Софокл
Цар Едіп
Переклад Бориса Тена


© Софокл

© Б.Тен (переклад), 1981

Джерело: Давньогрецька трагедія. К.: Дніпро, 1981. 232 с. [Вершини світового письменства. Том 37]. С.: 63-118.

OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua) 2003


ДІЙОВІ ОСОБИ

Едіп.

Жрець.

Креонт.

Хор фіванських старійшин.

Тіресій.

Йокаста.

Гонець.

Пастух Лая.

Челядинець Едіпа.

 

Пролог

ЕДІП

О молоде старого Кадма пагіння!

Чого під вівтарями посідали тут,

Благальне віття у руках тримаючи?

А там - все місто фіміамом сповнене,

5] І співом молитовним, і стогнаннями?

А що я не від когось хочу знать про це,

Лиш сам почути, то до вас і вийшов я,

Едіпом славним поміж вами названий.

Скажи-бо, старче, говорить за інших тут

10] Тобі годиться, що вас привело сюди -

Страх чи якесь бажання? Вдовольнити вас

Готов я. Треба бути безсердечному,

Щоб не відчути жалю до благаючих.

ЖРЕЦЬ

Едіпе, краю нашого володарю!

15] Ти бачиш: під поріг твій віку всякого

Зібрались люди,- ті, що не оперились

Для летів дальніх, ці ж - роками зігнуті,

Жреці, і я, жрець Зевсів, і від молоді

Обранці. Люд весь, віттями уквітчаний,

20] Сидить он біля двох святинь Палладиних

На площі й над Ісмени віщим попелом.

Все .місто наше, бачиш сам ти, бурею

Збентежене страшною й голови піднять

З безодні хвиль не .може закривавлених,

25] Все на полях безплідним гине зародком,

Худоба гнне й діти ненароджені

У матерніх утробах. Вогненосний бог

Страшною губить місто моровицею,

Дім Кадмів - пустка, і Аїдів чорний дім

30] Все багатіє зойками й риданнями,

Тебе ні я з богами не рівнятиму,

Ні діти наші, що тебе благать прийшли,

Та першим серед люду й в життьовій біді

Вважаю, і в єднанні ласки божої. [65]

85] Колись-бо ти, прийшовши в місто Кадмове,

Нас від данини визволив співучому

Страхіттю, хоч ніким не бувши навчений,

Не знав про нас і божою лиш поміччю -

Всі мовлять так і вірять - нам життя вернув.

40] Отож, Едіпе, наймудріший всіх мужів,

З благанням щирим нині ми прийшли сюди -«

Знайди нам оборону, чи богівського

Глаголу чи й людського дослухаючи.,

Відомо-бо, порада від досвідчених

45] Нам може дати вихід найдоцільніший.

О кращий з смертних, порятуй же місто нам!

О, зваж-бо і на себе! За минуле ти

По всій землі мав славу рятівничого,-

То щоб твою державність тим не згадувать,

60] Що ми, підвівшись, наостанку впали знов.

Тож будь несхибний, порятуй-бо місто нам.

Тебе знамення щасне привело до нас -

Нехай так само й нині пощастить тобі.

Якщо ти краєм нашим хочеш правити,

55] То краще людним, а не запустілим прав.

Не захистить пі корабель, ні вежі мур,

Як оборонців дужих вже нема на них.

ЕДІП

Нещасні діти! Знаю, знаю добре я,

Чого вам треба. І виразно бачу, як

60] Біль терпите усі ви. Та ніхто із вас

Такого болю не терпів, як я терплю,

Лише за себе кожен з вас печалиться, -

І пі за кого більше, а моя душа

За місто, і за себе, і за вас болить,

65] Не сплю я, і не треба вам будить мене.

Та знайте, сліз багато я гірких пролив,

Шляхів багато виходив я думкою.

По роздумі я ліки лиш одні знайшов -

І так вчинив: у Дельфи до оракула

70] Послав Креонта - сина Менекеєві

Й дружині брата - розпитати, що робить

І як благать, щоб врятувати місто нам.

Ось жду й лічу в тривозі дні - щось бариться

Занадто він. Всі строки повернутися

75] Давно минули, він же й досі бариться. [66]

А вернеться, поганий буду зовсім я,

Як не зроблю усього, що нам бог звелить.

ЖРЕЦЬ

Ти в слушну пору мовив, ось-бо знак мені

Звіщають, що Креонт вже наближається.

ЕДІП

80] О владче Аполлоне! Дай, щоб радість нам

Таку ж приніс він, як горить в очах його.

ЖРЕЦЬ

Так, вість весела, бо не приоздобив би

Плідним лавровим віттям він чола собі.

ЕДІП

Побачим зараз. Він уже почує нас.

85] Владарю, сину Менекеїв, брате мій!

Яку-бо вість нам від богів приносиш ти?

КРЕОНТ

Щасливу! Бо за щастя і знегоду ми,

Якщо добром скінчилася, вважаємо.

ЕДІП

Яка ж то вість? Бо поки що ні певності

90] Від слів твоїх, ні страху не вчуваю я.

КРЕОНТ

Як зволиш - чи прилюдно будеш слухати,

То я готовий мовить, чи у дім ввійти.

ЕДІП

Кажи при всіх,- журюся їх печалями

Ще більше я, аніж душею власною.

КРЕОНТ

95] Гаразд, скажу вам, що почув од бога я.

Феб Аполлон, володар, ясно мовив нам:

«Ту скверну, що в землі Фіванській виросла,

Прогнати2 щоб не стала невигойною».

ЕДІП

Як край очистить? І який до того шлях?

КРЕОНТ

100] «Через вигнання або змивши кров'ю кров,

Бо кров'ю вбивства місто все обурене», -

ЕДІП

Яке ж то вбивство? І якого мужа кров? [67]

КРЕОНТ

Колись, владарю, кермував у краї цім .

Лай, перед тим як владу в Фівах ти здобув.

ЕДІП

105] Про нього чув я, та не встиг побачити.

КРЕОНТ

За це убивство ясно вимагає бог

На вбивцях, хоч би й хто це був, помститися.

ЕДІП

Та де ж вони? В якій землі шукати нам

Непевний слід задавненого злочину?

КРЕОНТ

110] У нашім краї, мовить він. Уважному

Шукати легко, важко нерозважному.

ЕДІП

Та де ж був, дома чи у полі вбитий Лай,

Тут, у своїй вітчизні, чи в чужих краях?

КРЕОНТ

115] Сказав, що піде бога запитати він:

І от додому більше не вернувсь уже.

ЕДІП

А може, свідки із його супутників

Знайдуться, щоб могли ми щось довідатись?

КРЕОНТ

Всі вбиті, крім одного, що в перестраху

Утік, та дещо міг він розказати нам.

ЕДІП

120] Що ж саме? Взнать багато можна й з дечого,

Лише б за край надії ухопитися.

КРЕОНТ

Зустріли Лая, мовив він, розбійники

І вбили,- справа не одних це рук була.

ЕДІП

Який на це розбійник мав би зважитись,

125] Якщо не звідси золотом підкуплений?

КРЕОНТ

І я так думав. Та за Лая вбитого-

Нема, в лихій годині, й досі месника.

ЕДІП

Та цар же вбитий! І яке це лихо вам

Перешкоджало розшукати вбивць його?

КРЕОНТ

130] Сфінкс, ця потвора милозвучна, змусила

Забути дальнє, про найближче дбаючи.

ЕДІП

Із самого початку все розкрию я.

Достойно Феб, так само й ти достойно теж

Увагу привернули до убитого.

135] В мені найдете щирого ви спільника,

Що за вітчизну й бога буде мститися.

Я дбаю навіть не про когось іншого,

З самого себе пляму хочу скинути,

Хто б той не був убивця, й на мені, мабуть,

140] Тією ж він рукою схоче мститися.

Не лиш про Лая - і про себе дбаю я,

Вставайте ж, діти, із вівтарних приступців,

Беріть благальне із собою клечання.

Клич, хай кадмійський люд сюди збирається.

145] Я все зроблю - чи будем з волі божої

Щасливі, чи усі отут загинемо.

ЖРЕЦЬ

Вставайте, діти, все-бо, задля чого ми

Сюди прийшли, уже нам оповіщено.

Хай Феб, що віщування нам послав своє,

150] Нас порятує й від помору визволить.

 

Парод

ХОР

Строфа 1

Зевсова радісна вість! З золотого дельфійського гаю

    Що та несеш до славних Фів? [68]

Груди пройняв мені острах, тріпоче збентежене серце,

    О Делію-Фебе, зціли нас!

156 Ждеш ти служіння нового, дай знак мені,

Чи по тривалому часі відновлення '

Давніх обрядів? Скажи нам, благаємо,

Сину Надії і славо безсмертна!

Антистрофа 1

Першою Зевсову доню, Афіну, я кличу безсмертну

160]     Й землеборонницю сестру,

Що на круглястому ринку стоїть її трон, Артеміду,

    Й стрільця непохибного Феба,-

Втрьох нам од смерті з'явіться, захисники,

В тузі страшній, що колись облягала нас,

165] Згубний від міста вогонь відвернула ви,-

Знову ласкаво до нас завітайте.

Строфа 2

Горе! Муки без краю зазнали ми,

Люта пошесть вигублює весь народ,-

170] Не домислити., чим боронитись!

Парость землі не зростає всеплідної,

Мук у пологах не в силі жінки перетерпіти,-

Глянь на людей, як один за одним вони

І тут, і там

175] Птахами в небі летять бистрокрилими,

Буйного полум'я швидше, до берега,

    Де бог живе вечірній.

Антистрофа 2

Місто все неоплаканих повне жертв,

180] Не влічить непохованих тіл, що з них

Смертоносний вже дихає сморід.

Плач матерів сивокосих і стогони

Юних жінок, що одна припадає за одною

До вівтарів із гіркими благаннями,

185] В тужливий зойк [70]

З співами світлих пеанів зливаються.

Зевсова доню, що в сяйві злотистому,

    Пошли в біді нам захист.

