Франсуа Війон
Поезія
Переклад С.Гординського, Г.Кочура, Л.Первомайського


© François Villon

© С.Гординськой (1997), Г.Кочур (2000), Л.Первомайський (1998)

Джерело: Література західноєвропейського Середньовіччя. Вінниця: Нова книга, 2003. 464 с. - С.: 392-396.

Сканування та коректура: Aerius (ae-lib.org.ua), 2004


Зміст

Спір Війонового серця з тілом (Переклад С.Гординського)

Епітафія Війона у формі балади (Переклад С.Гординського)

Балада (Переклад Г.Кочура)

Епітафія в формі балади, писана собі й своїм товаришам у чеканні шибениці (Переклад Г.Кочура)

Балада неймовірностей (Переклад Л.Первомайського)

Балада на прислів'ях (Переклад Л.Первомайського)

Балада прикмет (Переклад Л.Первомайського)

Балада поетичного змагання в Блуа (Переклад Л.Первомайського)

 


 

 

Спір Війонового серця з тілом

Це хто товчеться? - Я. - Хто?

Що за крик? - Твоє це серце! З волокна тонкого

Звисаю вже, живущий тане сік,

 

Коли дивлюсь на тебе, самітного,

Мов те песя, що сіло під порогом.

- І звідки це? - Шибайголовства плід.

- Навіщо гнів? - Бо маю горя вбрід.

- Лиши мене, я в думці тим займуся.

- Коли? - Як виросту з дитячих літ.

- Більш не скажу. - Я зовсім не журюся.

- Що думаєш? - Добути славу й шик.

- Тобі вже тридцять: вік коня старого.

- Чи це дитинство? - Ні. - То значить, впік

Тебе злий дур. - Де впік? Це все до чого?

- Е, що ти знаєш! - А різницю всього:

В сметані муха - чорне й біле... Квит.

- Це все? - Тобі сваритися не стид?

Коли не досить, знов почну, вернуся.

- Ти вже програв! - Ні, знов піду в похід.

- Більш не кажу. - Я зовсім не журюся.

- Звідкіль це зло? - Від лиха, бо не звик.

Сатурн, гадаю, в клунок на дорогу

Мені нещастя вклав. - Дурне ти рік:

Ти пан його, не будь слугою в нього.

Це Соломон вписав був до Святого Письма:

"Мудрець планет рішає хід

І міць його долає вплив орбіт".

- Не вірю в це. Яким спекли, лишуся.

- Що кажеш ти? - Так я дивлюсь на світ.

- Більш не кажу. - Я зовсім не журюся.

- Ти жити рад? - Як збавить Бог від бід.

- То мусиш скласти... - Що?

- Твердий обіт,

Читати вперто.

- Що? - 3 наук, що слід,

І кинути шельвір.

- Ну, що ж, повчуся.

- Лиш не забудь! - Я запишу це в зшит.

- Не жди, аж підеш, голубе, під лід.

- Більш не кажу. - Я зовсім не журюся.

 

 

Епітафія Війона у формі балади

Брати, що житимете після нас,

Сердець для нас не майте задубілих

І милостиві будьте, без ураз,

За те Господь вас ласкою наділить.

Глядіть - п'ять, шість нас разом почепили:

Коли по наших пещених тілах,

Об'їдених, облуплених, лиш прах

Залишиться і стане кістяками,

Хай не смішить вас наше горе й жах;

Благайте: Боже, змилуйся над нами!

Ми просим вас: втисніть на серця дно

Свою погорду, хоч були ми вбиті

Законним правом. Знане ж вам давно,

Що розум даний не усім на світі;

Щоб наше все харцизтво окупити,

Нас синові Марії поручіть,

Хай ласку шле, незчерпну ні на мить,

Щоб не ввійшли ми у пекельні брами.

Ми мертві вже, душа нам не болить,

Благайте: Боже, змилуйся над нами!

На мокнення ми віддані дощам,

Геть висохли на сонці, чорні стали;

Сороки очі видовбали нам, [392]

Волосся з брів, з борід повисмикали.

Спочину ми ніколи не зазнали;

На примху вітру здані ми весь час,

Сюди-туди погойдує він нас,

Як той наперсток, здзьобаний птахами.

В це товариство хай не тягне вас,

Благайте: Боже, змилуйся над нами!

 

Ісусе-царю, пане над усім,

Не дай нам бути в пеклі огнянім:

Не хочем стати чорта жолдаками.

