Луцій Анней Сенека
Октавія
Переклад В.Державина


© Seneca

© В.Державин (переклад), 1968

Джерело: Антична література: Хрестоматія. Упорядник О.І.Білецький. К.: Радянська школа, 1968 (2-ге видання). 612 с. С.: 523-529.

OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua) 2004


Зміст

Про Сенеку

 

Акт ІІ, дія 2

Акт ІІІ, дія 2

 


 

Луцій Анней Сенека (прибл. 4 р. до н. є. - 65 р. н. є.) народився в Кордубі (тепер - Кордова) й був сином Аннея Сенеки Старшого, знаменитого вчителя красномовства в Римі часів Августа. Здобувши блискучу освіту в Римі, він перебував на вищих державних посадах і 49 року після повернення з вигнання, до якого він був засуджений за часів імператора Клавдія, став напутником майбутнього цезаря Нерона. Протягом перших років царювання Нерона він був фактичним правителем, але, не спромігшись усунути вплив фаворитів імператора, намагався відійти від двору. Будучи обвинувачений у співзмовництві з Пісонами, покінчив життя самогубством. Серед сучасників Сенека уславився як філософ, представник стоїчної школи. До нас дійшло 15 його творів, переважно філософського, ораторського й природничо-наукового змісту. Крім того, сатира на імператора Клавдія (Апоколокюнтосіс - «перетворення на гарбуз» - зображення обожнення, яке не відбулося, імператора Клавдія, оберненого після смерті богами на гарбуз - символ дурості). Йому здавна приписуються також десять трагедій, очевидно, писаних не для вистави, а для декламації. Серед цих трагедій з сюжетом з грецької міфології («Медея», «Агамемнон», «Орест», «Федра», «Фінікіянки» [523] і ін.), що найбільше нагадують Евріпіда, особливо цікава «Октавія» (вона, очевидно, належить не Сенеці, хоч в рукописах міститься поруч з іншими переліченими трагедіями) на сюжет з римської історії, єдиний зразок історичної римської драми (fabulae praetextae, або praetextatae - звані так від тоги, облямованої пурпуровою смугою, яка була вбранням римських царів, полководців, зображуваних на сцені), В новій європейській літературі трагедії, приписувані Сенеці, протягом довгого часу були головними зразками античної драматургії, особливо для драматургії епохи Відродження й французького класицизму XVII ст.

 


 

Клавдій Друз Цезар після смерті Мессаліни (матері Брітанніка й Октавії) вдруге одружився з Агріппіною, дочкою свого брата Германіка - вдовою Доміція Енобарба Нерона (батька майбутнього імператора Нерона) і одружив свою дочку Октавію З Нероном, сином своєї нової дружини. Коли Клавдій і Брітаннік помирають отруєні, Нерон розлучається з Октавією, яку він ненавидів, щоб одружитися з Поппеєю Сабіною. Народ повстає, обурений цією розлукою. Але імператор приборкує повстання в потоках крові й наказує умертвити Октавію, яку він заслав на острів Пандатарію. Дійові особи: Октавія - дочка імператора Клавдія, дружина Нерона; імператор Нерон; тінь убитої Агріппіни; Поппея Сабіна; Сенека - радник імператора; годувальниця Октавії; годувальниця Поппеї; префект; вісник; хор римлян. Дія відбувається в Римі, в імператорському палаці.

Перша дія починається з того моменту, коли Нерон, позбувшись усіх тих, хто заважав йому відкрито одружитися з Поппеєю, вирішив усунути останню перешкоду- Октавію. Октавія, згадуючи сумні епізоди свого життя, висловлює побоювання щодо своєї подальшої долі й в розпуці хоче вже вбити Нерона, щоб помститися на ньому за себе й своїх близьких. Годувальниця відмовляє її й намагається заспокоїти. Друга дія _ відкривається монологом Сенеки, який почуває непевність свого теперішнього становища при дворі й розвиває думку про те, що колись люди жили щасливіше, [524] поки не почали прагнути до багатства й розкошів, через які їхнє життя зіпсувалося. Входить Нерон і наказує префектові підіслати вбивць до запідозрюваних у змові Рубелія Плавта і Корнелія Сулли й принести йому їхні голови. З цього приводу починається розмова між Нероном і Сенекою, в якій Сенека намагається умовити жорстокого тирана людяніше поводитись з підданими.

 

 

АКТ II

СЦЕНА 2

(В. 437-476, 530-592)

Нерон, Сенека, префект*.