Строфа З

Того, що край плюндрує нам

    І без мідного щита,

Злим моровиці полум'ям всіх палить,

Арея прожени з країни рідної

І вкинь його у глибочінь

    Покоїв Амфітріти,

193 В бурхливу кипінь непривітних

    Берегів фракійських.

Бо що лишить нам темна ніч,

    Одібрать приходить день.

        О Зевсе, батьку наш,

    Блискавиця з рук твоїх

Хай вогняним його уразить громом!

Антистрофа З

Лікійських нив владарю, й ти

    Свій напни злотистий лук

205] І в поміч нам пусти несхибні стріли!

Хай вслід заблиснуть Артеміди світочі,

Що з ними мчить вона на лов

    В лікійських верховинах:

І ти, цій землі соіменний,

    Вакху винозорий,

У золотім пишаючись вінку,

    З хором радісних менад

        Свій факел запали

    Й разом з нами йди крушить

215] Презренного й поміж богами бога.

 

Епісодій перший

ЕДІП

Ви молитесь? Моліться і одержите

Від лиха захист і в біді полегшення,

Але й моєї ради все ж послухайте. [71]

Я як чужий чуткам цим говоритиму,

220] Чужий подіям. Недалеко в розшуках

Зайду без вас, адже не знаю сліду я.

Пізніш тут жить ва інших став я жителів -

До вас звертаюсь вині, діти Кадмові:

Кому відомо, від чиїх злочинних рук

225] Лай незабутній, син Лабдаків, смерть прийняв,

Нехай про все негайно сповістить мені,

А побоявся б сам себе він викрити -

Хай зна: йому нічого не загрожує,

Лише вітчизну мусить він покинути.

230] Якщо ж убивця із країни іншої,

Теж не мовчіть,- той нагороду матиме

Й моєю буде ласкою вдоволений.

А хоч би і мовчали ви із остраху

За друга чи за себе, хай відоме всім

235] Моє надалі буде повеління вам?

Хто б той не був убивця, а в країні тій,

Де я всією володію владою,

Ні розмовлять з ним, ні у дім приймать його

Не вільно, ані спільно з ним молитися,

240] Ані приносить жертви й омиватися,

А гнати від домівок як провинника

Тієї скверни, що заполонила нас,-

Таке нам бог піфійський дав провіщення,

І от стаю я нині в поміч богові

245] І месником за владаря убитого.

Кляну того убивцю я, чи потай він

Зробив це сам, чи мав при тому спільників.

Лихому хай до лиха все життя іде.

Клянусь, як коли-небудь з мого відома

250] До мене гостем буде він запрошений,

Тяжкої кари хай зазнаю зразу ж я.

А вам це все наказую я виконать

Для мене, й бога, й для країни нашої,

Що на безпліддя в гніві ним приречена.

255] А хоч би навіть не було провіщення,

Негоже без відомсти залишити нам

Загибель мужа і царя славетного,

Час розшуки почати. Що державною

Я після Лая владою наділений,

260] Успадкував і ложе, і вдову його,

Й якби не був потомства він позбавлений,

То виховати міг би я й дітей йому, [72]

Та злою був побитий він недолею.

Тож проти всього, як за батька рідного,

265] За нього я вступлюся і усе зроблю,

Щоб розшукати і таки впіймать того,

Ким син Лабдака вбитий, Полідора внук,

Прямий нащадок Кадма і Агенора,

А хто непослух виявить, молю богів,

270] Щоб не вродила нива пі зерна йому,

Ані дітей дружина, хай загине він

Від цього мору, або й смертю гіршою.

А вам, кадмейці, що наказ схвалили мій,

Хай справедлива Діка буде спільниця

275] І всі боги хай будуть вам супутники.

ПРОВІДНИК ХОРУ

На клятву, парю, відповім я клятвою,

Не вбив я Лая і убивцю викрити

Не можу, Феб, що загадав цю загадку,

Нам, мабуть, допоможе й розв'язать її.

ЕДІП

280] Ти правду кажеш. Але хто б це міг богів

До когось проти волі їх примусити?

ПРОВІДНИК ХОРУ

Я й друге міркування можу висловить.

ЕДІП

Та хоч би й третє, не вагайся мовити.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Цареві Фебу лиш Тіресій царственний

285] Дорівнює своєю прозорливістю,-

Від нього, царю, правди ти дізнаєшся.

ЕДІП

Це взяв я до уваги й за порадою

Креонтовою двох до нього слуг послав,-

Дивуюся, що й досі ще нема його.

ПРОВІДНИК ХОРУ

290] Та ще одна непевна давня чутка в.

ЕДІП

Яка ж то чутка? Все повинен знати я.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Лай, кажуть, був убитий подорожніми. [73]

ЕДІП

Я чув. Та свідків ще ніхто не бачив тих.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Якщо злочинець страху не позбавлений,

295] Твоїх прокльонів він не зможе стерпіти.

ЕДІП

Хто в ділі смілий, слова не боїться той.

ПРОВІДНИК ХОРУ

От хто розкриє! Он ведуть його,

Богам безсмертним любого провісника,

Що між людьми єдиний правду відав.

ЕДІП

300] О, все, що в небі й па землі, Тіресію,

Ти знаєш, і досяжне й недоступне нам:

Хоч невидющий, бачиш ти, як з пошесті

Хиріє місто,-у тобі, володарю,

Уся опора наша, порятунок весь -.

305] Тож Феб, - не чув ти, може, від гінців моїх,-

Таку прислав з посольством нашим відповідь:

Лише тоді хвороби ми позбудемось,

Коли убивців Лан розшукаємо

І вб'ємо чи із краю цього виженем.

310] Тож не відмов нам, з клекоту пташиного

Чи з віщування іншого довідавшись,

Рятуй себе, і місто, і мене рятуй,

Рятуй усіх нас, скверною сплямованих,

На тебе вся надія. Помагать в біді -

315] Що стане сили й змоги - то. найкращий труд.

ТІРЕСІЙ

Ох, як же тяжко звати, коли це знання

Не на добро нам. Добре пам'ятав я це,

Та ось забув. А то б і не прийшов сюди.

ЕДІП

Що ж трапилось? Чим ти такий стурбований?

ТІРЕСІЙ

320] Дозволь мені додому йти,- й тобі, й мені

На краще буде, як мене послухаєш.

ЕДІП

Не впору мовиш, та й вітчизну нехтуєш

Ти рідну, відповіді уникаючи. [74]

ТІРЕСІЙ

Ця мова, бачу, в тебе не на добре йде,-

325] Боюсь, щоб і зі мною так не трапилось.

ЕДІП

В ім'я богів - не крийся з тим, що відаєш,

Усі тебе уклінно ми благаємо.

ТІРЕСІЙ

Ви всі безумні. Не скажу ні слова я,

Щоб не смутить нікого, а тим більш тебе.

ЕДІП

330] Як? Знаєш і не скажеш? То замислив ти

Нас зрадить і занапастити місто все?

ТІРЕСІЙ

Щоб не було обом нам болю. Нащо ти

Питаєш? Не почуєш ти нічого більш.

ЕДІП

З негідних найнегідніший! Розгнівати

335] Здолав би ти і камінь! То не скажеш нам?

Лишишся невблаганний, незворушений?

ТІРЕСІЙ

Мою затятість лаєш ти, а власної

Не помічаєш, одного мене ганьбиш.

ЕДІП

Хто б слухать міг без гніву і обурення,

340] Як рідне місто наше зневажаєш ти!

ТІРЕСІЙ

Все збутись має, хоч би я й мовчав про це.

ЕДІП

Тим більше ти повинен все сказать мені.

ТІРЕСІЙ

Нічого не скажу я, хоч би й гнівом ти

На мене розлютився найжахливішим.

ЕДІП

345] Так, не втаю ні гніву, що обняв мене,

Ані того, що думаю. Знай, в злочині,

Вважаю, співучасник ти, хоч коїв це

Не власними руками. Був би зрячий ти,

То я сказав би - ти один вчинив усе. [75]

ТІРЕСІЙ

350] Чи й справді? Отже, за твоїм велю тобі

Наказом - більш однині не звертатися

Ані до мене, ні до них з докорами,-

Ти сам безбожна скверна краю нашого.

ЕДІП

Невже, ці смівши безсоромні вимовить

355] Слова, уникнуть кари сподіваєшся?

ТІРЕСІЙ

Я вже уник, живлюсь-бо тільки правдою.

ЕДІП

Відкіль вона у тебе? З ворожінь твоїх?

ТІРЕСІЙ

Від тебе. Сам до цього слова змусив ти.

ЕДІП

Якого? Мов іще раз, щоб затямив я.

ТІРЕСІЙ

360] Як не затямив зразу, що й казать тобі?

ЕДІП

Ти говорив неясно, ще раз мов мені.

ТІРЕСІЙ

Ти сам - той вбивця, що його шукаєш так.

ЕДІП

З образи вдруге - довго не радітимеш.

ТІРЕСІЙ

Що ж говорить, щоб ти ще більше гнівався?

ЕДІП

865] Що хочеш мов, усе це - балачки пусті!

ТІРЕСІЙ

Так от, в зв'язку огиднім з кров'ю рідною

Живеш ти, сам про лихо те не знаючи.

ЕДІП

Безкарно й далі так гадаєш мовити?

ТІРЕСІЙ

Авжеж, якщо хоч трохи сили в правді є. [76]

ЕДІП

370] Є в правді, та не в тебе. Бо сліпий єси

На очі, і на вуха, і на розум ти.

ТІРЕСІЙ

Мені, нещасний, докоряєш тим; за що

Тобі усі небавом докорятимуть.

ЕДІП

Окритий ночі пітьмою, чим можеш ти

375] Мені і. всім, хто бачить день, пошкодити?

ТІРЕСІЙ

Тобі не від моєї впасти суджено

Руки,- сам має Аполлон здійснити це.

ЕДІП

Це що - Креонтів чи твій власний умисел?

ТІРЕСІЙ

Ні, не Креонт, ти сам тому причиною.

