Ірландські монахи Середньовіччя
Духовна поезія
(Вірші)
Переклад Віктора Заславського

Джерело: Машинопис тексту люб'язно надано автором перекладу.

HTML-форматування: Віталій Стопчанський, 2007.

Вчений та його кіт
Мрія монаха
Монах та дрізд
Монах у лісі
Ранок монаха

Вчений та його кіт

(~IX-X століття)

Я і Пангур – друзі добрі:

Сидимо ночами

Я наукою займаюсь,

А котик – мишами.

Вдвох знайти по серцю справу –

- Хіба це не диво?

То хоч світ навкруг великий –

Нам удвох щасливо.

Зрікся світу я, щоб в тиші

З книжкою сидіти.

А котові – краще миші

В келії ловити

Кіт стрибає за мишами

Ловить їх у сіті.

Я міркую над книжками

Кращими у світі.

Пангур мій шкребе під стіну –

Все мишей шукає.

Я – проблеми богословські

Пильно так вивчаю.

Кіт радіє, як розгоне

Він кодло мишаче.

Я – коли в складнім питанні

Відповідь побачу.

Я і Пангур – друзі добрі,

Два ченці одмінні.

Пангур - мисливець хоробрий,

Я – книгар сумлінний.

Вдвох знайти по серцю справу –

- Хіба це не диво?

То хоч келія маленька –

Нам удвох щасливо.

Мрія монаха

(фрагмент)

(VII століття)

Прошу я тебе, Син Бога Живого,

Владико од віка,

Про келію малу, щоб у краю далекім

Була мені житлом.

Щоб був там ставок неглибокий з водою

Проточною, чистою,

Немов благодать, що приходить від Бога

Та гріх омиває.

Щоб біля келії колом стояв

Ліс віковічний,

І на гілках щоб пташки співочі

Несли серцю радість.

Щоб через мій ставок протікав

Швидкий струмочок,

І щоб земля була добра та гідна

Для землеробства.

Там би завів я собі господарство.

Таємниць не маю:

Мав би корову, кури та бджоли,

Рибальством б зайнявся.

Так би я мав одежу та їжу

Від Бога великого,

Та жив би щасливо, молитвою й працею

Господа славлячи.

Монах та дрізд

Дрізд – монах у рясі з пір’я!

Ти живеш у темнім лісі,

І про дивний рай Господинь

Твоя пісня нагадала.

Монах у лісі

Ліс зелений муром дивним

Височить навколо мене

Спів пташиний не стихає

Над моєю головою.

Божа благодать велика,

Що мене сюди занесла:

Що за щастя тут сидіти

Та спокійно працювати!

Ранок монаха

(XI століття)

Ніч із келії уходить,

Ранок я до себе кличу

І прийму у час ранковий

Сонця проміні ласкаві.

Ти, зоря, сестра для сонця,

А для ночі – донька мала.

Зараз ти, завжди ласкава,

Погляд шлеш на мою книгу.

Через вікна ти заходиш,

Проганяєш сон-дрімоту.

Тебе я пущу у двері,

Бо давно вже зачекався.