[* Начальник війська так званих преторіанців, тобто придворної гвардії.]

Нерон (до префекта). Наказ виконуй: надішли сюди того,

Хто Плавта й Сулли голови відкраяні

Принести має й показати їх мені.

Префект. Зроблю негайно,- поспішу до табору. (Виходить).

Сенека. Про ближніх вирішати нашвидку не слід.

Нерон. Це так, коли нема чого боятися.

Сенека. А милосердя - ліки проти боязні.

Нерон. Найкраща доблесть - винищити ворога.

Сенека. Отець отчизни громадян щадитиме.

Нерон. Хлопчат учити личить діду чулому!

Сенека. Слід керувати запальною юністю.

Нерон. В моїх літах, гадаю, досить розуму.

Сенека. Хай боги хвалять завжди всі твої діла!

Нерон. Мені богів боятись? Сам творю богів!

Сенека. Це можеш тільки ти; тим більше їх шануй!

Нерон. Фортуна наша дозволяє все мені.

Сенека. Не вір її прихиллю легковажному!

Нерон. Нероба - хто не чинить, що дозволено! ;

Сенека. Належне слід чинити - не дозволене!

Нерон. Лежачого чернь топче...

Сенека.                                 Й б'є нелюбого.

Нерон. Власть бережеться сталлю.

Сенека.                             Краще - вірністю!

Нерон. Хай грізним буде цезар!

Сенека.                             Хай улюбленим.

Нерон. Повинен бути острах...

Сенека.                 Примус - скрізь важкий!

Нерон. Наказам послух!

Сенека.                 Тож наказуй правильно.

Нерон. Сам вирішу...

Сенека.                 Щоб згода ухвалила це!

Нерон. Меч вирве згоду!

Сенека.             Далі геть від нас цей гріх!

Нерон. Хіба ж і далі лагідно терпітиму,

Як прагнуть вбивства кровожерні вороги,

Щоб потім раптом впасти під їх натиском -

Загинути безславно й невідомщено? [525]

Вигнання не зламало Плавта з Суллою,

Чия затята лють і на віддаленні

Злочинства слуг мені на смерть озброює,

Тим часом як відсутніх вплив не зменшений

І величезна їх вага лишається

В столиці, живлячи надії засланих!

Хай меч усуне підозрілих недругів,

Хай і дружина пропаде ненависпа,

Пішовши геть слідом за братом любленим!

Нехай паде все те, що вгору зводиться!

Сенека. Прекрасна річ - між славних визначатися,

Про батьківщину дбати і знедолених

Щадити, стримуватися від лютої

Різні, надаючи вільготу гнівові,

А всесвітові - спокій, мир - добі своїй.

Це доблесть щонайвища і до неба шлях!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Нерон. Нас небо теж чекатиме, як загодя

Мечем зруйную все мені неприязне

І наш достойним утверджу потомством дім.

Сенека. Небесною палац твій сповнить паростю

Поріддя бога *; роду Клавдіїв краса,

Що, мов Юнона, взнала ложа братнього.

Нерон. її розпусна мати** рід зганьбила той.

Ніколи згоди в нас нема з дружиною.

Сенека. Прихилля в віці ніжному ховається,

Бо соромливість криє страсті полум'я.

Нерон. І сам я довго - та даремно - думав це,

Хоч очевидні серця неприхильного

Й лиця прикмети про ненависть свідчили,

Яку скарати мій пекучий біль поклав.

Достойну шлюбу я знайшов собі жону,

Красою й родом гідну; переважила б

Вона й Венеру, і дружину зверхнього

Юпітера, і війн богиню-діву*** ту.

Сенека. Чеснота, шлюбна вірність, чиста вдача, стид

Хай будуть до вподоби чоловікові;

Самі лише тверді душі та розуму

Навік незмінно пробувають гідності,

А вроди квітку обриває кожен день.

Нерон. В одній всі блага сполучило божество,

Для мене давши їй такою виникнуть.

Сенека. Зречись любові, щоб не легковажити!

Нерон. Любові й громовержцеві не збутися,-

Тиранить небо, і проймає всі моря

І царство Діта**** , і богів з висот скида.

[* Мова йде про Октавію.]

[** Мессаліна.]

[*** Мінерва.]

[**** Підземне царство.] [526]

Сенека. З крилатої любові смертних помилка

Створила бога лютого - озброївши

I стрілами святими й злісним факелом,

Богині й бога сином* нарекла його.