ЕДІП

380] О гроші й владо, вміння із усіх умінь

В змаганні життьовому наймогутніше,

О скільки ви породжуєте заздрощів!

Тож задля влади, що не домагався я,

А добровільно город дарував мені,

385] Креонт, мій з давніх років найвірніший друг,

Підповз таємно, щоб мене прогнати геть,

І ворожбита підіслав лукавого,

Підступного бродягу, що в одній лише

Наживі зрячий, що ж до віщувань - сліпий.

390] Скажи, коли ти віщуном правдивим був?

Чи, може, громадянам від співучої

Потвори віщим словом ти рятунок дав?

Не перший стрічний ту розв'яже загадку -

Було б науки тут додати віщої,

395] Та не дізнавсь нічого ти ні з лету птиць,

Ні від богів. Аж поки не прийшов Едіп

Малотямущий і своїм лиш розумом,

Без віщувань на птицях, розв'язав її.

А ти мене хотів би з трону скинути,

400] Щоб ближче примоститись при Креонтовім,

Ти з спільником ще ці оплачеш задуми

Очищення! Не був би ти такий старий,

То вирвав би признання я із уст твоїх! [77]

ПРОВІДНИК ХОРУ

Здається нам, Едіпе, що його слова,

405] Як і твої, лиш гнівом напоумлені.

Та про одне нам треба турбуватися -

Веління боже якнайкраще виконать.

ТІРЕСІЙ

Хоч цар ти, але рівне маю право я

Відповісти,- у слові рівно владні ми,

410] Не твій я раб, а Аполлона Локсія,

І ласки у Креонта не шукатиму.

Мені ти сліпотою докоряв, а сам,

Хоч зрячий, а своїх нещасть не бачиш ти,

Ні де домуєш, ані з ким живеш тепер.

415] Чи знаєш рід свій? Ти й того не відаєш,

Що ворог рідним на землі й під нею ти

І що подвійно, за отця із матір'ю,

Гірким вигнанням будеш ти покараний

І замість світла бачитимеш темряву.

420] В якій долині зойк твій не лунатиме,

Де Кітерон, що не помножить луни ті,

Коли збагнеш ти, що твоє одруження -

То пристань горя по щасливім плаванні.

Численних інших ти не відчуваєш лих,

425] Що із своїми дітьми в них зрівняєшся.

Топчи тепер в болото і Креонтові,

Й мої слова. Чи з смертних ще хто знайдеться,

Кому б загибель випала жахливіша!

ЕДІП

Нестерпна річ - оці зухвальства слухати!

430] Бодай би ти загинув! Забирайся геть

Від мого дому, щоб тебе не бачив я!

ТІРЕСІЙ

Я б не прийшов, якби мене не кликав ти.

ЕДІП

Не ждав я, що дурниці говоритимеш,

А то б до свого дону не запрошував.

ТІРЕСІЙ

435] Тобі вдається, що кажу дурниці я,

Батьки ж твої вважали за розумного. [78]

ЕДІП

Які батьки? Стривай - хто породив мене?

ТІРЕСІЙ

Цей день породить і вмертвить тебе.

ЕДІП

І знов якісь незрозумілі загадки.

ТІРЕСІЙ

440] А ти хіба не вмієш їх розгадувать?

ЕДІП

Глузуй із того, що мене звеличує.

ТІРЕСІЙ

Веде тебе та велич до загибелі.

ЕДІП

Що з того, місто все ж я врятував-таки.

ТІРЕСІЙ

Ну, я піду... Ти, хлопче, проведи мене.

ЕДІП

445] Нехай веде. Мене лиш розтривожив ти

Своїм приходом. Підеш - стане легше нам,

ТІРЕСІЙ

Піду, коли скажу, чого приходив я,

Й не боячись, бо не тобі згубить мене.

Так слухай. Муж той, що давно шукаєш ти

450] Як вбивцю Лая і сурмиш погрозами,

Тут, серед вас він. За чужинця зайшлого

Його вважають, і хоча природженим

Фіванцем виявиться, не радітиме

Він з того анітрохи. Із видющого

455] Сліпцем він стане, жебраком з багатого,

Путь в чужині намацуючи посохом.

Ще й власним дітям виявиться братом він

І батьком, чоловіком власній матері

І сином, співжених своєму батькові.

460] І вбивця. Йди ж додому і над всім оцим

Подумай. Як неправду в мене виявиш,

Всім говори - не тямлю в віщуваннях я. [79]

 

Стасим перший

ХОР

Строфа І

Хто ж той, кого віща дельфійська

        Викриває скеля?

465] І хто вчинив злою рукою

        Злочин цей жахливий?

Немов вітроногий кінь,

        Мов вихор углиб пустинь

        Хай в безвість тікає!

470] Блискавками озброєний гонить його

Вседержавного Зевса розгніваний син

    І кер непохибних

        Зграя страховійна.

Антистрофа 1

Засяла нам вість із парнаських

        Верховин сніжистих - .

Злочинця слід, стертий в непам'ять,

        Нам велить шукати

    У хащах лісів густих,

    В ущелинах диких гір

        Мов тур він блукає.

В самоті тих блукань сподівається він

Віщування розвіяти з глибу землі,-

    Вони ж безустанно

        Понад ним кружляють.

Строфа 2

485] Ділом страшним, справді страшним,

Нас засмутив птаховіщун.

Вірить йому чи не приймать, -

Впевнитись я ще не здолав.

490] То в надіях я злітаю, то у сумнів забреду.

        Не чував ніколи я,

Щоб у зваді син Поліба з Лабдакідом пробував -

        Та й тепер ніде не чуть.

495] Нащо ж мав би на Едіпі, що навіки заслужив [80]

Славу й шану всенародну,

Мститись я за Лабдакіда люту смерть,

Що упав від невідомої руки?

Антистрофа 2

Тільки боги - Зевс, Аполлон -

500] Знають усі смертних діла.

Де ж би то взяв цей ворожбит

Дар віщувань, вищий за нас?

В світі мудрість в на мудрість - переважить нею вмій.

        Поки доказів нема, .

505] Цю Едіпові ніколи не накину я вину,

        Адже бачили усі,

Як колись крилата діва до Едіпа надійшла,

        Як довів свою він мудрість -

                І здобув народу нашого любов.

                Ні, не вірю, щоб він злочин учинив,

Входить Креонт.

 

Епісодій другий

КРЕОНТ

Мужі фіванські, у жахливім злочині

Мене Едіп, наш владар, звинувачує.

515] Не стерпівши, прийшов я. Якщо мислить він,

Що в цих нещастях словом а чи ділом я

Йому чинити шкоду намагаюся,

То й жити далі із такою славою

Було б мені немило. Не малої-бо -

520] Зазнав би втрати з цього поговору я -

Ганьба велика, якби звали ворогом

Ви всі мене, все місто, кожен приятель.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Цих винувачень слово в нього вибухло

Скоріше з гніву, ніж з ясного розуму.

КРЕОНТ

525] Чого ж він каже, нібито з намов моїх

Тут говорив неправду ворожбит оцей? [81]

ПРОВІДНИК ХОРУ

Казав, але підстав того не знаю я.

КРЕОНТ

Невже він з чистим серцем, з чистим поглядом

На мене міг таку неславу кинути?

ПРОВІДНИК ХОРУ

530] Не знаю. Володарських снрав не відаю.

Та он і сам із дому вже виходить він.

ЕДІП

Чого ти тут? Невже такого сповнене

Чоло твоє зухвальства, що без сорому

До мого дому входиш, явний вбивця мій

535] І злодій безперечний влади нашої?

Скажи, будь ласка, на таке наважившись,

Дурним чи боягузом ти вважав мене?

Гадав, твоїх я не помічу підступів,

А підповзеш ти - я не боронитимусь?

540] Подумай, чи не божевільний задум твій -

Без друзів, грошей влади добиватися,

Що потребує коштів і прихильників?

КРЕОНТ

А може б, ти послухав спершу відповідь

Мою, а після того вже судив мене?

ЕДІП

545] Ти вмієш говорити, але слухать я

Тебе не хочу - небезпечний ворог ти.

КРЕОНТ

Якраз про це й послухай, що скажу тобі.

ЕДІП

Якраз про те й ні слова, що безвинний ти.

КРЕОНТ

Якщо вбачаєш благо в самопевності

550] Твоїй безглуздій - гірко помиляєшся.

ЕДІП,

Якщо вважаєш, що безкарно шкодити

Міг рідним ти - так само помиляєшся. [82]

КРЕОНТ

Так, згоден я, це правда. Лиш одне скажи -

Якої саме шкоди я завдав тобі?

ЕДІП

555] Скажи одне лиш - радив чи не радив ти

Послать за пресловутим ворожбитом тим?

КРЕОНТ

Готовий я і зараз це порадити.

ЕДІП

А скільки вже минуло відтоді, як Лай...

КРЕОНТ

Що ж учинив він? Не збагну питання я.

ЕДІП

560] ...І зник, рукою вбитий невідомою?

КРЕОНТ

Так, вже багато відтоді минуло літ.

ЕДІП

А вже й тоді цей ворожбит у силі був?

КРЕОНТ

Такий же мудрий і всіма шанований.

ЕДІП

А чи про мене він тоді не згадував?

КРЕОНТ

565] Ні, при мені не згадував ніколи він.

ЕДІП

Але того убивцю ви шукали все ж?

КРЕОНТ

Звичайно, так. Та не могли знайти його.

ЕДІП

А чом же вам не допоміг мудрець отой?

КРЕОНТ

Не знаю. А не знаю - той мовчу про це.

ЕДІП

570] А от що знаєш, те в розкажеш ясно вам. [83]

КРЕОНТ

Що саме? Якщо знаю, не мовчатиму.

ЕДІП ,

А от, якби раніше ви не змовились,

На мене б смерті Лая він не звалював.

КРЕОНТ

Що він сказав, ти знаєш. А тепер дозволь

575] Так само дещо і мені спитать тебе.

ЕДІП

Питай. Але на вбивстві не вловить мене.

КРЕОНТ

Скажи, дружина в тебе - не сестра моя?

ЕДІП

Цього, звичайно, я не заперечую.

