Соломія Павличко
Майн Рід, читаний і перечитуваний
(1993)


© С.Павличко, 1993

Джерело: М.Рід. вершник без голови. К.: Веселка, 1993. 544 с. - С.: 532-537.

Сканування і коректура: SK, Aerius (ae-lib.org.ua), 2004


 

З першої сторінки роману «Вершник без голови» читач поринає в стихію дикої, незайманої, свавільної, а отже романтичної природи. Буквально ще дві сторінки - й він зустрічає людей, нестримних у своїх почуттях і нескорених у своїй гордості, цілком відповідних лаштункам навколишньої природи. У цьому світі все абсолютне: любов - то довічна, ненависть - то смертельна. Перед ним вимальовуються не характери з глибинними порухами душі, а постаті, зразки, які так хочеться наслідувати в юності: блискучі вершники, блискучі мисливці, блискучі стрільці, водночас аристократи за манерами, стилем поведінки, дарма що навколо дикі прерії, а наприкінці з'ясовується, що вони благородні люди ще й за походженням.

Читач просто ковтав роман і з почуттям жалю за наївною казкою думає: так у житті не буває і навряд чи бувало коли-небудь у минулому. І все ж настрій, магія цього твору розвіється ще не скоро. Його читають уже понад сто років багатьма мовами світу все нові й нові покоління молодих людей і, мабуть, читатимуть у майбутньому. Чому?

Та тому, що романтика безсмертна і, доки людина здатна мріяти, почувати, фантазувати, житиме романтика й туга за екзотикою, ризикованими пригодами, далекими й небезпечними подорожами.

Саме в романтиці криється таємниця більш ніж вікової популярності твору англійського письменника Томаса Майн Ріда «Вершник без голови» (1866) та численних інших його романів, як-от: «Вільні стрільці» (1850), «Мисливці за скальпами» (1851), «Білий вождь» (1855), «Квартеронка» (1856), «Оцеола, вождь семінолів» (1858), «Золотий браслет» (1875).

Звичайно, романтика - вічне почуття і вічна мрія людини. Однак літературна романтика узаконилася, поширилася разом із романтизмом - провідним світовідчуттям і художнім напрямком європейської культури першої половини XIX віку.

Коли Томас Майн Рід народився, а це сталося в Ірландії у 1818 році, живі були ще кумири й творці романтичної епохи: Джордж Гордон Байрон, Вальтер Скотт, Томас Мур. Епоха романтизму [532] була в повному розквіті. Європейські і зокрема англійські письменники писали готичні й історичні романи із захопливими загадковими інтригами й розкривали світ людської душі в чудових романтичних поемах. Романтизм першої третини XIX сторіччя породив складну, філософську і дуже часто песимістичну літературу, просякнуту духом розчарування, адже иа землі не запанувало жадане царство розуму й справедливості, а мрія, ідеал не тільки не втілилися в дійсності, а були безжально нею розбиті. Але в ньому, звичайно, була і романтика далеких морських подорожей, і героїка шляхетних вчинків титанічних особистостей. На базі романтизму пізніше, в середині і в другій половиш минулого століття розвинувся специфічний тип літератури, в якій не стало ускладненого й філософічного духу, а лишилася тільки легка, оптимістична, життєствердна романтика, екзотика і героїка подорожей, боротьби не з космічним, а з якимось конкретним злом, утіленим в одній відразливій постаті на зразок Кассія Колхауна - тієї боротьби, де добро завжди перемагає.

У 1840 році Томас Майн Рід, двадцятидволітній син ірландського священика, приїхав до Нового Орлеану в штаті Луїзіана. Цього ж року Фенімор Купер пише четверту книгу свого циклу романів про Шкіряну Панчоху - «Слідопит» (цикл почався в 1823 році романом «Піонери», а завершився у 1841 романом «Звіробій»), започатковуючи специфічно американську романтичну тему - тему освоєння і підкорення нового континенту, героїчної загибелі індіанських племен, нарешті тему кордону, або ж фронтиру, від якої бере початок популярний донині, надто в Америці, жанр літератури й кіно. «Вершник без голови» - це один із попередників сучасних вестернів - романів та кінофільмів про освоєння «Дикого Заходу».

У жанрі вестерну (від англійського слова west - «захід») фільми вже давно витіснили книжки, і сучасні шанувальники часто не знають ні його літературної, ні реальної історії. Вестерн як жанр бере початок у XIX сторіччі, і, на жаль, переважній більшості сучасних вестернів далеко до талановитості романів Майн Ріда чи до творів першовідкривача цього жанру - видатного американського прозаїка Фенімора Купера.