Ох людоньки, тут насміх ні при чім,

Благайте: Боже, змилуйся над нами!

 

  

Балада

Скажіть, в яких світах вона,

Римлянка Флора незрівнянна,

Архіпіада чарівна,

Таїс, її сестрою звана,

Де Ехо, гомінка, неждана

Луна ставків і рік гучних?

Де вся та врода несказанна?

А де ж тепер торішній сніг?

Де велемудра та жона,

Та Абелярова кохана,-

Він випив чашу мук до дна,

Життя його - кривава рана,

Або красуня невблаганна,

Та, що зашить звеліла в міх

І в Сену вкинуть Бурідана?

А де ж тепер торішній сніг?

Де королева Бланш, ясна,

Немов лілея тонкостанна,

Аліса, Берта де, хто зна,

Де Аренбур, вельможна панна,

Де горда орлеанка Жанна,

Офіра ворогів лихих?

Де всі вони, де їхня шана?

А де ж тепер торішній сніг?

Ні, принце, марна річ від рана

Й до вечора питать про них,

Бо приспівка незмінна й знана:

А де ж тепер торішній сніг?

 

 

Епітафія в формі балади, писана собі й своїм товаришам у чеканні шибениці

Братове, що лишилися живі,

Суворим словом не картайте нас.

Коли до нас не будете черстві,

То й вам Господь простить у слушний час.

Ось висим - п'ять чи шість нас,- і погас

Вогонь життя в тілах, таких бридких,-

Гниє і опадає м'ясо з них,

На порох перетліють скоро й кості.

Не кпіть із наших напастей лихих,-

За нас благайте Бога в високості.

Хай обирали ми шляхи криві,

Закон понищив нас, ніхто не спас,-

Та мудрощі не всім же в голові.

Не гнівайтесь, коли звемо ми вас

Братами,- тут уже не до образ.

Моліть, щоб Син Пречистої поміг

У невичерпності щедрот своїх

Уникнуть нам диявольської злості.

Не зневажайте зганьблених, німих,-

За нас благайте Бога в високості.

Нас мили й прали зливи грозові,

Пекло й палило сонце, вітер тряс,

Ставали ми поживою черві,

Сорокам, крукам чорним, і не раз

На нас ненатлий птах свій голод пас, [393]

І очі повиймав, і з брів густих

Волосся вискуб, як солому з стріх.

Погляньте лиш, і вас охоплять млості.

Щоб не зазнать вам всім таких утіх,

За нас благайте Бога в високості.

Ісусе-князю, ти, що все й усіх

У владі маєш,- і чесноту, й гріх,

Не дай потрапить нам до пекла в гості.

Тут, людоньки, ніякий вам не сміх,-

За нас благайте Бога в високості.

 

 

Балада неймовірностей

Працює ледар безупинно,

Тиран нас милосердя вчить,

Найліпша в світі їжа - сіно,

Пильнує добре той, хто спить,

Хоробрий, хто в бою тремтить,

Найвища доброчинність - зрада,-

Лиш від закоханого ждіть

Найрозумнішої поради.

 

Для пологів є домовина,

Врожай - найтяжче з лихоліть,

Поб'ють - сміятись є причина,

Хто виграє, тому й платить,

Водою греблю слід гатить,

Ми живемо брехні заради, -

Лиш від закоханого ждіть

Найрозумнішої поради.

 

Радіє в злигоднях людина,

Найкраща піч, коли курить,

Сумління чисте - ось провина,

Найбільша чесність - обдурить,

Дівок гулящих слід любить,

Шукати розуму у влади, -

Лиш від закоханого ждіть

Найрозумнішої поради.

 

Ви правди хочете? Лиш вади

І хиби в людях слід цінить,

Лише в стражданні є принади,

Любити вміють тільки гади, -

Од вщерть закоханого ждіть

Найрозумнішої поради.

 

 

Балада на прислів'ях

Коза на кризі лиха не мине,

Глек носить воду, поки не поб'ється,

Коханку гріють, поки не спахне,

Кують залізо, тож воно і гнеться,

Всяк вартий того, що йому дається,

Вода весною в ріках прибува,

Хоч дуже швидко час біжить, здається,

Ми довго дожидаємо різдва.