КРЕОНТ

І спільно з нею краєм володієш ти?

ЕДІП

580] Усі її бажання я виконую.

КРЕОНТ

Але обом вам - третій - чи не рівний я?

ЕДІП

От ложним другом ти себе і виявив.

КРЕОНТ

Ні, ти-но глибше вдумайся в слова мої.

І зваж: навіщо влади домагатися

585] Й тривог її, коли спокійно можна спать,

Права ті ж самі і без того маючи?

Отож ні я, ні інший, в кого розум є,

Не буде сану більше прагнуть царського,

Ані з царями рівної могутності.

590] Усе від тебе маю без тривоги я,

А сам би правив - проти волі діяв би.

Невже б миліший царський був вінець мені

Від величі і влади безтурботної?

Я ще не зовсім розуму позбавлений,

595] Щоб не бажати гарного й корисного.

Мене вітав кожен, кожен рад мені,

До тебе хто бажав - йдуть до мене всі, [84]

Моя увага - запорука успіху.

Й на що ж усе це мав би проміняти я?

600] 3 здоровим глуздом не дійти дурниць таких.

Я й сам такої думки не дотримую,

І іншим в цьому не допомагатиму.

Для певності - перепитай у Піфії,

Чи я правдиво передав провіщення.

605] А впевнишся, що з віщуном у змові я,

То вбий мене, ще й до свого камінчика

Додай і мій - мені на звинувачення.

Та не осуджуй, доказів не маючи.

Ні злих дарма не подобає друзями

810] Вважати, ані добрих - зловорожими.

А приязнь друга щирого відкинути -

Це у житті позбутись найдорожчого.

Настане час - ти в цьому й сам упевнишся.

Ми тільки з часом вивіряєм чесного,

615] Спізнать підлоту - досить і одного дня.

ПРОВІДНИК ХОРУ.

Він добре мовить. Стережись, володарю,

Щоб не упав,- непевна рішень бистрих путь.

ЕДІП

Як бистрий ворог у таємних підступах,

То бистро й я повинен боронитися.

620] А гаятися буду - все зробити він

Устигне, я ж ні з чим тоді зостануся.

КРЕОНТ

Чого ж ти хочеш? Звідси мене вигнати.?

ЕДІП

Не вигнати, а смерті тобі хочу я.

КРЕОНТ

Скажи раніше, чим твій гнів я викликав?

ЕДІП

625] Хіба не говорив я? Ще не віриш ти?

КРЕОНТ

Ти збожеволів?

ЕДІП

                        Ні, здоров для себе я. [85]

КРЕОНТ

Будь при умі й для мене!

ЕДІП

                                        Злий ти, зраднику!

КРЕОНТ

А що, як де неправда?

ЕДІП

                                  Все одно - корись!

КРЕОНТ

Лиш не лихим державцям !

ЕДІП

                                             Люде, люде мій!

КРЕОНТ 

630] Для нього й я щось важу, не один лиш ти.

ПРОВІДНИК ХОРУ

О, зупиніться, владарі! Он бачу я,

Йокаста вийшла з дому,- може, з нею ви

В цій суперечці дійдете до злагоди.

ЙОКАСТА

Чого, нещасні, завелись у сварці ви

635] Безглуздій? В час, коли в біді країна вся,

Не сором вам дрібні рахунки зводити?

Додому йди, Едіпе. Й ти, Креонте, йди.

З малого лиха не робіть великого.

КРЕОНТ

ЕДІП, твій, сестро, чоловік, лиху мені

640] Замислив кару, маю тільки вибрати -

Смерть чи вигнання із країни рідної.

ЕДІП

Це так, дружино, викрив на лихому я

Креонта - дише проти мене лихом він.

КРЕОНТ

Хай, проклятий, в нещастях і загину я,

645] Якщо за мною хоч якась.провина в.

ЙОКАСТА

Задля богів, Едіпе мій, повір йому

І задля клятви вір йому побожної,

Заради мене, й задля всіх, присутніх тут. [86]

 

Комос

Строфа 1

ХОР

Владарю наш, ласки дар

650] Нам яви, просим всі._

ЕДІП

Яку ж вам ласку виявить?

ХОР

Ізмалку він чесний був,

Нині дав клятву він,-

                                  Прости йому!

ЕДІП.

655] Чого ж ти хочеш, знаєш?

ХОР

                                                Знаю.

ЕДІП

                                                                Що ж, кажи?

ХОР

Твій свояк поклявсь - не карай його,

Як вини за ним не доведено.

ЕДІП

То знай - мені жаданням цим жадаєш ти

Загину чи вигнання з краю рідного.

Строфа 2

ХОР

660] Клянусь, ні! Світлий Гелій, свідком будь!

Хай відкинутий від богів, людей

Тут загину я, якщо мислив це.

665] Краю сум всім смутить груди нам.

Невже лих давніх нам не досить ще,

І край наш ще й нового лиха жде?

ЕДІП

Хай всіх воно минає, краще я умру

670] Або ганебно з краю буду вигнаний.

Це вашими словами я зворушений,

А він для мене все одно ненависний. [87]

КРЕОНТ

Хоч поступивсь ти, але бачу - гнів таїш,

А він ущухне - й каяття пройме тебе.

Ти сам собі тягар з такою вдачею.

ЕДІП

Ти підеш звідси?

КРЕОНТ

                           Так, піду, зневажений

Тобою, а для інших - все той самий я.

Антистрофа 1

ХОР

О жінко, чом ти його

        В дім вести не спішиш?

ЙОКАСТА

675] Та що таке тут сталося?

ХОР

З підозр пустих влада ця

        Та докір серце рве

                І без підстав!

ЙОКАСТА

І дуже, посварились?

ХОР

                                  Дуже.

ЙОКАСТА

                        В чому ж річ?

ХОР

685] Годі, годі вже,- коли край в біді,

Краще сварок тих вже й не згадувать.

ЕДІП

Так от дійшло до .чого! Хоч і щирий ти,

А гнів у серці хочеш погасить мені. [88]

Антистрофа 2

ХОР

690] Не раз клявсь я тобі, владарю мій,-

Був би справді вже божевільний я,

Якби смів тебе відцуратися.

Любий наш край з біди вивів ти,-

695] То будь же і в тяжкій годині цій

Між хвиль злих непомильним стерником.

ЙОКАСТА

В ім'я богів, державне, розкажи мені,

З якої ти причини так розгнівався.

ЕДІП

700] Тебе, дружино, більше всіх шануючи,

Скажу тобі яро підступи Креонтові.

ЙОКАСТА

Але ж причину сварки поясни мені.

ЕДІП

Мене він називає Лая вбивцею;

ЙОКАСТА

Це він від себе каже чи з чиїхось слів?

ЕДІП

705] Він ворожбита підіслав лукавого,

А сам нічого нібито й не відав.

ЙОКАСТА

Не треба цим, мій муже, хвилюватися.

Мене послухай: тож ніхто між смертними

Науки віщування не збагнув іще.

710] Короткий довід зараз наведу тобі.

Було колись то Лаеві провіщено

Від Феба - не скажу, але від слуг його,

Що повелінням долі вмре від сина він,

Який від нього в мене мав родитися.

715] Але ж те чули, як загинув Лай

Від рук чужинців на розпутті трьох доріг.

Дитятко ж через три дні по народженні,

Суглоби ніжок ізв'язавши, кинули 4

Сторонні руки в нетрі непрохідних гір.

720] Так не збулось віщання А Аполлонове -

Син батьковбивцею не став, і Лай також [89]

Впав не від сина: хоч весь вік боявсь того. »

А саме ж так було йому провіщено -

Та цим ти не турбуйся. Якщо схоче бог

725] Відкрити щось, то й сам це легко виявить.

ЕДІП

От слухаю, дружино, а слова твої

Бентежать душу й серце розтривожили.

ЙОКАСТА

Та що ж тебе в них може непокоїти?

ЕДІП

Була, здається, чутка, говорила ти,

730] Що Лая вбито на розпутті трьох доріг?

ЙОКАСТА .

Тоді так говорили й зараз мовлять так.

ЕДІП

А де ж це, у якій країні сталося?

ЙОКАСТА

Той край - Фокіда зветься, а місцевість та,

Де сходяться дороги в Дельфи й Давлію.

ЕДІП

735] А скільки вже часу минуло з того дня?

ЙОКАСТА

Та незадовго перед тим, як владу ти

Обняв у місті, це було сповіщено.

ЕДІП

О Зевсе, що зробить зі мною хочеш тиі

ЙОКАСТА

Едіпе, що з тобою, що смутить тебе?

ЕДІП

740] О, не питай... А Лай - який собою був,

Скажи, будь ласка... й скільки років мав тоді?

ЙОКАСТА

Високий був, і скроні вже сріблилися,

Був з вигляду на тебе дуже схожий він.

ЕДІП

О горе! На страшні себе прокльони я

745] Прирік, нещасний, сам того не знаючи! [90]

ЙОКАСТА

Що мовиш ти? На тебе страшно глянути!

ЕДІП

Боюсь, сліпий той ворожбит видючий "був.

Ти ще скажи, і буде все ясніш тоді...

ЙОКАСТА

Скажу, що знаю, хоч проймає страх мене.

ЕДІП

750] 3 ним небагато їхало супутників

Чи цілий почет, як при можновладцеві?

ЙОКАСТА

Було їх п'ять, між ними і окличник був,

Лай в путь надався на одному повозі.

ЕДІП

О жах! Тепер уже все ясно. Хто ж тоді

755] Вам розповів, дружино, все, що сталося?

ЙОКАСТА

Слуга, що врятувався і прибіг до нас.

ЕДІП

Чи й досі ще живе він в домі нашому?

ЙОКАСТА

Ні, він сюди вернувся, та дізнавшися,

Що владу після смерті Лая ти обняв,

760] До рук моїх припавши, ублагав мене

Стада на луках пасти відіслать його,

Щоб тільки жити від столиці осторонь.

Його я відпустила. Ласки й більшої,

Дарма що раб, цілком він заслуговував.