В часи, коли народився Фенімор Купер (а це сталося наприкінці XVIII століття в штаті Нью-Джерсі, на Атлантичному узбережжі Америки), фронтир пролягав зовсім поруч, означаючи кордон між цивілізацією колонізаторів і «варварським» світом аборигенів-індіанців.

Сам фронтир на сорокові роки пересунувся вже далеко на захід, У ту частину Америки, яка сьогодні називається середнім заходом, на землю безмежних прерій і пустель, неухильно прямуючи до Скелястих гір і каньйонів, щоб, здолавши їх, сягти узбережжя Тихого океану. [533]

Американська Мрія - віра в швидке збагачення на новому материку з його величезними природними дарами - приваблювала в Америку все нових і нових іммігрантів упродовж цілого XIX століття. Серед них було особливо багато ірландців, які мільйонами покидали батьківщину, гнані тяжкими злиднями і штучним голодом, підтримуваним у їхній країні англійськими колонізаторами. Серед таких емігрантів виявився і Майн Рід.

Однак надія на легке збагачення - це лише одне, дещо звужене і збаналізоване значення того складного й суперечливого поняття, яким в Американська Мрія. Ще в XVIII столітті великі європейські філософи, які назвали себе просвітниками, збагнули, що людина нещасна не завдяки своїй природі, а завдяки хибній організації суспільства. Але перебудова європейського суспільства здавалася завданням надто складним, а от побудова нового, справедливішого ладу на голому місці - чимось цілком реальним. Американська Мрія була великою утопією Європи, давньою мрією європейських лібералів. Ця мрія включала свободу особистості від будь-якої тиранії, передовсім тиранії держави, а ще демократію, достаток для всіх, відсутність війн. У цьому розумінні сама ідея Америки була частиною культурної традиції Європи. Сьогодні, з історичної перспективи, мрія європейських просвітників, а пізніше перших будівників Американської держави, видається одночасно і прекрасним міражем, і величезним розчаруванням (адже новий лад будувався на землях, відібраних у корінного індіанського населення, і тільки війна Півночі й Півдня скасувала рабство чорних невільників), і колосальним, ще навіть досі не зреалізованим поривом людського духу до свободи.

Томас Майн Рід, бідняк і романтик, шукав в Америці своє Ельдорадо, свою Американську Мрію. Щоправда, він знайшов її не зовсім там, де сподівався. Три роки після свого приїзду до Нового Орлеану, цього американського Парижа, який пізніше стане батьківщиною і столицею американського джазу, він мандрував по Півдню Сполучених Штатів та Мексиці, змінював професії, жодна з яких не принесла фінансового успіху, та накопичував життєві враження, щоб пізніше покласти їх в основу всесвітньовідомих романів, якими зачитуватиметься ціла Європа і які у свій спосіб ту Американську Мрію живитимуть.

Від 1843 року Майн Рід три роки працював журналістом у Філадельфії, де познайомився і заприязнився з американською інтелектуальною елітою. Серед його знайомих був і нещасний, принижений тяжкими, напівголодними умовами свого життя, а після смерті визнаний одним з найбільших американських письменників - Едгар Аллан По.

У 1846-48 роках Майн Рід бере участь у війні США та Мексики. [534]

Тоді Америка відірвала від Мексики чималий шмат землі, який нині є територією двох штатів, а Майн Рід дістав погони каштана й тяжке поранення, яке серйозно позначилося на його здоров'ї в старшому віці. Мабуть, він пишався цим військовим званням, навіть романи часто підписував «Капітан Майн Рід».

У 1849 році Майн Рід повернувся до Європи, щоб взяти участь у революційних подіях, що почалися 1848 року і сколихнули цілий Старий Світ. Однак він спізнявся. Революція вже закінчилася. Оселившись в англійській столиці, колишній журналіст і капітан американської армії почав писати й один по одному видавати романи, що швидко принесли йому широку популярність.

У 1867 році Майн Рід востаннє приїхав до США з надією осісти в цій країні назавжди. Але і ця спроба не вдалася, тому він знову, тепер уже назавжди, повертається до Англії.

Останні роки життя цілком присвятив літературі. Мав слабке здоров'я, давня мексиканська рана дуже давалася взнаки, а наприкінці життя (Майн Рід помер у 1883 році) він став фактично інвалідом.

