Сапфо
Поезія


© Сапфо

© Г.Кочур, А.Содомора (переклад), 1968

Джерело: Антична література: Хрестоматія. Упорядник О.І.Білецький. К.: Радянська школа, 1968 (2-ге видання). 612 с. С.: 146-150.

OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua) 2003


Зміст

Про автора

 

"Барвношатна владарко, Афродіто..." (Переклад Г.Кочура)

"До богів подібний мені здається..." (Переклад Г.Кочура)

"Діви Нереїди, нехай щасливо..." (Переклад Г.Кочура)

"Прагну тільки померти я..." (Переклад Г.Кочура)

"...І до нас Сард..." (Переклад Г.Кочура)

"Дай мені в хвилини благань узріти..." (Переклад А.Содомори)

"З Кріту ти сюди завітай, богине..." (Переклад А.Содомори)

"Кажуть ті - піхота найкраща у світі..." (Переклад А.Содомори)

"Яблуко спіле смачне там на гілці собі червоніє..." (Переклад А.Содомори)

"Жереб мені..." (Переклад А.Содомори)

"Не в силах ткати я..." (Переклад А.Содомори)

 


 

Сапфо-ім'я знаменитої в стародавні часи і уславленої в світовій літературі жінки-поета, представниці монодичної меліки (пісенної лірики) VI ст. до н. є. Уродженка острова Лесбосу, Сапфо була там, між іншим, засновницею і начальницею «дому Муз» при храмі Афродіти, де багаті дівчата з різних місць колоніальної й острівної Греції вдосконалювались у музиці й поезії. В Мітіленах, столиці Лесбосу, Сапфо була відома не тільки як поетеса, але й як громадська діячка. Належачи, так само, як і її сучасник і одноземець Алкей, до аристократичної партії, Сапфо після перемоги демократії емігрувала (близько 592 р. до н. є.) в Сіцілію. Пізніша легенда про те, що Сапфо не зустрівши відповіді від юнака Фаона на своє до нього кохання, в розпуці кинулася з Левкадської скелі в море, так само непевна, як і всі інші легенди, зв'язані з ім'ям Сапфо.

В стародавні часи поетичні твори Сапфо становили дев'ять книг, серед яких були гімни, весільні пісні (епіталами), пісні любовні і елегії. До нас дійшли, крім уривків, тільки дві цілі поезії, вміщені нижче: гімн до Афродіти, в якому поетеса благає богиню допомогти їй у коханні, і друга поезія, перекладена пізніше римським поетом Катуллом і потім безліч разів перекладувана на всі мови світу,- поезія, що змальовує в усій реальності силу любовного почуття. Обидві поезії в оригіналі написані так званою «сапфічною строфою», яка в римській літературі увійшла в ужиток особливо після Горація.

Інші три поезії, наведені нижче, є великі уривки, знайдені наприкінці XIX ст. серед папірусів під час археологічних розвідок на місці стародавнього Оксірінха в Єгипті. Перший з них - звертання до морських німф (нереїд), написаний з приводу повороту брата Сапфо Харакса з Єгипту, де він заплутався був у тенетах кохання до гетери Родопіс (як про це розповідає Геродот у своїй історії, кн. 2, розд. 134-135). Подальші уривки- знахідки нашого століття.

(1968)


 

 

■ ■ ■

Барвношатна владарко, Афродіто,

Дочко Зевса, підступів тайних повна,

Я молю тебе, не смути мені ти

     Серця, богине,

Але знов прилинь, як колись бувало:

Здалеку мої ти благання чула,

Батьківський чертог кидала й до мене

     На колісниці

Золотій летіла ти. Міцнокрила

Горобина зграя, її несучи,

Над землею темною, наче вихор,

     Мчала в ефірі.

Так мені являлася ти, блаженна,

З усміхом ясним на лиці безсмертнім:

«Що тебе засмучує, що тривожить,

     Чом мене кличеш? [146]

І чого бажаєш бентежним серцем,

І кого схилити Пейто повинна

У ярмо любовне тобі? Зневажив

     Хто тебе, Сапфо?

Хто тікає - скрізь піде за тобою,

Хто дарів не взяв - сам дари вестиме,

Хто не любить нині, полюбить скоро,

     Хоч ти й не схочеш...»

O, прилинь ізнов, од нової туги

Серце урятуй, сповни, що бажаю,

Поспіши мені, вірна помічнице,

     На допомогу.

 

 

■ ■ ■

До богів подібний мені здається

Той, хто біля тебе, щасливий, сівши,

Голосу твого ніжного бриніння

     Слухає й ловить

Твій принадний усміх: від нього в мене

Серце перестало б у грудях битись;

Тільки образ твій я побачу - слова

     Мовить не можу.

І язик одразу німіє, й прудко

Пробігає пломінь тонкий по тілу.

В вухах чути шум, дивлячись, нічого

     Очі не бачать.

Блідну і тремчу, обливаюсь потом,

Мов трава пожовкла, безсило никну,

От іще недовго й, здається, має

     Смерть надлетіти...