ЕДІП

765] Сюди б мерщій не можна повернуть його?

ЙОКАСТА

Звичайно, можна. Та навіщо він тобі?

ЕДІП

Боюсь, дружино, мовив забагато я,

Отож його і треба нам побачити. [91]

ЙОКАСТА

Він прийде. Та, здається, гідна й я почуть,

770] Що так тебе турбує, володарю мій.

ЕДІП

Ні, це втаю, з якою я тривогою

Жду тої звістки. З ким, як не з тобою, я

Своїми б мав ділитися турботами?

Поліб, корінфський володар, мій батько був.

775] Меропа ж із Доріди - мати. Першим я

Вважався у Корінфі громадянином.

Та трапилась пригода, гідна подиву,

Хоч і не гідна хвилювання зайвого.

На учті якось надто захмелілий гість -

780] Сказав, що я не справжній свого батька син.

Весь день своє тоді я ледве стримував

Обурення, але до батька й матері.

Пішов нарешті розпитать. Були вони

Страшенно на зухвалість ту розгнівані.

785] Зрадів я, та не втихли в серці сумніви -

Зневага та запала надто глибоко.

І потай од своїх я батька й матері

Пішов до Дельф. Не удостоїв Феб мене

Ясної відповіді, та звістив мені

790] Страшні нещастя й лиха ще не чувані,-

Що з матір'ю своєю одружуся я,

Дітей, огидних людям, з нею матиму

І стану батька рідного убивцею.

Це вчувши, втік я із землі корінфської,-

795] До неї віддаль лиш по зорях міряв я,-

Тікав все далі, де вже не могла б ніяк

Ганьба, мені провіщена, справдитися.

І от дійшов туди я, де, як кажеш ти,

Ваш цар загинув. Всю я розкажу тобі,

800] Дружино, правду. На розпутті трьох доріг

Мені якісь мандрівники зустрілися -

Попереду окличник, і на повозі,

Запряженім у двокінь, як казала ти,

Поважний муж. Візник тоді та й сам старий

805] 3 дороги грубо почали зганять мене.

Скипівши гнівом, візника ударив я.

Старий те бачив, і як тільки з повозом

Я порівнявсь, роздвоєним стрекалом дав

Мені по тім'ю. Тут я відплатив йому. [92]

810] Так з рук моїх дістав він патерицею,

Що навзнаки відразу перекинувся

І з повозу на землю покотився геть,

Так всіх я повбивав їх. Якщо спільне в

Між Лаєм і убитим подорожнім тим,

815] То хто від мене між людьми нещасніший,

Хто для богів у світі ненависніший?

«Ні з городян нікому, ні чужинцеві

Ні в дім приймать не вільно, ні вітатися,

Лише від дому гнати». І не інший хто,

820] На себе сам накликав я прокльони ці!

А тими ж доторкнувшись ложа вбитого

Кривавими руками, не злочинець я?

Не нечестивець? Та куди тікать мені?..

Ні в рідний край не смію я вернутися,

825] Ні бачить рідних, бо повинен з матір'ю

Я одружитись і убить отця свого

Поліба, що родив мене і виховав.

Хіба не правда, лиш якийсь жорстокий бог

На мене ці нещастя міг накинути?

830] Ніколи, хай ніколи, о боги святі,

Дня того не побачу, хай безслідно я

Загину з світу, аніж маю бачити,

Як та ганьба огидна осквернить мене.

ПРОВІДНИК ХОРУ

І нам, владарю, страшно. Але поки той

835] Пастух свого не мовив, не втрачай надій.

ЕДІП

Ніяких більше в мене вже нема надій,

Одна лиш - пастуха того діждатися.

ЙОКАСТА

А чим тебе він міг би заспокоїти?

ЕДІП

Скажу: якщо те саме говоритиме,

840] Що й ти, то від нещастя я врятований.

ЙОКАСТА

А що ж від мене ти почув важливого?

ЕДІП

Ти з слів його казала, що розбійники [93]

Убили Лая. Якщо й нині скаже він!

Що їх було багато, то не я убив.

845] Бо зграя їх - не все одно, що я лиш сам.

А скаже, що убивця був один лише,

То ясно буде - злочин на мені тяжить.

ЙОКАСТА

Та ні, він про одне лиш говорив тоді

І нині свого слова не відкинеться.

850] це ЧуЛ0] ціле місто, а не я одна.

Якщо ж від слова навіть би й відмовився,

Не доведе, що віщування в Лаєвій

Справдилось смерті, Локсіем провіщено -

Від мого сина має Лай загинути.

855] А вбило ж не нещасне немовлятко те,

Яке саме давно уже загинуло.

Отож-бо я й не вірю віщуванням тим -

Для них ні в цей, ні в той бік не погляну я,

ЕДІП

Ти правду кажеш. Але все ж пошли когось

860] В поля по того пастуха - прошу тебе.

ЙОКАСТА

Пошлю негайно. Та ходім додому вже...

Лише б тобі приємно, я усе зроблю.

 

Стасим другий

ХОР

Строфа 1

О доле, дай нам довіку

Слів і діл побожну чистоту плекать

865] І шанувать закони непорушні -

Вічних небес сяйво святе.

Не розум смертного їм життя дарує,

    Один їх отець - Олімп,

    І сон забуття повік

870] В імлі не владен їх поховати -

Вічно живий бог їх великий,

    Що не старіє ніколи. [94]

Антистрофа 1

Гордині дух - влади виплід.

Але марних пересичена пишнот,

875] 3 височини найвищої гординя

    Враз стрімголов пада в глибінь,

Що в ній ногою нема вже де ступити.

    Нехай же великий бог

    В борні за вітчизну нам

    Подасть завзяття, щиро благаю.

        Хай же повік бог невмирущий

        Буде заступником нашим.

Строфа 2

    Якщо словом чи ділом смертний

    Йде в житті шляхом пихи,

    Не знаючи страху Правди,

        Не шануючи богів,-

    Хай долі лихої кара

        Ту гординю осягне.

    Хто вигоди неправої шукає

    Й сваволі не кладе межі,

        Покрови рве з таємниць священних,-

Чи сила ж нам гніву праведну стрілу

        Відвести від серця злого?

Якщо діям цим така пошана й честь,

        То нащо й спів наш?

Антистрофа 2

    Не піду я побожно в Дельфи,

    Де священний пуп землі,

Ні в Аби, у храм славетний,

    Ні в Олімпію святу,

900] Аж поки віщань несхибність

    Очевидна стане всім.

О всемогутній Зевсе, якщо справді

Тобі кориться світ увесь,

905] Хай влади злий не умкне твоєї.

Уже нема віри в правду віщувань

    Про сумну недолю Лая

І пошани Аполлонові нема -

910] Кінець благочестю. [95]

 

Епісодій третій

ЙОКАСТА

Прийшло мені на думку, Фів правителі,

З вінками й запахущими куріннями

В священний храм з молитвою й самій піти.

Душа Едіпа надто розтривожена,

915] Скорботних мислей повна.. Розум гублячи,

Не судить про майбутнє він з минулого

Й чуток найважливіших дослухається.

Моїх порад вже більше він не слухає.

І от, Лікейський Аполлоне, йду тепер

920] До тебе я з дарами - ти ж найближчий нам,-

О зглянься і з напасті цеї визволи!

Усіх-бо нині острах обіймає нас,

Коли в тривозі бачимо й керманича.

ГОНЕЦЬ

Не міг би, чужоземці, в вас дізнатись я,

925] Де дім царя Едіпа? А ще краще ви

Скажіть мені, самого де його знайти.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Ось - дім його, чужинче, й сам удома він.

А ось - дружина й матінка дітей його.

ГОНЕЦЬ

Живи щасливо завжди між щасливими,

930] Дружино славна владаря могутнього.

ЙОКАСТА

Того ж тобі бажаю - заслужив цього

Ти, гостю, привітанням. Та скажи мені,

З чим ти прийшов - сказати чи спитати щось?

ГОНЕЦЬ

Приніс я добру звістку дому й мужеві.

ЙОКАСТА

935] Що ж маєш ти сказати? Хто послав тебе?

ГОНЕЦЬ

Прийшов я із Корінфа. Буде вість моя

І радісною разом, і скорботною.

ЙОКАСТА

Що ж це за вість із силою подвійною? [96]

ГОНЕЦЬ

Істмійської країни волять жителі

940] Царем Едіпа мати,- так схвалили всі.

ЙОКАСТА

Хіба вже не царює там Поліб старий?

ГОНЕЦЬ

Ні, смерть у домовину вже звела його.

ЙОКАСТА

Що кажеш ти? Поліб умер?

ГОНЕЦЬ

Якщо сказав

                    Неправду, сам достоїн буду смерті я.

ЙОКАСТА

945] Біжи, служнице, і мерщій поклич сюди

Володаря! Де ж ви, богів провіщення?

Від страху стати батькові убивцею,

ЕДІП утік від нього, але вмер Поліб

Своєю смертю, а не він убив його.

ЕДІП

950] Йокасто люба, дорога дружинонько,

Чого мене із дому ти покликала?

ЙОКАСТА

Послухай цього мужа і упевнишся,

У що богів віщання обернулися!

ЕДІП

Хто він такий? І що розповідає він?

ЙОКАСТА

955] Він із Корінфа. Сповістив, що батько твій,

Поліб, умер, серед живих нема його.

ЕДІП

Що кажеш, гостю? Повтори це сам мені.

ГОНЕЦЬ

Якщо найперш повинен я сказати це,

То знай напевно, що в обіймах смерті він.

ЕДІП

960] Як, кимсь убитий чи умер від слабості? [97]

ГОНЕЦЬ

Старому вмерти - невеликі труднощі.

ЕДІП

То вмер він, видно, від якоїсь хворості?

ГОНЕЦЬ

Та ще ж і віку надто був похилого.

ЕДІП

Гай, гай! Хто ж після цього буде вірити

965] Словам віщання з вогнища піфійського

Чи з льоту птиць, що нібито судилося

Мені убити батька? А він сам умер

І вже лежить в могилі, я ж меча свого

І не торкавсь. Хіба що вмер від туги вій

970] За мною - лиш в такому разі винен я.