Пригодницький роман, тим більше вестерн, має, як правило, свої схеми й стереотипи. Тут обов'язкові полум'яні, фатальні пристрасті - любов, ревнощі, ненависть. Тут мають бути суперники, як-от Моріс Джеральд і Кассій Колхаун, і суперниці - у «Вершнику без голови» це креолка й мексиканка. Тут має бути герой, як Моріс - молодий, красивий, шляхетний, таємничий,- і антигерой чи романтичний негідник,- як капітан Колхаун, що втілює найнегативніші людські риси.

Але тут є і мисливець Зеб Стамп, що розслідує злочин Колхауна й веде читача слідами детективної історії, самотня постать (це так само обов'язковий стереотип таких творів), природна людина і правдивий демократ.

І є ще один герой роману - прерія.

«Прерія, міс Пойндекстер,- це велика книга, дивовижна велика книга, треба тільки вміти її читати. Нехай Зеб Стамп і не вельми вчений, але цю науку він знає добре»,- говорить мисливець, який по суті є найцікавішим персонажем роману.

Автор докладно змальовує природу прерії, тварин, що там живуть, їхні звички. Койоти, ягуари, грифи, табуни мустангів, колючі кактуси, фауна й флора оживають під пером письменника, зі сторінок його роману пашить гаряча техаська прерія. Сама її природа - бурі й смерчі, спекотні дні й холодні ночі - екзотична і роман- -тична.

Однак у романі «Вершник без голови» є не сама тільки таємнича любовна історія - тут заторкнуто й трохи реальної історії. В 1835 Році англо-американські колоністи проголосили незалежність Техасу [535] від Мексики, наступного року мексиканське військо вступило до Техасу, однак упродовж кількох наступних років ця теорія існувала як своєрідна самостійна республіка аж до 1845 року, коли Техас був прийнятий до США на правах штату. У відповідь на це Мексика оголосила ту саму війну, в котрій брав участь Майн Рід і котру вона, як відомо, програла.

Майн Рід створив досить об'єктивну картинку повоєнного заселення Техасу, на тлі якої відбувається «дивовижна техаська історія». Тут і прикордонні форти, й індіанські племена, що перебувають у стані нетривкого миру з білими колоністами, й мексиканські поселення (правда, колишні господарі Техасу вже живуть у чужій державі), й південні плантатори, які примандрували сюди з сотнями чорних рабів, і фермерські селища, й самотні мисливці.

В романі Майн Ріда, як до нього в романах Купера, знаходимо і оптимізм, і фаталізм фронтиру. З одного боку - життя на кордоні зрівнює всіх, воно демократичне, тут бідний мустангер і південний аристократ користуються рівними правами, а з другого, є раби-не-гри, є професії, приречені на вимирання,- це професії головних героїв - ловця коней і мисливця, є самосуди, «регулятори», банди негідників - піратів прерій, є варварське право сильнішого. -

Про реальне життя техаських прерій Майн Рід пише найменше. Адже тоді його романи належали б не до пригодницького, а до реалістичного жанру. Хоча він, безсумнівно, знає з власного досвіду чорну працю й злигодні, яких доводилося зазнавати новоприбулим у тяжких кліматичних умовах напівпустель і прерій. Така вибірковість погляду письменника, продиктована законами певного жанру, цілком зрозуміла. Роберт Луїс Стівенсон - інший видатний майстер пригодницького жанру, автор «Острова скарбів» і «Чорної стріли»,- згадував про свою подорож із іммігрантами через цілу Америку, від узбережжя Атлантики до Каліфорнії. В цій подорожі його вразили брутальність, злидні, жорстокість великого пересування народів по Америці. Однак нічого такого не відбилося на сторінках його знаменитих романів. В одній із критичних статей Стівенсон писав: «Будемо в міру своїх сил навчати народ радості. І пам'ятатимемо, що уроки повинні звучати бадьоро й натхненно, повинні посилювати в людях мужність».

Цей принцип Стівенсон назвав принципом мужнього оптимізму й поклав в основу своєї творчості. Але його можна поширити на цілий жанр, де пригоди поєднуються з романтикою, а також на цілу лінію світової літератури, започатковану ще «Робінзоном Крузо» Даніеля Дефо.

В сучасному житті майже не залишилося екзотики. Вітрильники чи індіанські вбрання можна знайти хіба що в музеях. У сьогоднішньому світі надто мало оптимізму й підстав для нього і бракує [536] мужності. Але туга за екзотикою, за мужніми перегонами верхи по степу залишилася. Тому пробачаємо Майн Рідові наївність, поверховість, деяку літературну невправність, - адже вони компенсуються ствердженням звичайних, простих істин і почуттів, без яких життя так само немислиме, як і без найскладніших філософій.

Соломія Павличко

 


© Aerius, 2005