 

Коли кума базікати почне,

Верзе що хоч, допоки не затнеться,

Швець - шиє, жнець - у полі жита жне,

Біда приходить, та й вона минеться,

Дурний за обіцянками женеться,

Приходять завжди по сівбі жнива,

Хоч, може, й навпаки комусь багнеться,

Ми довго дожидаємо Різдва.

 

Голодний пес в конурі не засне,

Ідуть на штурм, як місто не здається,

Плід викидають, коли гнить почне,

П'яниця буде пити, поки вп'ється,

Найкраща пісня, а й вона псується,

Як знати наперед її слова;

Життя біжить,- ще тільки рік почнеться,

А ми вже дожидаємо Різдва. [394]

 

Пересміють смішне на геть сумне,

Сорочка найдорожча мнеться й рветься,

Найбільша радість також промайне.

Де розум плаче - глупота сміється,

Ханжа до раю за життя пропхнеться,

Він спить і бачить чудеса й дива,

Всіляка нитка з кужеля снується,

Ми довго дожидаємо Різдва.

Мій принце! Краще дурневі живеться

Від іншого всілякого єства -

Він ще й на мудреця перекується,

Покіль ми дожидаємо Різдва.

 

 

Балада прикмет

Я знаю - мухи гинуть в молоці,

Я знаю добру і лиху годину,

Я знаю - є співці, сліпці й скопці,

Я знаю по голках сосну й ялину,

Я знаю, як кохають до загину,

Я знаю чорне, біле і рябе,

Я знаю, як господь створив людину,

Я знаю все й не знаю лиш себе.

 

Я знаю всі шляхи й всі манівці,

Я знаю небо щастя й сліз долину,

Я знаю, як на смерть ідуть бійці,

Я знаю і чернички спідничину,

Я знаю гріх, але грішить не кину,

Я знаю, хто під течію гребе,

Я знаю, як в бочках скисають вина,

Я знаю все й не знаю лиш себе.

 

Я знаю - коні є і є їздці,

Я знаю, скільки мул бере на спину,

Я знаю, хто працює без упину,

Я знаю сну й пробудження хвилину,

Я знаю Рим і як він всіх скубе,

Я знаю і гуситську всю провину,

Я знаю все й не знаю лиш себе.

 

-----------------------------------

 

Я знаю палац, знаю і хатину,

Я знаю цвіт, і плід, і соб-цабе,

Я знаю смерть і знаю домовину,

Я знаю все й не знаю лиш себе.

 

 

Балада поетичного змагання в Блуа

У спразі гину біля водограю,

Зубами біля вогнища січу,

Чужинцем в рідному краю блукаю,

Німую криком, мовчки я кричу,

Я догола зодягнений в парчу,

Сміюсь від сліз, від балачок німію,

Радію серцем в муках безнадії,

В стражданні є для мене щастя хміль,

Жебрак - скарбами світу володію,

Скрізь прийнятий, я гнаний звідусіль.

Непевний того, в чому певність маю,

Я бачу світло, як задму свічу,

І знаю тільки те, чого не знаю,

Знання химерним випадком вважаю,

Зірвавши банк, весь програш я плачу.

"Добраніч!" - прокажу, коли задніє,

Боюся впасти, лежачи на дні я,

Здоровий - почуваю вічний біль,

Безрідний - спадщини чекати смію,

Скрізь прийнятий, я гнаний звідусіль.

 

Стурбований життям - турбот не знаю,

Плюю на скарб, але за ним лечу,

Не злість, а доброта мене жахає,

Той кращий друг мені, хто запевняє,

Що в голоді я ситий досхочу,

Що білий лебідь вороном чорніє,

Що ворог мій мені на користь діє, [395]

Що істина в брехні - ось в чому сіль! -

Все тямлю й ні чорта не розумію,

Скрізь прийнятий, я гнаний звідусіль.

 

Мій принце! Вас запевнити я смію:

Не вміючи нічого, все я вмію.

Змиритись докладаю всіх зусиль

І покладаю лиш на вас надію,

Скрізь прийнятий і гнаний звідусіль.

 

 

(Переклади Гординського С. Я. - Колір і ритми. Поезії, переклади. К.: 1997. - С. 364-368.)

(Переклади Гр. Кочура з кн. "Третє відлуння". К.: Рада, 2000. С.391-393)

(Переклади Леоніда Первомайського - Тема, №1, 1998-С.125-128)

 


© Aerius, 2004


фальшивые 100 гривен