Нічого вже не варті віщування ці -

Поліб їх із собою всі в Аїд узяв.

ЙОКАСТА

Хіба цього раніше не казала я?

ЕДІП

Казала, але острах обіймав мене.

ЙОКАСТА

975] Отож-бо зовсім викинь із душі його.

ЕДІП

Ще ж треба шлюбу з матір'ю боятися?

ЙОКАСТА

Чого боятись, коли нами випадок

Керує і нема в нас передбачення?

Живімо так, як дозволяє доля нам.

980] І з матір'ю не бійся ти одруження.

У сні, буває, і на ложі з матір'ю

Себе людина бачить, та пустий то сон -

Його забудеш, і живи спокійно знов.

ЕДІП

Було б усе це добре, якби матінки

985] Вже не було на світі, та жива ж вона,

Й хоч добре мовиш, мушу я боятися.

ЙОКАСТА

А батькова могила - чи не просвіток? [98]

ЕДІП

Звичайно, та живої ще боюся я.

ГОНЕЦЬ

Яка ж це жінка, що тебе лякає так?

ЕДІП

990] Меропа, старче, удова Полібова.

ГОНЕЦЬ

Та чим вона, владарю, так страшить тебе?

ЕДІП

Страшним, мій гостю, від богів провіщенням.

ГОНЕЦЬ

Яким же саме? Чи не можна знать мені?

ЕДІП

Авжеж. Було колись мені від Локсія

995] Провіщено, що одружусь я з матір'ю

Й кров батькову проллю рукою власною.

Тому й живу давно вже від Корінфа я

Далеко, й був щасливий. Та миліш було б

Своїх батьків кохані очі бачити.

ГОНЕЦЬ

1000] Тому-то і подався у вигнання ти?

ЕДІП

Та щоб не стати, старче, батьковбивцею.

ГОНЕЦЬ

Від цього страху, царю, я звільню тебе -

Прийшов я недаремно добрим вісником.

ЕДІП

За те ж і нагороду гідну матимеш.

ГОНЕЦЬ

1005] Для того ж і прийшов я, щоб вернуть тебе

В Корінф і заслужити нагороду цю.

ЕДІП

Не повернусь в дім батьківський ніколи я.

ГОНЕЦЬ

І сам не знаєш, сину мій, що робиш ти. [99]

ЕДІП

Що ж саме, старче? Для богів - скажи мені.

ГОНЕЦЬ

1010] То задля рідних утікав із дому ти?

ЕДІП

Щоб не справдилось віщування Фебове.

ГОНЕЦЬ

Щоб через рідних та не осквернитися?

ЕДІП

Так, старче, споконвіку це страшить мене.

ГОНЕЦЬ

Як хочеш знати, то даремний острах твій.

ЕДІП

1015] Це ж як даремний, адже рідний син я їм?

ГОНЕЦЬ

Та ні, не рідний зовсім ти Полібові.

ЕДІП

Та що ти кажеш? То Поліб - не батько мій?

ГОНЕЦЬ

Такий же самий, як і я, повір мені.

ЕДІП

Від нього народивсь я, ти ж - ніхто мені.

ГОНЕЦЬ

1020] родився ні від нього, ні від мене ти.

ЕДІП

Як так? Адже він сином називав мене?

ГОНЕЦЬ

З цих самих рук в дарунок він прийняв тебе.

ЕДІП

Як а рук чужих узяте він любити міг?

ГОНЕЦЬ

Тому й любив чужеє, що бездітний був.

ЕДІП

1025] А як же ти - купив десь чи знайшов мене? [100]

ГОНЕЦЬ

В лісах під Кіфероном, у яру знайшов.

ЕДІП

А як ти опинився в цій місцевості?

ГОНЕЦЬ

Поміж горами пас тоді отару я.

ЕДІП

То пастухом, виходить, був ти, наймитом?

ГОНЕЦЬ

1030] Так, сину, із біди я врятував тебе.

ЕДІП

Яка ж біда зі мною мала трапитись?

ГОНЕЦЬ

Це ніг твоїх суглоби розказать могли б.

ЕДІП

Он! Ой! Навіщо давне лихо згадувать!

ГОНЕЦЬ

Тобі ступні я розв'язав проколоті.

ЕДІП

1035] Страшні сліди ті змалку й досі маю я.

ГОНЕЦЬ

Отож від них походить і ім'я твоє.

ЕДІП

Хто ж учинив це? Батько мій чи матінка?

ГОНЕЦЬ

Не знаю. Знав той, хто дав мені тебе,

ЕДІП

То не знайшов, а взяв мене ти в іншого?

ГОНЕЦЬ

1040] Так, інший-бо пастух тебе віддав мені.

ЕДІП

А хто він був? Ти можеш докладніш сказать?

ГОНЕЦЬ

Здається, що слугою Лая звався він. [101]

ЕДІП

Чи не царя над краєм цим .колишнього?

ГОНЕЦЬ

А саме так, у нього пастухом він був.

ЕДІП

1045] Чи ще живий він? Слід його побачити.

ГОНЕЦЬ

То вам, тутешнім людям, краще знати це.

ЕДІП

Чи з тут присутніх пастуха не знає хто,

Що говорив про нього чоловік оцей,

Ніхто в полях чи тут десь не стрічав його?

1050] Скажіть, тепер повинно все розкритися.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Здається, той же самий то пастух сільський,

Що ти його недавно прагнув бачити,-

Це краще всіх Йокаста пояснить тобі.

ЕДІП

Скажи, дружино, той, за ким послали ми,

1055] Не той же самий, що про нього каже він?

ЙОКАСТА

Що каже він? Даремно не тривожся тим

І слів пустих не згадуй та забудь про це.

ЕДІП

Того не може бути, щоб на слід такий

Напавши, свого роду я не вияснив.

ЙОКАСТА

1060] Для всіх богів, як миле ще життя тобі,

То не випитуй... Досить мук зазнала я.

ЕДІП

Не бійся. Хай би й до коліна третього

Рабом потрійним був я - не тобі ганьба.

ЙОКАСТА

Прошу тебе, благаю, не дошукуйся.

ЕДІП

1065] де переконуй, все повинен знати я. [102]

ЙОКАСТА

Тобі ж на краще раджу - не питай про це.

ЕДІП

Як ці поради кращі надокучили!

ЙОКАСТА

Бодай, нещасний, не дізнавсь нічого ти!

ЕДІП

Біжіть мерщій і пастуха ведіть сюди,-

1070] Вона ж сама хай родом знатним хвалиться.

ЙОКАСТА

О горе, горенько, бездольний, тільки це,

І вже нічого більше не скажу тобі.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Едіпе, глянь, як мовчки вийшла з тугою

Твоя дружина звідси. Та боюсь, проте,

1075] Щоб дe мовчання бурею не вибухло.

ЕДІП

Хай вибухне, чим хоче. Знать повинен я,

Відкіль мій рід, хоч би й який нікчемний він.

Це їй - з жіночим марнолюбством - соромно,

Що, мабуть, я низького був походження.

1080] Я - Долі син, що благом обдаровує,

Й мене нічим не можна понеславити.

Вона для мене мати, місяці ж - брати,

Знайшовши низько, високо поставили.

Такий мій рід, і вже не буду іншим я,

1085] Та знати мушу про своє походження.

 

Стасим третій

ХОР

Строфа

Доки горить дух пророчий

    У моєму серці віщім,

Горнім клянусь я Олімпом,

    Ти почуєш, Кіфероне,-

1090] В повні місячній ми завтра [103]

В співах і танцях почнемо

    Славить край,

Що зростив і згодував нам

    Мудрого царя Едіпа,

Здавна-бо ти до вподоби

    Нашим був державцям. х

Тебе ж, Аполлоне, просим,

    Будь до нас ласкавий.

Антистрофа

Хто ж бо із дів вічноюних

    Породив тебе, дитино,

З Паном з'єднавшись в узгір'ях,

    Чи подружнє ложе мавши -

З Локсієм, що пасовиська

Любить в гірських полонинах

    З давніх літ?

Чи Кіллени владареві,

    А чи Вакхові палкому

Німфи тебе геліконські

    Піднесли малятком

У скелях, де часто з ними

    Ігри він провадить.

 

Епісодій четвертий

ЕДІП

1110] Хоч незнайомий він мені, старійшини,

Але, здається, це отой пастух іде,

Якого дожидаємо. Глибокий-бо

Старик, гінцеві віком він дорівнює

Та й пізнаю, здається, у супутниках

1115] Своїх я слуг. Та ви точніше скажете --

Його й раніш доводилось вам бачити.

ПРОВІДНИК ХОРУ

А так, це він. Між челядинців Лаєвих

Ми пастуха не знаємо вірнішого.

ЕДІП

Тебе, корінфський гостю, запитаю я:

1120] Це ти про нього мовив? [104]

ГОНЕЦЬ

                                                Так, володарю.

ЕДІП

Дивись у вічі і відповідай мені,

Старий, правдиво: був рабом ти Лаевим?

ПАСТУХ

Так, був, але не купленим, при домі зріс.

ЕДІП

А що робив, чим заробляв прожиток спій?

ПАСТУХ

1125] Отари пас я майже все життя своє.

ЕДІП .

В яких місцях ти проживав здебільшого?

ПАСТУХ

На Кіфероні та в його околицях.

ЕДІП

А цього чоловіка не пригадуєш?

ПАСТУХ

Хто він такий? Про кого саме мовиш ти?

ЕДІП

1130] А ось про цього. Ти не зустрічав його?

ПАСТУХ

Можливо, та відразу й не згадать мені.

ГОНЕЦЬ

Воно й не Дивно, володарю. Дайте-но

Усе згадати я допоможу йому.

Хай пригадає, як на Кіфероні ми

1135] Отари пасли - він аж дві, а я одну -

Три цілих літа, із весни й до осені,

Коли Арктур у небі піднімається.

А взимку в хлів свій заганяв отару я, ;

Та й він свої - гнав до вівчарень Лаєвих.