 

 

■ ■ ■

Діви Нереїди, нехай щасливо

Вернеться мій брат у країну рідну,

Все, що тільки він серцем забажає,

     Все йому сповніть!

Чим грішив колись - хай в непам'ять піде,

Хай радіють зустрічі друзі давні,

Вороги - смутяться. Нехай їх краще

     Зовсім не буде!..

Хай сестру свою нині він вшанує,

Хай без вороття проминеться горе...

І мені-бо часто смутила серце

     Братня неслава,-

Як усюди йшов поговір про нього

І лихі обмови - на втіху людям; [147]

Тільки що змовкали - мені здавалось -

     Знову починались...

O, почуй, богине, втиши печалі,

Зло втопи в нічній темряві похмурій,

Відведи від нас всі нещастя, будь нам

     Ти оборона!

 

 

■ ■ ■

Прагну тільки померти я...

У хвилину прощання, ридаючи,

     Говорила вона мені:

     «Сапфо, бідні з тобою ми!

Ні, не можу тебе я покинути!»

     Я ж тоді відказала їй:

     «Мила, їдь собі з радістю,

Лиш мене не забудь, пригадай лише,

     Що була мені люба ти,

     Не забудь і того, що нам

Довелося зазнати прекрасного.

     Як колись запашні вінки

     І з троянд, і з фіалок ми

Навесні заплітали й квітчалися,

     Як квітками й зелом густим,

     Мов намистом із зелені,

Шию ніжну собі ти прикрасила,

     Як колись поливала ти

     Золоті свої кучері

Ароматного мира струмочками,

     Як рукою прекрасною

     Простягала ти келиха -

І солодкий напій я тобі лила...»

 

■ ■ ■

...І до нас із Сард

Часто лине думками

                    Арігнота.

В ті часи, як із нами жила вона,

Мов богиня була ти їй.

Як вона твої співи

                    Полюбила!

Та Селеною рожевоперстою

Між жінками лідійськими,

Як між зорями, нині

                    Вона сяє.

Промениста Селена освітлює

Хвилі моря солоного

І заквітчані луки

                    І поляни. [148]

Все розквітло, росою посріблене:

Пишнобарвний троянди цвіт,

Запашна конюшина

                    Та медунка.

І самотньо блукає вночі вона,-

До Аттіди думки летять,

І спокою- нема їй -

                    Сум на серці.

Кличе нас вона марно, без відгуку:

Ніч не хоче принести нам Тих благань, що за морем

                    Чуйно ловить...

 

 

■ ■ ■

Дай мені в хвилини благань узріти

Образ милий твій, всемогутня Геро,

Ти, якій славетні царі Атріди

     Палко молились.

Тут вони, по ратних трудах з-під Трої

Пливучи, зійшли на священний берег,

В час, коли свій шлях довести до цілі

     Їм не щастило.

Тут вони благали тебе і Зевса

Помогти й принадного Діоніса,

Нині ти й мені поспіши на поміч

     Знову, богине.

 

 

■ ■ ■

З Кріту ти сюди завітай, богине,

В храм святий, де яблунь квітучі віти

Стелють тінь, де з вівтарів ніжний лине

     Ладану подих.

Де вода біжить джерелом холодним

З-під розлогих яблунь, де вкрили густо

Землю всю троянди, а шелест листя

     Сон навіває.

Де весна, прибравши барвистим цвітом

Щедро луг зелений, в священній тиші,

Ледве трав торкаючись, благодатним

     Леготом дише.

Там вінок надівши з весняних квітів,

Ніжний цвіт до нектару кинь і щедро

Ним наповнюй келихи, о Кіпрідо,

     Золотосяйні.

 

 

■ ■ ■

Кажуть ті - піхота найкраща в світі,

Ті - кіннота, інші - військові судна, [149]

Я ж кажу: найкраще є те на світі,

     Що полюбив ти.

Впевнитись у цім дуже легко можуть

Всі, хто хоче, бо між жінок найкраща

Чарівна Єлена свого лишила

     Славного мужа.

Поплила по сивому морю в Трою,

Батька-матір рідних, дочку єдину -

Всіх забула, всіх, в дурмані любовнім

     Розум згубивши.

Бо жінок, які у житті сприймають

Легко все, привабити також легко.

Ось і Анакторію я згадала,

     Мрію далеку.

O, наскільки глянуть було б миліше

На ходу принадну її і світлий

Усміх, ніж лідійські вози й піхоту

     Бачити в битві!

 

 

■ ■ ■

Яблуко спіле смачне там на гілці собі червоніє

Ген, аж на самім вершечку - забув садівник обірвати.

Ні, не забув - не зумів він того досягнути вершечка.

 

 

■ ■ ■

Жереб мені

Випав такий:

Серцем палким

     Любити

Ласку весни,

Розкіш, красу,

Сонця ясне

     Проміння.

 

 

■ ■ ■

Не в силах ткати я -

Серце болить,

O рідна мамо!

Жагою, мов вогнем,

     Мучить мене

Кіпріда ніжна. [150]

 


© Aerius, 2003


где купить фальшивые деньги | На http://www.solncetur.org таиланд из Астрахани.