старанність і дисципліна». Усі його герої опиняються в найнеймовірніших ситуаціях, але завдяки переліченим якостям завжди виходять переможцями. Саме такими постають і персонажі «Таємничого острова» (1875), останнього роману трилогії Жуля Верна, до якої увійшли також «Діти капітана Гранта» (1868) і «Двадцять тисяч льє під водою» (1870). Їхні герої - це «робінзони», які або добровільно розірвали стосунки з людським суспільством, або стали ними завдяки збігові злощасних обставин.

Ще до появи цих творів ім'я Жуля Верна (1828-1905) було відоме у багатьох країнах світу. Проте до справжнього визнання письменнику довелося пройти довгий і складний шлях. Син нантського адвоката П'єра Верна, він закінчив ліцей, за наполяганням батька навчався на юридичному факультеті, але мріяв стати літератором. Спочатку він пише п'єси (їх було понад двадцять), переважна більшість із них була поставлена на сцені різних театрів. У цьому йому інколи допомагав Олександр Дюма батько.

Проте ці перші проби пера не вдовольнили молодого письменника, він наполегливо шукає свій шлях у літературі. Прогрес науки, пригоди відважних мандрівників на різних континентах, перші польоти на повітряних кулях наштовхують його на думку створити серію романів під загальною назвою «Незвичайні подорожі». З цією метою Жуль Верн починає уважно стежити за технічними винаходами і вдосконаленнями, вивчає географію, математику, астрономію, геологію, хімію, біологію, балістику, стенографію і лінгвістику. Поступово його знання набувають енциклопедичного характеру. Свої спостереження і новини з різних галузей науки він заносить до спеціальної картотеки. На кінець його життя вона налічувала понад двадцять тисяч зошитів.

Деякими знаннями письменник збагатився під час шести подорожей на власній яхті «Сен-Мішель» у порівняно недалекі країни: Англію, Ірландію, Данію, Голландію, Швецію, Алжир і Туніс. У 1867 році він здійснив свою найдальшу подорож на трансатлантичному пароплаві «Грейт-Істерн» до Північної Америки і Канади.

Навіть нині у Франції робляться спроби заперечити науковий характер творів Жуля Верна. Проте його описи, наукові спостереження, проекти, що посідають значне місце в романах, доводять протилежне.

Ім'я Жуля Верна, автора шістдесяти п'яти науково-фантастичних і пригодницьких романів, давно стало символом сміливої людської мрії, що набагато випередила наукову думку його доби. Все своє життя письменник-гуманіст захищав шляхетні ідеали, виступав проти поневолення народів і несправедливих воєн. Не всі його ідеї були послідовними. Але головне - Жуль Верн хотів бачити людину розумним творцем і допитливим [523] дослідником, який відважно проникає у непізнані таємниці природи, робить незвичайні відкриття і власноруч втілює їх у технічні новинки. Кінцевою метою тих невтомних шукань він ставив благо і щастя людей.

Незважаючи на час, що розділяє нас, Жуль Верн за своїми поглядами і мріями й далі лишається надзвичайно близьким, зрозумілим і на диво актуальним. З великою прозірливістю побачив він ту небезпеку, що криється в досягненнях науки, якщо вони потрапляють до рук ділків і політиканів, які прагнуть використати їх у своїх корисливих та егоїстичних цілях, обернути на знаряддя знищення чи пригнічення людей і народів. Один з його героїв, Робур, не хоче віддавати людям свій винахід - могутній летючий корабель, обіцяючи зробити це тоді, коли люди стануть «достатньо розумними і моральними, аби не використати його для зла» («Робур-завойовник», 1886). Надзвичайно актуально звучить ця думка в наш час, коли людство докладає неабияких зусиль, щоб не тільки відвернути ядерну катастрофу, а й ліквідувати всі смертоносні арсенали. Дивне обдарування Жуля Верна передбачати шлях дальшого розвитку науки і тепер вражає читача. Найцікавіші відкриття і винаходи його доби відразу ж ставали в нього основою нового фантастичного твору. Випереджаючи прогрес науки, письменник своїми творами іноді визначав дальший шлях шукань багатьох учених і дослідників.

Нині найсміливіші науково-технічні прогнози Жуля Верна давно вже здійснені, а досягнення сучасної науки здаються фантастичними. І все ж твори визначного письменника не старіють, їх читають з тим самим захопленням і неослабним інтересом.

У чому ж причина довгого життя творінь Жуля Верна? Очевидно, в його героях. За життя письменника головним у його романах були незвичні картини науково-технічного прогресу, до якого мало прийти людство, і які вражали уяву читачів. Привабливі герої фантаста сприймалися лише як носії наукових ідей. Але з плином часу сприйняття стало дещо іншим - на перший план вийшли цікаві й неординарні герої.