1140] Що, правду чи не правду я розказую?

ПАСТУХ

Все правда, тільки надто це давно було. [105]

ГОНЕЦЬ

А пам'ятаєш, дав мені ти хлопчика,

Щоб я його, неначе сина, виховав?

ПАСТУХ

Що з того? Нащо ти про це запитуєш?

ГОНЕЦЬ

1145] Та от, мій друже любий, хто був хлопчик той.

ПАСТУХ

Бодай би ти загинув! Не замовкнеш ти?

ЕДІП

Ні, ні, старий, його не треба лаяти.

Уже б тебе скоріше треба вилаять.

ПАСТУХ

Та чим же завинив я, володарю мій?

ЕДІП 

1150] Не кажеш про хлоп'ятко, що питав він.

ПАСТУХ

Нічого він не знає, марний труд його.

ЕДІП

Добром не кажеш, то розкажеш плачучи.

ПАСТУХ

В ім'я богів! Хоч зглянься на літа мої!

ЕДІП

Зв'яжіть-но руки ви йому за Спиною.

ПАСТУХ

1155] О горе! За що? В чім мені признатися?

ЕДІП

Ти дав йому хлоп'ятко, що питав він?

ПАСТУХ

Так, дав. Щоб того ж дня мені загинути!

ЕДІП

Що ж, і загинеш, як не скажеш правду всю.

ПАСТУХ

Скоріш, мабуть, загину, якщо все скажу.[106]

ЕДІП

1160] А він таки, я бачу, хоче вислизнуть.

ПАСТУХ

Та ні, сказав же, що колись оддав дитя.

ЕДІП

Відкіль воно, чи власне, чи десь взяв його?

ПАСТУХ

Не власне, я узяв його від іншого.

ЕДІП

Від кого ж саме, із якого дому він?

ПАСТУХ

1165] В ім'я богів, владарю, не питай мене.

ЕДІП

Загинеш, якщо повторю питання я.

ПАСТУХ

Дитя це народилось в домі Лаєвім.

ЕДІП

В сім'ї рабів чи у царевих родичів?

ПАСТУХ

Ой лишенько! Це страшно навіть вимовить!

ЕДІП

1170] Мені ж почути. А почути хочу я.

ПАСТУХ

Його вважали за дитину Лаеву.

Та краще хай дружина розповість тобі.

ЕДІП

Вона й дала дитятко?

ПАСТУХ

                                 Так, владарю мій.

ЕДІП

Для чого ж це?

ПАСТУХ

                        На те, щоб погубить його.. [107]

ЕДІП

1175] Своє дитя?

ПАСТУХ

                        Злих звіщень уникаючи.

ЕДІП

Яких?

ПАСТУХ

           Що мав свого батька вбити він.

ЕДІП

Навіщо ж передав його ти іншому?

ПАСТУХ

Із жалю, володарю,- сподівався я,

Що той до свого краю віднесе його.

1180] А він для лих ще більших урятований.

Якщо це ти, то доля жде страшна тебе.

ЕДІП

О горе, горе! Стало ясно все тепер!

О світло дня, тебе востаннє бачу я.

В проклятті народивсь я, шлюб мій проклятий,

1185] І рідну кров пролив я - замість подвигу.

(Вибігає до свого палацу).

 

Стасим четвертий

ХОР

Строфа 1

О смертних нещасний рід.

Долі марної плин гіркий

Нам судився на світі!

    Хто щастя черпнув на мить,

1190] Ще й відчути його не встиг,

Як надходить година знов

Тої втіхи позбутись.

    Уділ твій - нам наука всім,

Твій, бездольний Едіпе, твій,-

Не назву вже на світі я

    Щасливим нікого. [108]

Антистрофа 1

    Як лучник, що вище всіх

Непохибну метнув стрілу,

Долю щасну здобув він,

    О Зевсе, й співучу сам

Діву кривокогтисту вбив,

1200] І від смерті лихої став

Всій країні оплотом.

    Нашим з того часу царем

Став ти зватись, Едіпе мій,

І в найбільшій пошані був

    У Фівах великих.

Строфа 2

Тепер же - хто між людей нещасніший?

1205] Колу в житті стільки горя випало,

    Над ким судьба знущалась так?

О царю, Едіпе вславлений!

В тій же гавані якір кидали

1210] Батько й син, в єдиному ложі шлюбному!

    Як же, бездольний, стільки літ

    Мовчки могла тебе терпіть

Батьком засіяна щедра нива?

Антистрофа 2

А нині - час всевидючий викрив шлюб,

Що цим ім'ям був негідний зватися,

    Дитя з отцем рівняючи.

О горе! Нещасний Лаїв син!

О, коли б тебе вік не бачив я

І слізьми пекучими не оплакував!

    Правду скажу я - ти в біді

    Легше зітхнуть нам дав колись,

Нині ж нам тьмою вкриваєш очі.

 

Ексод

ЧЕЛЯДИНЕЦЬ

Шановні міста нашого старійшини!

Що вам почуть належить і побачити,

1225] Яких скорбот зазнати ще ви маєте, [109]

Якщо ви вірні Лабдакідів домові!

Мабуть, ні Істр, ні Фасіс не обмили б ту

Оселю, стільки вільного й невільного

В ній зла таїться й має всьому світові

1230] Одкритися. Немає муки тяжчої,

Ніж та, що зазнаємо добровільно ми.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Вже й те, що знаємо, таке, що гіршого,

Мабуть, нема. Що ж можеш ти додати ще?

ЧЕЛЯДИНЕЦЬ

І говорить недовго це і слухати -

1235] Нема в живих Йокасти божественної.

ПРОВІДНИК ХОРУ

О безталанна! Що ж тому причиною?

ЧЕЛЯДИНЕЦЬ

На жаль, сама. Всієї не збагнути вам

Скорботи тої,- не були при тому ви.

У мене ж все у пам'яті лишилося -

1240] То слухайте, що сталось із нещасною.

В дім увійшовши, тугою охоплена,

Вона до ложа кинулась подружнього,

Рвучи волосся на собі у розпачі,

І, зачинивши двері, стала кликати

1245] Свойого мужа Лая, що умер давно,

І первістка спогадувать, що вбив його

Й дітей родив нещасних з нею, матір'ю.

Ридала гірко, до свого двошлюбного

Припавши ложа, на якім від мужа муж

1250] Родивсь у неї і від сина діти знов.

І от вона, не знаю як, загинула,

Бо тут Едіп із божевільним зойком вбіг,

І не до неї нам було, усі-бо ми

Дивились, як туди й сюди він кидався,

1255] Меч вимагав подати і дружину звав,

Що звать не міг дружиною, лиш матір'ю,

Яка й його родила, і дітей його.

Ніхто із нас, присутніх, тільки бог якийсь

Йому на неї указав - безумному.

1260] І з диким зойком, наче кимось ведений,

Він кинувсь до дверей подвійних, виламав

Із гнізд глибоких засуви й до спальні вбіг. [110]

І бачать всі - жона його повісилась,

У плетеному зашморгу хитається.

1265] Він глянув і, в риданнях знемагаючи,

Почав його розв'язувать. І от вона

Лежить, нещасна, долі,- й страшно вимовить!

З її одіння золотії застібки,

Що їй були прикрасою, зриває він

1270] І вістря їх собі в очниці вколює

Й кричить,- бодай ні мук його, ні злочинів

Ці осоружні очі не побачили,

На що не слід у пітьмі б не дивилися,

Про кого й треба, більше не дізнались би.

1275] 2 тужінні цім, повіки підіймаючи,

Разів багато очі він колов собі.

З зіниць роса кривава не краплинами,

А мов багрова злива, мовби чорний град,

По лицях закривавлених сочилася.

1280] Так мужу й жінці - з джерела двоїстого -

Зазнать недолі випало двоїстої.

О, давнє щастя, що йому раділи так,

Було то справжнє щастя! А тепер лише

Стогнання, й горе, і ганьба, і люта смерть,

1285] Усе, що лихом зветься,- всього досить тут.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Що ж він, нещасний, чи опам'ятався вже?

ЧЕЛЯДИНЕЦЬ

Кричить, щоб двері навстіж одчинили ми

Й кадмейцям батьковбивцю показали всім,

Що з матір'ю. Та уст не оскверню своїх...

1290] Що сам вигнання прагне, щоб проклятому

В цім домі не лишатись, так, як сам закляв.

Ослаб він дуже, і проводиря йому

Потрібно, понад людські сили терпить він.

Ось гляньте всі! Вже відчиняють засуви

1295] Дверей. Таке видовище побачите,

Що й ворога жорстокого розжалобить.

 

Комос

ХОР

О, як страшно людині цей жах споглядать!

Ще ніколи страшніших не бачив я мук!

О, нещасний, яке божевілля тебе [111]

1300] Охопило? Ненатле яке божество

Налетіло, мов вихор, з пекельних глибин

    На твою нещасливу долю?

Леле, леле! Дивитись на тебе мені

Вже несила, а скільки б хотів я спитать,

1305] І почути, й дізнатися скільки б хотів,-

Але жах мою душу проймає!

ЕДІП

Горе, горе мені! О нещастя моє!

В край який я, бездольний, іду?

1310] І куди мого стогону луни летять?

О, куди ти ведеш мене, Доле?

ПРОВІДНИК ХОРУ

В імлу страхіть нечуваних, невиданих.

ЕДІП

Строфа 1

О пітьми жах!

Непроглядна мла хмари чорної,

1315] Повінь темряви нездоланної!

    О горе!

І горе внов! Мов вістря, в груди вп'явсь мені

Страждання біль і спогад лютих злочинів.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Не диво, що у незрівняннім горі цім

1220] Подвійно тужиш і подвійно мучишся.

ЕДІП

Антистрофа 1

    О друже мій!

Лиш один тепер ти слуга мені,

Бо сліпцем сумним ще піклуєшся.

    Ой леле!