Душі порив великий і приємний жар -

Це є любов: юнацтва чадо, живиться

Вона спокоєм і фортуни благами;

Коли ж її живити кинеш, нижчає

І гасне незабаром, сили втративши.

Нерон. її я мислю зверхнім чинником життя

І джерелом утіх. Кінця не відає

Рід людський,- він невпинно відтворюється

Жаданою любов'ю, що й звір'я м'якшить.

Хай бог любові шлюбні факели несе

Й Поппею з нами цим сполучить полум'ям.

Сенека. Докір народний ледве стерпить бачити

Цей шлюб; та й благочестя не дозволило б.

Нерон. Що вільно всім, мені одному не дадуть?

Сенека. Народ від вищих вимагає більшого.

Нерон. Охоче випробую, чи поступиться

Свавільна пристрасть, силоміць подолана!

Сенека. Ти краще громадян сумирно задоволь!

Нерон. Погана влада, де царями править чернь!

Сенека. Лютує з правом чернь, як просьби ні на що.

Нерон. Яке ж це право - вимагати після просьб?

Сенека. Відмова - зло.

Нерон.                  Насильство проти влади - гріх.

Сенека. Сама хай здасться!

Нерон.                                 Це назвуть поразкою.

Сенека. Назвуть, та безпідставно!

Нерон.                                       То на шкоду нам!

Сенека. Чутки бояться зверхників.

Нерон.                                          І все ж гризуть.

Сенека. їх легко збутись. Хай заслуги Клавдія

Тебе зворушать, жінки вік, чеснота, стид!

Нерон. Облиш змагатись,- надто ти настирливий!

Хай учиню це без ухвали Сенеки!..

Отож найближчий день призначмо шлюбові.

[* Венери й Вулкана.]

 

 

АКТ III

СЦЕНА 2

(В. 646-689)

Октаві я, хор римлян

Октавія (до хору). Уникайте ридання в цей радісний день,

Для столиці святий, щоб народна любов

І прихильність до нас не збудила лиху

Імператора лють, щоб не стала для вас [527]

Я причиною бід. Це не вперше моя

Відчуває уразу преболісну грудь:

Потерпіла я й тяжче. Тривоги мої

Всі нарешті кінчить - хай і смертю - цей день.

Вже не змусять бо лютого здріти мене

        Чоловіка лице

Чи в служниці-суперниці входити дім;

І для цезаря буду сестрою лише -

        не дружиною - я.

Покарання лихого аби не було

І смертельних загроз! (До себе).

        А про злочини всі

Чоловіка згадавши, чи здатна чогось

Сподіватися ти? Ради шлюбу цього

Зберігали так довго тебе, а тепер

Як офіру святкову заріжуть! Чого

На пенати батьків поглядаєш з слізьми

На вогкому лиці? Від палацу спіши

Віддалити стопу і кривавий покинь

        Імператора двір!

Хор. Ось, довго непевний, нарешті, настав

Той день, про який нам віщали чутки! [528]

Віддаляється Клавдія чадо навік

        Із Нерона палат,

Де тепер переможна Поппея царять;

Поступається наша чеснота, тяжким

Подолана страхом. O безсилий наш біль!

Де ж народу поділася римського міць,

Що не раз потрощила славетних владик,

Переможній вітчизні закони дала,

Громадянам достойнішим - виборну власть,

Вирішала про мир і війну, племена

Покорила лихі, полонених царів

Замикала в тюрму? Ось для наших очей

Те образливе всюди Поппеї лице

На подобах укупі з Нероном блищить!

Хай же скине додолу ґвалтовна рука

Володарки занадто подібні краси,

Хай саму її з царського ложа зведе,

А по тому з залізом і згубним вогнем

Нападе на лихого владики палац!

В наступній дії з'являється Поппея з своєю годувальницею й розповідає про те, який жахливий вона бачила сон, що нібито вона провалилася в Тартар, а Нерон проколов себе мечем. Годувальниця хоче так пояснити цей сон, щоб він був сприятливий для Поппеї. Раптом приходить вісник, сповіщав про повстання народу проти Поппеї на користь Октавії. В останній дії народне повстання приборкане, але Нерон шкодує, що мало пролито крові, і наказує відвезти Октавію на острів Пандатарію, щоб там умертвити її. Драма закінчується від'їздом Октавії на Пандатарію.

 


© Aerius, 2004