У романах Жуля Верна діють прекрасні за своїми духовними якостями персонажі, які найбільше люблять волю і творчу працю. Вони шляхетні, відважні і настирливі у своїх шуканнях: обравши мету, вперто йдуть до неї, долають усі труднощі й небезпеки, що лише загартовують їхні волю й характер. їм доводиться витримувати лютий холод арктичних просторів і спеку палючої пустелі, долати безодні й гори, небезпечні хащі джунглів, боротися з повітряними і морськими стихіями, відбивати напади розбійників і хижих звірів. Проте вони ніколи не занепадають духом, а лишаються життєрадісними, бадьорими і з надією дивляться в майбутнє. «У Жуля Верна, - писав літературознавець Пелен де Дісбах,- неможливо знайти героя, який не був би готовий ризикувати життям заради врятування іншого. Дійова великодушність, прагнення прославити людину, що зобов'язує її спрямовувати зусилля на благо суспільства, - ось величні традиції, які характеризують творчість автора з точки зору моралі». Герої його позбавлені егоїзму й лицемірства, користолюбства і жорстокості, [524] підступності й брехливості. Чесні, прямодушні, високоморальні, завжди ладні подати руку допомоги, вони ніби являють собою ідеальних героїв. Воднораз це настільки живі й реальні люди, що читач, підкорений їхньою привабливістю, починає навіть вірити в їхнє існування.

Подібні герої діють і в «Таємничому острові». Це п'ятеро американців, які здійснили сміливу втечу з полону на повітряній кулі й, подолавши величезну відстань, випадково опинилися на безлюдному острові. Історія цих людей незвична через те, що, на відміну від інших численних «робінзонів», які використовували матеріали, запаси і спорядження загиблих кораблів, їм, за словами автора, «треба буде з нічого створити все». Озброєні знаннями, активні й працьовиті, вони власними руками здобувають собі все необхідне для існування.

Особливо виділяється серед них учасник війни за визволення негрів, талановитий інженер Сайрес Сміт, енциклопедичні знання, смілива думка і невичерпна енергія якого сприяють розв'язанню всіх проблем, що постають перед остров'янами. Він стає їхнім мозком, генератором ідей, які завдяки своїм умілим рукам, втілює в життя разом із товаришами. Його авторитет і слово серед них незаперечні. Які б найскладніші ситуації чи проблеми не виникали, всі з надією дивляться на Сміта. Моряк Пенкроф, котрого важко чимось здивувати, просто обожнює інженера, вважаючи, що для нього немає нічого неможливого. Подібний до Сміта і його друг, талановитий журналіст Гедеон Спілет, який також знав дуже багато, - цього вимагав його фах. Мужній мандрівник, воїн і мисливець, він володів багатьма професіями, був завжди невтомний і діяльний. Згадуваний уже досвідчений і добродушний моряк Пенкроф, який плавав майже по всіх морях та океанах, також дуже любив працю. І навіть його юний вихованець Герберт Браун, що був закоханий у природу і знав її, старанно вносив свою частку в колективну працю. Роботящим і безмежно відданим Смітові й товаришам зображено лагідного і запопадливого негра Наба, якого свого часу інженер визволив із рабства. Усім цим людям автор дає коротку, але вичерпну характеристику. Та особливо він підкреслює їхнє трудолюбство, праця стає необхідністю для кожного з них, приносячи їм глибоке задоволення.

У французькій літературі другої половини XIX ст. важко знайти подібний твір, у якому з такою пристрасністю і силою прозвучала б тема праці. А якщо її і розробляли окремі письменники, то вона, як правило, поставала зі сторінок твору виснажливою і безрадісною, була лише причиною страждання. Автори подібних творів мали цілковиту рацію - то був період становлення капіталістичного суспільства, що супроводжувався безжалісною експлуатацією людей. У «Таємничому острові» звучить справжній гімн вільній творчій праці, в основі якої лежить колективна воля людей. Почавши з вогню, добутого з допомогою сонячних променів, двох ножів, зроблених із собачого ошийника, лука із стрілами для полювання, остров'яни переходять до складнішого: побудови печі для випалювання гончарних виробів, а потім і випалювання залізної руди та [525] інших металів. Забезпечивши себе металевими знаряддями пращ, вони виготовляють меблі для свого Гранітного палацу, будують загони для худоби, приміщення для свійської птиці, невеликий, але міцний корабель. Використавши силу води, остров'яни конструюють підйомник, машину для обробки вовни, млин. Вони вирощують хліб і різні овочі, приручають диких тварин і виконують безліч інших робіт. Їхня трудова діяльність багатогранна і різноманітна. Вони зводять мости, осушують болота, ставлять наукові досліди на збудованому заводі, користуються дротовим телефоном, поволі перетворюють острів у маленький цивілізований світ. Поряд із шляхетними героями, відданими своєму обов'язку в ім'я людей, у романах Жуля Верна діють ще й негативні персонажі. Серед них можна зустріти і напівбожевільних учених, ладних знищити людство, зрадників, розбійників і піратів, просто злочинців. Проте письменник-гуманіст доводить, що не всі вони назавжди втрачені для суспільства, у декого з них ще можна розбудити сумління і вивести їх на чесний шлях. Одним із таких є Айртон. Як правило, на цей образ дослідники мало звертали уваги - мовляв, що цікавого може бути в розбійнику, який покаявся? Насправді ж образ Айртона складний і цікавий, до того ж автор заклав у нього глибокий зміст. У романі «Діти капітана Гранта» Айртон, закоренілий злочинець і ватажок розбійницької зграї, під ім'ям Бена Джойса наганяє жах на округу, ледве не губить експедицію лорда Гленарвана і врешті попадає в полон. Він сам обирає собі покарання самітністю, і його висаджують на острів Табор, на якому знайшов порятунок капітан Грант. Але на відміну від героя Даніеля Дефо - Робінзона Крузо - Айртон, якого гризуть докори сумління, швидко втрачає людську подобу і перетворюється на тварину. Не випадково Сайрес Сміт говорить: і Лихо тому, хто самотній, друзі мої, і слід гадати, що самотність швидко доводить людину до безумства». Цю його думку згодом підтверджує Немо, який надто пізно зрозумів власну помилку: «Самотність, відірваність від товариства інших людей - сумна і важка доля. Не кожен може витримати її... Особисто я помираю тому, що уявив, ніби спроможний жити у самоті!..» Лише час і увага остров'ян, їхня тактовність поступово повертають Айртонові мову і розум. Свого часу він відмовився відповідати капітану Гранту і лорду Гленарвану, людям вищим од нього за соціальним станом, від яких залежав. Сайрес Сміт тримається з ним просто, як рівний, - і, головне, не засуджує його, вважає своїм другом. Колишній розбійник стає чесним і благородним, вірним помічником остров'ян. Не випадково саме йому вони зобов'язані своїм урятуванням і багатством.