1425] Ти тут, зі мною, ясно відчуваю я,

Бо хоч і темний, але чую голос твій.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Страшне вчинив ти! Як ти очі зважився

Згасити? Хто з богів тебе штовхнув на це? [112]

ЕДІП

Строфа 2

Аполлон то був, Аполлон, брати!

1330] Злом він злочини завершив в мені.

Не інший хто, сам очі вирвав, безталанний я!

    Нащо ж ті очі,

Як ні на що не мило вже й дивитися?

ПРОВІДНИК ХОРУ

1335] все сталось так, як мовив ти.

ЕДІП

Куди ж тепер гляну я?

І кого любить мені?

З ким, друзі, щиро привітатися?

1340] О, мерщій мене проженіть вддціль,

Згубу, скверну цю проженіть мерщій!

Тричі проклятий, я усім богам

    Став ненависний.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Сумні - і доля, й розум твій однаково,-

Нехай би краще зовсім я не знав тебе.

ЕДІП

Антистрофа 2

1350] А бодай би він та й навік пропав,

Той, хто з ніг моїх пута зняв тугі

І не на радість вихопив із рук загибелі.

    А умер би я -

1355] де знали б стільки горя й сам я, й родичі.

ПРОВІДНИК ХОРУ

Було б і справді краще так.

ЕДІП

Не йшов би я батька вбить,

Не знеславив би себе

1360] Я шлюбом із своєю матір'ю!

І богами я вже відкинутий,

І батьків своїх став соложником.

Якщо в світі є зло над всяке зло,-

    Все прийняв Едіп. [113]

ПРОВІДНИК ХОРУ

Не знаю я, чим виправдати вчинок твій,-

Вже краще не родитись, як сліпому жить.

ЕДІП

Не говори, що не найкращий вихід то,

1370] Не радь мені нічого і не вчи мене.

Якими-бо очима мав би глянути,

В Аїд зійшовши, на свойого батька я 

Чи на нещасну матір? Перед ними-бо

Я винний так, що мало і петлі мені.

1375] Чи любо на дітей було б дивитися,

Моє поріддя, з нею блудно роджене?

О ні, очам моїм несила бачити

Ні їх, ні міста, ані славних стін його,

Ані священних статуй,- сам позбавив я

1380] Себе всього - найперший між фіванцями.

Сам наказав я гнати нечестивого,

У кому голос божий скверну виявить,

Що на родину Лая впала плямою.

І як в ганьбі цієї скверни смів би я

1385] На громадян очима лиш поглянути?

Нізащо! О, коли б я міг джерела вух

Замкнуть для слуху і мою нещасну плоть,

Немов в'язницю, всю огородити скрізь,

Щоб і не чуть нічого, і не бачити.

1390] Не відчувати лиха - як це солодко.

О Кіферон, навіщо ти прийняв мене?

І чом, прийнявши, зразу ж не убив тоді,

Щоб тайни не відкрить мого походження?

Полібе й ти, Корінфе, що вважав тебе

1395] я рідним домом, скільки зла затаював

Я під красою, що в мені плекали ви,

Й те зло жахливі породило злочини.

О шлях троїстий, тіняві ущелини,

І гай дубовий на розпутті трьох доріг,

1400] То ж ви мою? пролиту мною кров пили

Мойого батька,- все ви пам'ятаєте,

Що я вчинив, і потім, як прийшов сюди,

Що я накоїв! О мій шлюбе, шлюбе мій!

Те лоно, від якого народився я,

1405] Моє прийнявши сім'я, породило знов

Синів братами батька однокровними

І дочок - сестер від тієї ж матері,- [114]

Ганьба, якої людський рід не знав іще.

Та нащо ці ганебні дії згадувать!

1410] В ім'я богів - скоріш мене сховайте десь,

Чи вбийте, чи втопіть у глибині морській,

Щоб більш ніхто не міг мене побачити.

Наблизьтесь, доторкніться до нещасного.

Не бійтеся - ні скверни, ні недуг моїх

1415] Ніхто з людей, крім мене, не носитиме.

ПРОВІДНИК ХОРУ

А от, до речі, і Креонт іде сюди -

Тобі він допоможе і пораду дасть,

Один-бо замість тебе він - країни страж.

ЕДІП

О горе, горе! Що ж йому казатиму?

1420] Чи, може, в нього ласки сподіватися,

Коли я сам його недавно скривдив так?

КРЕОНТ

Я не прийшов, Едіпе, зловтішатися

Чи за недавню кривду докорять тобі.

А ви - якщо перед людьми не сором вам,

1425] То хоч би світло сонця, що живить усіх,

Вшануйте й неприкрито не показуйте

Нечистоти, що ні земля, ні дощ її

Святий не прийме, ні небесне сяєво.

Та швидше до покоїв проведіть його,-

1430] На скруту рідних тільки близьким родичам

Дивитись слід і слухати з повагою.

ЕДІП

В ім'я богів! Тривоги тінь розвіяв ти,

Явивши благородство недостойному.

Послухай,- не мені, тобі важливо це.

КРЕОНТ

1435] Якої ж ти від мене хочеш послуги?

ЕДІП

Мерщій із краю цього прожени мене

Туди, де й слова смертних не почую я.

КРЕОНТ

Це я вчинив би, та раніше хочу я

Спитать поради в бога, що нам діяти. [115]

ЕДІП

1440] Але ж ясну він провістив нам відповідь -

Убити батьковбивцю нечестивого.

КРЕОНТ

Так він сказав. Але, щоб не вагатися,

Спитати краще знову, що робити нам.

ЕДІП 

Що ж у богів питати за пропащого?

КРЕОНТ

1445] Не бійсь уже на божу волю здатися.

ЕДІП

Ще про одно прошу я і нагадую:

У домі там лишилась... поховай її,

Як знаєш, то є родича обов'язок.

Мене ж нехай не ушанує дозволом

1450] Мій рідний город - тут своє життя кінчать.

Дозволь мені у горах оселитися,

На Кіфероні, там, де батько й матінка

Живим законно мали поховать мене,-

Хай там умру, нехай сповниться воля їх.

1455] Та знаю я, ні хворості, ніщо мене

Не доконає. Врятувавсь од смерті я,

Щоб в муках ще страшніших катуватися.

Хай збудеться, що Долею призначено.

Що ж до дітей, Креонте,- про синів моїх

1460] Ти не турбуйсь, вони повиростали вже

І у житті зуміють раду дать собі.

А от дівчаток бідолашних жаль мені,

Ніколи за обідній не сідали стіл

Вони без батька, і усім, що сам я їв,

1465] Ділився з ними завжди, їх голублячи.

Про них подбай. А зараз їх дозволь мені

Обняти і недолю їх оплакати.

О царю мій!

О брате благородний! Обніму лише -

1470] Й здаватиметься, що я знову бачу їх.

Що я кажу!

В ім'я богів, невже це плач їх чую я?

Невже, Креонте, й справді ти привів сюди

Моїх коханих, рідних, любих донечок?

1475] Чи правда це? [116]

КРЕОНТ

Так, правда. Ось до тебе сам привів я їх,

Я знав, як оцієї втіхи прагнеш ти.

ЕДІП

Будь щастен! Хай з тобою на шляху твоїм

Бог кращий, ніж зі мною, йде супутником!

1480] О дітки любі, де ж ви? Підійдіть сюди,

Обняти дайте вас руками братніми,

Що відібрали очі в батька вашого

І сяєва ясного їх позбавили.

Не відавши й не знавши, вас він, дітоньки,

1485] Родив із лона, із якого вийшов сам.

Я вас не бачу, та над вами плачу я,

Скорботних днів остаток уявляючи,

Що між людьми прожити доведеться вам.

Як до зібрання йти вам всенародного,

1490] Як на свята ходить, якщо додому з них

В сльозах вертатиметесь, їх не бачивши?

А як пори йти заміж ви доспієте,

То хто на себе, донечки, наважиться

Ганьбу прийнять, що нею заплямив я вас

1495] І покоління, що від вас народиться?

Якого вам нещастя бракуватиме?

Ваш батько свого батька вбив, дружиною

Взяв ту, що сам від неї був народжений

І з того ж лона потім вас на світ привів.

1500] Так будуть вас ганьбити. Хто посватає

Вас, донечки? Такого-бо не знайдеться.

Безплідні, без подружжя ви зів'янете.

О сину Менекея! Ти один тепер

Їм батько,- ми-бо, ті, що породили їх,

1505] Загинули обоє. Не покинь же їх,

Безмужних, вбогих, безпритульних родичок,

Не дай з моєю їх біді зрівнятися.

Май милосердя, пожалій хоч юність їх,

Нема, крім тебе, хто б їм став опорою.

1510] Дай, благородний, клятву. Доторкнись до них.

А вам багато б ще я радив, донечки,

Якби могли збагнуть ви. Одного лише

Бажаю, щоб жилось спокійно в світі вам,

У щасливішій долі, аніж батькова.

КРЕОНТ

1515] Доволі плакать, краще до оселі йди. [117]

ЕДІП

Йду, хоч не рад.

КРЕОНТ

                        Усе гаразд у слушний час.

ЕДІП

Я все ж хотів би...

КРЕОНТ

                        Говори, я слухаю.

ЕДІП

Щоб з краю ти прогнав мене.

КРЕОНТ

                                                Як бог звелить.

ЕДІП

Богам бридкий я.

КРЕОНТ

                        Тим скоріш це станеться.

ЕДІП

1520] Вважаєш так?

КРЕОНТ

                        Інакше б не казав цього,

ЕДІП

Веди ж мене,

КРЕОНТ

                   Ходімо, лиш дітей покинь,

ЕДІП

Не відбирай їх в мене.

КРЕОНТ

                                         Не бажай всього,-

Й того-бо, що мав досі, зберегти не міг.

ХОР

О фіванські громадяни! Подивіться - он Едіп,

1525] Мудру загадку вгадав він і могутнім став царем.

На його щасливу долю всяк завидував із нас,

А в яку тепер безодню горя лютого він впав!

Дожидай же, кожен смертний, дня останнього в житті,

За щасливого у світі ти нікого не вважай,

1530] Поки він у пристань вічну без біди не допливе.

 


© Aerius, 2003