Особливу роль у долі остров'ян відіграє Немо, їхній таємничий заступник. Це - найкращий образ із створеної письменником величезної галереї позитивних героїв. Геніальний учений і винахідник, володар океанської безодні, захисник пригноблених народів, капітан Немо бореться з тиранією і соціальним злом у всіх країнах. Не випадково критик Жорж Фурнье свою статтю «Вічно живий Немо» починає словами: «Капітан Немо житиме доти, доки треба буде захищати знедолених і боротися [526] з несправедливістю». Ось чому в його кабінеті на підводному кораблі на почесному місці висять портрети видатних історичних діячів, борців за незалежність різних народів: поляка Тадеуша Костюшка, американців Джона Брауна, Джорджа Вашингтона і Авраама Лінкольна, грека Маркоса Боцариса, італійця Даніеле Маніна та інших.

Ненависть до гнобителів поєднується у Немо із зворушливою любов'ю і співчуттям до пригноблених. За своєю натурою він надзвичайно гуманний і великодушний. Лише сила обставин часом робить його нещадним месником. Спостерігаючи самовіддану працю п'ятьох сміливців на острові, яких не зламали важкі й драматичні випробування, що випали на їхню долю, Немо відчуває до них щиру симпатію, оскільки саме «такі люди здатні замирити його з людством».

Роман закінчується трагічно - морська стихія вривається у надра вулкана, і острів Лінкольна вибухає. Разом із ним гинуть усі живі створіння, що населяють його. Знищено і всі технічні споруди, плоди невтомних рук остров'ян. Подібний фінал не був випадковим. У багатьох романах Жуля Верна руйнівні катастрофи - землетруси, виверження вулканів, страхітливі повені й тайфуни, вибухи різного характеру - знищують здобутки цивілізації. У цьому виявилася глибока тривога письменника за долю й майбутнє людства, його культури. Адже він жив у період, коли технічний прогрес почав уже свою руйнівну! діяльність у промислових містах. Колоніальні агресії в Африці та Азії, подібні до природних катастроф, також знищували цивілізації різних народів. Через те образами катастроф письменник прагне попередити людство про можливі штучні потрясіння, у тому числі й соціальні, які також можуть поставити його на край загибелі. Ось чому в романах Жуля Верна цим небезпечним і руйнівним силам протистоять відважні й мудрі сміливці, завжди здатні на безкомпромісну боротьбу з ними і водночас на допомогу іншим. Серед них автор завжди визначає найсильнішого (і фізично, і розумово) героя, який очолює товаришів і спрямовує їхні зусилля на шляхетну мету. Говорячи про Жуля Верна, часто забувають, що він був не тільки науковим фантастом, а й не менш талановитим художником, майстром прозової оповіді, справжнім романтиком. Органічне поєднання реального і романтичного дає змогу письменникові глибоко розкрити багатий внутрішній світ героїв, шляхетність їхніх помислів і прагнень.

У статтях сучасних французьких письменників постійно підкреслюється, що Жуль Верн і в наш час морально «не застарів» і своїми творіннями й далі виховує молодь. Він, як і раніше, лишається улюбленим романістом тому, що поезія людської мрії і відваги, яка живить його твори, не втрачає своєї життєстверджувальної сили. Невичерпним лишається і дух шляхетної пригоди, що сповнює його романи.

Вадим Пащенко

 


© Aerius, 2004


Уход за растениями источник.